содержание   ..  152  153  154   ..

Учебная книга: Основи інформаційного права (Цимбалюк) Основи інформаційного права України: Навч. посіб. B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельни­ка. — К.: Знання, 2004. — 274 с. Вступ ................................................................... 9 Розділ 1. Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація: поняття, позитивні і негативні сторони .................................................... 13 1.1. Історія (онтологія) розвитку технологій об'єк­тивного вираження спілкування між людьми 16 1.2. Роль інформації в суспільних відносинах на різних історичних етапах розвитку суспільства ............................................... 18 1.3. Поняття та сутність інформатизації ............ 19 Розділ 2. Поняття, зміст та сутність інформаційного права ....................................................... 28 2.1. Взаємозв'язок інформатики та права в інфор­маційному суспільстві ............................... 28 2.2. Концептуальні підходи до формування змісту інформаційного права ................................ 30 2.3. Система правового регулювання соціальних інформаційних відносин............................. 32 2.4. Місце інформаційного права в юридичній науці. Міжгалузевий зв'язок інформаційно­го права ................................................... 56 2.5. Методи інформаційного права ..................... 57 Розділ 3. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" ............................... 58 3.1. Об'єкт, предмет і система науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" ............... 59 3.2. Методологія інформаційного права .............. 60 3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право" ................................ 64 Розділ 4. Вплив правової інформатики на формування права ....................................................... 6 5 4.1. Використання здобутків правової інформати­ки щодо забезпечення правотворчої діяльності 65 4.2. Світова електронна мережа правових доку­ментів GlobalLegalInformationNetwork (GLIN)...................................................... 92 Розділ 5. Інформаційна культура як об'єкт інформа­ційного права ........................................... 95 5.1. Сутність, зміст та трансформація категорії "культура" ...............................................95 5.1.1. Поняття категорії "культура" ..................... 95 5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції ................................................ 98 5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспіль­ство" та пізнання їх ................................... 99 5.1.4. Основні положення теорії культурної ево­люції ..................................................... юз 5.2. Концептуальні підходи до визначення сут­ності та змісту категорії "е-культура" ........ 108 5.2.1. Сутність інформаційної культури (фено­менологічний аспект)............................... 108 5.2.2. Аспекти інформаційної культури .............. 109 5.2.3. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин ................................................. 110 5.2.4. Культура інформаційних потреб та проблеми реалізації їх ......................... 111 5.3. Інформаційно-правова культура як складова інформаційної культури........................... 115 5.3.1. Взаємозв'язок інформаційної культури з правовою культурою ............................. 115 5.3.2. Формування правосвідомості та інформацій­ної культури за допомогою права .............. 124 5.4. Роль права у формуванні інформаційної культури........................... 128 5.4.1. Сутність правового забезпечення формування інформаційної культури ......... 128 5.4.2. Світові ментальні системи (культури) права 132 5.4.3. Взаємовплив культури права і науково-тех­нічного прогресу ..................................... 138 Розділ 6. Правове відображення формування дер­жавної інформаційної політики в Україні 142 6.1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики ............ 142 6.2. Заходи щодо реалізації державної інформа­ційної політики для прискорення розвитку інформаційного суспільства в Україні........ 144 Додаткова література до розділу 6.......... 155 Розділ 7. Міжнародні аспекти інформаційного права 156 7.1. Тенденції міжнародного інформаційного права ..................................................... 156 7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України.................. 156 7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права ..................................................... 158 7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інфор­маційних відносин................................... 159 7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин ......................................... 162 7.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації .................................. 166 7.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяль­ності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах ..................... 166 7.2.2. Міжнародний захист технологій................ 167 7.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці 167 7.3. Правове регулювання, охорона та захист інформації за законодавством різних країн 168 7.3.1. Правові підходи щодо регулювання інфор­маційних правовідносин........................... 168 7.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у захід­ноєвропейських країнах ........................... 170 7.3.3. Інформаційне законодавство Австралії ....... 180 7.3.4. Інформаційне законодавство Росії ............. 182 7.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану .... 187 7.3.6. Інформаційне законодавство СІЛА............. 189 7.4. Висновки................................................ 201 Додаткова література до розділу 7 .......... 203 Розділ 8. Інформаційна безпека як об'єкт інфор­маційного права ..................................... 213 8.1. Вступ до основ інформаційної безпеки ....... 213 8.2. Елементи формування основ тектології інформаційної безпеки ............................. 214 8.2.1. Сутність теорії інформаційної безпеки ....... 215 8.2.2. Напрямки інформаційної безпеки ............. 217 8.2.3. Інститути тектології інформаційної безпеки 218 8.2.4. Інформаційна безпека як функція ............. 219 8.3. Агреговані моделі тектології інформаційної безпеки .................................................. 221 8.4. Методологічні положення інформаційної безпеки .................................................. 224 8.5. Людський фактор в організації інформаційної безпеки ............................. 226 8.6. Правовий аспект інформаційної безпеки .... 227 8.6.1. Основні питання правової культури щодо інформаційної безпеки ..................... 227 8.6.2. Стан правового регулювання охорони та захисту інформації ..............................229 Розділ О. Безпека в інформаційному суспільстві через нові парадигми науки кримінального права 232 9.1. Завдання і проблеми кримінального законо­давства в умовах формування інформацій­ного суспільства ...................................... 233 9.2. Категорія "безпека" як провідний чинник родового об'єкта кримінального права ....... 235 9.3. Спосіб (засіб, метод, технологія) вчинення злочину як елемент об'єктивної сторони у кримінальному законодавстві................. 238 Додаткова література до розділу 9 .......... 242 Висновки............................................................. 243 Навчально-тематичний план з курсу "Інформаційне право" .................................................................256 Зміст програми за темами ..................................... 258 Література ........................................................... 268 основи ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВАУКРАЇНИ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК За редакцією доктора економічних наук М.Я. Швеця, доктора юридичних наук Р.А. Калюжного, доктора економічних наук П.В. Мельника Київ ttf ) н знонна • 2004 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України УДК 002.6+342.7+35.078(477)(075.8) ББК 67я73 О-72 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-902 від 26 травня 2003р.) Автори: дослідники Науково-дослідного центру правової інфор­матики Академії правових наук України та Академії державної по­даткової служби України: ВД. Гавловський — кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки); В.В. Гриценко — кандидат юридичних наук, доцент (розд. 2, 7, висновки); B . C . Цимбалюк — кандидат юри­дичних наук (вступ, розд. 1,2,3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, висновки); В.М. Бриш- ко — академік Української академії оригінальних ідей (розд. 6); В.М. Попович — доктор юридичних наук (розд. 5, 9, висновки); М.Я. Швець — доктор економічних наук (розд. 4); С.П. Pinna — док­тор економічних наук, професор (розд. 3) Рецензенти: AM . Колодій — доктор юридичних наук, начальник кафедри, про­фесор Національної академії внутрішніх справ України; В.К. Шкарупа — доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри Академії державної податкової служби України; С.М. Даниляк — доктор технічних наук, заступник завідувача відділу Управління комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України; А.П. Тузов — доктор юридичних наук, професор, декан факульте­ту права Національного технічного університету України "КПІ" Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / О-72 B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельни­ка. — К.: Знання, 2004. — 274 с. ISBN 966-8148-30-4 Це перший в Україні навчальний посібник з курсу "Інформацій­не право". У посібнику розкриваються зміст, сутність та найваж­ливіші особливості нового для нашої країни соціально-юридичного феномену — інформаційного права. Наводяться визначення основних понять та категорій. Висвітлюються базові принципи правового регулювання суспільних відносин в умовах формування інформацій­ного суспільства. Посібник розрахований насамперед на студентів, слухачів, курсан­тів вищих навчальних закладів. Книга буде корисною також викла­дачам, державним службовцям, правознавцям-практикам, працівни­кам органів державної влади та місцевого самоврядування, всім, кого цікавлять інформаційні правовідносини, інформаційна культура та інформаційна безпека як складові інформаційної політики України. УДК 002.6+342.7+35.078(477X075.8) ТЇТЇТГ Р7ст7Ч ISBN966-8148-30-4 О B.C. Цимбалнж, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін. автори, 2004 © Видавництво "Знання", 2004 ЗМІСТ Вступ ................................................................... 9 Розділ 1. Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація: поняття, позитивні і негативні сторони .................................................... 13 1.1. Історія (онтологія) розвитку технологій об'єк­тивного вираження спілкування між людьми 16 1.2. Роль інформації в суспільних відносинах на різних історичних етапах розвитку суспільства ............................................... 18 1.3. Поняття та сутність інформатизації ............ 19 Розділ 2. Поняття, зміст та сутність інформаційного права ....................................................... 28 2.1. Взаємозв'язок інформатики та права в інфор­маційному суспільстві ............................... 28 2.2. Концептуальні підходи до формування змісту інформаційного права ................................ ЗО 4 Зміст 2.3. Система правового регулювання соціальних інформаційних відносин............................. 32 2.4. Місце інформаційного права в юридичній науці. Міжгалузевий зв'язок інформаційно­го права ................................................... 56 2.5. Методи інформаційного права ..................... 57 Розділ 3. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" ............................... 58 3.1. Об'єкт, предмет і система науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" ............... 59 3.2. Методологія інформаційного права .............. 60 3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право" ................................ 64 Розділ 4. Вплив правової інформатики на формування права ....................................................... 6 5 4.1. Використання здобутків правової інформати­ки щодо забезпечення правотворчої діяльності 65 4.2. Світова електронна мережа правових доку­ментів GlobalLegalInformationNetwork (GLIN)...................................................... 92 Розділ 5. Інформаційна культура як об'єкт інформа­ційного права ........................................... 95 5.1. Сутність, зміст та трансформація категорії "культура" ...............................................95 5.1.1. Поняття категорії "культура" ..................... 95 5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції ................................................ 98 5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспіль­ство" та пізнання їх ................................... 99 5.1.4. Основні положення теорії культурної ево­люції ..................................................... юз Зміст 5 5.2. Концептуальні підходи до визначення сут­ності та змісту категорії "е-культура" ........ 108 5.2.1. Сутність інформаційної культури (фено­менологічний аспект)............................... 108 5.2.2. Аспекти інформаційної культури .............. 109 5.2.3. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин ................................................. 110 5.2.4. Культура інформаційних потреб та проблеми реалізації їх ......................... 111 5.3. Інформаційно-правова культура як складова інформаційної культури........................... 115 5.3.1. Взаємозв'язок інформаційної культури з правовою культурою ............................. 115 5.3.2. Формування правосвідомості та інформацій­ної культури за допомогою права .............. 124 5.4. Роль права у формуванні інформаційної культури........................... 128 5.4.1. Сутність правового забезпечення формування інформаційної культури ......... 128 5.4.2. Світові ментальні системи (культури) права 132 5.4.3. Взаємовплив культури права і науково-тех­нічного прогресу ..................................... 138 Розділ 6. Правове відображення формування дер­жавної інформаційної політики в Україні 142 6.1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики ............ 142 6.2. Заходи щодо реалізації державної інформа­ційної політики для прискорення розвитку інформаційного суспільства в Україні........ 144 Додаткова література до розділу 6.......... 155 Розділ 7. Міжнародні аспекти інформаційного права 156 7.1. Тенденції міжнародного інформаційного права ..................................................... 156 6 Зміст 7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України.................. 156 7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права ..................................................... 158 7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інфор­маційних відносин................................... 159 7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин ......................................... 162 7.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації .................................. 166 7.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяль­ності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах ..................... 166 7.2.2. Міжнародний захист технологій................ 167 7.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці 167 7.3. Правове регулювання, охорона та захист інформації за законодавством різних країн 168 7.3.1. Правові підходи щодо регулювання інфор­маційних правовідносин........................... 168 7.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у захід­ноєвропейських країнах ........................... 170 7.3.3. Інформаційне законодавство Австралії ....... 180 7.3.4. Інформаційне законодавство Росії ............. 182 7.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану .... 187 7.3.6. Інформаційне законодавство СІЛА............. 189 7.4. Висновки................................................ 201 Додаткова література до розділу 7 .......... 203 Розділ 8. Інформаційна безпека як об'єкт інфор­маційного права ..................................... 213 8.1. Вступ до основ інформаційної безпеки ....... 213 8.2. Елементи формування основ тектології інформаційної безпеки ............................. 214 8.2.1. Сутність теорії інформаційної безпеки ....... 215 Зміст 7 8.2.2. Напрямки інформаційної безпеки ............. 217 8.2.3. Інститути тектології інформаційної безпеки 218 8.2.4. Інформаційна безпека як функція ............. 219 8.3. Агреговані моделі тектології інформаційної безпеки .................................................. 221 8.4. Методологічні положення інформаційної безпеки .................................................. 224 8.5. Людський фактор в організації інформаційної безпеки ............................. 226 8.6. Правовий аспект інформаційної безпеки .... 227 8.6.1. Основні питання правової культури щодо інформаційної безпеки ..................... 227 8.6.2. Стан правового регулювання охорони та захисту інформації ..............................229 Розділ О. Безпека в інформаційному суспільстві через нові парадигми науки кримінального права 232 9.1. Завдання і проблеми кримінального законо­давства в умовах формування інформацій­ного суспільства ...................................... 233 9.2. Категорія "безпека" як провідний чинник родового об'єкта кримінального права ....... 235 9.3. Спосіб (засіб, метод, технологія) вчинення злочину як елемент об'єктивної сторони у кримінальному законодавстві................. 238 Додаткова література до розділу 9 .......... 242 Висновки............................................................. 243 Навчально-тематичний план з курсу "Інформаційне право" .................................................................256 Зміст програми за темами ..................................... 258 Література ........................................................... 268 ВСТУП Сучасний рівень планетарної цивілізації визначається стрімким зростанням ролі інформації в суспільних відно­синах. Каталізатором у цьому процесі є можливості засобів комунікації між людьми на основі досягнень науково-тех­нічного прогресу (НТП), що постійно зростають. Важко уявити сьогоднішнє суспільство без радіо, телебачення, те­лефону, телексу, телеграфу, комп'ютерних мереж тощо Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції названих засобів інформації в нових здобутках НТП, у га­лузі інформатики — комп'ютерній техніці та заснованих на ній новітніх інформаційних технологіях. Ці технології дають можливість забезпечити миттєву передачу інфор­мації на великі відстані в глобальному масштабі. Завдяки цьому виникає можливість миттєво і щодо широкого кола осіб здійснювати вплив на суспільні відносини. У сучасному суспільствознавстві (соціології, соціальній філософії, теорії управління соціальними системами тощо) активно проводиться теоретичне обґрунтування такого сис­темоутворюючого суспільного явища, як інформатизація. 10 11 Вступ Вступ Провідне місце в інформатизації посідає комп'ютериза­ція — впровадження електронно-обчислювальної техніки і базованих на ній інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя: економіку, соціальне управління, гос­подарську діяльність тощо. У зв'язку із зазначеним у зарубіжній та вітчизняній літературі все частіше вживають означені категорії "інфор­маційне суспільство", "інформаційна цивілізація", "кібер-простір", "комп'ютерний інформаційний світ" тощо. У різ­них інтерпретаціях, у різних авторів сутність названих категорій зводиться до пояснення впливу і ролі інформації як продукту праці, одного з провідних рушійних факторів соціального життя, що інтенсифікується через вплив сучас­них технологій. З метою упорядкування суспільних відносин, пов'яза­них з інформацією, їх суспільнокорисної спрямованості, а також подолання наявних і можливих негативних соціаль­них явищ відповідно формуються суспільні норми поведін­ки сторін цих відносин. У міру розвитку соціальних інформаційних відносин збільшується кількість норм регулювання їх та зростає вплив на різні рівні суспільства: людину, окремі спільноти, державу, суспільство в цілому. За певних обставин ці нор­ми набувають соціальної значущості та переходять у статус публічного, державного права. Набуваючи глобального поширення, публічні нормі окремих країн через транскор­донні інституції отримують статус міжнародних норм. Сьогодні в Україні настав час формування нового пуб­лічно-правового та наукового юридичного феномену — інформаційного права. Об'єктивність і закономірність його існування активно обґрунтовуються в дискусіях, теоріях юридичної науки. Аналогічна тенденція спостерігається також в інших країнах. Зокрема, слід зазначити активне формування інформа­ційного права у наших близьких сусідів — у Російській Федерації. Там інформаційне право вже введено в номенк­латуру юридичних наук та навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах для підготовки фахівців різної спе­ціалізації, зокрема технічної та юридичної. Це сприяло підго­товці низки навчальних посібників, монографій, підруч­ників. Серед них можна виділити такі масові видання: Копылов В А. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1997. — 472 с.; Копылов В А. Информационное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2002. — 512 с.; Россо-лов М.М. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 400 с. Окремі аспекти та провідні інститути інформаційного права розкрито в працях інших російських дослідників: Агапон А.Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации. — М.: Юристъ, 1997. — 344 с.; Гаврилов ОА. Курс правовой информати­ки: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА-М, 2000. — 432 с. В українському національному праві системоутворюю­чим фактором і поштовхом до виникнення і формування інформаційного права як інституції публічного (держав­ного) права можна вважати прийнятий 2 жовтня 1992 р. Закон України "Про інформацію". Подальший розвиток регулювання інформаційних від­носин у публічному (державному) праві набув відображен­ня в прийнятих нових законах України. Сучасну систему законодавства України про соціальні інформаційні відносини утворюють: основа — Конститу­ція України; закони України: "Про інформацію", "Про дер­жавну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну стати­стику", "Про авторське право і суміжні права", "Про за­хист інформації в автоматизованих системах", "Про Націо­нальну програму інформатизації" та інші законодавчі акти щодо окремих галузей, суспільних відносин; міжнародні договори, ратифіковані Україною. Розвиток цього законе- 12 Вступ давства в основному відповідає принципам і нормам міжна­родного права. Мета навчального посібника "Інформаційне право" по­лягає в тому, щоб допомогти тим, хто її вивчає, зорієнту­ватися в новаціях юридичної науки, практики і теорії щодо правового регулювання суспільних інформаційних відно­син в Україні. Завдання навчального курсу: 1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин. 2. Визначення в понятійному апараті та природі інформа­ційного права його зв'язку з іншими традиційними ін­ститутами і галузями права. 3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності. Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галу­зях публічного права України: конституційного, адмініст­ративного, цивільного, трудового та кримінального. Структуру навчального курсу "Інформаційне право" ви­значено в змісті програми, що покладена в основу тематич­ного плану. У пропонованій роботі висвітлюються теоретичні погля­ди авторів щодо сутності інформаційного права та інфор­маційного законодавства як соціальної та юридичної кате­горії, структури його як науки та навчальної дисципліни. Розділ 1 ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ІНФОРМАЦІЙНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ СТОРОНИ У засобах масової інформації, науковій літературі часто вживають поняття "інформаційне суспільство" та "глобаль­на інформаційна цивілізація". Через ці категорії розкри­вають сутність сучасного розвитку конкретного суспіль­ства, країни чи світової цивілізації. Що таке інформацій­на цивілізація? Як опорні визначення (аксіоми) пропону­ються такі. Глобальна інформаційна цивілізація — це рівень роз­витку глобального суспільства (світового співтовариства), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристика­ми якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально засто­совувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяль­ності. Локальна (регіональна) інформаційна цивілізація — це рівень розвитку суспільства в окремих регіонах (на конти- 15 14 Розділ 1 Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація нентах, в окремих країнах), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристиками якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально застосовувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяльності. Серед локальних інформаційних цивілізацій сьогодні можна назвати такі: найбільш розвинута інформаційна цивілізація — США; менш розвинута — країни Західної Європи, Азія (Індія, Китай та ін.); малорозвинута — Афри­ка, Латинська Америка, Східна Європа. Межа XXі XXIсто­літь ознаменувалася переходом світової цивілізації від інду­стріального до інформаційного суспільства. У 1993 р. Комі­сія Європейського Союзу офіційно проголосила поступ Європи до інформаційного суспільства — суспільства, в якому діяльність людей здійснюється на основі викори­стання послуг, що надаються за допомогою інформа­ційних технологій та технологій зв'язку1 . Серед позитивних здобутків сучасної інформаційної цивілізації можна визначити такі: • зростання можливості швидко здійснювати інфор­маційні зв'язки на великих відстанях, у тому числі між континентами; • зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інформацію на компакт­них (малогабаритних) технічних засобах; • об'єднання різних технологій комунікації: теле-, ра­діо- та обчислювальної техніки. Водночас ці позитивні соціальні явища супроводжують­ся негативними, серед яких: • зростання можливості швидкого перехоплення, вито­ку, перекручення, знищення інформації; • використання технічних засобів і технологій інфор­мації в антисоціальній діяльності: а)воєнній; б) політичній; в) економічній. Як узагальнення щодо негативного прояву інформацій­ного суспільства можна зазначити, що створюється загро­за інформаційному суверенітету, інформаційній безпеці окремої держави, групи держав, регіонів, а також безпеч­ному існуванню окремих людей. 1 Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994—1995 pp. — К.: Держкомзв'язку та інформатизації України, 2000. — С. 3. 16 Розділ 1 17 Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація 1.1. ІСТОРІЯ (ОНТОЛОГІЯ) РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЙ ОБ ЄКТИВНОГО ВИРАЖЕННЯ СПІЛКУВАННЯ МІЖ ЛЮДЬМИ Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми сягає часів виникнен­ня людства. До перших технологій можна віднести мову у формі звуків, жестів. Пізніше з'являються малюнки (на скелях, у печерах), ще пізніше письмо: літери, знаки, літе­ратура. З опануванням законів фізики, природи з'являються відповідні інженерно-технічні технології комунікації: • передача сигналів на відстані за допомогою світла (вог­ню, сонячних відблисків від полірованих, дзеркальних предметів); • малярство (на скелях, у кам'яних печерах, корі дерев, полотні, папері тощо); • література — фіксація відомостей, знань за допомогою літер, знаків на матеріальних носіях (глиняні, дерев'яні чи камінні таблиці, папірус, папір, книги тощо); • електричні — передача сигналів за допомогою елект­ричного струму, дротяного зв'язку (телеграф, телефон). Першим технічним і технологічним способом передачі інформації на великі відстані за допомогою електрики мож­на вважати звичайний електричний ліхтар. На основі застосування електрики виникли такі техно­логії комунікації, як телефон, телеграф, радіо, телебачен­ня. З часом електрифікація переросла в електронізацію, остання породила таке соціальне явище, як комп'ютери­зація — впровадження електронно-обчислювальної (ком- п'ютерної) техніки і технологій у різні сфери соціальної діяльності, зокрема комунікації між людьми. Електроні-зація наповнила новим змістом таку соціальну категорію, як "автоматизація" інформаційних процесів у суспільстві. На межі автоматизації та електронізації виникла кате­горія "комп'ютеризація". У різних сферах суспільного життя щодо засобів інфор­мації нерідко вживається термін "електронні засоби". Як синонім використовують інші категорії: "електрона техні­ка", "електронні технології", "електронно-обчислювальні засоби", "комп'ютерні засоби", "автоматизовані системи інформації", а також категорія "автоматизовані інфор­маційні системи". Щоб уникнути дискусій, визначимося, що для нас ці категорії є тотожними за змістом і сутністю. 2 — 4-1260 19 Розділ 1 Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація 1.2. РОЛЬ ІНФОРМАЦІЇ В СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ НА РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПАХ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА У різних народів є вислови щодо ролі інформації у су- 21 20 Розділ 1 Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація цього напряму є складність їх, пов'язана з необхідністю оброблення великого обсягу різноманітної інформації, що надходить зі значної кількості джерел, а також з високи­ми вимогами до швидкості та форми її надання, достовір­ності, актуальності, безпеки. В Україні передбачається створити: комплекс інформа­ційних технологій та засобів інформатизації для збиран­ня, зберігання, аналізу та обробки великих обсягів інфор­мації про стан соціально-економічних процесів в Україні з метою забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень органами державної влади; інформа­ційно-аналітичну систему Верховної Ради України; інстру­ментально-технологічний комплекс підтримки прийняття рішень у штатних і нештатних ситуаціях в умовах інформа­ційної протидії; урядову інформаційно-аналітичну систе­му з питань надзвичайних ситуацій тощо. До пріоритетних напрямів інформатизації на рівні об­ласних (міських) держадміністрацій та органів місцевого самоврядування віднесено соціальну сферу, систему жит­тєзабезпечення, екологію та природокористування області (району). Основною метою є розроблення цілісної взаємо­пов'язаної системи інформаційних та інструментальних засобів для вирішення завдань інформаційно-аналітично­го забезпечення управління областю (районом, містом), яка включає: • створення інформаційно-аналітичних центрів, з'єдна­них системами телекомунікацій з органами державної вла­ди різних рівнів; • аналіз і прогнозування соціально-економічних показ­ників розвитку регіонів; • відпрацювання та практичне використання даних і програм оброблення їх для вирішення конкретних завдань в інформаційно-аналітичних центрах обласних (міських) держадміністрацій та в органах місцевого самовряду­вання; • забезпечення безперешкодного доступу громадян до будь-якої інформації, що не становить державної таємниці, за допомогою сучасних інформатизаційних систем. Інформатизація Збройних Сил України є складовою інформатизації держави і включає процес створення, впро­вадження і застосування у різних сферах їхньої діяльності у мирний та воєнний час сучасних методів, систем і засобів одержання, оброблення, зберігання, передавання та вико­ристання інформації. Передбачається створення інформа­ційно-телекомунікаційної мережі Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України та оперативного командування; розроблення проекту Єдиної автоматизованої системи управління Збройних Сил Украї­ни. Головні завдання інформатизації Збройних Сил Украї­ни мають бути викладені в спеціальній програмі. Інформатизація процесів соціально-економічного роз­ витку — комплексне та збалансоване вирішення завдань соціально-економічного розвитку на сучасній інформацій­но-аналітичній, системно-технічній базі за допомогою си­туаційних центрів забезпечення інформаційної підтримки функціонування державного сектору економіки, проведен­ня виваженої бюджетно-кредитної та податкової політики, виникнення конкурентоспроможних виробництв галузей промисловості у стратегічно важливих сферах. Систему моніторингу та застосування сучасних інформаційних тех­нологій забезпечать наукові підходи у розв'язанні соціаль­них проблем суспільства. В основу цього напряму інформатизації покладається створення баз даних і знань, а також засобів обробки їх, орієнтованих на ефективну інформатизацію органів дер­жавної статистики і точне прогнозування процесів соціаль- 22 23 Розділ 1 Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація но-економічного розвитку, зокрема інформаційно-довідко­вих систем ринку праці, товарів і послуг, контролю якості споживчих товарів тощо з подальшим використанням їх для формування систем електронної комерції. Необхідно створити умови та засоби для інформацій­ної підтримки зовнішньої та внутрішньої торгівлі, вклю­чення України до системи електронної комерції і надійно­го захисту національних економічних інтересів у нових умовах. Інформатизація пріоритетних галузей економіки — це комплекс автоматизованих систем оброблення даних та управління різного рівня і призначення, які взаємопов'я­зані на основі принципів технологічної, організаційної, документаційної, програмної та інформаційної сумісності та утворюють цілісну інформаційну інфраструктуру. В умовах формування ринкових відносин важливими завданнями є такі: підвищення ефективності функціону­вання галузей за рахунок оптимізації структури виробниц­тва і транспортних засобів та необхідної координації робіт усіх управлінських підрозділів, вирішення проблеми ком­плексної автоматизації виробництва на основі сучасних стандартів і технологій, яка охоплює процеси від проекту­вання та підготовки виробництва до безпосереднього авто­матизованого виробництва. Інформатизація фінансової та грошової системи, держав­ ного фінансово-економічного контролю включає кілька під­систем. Для податкової адміністрації передбачається створи­ти інформаційну систему, що забезпечить прогноз і конт­роль податкових зборів. Треба створити класифікатори, уні­фіковані системи документообігу, Державний реєстр фізич­них та юридичних осіб — платників податків на основі єди­ної бази даних населення України тощо. Інформатизація банківської діяльності — створення системи розрахунків у реальному часі для виконання ве­ликих та термінових платежів, системи безготівкових роз­рахунків за товари та послуги, електронного реєстру за­став майна, електронної системи Центрального депозитарію державних цінних паперів. Важливе значення також буде мати створення системи інформаційно-аналітичної взає­модії Національного банку України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України. Важливою складовою фінансової системи України є дер­жавний фінансово-економічний контроль. Єдина автоматизована система державного контролю включає автоматизовані системи (АС) за виконанням дер­жавного бюджету України, фінансуванням загальнодер­жавних програм, збереженням і використанням об'єктів права державної власності, використанням кредитних ре­сурсів, діяльністю установ банківської системи. Базовим елементом такої системи є інформаційно-аналітична сис­тема Рахункової палати. У галузі фінансів передбачається створення інформаційної системи, що дасть можливість перейти від використання традиційних платіжних інстру­ментів до високонадійної системи міжбанківських розра­хунків та паралельно-кредитних карток (електронних гро­шей). Інформаційно-аналітичні системи забезпечення дер­жавного фінансового та податкового контролю за підприєм­ницькою діяльністю юридичних і фізичних осіб створюють­ся відповідно до законодавства. Інформатизація соціальної сфери: • у сфері охорони здоров'я — створення єдиної струк-турованої інформаційної системи обліку стану здоров'я гро­мадян України на основі автоматизованої реєстрації па­цієнтів у лікувальних установах, збирання даних профілак- 24 Розділ 1 тичних обстежень з метою подальшого використання у ста­тистичних, аналітичних та експертних системах; створен­ня системи дистанційного консультування та діагностики на основі комп'ютерних мереж, що об'єднують великі ліку­вальні та наукові заклади; • у сфері соціального захисту — створення для управ­лінських і регіональних структур програмних систем та за­собів обліку всіх рівнів, аналізу і моделювання зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю щодо широ­кого залучення населення до нових галузей матеріального виробництва та інших сфер. Органам соціального захисту мають бути передані інформаційні технології, які виклю­чають затримки у перерахуванні та виплаті пенсій і допо­моги з урахуванням поточних змін законодавчих та інших нормативних актів. Інформатизація в галузі екології та використання при­ родних ресурсів — на основі картографічних баз даних передбачається створення багатоцільової інформаційно-технологічної бази з використанням геоінформаційних тех­нологій збирання, зберігання, аналізу всієї сукупності відо­мостей для моделювання і подальшого прогнозування еко­логічного стану територій. Передбачається створення комплексу програмно-апарат­них засобів для вирішення питань прогнозування забруд­нення навколишнього середовища, аналізу та оцінки ри­зику еколого-економічних конфліктів, прогнозування наслідків техногенного впливу і природних катастроф для надійного захисту екологічного простору України, раціо­нального використання природних ресурсів на основі підви­щення узгодженості управління різними видами виробни­чої діяльності. Інформатизація освіти спрямовується на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація 25 форм і змісту навчального процесу, впровадження комп'ю­терних методів навчання та тестування, що дасть можливість вирішувати проблеми освіти на вищому рівні з урахуванням світових вимог. Серед них: індивідуалізація навчання, органі­зація систематичного контролю знань, можливість врахову­вати психофізіологічні особливості кожної дитини тощо. Ре­ зультатами інформатизації освіти мають бути: • розвиток інформаційної культури людини (комп'ютер­ної освіченості); • розвиток змісту, методів і засобів навчання до рівня світових стандартів; • скорочення терміну навчання і тренування на всіх рівнях підготовки кадрів та підвищення якості такого на­вчання і тренування; • інтеграція навчальної, дослідницької та виробничої діяльності; • удосконалення управління освітою; • кадрове забезпечення усіх напрямів інформатизації України шляхом спеціалізації та інтенсифікації підготов­ки відповідних фахівців. Першочерговим завданням є створення глобальної ком­п'ютерної мережі освіти і науки. Організація державних і приватних центрів масового навчання населення нових спеціальностей з урахуванням вимог міжнародних стандартів для кадрового забезпечен­ня усіх напрямів інформатизації за рахунок як інтенсифі­кації підготовки відповідних фахівців, так і створення на­вчального середовища на їхніх комп'ютеризованих робо­чих місцях. Має забезпечуватись розвиток системи інди­відуального безперервного навчання на основі автоматизо­ваних навчальних курсів та систем, інтелектуальних ком­п'ютерних і дистанційних технологій навчання. 26 Розділ 1 Інформатизація наукової діяльності — це заходи, спря­мовані на підвищення ефективності наукових досліджень, створення потужної системи науково-технічної інформації та її використання на різних етапах наукової діяльності за умови активізації всіх її форм; створення умов для широ­кої комп'ютеризації та математизації природничих і гума­нітарних наук, входження до світової інформаційної ме­режі баз даних та знань, формування в майбутньому "об'єд­наного", чи "колективного", інтелекту. Інформатизація вітчизняної науки дасть змогу підвищити практичну відда­чу, прискорити інтеграцію у світову науку. У сфері культури головними завданнями є збереження інформації про пам'ятки матеріальної і духовної культу­ри, архівні документи, забезпечення швидкого доступу до вітчизняних і світових досягнень культури. З цією ж ме­тою передбачається створити комп'ютерні інформаційні системи для поширення культурних еталонів, стандартів і досягнень вітчизняної культури, насамперед створити електронні копії творів та архівів видатних діячів націо­нальної культури, представити їх у системах глобальних комп'ютерних комунікацій для ефективного використан­ня у сфері освіти та виховання, що дасть змогу в будь-якій точці України отримувати не тільки необхідну інформа­цію з економічних, агробіологічних, зоотехнічних, медич­них, маркетингових, технологічних, юридичних питань, а й відповідні знання з історії та культури України, культу­ри інших народів через автоматизовані бібліотеки тощо. Інформатизація мовної сфери включає такі аспекти: • створення національної системи комп'ютерної лекси­кографії; • формування національної лінгвістичної мережі та ін­теграції її до аналогічних міжнародних мереж у рамках проектів розвитку "multylingualsociety"; Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація 27 • розроблення інтелектуальних унормованих лінгвіс­тичних україномовних комп'ютерних систем (автоматичні коректори та редактори, системи автоматичного перекла­ду, реферування, екстракції знань з природомовних текс­тів, розуміння природної мови як у писемному, так і в ус­ному варіантах) тощо. Наведений перелік сфер не є вичерпним. Сфера інфор­матизації буде розширюватися. 29 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Розділ 2 ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА 2.1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ІНФОРМАТИКИ ТА ПРАВА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах. По-перше — як наук. Інформатика відпрацьовує мето­ди дослідження, які після відповідної адаптації дають мож­ливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів — методи формування гіперсистем, агрегації, ком­п'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо. По-друге — як галузей суспільної діяльності. Право ви­значає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відпо­відальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо. На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право. Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах: • як галузь суспільних відносин; • як інституція в юридичній науці; • як навчальна дисципліна. Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному змісті інформаційне право — це вре­гульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація. У суб'єктивному змісті інформаційне право — це ком­плекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації. Як інституція в юридичній науці інформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо до­слідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація. Як навчальна дисципліна інформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і прак­тики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація. зо Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права 2.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права. Побутує думка, що інформаційне право — це комплекс­на галузь права, яка має спеціальний предмет — суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на тео­ретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргород-ський1 . Ця позиція обґрунтовується також на основі праць О.А. Красавчикова2 . За цією концепцією право умовно по­діляється на основні та комплексні галузі. Не сприймають такого підходу прихильники іншої кон­цепції, один з представників якої — Л.С. Галесник — ще у 1957 р. зазначав, що прямування таким шляхом може при­звести до трамвайно-тролейбусного, банно-прального, бака­лійно-гастрономічного права і т. п.3 Як контраргумент мож­на зазначити, що за цією концепцією припиняється розви­ток права і, відповідно, — розвиток суспільних відносин. У соціальній природі такого, звичайно, не може бути. Практи­ка правотворення свідчить, що не може бути безмежного тво­рення права на основі автономного галузевого законодавства. У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базують- ся на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудово­го та кримінального). За цією концепцією право розгля­дається як велика складна соціальна гіперсистема. У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище — міжгалузевий комплексний інститут права. Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте актив­но застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції можна знайти у Законі України "Про інформа­цію", де у частині першій ст. 47 зазначено: "Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримі­нальну відповідальність згідно з законодавством України". 1 Див.: Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхова­ния. — М.; Л., 1947. — С. 189—190; О системе права // Правоведе­ние. — 1975. — № 3. — С.60—70. 2 Система права и система законодательства (гражданско-право­вой аспект) // Правоведение. — 1975. — № 2. — С. 64—65. 3 Галесник Л.С. О проблемах систематизации права // Сов. госу­дарство и право. — 1957. — № 2. — С. 112. 33 32 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права 2.3. СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН Відповідно до основних положень, поданих вище, роз­глянемо систему правового регулювання суспільних інфор­маційних відносин. Ця система умовно поділяється (за суб'єктами регулювання і виникнення норм права) на дві частини: 1) приватно-правове регулювання (на рівні правочинів, звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі, корпора­тивної (ділової) етики); 2) публічно-правове (державне) регулювання. Публічно-правове регулювання знаходить місце у зако­нодавстві: законах, нормативно-правових актах, прирівня­них до законів, та підзаконних нормативно-правових ак­тах. Під категорією "інформаційне законодавство України" ми розуміємо множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. За правовою доктриною нашої країни основні положен­ня інформаційного права базуються на юридичних нормах, визначених у Конституції України, тобто основоположним законодавчим актом у сфері регулювання інформаційних відносин у нашій країні є Конституція України. У публічному праві України вже створено велику кількість нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інформаційні відносини у різних галузях су­спільного буття. Зазначені у Конституції України положен- ня набувають розвитку в 260 Законах України та у 290 По­становах Верховної Ради. Окремі положення правового регулювання суспільних інформаційних відносин відображено (у дужках показано кількість нормативно-правових актів): в Указах (370) та роз­порядженнях Президента України (87); постановах (1160) та розпорядженнях (210) Кабінету Міністрів України; нор­мативних актах міністерств і відомств (близько 1095). Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію" (від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові осно­ви інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації. Мету і завдання Закону викладено у ст. 2: "Закон вста­новлює загальні правові основи одержання, використан­ня, поширення та зберігання інформації, закріплює пра­во особи на інформацію в усіх сферах суспільного і дер­жавного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відно­син, регулює доступ до інформації та забезпечує її охоро­ну, захищає особу та суспільство від неправдивої інфор­мації". Ст. З Закону визначає сферу його дії. Вона поширюєть­ся на інформаційні відносини, які виникають в усіх сфе­рах життя і діяльності суспільства і держави при одер­жанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Законодавство України про інформацію утворюють: Конституція України; Закон України "Про інформацію"; законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації; міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною; принципи і норми міжнародного права. 3 — 4-1260 34 Розділ 2 35 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Окремі підінститути інформаційного законодавства формуються на основі системоутворюючих законів Украї­ни. Наприклад, Закон УРСР "Про мови в Українській РСР" (від 22 жовтня 1989 р. № 8312-ХІІ) визначає такі принци­пові положення щодо мови в інформаційних відносинах. Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадя­нам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаємо­розуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів. Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних, творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Виховувати у громадян незалежно від їхньої національ­ної належності розуміння соціального призначення україн­ської мови як державної в Україні, а російської — як мови міжнаціонального спілкування народів — обов'язок дер­жавних, партійних, громадських органів та засобів масо­вої інформації республіки. Вибір мови міжособового спіл­кування громадян України є невід'ємним правом самих громадян. Законодавство України про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного роз­витку і вживання української та інших мов, якими корис­тується населення республіки, в державному, економічно­му, політичному і громадському житті, охорону конститу­ційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови, подальшого зміцнення дружби і співробітництва народів. Декларуючи плюралізм мовної політики, законодавець добре розуміє необхідність стандартизації інформаційних відносин, зокрема у сфері діловодства і документації. Ст. 11 "Мова роботи, діловодства і документації" Закону ви­значає, що в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у частині другій ст. З цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською може бути й національна мова більшості на­селення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбаче­них у частині третій цієї ж статті, — мова, прийнятна для населення певної місцевості. У ст. 13 Закону "Про мови в Українській РСР" виділяєть­ся в окрему норму мова технічної і проектної документації: технічна і проектна документація в Україні виготовляється українською або російською мовами. Це пов'язано з багато­віковою традицією і державною політикою, які сформува­лись і впроваджувались на території нашої держави у складі колишньої Російської імперії. Слід звернути увагу на третій розділ Закону "Про мови в Українській РСР" "Мова освіти, науки, інформатики і культури". У ньому визначаються важливі засади здійснен­ня інформаційних відносин. Ст. ЗО "Мова у сфері науки" визначає, що в Україні ре­зультати науково-дослідних робіт оформляються україн­ською або російською мовами. Виконавці науково-дослідних робіт можуть вибирати мову публікацій наукових результатів. У періодичних наукових виданнях, що публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються ро­сійською або іншою мовою, виклад основних положень нау­кових результатів подається українською мовою. Слід зазначити, що в юридичний лексикон законодавець вперше вводить (ст. 31) категорію мова інформатики. В з* 36 Розділ 2 37 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Україні інформатика здійснюється на основі української та російської мов. Комп'ютери, що використовуються в роботі державних, партійних, громадських органів, науко­во-дослідних, конструкторських установ, засобів зв'язку, у сфері торгівлі, обліку, постачання, у закладах освіти й куль­тури, повинні забезпечувати можливість працювати з україно­мовними і російськомовними текстами. Розділ IVЗакону про мови визначає загальні засади мови інформації та зв'язку. Мовою офіційних засобів масової інформації відповідно до ст. 33 Закону в Україні є українська мова. Мовою офі­ційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей. Мова роботи пошти і телеграфу визначена у ст. 34 За­кону. Поштово-телеграфна кореспонденція від громадян, дер­жавних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій для пересилання в межах республіки приймається українською або російською мовами. Пошта і телеграф забезпечуються конвертами, листів­ками, бланками і т. ін., написи на яких виконані україн­ською та російською мовами. Мова маркування товарів визначена у ст. 36 Закону. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, викону­ються українською мовою. Маркування товарів для вивозу за межі України здійс­нюється українською або російською мовами. Назви у знаках для товарів і послуг українськими заяв­никами подаються українською мовою, якщо товари реа­лізуються, а послуги надаються виключно на території Украї­ни (частину третю ст. 36 Закону змінено згідно із Законом від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР). Отже, Закон України "Про мови в Українській РСР" за­початкував регламентацію інформаційних відносин, ство- ривши передумови для формування комплексного інсти­туту національного законодавства нашої країни. Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (від 13 грудня 1991 p.). Мета Закону — створення правових основ державної політи­ки у сфері науки і науково-технічної діяльності (далі — науково-технічної політики), які базуються на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України. Науково-технічний прогрес є головним фактором розвит­ку суспільства, підвищення добробуту його громадян, ду­ховного та інтелектуального зростання їх. Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання до­сягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішен­ня соціальних, економічних, культурних та інших проблем. Закон визначає роль держави в розвитку науки і техні­ки, використанні науково-технічних результатів для пере­творення суспільного виробництва та задоволенні потреб людей; основні цілі, напрями та принципи державної нау­ково-технічної політики; форми та методи державного ре­гулювання в науково-технічній сфері; повноваження дер­жавних органів у здійсненні науково-технічної політики; економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності. Закон України "Про Національну програму інформа­ тизації" (від 4 лютого 1998 р.) вводить у сферу державного регулювання на законодавчому рівні загальні засади фор­мування, виконання та коригування Національної програ­ми інформатизації, якою визначається стратегія розв'язав- 38 Розділ 2 39 Поняття, зміст та сутність інформаційного права ня проблеми забезпечення інформаційних потреб та інфор­маційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Цим Законом визначаються організаційно-правові заса­ди державного регулювання процесів інформатизації в Україні. За Законом, Національна програма інформати­зації включає: • Концепцію Національної програми інформатизації; • сукупність державних програм з інформатизації; • галузеві програми та проекти інформатизації; • регіональні програми та проекти інформатизації; • програми та проекти інформатизації органів місцево­го самоврядування. Національна програма інформатизації формується, ви­ходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економіч­ного, науково-технічного, національно-культурного роз­витку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації, і спрямована на роз­в'язання найважливіших загальносуспільних проблем (за­безпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони дов­кілля та здоров'я людини, державного управління, націо­нальної безпеки та оборони держави, демократизації су­спільства) та створення умов для інтеграції України у світо­вий інформаційний простір відповідно до сучасних тен­денцій інформаційної геополітики. Національна програма інформатизації становить комп­лекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інфор­матизації, спрямованих на реалізацію державної політи­ки та пріоритетних напрямів створення сучасної інформа­ційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально- технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-тех­нічного потенціалу держави, а також координації діяль­ності органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ, організацій усіх форм влас­ності та громадян у сфері інформатизації (ст. 2 Закону). Завдання законодавства про Національну програму інформатизації визначаються у ст. З названого Закону. Це створення таких засад регулювання процесу формування і виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів): • правових; • організаційних; • науково-технічних; • економічних; • фінансових; • методичних; • гуманітарних. Законодавство про Національну програму інформати­зації складається з цього Закону та інших нормативно-пра­вових актів. Сферу дії Закону визначено у ст. 4: відносини, що виника­ють у процесі формування та виконання Національної про­грами інформатизації. Закон України "Про Концепцію Національної програ­ми інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) розвиває по­передній закон, відкриваючи в Україні новий етап взаємодії інформатики та права в соціальних відносинах, — вводить до законодавчої практики державного регулювання такий соціальний феномен, як інформатизація. Цим законом Верховна Рада України схвалила названу Концепцію. У Цьому нормативному акті подається визначення кількох суттєвих понять інформаційних відносин. 41 Розділ 2 40 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Прийняттю цих законодавчих актів передувала відпо­відна законотворча робота, спрямована на створення пра­вових основ регулювання соціальних інформаційних відно­син в Україні. Особливу інституцію в інформаційному законодавстві започатковує Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" (від 5 липня 1994 p.). Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих систе­мах за умови дотримання права власності громадян Украї­ни і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановле­ного чинним законодавством обмеження на доступ до інфор­мації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах. Закон України "Про національний архівний фонд і архівні установи" (від 24 грудня 1993 р.) визначає, що на­ціональний архівний фонд України є складовою вітчизня­ної і світової історико-культурної спадщини та інформа­ційних ресурсів суспільства. Цей фонд перебуває під охоро­ною держави і призначений для задоволення інформацій­них, соціально-культурних, наукових та інших потреб су­спільства, реалізації законних прав та інтересів громадян. Держава гарантує умови для зберігання, примноження і використання Національного архівного фонду, сприяє до­сягненню світового рівня в розвитку архівної справи. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з формуван­ням, обліком, зберіганням і використанням Національно­го архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ. Ст. З Закону визначає, що законодавство про Національ­ний архівний фонд і архівні установи складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (від 27 січня 1995 р.) визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліо­течного обслуговування з метою задоволення інформацій­них, наукових і культурних потреб суспільства, збагачен­ня духовного потенціалу народу. Ст. 1 цього Закону визначає, що бібліотечна справа — складова інформаційної, виховної, культурно-освітньої ді­яльності, яка включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, що забезпечують органі­зацію діяльності бібліотек, їхню науково-дослідну і мето­дичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців. Закон України "Про науково-технічну інформацію" (від 25 червня 1993 р.) є системоутворюючою інституцією інфор­маційного права України, визначає основи державної полі­тики в галузі науково-технічної інформації, порядок її фор­мування і реалізації в інтересах науково-технічного, еконо­мічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є ство­рення в Україні правової бази для одержання та викорис­тання науково-технічної інформації. Законом регулюються правові й економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, викорис­танні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва у цій галузі. Дія Закону поширюється на підприємства, уста­нови, організації незалежно від форм власності, а також гро­мадян, які мають право на одержання, використання та по­ширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поши­рюється на інформацію, яка містить державну та іншу таєм­ницю, що охороняється законодавством. 43 42 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Ст. 4 Закону визначає законодавство України у сфері науково-технічної інформації. Відповідно до Конституції законодавство України у сфері науково-технічної інфор­мації складається із Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів законодавства. Виходячи з інформаційного суверенітету України та за­гальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації, Закон України "Про державну таємницю" (від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекре­чуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку. Згідно із Законом (ст. 1) державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охоро­ни правопорядку, розголошення яких може завдати шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані у поряд- • ку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. Ступінь секретно­ сті — категорія, яка характеризує важливість такої інфор­мації, можливу шкоду внаслідок її розголошення, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Ст. 2 Закону визначає, що законодавство України про державну таємницю базується на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та інших актів за­конодавства України, прийнятих відповідно до нього. Дія законодавства України про державну таємницю не поши­рюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інфор­мації, якщо остання одночасно не є державною таємницею. Закон України "Про зв'язок" (від 16 травня 1995 р.) встановлює правові, економічні й організаційні основи діяльності в галузі зв'язку в Україні та визначає відноси­ни підприємств, об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої влади, місцевого самовря­дування і споживачами послуг зв'язку, а також особливості галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами. Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, об'єднань, установ і організацій, що користуються послу­гами зв'язку, а також працівників галузі зв'язку. Відносини у галузі зв'язку (ст. 3) регулюються Конститу­цією України, цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств і відомств України. Правовий статус, повноваження та обов'язки опера­торів зв'язку, а також використання радіочастотного ресур­су визначаються окремими законодавчими актами України. Відповідно до ст. 4 Закону його дія поширюється на відносини у галузі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і радіочастот. Дія цього Закону не поширюється (крім пи­тань використання радіочастотного ресурсу) на державну систему урядового зв'язку, а також на мережі технологіч­ного зв'язку, відомчі мережі зв'язку та відносини, що за­безпечують функціонування їх, за винятком питань їхньої взаємодії з мережами зв'язку загального користування. Закон України "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) визначає, що Українська держава є суверенною в регулю­ванні всіх відносин власності на своїй території, у тому числі власності на інформацію, що визначено Законом "Про інфор­мацію". Закон "Про власність" спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Мета цього Закону полягає в забезпеченні вільного економічного само­визначення громадян, використанні природного, економіч­ного, науково-технічного та культурного потенціалу респуб­ліки для підвищення рівня життя її народу. 45 44 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Закон України "Про авторське право і суміжні права" (від 23 грудня 1993 р.) у ст. 1 визначає, що охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх пра­вонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), та права виконавців, виробників фонограм і організацій мов­лення (суміжні права). Ст. 2 визначає, що законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (від 15 грудня 1993 р.) регулює відносини, що вини­кають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні. Системоутворюючим інститутом галузі інформаційного права можна вважати Закон України "Про друковані засо­ би масової інформації (пресу) в Україні" (від 16 листопада 1992 p.). Цей Закон створює правові основи діяльності дру­кованих засобів масової інформації (преси) в Україні, вста­новлює державні гарантії свободи їх відповідно до Консти­туції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжна­родно-правових документів. У ст. 1 "Друковані засоби ма­сової інформації (преса) в Україні" подається визначення, що друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоц­тва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих за­собів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реє- страції на загальних підставах. Зазначені в частинах пер­шій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюджен­ня яких не заборонено чинним законодавством України. Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засо­бу масової інформації не обмежується. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 р.) відповідно до Закону України "Про інформацію" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови функціонування їх, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань. Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єк­тами в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від форм власності, мети створення і виду статутної діяльності цих телерадіоорганізацій, а також від способу розповсю­дження телерадіоінформації, якщо їхні передачі розрахо­вані на масове приймання споживачами. Дія Закону не по­ширюється на відносини, що регулюють створення та діяльність спеціальних телевізійних і радіомовних систем закритого типу (виробничих, технологічних, навчальних, службових тощо), радіоаматорський зв'язок, радіоспорт або інші види зв'язку, що діють на основі індивідуального виклику чи використовуються для поширення інформації спеціального призначення і не розраховані на масове прий­мання їхніх передач; на діяльність з неефірного прокату відео- та аудіопродукції в різних установах (ст. З Закону). Закон України "Про рекламу" (від 3 липня 1996 р.) визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, 46 47 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права регулює правові відносини, що виникають у процесі ство­рення, розповсюдження, одержання реклами, та регулює правовідносини у сфері реклами, призначеної для розпов­сюдження і споживання на території України. Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інте­реси політичних партій, релігійних і громадських органі­зацій та/або призначена для підтримки їх (ст. 2 Закону). Законодавство України про рекламу складається з цьо­го Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами. Якщо міжнародним договором України, укладеним у формі закону, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про рекламу, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону). У сфері правоохоронної діяльності специфічні інфор­маційні соціальні відносини регулюються Законом Украї­ ни "Про оперативно-розшукову діяльність" (від 18 лютого 1992 р.) в якому визначено, що завданням оперативно-роз-шукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвіду-вально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отри­мання інформації в інтересах безпеки суспільства і держа­ви (ст. 1). Оперативно-розшукова діяльність — це система глас­них і негласних пошукових, розвідувальних та контррозві-дувальних заходів, що здійснюються із застосуванням опе­ративних та оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону). Ст. З Закону визначає, що правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України, Прикордонні війська, Управлін­ня охорони вищих посадових осіб, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна. Закон України "Про організаційно-правові основи бо­ ротьби з організованою злочинністю" (від ЗО червня 1993 р.) визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. Ст. 12 Закону серед прав спеціальних підрозділів по бо­ротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та їх співробітників нази­ває такі: 1. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та співробітники їх мають права, передбачені за­конами України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", цим За­коном та іншими законодавчими актами України. 2. При здійсненні заходів боротьби з організованою зло­чинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організова­ною злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпе­ки України надаються такі повноваження: а) заводити оперативно-розшукові справи. Постанова про заведення справи затверджується начальником спе­ціального підрозділу; б) на письмову вимогу керівників відповідних спеціаль­них підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінан­сових та інших установ, підприємств, організацій (незалеж- 48 Розділ 2 49 Поняття, зміст та сутність інформаційного права но від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація по­винні подаватись негайно, а якщо це неможливо — не пізніше 10 діб; г) одержувати інформацію з автоматизованих інформа­ційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, відомствами, іншими державними органами України; д) у разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для перевірки їх витребовувати та одержувати від державних органів, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи. Витребовувані доку­менти та інформація повинні бути подані негайно або не пізніше 10 діб. 3. За матеріалами оперативно-розшукової діяльності та кримінальних справ спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю мають право подавати до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених Законом, подавати до суду позови про визнан­ня недійсними угод у порядку, встановленому законодав­ством України. 4. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співробітники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право: а) за письмовим розпорядженням керівника відповідно­го спеціального підрозділу входити за службовими по­свідченнями на територію, у приміщення, склади та схо- вища підприємств, організацій і установ (крім іноземних, дипломатичних представництв) незалежно від їхньої відом­чої належності та форм власності, на контрольно-пропускні пункти прикордонних військ та митниць, а також у вироб­ничі приміщення громадян, які займаються підприєм­ницькою діяльністю; б) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділа­ми по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідклад­них випадках — з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути викорис­тані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізич­них та юридичних осіб, вилучати предмети і документи зі складанням відповідного акта. Копії акта вручаються гро­мадянину чи представнику підприємства, установи, орга­нізації. 5. Оперативні управління, відділи та відділення спеці­альних підрозділів мають повноваження органу дізнання. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочин­ністю можуть порушувати і розслідувати, передавати че­рез відповідного прокурора по нагляду за виконанням за­конів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи внутрішніх справ і Служби безпеки України кримі­нальні справи про виявлені ними злочини, у такому ж по­рядку витребовувати і приймати від них до свого прова­дження кримінальні справи про злочини, вчинені органі­зованими злочинними угрупованнями. Питання вирішен­ня спорів про підслідність зазначених кримінальних справ регулюються цим Законом і Кримінально-процесуальним кодексом України. 4 — 4-1260 50 Розділ 2 51 Поняття, зміст та сутність інформаційного права Закон України "Про державну податкову службу в Украї­ні" (від 4 грудня 1990 р.) визначає статус державної подат­кової служби в Україні, її функції та правові основи діяль­ності. Зазначимо кілька положень, характерних для інфор­маційних відносин. Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають такі права: 1) здійснювати на підприємствах, в установах і органі­заціях незалежно від форм власності та у громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, по­казників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку зі споживачами, та інших документів незалеж­но від способу подання інформації (включаючи комп'ютер­ний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних доз­волів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян до­кументи, що посвідчують особу, під час проведення пере­вірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших примі­щень встановлюється Державною податковою адміністра­цією України. Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприєм­ницької діяльності, для перевірки правильності нарахуван­ня та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляють­ся громадянам рекомендованими листами, в яких зазнача­ються підстави виклику, дата і година, на яку викликаєть­ся громадянин; 2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кре­дитні установи, від громадян — суб'єктів підприємниць­кої діяльності довідки, копії документів про фінансово-гос­подарську діяльність, отримані доходи, видатки підпри­ємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни ва­лютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законо­давством, входити в будь-які інформаційні системи, зок­рема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування; одержувати безоплатно необхідні відомості для форму­вання інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України, його установи, комерційні банки, та громадян — суб'єктів під­приємницької діяльності — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, інших пла­тежів; від органів, уповноважених проводити державну реє­страцію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємниць- 52 53 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права кої діяльності, — про видачу таких дозволів суб'єктам підприємницької діяльності; від органів внутрішніх справ — про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього; від органів реєстрації актів громадянського стану — про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпорт­них товарів і справляння при цьому податків, інших пла­тежів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодже­ною з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; 3) обстежувати будь-які виробничі, складські, торго­вельні та інші приміщення підприємств, установ і органі­зацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання до­ходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отри­мані доходи і проведені витрати органи державної подат­кової служби мають право визначати оподатковуваний дохід (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одер­жані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян — із урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогіч­ною діяльністю; відмови у проведенні документальної пе­ревірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що вико­ристовуються для одержання доходів або пов'язані з утри­манням інших об'єктів оподаткування незалежно від їх місцезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовують­ся для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування; неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, подат­кових декларацій (розрахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем та інших доку­ментів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, ін­ших платежів; непред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єк­тів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (лі­цензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відпо­відності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ю­терних систем; порушення підприємством, установою, організацією, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі держав­ної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об'єктів оподаткування або коли існує реальна за­гроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі у зв'язку з не­платоспроможністю юридичної особи, що перевіряється; 4) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, уста­нов та організацій документи, що свідчать про прихову­вання (заниження) об'єктів оподаткування, несплату по­датків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок за­няття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвід­чення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, Що видали ці документи; 54 55 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права 5) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності; 6) надавати Інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законо­давства. У названих законах законодавець дає визначення низ­ки правопорушень у сфері інформаційних відносин з ме­тою упередження можливих негативних проявів у ході здійснення інформатизації. Отже, інформаційне законодавство в Україні сформовано. Зазначимо, що наведений перелік законодавства щодо регулювання суспільних інформаційних відносин далеко не повний. Залежно від потреб дослідження до переліку можна додати й інші закони, які регулюють інформаційні відносини в конкретний галузі. Розвиток положень інформаційного законодавства набуває втілення в системі під законних нормативних актів, що приймаються відповідними державними органа­ми влади. Серед них зазначимо Державну програму розвит­ку української мови та інших національних мов в Україні на період до 2000 р. У ній було намічено заходи щодо утвер­дження державної української мови та використання інших національних мов у науці й інформатиці, інформації, кни­говидавничій справі та зв'язку. Передбачалося зміни­ти ставлення до мовознавчої науки, прискорити її розви­ток, розширити наукові дослідження з актуальних проблем української мови та інших національних мов, а також поліп­шити роботу щодо охорони фондів і пам'яток мов. Міністерству юстиції України, Інституту держави і пра­ва Академії наук України, прокуратурі, МВС разом з Това­риством української мови імені Тараса Шевченка в пункті 17 Програми пропонувалося до 1 липня 1991 р. підготува­ти та внести до Ради Міністрів УРСР пропозиції про вста­новлення відповідальності за порушення законодавства України про мови, а також приведення законодавчих актів України у відповідність до Закону "Про мови". Пункт 62 Програми визначав спеціальні завдання щодо упорядкування національних інформаційних ресурсів (фондів) для Академії наук України, Головархіву, Мінфіну, Держкомекономіки, Держпостачу в 1991—2000 pp. Для охорони пам'яток мов, дослідження, збереження та популяризації їх передбачалося створити такі фонди: а) Республіканський фонд реставрації та консервації особливо цінних рукописів і видань на базі Центральної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського за участю Цен­трального державного історичного архіву України; б) Інформаційний фонд пам'яток української мови на базі Центрального державного історичного фонду України та Академії наук України; в) Державний машинний фонд української мови та літе­ратури на базі Академії наук України; г) Республіканський фонд територіальних і спеціальних діалектів, літературної мови тощо. 56 57 Розділ 2 Поняття, зміст та сутність інформаційного права 2.4. МІСЦЕ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА В ЮРИДИЧНІЙ НАУЦІ. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ЗВ'ЯЗОК ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої — це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьо­годні інформаційне право як наука динамічно розвиваєть­ся, його основні положення перебувають у стадії форму­вання. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної нау­ки: господарського, підприємницького і комерційного пра­ва, права інтелектуальної власності тощо. Водночас, положення інформаційного права та право­вої інформатики впливають на формування нових інсти­туцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясуван­ня сутності нових соціальних явищ інформаційного су­спільства (правове регулювання). Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визна­чається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінсти-тут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом. Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом влас­ності та його складовою — правом інтелектуальної влас­ності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо. 2.5. МЕТОДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних право­вих нормах; як навчальної дисципліни. Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційно­го, адміністративного, цивільного, трудового та криміналь­ного права. Значний вплив на формування методології інформацій­ного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автома­тизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку. Серед них можна назвати методи формування гіперсис-тем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, приклад­ного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо. На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформа­тика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо. Розділ З СТРУКТУРА НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО" Структура науки і навчальної дисципліни "Інформа­ційне право" визначається з позицій системного підходу з урахуванням положень, розроблених наукою. Обсяг тем для вивчення визначається на основі часу, виділеного для цієї дисципліни відповідно до програми навчального за­кладу. Модельна навчальна програма дисципліни подаєть­ся у додатку. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 59 3.1. ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО" Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інфор­маційне право" визначається відповідно до суті інформа­ційного законодавства. Об'єкт — суспільні інформаційні відносини. Провідний предмет, (об'єкт) суспільних відносин — інформація. Безпосередніми предметами є конкретні види та фор­ми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо. Система інформаційного права як науки перебуває у ста­дії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини: 1) загальну частину — визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єк­ти інформаційних правовідносин; принципи інформацій­них правовідносин; система правового регулювання інфор­маційних правовідносин; провідні інститути інформацій­них правовідносин; 2) особливу частину — досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних право­відносин, а також ті інститути, що зароджуються. 60 Розділ З 3.2. МЕТОДОЛОГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гу­манітарних і технічних наук. У теоретиків права, які дотримуються традиційної док­трини поділу права на галузі (за принципом: норма права — інститут права — галузь права), виникає питання, що озна­чає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, тради­ційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного пра­ва України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики — науки про застосування досягнень інфор­матики у правотворчій та правозастосовній діяльності, ав­томатизації інформаційного забезпечення їх. Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархіч­них багатопорядкових підсистем, що формуються з галу­зевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій — автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодав­ства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 61 Методологічна основа інформаційного права щодо з'я­сування нових соціальних явищ базується на теорії циві-лізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визнача­ються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множин­ними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку люд­ства. Виходячи з цих методологічних чинників, можна за­значити, що на межі третього тисячоліття чітко визначи­лись основні проблеми людства і сценарії подальшого роз­витку планетарної (глобальної) цивілізації. Прискорюють­ся процеси самоорганізації нового етапу розвитку культу­ри суспільства (як образу цивілізації) — інформаційного суспільства, ноосферні чинники якого можуть стати своє­рідними гарантами сценарію м'якого виходу з планетар­ної кризи, якою завершено розвиток глобальної індустрі­альної цивілізації. Сьогодні методологія наукових досліджень поряд з ви­користанням перевірених часом традиційних методів і підходів потребує нових для усвідомлення складних соціаль­них процесів, які мають і культурологічно-правову спрямо­ваність. У цих умовах пошук та аналіз нових парадигм пізнання цілком природні. Визначимо кілька з них, які вплинули на розкриття поняття, сутності та змісту предме­та (об'єкта) дослідження. Останнім часом вчені все більше приділяють увагу од­ному з найбільш інтегральних спрямувань методології ви­вчення соціального буття — соціальній синергетиці. Соціальна синергетика (від гр. synergeia — співпраця, співдружність) — новий напрям міждисциплінарних до­сліджень, який використовує нелінійне мислення для ви­явлення загальних закономірностей і тенденцій на основі 62 Розділ З самоорганізації соціальних систем; пояснення становлен­ня нових структур у відкритих соціальних системах на за­садах пошуку співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів соціальних відносин: людини, соціальних груп, суспільства, держави, світового співтовариства. Під соціальною самоорганізацією розуміються процеси виникнення і функціонування систем, сформованих різни­ми чинниками (а не одним — керівним) у просторово-часо­вих вимірах та певному колу осіб. Одним із постулатів си­нергетики є те, що всі системи перебувають у мінливих ста­нах, поблизу від особливих критичних точок (точок біфур­кації), навколо яких динаміка систем стає вкрай несталою. У цих умовах система під дією найнезначніших (маргіналь­них) та випадкових впливів може кардинально і зовсім непередбачено змінити свій стан. Такий перехід у соціаль­них системах характеризується як виникнення нового по­рядку зі старого, який віджив свій час. Синергетика передбачає якісно іншу картину світу по­рівняно з тими уявленнями, які лежали в основі як кла­сичного, так і некласичного природознавства та суспіль­ствознавства (сформованого у першій половині XX ст.). Образ світу постає як множина нелінійних процесів. Важливе пізнавальне значення мають такі методологічні постулати синергетики щодо соціальних систем: • неможливо традиційними детерміністськими метода­ми описувати еволюцію складно організованих систем; • розвиток цих систем виявляє можливість альтернатив­них шляхів, що передбачає свободу вибору та відпові­дальність людини, громади, суспільства, людства; • неможливий абсолютний контроль (особливо з одного центру) будь-якої сфери реальності, в тому числі й розвит- Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 63 ку суспільства, який був проголошений традиційною нау­кою, особливо теорією соціального управління та соціаль­ною кібернетикою; • у критичних точках (точках біфуркації) несталості соціальних систем діяльність кожної людини або групи людей може мати вирішальне значення в макросоціальних змінах (роль особистості в історичному процесі, змін су­спільства); • збільшується відповідальність певної громади і люд­ства в цілому за долі універсуму, оскільки вони в змозі ціле­спрямовано уникати біфуркаційних станів, особливо в со­ціальній сферах, суттєво впливати на екологію (еволюцію природи та суспільства). Велику роль у формуванні методології науки інформа­ційного права відіграють як гуманітарні (філософія, філо­софія права, соціологія, когнітологія, праксеологія тощо), так і фізико-математичні науки, особливо технічна та біологічна кібернетика, інформатика тощо, на межі яких формуються нові наукові дисципліни, через які адаптують­ся їхні методології до конкретної сфери суспільних відно­син щодо інформації. 64 Розділ З 3.3. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО" Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформацій­не право" визначаються залежно від напрямку освіти, фа­хового спрямування підготовки кадрів, кількості навчаль­ного часу, що відводиться на навчальну дисципліну та відповідно до структури науки інформаційного права. Завдання навчального курсу можна подати таким чином. 1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин. 2. Визначення в понятійному апараті та природі інфор­маційного права, його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права. 3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права в майбутній практичній діяль-. ності. Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою як система права виокремлюється міжгалузевий комплексний інститут в інститутах тради­ційних галузей публічного права України: конституційно­го, адміністративного, цивільного, трудового та криміналь­ного. Окремий аспект визначається щодо міжнародного інфор­маційного права як відносно автономного інституту міжна­родного публічного та приватного права. Розділ 4 ВПЛИВ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАТИКИ НА ФОРМУВАННЯ ПРАВА 4.1. ВИКОРИСТАННЯ ЗДОБУТКІВ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Необхідність створення сучасної системи інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління, у тому числі законотворчої та правозастосовної діяльності, зумов­лена потребою формування відповідного наукового напрям­ку. В науці цей напрямок знайшов своє місце у такій міжга­лузевій комплексній дисципліні, як правова інформатика. Вирішення проблем розбудови організаційних основ держа­ви викликало потребу формування відповідної нормативно-правової бази. Це, у свою чергу, зумовило потребу піднесен­ня якісного рівня та скорочення технологічного циклу пра-вотворчого процесу (аналізу, експертизи, обґрунтування) з наступним розглядом у відповідних органах державної вла­ди проектів нормативних актів. Нагальною потребою стало своєчасне інформування структур державної влади, суспіль­ства і громадян про чинні закони та підзаконні акти, тлума­чення їх. Починаючи з 1990 р. у Верховній Раді України функціо­нує, послідовно розвивається та удосконалюється інфор­маційно-аналітична система, яка охоплює весь цикл зако­нотворчої та правозастосовної діяльності. 5 — 4-1260 66 67 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права Нині система об'єднує понад 20 автоматизованих комп­лексів, що реалізують технологічний процес у послідов­ності: збирання та накопичення даних з проблеми, підго­товка проекту закону, колективне обговорення, узгоджен­ня, прийняття (голосування) та доведення проекту закону для застосування на практиці. Система надає послуги не лише структурним підрозді­лам Верховної Ради України, а й іншим користувачам у дер­жавних та недержавних організаціях, установах, закладах, підприємствах та окремим фізичним особам як в Україні, так і за її межами. Запропонована комп'ютеризована система інформацій­но-аналітичного забезпечення законотворчої та правоза-стосовної діяльності оригінальна, окремі рішення захище­но авторськими свідоцтвами, функціонування її неоднора­зово демонструвалося на міжпарламентських, міжнарод­них виставках та конференціях. Інформаційно-аналітична система законотворчої та пра-возастосовної діяльності визначається великим обсягом систематизованої інформації, складністю алгоритмів пере­творення даних, великою кількістю користувачів. Вона на­лежить до відкритих систем, безперервно обслуговує в ре­альному часі правотворчий та правозастосовний процеси. Опрацювання потоків цієї інформації охоплює низку етапів, кожний з яких має специфічні алгоритми та техно­логічні операції. Так, робота над законопроектом тільки в підрозділах Верховної Ради України охоплює близько ста різних операцій з опрацювання даних, кожна з яких є важ­ливою для розробки якісного нормативно-правового акта. Якщо процес правотворення розглядати у зв'язку з організаційною структурою різних гілок державної влади, то складність алгоритмів синхронізації та реалізації їх на практиці значно зростає. Для повного і своєчасного збирання достовірних даних, опрацювання їх у процесі творення правових норм ство­рені й розвиваються: • інформаційна база, що охоплює фонди правової, со­ціально-економічної та іншої інформації, дані про пробле­ми і процеси в житті суспільства, наслідки дії чинних пра­вових актів та ін.; • сучасні методи і засоби опрацювання даних; • технічні комплекси і засоби зв'язку. У процесі розроблення нормативно-правових актів за­лежно від значення проблем і ситуацій, які потрібно вирі­шити, бере участь велика кількість співавторів-розробників, тобто реалізується модель колективного розуму. Для підтримки нормотворчого процесу в складі системи інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності (СІАЗ) розроблено та впрова­джено низку функціональних та забезпечуючих підсистем. Законопроект — це підсистема, що обслуговує процес розроблення законодавчих актів від часу взяття на облік початкового варіанта, вивчення проблеми, що потребує правового регулювання, збирання пропозицій, необхідної інформації із зовнішніх джерел, формування законопро­ектів і аж до кінцевого юридичного оформлення. Ця підсистема надає можливість залучати до творчого процесу фахівців — виконавців та зацікавлених осіб, які бажають чи функціонально зобов'язані працювати з цим документом. Отже, із застосуванням такої комп'ютеризо­ваної технології кожна пропозиція, проект закону або інший документ проходять експертизу, одержують пози­тивну (негативну) оцінку шляхом голосування народних депутатів. Рада — підсистема, що забезпечує голосування, супро­водження пленарних засідань Верховної Ради України, на­копичення інформації про роботу народних депутатів при обговоренні законопроектів на сесії та при проведенні ана- 68 Розділ 4 69 Вплив правової інформатики на формування права лізу діяльності парламенту, фракцій народних депутатів, а також стенографування — комп'ютеризовану підготовку стенограм пленарних засідань Верховної Ради України в режимі реального часу, які вносяться до бази даних "Сте­нограми" та зберігаються у складі баз даних електронного бюлетеня. Бази даних правової інформації, орієнтовані на забез­печення правовою інформацією широкого кола користу­вачів за допомогою інформаційно-пошукових систем "Пра­во", "Законодавство", "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті", дають змогу швидко знаходити та аналізува­ти нормативно-правові документи. Підсистема спеціалізованих комплексів управління законотворчим процесом, до складу якої входять: • "Реєстрація та контроль проходження законопро­ектів" — для обліку, аналізу, безперервного відстежуван-ня та контролю за проходженням законопроектів у Вер­ховній Раді України відповідно до регламенту та порядку денного; • "Контроль за проходженням документів у підрозді­лах" — для аналізу вхідної та вихідної кореспонденції, внутрішніх документів в окремому підрозділі або парла­менті, а також контроль за виконанням доручень посадови­ми особами з відстеженням термінів виконання, аналізу та інформування; • "Контроль виконання доручень та запитів народних депутатів України та інформування". Інформаційно-аналітичний комплекс "Вибори" — для автоматизації опрацювання даних про вибори в частині оперативної реєстрації кандидатів і відомостей про них, їхні програми; обліку та аналізу результатів виборів, а та- кож зв язку з регіонами для приймання результатів голосу­вання за допомогою засобів електронної пошти. Комплексно в автоматизованій системі вирішуються окремі управлінські завдання у структурних підрозділах ("Кадри", "Бухгалтерія" та ін.). У складі СІАЗ формується інтегрована база даних (підсис­тема інформаційного забезпечення), яка вже зараз забез­печує необхідною інформацією з наявних електронних фондів юридичної, соціально-економічної та іншої інфор­мації, у тому числі: • відомчих нормативних актів; • зарубіжного законодавства; • каталогів літератури; • фондів інформаційних агентств світу; • стенограм засідань Верховної Ради України, інших зібрань,обговорень; • пропозицій до законопроектів; • результатів голосувань; • програм народних депутатів, партій; • статистичних даних міністерств, відомств, соціологіч­них досліджень; • звернень, скарг і пропозицій громадян, організацій та інших масивів даних, що містять проблемні питання, на­явні в державі і суспільстві. Інтегрована база даних надає можливість отримувати різноманітні аналітичні довідки з інформаційних об'єктів "Сесія", "Законопроект", "Закони та підзаконні акти", "Де­путат", "Політичні групи та фракції", "Органи влади" та ін. Підсистеми технічного, системного, мережевого комп'ю­терного програмного забезпечення орієнтовані на доведен- 71 70 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права ня до користувачів інформації з інтегрованої бази даних за різними технологіями: • на локальні ПЕОМ у вигляді протоколів поновлення; • з використанням локальної мережі та мережі Інтер-нет; • на компакт-дисках; • електронною поштою у вигляді окремих файлів чи протоколів. Головним завданням комп'ютерних сітьових технологій нині є вирішення проблеми забезпечення можливості до­ступу до різноманітних ресурсів комп'ютерної мережі — масивів даних, пристроїв друку, електронної пошти, при­кладних систем і т. ін., незалежно від фізичного місцезна­ходження користувача. Передбачається, що це завдання стане ще гострішим у зв'язку з активним розширенням спек­тра електронних комп'ютерних сітьових послуг, які пропо­нуються різними організаціями. Вже тепер зі свого робочого місця можна отримати різно­манітні дані з будь-якої точки земної кулі, здійснити пе­редплату на отримання в електронному вигляді регуляр­них новин від тисячі інформаційних агенств тощо. Все це можливо завдяки всесвітній мережі Інтернет. Комп'ютерна мережа СІАЗ є однією з найбільших серед діючих в організаціях державної влади, вона оснащена най­сучаснішою технікою і новітніми інформаційними техно­логіями. Мережа розгалужена у восьми будинках Верхов­ної Ради. Основні принципи побудови комп'ютерної мережі Вер­ховної Ради України такі: • висока пропускна спроможність передачі даних; • ізоляція інформаційного трафіку для кожного будинку; • ізоляція інформаційного трафіку для кожного повер­ху в будинку; • управління комп'ютерною мережею з центрального вузла; • інтеграція комп'ютерної мережі Верховної Ради Украї­ни в регіональну (м. Києва), республіканську комп'ютерні мережі України та світу; • захист від несанкціонованого доступу. Комп'ютерна мережа СІАЗ має доступ до глобальної мережі Інтернет, яка швидко набуває популярності та може використовуватись як для збирання різноманітної інфор­мації, так і для надання послуг. Ця "інформаційна супер-магістраль" забезпечує доступ до інформаційних ресурсів та надає можливість користувачам спілкуватися, співпра­цювати. Доступ до інформації надається з автоматизованих ро­бочих місць (комп'ютерів) секретаріатів постійних комі­тетів, фракцій, груп та підрозділів Верховної Ради. Інтегра­ція комп'ютерної мережі СІАЗ у світовий інформаційний простір, крім суто інформаційного, має істотне політичне та економічне значення для України. СІАЗ робить свій вне­сок у розвиток мережі Інтернет в Україні, використовуючи різні засоби для збирання та розповсюдження інформації. Ці засоби надають інформацію про послуги та ресурси, до­ступні на WWW-сервері Верховної Ради України, а також доступ до ресурсів в інших місцях розташування. На WWW-сервері Верховної Ради України є: • інформація про Україну; • доступ до ресурсу; • юридична правова бібліотека (закони та підзаконні акти України). 72 Розділ 4 Інформаційний бюлетень містить: • законопроекти; • нормативні акти України; • стенограми засідань та результати поіменних голосувань; • Конституції країн світу. Довідкова інформація включає: • відомості про політичні партії Україні; • бібліографію. До підсистеми "Законопроект" входять такі бази даних: • текстів законопроектів; • порівняльних таблиць; • інформаційні матеріали; інформаційно-аналітичні комплекси: • реєстрації законопроектів; • контролю проходження законопроектів. Бази даних підсистеми "Законопроект" — повнотекстові бази ієрархічної структури (побудовані за методом гіперсис-тем права), які за допомогою технології ведення "Електрон­ного інформаційного бюлетеня" забезпечують доступ користу­вача до еталонної бази "Закони та підзаконні акти України". Інформаційно-аналітичні комплекси підсистеми "Зако­нопроект" забезпечують опрацювання проектів законів України та постанов Верховної Ради України на всіх стадіях проходження їх від початкового тексту до остаточної ре­дакції, прийняття і належного оформлення. Реєстрація та контроль проходження законопроектів Верховної Ради України. Ця підсистема призначена для Вплив правової інформатики на формування права 73 автоматизації робіт з реєстрації та контролю проходження законопроектів у Верховній Раді України з відстеженням відповідності регламенту та порядку денного. Вся робота із системою виконується на основі елементів меню. Елементи меню (опції) забезпечують виконання ок­ремих функцій системи у вікнах перегляду або заповнен­ня інформації у вигляді таблиць. Вся інформація системи поділена на групи за допомо­гою кольорової селекції, що дає користувачу можливість швидко орієнтуватись у великих обсягах даних. Важливим є розроблення різноманітних кодифікаторів для заведення інформації, що дає змогу одержувати стати­стичну інформацію та довідки у різних варіантах в опера­тивному режимі. Застосовано принцип орієнтації на користувача: є сис­тема контекстово залежної допомоги для роботи із систе­мою та екрани перегляду інформації у зручній ергономіч­ній формі. Система дає змогу: • реєструвати законопроекти зі здійсненням вхідного контролю за типами документів; • вести перелік запланованих законопроектів; • зв'язувати зареєстровані законопроекти із законопро­ектами з переліку запланованих; • проводити контроль за законопроектом на всіх етапах його проходження з відстеженням за регламентними тер­мінами виконання кожної операції; • вести загальносистемні та локальні довідники системи; • динамічно перебудовувати маршрути та технологічний регламент проходження законопроектів; • здійснювати пошук законопроектів (або переліку їх) за різноманітними критеріями та умовами пошуку, задат ними користувачем; 74 75 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права • впорядковувати за бажаними критеріями картотеки законопроектів; • робити довільні вибірки з виведенням їх на зовнішні носії (текстовий файл, друкуючий пристрій); • складати регламентні звіти про стан проходження зако­нопроектів у підрозділах, виконавців на будь-яку дату; • одержувати статистичні дані про розгляд законопро­ектів; • зберігати в архіві картотеки законопроектів з можли­востями пошуку та впорядкування; • робити дзеркальні копії інформаційної бази на зовніш­ні носії інформації та забезпечувати її відновлення в ава­рійних випадках; • працювати з широким набором сервісних функцій (ка­лендар, записна книжка, калькулятор). Найбільш суттєвий економічний ефект від впроваджен­ня системи можна отримати, якщо використовувати її в локальній мережі, що дає можливість вести єдину інфор­маційну базу. Кількість інформації, яку можна завести в систему, об­межена тільки фізичною можливістю апаратних засобів. Користувачами комплексу є народні депутати України, їхні помічники та апарат комітетів Верховної Ради України. Розробники законопроектів інших підрозділів викори­стовують інформаційний програмний комплекс "Законо­творень" для підготовки законопроектів, порівняльних таб­лиць (формування, коригування, порівняння, аналізу) з метою розгляду та обговорення їх на пленарних засідан­нях. Комплекс дає змогу: • отримати з бази даних (БД) текст будь-якого проекту ^закону, який готується до обговорення та прийняття, і не­обхідну добірку нормативних актів, чинних нині; • вивільнити провідних фахівців-юристів від рутинної роботи — пошуку необхідних нормативних актів та упо­рядкування численних зауважень та пропозицій, що над­ходять до конкретних проектів документів; • підвищити швидкість та якість підготовки порівняль­них таблиць до другого читання законів; • швидко отримати остаточну редакцію закону з ураху­ванням всіх зауважень та пропозицій, висловлених при його обговоренні; • накопичувати дані про участь депутатів в обговоренні законопроектів та видавати довідки про міру врахування тієї чи іншої пропозиції народного депутата в остаточній редакції закону. У процесі роботи комплекс використовує такі автома­тизовані функції: • підготовку тексту проекту закону; • автоматичну структуризацію тексту; • завантаження структурованого тексту проекту зако­ну в БД; • введення та завантаження в БД автоматично упоряд­кованого масиву зауважень до проекту закону та висновків комісій; • постатейний розгляд проекту закону з аналізом та вра­хуванням всіх пропозицій і зауважень, що надійшли до будь-якої статті; « розгляд альтернативних варіантів одного і того ж за­кону та встановлення співвідношень між текстами; • формування та друкування порівняльних таблиць до одного і того ж проекту та таблиць співвідношень до аль­тернативних проектів для розгляду в комісіях та робочих групах; 77 76 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права • формування та друкування тексту остаточної ре­дакції. Вхідною інформацією є проект закону, який вноситься на розгляд Верховної Ради України, а також тексти аль­тернативних проектів. Вихідною інформацією є порівняльні таблиці, таблиці співвідношень та текст остаточної редакції закону, прий­нятого на сесії Верховної Ради України. Це дає можливість швидко, якісно й ефективно готувати законопроекти для розгляду на сесії Верховної Ради України, подавати інфор­мацію в унаочненій формі (порівняльні таблиці), користу­ватися базою чинних законів, створювати таблиці змін і доповнень порівняно з іншими текстами законів. Структурування композиції тексту проекту та його роз­мітка полегшують подальшу роботу зі внесення зауважень та коригування проекту на всіх етапах розгляду. Користу­вачеві надається можливість переглянути на екрані ПЕОМ та роздрукувати порівняльну таблицю і таблицю зауважень до всього тексту та окремих частин, остаточну редакцію, таблиці співвідношень у двох варіантах (для двох або кількох законопроектів). Електронний інформаційний бюлетень — це ряд упо­рядкованих автоматизованих баз даних, орієнтованих на інформаційне забезпечення діяльності органів державної влади. До розгляду пропонуються такі елементи. • Концепція, принципи й алгоритми структуризації баз даних, що спрямовані на забезпечення повноти даних. • Концептуальна модель системи бази даних Електрон­ного бюлетеня. • Логічна структура системи баз даних. • Фізична структура. • Технологія доведення даних до користувача з викорис­танням твердої копії на компакт-дисках. • Методика розрахунку соціально-економічних показ­ників системи баз даних Електронного бюлетеня та реалі­зації їх. Система баз даних "Електронний інформаційний бюле­тень" спроектована і наповнена у міру аналізу запитів ко­ристувачів, які користуються комп'ютерною технологією розробки законів. За змістом бази даних електронного бюлетеня спрямо­вані на інформатизацію функцій структурних підрозділів Верховної Ради України, закріплених статтею 85 Консти­туції України; законотворчої діяльності Верховної Ради України; депутатської діяльності в округах. Основне джерело даних для баз Електронного бюлете­ня — "Справа законопроекту" та документообіг Верховної Ради України, який створюється в ході виконання Верхов­ною Радою її функцій. За змістом документи, що використовуються в системі баз даних, є прерогативою Верховної Ради України. Виконання функцій підтримки, актуалізації даних, пе­ренесення їх на тверді копії, організації доведення до ко­ристувачів оформлюється у вигляді методичних матеріалів, інструкцій, технологічних карт. Основні принципи вибо­ру джерел даних такі: • відкритість джерел; • офіційність на кожному етапі життєвого циклу нор-мотворення; • обґрунтованість масовості доведення даних до корис­тувача з метою підвищення відкритості та демократизації суспільства; • надійність джерел; « можливість розширення джерел даних без суттєвих тру-довитрат на переструктуризацію баз даних (адаптивність). 78 Розділ 4 79 Вплив правової Інформатики на формування права На концептуальному рівні представлено склад баз да­них Електронного інформаційного бюлетеня, об'єктів їх і зв'язку між ними. Повнота об'єктів БД зумовлена однозначним співвідно­шенням та відображенням схеми законотворчого процесу, затвердженої Регламентом Верховної Ради України. До складу "Електронного інформаційного бюлетеня" входять: • Регламент Верховної Ради України; • розклад засідань Верховної Ради; • стенограми; • тексти законопроектів; • нормативні акти України; • законодавство країн світу; • програми народних депутатів України; • інформація про фахівців — розробників законопро­ектів; • інформація про органи влади; • огляд подій. Між складовими елементами баз даних спроектовані та підтримуються логічні зв'язки, що відображають логіку законотворення, якої дотримуються відповідальні за підго­товку конкретного законопроекту співробітники постійних комітетів Верховної Ради України. В Електронному інформаційному бюлетені вибрано ієрархічну модель структури баз даних, що зумовлено ви­могами простоти і швидкості доступу до повнотекстових неструктурованих документів різного змісту. Декомпозицію ієрархічної моделі авторами побудовано за принципом "дерева цілей" на підставі аналізу реальних запитів користувачів на певну інформацію у ході право- творчого процесу. Ієрархічна індексація відображає часто­ту і кількість звернень до того чи іншого виду даних. Логічна модель відображена у фізичну як N до 1, тобто кілька фізичних файлів утворюють один логічний об'єкт бази. Така структуризація дає змогу виокремити архівну незмінну частину і частину фізичних файлів, що актуалі­зуються оперативно. Це зумовлено вимогами запису Елек­тронного інформаційного бюлетеня на компакт-диски, а також створення динамічного ряду розділів системи БД для подальшого аналізу варіантів текстових документів і фор­мування правил їхніх змін. Доступ до фізичних об'єктів здійснюється як з програм, що працюють у середовищі DOS, Windows, так і з мережею Інтернет. Інформаційно-технічний комплекс "Рада" призначений для комп'ютерного супроводження пленарних засідань Верховної Ради України, забезпечення ефективної роботи народних депутатів як під час засідань, так і при прове­денні аналізу роботи парламенту. Інформацією, яку видає система "Рада", крім народних депутатів, можуть користуватися працівники аналітичних підрозділів секретаріатів комітетів Верховної Ради, груп і фракцій народних депутатів. Система "Рада" складається зі спеціалізованих автома­тизованих робочих місць (АРМ), об'єднаних у локальну мережу, та технічних засобів: • АРМ "Адміністратор" є головною складовою системи "Рада". Основні функції його — технічна підтримка прове­дення голосувань та реєстрацій, запису на виступ з місця, опрацювання результатів та видача їх на табло, екран Го­ловуючого та в мережу, а також комутація мікрофонів при виступах народних депутатів з робочих місць; • АРМ "Секретар". Основні функції цього АРМу — фор­мування черги на виступ із трибуни з будь-якого питання, 80 Розділ 4 81 Вплив правової інформатики на формування права внесеного до затвердженого переліку питань порядку ден­ного та висвітлення оголошень на табло в сесійному залі; • АРМ "Діагностика". Безперервно приймає потік ін­формації від пультів народних депутатів, проводить її об­робку та аналізує технічний стан пультів; • АРМ "Головуючий" приймає аналітичну інформацію про результати голосувань, реєстрацій, списки народних депутатів, які записалися на виступи з трибуни і з місць; • АРМ "Депутат" складається з двох частин: 1) інформаційно-довідкової системи про склад депутат­ського корпусу; 2) програми обробки та відображення інформації про результати поіменних реєстрацій та голосувань. Пульти народних депутатів призначені для реєстрації, голосування, запису на виступ та виступ з місця. Демонст­раційні табло призначено для висвітлення текстової та гра­фічної інформації. Вхідною інформацією системи "Рада" є: • анкетні дані народних депутатів; • перелік зареєстрованих в Україні партій; • перелік фракцій та груп народних депутатів Верхов­ної Ради; « перелік постійних комітетів Верховної Ради. Вихідна інформація системи "Рада" така: • результати поіменних реєстрацій народних депутатів; • результати поіменних реєстрацій народних депутатів з групуванням за фракціями та групами; • загальні результати непоіменних голосувань; • результати поіменних голосувань; • результати поіменних голосувань з групуванням за фракціями та групами; • результати поіменних голосувань з групуванням за результатами голосування; • результати голосувань фракцій та груп народних де­путатів при поіменному голосуванні; • списки народних депутатів за належністю до партій, фракцій і груп, постійних комітетів Верховної Ради України; • списки народних депутатів, записаних на виступи з трибуни; • статистика виступів народних депутатів з трибуни і з місця; • висвітлення на табло в сесійному залі та в холі аналі­тично-експертної інформації, оголошень і повідомлень. Інформаційно-пошукові системи "Право", "Законодав­ ство" і "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" (далі — Системи) призначені: • для оперативного забезпечення користувачів офіцій­ною правовою інформацією з першоджерел; • швидкого пошуку та аналізу нормативно-правових документів. Системи сприяють підвищенню ефективності законо­творчої та правозастосовної діяльності. Системи викорис­товують: • народні депутати України та місцевих рад; • працівники структурних підрозділів Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конститу­ційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Міністерства культури Украї- 6 — 4-1260 82 83 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права ни, Міністерства освіти і науки України, Міністерства обо­рони України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Національної Академії наук України, Міністерства економіки та з пи­тань європейської інтеграції України, інших міністерств та відомств, місцевих органів влади, наукових установ та навчальних закладів; • співробітники іноземних представництв в Україні та посольств України в інших країнах; • керівники підприємств, юристи, бухгалтери, еконо­місти, працівники; • банків, юридичних фірм, інших організацій; • абоненти мережі Інтернет, які мають відповідний доступ. Бази даних Систем містять нормативно-правові докумен­ти в остаточній редакції зі внесеними змінами (в системі "Законодавство" є попередні редакції), у тому числі: • закони, постанови Верховної Ради України, постано­ви та укази Президії Верховної Ради України починаючи з 1990 p., а також деякі нормативно-правові акти, що були прийняті; • кодекси; • укази та розпорядження Президента України; • постанови та розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни починаючи з 1992 p.; • декрети Кабінету Міністрів України; • документи міністерств та відомств України, зареєст­ровані в Міністерстві юстиції відповідно до Указу Прези­дента України № 493/92 від 3 жовтня 1992 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 p.; • міжнародні угоди; • документи міністерств та відомств України, які не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції (листи, роз'яс­нення Національного банку України, Головної державної податкової адміністрації України, рішення Конституцій­ного Суду України, постанови Верховного Суду та Вищого арбітражного суду України тощо). Система "Законодавство" забезпечує: • пошук документів за реквізитами (назва, номер, дата прийняття, орган видання та тип документа), за ключови­ми словами та темами (пенсії, боротьба зі злочинністю, податки тощо); • перегляд, сортування, друкування або виведення у файл переліку знайдених документів; • перегляд текстів документів у "багатовіконному" ре­жимі з підсвічуванням ключових слів; • друкування цілого тексту або будь-яких його частин на матричному, лазерному або струменевому принтері; • контекстовий пошук за двома словами (відстань між словами визначається користувачем); • ведення списків користувача (тематичних тез корис­тувача); • перегляд нормативних актів, пов'язаних з докумен­том (що вносять зміни, вводять у дію, ратифікують, поси­лаються на цей документ тощо); • переключення перегляду з одного документа на інший за посиланнями в тексті (динамічний гіпертекст); • перегляд додаткових реквізитів документа (дати на­брання або втрати чинності, дати публікації в пресі), пере­гляд як чинних, так і нечинних документів; • перегляд структури документа, створення "закладок" у текстах, власних приміток користувача до документів; Розділ 4 84 85 Вплив правової інформатики на формування права • перегляд статистики бази даних; • актуалізацію бази даних за допомогою спеціальних файлів (блоків поновлення), які передаються користувачам на дискетах або засобами телекомунікації (електронною поштою тощо); • перегляд результатів попередніх пошуків за різними критеріями, перегляд списків документів, що додавалися до бази даних з окремих блоків поновлень; • довідку про об'єм вільного дискового простору, вер­сію системи, обсяг бази даних, номер останнього блоку поновлення тощо. Система "Законодавство" має такі переваги: • можливість перегляду попередніх редакцій доку­ментів, що змінювалися; • орієнтація на роботу в операційному середовищі Win­dows. • швидкий пошук; • можливість формування бази даних з документів тих органів влади, які замовляє користувач; • можливість вибору української або російської мови для контекстове залежної допомоги, меню та повідомлень системи; • рівень документованості (детальна контекстове залеж­на допомога, видано довідник для користувача); • постійне вдосконалення. Система "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" надає абонентам мережі Інтернет можливості: • пошуку документів за реквізитами (реєстраційним номером, датою прийняття, типом, органом влади, станом (чинні, нечинні)); • пошуку документів за словами в текстах Із урахуван­ням "відстані" між ними; • перегляду текстів знайдених документів, копіюванні їх у файл. Бази даних поновлюються щоденно. Блоки поновлення для системи "Законодавство" передаються користувачам через електронну пошту і виставляються на FTP-сервер. Система "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" функціонує на WEB- сервері Верховної Ради України. Інформаційна-аналітична система "Вибори". Оператив­не опрацювання великих обсягів і потоків інформації, підвищені вимоги до оперативності, достовірності її, не­обхідність інформаційно-аналітичного супроводу кожного етапу виборчого процесу, накопичення та швидкого досту­пу до інформації в різноманітних аспектах визначили не­обхідність створення для Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України комп'ютерної систе­ми опрацювання інформації. До виборів народних депутатів України, які відбулися 27 березня 1994 p., фахівці Центру комп'ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради Украї­ни за участю Центральної виборчої комісії (ЦВК) та інших організацій вперше в Україні створили інформаційно-ана­літичну комп'ютеризовану систему "Вибори". У лютому 1994 р. цю систему впроваджено в промисло­ву експлуатацію на етапі реєстрації кандидатів у народні депутати України, і з того часу вона функціонує у ЦВК, здійснюючи автоматизацію функцій реєстрації, контролю, опрацювання, накопичення та збереження інформації про виборчий процес протягом трьох років. Впровадження ІАС "Вибори" продемонструвало значну ефективність використання сучасних інформаційних тех­нологій у виборчому процесі. 87 86 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права ІАС "Вибори" здійснює: • централізоване накопичення інформації про хід ви­борів на всіх етапах виборчого процесу, що надходить з виборчих округів; • облік даних про виборчі округи України з деталіза­цією всіх необхідних характеристик та етапів виборчого процесу щодо кожного округу; • узагальнення інформації про хід реєстрації претен­дентів та кандидатів у регіонах та виборчих округах; • формування даних про кандидатів у депутати в обсязі відомостей, передбачених Законом України про вибори народних депутатів України; • збирання (за допомогою електронної пошти або теле­графних повідомлень), контроль та опрацювання оператив­ної інформації про результати виборів; • алгоритмічно-програмна (консультативно-довідкова) підтримка Закону "Про вибори народних депутатів Украї­ни" у процесі аналізу результатів голосування; • формування звітів, статистичних та інформаційно-ана­літичних довідок. До регламентних звітів належать: • оперативні дані про реєстрацію претендентів та кан­дидатів за регіонами та округами; • облікова картка, автобіографія і програма кандидата в народні депутати; • списки кандидатів або депутатів у заданих інформа­ційних варіантах; • оперативні дані про хід голосування в округах регіонів у задані інтервали часу в день виборів; • деталізовані результати виборів за регіонами та за ви­борчими округами у вигляді альбому-звіту. Формуються також звіти про результати кожного туру виборів: • повний звіт про результати виборів за всіма кандида­тами у народні депутати; • звіт за округами, в яких призначені повторні вибори, що містить повні дані про результати виборів; • звіт про результати виборів за округами, в яких при­значено повторне голосування; • звіт про результати виборів за округами, в яких обрані народні депутати України. Крім регламентних запитів система забезпечує обслуго­вування запитів користувача згідно з довільною комбіна­цією параметрів та їхніх значень, оперативно формує відповідні звіти за формою, означеною користувачем, для перегляду на екрані або друку. У системі застосовано інформаційно-терміновий прин­цип накопичення та збереження інформації щодо кожного етапу виборчого процесу. Згідно з цим принципом система накопичує інформацію про кожний вид виборів — чергові, позачергові (дострокові), повторні, замість депутатів, які вибули, у таких варіантах: кандидати, обрані, вибори не відбулися, повторне голосування та ін. У системі "Вибори" передбачено: • допомогу та підказку при введенні, коригуванні та перегляді інформації; • контроль введеної інформації на рівні шаблонів даних і семантичної відповідності; • процедури копіювання та відновлення інформації на зовнішніх носіях; • роботу в режимі багатьох користувачів; 89 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права • передачу та приймання інформації щодо обліку резуль­татів виборів із застосуванням засобів електронної пошти. Застосування автоматизованої системи "Вибори" дає змогу значно прискорити опрацювання інформації про ви­борчий процес, поліпшити її достовірність та якість. Час обробки та формування звіту з аналітичними дани­ми про кандидатів першого туру голосування по Україні за 10 параметрами становить близько 15 хвилин. ІАС "Вибо­ри" з певними модифікаціями, здійсненими розробниками системи, було використано для опрацювання результатів виборів Президента України. Протягом часу функціонування ІАС "Вибори" постійно удосконалювалась. У системі алгоритміки "реалізовано базу знань" фахівців ЦВК щодо інформаційно-аналітичної технології виборчо­го процесу на основі мажоритарної системи виборів. У комп'ютерному банку даних ЦВК зберігається інфор­мація про всіх кандидатів, накопичено великі обсяги фак­тографічної та аналітичної інформації, яка є важливим інформаційним ресурсом для політологів, аналітиків та за-конотворців. Використання засобів інформаційно-обчислювальної техніки в державному управлінні, у тому числі в україн­ському парламенті, дало можливість створити єдину ком­плексну технологію опрацювання даних, яка охоплює фіксацію і попередню підготовку інформації, семантичне і лінгвістичне опрацювання, зберігання, актуалізацію, дуб­лювання інформації у разі можливих пошкоджень оригі­налу та оперативне надання даних користувачам у по­трібних їм аспектах. При цьому пропонуються різноманітні форми надання інформації: від короткочасного виведення на екран до виведення на різні пристрої (для друкування, компакт-диски та на інші носії). Основні результати впровадження комп'ютеризованої інформаційно-аналітичної системи такі: • підвищення рівня обґрунтованості управлінських рі­шень за рахунок можливості широкого використання різних джерел альтернативної аналітичної інформації, вчасної об­робки даних, достатнього інформаційного забезпечення нор-мотворчої діяльності, застосування сучасних наукових ме­тодів та засобів обробки даних, що сприяє також зменшен­ню впливу суб'єктивних чинників; • підвищення продуктивності праці у нормотворчій та правозастосовній діяльності за рахунок наданої можли­вості швидкого пошуку та порівняльного аналізу даних у великих масивах інформації, впровадження принципу од­норазової фіксації даних, колективного використання їх, використання технології опрацювання даних та переси­лання їх, уникнення паралелізму в законопроектних ро­ботах та багатоаспектному використанні накопичених даних; • ефективність контролю законотворчого процесу, син­хронізації інформаційних потоків, скорочення технологіч­ного циклу проходження законопроектів; • можливість моделювання та прогнозування наслідків уведення нових законів та підзаконних актів ще до прий­няття їх; • значна економія матеріальних і трудових ресурсів при розробленні законопроектів та інших нормативних актів. Організаційне, науково-технічне та методичне забезпе­чення розробки та функціонування комп'ютеризованої сис­теми інформаційно-аналітичного забезпечення в українсько­му парламенті покладено на Управління комп'ютеризова­них систем Апарату Верховної Ради України. Функції цього управління такі: • впровадження нових технологій, методів і засобів зби­рання, обробки і видачі даних для ефективної діяльності 91 90 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права підрозділів Верховної Ради України і народних депутатів України; • забезпечення функціонування і розвитку комп'ютери­зованих інформаційних систем і мереж, обробки законо­проектів на всіх стадіях проходження їх у Верховній Раді України до оформлення і прийняття; • автоматизація управління законотворчим процесом; • створення і забезпечення функціонування баз даних, електронних бюлетенів у галузі права, економіки та нако­пичення інших фондів інформації, які можуть бути вико­ристані при роботі над законопроектами, у нормотворчій та правозастосовній діяльності; • формування та поширення еталонної бази даних нор­мативно-правових актів (офіційних документів), що прий­маються вищими органами влади в Україні; • сприяння доступу користувачів до масивів даних об­числювальних центрів міністерств і відомств, організацій; установ та баз даних законодавчих актів зарубіжних країн; • встановлення зв'язків з питань електронного обміну правовою та іншою інформацією з відповідними службами парламентів інших країн; • забезпечення своєчасного надходження вхідної інфор­мації і актуалізації баз даних; • виконання робіт з підтримки функціонування про­грамних, технічних та мережевих комплексів Верховної Ради України; • проведення роботи, спрямованої на створення автома­тизованих інформаційних систем, комплексів і робочих місць у Верховній Раді України, у тому числі спільно та за участю міністерств і відомств, науково-дослідних установ та підприємств; • формування науково-технічної політики в галузі ін­форматизації та контроль ефективності використання інформаційно-обчислювальної техніки в підрозділах Вер­ховної Ради України; • проведення науково-методичної роботи, координуван­ня програм комп'ютеризації в системі органів законодав­чої влади; « організація навчання з оволодіння комп'ютерною тех­нікою, функціонування в підрозділах Верховної Ради України; • формування і організація разом з відповідними підроз­ділами Апарату Верховної Ради України виконання плану розвитку та матеріально-технічного забезпечення інформа­тизації. 92 93 Розділ 4 Вплив правової інформатики на формування права 4.2. СВІТОВА ЕЛЕКТРОННА МЕРЕЖА ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ GLOBALLEGALINFORMATIONNETWORK (GLIN) Окремі підсистеми СІАЗ "Законодавство" підключено до міжнародної мережі Інтернет, що дає можливість корис­тувачам в Україні та за її межами ознайомлюватись із нор­мативно-правовими актами України, а також брати участь у формуванні та використанні світової електронної мережі правової інформації (GlobalLegalInformationNetwork), мати доступ до інших світових інформаційних ресурсів, здійснювати порівняльний аналіз нормативних актів Украї­ни з нормативними актами інших країн, використовувати їх досвід, гармонізувати нормативно-правову базу з міжна­родним правом. Світова правова інформаційна мережа (GlobalLegalInformationNetwork (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законів країн — членів асоціації GLIN. На сучасному етапі розвитку українського суспільства законотворча правозастосовна діяльність не може розви­ватись ізольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобутків світової системи правової інфор­мації. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн світу, що вже сьогодні знач­ною мірою забезпечується стрімким розвитком електрон­них засобів телекомунікацій. Державні й недержавні структури отримують велику ко­ристь від усе ширшого використання глобальних електрон­них мереж, що у свою чергу створює потребу володіння яко­мога більшою інформацією один про одного з тим, щоб рі­шення про взаємовідносини приймалися на основі повної інформації. Українські дослідники в галузі права часто вже не мо­жуть спиратися у своїх дослідженнях тільки на вітчизня- не законодавство. Сьогодні не викликає подиву потреба знати нормативні акти інших країн для вирішення окре­мого питання. Створення у 1976 р. Міжнародної правової бази даних у Правничій бібліотеці Конгресу США було чітко вмотиво­ване бажанням задовольнити такі потреби. Як виявилося, ця база виправдала себе як простий та ефективний засіб швидкого і точного доступу до складових правового се­редовища різних країн і з часом видозмінилась у Світову електронну мережу правової інформації (GLIN). Систему було засновано на таких принципах: • достовірності джерел; • простоти пошуку юридичних документів; • багатонаціональної орієнтації. Принцип достовірності джерел вимагає, щоб індекс містив тільки записи, що належать до законодавчих доку­ментів з офіційного джерела: конкретно до офіційного на­ціонального журналу із законодавства кожної країни. Принцип індексування — "простота пошуку юридич­них документів" — це система, яка, хоч у першооснові й призначена для осіб з досвідом роботи з юридичними доку­ментами, може без труднощів використовуватися тими, хто має малий досвід або зовсім його не має в роботі з доступу до автоматизованих баз даних, і є зрозумілою для осіб з різних культурних та освітніх середовищ. Проект GLINу своїй основі реалізує такі завдання. • Зменшення витрат часу на отримання юридичних до­кументів для створення резюме шляхом збільшення кількості національних робочих станцій для комп'ютер­ного опрацювання юридичних документів, передачі та отри­мання їх. 94 Розділ 4 • Об'єднання індексованих файлів резюме в один, який містить тексти юридичних документів у цифровій формі, сканування з офіційного національного джерела правни­чих документів. • Об'єднання резюме та індексуючих термінів націо­нальною, а також англійською мовами для створення до­ступу до інформації обома мовами. • Розширення наявних пошукових можливостей до по­шукової функції "слово в тексті" щодо вже чинних юри­дичних документів, а не тільки індексованих резюме. • Розширення кількості дозволених юридичних джерел для включення до обігу вибраних матеріалів, виданих ін­структивними установами або судами. Згідно з технічною ідеологією та технологією викона­них робіт, прийнятою у GLIN, Секретаріат Верховної Ради України здійснив аналітико-синтетичне опрацювання інформаційних бюлетенів "Відомості Верховної Ради Украї­ни"; з використанням тезауруса GLINготуються англій­ською мовою и законів України та постанов Верхов­ної Ради України, які у вигляді архіву разом зі скановани­ми повними текстами цих документів надсилаються мере­жею Інтернет до Бібліотеки Конгресу США. Триває робота з підготовки нових термінів до тезауруса GLIN, пропозиції щодо яких надсилаються до Правничої бібліотеки Конгре­су США. Функціонування інформаційної системи GLINу Вер­ховній Раді України розглядається як важлива складова інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної діяльності, розширення інформаційного забезпечення парламенту України, реалізації міжпарла­ментських інформаційних обмінів, гармонізації законодав­ства України з міжнародним законодавством. Розділ 5 ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ОБ'ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЙРАВА 5.1. СУТНІСТЬ, ЗМІСТ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ КАТЕГОРІЇ "КУЛЬТУРА" 5.1.1. Поняття категорії "культура" Для наукового усвідомлення категорії "інформаційна культура" чи більш модерного її прояву "е-культура" (елек­тронна культура) з погляду об'єкта інформаційного права слід з'ясувати провідну складову їх — "культура" — та низ­ку інших. Перш за все з'ясування сутності такого соціотехнічного явища, як е-культура, слід розглядати у контексті як скла­дової інформаційної культури. Для цього передбачається прийняти за аксіому методологічні положення теорії гіпер-систем. Ці категорії є складним системним соціальним яви­щем (підсистемою другого порядку) до більш складного со­ціального явища — загальної культури, яка, у свою чергу, є елементом складнішої соціальної системи — глобальної цивілізації. Дослідження природи категорії "культура" свідчать про багатоаспектність її змісту, сутності, великої кількості форму­лювань поняття. Наприклад, у літературних джерелах наво­диться факт, що за підрахунками фахівців у 1919 р. було сім визначень культури, в 1950 р. — 164, а на початку 70-х років — Розділ 5 96 97 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права 250 (див.: Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посіб. для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 92). На початок 90-х років XXстоліття тільки у філософській літературі налічувалося більше 500 визначень поняття "куль­тура". Число і'х, як у зарубіжній, так і у вітчизняній літера­турі, постійно зростає (див.: Менюк О А. Формування право­вої культури підприємця: теоретичні та прикладні аспек­ти. — К.: Оріяни, 2001. — С. 5). Це свідчить про зростання уваги до цього соціального явища серед широкого загалу науковців і практиків. Культура завжди цікавила суспільні науки, в тому числі правознавство, як сфера громадського життя, що розкри­ває особливості поведінки, свідомість та діяльність людей у конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, культура мистецтва, правова та політична культу­ра), а також як спосіб життєдіяльності особи, колективу та суспільства в цілому. Маючи труднощі у з'ясуванні будь-якого поняття, зви­чайно звертаються до тлумачних словників, довідкових джерел. Наприклад, автори "Нового словника української мови" у томі 2 пропонують такі визначення змісту кате­горії "культура" (див.: Новий словник української мови: У 3 т. — Т. 2. — К.: Аконіт, 2001. — С. 33): 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, ство­рених людством протягом його історії. Рівень розвитку суспільства у певну епоху; те, що створюється для задово­лення духовних потреб людини. 2. Освіченість, вихованість. 3. Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі гос­подарської або розумової діяльності. 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини або тварини; культивування. Рослина, що розводиться, виро­щується. 5. Мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі. У цьому ж словнику подається визначення змісту части­ни складних слів "культ...": перша частина складних слів, що відповідає слову культурний, вживається у таких зна­ченнях (див.: Новий словник української мови: У 3 т. — Т. 2. — К.: Аконіт, 2001. — С. 32): а) культурно-освітній, напр.: культобослуговування і т. ін.; б) пов'язаний з культ\ освітньою роботою, напр.: культактивіст, культбригада, культсектор і т. ін.; в) який задовольняє культурні потреби, напр.: культ-магазин, культорг і т.ін. Термін "культура" в перекладі з латинської також озна­чає турботу, спрямовану на облагородження і очищення жит­тя людини чи суспільства. Пізніше культуру почали роз­глядати як філософську категорію, що становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людьми в про­цесі їхньої суспільно-історичної трудової діяльності — прак­тики. В такому визначенні культура протиставляється дикій природі й розглядається як феномен, створений лю­диною і людством, як продукт праці в матеріальній і духов­ній сферах життя. Велика кількість визначень свідчить про надзвичайно складний феномен культури. Для зручності усвідомлення всі підходи до визначення культури поділяють на три гру­пи: антропологічні, соціологічні і філософські. При антропологічному підході культура розуміється як сукупність всіх благ, створених людиною, на відміну від того, що створила природа. Соціологічний підхід трактує культуру як сукупність духовних цінностей, компонент суспільного життя. 7 — 4-1260 98 Розділ 5 99 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права При філософському підході культура розглядається як явище, що виділяється аналітичне й умовно пов'язане із суспільним розвитком. В останні десятиліття виникло два нових підходи до ро­зуміння культури. Перший підхід визначається в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності. Культура аналізується че­рез процеси духовного виробництва (виробництва духов­них благ, цінностей, інформації), функціонування та удос­коналення особи. Другий підхід — культура розглядається як специфіч­ний спосіб людської діяльності. Представники другого підходу (концепції) пропонують загальну модель культу­ри як універсальної властивості суспільного життя. Ці підходи слід використати і для аналізу е-культури як складової інформаційної культури суспільства, яка є частиною феномену культури суспільства (поряд із полі­тичною, моральною, екологічною, виробничою, правовою тощо). 5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції Більшість дослідників вважають, що культура як со­ціальне явище змінюється. Одні називають ці зміни рево­люцією, інші — еволюцією. Більш правильною можна вва­жати думку, що культура швидше еволюціонує, ніж роз­вивається революційним шляхом. У філософській думці є також теза про створення люди­ни культурою. Вважають, що вперше цю ідею висловив Л.А. Байт (у книжках "The Science of Culture" (New York, 1949) та "The Evolution of Culture" (New York, 1959)). Інший дослідник — Ф.А. Хайєк — вважає, що цю ідею зіпсувала віра Л.А. Байта в "закони еволюції". Він також висловлює думку, що тим часом віра в добірну еволюцію не має нічого спільного з вірою в закони еволюції, посту­люючи лише дію певного механізму, наслідки якої цілком залежать від тих невідомих маргінальних умов, що в них вона відбувається. Ф.А. Хайєк заявляє: "Я не вірю в існу­вання жодних законів еволюції. Закони уможливлюють прогнозування, а наслідки процесу добору завжди залежать від непередбачених обставин" (див.: Хайєк ФЛ. Право, за­конодавство та свобода: Нове викладення широких прин­ципів справедливості та політичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186). Ф.А. Хайєк також неодноразово зазначав, що хибний погляд на закони еволюції глибоко увійшов до нашого мис­лення внаслідок неправильного поділу на "природне" та "штучне", успадкованого від давніх греків (див.: Право, законодавство та свобода. — Т. 1. — С. 25). Концепція еволюції, спонтанного порядку та способів і меж наших намагань пояснює складні соціальні явища більш раціонально, (її викладено у праці А.Ф. Хаєка "TheSensoryOrder. An inquiry into the Foundations of Theoretical Psychology" (London; Chicago, 1952.)) 5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і катего­рія "культура", категорія "цивілізація" належить до бага­тозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окреми­ми дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культу­ра" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Аль­тернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15). 7» 101 Розділ 5 100 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права Дискутивність такого підходу може зумовлювати сер­йозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допо­могою якої здійснюється порівняльна характеристика ста­ну минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недо­цільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефі­циту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура). Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток люд­ства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарно­го знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загаль­ного бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спад­ковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набу­ває відображення в онтології — множині емпіричного мате­ріалу, на основі якого формуються теорія, наука. Вивчення історії будь-якого соціального явища потре­бує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інва­ріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, на­роду, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілі­зації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілі­зації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвіт­ньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалеж­но від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша. Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення остан­нього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Со­ціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13). "Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політо­лог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного по­рівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з віро­гідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні. Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозу­вання перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє про­блемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев- Лада И. В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.). Через глобальні чинники зазначені вище наукові дис­ципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобаль­ний) зміст. Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль- 102 Розділ 5 103 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інте­лекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання не­визначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обме­ження можливостей доступу, обробки та усвідомлення да­них, даних, які не стали інформацією). Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань". Наступний методологічний аспект, через який пропо­нується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основ­ним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публіч­ного права на рівні законодавства: кодифікованого — Кон­ституції країни, кодексів окремих галузей права (цивіль­ного, адміністративного, трудового, кримінального) та ко­дексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницько­го, інформаційного права тощо). У культурологічному аспекті право завжди було і є відображенням культури суспільних відносин, у тому числі суспільних інформаційних — суспільних відносин щодо інформації. На основі названих методологічних засад пропонується з'ясування сутності такого предмета дослідження, як інформаційна культура. Для його з'ясування за методом системного аналізу розглянемо сутність провідних складо­вих інформаційної культури — інформації та культури, а також синтезуємо їх у новій якості, як одну категорію. Відповідно до когнітивного суспільствознавства будь-яка категорія (дефініція), термін, поняття у конкретного індивіда чи соціальної групи викликає відповідну сутніст-ну рефлексію (розуміння). Ця рефлексія визначається рівнем ентропії (невизначеності), яка сформована у комп­лексі знань, набутих протягом певного періоду життя. Ба­жання подолати сформований комплекс знань породжує нові знання, які все одно асоціюють із попередніми знан­нями. Щодо цього між фахівцями різних професій, різних галузей знань побутує подібне за змістом порівняння аль­тернатив. Наприклад, між "фізиками" і "ліриками" (пое­тами), між "юристами" і "технарями", хоч історія і знає багато прикладів "фізиків-ліриків", "юристів-технарів", "технарів-юристів". Це, як правило, люди, що подолали професійні (світоглядні) комплекси. Проте не виключено, що деякі з тих, хто має "подвійну освіту", лише роблять вигляд, що подолали такі світоглядні комплекси. У соціальних науках з історії відомо, що нові знання, як правило, зароджуються на межі різних традиційних наук, як гарна троянда народжується на культивованому ґрунті, у якому вдосталь мертвого — колишнього живого (перегною). 5.1.4. Основні положення теорії культурної еволюції Значне місце в сучасному суспільствознавстві щодо культури посідає теорія культурної еволюції. У чому сутність цієї теорії? Для зручності її дослідження процес змін у розумінні культури умовно поділяють на історичні етапи її становлення. Наприклад, на думку Ф.А. Хайєка, культурна еволюція є наслідком не свідомого створення людським розумом усталених норм, а певного процесу, в якому культура й розум розвивалися паралельно. Заявля­ти, що людина, здатна мислити, створила свою культуру, не більш виправдано, ніж стверджувати, що ця культура створила її розум. Структури, утворені традиційними людськими звичаями, не є ані природними, тобто генетич-но зумовленими, ані штучними. Тобто вони є не породжен­нями інтелектуального заміру, а результатом процесу від­віювання чи відсіювання. 104 105 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт Інформаційного права Щодо з'ясування сутності останніх двох категорій, то антрополог Р. Турнвальд говорить про Siebung [відсіюван­ня] на відміну від біологічного добору, хоча застосовує це поняття лише до добору людей, а не звичаїв (див. Thurn- wald Richard. Zur Kritik der Gesellschaftsbiologie, Archiv fur Sozialwissenschaften, 52,1924; Die Gestaltung der Wirtschart-sent-wicklung aus ihren Anfangen heraus in Die Hauptpro-bleme der Sozio-logie. Erinnerungsgabe fur Max Weber (Tbbingen, 1923)). Відсіювання кероване тими характерними перевагами, що їх здобувають групи людей зі звичаїв, засвоєних із яки­хось невідомих і, можливо, суто випадкових причин. З біо­логії відомо, що не лише серед тварин — птахів і, особли­во, мавп — засвоєні звички передаються шляхом імітації, поміж різними групами цих тварин також можуть навіть розвиватися різні "культури" (див.: Letwin W . L . LawandEconomicPolicyinAmerica (NewYork, 1965. P. 281)). Важливим чинником становлення культури соціумів є' мова. В історичному аспекті становлення мови можна вва­жати, що в рудиментарному вигляді мова виникла з арти­куляції. У культурологічному аспекті це можна розгляда­ти як генетичний добір відповідного мовного апарату. Майже в усіх працях на тему культури наголошується: те, що ми називаємо культурною еволюцією, відбувалося протягом останнього одного відсотка часу існування "лю­дини розумної" (Homosapiens). Ф.А. Хайєк стверджує, що стосовно того, що ми маємо на увазі під культурною ево­люцією у вужчому сенсі, тобто швидкого й дедалі швид­шого розвитку цивілізації, це досить слушно. Оскільки вона відрізняється від генетичної еволюції тим, що покла­дається на передачу набутих властивостей, то вона дуже швидка й, зайнявши домінуючу позицію, поглинає гене­тичну еволюцію. Однак це не виправдовує хибного уявлення, нібито саме розвинутий інтелект, у свою чергу, спрямовував культур- ну еволюцію. Вона відбувалася не лише після виникнення Homosapiens, а й упродовж набагато тривалішого поперед­нього існування роду Homoта його предків-гомінідів. Концепція здогадної історії мало довіри вселяє сьогодні, коли неможливо точно визначити, що і як відбувалося. Проте розуміння того, як це могло відбуватися, може ста­ти основою для дуже важливих висновків. Еволюція суспільства й мови та еволюція розуму пов'я­зані в цьому аспекті з одним і тим самим утрудненням: найважливіша складова культурної еволюції — приручен­ня дикуна — завершилася задовго до початку документаль­но зафіксованої історії. Саме ця культурна еволюція, що її зазнала лише людина, відрізняє тепер людину від інших тварин (Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та полі­тичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186). Ернест Гомбріх зазначав, що "історія цивілізації та культури була історією зростання людини від майже тва­ринного стану до витонченого суспільства, розвитку мис­тецтв, засвоєння цивілізованих цінностей та вільного за­стосування інтелекту" (див.: GombrichE.H., InSearchofCulturalHistory (Oxford, 1969). P. 4). Цей вислів можна порівняти з думкою Кліффорда Гірца (див.: CliffordGeertz. TheInterpretationofCultures (NewYork, 1973), p. 44): "Людина — це саме та тварина, що най-безнадійніше залежить від багатьох позагенетичних, зовнішніх механізмів контролю, таких собі культурних програм для організації поведінки". Або з іншою його дум­кою ( ibid ., p . 49): "Не існує такого явища, як людська при­рода, незалежна від культури... Наша центральна нервова система... розвинулася насамперед у взаємодії з культу­рою... Коротко кажучи, ми є недосконалими й незаверше­ними тваринами, які завершують і вдосконалюють себе через культуру". 107 106 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права Аби зрозуміти розвиток культури, ми маємо цілком відмовитися від уявлення, нібито людина здатна розвива­ти культуру тому, що її було наділено розумом. Чим вона, безсумнівно, відрізнялася, так це здатністю копіювати й передавати те, чому навчилася. Людина почалася, мабуть, із якоїсь виняткової здатності засвоювати, що треба роби­ти (або навіть більше — чого не робити) за різних обста­вин. І багато, якщо не більшість, того, чому вона навчила­ся в цій сфері, вона засвоїла, вивчаючи значення слів (Див.: Whorf B.J. Language, Truth, and Reality, Selected Writings, ed. by J.B.Carroll (Cambridge, Mass., 1956); Sapir E., Language: an Introduction to the Study of Speech (New York, 1921); Selected writings in Language, Culture and Perso­nality, ed. by D. Mandelbaum (Berkeley; Los Angeles, 1949); Lenneberg F.B., Biological Foundations of Language (New York, 1967)). Правила поведінки людини, що змушували її пристосо­вувати свої дії до оточення, були для неї, безперечно, важ- : ливіші, ніж "знання" про те, як поводяться інші. Інакше кажучи, людина, напевно, частіше навчалася вчиняти пра­вильні дії, не розуміючи, чому вони правильні, й сьогодні їй усе ще нерідко краще стає в пригоді звичай, аніж розу­міння. Інші об'єкти первісне визначалися для людини відповідним способом поведінки стосовно них. Саме су­купність засвоєних правил, які повідомляли людині про правильний і неправильний способи дій за різних обста­вин, забезпечила їй дедалі більшу здатність пристосовува­тися до мінливих умов — зокрема, співпрацювати з інши­ми членами соціуму (локальної групи). Традиція як форма закріплення та вираження правил поведінки у суспільстві, чинних незалежно від будь-якої окремої людини, що їх засвоювала, почала керувати жит­тям людей. Генетична першість правил поведінки, звичайно, не озна­чає (як, схоже, вважають біхевіористи), що Ми й досі мо- жемо зводити модель світу, яка сьогодні керує нашою по­ведінкою, до правил поведінки. Якщо орієнтир поведінки становлять ієрархії класифікації сукупностей стимулів, що впливають на наші безперервні розумові процеси таким чином, аби здійснити ту чи іншу модель поведінки, то нам усе-таки доводилося б пояснювати більшість з того, що ми називаємо розумовими процесами, перш ніж прогнозува­ти нові реакції. На думку Ф.А. Хайєка, неправильно зображати люд­ський мозок або розум як вінець ієрархи складних струк­тур, породжених еволюцією, який потім створив те, що ми називаємо культурою. Розум — невід'ємна складова тра­диційної об'єктивної структури засвоєних правил, а його здатність упорядковувати досвід — це набута копія куль­турних норм, які кожний окремий розум виявляє вже існую­чими. Соціальний порядок зберігається й може розвиватися лише завдяки тому, що мільйони інтелектів постійно вби­рають і модифікують його складові. Аби зрозуміти це, слід спрямувати свою увагу на той процес відсіювання звичаїв, яким систематично нехтує соціобіологія. На думку Ф.А. Ха­йєка, це — третє й найважливіше джерело того, що він на­звав людськими цінностями. Про них відомо доконечно мало, але саме їм присвячено більшість з того, що можна сказати про природу виник­нення культури суспільства. 108 Розділ 5 109 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права 5.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ "Е-КУЛЬТУРА" 5.2.1. Сутність інформаційної культури (феноменологічний аспект) Деякі науковці зробили певний внесок у формування і теоретичне обґрунтування проблем, які стосуються куль­тури інформаційних відносин у суспільстві. Всебічний аналіз наукових праць дає підставу стверджу­вати, що інформаційна культура є значною теоретичною основою перебудови свідомості особи, суспільства, світово­го співтовариства в умовах формування сучасного етапу інформаційного суспільства — кіберцивілізації. Проте про­блеми інформаційної культури на сьогодні ще недостатньо однозначно і повно вивчені системно, а отже, потребують комплексного, інтегрованого наукового осмислення. З ме­тою відмежування від різних підходів щодо сутності інфор­маційної культури на теоретичному рівні вводиться понят­тя "е-культури" як сучасний рівень розвитку кіберсуспіль-ства — суспільства, в якому домінують комп'ютері техно­логії в мережі глобальної електронної телекомунікації. Звідси постають завдання вирішення важливих проблем інформаційної культури, зумовлених, зокрема, такими чинниками: • потребами сучасного державотворення в Україні; • розкриття змісту інформаційної діяльності в сучасних умовах як одного із проявів загальнолюдських цінностей; • дослідження структури інформаційної культури як соціального (феноменологічного) явища; • визначення перспективи взаєморозвитку соціального, індивідуального, морального аспектів інформаційної куль­тури та відображення їх у праві, зокрема щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин; • визначення основних напрямів формування інформа­ційної культури. 5.2.2. Аспекти інформаційної культури Визначивши змісті та сутність категорії "культура", поєднаємо (генеруємо) її з категорією "інформація". З'я­суємо, які формулювання може мати термін "інформацій­на культура". Проведений аналіз різних наукових і по­пулярних джерел дав змогу зробити такі узагальнення. Інформаційна культура (від лат. cultura — освіта, роз­виток та informatio — роз'яснення) — це: 1) множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжна­родного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо); 2) відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визна­чається порівняно з попередніми показниками інформа­ційної культури; 3) множина практичних, матеріальних і духовних на­дбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформацій­них відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура — це сфера духовного життя суспільства, що охоплює на­самперед систему виховання, освіти, наукової та мистець­кої творчості, у контексті інформаційних відносин, а та­кож установи й організації, що забезпечують функціону- no 11 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права вання їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо); 4) ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності; 5) метод формування визначеного в ідеалі рівня інфор­маційних відносин; 6) множина умов, які забезпечують високий рівень, про­дуктивність, безпеку інформаційних правовідносин; 7) рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої органі­зованості їх: 8) рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин; 9) галузь загальної культури (як науки), що вивчає про­блеми унормування суспільних інформаційних відносин; 10) множина духовних цінностей у сфері інформацій­них відносин, створених людством протягом його історії; 11) рівень, ступінь досконалості певної галузі розумової діяльності. Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії "культура поведінки у сфері інформацій­них відносин". Зазначена категорія також має багатоаспект-ний зміст. Розглянемо кілька таких аспектів, сформульова­них за результатами аналітико-синтетичних досліджень. 5.2.3. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин Розглядаючи сутність інформаційної культури, слід звернути увагу на такий аспект, як культура поведінки у сфері інформаційних відносин. Зазначимо відправні поло­ження щодо цього. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин — це: 1) множина особистих та суспільних моральних вимог, які стають для людини (чи певного соціуму, соціального утворення) складовою її звичок і навичок, що виявляють­ся в щоденній (повсякденній) поведінці, діяльності (на ви­робництві, у побуті, у спілкуванні між людьми); 2) розвиток поведінки суспільних інформаційних відносин; 3) сприяння розвитку рівня суспільних інформаційних відносин (культивування); 4) запровадження, насадження, розвиток суспільних інформаційних відносин. Зазначені змісти категорії "культура" селектовано для з'ясування інших аспектів її сутності. Інший зміст кате­горії "інформаційна культура" пропонується для розгляду в наступних розділах. 5.2.4. Культура інформаційних потреб та проблеми реалізації їх Інформаційні потреби різних соціальних систем є об'єк­том дослідження багатьох галузей суспільствознавства. Проте, на нашу думку, ця проблематика перебуває на стадії формування. Досліджуючи інформаційні потреби, приділи­мо особливу увагу соціально-кібернетичному (соціально-управлінському) аспекту їх. Потреби як соціальна категорія вивчаються багатьма науками: філософією, політологією, політекономією, пси­хологією, соціологією, біологією тощо. Кожна з них підхо­дить до визначення потреб, виходячи з предмета свого до­слідження. Звідси — множина суперечливих спроб визна­чити це поняття абстрактно, узагальнено. У науковій літературі культура потреб розглядається подвійно. 13 112 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права З одного боку, їх трактують як усвідомлений чи підсвідо­мий рівень ставлення людини до об'єктивних (матеріальних) чинників природи, які забезпечують її життєдіяльність. З іншого — як такі, що характеризують суспільні відно­сини з позицій мотивації. Інформаційна потреба перебуває у нерозривній єдності зі специфічною пізнавальною здібністю, пізнавальною спря­мованістю особистості. Потреба в будь-чому є збуджуючим джерелом соціальної активності окремих особистостей і соціальних груп. Як справедливо зазначає Ю.М. Батурін, "потреба звертатися до інформаційних систем не складаєть­ся стихійно. Вона виникає як результат активного відно­шення до інформації" (див.: Батурин Ю.М. Новая инфор­мационная психология: правовое опосредование // Влияние научно-технического прогресса на юридическую жизнь. — М., 1988. — С. 89). Як аксіому визначимо, що будь-яка потреба завжди кон­кретна настільки, наскільки конкретно визначено завдан­ня для її реалізації. Інформаційні потреби можуть бути забезпечені як за рахунок відносно незначного збільшення обсягу додатко­во регульованих потоків вхідної інформації, так і за раху­нок глибокого дослідження (аналізу) зібраних даних сто­совно соціальних процесів, навколишнього середовища. Наприклад, теорія організації управління соціальними системами пропонує дослідження потреб в аспекті ієрархії інформаційних чинників у сфері організації управління со­ціальними системами. Для цього рекомендується застосува­ти метод формування цільових комплексних структур (шта­ту фахівців, команди однодумців та визначення опонентів). Так, з погляду лінійної логіки організації, до органів управління соціальною системою в ідеалі сьогодні мають входити спеціалісти з такими фаховими знаннями: орга­нізатор (менеджер), економіст, юрист, соціолог, психолог, інженер-програміст (щодо останнього, то це може бути осо- ба, що має високий рівень комп'ютерної грамотності, сис­темотехнік, системний аналітик та ін.). Такого управлін­ця в одній людині можна визначити як "кібермонстра". Для нормальної людини, сформованої в умовах інду­стріального суспільства, такий "кібермонстр" — це фанта­стика. Але для людини глобального інформаційного су­спільства, яка "грається" з комп'ютером в Інтернет, це не є проблемою. Може саме цим пояснюється, чому молодь сьогодні займає ключові позиції у формуванні різних сфер інформаційного суспільства. З позицій соціальної кібернетики можна визначити низ­ку моментів (факторів), які утворюють зміст поняття "по­треба управління інформацією", але серед них найважли­віший, на нашу думку, — це визначення необхідних умов та потреби конкретного рівня управління інформацією, організації інформування. З погляду теорії соціального управління та теорії інфор­мації, важливими цілеформуючими факторами є інфор­маційні потреби, зумовлені даними (відомостями) про соці­альні відносини. З погляду постулатів соціальної кібернетики, аналіз інформаційних потреб суб'єктів — це основа для побудови раціональної системи інформаційного обслуговування як складової функції інформаційного забезпечення. Найбільш рельєфно це проглядається у специфіці інформаційних потреб та інтересів керівників структурних підрозділів органів державного управління. Сувора ієрархічність і субординаційність структурних підрозділів набувають чіткого відображення в принципі єдиноначальності, зумовленої специфікою завдань, які потрібно вирішувати, та обставинами діяльності (прийнят­тя відповідальних рішень, швидка й радикальна зміна об­становки, підвищена мобільність тощо). Всі види інформації, потрібної для управління, утворю­ють його інформаційну систему. У цьому разі під катего- 8 — 4-1260 114 Розділ 5 115 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права рією "інформаційна система" ми розуміємо організаційно упорядковану та оформлену множину людей, даних (до­ кументів), інформаційних потоків, каналів зв'язку, тех­ нічних і технологічних засобів, що забезпечують взаємо­ зв'язок між складовими системи соціального управління з метою її ефективного функціонування і розвитку. З погляду теорії гіперсистем, інформаційна система є під­системою другого порядку до системи першого порядку — управління соціальними системами. Зміст інформаційної системи (1C) визначається конкретною сферою суспільних відносин залежно від форми і системи організації управ­ління. Як показує практика, ефективність інформаційних про­цесів поряд з іншими заходами найкраще підвищувати шляхом цілеспрямованого, кваліфікованого і багатоас-пектного використання засобів і методів математики, тех­нічної кібернетики, інформатики з гуманітарними наука­ми, особливо в результаті взаємодії правових наук з наука-: ми математико-кібернетичної спрямованості. Але для цьо­го потрібні сьогодні не просто комп'ютерна грамотність управлінців на рівні навчальної дисципліни "Основи інфор­матики та обчислювальної техніки", а новий підхід до ін­формаційної культури. Наприклад, саме це породило необхідність введення до навчальних програм юридичних навчальних закладів до­даткових навчальних дисциплін, пов'язаних з інформати­кою (соціальна кібернетика, правова чи юридична інфор­матика), а в технічних ВНЗ, у яких готують фахівців у га­лузі інформатики, — нових навчальних дисциплін щодо вивчення права (зокрема інформаційного права). Названі чинники щодо культури інформаційних потреб, звичайно, не є вичерпними. У цій роботі культуру інфор­маційних потреб визначено як міжгалузеву інституцію, яка потребує подальшого наукового дослідження і розкриття. 5.3. ШФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ 5.3.1. Взаємозв'язок інформаційної культури з правовою культурою Цей взаємозв'язок передбачається з'ясувати через по­няття, сутність і види правової культури. Поняття, сутність і види правової культури Попередньо опосередковано було підготовлено теоретич­не підґрунтя, що свідомість особистості і суспільства дуже тісно пов'язані також з таким різновидом культури, як пра­вова культура. Щоб визначити правову культуру як понят­тя, потрібно умовно відмежувати її від інших видів куль­тури та аналогічних понять, таких як правосвідомість і без­культур'я (антикультура, субкультура чи альтернативна культура). Правова культура відрізняється від інших видів куль­тури предметом, оскільки вона функціонує у сфері право­вих явищ, правомірної діяльності та поведінки. Співвідношення правосвідомості і правової культури особистості дає змогу виявити, які ознаки має правова куль­тура, що відрізняють її від правосвідомості. Правова куль­тура неможлива без правосвідомості й включає до своєї структури компоненти останньої. Разом із тим, правова культура особистості включає тільки позитивні компоненти. Деформовані компоненти — субкультура (антикультура), такі її чинники, як проти­правні установки, протиправні позиції і орієнтації тощо, не можуть вважатися культурними цінностями. Негативні чинники належать до правового безкультур'я, незважаючи на те, як їх було сформовано — свідомо чи несвідомо, сти­хійно. 8* ііб               содержание   ..  152  153  154   ..   17