потреба, нестаток у чому-небудь, що вимагає задоволення

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «МАЯК» МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Природно – економічна характеристика ТОВ «Маяк»

ТОВ „Маяк” розташоване у південно-західній частині Мелітопольського району Запорізької області. Господарство має один населений пункт у с. Мордвинівка, який віддалений від районного центра – м. Мелітополь на 18 км, а від обласного центра – м. Запоріжжя – на 120 км. Віддаленість господарства від товарного залізничного шляху становить 25 км.

Кліматичні умови району відносяться до континентальних; вони характеризуються нестачею опадів, низькою відносною вологістю та високими температурами влітку. Багаторічна середньодобова відносна вологість повітря за період квітень – жовтень складає 61% (сама висока у жовтні – 72% і сама низька в липні – 35%). Кількість днів за цей й же період з відносною вологістю нижче 56% складає 30,4% загальної кількості. Причому, найбільша кількість таких днів буває в липні та серпні. Це вказує на можливість повітряних посух, що створюють умови сильного випарювання вологи ґрунтом та рослинами.

Середньорічна температура повітря в районі розташування господарства за декілька останніх років складає +10°С. Самим теплим місяцем є липень, самим холодним – січень з температурою -10°С. Середня тривалість без морозного періоду складає 190 – 200 діб. Вегетаційний період холодостійких культур складає 220 діб, а відносно теплолюбних – 180 діб.

Середній розмір поля рільничих культур 9-ти польної сівозміни складає 140 – 150 га. Ґрунтоутворювальними породами на більшості територій товариства є пальметно-бурий, жовто-бурий та карбонатний ліс. Найбільшу площу займають темно-каштанові солонцюваті ґрунти – понад 31,6% від загальної земельної площі господарства, каштанові солонцюваті ґрунти – 25,9%, лугові чорноземи – 13% тощо.

У цілому рельєф та гідрологія території господарства сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур, механізованого обробітку ґрунту, збору врожаю та отримання високих результатів.

Земля – основа аграрного виробництва. Аграрні формування повинні берегти закріплені за ними землі, раціонально їх використовувати і збільшувати родючість.

Для аналізу структури, стану та використання земельних ресурсів визначають такі показники: структуру земельних угідь (процентне відношення видів угідь у загальній земельній площі); коефіцієнт освоєння землі під сільськогосподарське виробництво (відношення площі сільськогосподарських угідь до загальної площі землі, закріпленої за господарством); коефіцієнт розораності сільськогосподарських угідь (відношення ріллі до сільськогосподарських угідь); коефіцієнт використання ріллі (відношення площі, зайнятої під сільськогосподарські культури до загальної площі ріллі).

Таблиця 2.1

Розмір та структура земельних угідь

Земельний фонд господарства протягом останніх 5 років залишався майже незмінним.Загальна площа господарства – 3501 га, з яких 99,1% або 3469 га припадає на сільськогосподарські угіддя.Площа ріллі – 2745 га, що складає 78,4% від загальної земельної площі та 79,1% від сільськогосподарських угідь. На пасовища припадає 488 га (або 13,9% – від загальної площі та 14,4% – від площі с/г угідь). В господарстві в наявності є зрошувальні землі частка яких складає 59,6% від загальної земельної площі та 68,2% від сільськогосподарських угідь. Динаміка структури земельних угідь за останні 5 років представлена у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка структури земельних угідь ТОВ „Маяк”

У ТОВ „Маяк” потягом дослідного періоду відбулися незначні зміни у розмірах земель. Площа сінокосів, завдяки зменшенню частки тваринництва у діяльності господарства, зменшилась на 4,4 га, пасовищ – на 140 га. Структура використання сільськогосподарських угідь свідчить про рослинницький напрямок виробництва. Площа ріллі займає 79,1%, площа під багаторічні насадження становить 4,8%, сінокоси та пасовища займають лише 16,1%.

Основною характеристикою господарства, тобто її розмірів є не тільки розмір сільськогосподарських угідь, але й площа посівів найважливіших культур, поголів’я худоби, вартість основних фондів, чисельність працівників, тощо. Наявний ресурсний потенціал у господарстві, його параметри та раціональне поєднання процесу господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Аналіз розмірів господарства є економічною характеристикою при аналізі сільського господарства (табл..2.3).

Таблиця 2.3

Розміри ТОВ «Маяк», 20004 р.

Аналіз свідчить, що, за показниками розміру, ТОВ «Маяк» більше ніж сусіднє господарство. Більш ніж в 2 рази вищий рівень виробництва валової та товарної продукції. При цьому вартість основних виробничих фондів більше ніж 2000 тис. грн., а кількість працівників більше на 51 чоловіка. Значно перевищує сусіднє господарство по валовому виробництву всіх видів сільськогосподарської продукції.

Порівняння з середніми даними по району, показує нам що дослідне господарство має середні розміри, оскільки відхилення від середніх даних незначне. Так площа сільськогосподарських угідь менша на 8,6% або на 285,3 га. Площа ріллі менша на 1,7%. По вартості основних виробничих фондів ТОВ «Маяк» більше на 29,6% за середніми даними по району, відхилення по валовому виробництву сільськогосподарської продукції в основному не перевищує 25%.

Сутність спеціалізації проявляється в тому, що підприємство відповідно конкретним ґрунтово-кліматичним умовам організує виробництво одного або двох видів продукції рослинництва або тваринництва, розвиваючи разом з тим допоміжні галузі, які не заважають розвитку основних галузей, а навпаки пристосовуються до них або їх обслуговують.

Структура товарної продукції відображає спеціалізацію підприємства, яка виражається за допомогою словесної форми, і визначається, як відсоткове співвідношення продукції окремих культур і галузей в загальній сумі вартості товарної продукції по господарству, яка приймається за 100%. Напрямок спеціалізації визначається в середньому за період. Рівень спеціалізації визначається по коефіцієнту спеціалізації, який розраховують за формулою:

100

К_С = ¾¾¾¾¾¾¾¾ (2.1)

SР(2∙і – 1),

^{n =1}

де Р – питома вага кожної галузі в структурі товарної продукції;

і – порядковий номер виду товарної продукції в ранжируваному

ряду по питомій вазі, починаючи з найвищого.

На рис. 2.1 ображена структура товарної продукції в середньому за п’ять років у період з 2000 по 2004 роки.

Рис. 2.1 – Діаграма структури товарної продукції.

Таблиця 2.4

Структура товарної продукції господарства

Господарство має зернову спеціалізацію з інтенсивним виробництвом соняшника і плодово-ягідних культур. У середньому за дослідний період на продукцію рослинництва припадає 81,4% від товарної продукції господарства, на продукцію тваринництва 8,3%, а на допоміжні виробництва з надання робіт і послуг на сторону 10,3%.

Визначимо коефіцієнт спеціалізації, який дорівнює:

К_с = 100/398,43 = 0,25

Це свідчить про те, що господарство має середній рівень спеціалізації.

2.2 Аналіз наявності та використання виробничих ресурсів ТОВ «Маяк»

Виробництво продукції у сільському господарстві здійснюється на основі органічної єдності таких факторів, як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці. Рівень і темп зростання виробництва продукції і підвищення продуктивності праці залежить від забезпеченості господарства виробничими фондами. Залежно від характеру участі у виробництві і перенесення вартості на готову продукцію, фонди поділяються на основні і оборотні.

Основі фонди – це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, при цьому зберігають свою натурально – речову форму, виконують одну і ту ж функцію впродовж декількох виробничих циклів і переносять свою вартість на виробничу продукцію частинами. Оборотні фонди представлені в основному предметами праці, які беруть участь в одному циклі виробництва, повністю споживаються в ньому і переносять свою первісну вартість на готовий продукт, втрачаючи при цьому свою натуральну форму.

Узагальнюючими показниками, які характеризують потребу і забезпеченість підприємства основними засобами є:

· фондозабезпеченість – вартість основних виробничих фондів с.-г. призначення на одиницю площі сільськогосподарських угідь:

· фондоозброєність праці – вартість основних виробничих фондів с.-г. призначення на одного середньорічного працівника, зайнятого у с.-г. виробництві.

Основними показниками, які характеризують економічну ефективність використання оборотних засобів, є коефіцієнт оборотності оборотних засобів (кількість оборотів за рік) і тривалість одного обороту в днях.

За допомогою даних таблиць 2.5 і 2.6 проаналізуємо ступінь забезпеченості та ефективності їх використання в ТОВ „Маяк” за 5 років.

Вартість основних виробничих фондів у 2004 році порівняно з 2000 роком значно зменшились (на 73,4%). Така зміна фондів відобразилась на показниках фондозабезпеченості та фондозброєності, які знизились відповідно на 72,2 та 70,6 відсотки.

Таблиця 2.5

Показники забезпеченості ТОВ «Маяк» основними виробничими фондами

та ефективність їх використання

Водночас підвищилась ефективність використання даних фондів, тобто фондовіддача (у відносних показниках) зросла на 340,9%, а фондомісткість зменшилась на 77,2%.

Обсяг оборотних засобів господарства залежатиме ввід розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її реалізації. Протягом року потреба в оборотних засобах значно коливається. У період, коли створюються сезонні запаси кормів, насіння, інших матеріальних цінностей, а також при зростанні витрат незавершеного виробництва вона різко збільшується. Із збільшення сільськогосподарського виробництва потреба у оборотних засобах весь час зростає. Меліорація земель у дослідному господарстві сприяє поліпшенню використання оборотних засобів, а ткод підвищенню родючості ґрунтів (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Ефективність використання оборотних засобів у ТОВ „Маяк”

У 2004 р. по відношенню до 2000 р. вартість оборотних засобів збільшилась на 15,1%. Впровадження комплексної механізації та автоматизації у дослідному господарстві призвело до збільшенню коефіцієнта оборотності оборотних засобів до 1,6 (тобто на 29%). Це привело до зниження тривалості одного обороту, тобто з 294 днів – 2000 р., до 228 днів – у 2004 р. Такий стан обумовлений значним збільшенням виручки від реалізації продукції, яка у 2004 р. по відношенню до 2000 р. збільшилась на 47,6%, що свідчить про оптимальне співвідношення основних і оборотних фондів. На 1000 грн вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення припадає 525 тис. грн. оборотних фондів. Таке співвідношення основних і оборотних фондів є оптимальним і сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Від забезпеченості господарства трудовими ресурсами і ефективності їх використання залежать обсяги і своєчасність виконання с.-г. робіт, ефективність використання техніки і, як результат, - обсяги виробництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники.

Для характеристики ефективності використання робочої сили використовують наступні показники:

- забезпеченість господарства трудовими ресурсами;

- виробіток на одного робітника (середньорічний, середньодобовий,

середньоденний);

- коефіцієнт використання річного фонду робочого часу.

Для аналізу трудових ресурсів господарства розглянемо наступні показники, які приведені в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Забезпеченість господарства трудовими ресурсами

та ефективність їх використання

Середньорічна кількість працівників у господарстві скоротилась на 9,4% по відношенню 2004 року до 2000. Таке зменшення кількості працюючих призводить до скорочення витрат праці на 53,9%. Зменшується також кількість відпрацьованих людино-днів 1 робітником за рік на 49,1%. Внаслідок зменшення кількості працюючих зростає виробіток на одного працівника: середньорічний - на 28,6%, середньодобовий - на 152,5 та середньоденний на 153,2%. Оскільки значно знижується кількість працівників в господарстві, то зменшується забезпеченість господарства трудовими ресурсами. На 54,5% знизився коефіцієнт використання річного фонду робочого часу по відношенню 2004 року до 2000.

Матеріально – технічна база сільського господарства – це сукупність засобів і предметів праці, які використовуються в сільському господарстві. Більш детально розглянуті матеріально – технічні ресурси ТОВ “Маяк” в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Матеріально – технічні ресурси підприємства

Тракторний парк протягом дослідного періоду скорочується на 6 фізичних одиниць порівняно з 2000 роком, що склало 25%. Відповідно і скорочується загальна потужність двигунів тракторів. Кількість зернозбиральних комбайнів залишається незмінною.

Рівень забезпеченості господарства енергетичними ресурсами визначається енергозабезпеченістю господарства та енергоозброєністю праці. Для оцінки рівня використання електроенергії використовують такі показники, як електроозброєність праці і електрозабезпеченість. Рівень механізації сільськогосподарського виробництва визначається відношенням обсягу механізованих робіт до загального обсягу робіт в господарстві, і характеризує розвиток матеріально – технічної бази господарства.

Таблиця 2.9

Показники забезпеченості матеріально – технічними ресурсами

Енергозабезпеченість господарства зменшується в 2 рази на протязі аналізуємого періоду, це пояснюється істотним скороченням кількості енергетичних потужностей. Проте, енергоозброєність зростає на 1,4%, причиною чого є скорочення кількості працівників на підприємстві. В господарстві скорочується використання електроенергії, про це свідчить зменшення електрозабезпеченості на 18,6%. У 2 рази зростає електроозброєність праці впродовж 5 років. Майже всі процеси у тваринництві механізовані. Рівень механізації робіт у цій галузі знаходиться на рівні не нижче ніж 70%.

Великий вплив на результати господарської діяльності оказує рівень інтенсифікації виробництва. Як відомо, розширене відтворення в сільському господарстві може здійснюватись екстенсивним та інтенсивним шляхом. Якщо збільшення виробництва досягається за рахунок розширення посівних площ та поголів’я тварин, то таку форму розширеного відтворення називають екстенсивною. Якщо ж розвиток виробництва відбувається шляхом поліпшення якості ґрунту, додаткового вкладення засобів на одну і ту же площу і тим самим досягається підвищення врожайності культур і продуктивності худоби, то такий шлях збільшення виробництва продукції називається інтенсивним. Інтенсифікація є головним напрямом розвитку сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі. Постійний ріст інвестицій на розвиток більш сучасних засобів виробництва, більш кваліфікованої праці в розрахунку на одиницю земельної площі повинні забезпечити основну долю приросту виробництва валової продукції.

До показників, які характеризують рівень інтенсифікації в господарстві належать: сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь; затрати живої праці з розрахунку на гектар земельної площі або голову худоби. Для характеристики рівня інтенсивності сільського господарства використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг тракторних робіт на 1 га ріллі; площа меліорованих земель тощо. Таким чином, рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва розглянемо в таблиці 2.10.

У 2004 році по відношенню до 2000 р. на 72,2% зменшилась вартість виробничих фондів, яка припадає на 100 га сільськогосподарських угідь. Виробничі витрати при цьому зросли на 1,2%. Внаслідок зменшення енергетичних потужностей в 2 рази на кожні 100 га сільськогосподарських. угідь скоротилися витрати електроенергії – на 47,3%, поголів’я продуктивних тварин – на 53,4%, обсяг механізованих робіт – на 6,5%.

Таблиця 2.10

Рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

Скоротилися обсяги внесення органічних та мінеральних добрив на 1 га ріллі, а також знизилися витрати праці як в рослинництві, так і в тваринництві на 27,8% та на 44,7% відповідно.

Основні результативні показники інтенсифікації сільського господарства – це врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність окремих видів тварин, вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.

Результати інтенсифікації виробництва у господарстві в 2004 році порівняно з 2000 роком значно знижується, а по деяким показникам понад як в два рази. Це пояснюється не лише зниженням рівня інтенсифікації, але і в цілому несприятливими природно - кліматичними умовами року.

Таблиця 2.11

Результати інтенсифікації виробництва у ТОВ «Маяк», 2000-2004 рр.

Економічну ефективність інтенсифікації сільського господарства характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1 га земельної площі, окупність додаткових витрат. Проведемо аналіз показників економічної ефективності інтенсифікації, використовуючи дані таблиці 2.12.

Оскільки в 2004 році знижується рівень валового доходу, то показники одержання на 100 га сільськогосподарських угідь, 100 грн. виробничих фондів, а також на 100 грн. виробничих витрат мають тенденцію до зниження. Лише на одного середньорічного працівника ці показники зростають, що пояснюється різким скороченням персоналу підприємства.

Таблиця 2.12

Ефективність інтенсифікації виробництва у ТОВ «Маяк», 2000-2004 рр.

Проте слід зазначити, що розміри валової продукції збільшились при цьому наступним чином: на 1 га сільськогосподарських угідь - на 22%, на 100 грн. виробничих фондів - на 336,5%, на 100 грн. виробничих витрат та середньорічного працівника - на 20,4% та 28,5% відповідно.

Внаслідок зростання отриманого збитку, збільшується збитковість земельних угідь, виробничих фондів, а також виробничих витрат. Валовий доход, який є прибутковим лише на протязі двох останніх років, має тенденцію до збільшення. А прибуток господарство отримує лише в 2004 році.

2 . 3 Ефективність реалізації сільськогосподарської продукції

Одним із суттєвих факторів ефективності виробництва сільськогосподарської продукції являється формування сфери реалізації. Декілька років тому аграрний ринок не був актуальним для конкретно взятого господарства, так як практично весь обсяг продукції закуповувався державою і велика частина прибутку від їх реалізації поступала державним заготівельним та переробним організаціям. Наряду з цим, більшість господарств, які зупинились перед свободою вибору, вже сьогодні зіштовхуються з гострою проблемою збуту сільськогосподарської продукції.

Одержуючи урожай, але не знаходячи споживача на цю продукцію навіть спеціалізовані господарства не можуть вести не тільки розширене, але й просте відтворення. Тому, першочерговою метою товаровиробника є активний пошук ринків збуту.

Необхідно зосередити увагу на тому аспекті, що в умовах перехідної економіки основними виробниками сільськогосподарської продукції у південному регіоні залишаються господарства населення, що спричиняє труднощі як у виробництві продукції, так її реалізації. Фактично таке виробництво призначене насамперед для самозабезпечення домогосподарств і, по суті, майже не впливає на функціонування ринку продукції, практично не пов‘язане із забезпеченням сировиною переробної промисловості, особливо це стосується виробництва плодів, ягід, винограду та овочів.

Однією з основних причин незадовільного стану реалізації продукції у ТОВ «Маяк» є не тільки спад виробництва, а й низька товарність плодово-ягідної продукції. Це наглядно видно при реалізації основного виду продукціїу господарстві – зернових культур (рис. 2.4)

Середній рівень товарності за 5 років становить 77,3%. Основною причиною такого стану є несвоєчасна реалізація вирощеної продукції, внаслідок чого її псування, неможливість більшості господарств знайти ефективні канали збуту.

Слід вказати на протилежну тенденцію рівня товарності й обсягів реалізації продукції протягом 2000-2002 років. Тобто рівень товарності збільшується не за рахунок зростання обсягів виробництва і реалізації продукції, а тільки за рахунок підвищення частки обсягів реалізації. Обсяг реалізації продукції у 2002 р. порівняно з 2001 р. зменшився лише на 2,2%, водночас рівень товарності зріс на 15,5%; а при зниженні рівня товарності на 2,4% у 2001 р. порівняно з 2000 р. обсяг реалізації продукції збільшився майже удвічі.

Перш за все це означає, що господарство може реалізувати лише певну, визначену частину виробленої продукції і не здатне реагувати на економічні умови, створені на ринку, а саме зміну цін, попиту і пропозиції. Але вже за останні дослідні роки спостерігається майже чітка тенденція залежності рівня товарності від зміни реалізації продукції.

У процесі дослідження встановлено, що рівень товарності зернових у ТОВ «Маяк» залежить від складу та питомої частки кожного виду зернових культур у структурі реалізації продукції.

Таблиця 2.13

Структура валового збору та реалізації зернових культур

у ТОВ «Маяк», 2004 р

У структурі товарної продукції зернових культур переважає частка ярових культур, яка складає 55% від загального обсягу, що в свою чергу негативно впливає на виручку від реалізації продукції, так як ціна реалізації озимих зернових була більше на 6 грн. за центнер ніж ціна ярових культур. У структурі реалізації ярових культур основна питома вага припадає на ячмінь та просо, частка яких відповідно дорівнює 41,2 та 11,3% від загального обсягу реалізації зернових культур.

Розташування поблизу господарства Мелітопольського елеватора, наявність розгалуженої мережі автомобільних шляхів, проходження траси Москва – Сімферополь, розташування морського порту в Бердянську визначають сприятливі економічні умови для збуту у господарстві зернових культур. Проте рівень товарності зернових культур не досягає достатнього рівня. Так, товарність озимих зернових дорівнює лише 73,5%

За останні п‘ять років спостерігається збільшення реалізації продукції як взагалі по господарству, так і по видам продукції (табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Виручка від реалізації основних видів сільськогосподарської продукції у ТОВ «Маяк», 2000-2004 рр.

За дослідний період виручка від реалізації продукції збільшилась на 597 тис. грн, причому від реалізації зернових – на 184,5 тис. грн., плодів – на 331,6 тис. грн. В той час реалізація тваринницької продукції зменшилась за цей період на 144 тис. грн. Основною причиною виявилося різке скорочення поголів‘я тварин у господарстві. Водночас протягом 2000-2001 років ця галузь забезпечувало господарство у середньому 12-15% товарною продукцією.

Основними причинами спаду обсягів товарної продукції та виручки від реалізації в господарстві, зокрема у тваринництві, стали відміна держзамовлення на сільськогосподарську продукцію у 90-х роках та незадовільна маркетингова діяльність, завдання якої є вивчення питань заготівлі, зберігання, переробки продукції, оптової й роздрібної торгівлі. Як переконують результати дослідження, господарство ще не адаптувало виробництво продукції до ринкових умов.

У процесі переходу до ринкових відносин значно змінилася структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції в ТОВ «Маяк». Частка каналів реалізації окремих видів сільськогосподарської продукції характеризується даними таблиці 2.15

Таблиця 2.15

Обсяги і частка каналів реалізації основних видів продукції

у ТОВ «Маяк», 2004 р.

Основним каналом реалізації, який реально відображає цінову ситуацію, є реалізація продукції через міські ринки та власні магазини, на яку припадає 34,3 та 12,4% реалізації відповідно плодів та свинини. Структура каналів реалізації продукції у господарстві різниться залежно від галузі виробництва. Реалізація рослинницької продукції через заготівельну систему у 2004 році у господарстві не перевищувала 30%, в той час майже як 50% свинини реалізовувалась через м‘ясокомбінат. У 2001 р. з‘явився новий канал реалізації сільськогосподарської продукції – видача пайовикам в рахунок орендної плати за землю та оплати майнових паїв. Загальний обсяг продажу за цим каналом реалізації за різними видами продукції у 2004 р. Не перевищував 10 відсотків. Але він ще не набув вагомого значення серед інших каналів реалізації продукції, крім того, продукція реалізується через споживчу кооперацію, комерційні структури та підприємства.

Основним каналом збуту зернових культур та соняшника є продаж їх комерційним підприємствам – відповідно 64,9 і 66,4%. Структура каналів реалізації цих культур значно відрізняється від структури каналів реалізації іншої сільськогосподарської продукції, яка характеризується відсутністю реалізації продукції на міських ринках та значною питомою вагою реалізації населенню в рахунок оплати праці – відповідно 11,4 та 3,8%.

Якщо характеризувати продаж сільськогосподарської продукції за різними каналами реалізації в динаміці, то можна переконатися, що в 2000 – 2004 рр. по зернових культурах та соняшнику різко знизилася частка реалізації заготівельним організаціям.

Раціональне використання сільськогосподарської продукції в ринкових умовах повинно здійснюватися відповідно до задоволення попиту населення регіону на свіжу продукцію та продукцію її переробки. В останні роки платоспроможність населення визначає не тільки обсяги попиту продукції, а й ціну реалізації. Яскравим прикладом може бути реалізація плодів у господарстві. У ТОВ «Маяк» спостерігається зростання цін реалізації, проте темпи їх підвищення істотно різняться за каналами реалізації (рис. 2.5).

У 2004 р. порівняно з 2000 р. ціни реалізації плодів заготівельним організаціям зросли на 40,6%, населенню в рахунок оплати праці тана міських ринках і у власних магазинах – майже утричі. Нижчими вони були у 2000 році (від 160 грн. до 430 грн.). Водночас у 2002-2003 рр. знизилися ціни на продукцію, яка надходить заготівельним організаціям. Порівняно з 2001 р. ціни за цим каналом реалізації в 2002 і в 2003 роках відповідно дорівнювали 51,5 та 47,2%. Погодні умови 2001 року зумовили спад обсягів виробництва та реалізації продукції і внаслідок цього підвищення цін по основних каналах реалізації.

Протягом досліджуваного періоду простежується обернена взаємозалежність між обсягами й ціною реалізації. Так, у 2003 р. порівняно з 2002 р. при збільшенні рівню цін реалізації плодів і ягід в рахунок оплати праці на 40% відповідно зменшився на 51,5% обсяг реалізації продукції.

Аналіз рівня цін свідчить про значне відхилення їх залежно від каналів реалізації усієї сільськогосподарської продукції. Так, ціни на продукцію, яка реалізується сільськогосподарськими підприємствами на ринку, в 2-3 рази вищі від рівня цін реалізації заготівельним організаціям. Передусім це визначається вищою якістю продукції, яка надходить на ринок.

За дослідний період, незалежно від каналів реалізації сільськогосподарської продукції, ціни реалізації мали тенденцію до постійного збільшення. Так, ціни продажу населенню збільшились утричі, при збільшенні обсягів реалізації в 4 рази, у тому числі на ринку ціни відповідно зросли в 1,9 рази.

Слід відзначити також, що протягом 2002-2003 рр. середні ціни на сільськогосподарську продукцію, що реалізовувались населенню в рахунок оплати праці, щорічно перевищували рівень середньозваженої ціни на 2-7% відсотків.

Причиною високого рівня цін на сільськогосподарську продукцію є відсутність розвинутої ринкової інфраструктури в регіоні. Високі реалізаційні ціни, відсутність оптової торгівлі, неврегульовані економічні відносини між сільськогосподарськими й переробними підприємствами виявилися причиною перетворення діяльності господарства із високорентабельного в низькорентабельне, а галузь тваринництва у господарстві – навіть у збиткову.

Першочерговою метою господарства є активний пошук ринків збуту. В умовах ринкової конкуренції господарство є власником своєї продукції і самостійно визначає канали збуту, що суттєво впливає на ефективність реалізації продукції (табл. 2.16)

Таблиця 2.16

Ефективність реалізації основних видів продукції у ТОВ “Маяк”, 2004 р.

Реалізація сільськогосподарської продукції переробним підприємствам у 2004 році у господарстві була одним з основних чинників формування низької ціни реалізації продукції. Строкатість рівня товарності свідчить про відсутність у господарстві постійних каналів збуту продукції.

Дані таблиці свідчать про пряму залежність між рівнем товарності, прибутком і рівнем рентабельності. При більшому рівню товарності плодів на 9,7% порівняно з соняшником, величина прибутку величина прибутку 1 центнера реалізованої продукції більша на 23,8 тис. грн., рівень рентабельності – на 67,5 відсотків.

Забезпечення вищої ефективності в ринкових умовах можливе за рахунок підвищення рівня урожайності плодово-ягідних культур, відновлення спеціалізованого виробництва, зменшення витрат на виробництво й реалізацію продукції, удосконалення системи збуту, а внаслідок цього рівня товарності та рентабельності продукції.

Узагальнення результатів здійсненого аналізу системи реалізації плодово-ягідної продукції дозволяє зробити висновок про те, що в Запорізькій області існують вагомі резерви щодо поліпшення її функціонування. Вони пов‘язані зі створенням нових форм ринкової інфраструктури, а саме оптової й роздрібної торгівлі, ярмаркової діяльності та обслуговуючих кооперативів.

Разом з тим для ефективного їх функціонування в сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання у Запорізькій області першочерговим є вирішення таких питань, як розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва відповідно до попиту на цей вид продукції на ринку, підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної продукції, перш за все на внутрішньому ринку, удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими підприємствами й виробниками плодово-ягідної продукції.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ТОВ “Маяк”

3.1. Організація створення маркетингової служби

Питання щодо організації маркетингової служби надзвичайно важливе як в теоретичному, так і в практичному відношенні. І дуже актуальне для агропідприємств. Організація маркетингу – це структурна побудова для управління маркетинговими функціями. Зараз відомі кілька типових моделей маркетингових служб. Серед них є інтегровані, які здійснюють свою діяльність комплексно і управляються з одного координуючого центру, і неінтегровані, які представляють собою сукупність відповідних підрозділів, не скоординованих у своєму впливі на споживача. Інтегровані маркетингові служби можуть бути побудовані за функціональним чи товарним принципом, з орієнтацією на споживачів чи ринки, з лінійною чи матричною взаємозалежністю окремих складових.

Великі підприємства з значною кількістю ринків використовують матричну модель побудови маркетингової структури. Для більшості сільськогосподарських підприємств, якими є малі і середні за розміром агроформування створення великої маркетингової служби недоцільно, вона не буде окуплятися, а мала маркетингова служба не в змозі проводити системні маркетингові дослідження на високому рівні.

Вихід з даної ситуації полягає в залученні до співпраці професійних маркетологів або спеціалізованих фірм. Інший шлях вирішення проблеми полягає в створенні спільно з іншими підприємствами маркетингових центрів, які б займалися маркетинговими дослідженнями, як на регіональному рівні району, регіону, так і в загальнодержавному масштабі.

Крім стаціонарних маркетингових організаційних структур у вигляді відділів, бюро, секторів доцільно створювати тимчасові. Вони складаються з однієї чи кількох груп і створюються для вирішення завдань тимчасового характеру. Такими тимчасовими маркетинговими організаційними структурами можуть бути ради з маркетингу (дорадчі органи), які включають провідних спеціалістів підприємства (або групи підприємств) і періодично збираються для вирішення конкретних проблем, або венчурні групи (невеликі групи спеціалістів), які працюють деякий час спільно над реалізацією запропонованих ідей. Для створення тимчасових маркетингових структур необхідно чітко сформулювати їх основне завдання, визначити відповідальність кожного, організувати чітке планування роботи, призначити відповідальних виконавців.

Динамічні ринки, а саме до таких належить ринок агропродукції, потребують гнучкої організаційної структури, що швидко і адекватно змінюється, яка б дозволила реалізувати концепцію агромаркетингу, забезпечувала б сільськогосподарські підприємства постійною і достовірною інформацією про ринок. Входження в інформаційні об’єднання вимагає від учасників ринку, до яких входять сільськогосподарські підприємства, постійно проводити збір, обробку, аналіз ринкової інформації для прийняття управлінських рішень. Тому доцільно для досягнення маркетингових завдань на рівні агропідприємства формування таких маркетингових ланок, які через координацію роботи з фірмовими магазинами, посередницькими та іншими структурами започатковуватимуть рух виробленої продукції до споживача. Посередницькі організації, підтримуючи зв’язки з сільськими клієнтами, через маркетингові ланки виконуватимуть ті функції, що неможливі, або недоцільні для виконання в сільськогосподарських і підприємницьких структурах.

Виконання маркетингової діяльності потребує великого обсягу інформації, знань та досвіду для її аналізу та управління виробництвом-збутом. Її повинні здійснювати спеціалісти відповідної служби. Доцільність організації маркетингової служби на сільськогосподарському підприємстві залежить від його спеціалізації, обсягу продажу продукції та цільового ринку. Господарство може мати свого маркетолога, для виконання комплексу робіт по управлінню виробництвом-збутом і одночасно використовувати послуги альтернативної маркетингової служби щодо проведення комплексного аналізу ринку, тощо. Невеликі за розміром сільськогосподарські підприємства (селянські (фермерські) господарства) для здійснення маркетингу можуть створити маркетинговий кооператив. Таким чином, можливі наступні варіанти виконання функцій управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства: новоствореним підрозділом маркетингу, перекваліфікованою службою постачання-збуту, торговим домом, або маркетинговим кооперативом.

В залежності від обсягів виробництва, його специфіки, чисельності працівників, ринків збуту структура відділу маркетингу може бути різною. На підприємствах з чисельністю працівників до 50 чоловік питання маркетингу вирішує, звичайно, один висококваліфікований спеціаліст. На підприємствах з чисельністю до 200 чоловік відділ маркетингу складає 5-12 працівників.

При організації маркетингової структури бажано дотримуватись таких основних принципів:

Простота маркетингової структури.

Чим простіша структура, тим краще і ефективніше управляти нею.

Чіткість системи взаємовідносин відділу маркетингу з підрозділами підприємства.

„Маркетинг для фірми, а не фірма для маркетингу”. Це означає, що служба повинна організовуватися і постійно розвиватися під цілі, завдання і особливості функціонування підприємства, максимально забезпечуючи ефективні умови для його ринкової діяльності. Під впливом змін споживчого попиту, науково-технічного прогресу, росту обсягів маркетингова структура повинна вміти змінювати свою організаційну форму. Ефективність роботи служби тільки наполовину залежить від того, як її працівники виконують свої прямі службові обов’язки. Друга ж половина цілком залежить від того, наскільки увесь персонал фірми включений у маркетинг.

Цей принцип полягає в тому, щоб бути якомога ближче до споживача. Це означає, що незалежно від варіантів організаційної структури остання повинна забезпечити максимальний контакт всіх без винятку працівників служби з реальними і потенційними споживачами продукції підприємства.

Професійний маркетолог повинен відповідати таким вимогам:

- повинен мати достатньо високий рівень спеціальної освіти;

- володіти рідкісною здатністю здобувати інформацію і у конкурентів підприємства, споживачів, постачальників, і у персоналу самого підприємства;

- мати схильність до нововведень і постійного навчання;

- бажаними є прийняття жорстких схем і структур, нормальне ставлення до протилежної думки і вміння коректно сперечатися, аналітичний склад розуму, розвинута інтуїція.

Проведене реформування аграрного сектору економіки сприяє формуванню на рівні агропідприємств маркетингових ланок, які разом з фірмовими магазинами та посередницькими структурами забезпечують рух виробленої продукції до споживача. Ці посередницькі структури мають здійснювати весь комплекс (чи частину) агромаркетингу та проводити матеріально-технічне забезпечення аграрного виробництва постачаючи йому сучасні техніку та технологію, високопродуктивних тварин та сортів насіння.

Посередницькі організації, через маркетингові ланки, виконуватимуть ті функції, що не в змозі або не доцільно виконувати в сільськогосподарських підприємницьких структурах.

Важливо, щоб функціонування маркетингових структур не обмежувалося тільки внутрішнім аграрним ринком. Орієнтація на дешеву сільськогосподарську продукцію через низьку платоспроможність населення країни призводитиме до скорочення її виробництва.Тому маркетингові структури мають активно включатися у зовнішньоекономічну діяльність, яка буде стимулювати виробництво агропродовольчої продукції.

В сучасних умовах значна кількість великих підприємств прагне використати маркетинг у спрощеному вигляді, тобто в основному для процесу реалізації своїх товарів на ринку.Основною перепоною, що постає на шляху переходу до маркетингової моделі господарювання є невміння правильно визначити свою маркетингову стратегію та неспроможність організувати дієвий структурний підрозділ, який би якісно виконував покладені на нього функції управління маркетингом.

В сільськогосподарському підприємстві у процесі переходу маркетингу з інструментальної фази до фази концепції, що об’єднує всі функції, якісно змінюється відповідальність керуючого маркетингом. Він виступає не лише арбітром між фактом продажу і діями підрозділів, що могли посутньо впливати на продаж, але й відповідальним за ринкові цілі компаній та їх досягнення.

При збутовій орієнтації діяльністю підприємства керують інженери, які відповідають за виробництво продукції та враховують насамперед існуючі можливості й потреби самого підприємства. Виробляється і продається те, що відносно легко можна виготовити (при мінімальних затратах на виробництво). Асортимент продукції при цьому досить вузький, виробничий процес жорсткий, конкурентоспроможність товару розглядається в основному через призму ціни продажу, що формується на основі виробничих витрат. Філософія управління зводиться до вирішення короткострокових завдань виробництва, споживачу приділяється мало уваги.

Маркетингова орієнтація вимагає, щоб фірмою керували економісти, які відповідають за збут продукції і на перше місце ставлять запит споживачів. Тому за такої орієнтації виробляється лише те, що буде обов’язково куплене, формується широкий асортимент продукції, у виробничому процесі закладається максимум гнучкості, конкурентоспроможність товару визначається виходячи з можливості споживача здійснити вибір під час купівлі. При цьому ціна продажу залежить від ціни споживача. Наукові дослідження здебільшого спрямовуються на дослідження ринку, поведінку споживачів і конкурентів.

Одним з найважливіших завдань підприємства є пошук і приймання на роботу кваліфікованих маркетологів і, водночас, покращення мотивації їхньої праці. Це мають бути спеціалісти з економічною освітою і нестандартним мисленням, або маркетинговою освітою. У зв’язку з тим, що в даний час не існує типових штатних розкладів і нормативів для відділів маркетингу як і будь-якої іншої документації, що регламентує маркетингову діяльність, то кожне підприємство повинне самостійно формувати відповідні відділи, виходячи з потреб, які визначає діюча в даний час економічна і кон’юнктурна ситуації.

Рис.3.1 Проектна організаційна структура управління маркетингом

Важливу роль у правильній організації управління маркетингом відіграє організаційна структура. Кількість можливих варіантів організаційних структур може бути досить великою. В загальному, тип структури залежить від розміру підприємства, його стратегічних цілей, ринкових можливостей, обраних стратегічних зон господарювання.

Вважаємо, що до відділу маркетингових досліджень повинні входити такі спеціалісти:

- начальник відділу – відповідає за організацію маркетингових досліджень і їх результати;

- експерт-аналітик – виконує широке коло обов’язків, від планування маркетингових досліджень до контролю над їх виконанням. В його підпорядкуванні можуть бути інші молодші експерти – аналітики, які здійснюють окремі етапи досліджень;

- технічні спеціалісти – виконують вузькі спеціалізовані функції, такі як розробка опитувальних анкет, вибіркові спостереження, обробка інформації, збір вторинної інформації тощо;

- обслуговуючий персонал – друкарки, референти, перекладачі.

До відділу формування попиту і стимулювання збуту входять:

- начальник відділу – відповідає за організацію формування попиту та стимулювання збуту;

- спеціалісти, основними функціями яких є:

- розробка упаковки, марочних назв, товарних знаків;

- пошук ідей для модифікації існуючих товарів;

- ринкове випробування товарів;

- перевірка якості товарів, що відповідає вимогам споживачів;

- функціонально-вартісний аналіз;

- контроль за витратами виробництва.

Ефективність функціонування маркетингової служби значною мірою залежить від тих кадрів, які зайняті маркетингом. Для успішного вирішення тих різнопланових завдань, які стоять перед службою маркетингу необхідно, щоб її очолював висококваліфікований спеціаліст в ранзі заступника керівника підприємства, який володіє економічними, фінансовими, плановими, техніко-виробничими, дослідницькими і збутовими питаннями. Мова йде не тільки про професійну кваліфікацію, але й про міру відповідальності, про рівень знань і розуміння діючої на підприємстві концепції маркетингу Маркетингова орієнтація потребує, щоб стратегію розвитку підприємства і її реалізацію розробляли економісти, у яких на першому місці – облік попиту споживачів. Тому виробляється те, що буде безперечно куплено, формується широкий асортимент продукції, конкурентоспроможність товару визначається, виходячи з можливостей покупця здійснити вибір товару чи послуги.

Організація взаємовідносин відділу маркетингу з іншими підрозділами також багато в чому залежить від того, наскільки структура підприємства в цілому відповідає принципам маркетингу. Тому важливо, щоб за керівником служби маркетингу і кожним з його спеціалістів були документально закріплені у відповідних Положеннях функції, засоби, обов’язки і права, відповідальність і повноваження у взаємовідносинах з іншими підрозділами, відділками, представниками тощо.

Функціональні задачі маркетингової служби:

- постановка мети та завдань підприємства з врахуванням тенденцій розвитку на короткостроковий та найближчі періоди, подальшу перспективу;

- аналіз та оцінка власних можливостей підприємства, в першу чергу виробничих, економічних ,матеріально-ресурсних, кадрових;

- розробка стратегії і тактики маркетингової діяльності враховуючи специфіку і умови сільськогосподарського підприємства;

- створення банку даних для систематизації і аналізу усієї комерційно-економічної інформації щодо кон’юнктури потенційних ринків збуту;

- зростання ефективності підприємницької діяльності, прибутку і доходів, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства;

- при необхідності розробка заходів щодо реформування сільськогосподарського підприємства (перетворення в нову форму власності);

- навчання персоналу підприємства методам і принципам маркетингової роботи.

Групу продажу краще розділити на 2 відділи: - відділ збуту та транспортний відділ.

До функцій відділу збуту відносяться:

- розробка стратегій збуту;

- вибір ефективних каналів розподілу;

- розробка методів просування товарів і рекламної компанії;

- вивчення реакції споживачів на товар.

Основними функціями транспортного відділу є:

- забезпечення своєчасності поставок;

- збереження товарів під час поставок;

- визначення оптимальних транспортних маршрутів.

Положення про службу маркетингу агропідприємства надається у додатку В. Проект створення маркетингової служби включає вступ та п’ять розділів.Метою проекту є створення маркетингової служби з оптимальною, економічно обґрунтованою структурою.

Для більш наглядного опису ієрархії мети намалюємо „дерево завдань” (рис. 3.2).

Рис. 3.2 „Дерево завдань” проекту створення маркетингової служби

Основним результатом діяльності маркетингової служби буде збільшення прибутку від реалізованої продукції без посередників.

Обсяги реалізації насіння озимої пшениці до створення маркетингової служби і після показані в таблиці 3.1.

Дані щодо реалізації продукції після створення маркетингової служби – реально заплановані, які можливо отримати в майбутньому.

Проведемо аналіз планових показників з наявними на кінець 2004 р.

Таблиця 3.1 - Обсяги реалізації зернових культур

Планується збільшити обсяги реалізації за всіма зерновими культурами. так, обсяг реалізації озимих зернових збільшиться майже у два рази. Ефективна робота маркетингової служби, пошук нових каналів збуту, удосконалення економічних взаємовідносини з переробними підприємствами і посередниками забезпечить не тільки збільшення обсягів реалізації, але й підвищення рівню товарності як взагалі по зерновим, так і окремо по культурам. Рівень товарності озимих зернових збільшиться на 21,5%, ярових зернових – на 0,9. низький рівень товарності ярових культур пояснюється тим, що більшість продукції залишається на потреби у господарстві.

Економічна ефективність діяльності маркетингової служби, а зокрема реалізація зернових культур, буде залежати від того, скільки господарство реалізує продукції через посередників, переробні підприємства, елеватор, агрофірми, біржі, які отримують 20% суми від всього обсягу реалізованого насіння. Основним ринками збуту зернових є Мелітопольський елеватор, який закуповує частину продукції за цінами, нижче ринкових.

Одним із завдань маркетингової служби господарства є розробка довгострокової програми (на 5 років) виходу на ринки інших регіонів.

При такій перспективі основним завданням господарства є підвищення якості продукції і зниження його собівартості, застосування інтенсивних технологій.

Для створення маркетингової служби в господарстві необхідно виділити 22 тис. грн. Господарство буде виділяти щомісячно певну частину суми протягом року.

Графік виділення коштів відображений у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 - Виділення і використання коштів маркетинговою службою ТОВ «Маяк»