Кінцева мета шкільного фізичного виховання — зробити фізичну культу­ру І спорт життєвою проблемою кожної людини Тому інтерес до занять фізичними вправами повинен бути таким, щоб зберегтись протягом усьо­го життя Для досягнення названої мети велике значення, крім Іншого, мають просвітницька діяльність, пропаганда фізичної культури в школі

Підготовка фізкультурного активу

Різноманітну роботу з фізичного виховання поза уроками можна викону­вати лише за умови широкої самодіяльності активу учнів. Тому вчитель

фізичної культури кожної школи повинен прагнути об'єднати навколо себе якомога більше учнів, і не тільки (а може, і не стільки) спортсменів, а й інших, придатних до відповідної роботи, до обслуговування змагань, до створення матеріальної бази тощо. Це можуть бути і так звані "важкі" діти, але хороші організатори, що бажають допомагати вчителеві.

Зрозуміло, що ефективність роботи активу залежить від рівня його підго­товки. Тут одного бажання мало, для роботи необхідні знання, уміння і певні навички. Останні можна набути в процесі цілеспрямованого, систематично­го і планомірного навчання.

Підготовка активу здійснюється у школі і в інших організаціях, що ке­рують фізичним вихованням учнів. Так, голова і члени ради колективу фізичної культури повинні навчатися майстерності організаторської робо­ти при районних або кущових метод об’єднаннях учителів. Взяти на себе цю функцію може і відповідний спорткомітет, ДСТ, ДЮСШ. При цьому паралельно повинен навчатись і резерв. Всі члени ради КФК залежно від сектора (комісії), котрі вони очолюють, повинні вчитись окремо, згідно з їхніми громадськими обов'язками. Окремо навчають і ті, хто вперше ви­конує покладені на них обов'язки. Навчання активу може організовуватися концентровано в часі або періодично (один раз на тиждень, місяць чи якийсь інший термін). Для проведення семінарів активістів можна використовува­ти і час шкільних канікул.

Зміст програм навчання можна розділити на загальні І спеціальні питан­ня. До загальних належать: мета і завдання фізичного виховання, принципи системи фізичного виховання. Знання цих гем обов'язкове для всіх груп активістів. Спеціальними темами, наприклад, для фізоргів є: організація зав­дань для класу, оформлення заявок, організація і підготовка команд для шкільних змагань, фізкультурні заходи в режимі навчального дня. Судді вивча­ють питання, що стосуються особливостей конкретного виду спорту і правил змагань. Громадські інструктори одержують знання, що торкаються техніки вправ і методики проведення занять, дозування навантаження, а також підго­товки окремих учнів І команд до змагань.

Для кожної групи активістів складається план підготовки.

На спеціально організованих практичних заняттях слухачі семінарів керують тренуванням, беруть участь у суддівстві змагань. Майбутніх інструк­торів необхідно знайомити з підготовкою спортивного інвентаря, веденням і складанням навчальної і залікової документації (протоколів змагань, відо­мостей, наказів тощо). На підсумкових заняттях всі учасники складають залікові іспити з теоретичного і практичного розділів навчального плану. Дуже важливо на заняттях організувати обговорення матеріалу, що вивчається, обмін досвідом, всіляко заохочувати слухачів семінару ставити питання.

Навчання і виховання фізкультурних активістів здійснюється й у процесі всієї навчальної і позаурочної роботи, на уроках, секційних заняттях, спор­тивних змаганнях, у туристичних походах. До підготовки і проведення занять доцільно залучати широке коло людей; членів педколективу, висококваліфі­кованих суддів, фізоргів. Викладання окремих тем бажано доручати слухачам. Крім лекцій, бесід, практичних занять, радимо широко практикувати прове­дення семінарів, особливо з суддями та інструкторами.

Формами навчання активу є також: інструктивні заняття, групові та інди­відуальні консультації, наради І короткочасні семінари перед проведенням конкретних заходів з фізичного виховання школярів (змагань, вечорів, свят, походів і т. ін.). Інструктивні заняття як форма навчання здійснюються дифе­ренційовано, за групами.

Учитель ніколи не повинен випускати з поля зору проінструктованих ним активістів. Він уважно спостерігає, як той або інший з них виконує свої функції. Якщо виникає потреба, педагог своєчасно дасть добру пораду, як правильно поводити себе в тій чи іншій ситуації і що зробити, щоб виконати доручене.

На консультаціях учитель дає поради, відповідає на питання, роз'яснює, як краще діяти, щоб успішно виконувати покладені на активістів обов'язки. Групові консультації використовуються, коли необхідно озброїти спеціаль­ними знаннями і практичними вміннями юних суддів з видів спорту, командирів відділень, громадських інструкторів, керівників ігор на перервах.

Залучення членів фізкультурного активу до взаємоперевірки і взаємо­контролю спонукає їх замислитись над роботою, що виконується, згадати все вивчене. Самоперевірка І взаємоперевірка сприяють самовдосконален­ню. Навчившись виявляти позитивні і негативні сторони у роботі товаришів, учень застосовує це вміння і до себе.

Найоптимальніший віковий етап підготовки активу — сьомий-восьмий класи. Якщо в цих класах учні почнуть виробляти організаторські здібності, то до десятого класу це будуть зрілі, кваліфіковані помічники вчителя.

У деяких школах фізкультурні активісти носять спеціальну форму і емблему.

Підготовка громадського фізкультурного активу, який відіграє провідну роль у залученні всіх школярів до різних форм занять фізичними вправами, сприяє розвиткові самоуправління в учнівських колективах, впровадженню фізичної культури в побут школярів.

Велика увага підготовці громадського активу приділялась спортивними організаціями Галичини на початку XX ст. Так, колишній писар повітової "СІчі" у Тернополі Григор Ничка згадує, що взимку 1911-1912 р. "Повітова Січ" влаштувала інструкторські курси для делегатів "СІчей повіту", на які "Головний Січовий Комітет" з Коломиї вислав делегата — інструктора Дми­тра Федасюка. Інструктор приїхав у "січовому однострої".

Перший курс навчання відбувся у Березовиці "в зоні Українського Народ­ного Дому при великій спільності учасників" і тривав три дні. Делегат і курсанти мешкали у місцевих "січовиків". Він навчав не тільки січових вправ, а й показував, як доцільно використовувати протипожежне приладдя. Вечорами відбувалися доповіді з історії, літератури, суспільних наук, які ви­голошували делегати "Повітової Січі".

"Про першу поміч в наглих захворіннях" виголосив Степан Істеревич з Тернополя. Закінчення курсу і роздача посвідчень його учасникам відбулись урочисто, з відповідною програмою, в присутності численних гро­мадян Березовиці і сусідніх сіл та старшини "Повітової Січі".

Другий курс навчання відбувся у Купчинцях під проводом того самого де­легата "Головного Січового Комітету" і за допомогою місцевих громадян. Такі курси добре впливали на подальшу діяльність "Січей" в повіті, бо курсанти-делегати були вже самі "пожежно підготовлені" і тепер могли вчити колег.

Створення матеріальної бази та боротьба проти травматизму в школі

Важливою умовою функціонування системи фізичного виховання у школі є матеріальна база. При цьому масова фізична культура потребує особливої бази. Плануючи її створення, вчитель фізкультури повинен орієнтуватись не тільки і не стільки на урок, скільки на необхідність залучити до виконання вправ одночасно всіх учнів, враховуючи їх вік і рівень підготовленості. Якщо, наприклад, для успішного проведення уроку з елементами баскетболу достат­ньо мати два баскетбольні майданчики і чотири додаткові баскетбольні кошики, то для роботи на перервах їх треба значно більше і для різних шкіл — різну кількість. Важливо забезпечити всіх учнів на уроці І в позаурочних заняттях інвентарем, дати змогу кожному займатись на своєму приладі. Тільки тоді можна дати учням необхідне навантаження, підійти диференційовано до кожного, під­тримати його інтерес протягом усіх занять. Прикладом такого підходу до матеріально-технічного забезпечення процесу фізичного виховання може бути робота вчителя СШ №102 м. Харкова Г.Чайки, який обладнав на спортивних майданчиках І в приміщенні школи більше 100 різноманітних конструкцій і тре­нажерів, на яких одночасно можуть займатися понад 500 учнів.

Створення такої матеріально-технічної бази вимагає від учителя великих зусиль, ініціативи і творчості.

У цій роботі він повинен виходити з тих підвищених вимог до фізичної освіти людей, реалізація яких неможлива без постійного вдосконалення навчально-матеріальної бази і технічних засобів навчання.

В основі створення нового обладнання, приладів, пристроїв завжди ле­жить потреба найбільш ефективно виконувати навчальну програму, надавати допомогу відстаючим, прискорювати процес засвоєння вправ, виховувати необхідні якості, тобто в основі лежить методична, а не технічна ідея. Інши­ми словами, матеріальна база — це не мета, а засіб її досягнення. При цьому кожен учитель повинен прагнути до оптимальної кількості обладнан­ня. Радимо мати тільки те, що сьогодні необхідне. Прилади, що виконали свої функції, повинні без жалю "зніматися з озброєння". Тільки за такої умо­ви обладнання сприятиме правильній організації праці вчителя. Крім стандартного обладнання, закупленого школою згідно з переліком необхід­ного інвентаря та обладнання, сьогодні в школі одержало широке поширення нестандартне обладнання: багатопропускні прилади, саморобний інвентар (гранати, м'ячі, палиці тощо), тренажери! пристрої, технічні засоби навчан­ня, зокрема прилади термінової інформації.

У процесі конструювання, створення і використання нестандартного багатопропускного обладнання слід дотримуватись ряду вимог:

• необхідність розвитку фізичних якостей і багатопрофільність використання;

• можливість фронтальної організації навчальної діяльності, швидко­го встановлення і розбирання, безпеки і доступності виконання вправ;

• формування прикладних навичок;

• підвищення емоційного насичення занять;

• можливість використання в процесі самостійної роботи учнів;

• усунення можливих причин травматизму.

Багатопропускні прилади вимагають внесення значних змін до тради­ційної методики організації занять (взаємострахування, взаємонавчання, самоконтроль, самооцінка тощо).* У практиці часто використовують незна­чну зміну стандартного обладнання для підвищення ефективності навчання групи або окремих учнів (наприклад, при опануванні вправ на паралельних брусах піднімають один бік жердин).

Удосконалення нестандартного обладнання не має меж, і лише окремі при­лади можуть переходити в розряд стандартного, копіюватись (копіювання, яке, на жаль, спостерігається сьогодні в практиці роботи шкіл, недопустиме).

Якщо дозволяє територія при школі, можна створити "стежку здоров'я" довжиною 1,5-2 км (у формі петлі). На дистанції розміщують контрольні пункти з пристроями для розвитку фізичних якостей. Це перекладини, пара­лельні бруси, стінки, противаги. На старті встановлюють схему "стежки" з рекомендаціями і порадами для самостійних занять, лавки для одежі. Такі стежки можуть також використовувати батьки і вчителі.

У залах радимо обладнати місця для самоконтролю, де учні зможуть змі­ряти ріст, вагу, силу, життєву об'єм легень тощо.

У школах, що мають два зали, один з них обладнують для учнів молод­ших класів. Якщо школа має один зал, то для учнів молодших класів обладнують спортивну кімнату. Спортивні майданчики теж доцільно облад­нати окремо для старших і молодших школярів. Для першачків школа може закупити велосипеди, самокати, луки, дитячі шаблі та інший інвентар для ігор. На шкільних майданчиках, "стежках здоров'я", біля приладів на спе­ціально обладнаних стендах записують можливі вправи і рекомендації до їх виконання з вказівками щодо дозування (для учнів різного віку і під­готовленості).

Створюючи бази, важливо врахувати побажання дітей, пам'ятаючи при цьому, що ігрові атракціони типу гойдалок, каруселі мають велике значення для спеціальної рухової підготовки школярів і з задоволенням ними викорис­товуються у вільний час.

Якщо створенню бази не передувала розробка методики її використання, якщо вона не була викликана потребою практики, то до неї швидко втрача­ють інтерес не тільки діти, а й учителі, І тоді базу чекає доля тих, що давно перетворились на руїни в багатьох шкільних подвір'ях.

Добре, якщо вчитель, створюючи базу, передбачить "природні умови" для подолання різноманітних перешкод.

Значно підвищити ефективність фізичного виховання учнів можна шля­хом продуманого фарбування приладів, залів і підсобних приміщень, про що треба радитись із фахівцями.

За найменшої змоги у школі бажано створити тренажерні зали для сило­вої підготовки та занять груп атлетичної гімнастики.

Для організації інформаційної і методичної роботи, надання допомоги фізкультурному активу, батькам, учителям молодших класів, класним керів­никам, вихователям груп подовженого дня при шкільних залах створюються методичні кабінети (там зібрані література, рекомендації, поради, плани і календарі, навчально-методичні посібники, журнали, фотоальбоми з описом досвіду роботи, навчальні карточки). У кабінеті ведеться каталог методичної літератури, журнальних і газетних статей, діафільмів і діапозитивів з питань методики фізичного виховання, включаючи методику використання ТЗН, нестандартного обладнання та інвентаря. Для обслуговування кабінету (2 год. щоденно, крім суботи) залучають п'ять учнів, кожен з яких чергує один раз на тиждень.

У школах України нагромаджено великий досвід залучення учнів до ство­рення й оформлення бази, ремонту і виготовлення інвентаря, що можна розглядати як запоруку дбайливого ставлення до нього.

За відсутності в залі і на майданчиках захисних пристосувань, переванта­женості приміщень посилюється ймовірність травматизму. Однією зі складових успішних занять є заходи, спрямовані на усунення можливих при­чин травматизму.

содержание   ..  642  643  644   ..