содержание   ..  477  478  479   ..

Трудовий договір, особливості окремих видів трудових договорів МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНІЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» З дисципліні: Трудове право на тему: «Трудовий договір, особливості окремих видів трудових договорів» Виконала: Студентка гр.БФ-16б Гришанова Інна Перевірила: Гаєвая О.В. Харків, 2010 ЗМІСТ Вступ 3 Розділ IПоняття трудового договору та його характеристика у сучасний період …………………………………………………………… 4 1.1 Поняття трудового договору ………………………………………. 4 1.2 Зміст трудового договору ………………………………………….. 6 Розділ II Трудовий договір ……………………………………………….. 9 2.1 Види трудового договору …………………………………………... 9 2.2 Контракт, як особлива форма трудового договору ………………. 21 Висновок 25 Література 26 Вступ Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини. Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок, страйк, соціальний захист), закріплено в Конституції України. Конституційні норми, що закріплюють право на працю, цілком відповідають нормам ст. 23 Загальної декларації прав людини, зокрема щодо вільного обрання праці або вільного погодження на неї. Це означає, що тільки конкретній людині належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до праці. Рівночасно право на працю означає, що людина має вільний вибір не тільки професії, роду заняття, а й право ігнорувати будь – яку трудову діяльність. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це проголошено ст. 43 Конституції України. Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально – трудовою діяльністю, інші – створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності. Розділ I ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД 1.1 Поняття трудового договору Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності. Термін «договір» має багато значень, що передбачаються різними нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами. Вперше легальне поняття «трудовий договір» було дано в КЗпП УРСР 1922 р. Відповідно до ст. 27 цього КЗпП трудовим договором визнавалась угода двох або більшого числа осіб, за якою одна сторона (найнятий) дає свою робочу силу іншій стороні (наймачеві) за плату. При цьому трудовий договір укладався як тоді, коли не було колективного договору, так і тоді, коли такий договір був. В остаточній редакції ст. 21 КЗпП України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін. Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов'язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здійсненні трудових відносин (дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечувати належні умови праці). Слід враховувати, що трудовий договір як документ під таким заголовком, що підписаний його сторонами, укладається цього часу далеко не завжди, точніше буде сказати, що такий договір у письмовому вигляді оформляється дуже рідко. Часто трудовий договір не укладається в письмовій формі навіть тоді, коли закон визнає таку форму обов’язковою (частина перша ст. 24 КЗпП). Законодавство про працю, хоча і приписує укладати трудові договори, за загальним правилом, у письмовій формі, все – таки не може бути визнане занадто суворим щодо необхідності додержання письмової форми трудового договору порівняно, наприклад, з цивільним законодавством. Трудовий договір вважається укладеним також і тоді, коли працівник був фактично допущений до роботи, хоча ніякі документи про прийняття на роботу не оформлялися. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб’єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Інакше кажучи, немає трудового договору – не буде і трудового права. 1.2 Зміст трудового договору Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін, становлять зміст трудового договору. Такі умови можуть визначатись законодавчими або іншими нормативними актами і встановлювати, наприклад, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, максимальну тривалість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами трудового договору при його укладенні. Умови трудового договору можуть бути обов'язковими, (їх ще називають необхідними) і факультативними (додатковими). Обов'язковими (необхідними) умовами вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них слід віднести взаємне волевиявлення сторін про прийняття — влаштування працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту початку виконання роботи. Громадяни добровільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі й не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Угода про прийняття — влаштування на роботу є проявом вольового характеру трудового договору. Без волевиявлення працівника, бажаючого влаштуватися на роботу, і роботодавця, якому необхідний працівник для виконання певної роботи, трудові правовідносини виникнути не можуть. Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових повноважень і обов'язків, прийнято називати трудовою функцією, її встановлення є виключною компетенцію сторін. При укладенні трудового договору вони визначають професію, спеціальність, кваліфікацію або посаду. Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Виконання роботи певної професії вимагає спеціалізації професійних навичок або знань за якимось визначеним профілем. Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно опанована працівником. Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працюючих за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності. Кваліфікація — це рівень теоретичних за практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню тощо. Кваліфікаційний розряд дозволяє власнику або уповноваженому ним органу доручати працівнику роботу відповідної складності. Конкретний зміст, обсяг та порядок виконання роботи на конкретному робочому місці встановлюються на підприємстві технологічними картками, робочими інструкціями та іншими нормативними актами, в тому числі локальними.Трудова функція службовців визначається найменуванням посад, які передбачені структурою і штатним розписом державного органу чи підприємства, установи, організації. Посада характеризується певним колом службових обов'язків, повноважень і відповідальністю, що настає в разі невиконання обов'язків. У найменуванні посади знаходить свій вираз поділ праці, що склався у певній галузі, на підприємстві чи в установі. Трудові обов'язки службовців конкретизуються в посадових інструкціях, що розробляються та затверджуються на підприємствах за погодженням з профспілковим органом на основі галузевих посадових інструкцій і положень про відділи та служби підприємства, галузевих кваліфікаційних характеристиках, положеннях про окремі категорії працівників. Істотне значення для здійснення трудових відносин має час початку виконання роботи. Саме з цього моменту фактично розпочинається реалізація громадянином права на працю. У більшості випадків початок роботи настає зразу ж після укладення трудового договору. Але сторони можуть домовитись і про більш пізніший час початку роботи, що може бути викликано необхідністю оформлення звільнення з попереднього місця роботи, переїздом з іншої місцевості, перевезенням сім'ї та майна тощо. Факультативні умови є додатковими. Але коли сторони побажали їх встановити і включили в трудовий договір, вони є обов'язковими для сторін за умови, що вони не суперечать законодавству і нормативним угодам. Невиконання факультативних умов може призвести до трудового спору та їх захисту з боку держави. До додаткових умов слід віднести угоду про надання житлової площі, забезпечення дитини працівника місцем в дошкільному закладі, що є на підприємстві, встановлення випробувального строку при прийомі на роботу. До факультативних умов трудового договору необхідно віднести й строк дії трудового договору. Переважно трудові договори укладаються на невизначений строк. У разі, коли трудові відносини не можуть встановлюватись на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, то можуть укладатись строкові трудові договори. Вони укладаються на строк, обумовлений сторонами, або на час виконання певної роботи. Якщо умови трудового договору, передбачені сторонами, погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, то такі умови є недійсними {ст. 9 КЗпП). Звернімо увагу, що недійсними є умови, а не сам трудовий договір. Умова, що погіршує становище працівника, приводиться у відповідність із законодавством, і трудовий договір продовжує діяти з умовами, що відповідають законодавству про працю. Розділ II Трудовий договір 2.1 Види трудових договорів Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб’єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Цей акт волевиявлення людини здати іншій людині свою здатність трудитися, який може здатися незначним на фоні інших соціальних явищ, насправді є тим непорушним початком цілої сфери суспільного життя. Праця є основою створення всіх соціальних благ, економічних і політичних процесів. Саме в трудовій діяльності людина знаходить не тільки матеріальні блага, але і знаходить почуття самовираження, причетності, соціальної реалізації себе як особистості й морального задоволення. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Трудовий договір відрізняється від колективного, по – перше, сторонами, що його укладають, порядком укладення, здійсненням контролю за його виконанням, а, по – друге, метою і змістом. Необхідно зважати й на те, що трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника (уповноваженого ним органу), тобто має більш локальний (обмежений) характер, тоді як колективний договір регулює не тільки трудові, а й інші правовідносини, тісно пов’язані з трудовими, тобто має ширшу дію. Водночас в окремих випадках робота може виконуватися не на підставі трудового договору, а з інших юридичних підстав. Зокрема, можливе виконання роботи на підставі цивільно – правового договору. Відрізнити трудовий договір від договору цивільно – правового характеру за соціально – економічним змістом важко, хоча основний критерій відмінності і зрозумілий: цивільно – правовий договір укладається заради досягнення результатів праці, а трудовий – регулює сам процес праці. У реальності, однак, грані між цивільно – правовим і трудовим договорами нерідко стираються. Ця тенденція поглиблюється тим, що широкого застосування набуло використання терміну «трудова угода» щодо і цивільно – правових, і трудових договорів, що укладаються для виконання певної роботи. Трудовий договір покликав до життя цілу систему пра­вових норм, яка знайшла своє вираження в формі системи трудового законодавства, де інститут трудового договору зай­має центральне місце. Згідно зі ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) укладається з дотриманням загальних положень, викладе­них вище. Це звичайний трудовий договір між роботодав­цем і найманим працівником. Він укладається у всіх випад­ках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників. Трудовий договір на певний строк. В умовах переходу до ринкової економіки розповсюди­лася практика укладення строкових трудових договорів. Але Законом України від 19 січня 1995 p. були внесені зміни в ст. 23 КЗпП. Законодавець чітко висловив свою позицію віднос­но звуження такої практики: строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених у законо­давстві, а також у випадках, коли трудові відносини не мо­жуть бути встановлені на невизначений строк з урахуван­ням характеру наступної роботи, умов її виконання або інте­ресів працівника. Таким чином, за загальним правилом тру­довий договір повинен укладатися на невизначений час. Разом з тим слід визнати, що формулювання у ст. 23 КЗпП випадків, коли може укладатися строковий трудовий договір, є незадовільним. Воно досить розпливчасте і не конкретне, що спричиняє у свою чергу неприпустимо широке тлумачен­ня таких випадків. Зокрема, посилання на задоволення "інте­ресів працівника" дозволяє власникові, як пріоритетній сто­роні трудового договору в умовах широкого безробіття, на­в'язувати строковий характер договору працівникові. Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 6 листопада 1992 p. роз'яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; обран­ням народним депутатом або на виборну посаду (п. 7). Стро­ковий трудовий договір може укладатися для заміни тимча­сово відсутнього працівника. У КЗпП не міститься вказівки на те, що строковий трудовий договір повинен укладатися в письмовій формі. Ду­мається, така норма потрібна в законодавстві. Багато з трудо­вих спорів виникає внаслідок неправильного оформлення строкових трудових договорів. Заслуговує на увагу практи­ка зарубіжних країн, де законодавством повсюдно встанов­лено правило про укладення строкових трудових договорів у письмовій формі. Трудовий договір на час виконання певної роботи є різно­видом строкового трудового договору, однак його припинен­ня пов'язане із закінченням обумовленої договором роботи. Не треба плутати даний вигляд трудового договору з ци­вільно-правовим договором, пов'язаним із застосуванням праці (відмінності були вказані вище). Строкові трудові договори отримали широке розповсю­дження у країнах з ринковою економікою і значно підірвали стабільність зайнятості мільйонів працівників. Видається доцільним закріпити у законодавстві не тільки чітко визначений перелік випадків, при яких може уклада­тися строковий трудовий договір, але й випадки посад, робіт і галузей суспільного виробництва, де строкові договори повинні укладатися в обов'язковому порядку — радіо, теле­бачення, освіта, громадські роботи тощо. Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками, прийнятими на роботу на строк до 2 місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника – до 4 місяців. У наказі про прийом на роботу власник зобов’язаний зазначити тимчасовий характер роботи. Умови праці тимчасових працівників визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 р. (Відомості Верховної Ради СРСР. – 1974. - № 40. – Ст. 662) в частині, що не суперечить законодавству України про працю. Для тимчасових працівників не передбачений строк випробування, однак вони мають право на відпустку пропорційно відпрацьованому строку згідно з Законом України «Про відпустки» (ч. 9 ст. 6). У випадку, якщо працівник продовжує працювати й після закінчення строку тимчасової роботи, тимчасовий трудовий договір автоматично трансформується у трудовий договір на невизначений строк. Тимчасові працівники мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за три дні. Трудовий договір про сезонну роботу. Правове регулювання сезонних робіт довгий час здійснювалось указом Президії верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р 7 квітня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України затверджено положення про порядок організації сезонних робіт. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів України №278 від 28 березня 1998 р. Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних умов виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців. Із працівником, що виконує сезонні роботи, укладається трудовий договір. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою мінімальної заробітної плати за умови виконання норм праці. Державна служба зайнятості здійснює направлення на сезонні роботи громадян, які звернулися до служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані як безробітні. Після закінчення трудового договору такі громадяни мають право на перереєстрацію в службі зайнятості. Трудовий договір про сумісництво. Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП, працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Правове регулювання роботи за сумісництвом на державних підприємствах здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р., а також Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1996 р., затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України. Для роботи за сумісництвом згоди власника за основним місцем роботи не потрібно. Разом з тим керівники державних підприємств, установ і організацій спільно з профспілковим комітетом можуть встановлювати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зайнятих на важких, шкідливих і небезпечних роботах, додаткова робота яких може призвести до несприятливих наслідків для стану їхнього здоров’я та безпеки виробництва. Обмеження поширюються також на осіб до 18 років і вагітних жінок. Не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, їх заступники, за винятком наукової, викладацької і творчої діяльності. При наймі на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію працівник зобов’язаний пред’явити власнику чи уповноваженому ним органу паспорт. При прийомі на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник чи уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про отриману освіту чи професійну підготовку. Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. За загальним правилом отримана за роботу за сумісництвом заробітна плата не враховується при обчисленні середнього заробітку на основній роботі. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи на загальних підставах. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки повної тривалості до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, в тому числі сумісникам, одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Відпустка на роботі за сумісництвом також оплачується. Звільнення з роботи за сумісництвом проводиться на підставах, передбачених КЗпП України, а також у разі прийняття працівника, що не є сумісником, або встановлення обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами й режимом праці без виплати вихідної допомоги (п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій). Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом може здійснюватись за бажанням працівника за місцем основної роботи. Згідно з чинним законодавством, основною роботою вважається та, де зберігається трудова книжка працівника. На осіб, що працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (п. 1. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №58 від 29 липня 1993 р., затвердженої наказом Мінпраці України, Мін’юсту України, Мінсоцзахисту України (зі змінами, внесеними наказом №29 від 26 березня 1996 р.). Трудовий договір про суміщення професій і посад. Від сумісництва потрібно відрізняти суміщення професій і посад, під яким розуміють форму організації праці, при якій працівник, за його згодою, протягом робочого дня або робочої зміни поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, виконує додаткову роботу за іншою професією або на іншій посаді на тому ж підприємстві, в установі, організації, за що отримує відповідну оплату. До суміщення прирівнюється виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (відпустка, тимчасова непрацездатність, службове відрядження) без звільнення від своєї основної роботи. Суміщення відрізняється від сумісництва тим, що робота, яка суміщається, виконується в межах одного трудового договору, в межах робочого часу, відведеного для цього, і на тому самому підприємстві, в установі, організації. Є відмінності і в оплаті. Згідно з ч. 2 ст. 105 КЗпП, розмір доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі. Трудовий договір з державним службовцем. Є певні особливості укладення трудового договору з дер­жавним службовцем. Зокрема, Законом України "Про дер­жавну службу" встановлені деякі обмеження при прийомі на державну службу. Не можуть бути обрані або призначені на посаду в державному органі та його апараті особи, визна­ні недієздатними; що мають судимість, не сумісну із занят­тям посади; близькі родичі й свояки на посадах, які є безпо­середньо підвідомчими або підлеглими одна одній. Особа, яка претендує на заняття посади державного служ­бовця 3—7 категорій, повинна подати за місцем майбутньої служби відомості про доходи, в тому числі й за кордоном, відносно себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на заняття посади державного службовця 1-ї і 2-ї категорій, повинна подати також відомості про належне їй і членам її сім'ї нерухоме і цінне рухоме майно, внески в банках і цінні папери. Прийняття на державну службу на посаді 3—7 категорій здійснюється на конкурсній основі згідно з Положенням про порядок проведення конкурсу при прийомі на роботу до органів державної виконавчої влади, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 р., за конкурсом заміщу­ються вакантні посади державних службовців в Адмініст­рації Президента України, в апаратах Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій, крім посад, для яких встановлений інший порядок, посад за суміс­ництвом, посад технічного й обслуговуючого персоналу. Рішенням керівника органу державної виконавчої влади створюється конкурсна комісія. Вся інформація про конкурс, професійні й кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаді обнародується за місяць до встановленої дати. На основі ви­вчення поданих документів, ів, співбесід комісія прий­має рішення відносно кожного учасника конкурсу шляхом голосування. Голосування проводиться на закритому засі­данні. За результатами конкурсу комісія готує пропозиції для керівника про прийом на роботу, стажування або зараху­вання до кадрового резерву кожного учасника конкурсу. Рішення конкурсної комісії має рекомендаційне значення, воно може бути основою для укладення керівником трудового договору з кандидатом. Остаточне рішення приймає керівник державного органу. З метою придбання практичного досвіду, перевірки про­фесійного рівня і ділових якостей працівника, що претендує на посаду державного службовця, може провести його ста­жування у відповідному державному органі терміном до 2 місяців. У цьому випадку укладається договір про стажу­вання. Це різновид учнівського трудового договору. Метою його є освоєння працівником роботи за певною посадою з подальшим використанням його на такого роду посадах. Стажування можуть пройти як особи, які уперше претендують на посаду, так і державні службовці, бажаючі зайняти більш високу посаду. Вибір кандидата на стажування проводиться з ініціативи органу, в якому має відбуватися стажування. При цьому необхідна письмова заява самого стажиста і зго­да відповідних керівників за місцем його стажування й основ­ної роботи. Працівники, що досягли пенсійного віку, до ста­жування не залучаються. Особа, котра не є державним службовцем, яка після успіш­ного стажування виявила бажання працювати в даному дер­жавному органі, проходить конкурс. При цьому їй віддаєть­ся перевага перед особами, які беруть участь в конкурсі, але не проходили стажування. Для державних службовців при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. Прийняття на державну службу, просування по ній служ­бовців провадиться у відповідності з категоріями посад, а також рангів, які їм присвоюються. Законом України "Про державну службу" передбачені 7 категорій і 15 рангів. При прийнятті на службу службовцю присвоюється ранг в межах відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець зобов'язаний успішно відпрацювати на посаді два роки. Трудовий договір з молодим спеціалістом. регулюється рядом нормативно-правових актів, прийнятих в Україні в останні роки. Указом Президента України "Про заходи по реформу­ванню системи підготовки спеціалістів і працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" від 23 січня 1996 p. №77/96 в редакції Указу від 16 травня 1996 p. №342/96 (Урядовий кур'єр. - 1996. — 25січня встановлені три спо­соби фінансового забезпечення підготовки фахівців вищи­ми навчальними закладами: 1) за державним замовленням (за рахунок коштів Державного бюджету України, республі­канського бюджету Автономної Республіки Крим і місце­вих бюджетів); 2) за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб; 3) за рахунок власних коштів учня. Відповідно до джерела фінансування визначається і сек­тор народного господарства, де молодий фахівець буде пра­цевлаштований. Особи, які навчалися за державний рахунок, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу уго­ду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання і отримання відповідної кваліфікації відпрацювати в держав­ному секторі народного господарства не менше 3 років. Порядок працевлаштування випускників, які навчалися за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, визначається угодою між ними. Випускники, які навчалися за власні кошти, мають право обирати місце працевлаштування за власним бажанням. Працевлаштування молодих фахівців здійснюється на осно­ві Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-вихов­них закладів України, затвердженого наказом Міносвіти Украї­ни від 23 березня 1994 p. №79 (із змін., внес. наказом від 9 грудня 1996 p. №379) (Інформаційний бюлетень Українського державного центру правової інформації. — 1994. —№14). Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 p. №992 затверджений Порядок працевлаштування випускників ви­щих учбових закладів, підготовка яких здійснювалася на дер­жавне замовлення (ЗП України. - 1996. - №17. - Ст. 460). Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація спеціаліста з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом 3 років, а випускники професійного навчально-ви­ховного закладу — 2 років, з моменту укладення ними тру­дового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі в цей період не включається. Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за держзамов­ленням укладають з ними угоди за спеціальною формою. Випускники, які уклали таку угоду, зобов'язані відпрацюва­ти за місцем призначення не менше 3 років. Розірвання угоди допускається з поважних причин: вста­новлення інвалідності І або II групи, внаслідок чого випуск­ник не може виїхати на роботу за призначенням; встанов­лення інвалідності І або II групи у чоловіка (дружини) ви­пускника, одного з батьків (або осіб, що їх замінюють); якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, що має дитину у віці до 3 років або дитину, яка згідно з медичним виснов­ком потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку); самотня мати або батько, які мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда; проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за кон­трактом, і служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; вступ у вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації для випускників навчальних за­кладів І—II рівнів акредитації. Випускники працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу за держзамовленням. Керівни­цтво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому оформляється картка праце­влаштування випускника. Замовник (міністерство, обласні держадміністрації, державні організації й установи) за 2 місяці до закінчення навчання повинні підтвердити вищому на­вчальному закладу достовірність місць для працевлашту­вання. Випускнику після закінчення вищого навчального закладу вручаються диплом про його закінчення, направлення на ро­боту і видаються належні випускникові кошти, які перерахо­вані вищому навчальному закладу замовником. Направлен­ня на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим спеціалістом і замовником. Випускнику, який виявив бажання працевлаштуватися самостійно (у випадку, якщо з ним не укладений цільовий договір), на його письмове прохання видається довідка про можливість самостійного працевлаштування. Така ж довідка видається у випадку, якщо навчальний заклад не вирішив питання про працевлаштування випускника. Молодий фахівець зобов'язаний прибути до місця при­значення в термін, визначений у направленні на роботу. У разі неприбуття молодого фахівця з направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за при­значенням; звільнення його з ініціативи адміністрації за по­рушення трудової дисципліни; звільнення з власного бажан­ня протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкоду­вати у встановленому порядку до державного бюджету вар­тість навчання і компенсувати замовнику всі витрати Трудовий договір про роботу з фізичною особою. Трудовий договір найманого працівника з підприємцем, що не володіє правами юридичної особи, або окремим грома­дянином підлягає реєстрації в тижневий строк з моменту фактичного допуску працівників до роботи у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця( ст.24 КЗпП). Трудові книжки на таких працівників не ведуться, їх робота підтверджується довідкою служби зайня­тості й довідкою про сплату ними внесків на соціальне стра­хування — до Фонду державного соціального страхування і Пенсійного фонду України. Трудовий договір про роботу з фізичною особою є зви­чайним трудовим договором, що, як правило, укладається на невизначений термін. На таких працівників поширюється трудове законодавство. Наймач зобов'язаний дотримувати всі гарантії, передбачені законодавством стосовно найманих працівників, виплачувати страхові внески за працівника до фондів соціального забезпечення. Трудовий договір з працівниками про тимчасове вико­нання обов'язків за вакантною посадою. За загальним правилом тимчасове виконання обов'язків за вакантною посадою не дозволяється. Це можливо лише відносно посади, призначення на яку або укладення контракту за якою проводиться вищестоящим органом управління. Крім цього, заступництво обмежується певним терміном. Керівник підприємства зобов'язаний в термін не пізніше ніж 1 місяць з дня прийняття працівника представити до вищестоящого органу всі необхідні документи для його призначення на посаду. А цей орган в місячний термін повинен розглянути документи і ухвалити рішення. У разі не затвердження на посаді тимчасово виконуючому обов'язки працівнику по­винна бути надана інша робота з урахуванням його кваліфі­кації. При відсутності такої роботи або при відмові праців­ника від запропонованої роботи він звільняється згідно із законодавством (зокрема, за угодою сторін, за скороченням штатів, з власного бажання та ін.). 2.2 Контракт як особлива форма трудового договору Контракт на роботу широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств з 1990 р., коли була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок найму та звільнення керівника державного союзного підприємства». Законом України від 20 березня 1991 р. були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП, зокрема, ст. 21 була доповнена новою ч. 3, у якій контракт визначається особливою формою трудового договору. Застосування контракту викликало багато питань. Після першого захоплення цим новим видом трудового договору з’ясувалося, що контракт має як позитивні, так і негативні сторони для працівника. Головна соціальна небезпека контракту полягає у його строковому характері та можливості встановлення підстав його розірвання за угодою сторін. В умовах економічної кризи в Україні ефективність контракту ставала дедалі сумнівнішою, його примусове застосування обмежувало права працівників. Таким чином, одним з найсуттєвіших правових питань стало питання про сферу застосування контракту. Перша редакція ч. 3 ст. 21 КЗпП встановлювала: «Сфера застосування контракту визначається законодавством». Але пізніше це формулювання було скориговане в бік звуження сфери застосування трудового контракту.: «Сфера застосування контракту визначається законами України». Отже, трудовий контракт може бути укладений тільки у випадках, прямо передбачених у законах. При обов’язковому застосуванні контракту виключається укладення трудового договору іншого виду. В обов’язковому порядку контракт укладається з такими працівниками: · Керівниками підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності (Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що перебуває в загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р.); · Керівниками підприємств, що за державною програмою приватизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні товариства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України «Про забезпечення управління майном, що перебуває в загальнодержавній власності в процесі його приватизації» від 19 травня 1995 р.); · Керівними, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сфери, що мають статус національного (Положення про національний заклад (установи) України від 16 червня 1995 р.); керівниками закладів освіти, що перебувають у загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України та іншим міністерствам і відомствам (Закон України «Про освіту» від 25 травня 1991 р. в редакції Закону України від 23 березня 1996 р.); · Працівниками АН України (в тому числі іноземними вченими) (постанова Президії Верховної Ради УРСР «Про статус Академії Наук УРСР» від 17 січня 1991 р.); керівними і творчими працівниками театральних і концетрно – видовищних закладів, підприємств і організацій культури (постанова Кабінету Міністрів України №511 від 30 травня 1997 р.); · Керівниками й деякими працівниками залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору (постанова Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 р.); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних команд (постанова кабінету Міністрів України №63 «Про упорядкування фінансування і матеріального забезпечення в галузі спорту» від 6 лютого 1992 р.); · Помічниками адвокатів (Закон України «Про адвокатуру від 10 грудня 1992 р.) і деякими іншими працівниками. Сфера застосування контракту за угодою сторін регламентується значною кількістю нормативно – правових актів. Особливістю контракту є те, що в ньому може визначатися строк його дії. Підкреслимо, що контракт не обов’язково повинен укладатися на визначений строк. Право його сторін – визначати чи не визначати в ньому конкретний строк трудового контракту. Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (наймані) на роботу працівників не зачіпає питання про строк, на який укладається контракт, залишаючи це цілком на розсуд сторін трудового договору, що відповідає ст. 23 КЗпП. Однак при затвердженні Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є в загальнодержавній власності, при прийнятті на роботу Кабінет Міністрів України визнав необхідним встановити, що контракт може бути укладений на строк від одного до п’яти років. Ще одна особливість контракту полягає в тому, що в ньому визначаються права, обов’язки та відповідальність сторін, а також умови матеріального забезпечення та умови праці працівників. Варто звернути увагу на недостатню логічну послідовність законодавця у викладі цих особливостей контракту. Справа в тому, що законодавець спочатку застосовує юридичні критерії класифікації умов контракту і говорить, що в контракті можуть встановлюватися права, обов’язки та відповідальність, а потім використовує змістовні (соціальні) критерії класифікації умов контракту і називає умови матеріального забезпечення та організації праці працівника. Очевидно, умови матеріального забезпечення та організації праці в контракті не можуть бути виражені інакше, як через права, обов’язки та відповідальність сторін. Виходить, що законодавець допустив повторення того самого правила, виклавши його при цьому іншими словами. Допустивши встановлення в контракті прав, обов’язків і відповідальності обох сторін контракту, законодавець відразу спеціально зазначає на ті права та обов’язки, що виражаються в умовах матеріального забезпечення та організації праці працівника. Тому контрактом не можуть встановлюватися, наприклад, права та обов’язки, що стосуються охорони праці. ВИСНОВОК Договір трудовий – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник – виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно і від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру, занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Література: 1. Конституція України 28 червня 1996 р; 2. Кодекс законів про працю України від 10.12.71. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - № 1. – Із. змін. від 16.01.2003; 06.02.2003; 20.03.2003; 15.05.2003; 10.07.2003; 11.05.2004; 21.10.2004; 22.10.2004. 3. «Про відпустки» Закон України від 15.11.96. – ВВРУ. – 1997. - № 2. – Із змін. від 02.11.2000; 06.02.2003; 10.07.2003; 22.10.2004. 4. «Про внесення змін до Кодексу законів про працю» Закон України від 24 грудня 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. - № 5. – 13 січня. 5. «Про зайнятість населення» Закон України від 1 березня 1991 р. 6. «Про державну службу» Закон України від 16 грудня 1993 р. 7. Указ Президента України «Про заходи по реформуванню системи підготовки спеціалістів і працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 р. №77/96 в редакції Указу від 16 травня 1996 р. №342 / 96 (Урядовий кур’єр. – 1996. – 25 січня). 8. Основи держави та права. Навчальний посібник. – 3 – тє вид., доп. І перероб. – К.: Атіка, 2001. 9. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.               содержание   ..  477  478  479   ..