| Вступ
Смертна кара i тiлеснi покарання в перiодi козацької республiки
Смертна кара i тiлеснi покарання перiоду козацько-гетьманської держави (середина 17 - кiнець 18 ст.)
Наступним,пiсля козаччина,перiодом iсторiї українського державотворення став перiод гетьманщини,на формування якого вплинуло пiдписання Україною Березневих статей,за якими вона увiйшла до складу Росiї,як автономне дер жавне утворення.Спочатку лiво,а пiсля останього подiлу Польщi правобережною його частинами.Обмеження її суверенiтету виявилось у тому,що вона ви- знавала над собою верховенство царської влади.Адже України визнала росiй ська держава. На лiвобережнiй Українi зберiгся феодальний лад i його основа-феодальна власнiсть.З погляду формально-юридичного суспiльство подiлялось на 5 станiв: козацтво,шляхецтво,духовенство,мiщанство i селянство.Мiж станами i в кожному з них не було рiвностi.Стани мали окремi соцiальнi групи,якi вiдрiзнялися одна вiд одної правовим та економiчним становищем.Деякi соцiа льнi групи були привiлейованими i всi разом становили панiвний клас(козацька старшина,родовита шляхта,вище православне духовенство та мiськi багатiї).Iншi соцiальнi групи значно обмежувалися у привiлеях або ж зовсiм їх не мали.Це пригнiченi залежнi люди(селяни рядове козацтво,мiська бiд нота). Правове становище класiв,рiзних груп i категорiй визначалося Березневими статтями та царськими жалуваними грамотами,а в наступний перiод нор мативними актами мiсцевої адмiнiстративно-полiтичної влади. Згiдно з Березневими статями,в Українi зберiгся вiйськово-адмiнiстративний апарат влади та управлiння,який склався 1648-1854рр.На правобережжi , у губернiяхн,адмiнiстративно-полiцейський апарат очолювали губернатори. У вiданнi генерал-губернаторiв знаходилося управлiння декiлькома губернiями.Генерал-губернатори i губернатори призначалися безпосередньо iмператорам i надiлялися вищою адмiнiстративною,полiцейською та наглядною судовою владою.Вони здiйснювали нагляд за всiма мiсцевими установами.У їх пiд порядкованнi перебували також вiйська.
У повiтах адмiнiстративно-полiцейськi функцiї виконували капiтан-справник,а також нижнiй земський суд.Зауважимо,що назва органу не вiдповiдала його компетенцiї. Передусiм,це був полiцейський орган повiту.Вiн також виконував адмiнiстративнi,слiдчi та судовi функцiї щодо дрiбних справ.У деяких губернiях збереглися свої особливостi.Так,у волинськiй губернiї полiцейська система мала допомiжнi органи як залишки старої системи мiсцевого управлiння.Ними були так званi ключ вiйти,якi обиралися дворянськими зiбраннями iз шляхтичiв по 6-8 у повiтi.Їх дiяльнiсть мала допомiжний характер для нижнього земського суду.Складовою частиною механiзму управлiння на Правобережнiй Українi була судова система,тiсно пов'язана з адмiнiстративно-полiцейськими установами.Пiсля входження Правобережжя до Росїї судова система за структурою дещо вiдрiзнялася вiд iнших губернiй.Ще указом 23 квiтня 1793 року було визначено,що "суд i розправу в тих землях залишити на правах польських".Судовi чиновники залишалися також на мiсцях,тiльки на головнi посади були призначенi царськi представники.
Вiдповiдно до iмператорського указу "Про вiдновлення в Малоросiї правлiння i судочинства" 30 листопада 1795 року "належало для суду ж i розправи вiдновити колишнiй там генеральний суд",що мав два департаменти,кожен з яких комплектувався з генерального суддi,двох радникiв,котрi призначалися iмператором,i п'яти засiдателiв чи депутатiв,якi обиралися дворянством "всякi 3 роки".В обох департаментах кримiнальних i цивiльних справ усi "справи повиннi бути розiбранi i вирiшенi за правами тамтешнiми".Скарги таапеляцiї на рiшення генерального суду можна було подавати до сенату. В усiх повiтах запроваджувалися земськi суди,до складу яких входили земський суддя,два пiдсудки або асесор i нотарiус (писар).Наступною ланкою судової системи, визначеної указом, були пiдкоморськi суди на чолi з пiдкоморiями.Суд розглядав межовi спори. У мiстах судовими iнстанцiями залишалися магiстрати,що складалися з двох бурмистрiв i чотирьох ратманiв,яких обирали мiськi товариства на три роки,та ратушнi у мiстечках. За Березневими статтями в Українi продовжувала дiяти попередня правова система, тобто та, що склалася у перiод народно-визвольної вiйни. Велику роль виконувало звичаєве право,що регулювало широке коло суспiльних вiдносин за принципом "ведлуг звичаю давнього".Норми звичаєвого права широко застосовували судовi та адмiнiстративнi органи, вони були основним джерелом при складанiдннi збiрникiв права,проведенi кодифiкацiйних робiт,розробцi нормативних актiв.Значне мiсце у правовiй системi посiдала нормотворча дiяльнiсть гетьманської влади. Цьому перiодовi властиво i те ,що на визволенiй вiд полякiв територiї Зберiгалися деякi джерела польсько-литовського походження.Серед них вирiзнялися окремi князiвськi та королiвськi грамоти,постанови сейму, збiрникиi статути.Найважливiшим був,звичайно, третiй Литовський статут 1588 р., що дiяв в Українi аж до середини XIXст.,а також рiзнi збiрники магдебургзькго права ,якi регулювали вiдносини у так званих привiлейованих мiстах, надiлених правом самоврядування. Важжлива роль,безперечно, у регулюваннi суспiльних вiдносин належала Статтям Богдана Хмельницького, а також договiрним статтям, пiдписаним iншими геть манами та козацькою старшиною, з одного боку, i росiйським урядом - з iншого. У цих договарах визначалося правове становище України у складi Росiї, порушувалися головнi питання внутрiшнього життя України. Поширилися нормативнi акти гетьманської влади i Генеральної вiйськової канцелярiї, зокрема гетьманськi унiверсали, ордери, iнструкцiї, листи, декрети, грамоти, якi були загальнообов"язковими i визначали правове становище окремих установ, станiв, осiб чи господарств. До лiквiдацiї полiтичної та правової автономiї України норми Росiйського права не застосовувалися. Щодо Слобiдської України, то при розглядi дрiбних кримiнальних справ чи спорiв застосовувалися норми звичаєвого права, але згодом основним джерелом права стало росiйське законодавство. У пiвденних районах, так званiй Новоросiї, також застосовувалися норми росiйського законодавства, у деяких випадках ще дотримувалися i норми звичаєвого права. Правобережна Україна до кiнця XVIII ст. залишалася у складi Речi Посполитої. Тут дiяли акти полтсткого права, магдебурзьке право, Литовський статут, норми звичаєвого права. Тiльки 1840-1842 рр. на територiї всiєї України була поширена чиннiсть Зводу законiв Росiйської iмперiї. Отже, в Українi дiяли рiзноманiтнi норми права, що часто суперечили одна однiй i були значною мiрою застарiлими чи дублювалися. Окрiм цього, верхiвка суспiльства України прагнула зрiвнятися в правах з росiйським дворянством. Все це стало причиною проведення кодифiкацiйних робiт у другiй чвертi XVIII ст. Кодифiкацiя українського права у XVIII ст. розпочалася з iнiцiативи старшинської верхiвки та шляхти, котрi намагалися закрiпити свої права, а також вiдновити автономне становище України. Царський указ появився 22 серпня 1728 р.пiд назвою "Рiшучi пункти гетьману Данилу Апостолу" i став основою для створення першої спецiальної кодифiкацiйної комiсiї, склад якої неодноразово змiнювався. Для пiдготовки кодифiквцiї були використанi Литовський статут 1588 р., збiрники магдебурзького права ("Право Хелминьке", "Зерцало саксонiв" П.Щербича, "Порядок прав цивiльних" Б.Гроїцького, "Артикули права магдебурзького" тощо). Були пiдiбранi акти царської влади, церковного права, правовi звичаї та узагальнення судової практики. Внаслiдок цього 1743 р. з"явився збiрник "Права, за якими судиться малороiйський народ". До нього прикладалася iнструкцiя кодифiкацiйної комiсiї, алфавiтний реєстр, тобто покажчик, а також "Степенний малоросiйського вiйськового звання порядок пiсля гетьмана" своєрiдний табель про ранги. Отже, панiвна верхiвка домоглася введення норм, якi б захищали їхнi привiлеї, право власностi тощо. Норми, вмiщенi у збiрнику, обгрунтовували право на самовизначення, а це, зрозумiло, суперечило iнтересам царського уряду. Тому збiрник був вiдправлений доопрацювання, ревiзiю та перегляд. Вiн так i не став офiцїйним джерелом права, однак його норми реально дiяли, ними керувалися на практицi. Були проведенi деякi iншi кодифiкацiї, наприклад, збiрник, розроблний кандидатом у члени генерального суду Ф.Чуйкевичем за дорученням гетьмана К.Розумоського, - "Суд i розправа у правах малоросiйських" 1750 р. Тут обгрунтовувалась iдея закрiплення iнтересiв козацькрї старшини та шляхти, зокрема, необхiднiсть вiдновлення станових судiв в Українi тощо. Крiм цього, здiйсненi приватнi кодифiкацiї, наприклад, "Книга Статут та iншi права малоросiйськi" 1764 р., що стала посiбником для суддiв-практикiв. На чолi з секретарем II Малоросiйської колегiї О.Безбородьком 1767 р. був створений "Екстракт малоросiйських прав" -систематизований збiрник норм державного, адмiнiстративного та судового права, складений так, щоб доказати необхiднiсть вiдновлення автономного становища України. Оскiльки ця iдея суперечила полiтицi царизму, що активно проводилася стосовно України, збiрник був переданий в архiв. У зв"язку з повною лiквiдацiєю автономiї України та введенням губернського адмiнiстративно-територiального подiлу, Сенат 1786 р. розробив новий збiрник, в основу якого покладенi "Екстракт малоросiйських права" Безбородька, "Установлення про губернiї" 1775 р. та iншi акти. "Екстракт iз указiв, iнструкцiй та установ" був затверджений Сенатом i розiсланий на мiсця для практичного застосування.
Вiдомi також спроби кодифiкувати права в Українi у першiй чвертi XIX ст.Але, як i попереднi, у життя вони втiленi не були. У процесi становлення єдиної правової системи на всiй територiї Росiйської iмперiї на Україну 1840-1842 рр. поширилося загальноiмперське законодавство. Зокреми, у кримiнальному правi чiтко роздiлялись види злочину та мiри покарання за його скоєння. Так, розрiзняли злочини проти держави (зрадництво, повстання проти влади, розтрати,крадiжки),проти особи (вбивство, калiцтво, нанесення побоїв, ран, iншi тiлеснi пошкодження), майновi (крадiжки, розбiй, грабунок). Найтяжчi покарання встановлювалися за державнi злочини. Наприклад, зрадник засуджувався до смертної кари з вiдсiчувфнням голови або четвертуванням.Члени його сiм'ї пiдлягаливiчному заклинанню i виселенню до Сибiру.Все їх майно конфiскувалося. Посадовi злочини могли супроводжуватися застосуванням тiлесних покарань, конфiскацiєю майна i грошовим штрафом.Вбивця пiддавався смертнiй карi,а за iншi злочини проти особи встановлювалися тiлеснi покарання i грошовi штрафи. Майновi злочини призводили до смертної кари чи тiлесних покарань, вигнання, биття палицями,грошових штрафiв. Система покарання була складною.Якщо вид покарання визначався,то його його межi--не завжди.Вид i розмiр залежали вiд соцiальної приналежностi злочинця i потерпiлого.Наприклад,грошовим штрафом каралися тi,котрi вбивали селян-втiкачiв.Допускалося застосування декiлькох видiв покарання за один злочин.
Закон передбачав велику кiлькiсть покарань.Вищою мiрою покарання вважалася смертна кара-проста (повiшення, вiдсiчення голови) i квалiфiкована(четвертуван ня, утоплення, колесування, спалення,закопування живим у землю).Прикладами застосування смертної кари в iсторiї перiоду гетьманщини можуть бути масовi страти учасникiв руху колiївщини (1768 року у мiстi Коднi).Пiсля придушення гайдамацького повстання 1768 року польсько-шляхетський уряд запровадив на правобережнiй Українi кривавий терор.Особливо люту розправу у Коднi над полоненими гайдамаками вчинив регiментар (воєноначальник) польсько-шляхетського вiйська Київського воєводства Стемпковський. За його наказом гайдамакiв вiшали,вiдтинали їм голови,руки,ноги,саджали на палi.Кати стратили в Коднi бiльше 3-ох тисяч повстанцiв. Пiсля припинення страт Стемпковський наказав кожного десятого повстанця "значкувати " -- вiдрубувати праву руку i лiву ногу , або лiву руку i праву ногу .
В народних масах спогади про жахливi подiї в Колдi вiдбувалися в пререказах, прислiв'ях,прокляттях на адресу гнобителiв. На Подiллi кровавою розправою керував коронний ловчий магнат К.Браницький. За його наказом у селi Сербах поблизу Могилева-Подiльського були страченi тисяча гайдамакiв.У сербах в страшених муках героїчно загинув I.Гонта.Частину Гайдамакiв Браницький вiдiслав у Вiнницю,Львiв,Броди,та iншi мiста,де вони були прилюдно скаренi насмерть. Терор польської шляхти не спинив народного руху.Гайдамацькi виступи тривали на Правоьережнiй Українi протягом 70-80 рокiв 18 столiття. Найпоширинiшими покараннями перiоду цього столiття було спалення.Цей вид покарання в росiї був бiльш мученицьким, нiж у Європi, оскiльки являло собою скорiш не спалення, копчення заживо на повiльному вогнi. У 1701р. такий спосiб спалення був застосований до Григорiя Талицького i його спiвучасника Савiна за розповсюджння "возмутительных тетрадей" (листiвок) про Петра I. Обох засуджених вiсiм годин окурювали їдким складом, вiд якого у них повизило на головi та волося, а всетiло повiльно тлiло. В кiнцi їх опотворенi тiла були спаленi разом з ешафотом. У другiй половинi XVIII ст. особливо часто застосовувалось по релiгiйним розумiнням - як мiра покарання росконiкам "за их приверженность старой вере". Так, при царевi Олексiєвi "жгут живого за богохульство, за волховство, за чернокнижество". При ньому ж "Старицу Олену сжигать в струбе, какъ еретицу, с чародейскими бумагами и кореньями" у цьому ж столiттi набула поширення й така смертна кара, як обезглавлювання. Воно здiйснювалось топором на бревнi.Петро I пришовши до влади, у числi iнших прогресивних реформ зробив замiну топора на меч. Крiм цих покарань гетьманщини була вiдома i така квалiфiкована смертна кара, як сажання на кiл. Так, за свiдченнями сучасникiв Петра I, в часностi австрiйського посланника Плеєра, саме таким способом розправився росiйський iмператор з Степаном Глiбовим, коханцем своєї засланої в монастир дружини Євдокiї. 15 березня 1718р. замученого туртурами Глiбова привели на Червону площу, заповнену народом. Три голини дня 30-градусний мороз. Петро приїхав в топленiй каретi i зупинився недалеко вiд мiсця кари. неподалiк стояв вiз, на котрому сидiла Євдокiя.Її охороняли два солдати,в обов'зки яких взодило ще i слiдуюче: вони повиннi були тримати бувшу государиню за голову i не давати їй закривати очi. посеред помосту торчав кiл,на який посадили роздiтого до гола Глiбова. Його посадили на нестручаний ''персидський кiл''. Щоб вiн не вмер вiд об мороження, на нього надiли шубу, шапка i чоботи - по особливому приказу Петра. Глiбов мучався 15 годин i вмер у шостiй годинi ранку слiдуючого дня. До тiлесних покарань вiдносили вiдрiзання вуха, носа, руки, до болiсних биття палицями, рiзками, батогами. Ганебнi покарання полягали в тому, що зло чинця прив"язували до стовпа на майданi пiд час ярмаркiв, а кат або будь-хто бажаючий бив його. Винних брали пiд варту у в"язницi при вiйськових урядах чи ратушах. Конфiскацiя майна вважалась додатковим покаранням. До того покарання належало i вигнання, тобто вислання злочинця за межi села або мiста чи конкретної територiї на певний час або без права повернення. Подiбним покаранням було також зiслання до Сибiру.
Як покарання застосовувалося шельмування, догана. З метою залякування це робилося здебiльшого публiчно. Процесуальне право також зазнало змiн. Вiдбувалися частi реорганiзацiї судiв, проводилися судовi реформи тощо. Суди не вiдокремлювалися вiд адмiнiстрацiї. Не було подiлу процесу на цивiльний та кримiнальний. Всi справи розгля далися за одним процесуальним порядком. Процес цивiльних справ починався з подання позовної заяви, де називали предмет спору або наявнi докази. Вiдповiдача викликали до суду, вимагали вiд нього пояснення, визнання позову чи подання доказiв про заперечення позову. Доказами вважалися показання сторiн, свiдкiв, котрi не могли бути родичами або зацiкавленими у судовому спорi. Доказами вважалися також речi, документи, присяга. Сторони могли примиритися тiльки до суду i тiльки тодi, коли вiдповiдач визнав себе винним.
Кримiнальнi справи порушувалися зацiкавленими особами чи державними органами. Потерпiлий публiчно оголошував про злочин, його шкоду, про те, щоб вiдшу кати свiдкiв. Попереднє слiдство проводив суддя. Вiн збирав у "добрих людей" вiдомостi про особу злочинця, робив необхiднi письмовi запити у мiсцевi судово-адмiнiстративнi органи i до осiб духовного сану. На початковiй стадiї розслiдування застосовувались побиття i тортури, для чого iснували спецiальнi кати. Звiльнялися вiд тортур переважно панiвнi верстви. На вимогу суддi мiсцева влада проводила розшук або обшук, а потерпiлий разом з понятими робив "трус села". Пiсля розшуку i встановлення вини, злочинця вiддавали до суду. Розпочинався процес судового розгляду. При винесеннi вироку на рiшення суду могли вплинути прохання потерпiлого чи громади пом"якшити покарання, жiнки - вiддати злочинця їй в чоловiки тощо. Рiшення i вироки можна було оскаржити у вищестоящi iнстанцiї. Отже, змiни в основних сферах права, що дiяли Українi до кiнця XVIII ст., служили змiцненню крiпосництва i самодержавної влади.
СМЕРТНА КАРА В УКРАЇНI.
Стаття 24. ВИНЯТКОВА МIРА ПОКАРАННЯ - СМЕРТНА КАРА.
Як виняткова мiра покарання, до її повного скасування, допускається застосування смертної кари - розтрiлу -за особливо тяжкi злочини у випадках, спецiально передбачених в Особливiй частинi цього Кодексу. Не можуть бути засудженi до смертної кари особи, якi не досягли до вчинення злочину вiсiмнадцятирiчного вiку, i жiнки, що були в станi вагiтностi пiд час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не може бути застосовано до жiнки, яка перебувала в станi вагiтностi на момент виконання вироку.
Так, саме ця стаття, що проiснувала майже 49 рокiв (з 1961р.- затверження кримiнального кодексу СРСР), i не зазнала жодних змiн втратила свою чиннiсть в законодавствi України. Цьому сприяли ряд послiдовних змiн та подiй, якi увiйшли в iсторiю скасування смертної кари в Українi. До цього смертна кара,як вища мiра покарання виконувалася шляхом розстрiлу.У тогочасно дiючому Кримiнальному кодексi загальна кiлькiсть статтей,що передбачували вищу мiру покарання,було 25.З них за вiйськовi злочини - 19. Майже усi цi статтi практично примiнялися тiльки до засуджених за умисне вбивство при ощбтяжуючих обставинах .Так, як з початку 90-х рокiв статтi, що передбачували застосування вищої мiри покарання були виключенi з санкцiй складу злочинiв у виглядi крадiжок в особливо великих розмiрах, порушення правил в валютних операцiях, хабарництва. Застосування смертної кари обмежене як колом злочинних дiянь,за якi ця мiра покарання може бути призначена,так i категорiєю осiб,до яких вона може бути застосована.В санкцiях норм кримiнального закону смертна кара передба чена як альтернативна мiра покарання. У мирний час застосування смертної кари можливе за вчинення таких злочинних дiянь:
а) ряд злочинiв проти держави-посягання на життя державного дiяча (ст.58), посягання на життя представника iноземної держави (ст.59),диверсiя (ст.60);
б) ряд посягань,що ставлять в небезпеку життя людини або заподiюють їй смерть,-умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст.93),посягання на життя працiвника мiлiцiї або народного дружинника,а так само вiйськовослужбовця у зв'язку з їх дiяльнiстю по охоронi громадського порядку (ст.190).
Смертна кара може бути призначена також за ряд вiйськових злочинiв,якщо вони вчиненi в бойовiй обстановцi або у воєнний час:непокора (п."в"ст.232), опiр начальниковi або примушення його до порушення службових обов'язкiв (п."в"cт. 234),насильницькi дiї щодо начальника,якщо вони спричинили тяжкi наслiдки (п."б"ст.236),дезертирство (пп."б","г"cт.241),самовiльне залишення частини в бойовiй обстановцi (ст.242),ухилення вiд вiйськової служби шляхом членоушкодження або iншим способом (п."б"ст.243),умисне знищення або пошкодження вiйсь кового майна (п."в"ст.245),порушення статутних правил караульної служби (п."е" ст.249),порушення правил несення бойового чергування (п."г"ст.251),зловживання владою,перевищення або бездiяльнiсть влади (п."в"ст.254),здача або залишення ворогiв засобiв введення вiйни (ст.255),залишення гинучого вiйськового корабля (п."б"ст.256),самовiльне залишення поля бою або вiдмова дiяти зброєю (ст.257),добровiльна здача в полон (ст.258),мародерство (ст.260),насильство над населенням у районi воєнних дiй (ст.261).
Вирiшуючи питання про застосування виняткової мiри покарання -смертної кари суди повиннi враховувати,що її призначеня є необхiдним,коли зумовлене особливими обставинами, що обтяжують вiдповiдальнiсть,та надзвичайною небезпечнiстю для суспiльства особи,яка вчинила злочин.Обтавини,що були пiдставою до застосування смертної кари,повиннi зазначитись у вироку. Смертна кара не може бути призначена,якщо минули строки давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi (ч.4 ст.48) або давностi виконання обвинувального вироку (ч.3 ст.49). Особи,якi на час вчинення злочину не досягли вiсiмнадцятирiчного вiку,не можуть бути засудженi до смертної кари,навiть якщо на момент винесення вироку вони стали повнолiтнiми. Закон допускає застосування смертної кари незалежно вiд статi засудженої особи.Але випадки призначення такої мiри покарання жiнкам у судовiй практицi трапляютья дуже рiдко.Наприклад,Київським мiським судом була засуджена до смертної кари м.,яка умисно вбила шляхом отруєння кiлькох чоловiк , в тому числi пiдлiткiв-школярiв .Проте якщо жiнка пiд час вчинення злочину була в станi вагiтностi або перебуває в такому станi на момент винесеня чи виконання вироку ,застосовувати до неї смертну кару не можна. Смертна кара полягає в розстрiлi засудженнго на пiдставi вироку ,що набрав законої сили .Цей акт справедливостi в Українi здiйснювали лише у чотирьох мiсцях i весь час в одному й тому ж порядку.Так,людину, засуджену до смертної кари, одразу ж пiсля винесення вироку стрижуть наголо i переодягають в спецiальну унiформу без карманiв. "Тюремний" лiкар проводить детальне обстеження засудженого. В попередню камеру його вже не повертають. Смертникiв переводять в так званi кустовi камери, котрi визначеними як мiсця приведення смертних вирокiв в силу. Через визначений час статус кустових камер отримує iнша тюрма.Для смертникiв iснують спецiальнi поодиночнi камери, що знаходяться окремо вiд iнших.Обслуговують приреченних спец. бригада iнспекторiв. Норми харчування звичнi. Передачi – по спецiальному дозволу. Перевiряються вони особливо старанно. Прогулянки дозволяються тiльки в iндивiдуальному порядку . Зустрiч - тiльки з найбличими родичами i знову ж таки по спецiальному дозволу суду Єдиний, хто має право входити до смертника,- адвокат, мiж iншим адвокати цiєю своєю привiлеєю не взловживають .Вiзити цi здебiльшого мали формальний характер. Головна їх цiль - пiдготувати i пiдписати касацiйну скаргу i прошення про помилування. День i час кари в кожнiй конкретнiй справi визначається начальником тюрми, прокурором i судом. При виконаннi вироку присутнi начальник тюрми, прокурор (або його замiсник),лiкар, кат - виконавець вироку i декiлька пiдручних, в обов`язки яких входить супроводження засудженого i його поховання. Про майбутню кару смертних зарання не повiдомляється. До останнiх хвилин з ним поводяться як зазвичай. Не знають про це i iнспектори, якi охороняють його камеру. Тут iдеться не стiльки про гуманнiсть, скiльки про те, щоб не спровокувати засудженного на самогубство. Карати його повинна держава. I вiн,хай в якийсь момент повинен знати про це. Сам процес проходить в спецiальному примiщеннi i займає лiченi хвилини. Прокурор запитує у засудженного :"Ви такий-то?" "Так", - слiдує вiдповiдь."Такого-то, такого мiсяця i року таким-то судом ви були засудженнi до смертної кари. Ви подали касацiонну скаргу. Вона вiдмiнена. Вам про це вiдомо?" - "Так",- Слiдує вiдповiдь. "Тодi-то й тодi-то вами було подано прошення про помилування?"-"Так". - "Довожу до вашого вiдома , що воно вiдхилено i вирок лишається у силi". Це самий драматичний момент. Людина розумiє , що нiякої надiї вже не має. З ним можуть вiдбуватися непередбачуваншii вчинки. Вiн може увiйти в себе i нiяк не реагувати на слова прокурора . Може накинутись на кажучого. У нього може виникнути мочеспускання, його може вирвати. Iнодi люди втрачають свiдомiсть. I за частiше вони не в силах стояти на ногах. Цей ефект "ватних нiг присутнiй практично у всіх розповiдей свiдкiв. Бiльшiсть вбивць(саме вони складають основний контингент смертникiв), не пожалiвших свої жертви, позбувших життя беззахисних людей похилого вiку, жiнок, дiтей, на порозi небуття починають молити присутнiх не робити їм боляче,помилувати,призупинити або вiдкласти кару. Проте жити засудженому лишаються лiченi хвилини. Його просять пройти в сусiдню кiмнату, нiби для того, щоб пiдписати деякi документи. Вiн переступає порiг. Робить крок, другий. I отримує кулю в голову. Стрiляє спецiально навчений професiонал. З табельої зброї. Виконавцi беруться з сверхурочникiв внутрiшнiх вiйськ. Вони контролюються медиками. За словами людей, маючих вiдношення до проведення в виконання вирокiв, виконавцяв надаються добавка до зарплати, бiльш довга вiдпустка, певнi льготи до пенсiї. Пiсля пострiлу в кiмнату заходить лiкар i констатує смерть. Тiла родичам не видаються. Їм вручається звичайне свiдотсво про смерть (його, доречi, готують до кари ), там, в графi "причина смертi", записно: "По вироку суду". Мiсце кари швидко миють з шлангiв. Труп запаковують в брезентовий мiшок. Пiсля чого покараних на спецкладовищах, мiсце знаходження котрих зберiгаеться в глибокiй тайнi. Так безслiдно зникають засудженнi до смертi. Так, за всi роки незалежностi, в Українi було виконано 612 страт.В 1997р. смертний вирок було винесено 145 чоловiкам, в 1998р. вищу мiру покараня отримали 162 засуджених. Лише по 13-м справам Верховним судом була змiнена мiра покарання i ще три вiдправленi на перегляненя. Пiсля 1995 р. було проведено 13 страт (за даними МiнЮстаУкраїни - 9). Докладник Ради Європи Ренатте Уолвленд назвала усе це "варварством наших людей". Смертна кара для України була своєрiдним порогом на шляху Європи. I першим кроком подолання цiєї перешкоди стало пiдписаня Україною Протоклу #6 до Європеїської конвенцiї про захист прав людини, що говорить про вiдмiну смертної кари у мирний час. Наступним кроком у розв'язаннi цiєї суспiльної проблеми стало введення мораторiю на виконаня смертних вирокiв. Мараторiй був накладений другим президентом Уераїни - Л.Д.Кучмою 11 березня 1997р. у вiдповiдь до вимог Ради Європи. Однак суди продовжували виносити смертнi вироки, оскiльки дiяв старий Кримiнальний кодекс i до чинного законодавства змiн щодо розстрiльних статтей внесено не було . Однак 30 грудня 1999р. Конституцiйний Суд винiс рiшення, що смертна кара не вiдповiдає Конституцiї Україн, i що данi Статтi втрачають юридичну силу. Цей свєрiдний поштовх був зумовлений ультиматумом поставленим Радою Європи України, за якими остання, щоб вступити до Євросоюзу, повинна була вiдмовитись вiд смертної кари. Остаточним заверненням цiєї своєрiдної процедури стало рiшення 229 народних депутатiв парламенту України прийняте 22 лютого 2000р. Вiднинi тi злочинцi,що отримали вiд закону вийняткову мiру покарання, будуть вiдбуватм довiчне ув'язнення у тюрмах суворого режиму, а особам, котрим довiчне ув`язнення замiнено на визначений термiн в порядку помилування чи амнiстiї,- в виправно-трудових колонiях особливого режиму(чоловiки) та виправно-трудових колонiй суворого режиму(жiнки). перегляд вирокiв засудженихдо довiчного ув`язнення, котрi на час входженя цього закону в силу не були виконанi ,виконуються судом , котрий винiс вирок.Отже, смертна кара - на довiчне ув`язнення...I це вже нова проблема .Сьогоднi експерти аж за голову хапаються , усвiдомлюючи справжнi наслiдки вiдмiни смертної кари. Вони твердять, нiби зараз у тюремнiй системi України треба будувати не менше двох спецзакладiв суворого режиму на 400 - 450 мiсць кожний. Причому будiвництво однiєї спецiальної колонiї коштуватиме державi 84.5млн. гривень. Стверджують, що утримання приречених на довiчне ув`язнення обiйдеться Українi в 18.5млн. гривень в рiк. Крiм того необхiдно враховувати й те , що в "мiсцях не дуже вiддалених" утримуються не тiльки "смертники" , а й тi громадяни , що там нiби "перевиховуються й виправляються".Їх також треба буде чимось годувати .Ось i виходить , що не пенiтенцiарна система для держави , а держава i суспiльство для понiтенцiарної системи. На останок лишається, мабуть, найголовнiше аитання: ЧИ ЗНИЗИТЬ СКАСУВАННЯ СМЕРТНОЇ В УКРАЇНI РIВЕНЬ ЇЇ ЗЛОЧЦИННОСТI?
Висновок
Смертна кара - одне iз найдавнiшихпокарань, вiдомихкримiнальному праву України Вона iснує вже багато столiть: починаючи з давнiх часiв (7ст. до н.е.) закiнчуючи сьогоденям. Це покарання, то застосовувалась дуже широко (ПерiодКозацької Республiки), то не призначалась взагалi (частково перiод Київської Русi). В моїй роботi промайнули iсторiї таких великих та могутнiх держав, як Скiфiя, Боспорське Царство, Киевська Русь, Козацька Республiка, Козацько-гетьманська республiка, в яких я i дослiджував систему тяжких покарань та роль їх у тогочасному суспiльствi, в системi права. ви мабуть мене запитаете:''Навiщо такий довгий екскурс у iсторiю, адже можна було б взяти свiй теперешнiй час, дослiджувати смертну карупринайме за останне дисяти, столiття ?''. Я вiдповiм:''Тiльки для того, щоб показати наскiльки ця проблема має глибоке iсторичне корiння, i вирвати його буде дуже i дуже важко''. Є такий вислiв:''не знаючи минулого - важко творити майбутне''. Тому пам'ятаючи, що було тодi i що вiдбувається зараз ми зможемо порiвнювати, вивчати i робити кориснi висновки, якi допомагатимуть при рiшеннi певної проблеми. На мою думку саме завдяки цьому було вiдмiнено смертну кару в Українi, в майже усiй Європi та в iнших країнах свiту. Проте мене дивує, як люди можуть схвалювати застосування смертної вироку, країна яких його вiдмiнила. Адже проводячи соцiологiчне опитування, я отримав саме такий результат.
Мабуть в продовж усього часу iснування смертної кари та тiлесних покарань вiдношення людей до них багаторазово мiнялось набуваючи все нових форм. Так, тривалий час до смертної кари вiдносились, як помста злочинцевi.Потiм на перший план перемiстився вплив на самого винного та iнших членiв суспiльства. Цiлi смертної кари накладали вiдбиток на усю правову регламентацiю цього покарання, частоту його застосування, список злочинцiв, здiйсненя котрих могло влiкти за собою смертну кару. Це здiйснювало на спосiб його застосування Найбiльш iстотний признак смертної кари заключається у тому, що вона являється покаранням. Це значить, що в нiй присутнi тi риси, якi характеризують саме цю мiру державного примусу. Суть будь-якого покарання - кара.
Таким чином, сметрна кара - найсуворiший i вищий вид покарання, змiстом, якого являється позбавлення життя за судженого вiдповiдно вироком. Кримiнальний закон iменує його винятковою мiрою покарання, пiдкреслюючи цим те, що вони повинна застосовуватись в особливих випадках. Смертна кара, звичайно, неможе мати своєю цiллю виправлення винного, а виконує завдання по вiдновленню соцiальної справедливостi i попередженню здiйснення нових злочинiв, перш за все самими засудженими та iншими нейстiйкими особами. Тому, що нам потрiбнiше: правосуддя як помста за злочин чи правосуддя як виховання? Зрозумiло, останнє: нам важливо, щоб людина повернулася в суспiльство в людському станi, щоб з нею можна було жити, працювати, спiлкуватися. Щоб в країнi пiдтримувався такий правопорядок, котрий вiдповiдав би принципам соцiальної справедливостi. Адже смерть - зло для всiх. Лiквiдацiя злочинця нi в якому разi не вiдновить втрату близької людини, не принесе втiхи. А жага до кривавої помсти не може прикрасити цивiлiзовану людину ХХI ст. Проблема смертної кари заключається зовсiм не в тому, що злочинцiв карають.Їх карали i продовжують карати, а їх кiлькiсть вiд цього не зменшується .Переступаючi моральний закон " не вбий " зовсiм не думають про те, що буде пiсля скоєного ними злочину, адже якби люди були бiльш розумнiшi , гуманнi та бачили майбутнє, то не тiльки вбивств не було б, а й менших злочинiв, в результатi кожен подумавби про мiру соцiального впливу, i, передбачивши страждання, якi випадуть на його долю, вiн би вдержався вiд зловмисного вчинку. Закiнчити менi хочеться словами Вiктора Гюго, взятими з його роману "Вiдчуженi". Вдумайтесь в слова великого гуманiста i поглянте на проблему його очима. "До тих пiр, доки ви не бачили гiльотину власними очима, ви можете бiльш або менш рiвнодушно вiдноситись до смертної кари, можете не висловлювати свою думку, можете говорити i "так" i "нi", але якщо вам довелося побачити її. потрасiння досить глибоке, i ви повиннi остаточно вирiшити:чи ви за неї чи проти...ГIЛЬОТИНА - це згусток закону, iм"я її vindicta (покарання - лат.), вона сама не нейтральна i не дозволить залишатися нейтральними вам. Побачивши її, людина вздригається, вона вiдчуває саме не досягаєме iз всiх почуттiв. Кожна соцiальна проблема ставить перед лезом гiльотини свiй знак питання."Эшафот"- це бачення. "Эшафот"- не машина, "эшафот"- не бездушний механiзм,зроблений з дерева, залiза i канатiв. Здається , що це жива iстота , яка володiє незрозумiлою зловiсною iнiцiативою: можна подумати, що ця машина чує, що цей механiзм розумiє, що це дерево, це залiзо i цi канати надiленi волею. Душi, захваченої смертельним жахом при виглядi "эшафота", вiн представляється грiзним i розважливим учасником того, що робить."Эшафот"- це змовник ката. Вiн поїдає людину,їсть її тiло,п`є її кров."Эшафот"-це чудовисько, створене суддею i столяром, це привид, котрий живе якимось страшним життям, породжений безкiнечнимми смертями його жертв. Адже смерть - зло для всiх. Лiквiдацiя злочинця нi в якому разi не вiдновить втрату близької людини, не принесе втiхи. А жага до кривавої помсти не може прикрасити цивiлiзовану людину ХХI ст.
Проблема смертної кари заключається зовсiм не в тому, що злочинцiв карають. Їх карали i продовжують карати, а їх кiлькiсть вiд цього не зменшується . Переступаючi моральний закон " не вбий " зовсiм не думають про те, що буде пiсля скоєного ними злочину, адже якби люди були бiльш розумнiшi , гуманнi та бачили майбутнє, то не тiльки вбивств не було б, а й менших злочинiв, в результатi кожен подумавби про мiру соцiального впливу, i, передбачивши страждання, якi випадуть на його долю, вiн би вдержався вiд зловмисного вчинку. Закiнчити менi хочеться словами Вiктора Гюго, взятими з його роману "Вiдчуженi". Вдумайтесь в слова великого гуманiста i поглянте на проблему його очима. "До тих пiр, доки ви не бачили гiльотину власними очима, ви можете бiльш або менш рiвнодушно вiдноситись до смертної кари, можете не висловлювати свою думку, можете говорити i "так" i "нi", але якщо вам довелося побачити її - потрасiння досить глибоке, i ви повиннi остаточно вирiшити: чи ви за неї чи проти...ГIЛЬОТИНА - це згусток закону, iм"я її vindicta (покарання - лат.), вона сама не нейтральна i не дозволить залишатися нейтральними вам. Побачивши її, людина вздригається, вона вiдчуває саме не досягаєме iз всiх почуттiв. Кожна соцiальна проблема ставить перед лезом гiльотини свiй знак питання."Эшафот"- це бачення. "Эшафот"- не машина, "эшафот"- не бездушний механiзм,зроблений з дерева, залiза i канатiв. Здається , що це жива iстота , яка володiє незрозумiлою зловiсною iнiцiативою: можна подумати, що ця машина чує, що цей механiзм розумiє, що це дерево, це залiзо i цi канати надiленi волею. Душi, захваченої смертельним жахом при виглядi "эшафота", вiн представляється грiзним i розважливим учасником того, що робить."Эшафот"- це змовник ката. Вiн поїдає людину,їсть її тiло,п`є її кров."Эшафот"-це чудовисько, створене суддею i столяром, це привид, котрий живе якимось страшним життям, породжений безкiнечнимми смертями його жертв".
Лiтература
смертний кара тілесний евтаназія
1. Бажан М.Українська Радянська Енциклопедiя том 6,7,11,13,14,16 1963р.
2. Бойко I."Iсторiя України," 1999р.
3. Вишмидт В."Неизвестное в известном" Луганськ 1994р.
4. Яворницький Д.I."Iсторiя Запорiзьких козакiв" том 1,2,3 1994р.
5. Єфренович Н."Iсторiя тiлесних покарань в Росiї" Харкiв 1994р.
6. Мельничук О.С."Словник iноземних слiв" Київ 1985р.
7. Теорiя держави i права.М.,"Юридична лiтература", 1986р.
8. Крип"якевич Iван "Iсторiя України." Львiв 1992.
9. Наталiя Полонська - Василенко."Iсторiя України."У двох томах. Київ 1992р.
10. Ковальський В.С."Науково - практичний коментар кримiнального кодексу України."
11. "Юрiнком" - редакцiя "Бюлетеня законодавства i юридичної практики України" 1994р.
12. Пригарiн С., Бугров Е."Камери смертникiв"//"Поза законом",#9 (63) 1999р.
13. Малько А.В. "Смертна кара як правове обмеження"/"Держава i право" #1. 1993р.,с.77-78.
14. Полубинська О.Л."Цiль покарання." М., 1986р.
15. Збiрник "Смертна кара : за чи проти",М.Юридична лiтература 1994р.
16. Франк Г.В. Вища мiра.// Труд.24грудня 1996р.
17. Мiхлiн А.С."Поняття смертної кари"// "Держава i право,1996р.#7,с.110.
18. Кульчицький В.С. Iсторiя держави i права України ; Львiв "Свiт" 1996р.
19. Приставкiн А. Аргументи проти смертної кари // Новини, 1993р. 23жовтня.
20. Радянське право 6`91 с.53; 10`91 с.58; 4`91 с.52; 5`91 с.25; 7`91 с.41.
содержание ..
621
622
623 ..
|
|
|