Вступ
Сучасні підходи до оцінки акціонерного капіталу
Існують різні види вартості активів, майна, бізнесу загалом, які можуть бути визначені у процесі оцінювання і використовуються відповідно до потреби.
Ринкова вартість -
найвірогідніша ціна, за яку об'єкт може бути проданий на відкритому конкурентному ринку; вона може визначатися для будь-якого виду активів окремо і для бізнесу загалом. Стосовно цінних паперів ринкова вартість називається курсом цінних паперів.
Номінальною
є встановлена вартість,
зазначена на цінному папері або сертифікаті цінних паперів.
Емісійною
називається вартість,
за якою здійснюється первинне розміщення цінних паперів (якщо вони розміщуються за ціною вище номінальної вартості або якщо акції не мають номінальної вартості).
Книжкова (балансова) вартість -
це вартість активів корпорації, відображена в її бухгалтерському балансі. Визначається книжкова вартість:
власного капіталу, яка дорівнює сумі першого розділу пасиву балансу (або сумі чистих активів компанії);
акції, яка дорівнює результату від ділення книжкової вартості власного капіталу на кількість акцій корпорації, що перебувають в обігу.
Ліквідаційною
називається вартість,
за якою об'єкт оцінки може бути реалізований на відкритому ринку в обумовлений термін. Визначається для активів, утримання яких призводить до заподіяння AT збитків, або для активів, які потрібно реалізувати для виплати боргів кредиторам. Уразі визнання AT банкрутом може бути розрахована так звана ліквідаційна вартість акції - сума активів, що залишилася для розподілу між акціонерами після розрахунків з кредиторами, поділена на кількість акцій, що перебувають в обігу.
Відновною
є вартість
відтворення об'єкта в ринкових умовах на дату оцінки, який за ознаками може бути адекватною функціональною заміною об'єкта оцінки (без урахування зносу). Визначається для майнових активів, що належать до основних засобів.
Дійсна вартість -
це відновна вартість за вирахуванням зносу.
Утилізаційною
називають вартість
матеріальних активів, які підлягають утилізації, досягли граничного стану внаслідок повного зносу або надзвичайної події і втратили свою первісну корисність або не мають ринку збуту.
Внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість -
це теперішня вартість майбутніх грошових потоків. Визначається методом капіталізації очікуваних доходів від цінних паперів, інших активів, фірми загалом.
Розрахункова вартість з урахуванням ризику -
це теперішня вартість майбутніх грошових потоків від цінних паперів, що розрахована із застосуванням ставки капіталізації у вигляді необхідної ставки доходу, визначеної за моделями САРМ або APT.
Нині в Україні приватизація продовжується переважно шляхом продажу пакетів акцій корпоратизованих підприємств, що належать державі, приватним інвесторам; крім того, багато AT оголошують додаткові емісії акцій з метою залучення капіталу; багато AT перебувають у скрутному фінансовому становищі та змушені розробляти і виконувати програми санаційних заходів; концентруються права власності за рахунок скуповування акцій у дрібних акціонерів. Усі зазначені процеси потребують оцінки вартості корпоративних цінних паперів, вартості акціонерного капіталу або/і компанії загалом.
Окремі види активів компанії, а також фірма загалом можуть бути оцінені за різними методиками залежно від мети, для якої здійснюється оцінка - для купівлі, продажу, обміну, оренди, ліквідації, реорганізації, фінансової санації, злиття, приватизації, реприватизації тощо.
Світовий досвід свідчить, що здебільшого фірми застосовують підхід, який базується на визначенні теперішньої вартості майбутніх грошових потоків об'єкта оцінки, або так званий метод дохідності.
Стосовно акцій корпорації це означає визначення їх внутрішньої (теоретичної або розрахункової) вартості методом капіталізації очікуваних доходів без ризику або з ризиком, якщо дисконтна ставка розрахована за моделями САРМ або АРМ.
Для оцінки вартості компанії за методом дохідності виконують такі процедури:
аналізують фінансово-господарську діяльність компанії за попередні роки;
прогнозують її грошові потоки;
вибирають дисконтну ставку (коефіцієнт капіталізації);
дисконтують спрогнозовані грошові потоки за вибраною ставкою; у результаті отримують вартість акціонерного капіталу.
Для оцінки вартості діючої фірми іноді можна застосовувати спрощений варіант, а саме: спрогнозувати середньорічний грошовий потік (чистий прибуток + амортизація) і визначити середньозважену вартість капіталу (WACC). Оскільки передбачається, що фірма може функціонувати невизначений термін, то її вартість обчислюють за формулою теперішньої вартості довічної ренти; як дисконтну ставку беруть WACC. Такий розрахунок може знадобитися для розв'язання різних завдань, наприклад при виборі варіанта - продати фірму за запропонованою ціною чи реконструювати її.
За певних застережень метод дохідності може бути прийнятним і для умов України. По-перше, у разі його застосування може виникнути суттєва суперечність щодо оцінки вартості компанії між продавцем і покупцем. Зокрема, прогнозуючи грошовий потік, менеджери компанії часто намагаються передбачити найкращий варіант розвитку подій, а інвестор, навпаки, урахувати вплив усіх чинників ризику і вибрати найгірший з можливих варіантів. Отже, визначена фінансовим менеджером вартість акціонерного капіталу може знач-но відрізнятися від оцінок інвесторів.
По-друге, результат оцінки значною мірою залежить від вибраної дисконтної ставки. Взагалі це має бути ціна капіталу корпорації, тобто процентна ставка, яка сплачується за залучення капіталу на ринку. Проте в умовах нерозвиненого і нестабільного фінансового ринку дохідність ринку корпоративних цінних паперів значно коливається і змінюється внаслідок низької ліквідності акцій більшості ВАТ, незначних обсягів акцій, що продаються; такі умови спонукають до використання експертної оцінки в кожному конкретному випадку.
Фонд державного майна України для розрахунку початкової ціни пакетів акцій ВАТ, що підлягають продажу за гроші на комерційних конкурсах, пропонує керуватися такими основними критеріями:
прибутковістю роботи підприємств та її динамікою;
балансовими показниками вартості основних та оборотних засобів, кредиторської заборгованості;
котируванням акцій ВАТ на біржовому та позабіржовому ринках;
властивостями пакета акцій, що пропонуються до продажу на комерційному конкурсі;
станом фінансового ринку України, що впливає на розмір дисконтних ставок, які використовуються для розрахунку.
Для розрахунку початкової ціни пакетів акцій ВАТ пропонується використовувати алгоритми таких методів:
дохідності;
акумулювання активів (майновий метод);
індексування номінальної вартості акцій;
аналогів продажу (котирування).
Один з варіантів визначення вартості власного капіталу як вартості діючого підприємства запроваджено Методикою оцінки державних корпоративних прав. Згідно з цією методикою вартість власного капіталу (ВВК) як вартість діючого підприємства визначається за формулою
де ЧПр - чистий прибуток (прибуток за мінусом податку на прибуток) за звітний рік; Ам
- сума нарахованої за звітний період амортизації, тис. грн.; K
кап
- коефіцієнт капіталізації; Дз
- залишок довгострокових зобов’язань (за даними третього розділу пасиву балансу на кінець звітного періоду), тис. грн.
Коефіцієнт капіталізації (K
кап
) за цією методикою визначається залежно від коефіцієнта рентабельності (K
рент
) АТ, із збільшенням K
рент
він знижується. Значення K
кап
для різних K
рент
(у діапазоні від нуля до одиниці) встановлені зазначеною методикою. Наприклад, при K
рент
= 0.0,1 маємо K
кап
= 0,7; при K
рент
= 0,11.0,2 маємо K
кап
= 0,5, при K
рент
> 1 маємо K
кап
= 0,08.
Коефіцієнт рентабельності АТ за розглядуваною методикою визначають так:
де Пр - прибуток звітного періоду; Вв
- витрати на виробництво продукції.
Передбачено, що ця методика застосовується тільки для моніторингу ефективності управління державними корпоративними правами. Як бачимо, вона базується лише на аналізі звітних даних і не передбачає прогнозування майбутніх грошових потоків.
Ринковий підхід (метод аналогів)
базується на визначенні ринкової вартості об'єкта. Він дає змогу визначити вартість акцій конкретної корпорації виходячи з курсів акцій компаній-аналогів.
Початковий етап оцінки - трансформація та нормалізація фінансової звітності оцінюваної компанії за період, який дає змогу виявити закономірності та тенденції в її розвитку. Мета цих процедур - звести до мінімуму вплив усіх випадкових чинників для коректнішого порівняння з компаніями-аналогами. Вони суттєво відрізняються за корпоративною стратегією, обліковою і дивідендною політикою та багатьма іншими показниками, які впливають на вартість підприємств. Використовуючи найважливіші характеристики, необхідно відібрати відносно невелику кількість компаній-аналогів. Як правило, для порівняння використовують інформацію про компанії-аналоги щодо національного ринку.
Стосовно кожної з компаній-аналогів аналізується фінансова звітність. Фінансовий аналіз охоплює аналіз структури капіталу, ліквідності, порівняння балансових звітів, аналіз доходів.
На наступному етапі визначають, які з мультиплікаторів можна застосовувати для оцінюваної компанії. Найчастіше використовують такі:
вартість компанії / валові доходи;
вартість компанії / прибуток до оподаткування;
вартість компанії / чистий прибуток;
вартість компанії / грошовий потік;
вартість компанії / балансова вартість.
У кожному конкретному випадку визначають найефективніший мультиплікатор.
На завершальному етапі показник оцінюваної компанії множать на мультиплікатор компанії-аналога. Якщо застосовують кілька мультиплікаторів, то на підставі експертної оцінки визначають питому вагу кожного і роблять остаточний висновок. Перевагою цього підходу є застосування інформації, яка ґрунтується на реальних ринкових угодах. Проте цей підхід має і зворотний бік: до уваги береться тільки минула інформація. Для потенційного інвестора частіше більш важливо передбачати майбутні доходи, які можна отримати в результаті володіння оцінюваними активами, тому застосовувати ринковий підхід в разі оцінки інвестиційних проектів недоцільно.
Цей підхід дає змогу оцінити вартість акціонерного капіталу практично всіх компаній, які мають аналоги, зокрема вартість цінних паперів, що не обертаються на фондовому ринку.
Найбільший недолік ринкового підходу полягає в тому, що на практиці не існує абсолютно однакових компаній. У цьому зв'язку отримані у такий спосіб оцінки мають кілька значень, тобто існує так званий інтервал вартості. Крім того, оскільки нині на українському фондовому ринку в обігу перебувають акції лише небагатьох компаній, можливості порівняння з компаніями-аналогами дуже обмежені.
Отже, доходимо висновку, що застосування ринкового підходу в разі оцінки вартості акціонерного капіталу компаній можливе в таких випадках:
за наявності повної інформації про фінансово-господарську діяльність оцінюваної компанії;
у разі активного обігу акцій компанії-аналогів на фондовому ринку;
при наявності інформації про корпоративну політику оцінюваної компанії та перспективи її розвитку.
За умов сучасного фондового ринку України ринковий підхід доцільно застосовувати для визначення ринкової вартості інформаційно закритих компаній, які перебувають на початковому етапі акціонування і аналоги яких активно працюють на фондовому ринку.
3. Головні фактори ефективності та їх ступінь впливу на прибуток підприємства
Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.
Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи в умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів.
А також прибуток - один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства.
Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.
Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом (після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.
Об’єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони господарювання.
Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:
Систематичний контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;
Визначення впливу, як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів фінансові результати;
Вплив резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;
Оцінка роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та рентабельності;
Розробка заходів, що до використання виявлених резервів.
В процесі аналізу господарської діяльності використовують наступні показники прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт та послуг, прибуток від іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.
Балансовий прибуток включає в себе фінансові результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.
Прибуток до оподаткування - це різниця між балансовим прибутком та сумою прибутку, що обкладається податком на дохід, а також суми пільг за податком на прибуток, згідно з податковим законодавством, що періодично змінюється.
Чистий прибуток - це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій та відрахувань до доброчинних фондів.
Необхідно проаналізувати склад балансового прибутку, його структуру, динаміку та виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку слід враховувати інфляційні фактори зміни і суми.
Величина балансового, чистого та прибутку до оподаткування залежить від багатьох факторів. Крім того слід мати на увазі, що розмір прибутку в багато чому залежить і від облікової політики, що застосовується на даному підприємстві.
Нормативні акти, що діють на території України, допускають наступні методи регулювання прибутку суб’єктом господарювання:
Зміна методу нарахування зносу МБЗ;
Застосування різних методів оцінки нематеріальних активів та способів нарахування амортизації;
Вибір метода оцінки використаних запасів;
Зміна строків погашення витрат майбутніх періодів, скорочення яких веде до росту собівартості продукції звітного періоду;
Зміна метода визначення прибутку від реалізації і т.д.
Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції і послуг. В процесі аналізу визначається динаміка, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни його суми.
Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та рівень середньо реалізаційних цін.
Обсяг реалізації продукції може здійснювати позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції приводить до пропорціонального збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.
Структура товарної продукції може здійснювати як позитивний так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться доля більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки при збільшенні питомої ваги низькорентабельних видів то загальна сума прибутку зменшується.
Собівартість продукції і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності і зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку і навпаки.
Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки.
Ефективність управління діяльністю конкретних суб'єктів підприємництва нерозривно пов'язана з ефективністю економічної системи країни у цілому. Якщо на загальнодержавному рівні не забезпечені належним чином економічні та організаційно-правові передумови ефективного функціонування суб'єктів господарських відносин, то яким продуманим не було б управління на конкретному підприємстві, важко говорити про його ефективну діяльність та розвиток.
Відзначаючи певні позитивні зрушення в окремих напрямах розвитку економіки за 2001-й рік, сучасне економічне становище в Україні є досить складним. Кризові явища в економіці, її глобальна тінізація, руйнація виробництва, деформація продуктивних сил суспільства, широкомасштабні криміногенні процеси у сфері підприємницьких і фінансово-господарських відносин у ціломує, насамперед, результатом прорахунків у сфері управління щодо належної адаптації соціально-економічних перетворень до економіко-правового становища країни.
Причому організаційно-управлінські та правові фактори, що зумовили зазначені негативні явища у сфері фінансово-господарських відносин, необхідно розглядати як у контексті прийняття макрорівневих (загальнодержавних) управлінських рішень, скажімо, з питань адміністративної реформи та її напрямів або визначення кредитної, монетарної, податкової та зовнішньоекономічної політики держави, так і в плані прийняття управлінських рішень - з приводу створення єдиної чи різноманітних локальних систем управління багатоаспектними ризиками, що виникають на ринках кредитів, гарантій, боргових зобов'язань, фондовому ринку, ринку цінних паперів, ризиками у сфері виробництва та підприємництва у цілому.
Слід наголосити, що в ринкових умовах взагалі, а в умовах перехідного періоду особливо, управління ризиками, підкріплене економіко-кримінологічним моніторингом економічних та криміногенних факторів впливу на розширене економічне відтворення, є головним інструментом управління фінансово-господарськими процесами. Саме економічні перетворення, здійснені без моніторингу економічних і криміногенних ризиків, визначення їх наслідків, методів локалізації, прогнозування можливих альтернативних сценаріїв прийняття управлінських рішень, призвели до виникнення факторів, серед яких неефективність податкової, кредитної, монетарної політики держави, що зумовило деформацію суспільно-економічних відносин, а саме високий рівень тінізації і корупціонізації економіки, значне зниження національного валового продукту, руйнацію виробничого сектору економіки та інші кризові явища. Причому вищенаведені економічні фактори тісно переплітаються з криміногенними факторами і в цілому сприяють деформаційним процесам у сфері фінансово-господарських відносин.
Так, великомасштабні суми кредиторської і дебіторської заборгованості останніми роками і стрімке зростання (у півтора раза в 1999-2000рр.) 3, свідчать не тільки про наявність різних цивільно-правових ризиків й економічних причин даного явища. Безсумнівно, присутніми тут є і криміногенні фактори, оскільки значна частина не - проплати чи непостачань, що відображають зміст кредиторської і дебіторської заборгованості, зводиться до шахрайств між суб'єктами підприємницької діяльності, складання фіктивних угод та інших оборудок, спрямованих на обман партнерів чи ухилення від оподаткування. З наведених та ряду інших причин обсяг кредиторської заборгованості на 1 січня 2000 р. у1,9 раза перевищив обсяг ВВП країни ідосяг 229234,4 млрд. грн. Дебіторська заборгованість зросла в1,3раза ісклала понад 170 млрд. грн. (при цьому, більш як 105 млрд., чи 53,7 %, і понад 75млрд., чи 44,2%, складали прострочені кредиторська і дебіторська заборгованість) 4. Цілком зрозуміло, що при такому стані нормальне функціонування підприємств є практично неможливим, як і неможливими є стабільні та повноцінні податкові надходження до бюджету з непроплачених операцій.
Однією з основних причин, що детермінує наведені диспропорції у сфері розрахункових відносин, є недосконала економічна модель чинної системи оподаткування, де реалізовано суто фіскальну податкову політику, яка призводить до вимивання обігових коштів підприємств, штучного підвищення собівартості продукції, робіт чи послуг, пригнічує капіталообіг та підштовхує підприємців до тіньової підприємницької діяльності, а в цілому знижує податкові надходження до бюджету країни.
Так, згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку за звітний період на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань і змінює використання касового методу на принцип нарахування. Валовий прибуток при цьому визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. При наведеній вище проблемі неплатежів нарахований доход далеко не завжди означає реальне надходження коштів у звітний період, бо платник податку може звернутися до суду із заявою про стягнення заборгованості з боржника тільки застосувавши передарбітражні процедури, що затримує повернення боргу, принаймні, на 30 днів від дати, що обумовлена договором як дата розрахунку.
Таким чином, принцип сплати податків за першою подією до наявного боргу додає свою частку вимивання обігових коштів підприємств, які б можна було використати на розширине економічне відтворення, тим самим збільшивши податкові надходження до бюджету. Цей та низка інших факторів, що вимивають обігові кошти підприємств підштовхує підприємців до тіньової діяльності. Досить сумнівним у плані економічної обґрунтованості є також механізм оподаткування авансових платежів. Необхідність сплачувати авансові надходження змоменту визначення реального прибутку, без урахування всіх витрат у процесі виробництва продукції також веде до відволікання коштів із господарського обігу й ускладнює фінансування планових заходів підприємств.
Однак найбільш негативний вплив на вимивання обігових коштів підприємств, зниження платоспроможності юридичних і фізичних осіб, пригнічення процесів економічного відтворення, а отже, й на тінізацію економіки спричиняє податок на додану вартість. Як відомо, ПДВ є непрямим податком, враховується на ціну товару і сплачується підприємством, як правило, під час відвантаження продукції. Однак особливість сучасної економічної ситуації в Україні така, що надходження з реалізації продукції затримуються внаслідок штучного збільшення її ціни за рахунок включення у собівартість продукції податкових нарахувань. Таким чином, вимивання обігових коштів підприємств та відсутність можливості своєчасно відшкодовувати ПДВ і є основним фактором, що зумовлює кризу платежів, пригнічення динаміки капіталообігу та дестабілізацію податкових надходжень у бюджет. Водночас, зловживання з відшкодуванням ПДВ свідчать про те, що цей податок фактично не тільки не кредитує державу, а й відволікає обігові кошти підприємств, необхідні для забезпечення процесів економічного відтворення, зумовлює непродуктивні витрати бюджетних коштів на його адміністрування, а при його поверненні є засобом вчинення розкрадань та чинником корупціонізації органів, що контролюють ці процеси.
Комплекс зазначених факторів викликає не тільки ризик банкрутства підприємств, а й непродуктивні витрати самого бюджету як і зниження податкових надходжень до нього. Виходячи з зазначеного, можна зробити висновки про те, що вищенаведені макрорівневі фактори детермінують тіньові, як правило, криміногенні економічні відносини. Останні, у свою чергу, продукують похідні від них численні мікрорівневі ризики, що не менш негативно впливають на діяльність конкретного підприємства. Відповідно, управління факторами впливу на ефективність діяльності підприємств і детінізацію економіки необхідно розглядати також з точки зору оптимізації його функціонування у ризиковому середовищі.
У зазначеному контексті поряд з необхідністю еволюційної, але динамічної і докорінної трансформації системи оподаткування слід стимулювати розвиток системи управління факторами впливу на ефективну діяльність підприємств, яка повинна охоплювати і такий інструмент мінімізації ризиків банкрутства, як податкове планування, спрямоване на легітимну (законну) мінімізацію оподаткування. Вирішивши ухилитись від оподаткування, суб’єктам підприємництва насамперед варто подумати, як нейтралізувати вплив необґрунтованого податкового тиску на підприємство шляхом законного зниження оподаткування за рахунок правильного планування облікової політики підприємства. Такий напрям пошуку платників податків необхідно розвивати, оскільки, з одного боку, це алгоритм для повернення до законної підприємницької діяльності, а з другого - платоспроможність і розвиток підприємств, які впливають на процеси економічного відтворення, і, врешті-решт, на податкові надходження до бюджету. Треба відзначити, що детінізація економіки неможлива, а сучасне підприємство практично не може ефективно працювати як без усунення макрорівневих факторів, що пригнічують капіталообіг, так і без створення ефективної системи управління ризиками, яка є однією з основних складових загальної системи управління факторами впливу на ефективну діяльність підприємств та забезпечення стабільних податкових надходжень до бюджету країни.
4. Інвестування капіталу та його види
Термін "інвестиція" походить від латинського "invest" - "вкладати". Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції
розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток (доход).
Деякі зарубіжні автори часто визнають інвестиції тільки в грошовій формі, а інвестування трактують як придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів. Разом з тим інвестування капіталу може здійснюватися в будь-якій формі, а не тільки в грошовій.
За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції
- це вкладання коштів (майна) у реальні активи-матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції
. Інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (патенти, ліцензії, ноу-хау, пакети програм, сукупність науково-технічних знань і практичного досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд і ін. майнових прав), відносять до інновацій.
У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення
". Проте термін "інвестування" значно ширший.
Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". У відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін.). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.
Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями
.
На відміну від них, чисті інвестиції
- це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.
За характером участі в інвестуванні
розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестування
виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції
здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.
За періодом інвестування - короткострокові інвестиції
здійснюються на період до одного року (короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції
проводяться на період понад рік (до 2, від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)
За формами власності інвесторів
розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні. Приватні
здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні
- державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні
- фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні -
суб'єктами цієї держави та іноземних держав.
За регіональною ознакою
розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції
. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій закордонних компаній, облігацій тощо.
У теорії розглядають також інші ознаки в класифікації інвестицій.
На обсяг інвестицій впливає багато факторів: очікувана норма чистого прибутку, ставка позичкового проценту, очікуваний темп інфляції, термін окупності, рівень ризику, відповідність фінансовим ресурсам, фінансовий стан підприємства і підприємця та ін.
Джерела здійснення інвестицій:
·власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо);
·позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);
·залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
·бюджетні інвестиційні асигнування;
·безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та ін.
Висновки
Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства в Україні, яка
здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Діяльність торговельного підприємства вимагає економічного аналізу його фінансового стану та можливих змін при зміні ринкової кон”юнктури.
Економічний аналіз дає змогу обгрунтувати економічні показники поточного та перспективного розвитку з урахуванням найбільш повного та ефективного використання ресурсів.
Головною ознакою економічного аналізу є системне дослідження економічних явищ і процесів, факторів, що їх зумовлюють.
Характерною ознакою економічного аналізу є об'єктивна оцінка ефективності виробничо - фінансової діяльності торговельного підприємства.
Аналіз формування та використання чистого прибутку основної частини фінансових результатів діяльності займає чільне місце в економічному аналізі. Він є своєрідним узагальнюючим показником, що показує підсумки всієї господарської діяльності підприємства за окремий період. Саме тому фінансовий аналіз у економічно розвинутих країнах переважає над іншими видами аналізу. Виходячи з цього, на кожному підприємстві потрібно організувати таку аналітичну роботу, яка б забезпечувала одержання максимального прибутку.
Складність аналізу фінансових результатів діяльності підприємства в Україні полягає ще й в тому, що він є найдинамічнішим видом аналізу. І це пов'язано в першу чергу не з появою нових методів та прийомів аналізу, а з процесом реформування бухгалтерського обліку в Україні, з постійними змінами законодавчої та нормативної бази, яка значною мірою визначає напрями цього аналізу.
Прибутковість і конкурентоспроможність є основними критеріями оцінки виробничо - господарської діяльності кожного підприємства.
В економічному аналізі використовується кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток.
Аналіз і оцінка прибутку здійснюється шляхом зіставлення відповідних показників з показниками попереднього звітного періоду для того, щоб визначити зміну показників і тенденцію цієї зміни.
Прибуток служить джерелом розширеного відтворення, створення фондів споживання, утримання і розвитку невиробничої сфери, виробничого і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення.
Прибуток є одним із підсумкових, узагальнюючих показників виробничо-фінансової діяльності, виражає кінцевий результат ефективності виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
В результаті проведеного аналізу можна відмітити, що функціонування торговельного підприємства в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній дохід, і відповідно, прибуток.
Прибуток є кінцевим результатом діяльності підприємства, який характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток виступає головним фактором стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства і створює фінансову основу для її розвитку, задоволення соціальних і матеріальних потреб.
Прибуток, як кінцевий фінансовий показник діяльності торговельного підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат.
Список використаної літератури
1. Сахарова О. Зловживання в акціонерних товариствах: спроби класифікації // Економіка, фінанси, право. - 2001. - № 7. - С.34-36.
2. Сірош М.В. Перспективи підвищення ефективності корпоративного сектора економіки та корпоративного управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2000. - № 2. - С 73-75.
3. Сірош М.В., Аблялімов Р. Є. Вплив учасників ринку цінних паперів на корпоративне управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2001. -№4. - С 29-32.
4. Стецъко М.В., Юрій І. С Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи // Фінанси України. - 2000. - № 4. - С.54-58.
5. Суржик В.Г. Акціонування й управління акціонерним капіталом // Фінанси України. - 1999. - № 1. - С 82-85.
6. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н. С Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2003.
7. Тарнавский В. Путь на вершину // Рынок капитала. - 2000. -№ 1-2. - С.18-22.
8. Тарнавский В. Тихий переворот в корпоративном управлении // Рынок капитала. - 2000. - № 19-20. - С.15-19.
9. Тарнавский В. Управляющие становятся акционерами // Рынок капитала. - 2005. - № 22. - С.29-30.
содержание ..
707
708
709 ..
|