ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ЗІ СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ

Зміст

Розділ 1. Завдання та властивості оптичної розвідки. Бойовий порядок підрозділів оптичної розвідки

Розділ 2. Підготовка спостережних пунктів до роботи

2.1 Загальні положення

2.2 Орієнтування приладів на СП

2.3 Топогеодезична прив’язка спостережних пунктів

- способи визначення координат СП по карті(аерознімку)

- топогеодезична прив’язка пунктів спряженого спостереження

- визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків

2.4 Основні елементи обчислень при топогеодезичній прив’язці

2.5 Вибір орієнтирів і складання схем орієнтирів

Розділ 3. Організація ведення розвідки із СП

3.1 Загальні положення щодо організації розвідки

3.2 Цілевказання

3.3 Ведення розвідки. Засічка цілей

3.4 Організація і ведення розвідки в різних умовах обстановки

3.5 Документи, що ведуться на СП

3.6 Обробка даних засічок

3.7 Збір і обробка розвідувальних відомостей

Розділ 4. Обслуговування стрільби

4.1 Загальні положення

4.2 Обслуговування пристрілювання за допомогою далекоміра

4.3 Обслуговування пристрілювання за допомогою спряженого спостереження

Додатки

Додаток 1. Демоскуючі ознаки цілей

- тактичні засоби ядерного ураження

- артилерія

- міномети

- реактивні системи залпового вогню(РСЗВ)

- протитанкові засоби

- танки і самохідні арт. установки

- кулемети

- радіолокаційні станції

- СП

- траншеї, окопи, бліндажі та інші польові споруди

- дерев’яноземельні та довгочасні вогневі споруди

- дротяні загородження

- мінні поля

- штаби і командні пункти

- підготовка противника до наступу

- ознаки підготовки противника до відходу і зміни частини

Додаток 2. Визначення відстаней за допомогою короткої бази

Додаток 3. Таблиця поправок у відстань через нахил місцевості на приведення їх до горизонту

Додаток 4. Таблиця швидкості звуку в м/сек

Додаток 5. Основні умовні позначення, які застосовуються на картах і схемах

Додаток 6. Журнал розвідки і обслуговування стільби

Додаток 7 Схема цілей

Розділ 1

ЗАВДАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ОПТИЧНОЇ РОЗВІДКИ. БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ПІДРОЗДІЛІВ ОПТИЧНОЇ РОЗВІДКИ

1. Оптична розвідка є складовою частиною артилерійської розвідки. Вона ведеться взводами та відділеннями розвідки (обслугами командирських машин) артилерійських з’єднань і підрозділів з наземних командно-спостережних та спостережних пунктів, розгорнутих на місцевості, за допомогою оптичних та електронно-оптичних приладів.

2. Оптична розвідка ведеться з метою своєчасного добування точних відомостей про противника, необхідних для його вогневого ураження.

Основними завданнями артилерійської розвідки є:

- виявлення та визначення координат засобів високоточної зброї, артилерійських та мінометних підрозділів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, пунктів управління і радіоелектронних засобів;

- спостереження за діями противника та своїх військ;

- обслуговування стрільби артилерії;

- вивчення прийомів та способів застосування противником артилерії, танків, протитанкових засобів та іншого озброєння, особливо його нових зразків.

3. Позитивними властивостями оптичної розвідки є:

- швидкість розгортання підрозділів в бойовий порядок та можливість їх застосування в усіх видах бою;

- швидкість та точність визначення координат цілей, орієнтирів та реперів;

- простота та надійність роботи приладів;

- довготривалість і безперервність ведення розвідки.

Негативною властивістю оптичної розвідки є залежність від характеру місцевості та умов видимості.

4. Точність координат цілей (орієнтирів, реперів), визначених оптичною розвідкою, залежить:

- від дальності, величини кута засічки крім цілей (орієнтирів, реперів), що засічені ДАК;

- від точності топогеодезичної прив'язки місця розташування засобів розвідки;

- від характеру цілі, що засікається, та її демаскуючих ознак;

- від рівня підготовки особового складу відділення (взводу) розвідки;

- від методу обробки даних засічки.

5. Для одержання координат цілей з точністю, необхідною для стрільби артилерії, під час засічки їх спряженим спостереженням за допомогою розвідувальних теодолітів (РТ) кут засічки повинен бути не менше 0-50, а під час засічки цілей, що виявляють себе короткочасно (блиском, димом, пилом) і вибухів снарядів, а також при організації спряженого спостереження за допомогою бусолей або з командирських машин (ПРП) кут засічки повинен бути не менше 1-00.

При засічці цілей (вибухів) далекоміром ДС-1 (ДС-1м-1) дальність засічки повинна бути не більше 3км, ДС – 2 - 5км, а при засічці квантовим далекоміром – в межах його технічних можливостей.

6. Точність визначення координат цілей, засічених підрозділами оптичної розвідки при топогеодезичній прив'язці спостережних пунктів на геодезичній основі і обробці засічок аналітичним методом, характеризується величинами серединних помилок, які наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 – Точність визначення координат цілей, засічених підрозділами оптичної розвідки

7. Оптична розвідка визначає місце розташування цілей (орієнтирів, реперів) в полярних або прямокутних координатах.

Полярні координати цілей (орієнтирів, реперів) визначаються відносно спостережного пункту (дальність в метрах, напрямок - в поділках кутоміра).

8. На визначення полярних координат цілі (вибуху) далекомірами з моменту виявлення цілі (розриву) необхідно до 25 секунд вдень і до 60 секунд вночі.

Середні норми часу визначення прямокутних координат цілі (репера, вибуху) з моменту доповіді “Ціль бачу” наведені в таблиці 1.2.

9. На розгортання спостережного пункту на місцевості з топогеодезичною прив'язкою по карті (аерознімку) за допомогою приладів своїми силами потрібно до 20 - 25 хвилин, а при організації розвідки з командирської машини (ПРП), використовуючи дані апаратури топоприв'язки – 4 - 5 хвилин.

На розгортання спряженого спостереження на базі 200-500м з топогеодезичною прив'язкою спостережних пунктів по карті (аерознімку) своїми силами за допомогою приладів необхідно до 30 хвилин, а на командирських машинах при користуванні радіозв'язком -10-15 хвилин.

На згортання спостережного пункту необхідно до 4 хвилин, а на згортання спряженого спостереження - до 15 хвилин.

В умовах ночі вказані нормативи часу збільшуються в півтора рази.

10. Для виконання завдань розвідки і обслуговування стрільби артилерії підрозділи оптичної розвідки розгортаються в бойовий порядок.

Бойовий порядок повинен забезпечувати швидке й надійне виконання поставлених завдань, безперервну взаємодію з артилерійськими підрозділами, можливість швидкого маневру в ході бою, а також найкраще використання захисних і маскувальних властивостей місцевості.

11. Бойовий порядок підрозділів оптичної розвідки складається з командно-спостережного пункту (КСП), передового і бокового спостережних пунктів (СП), які розгортаються при наявності сил і засобів артилерійської розвідки та пункту обробки даних.

Рисунок 1.1 – Бойовий порядок взводу розвідки

Взвод розвідки може розгортатися на фронті 200 - 500м і більше, а вести розвідку в смузі шириною 3-4км.

Відділення розвідки (обслуга командирської машини) розгортає спостережний пункт на місцевості і веде розвідку в секторі до 3-00 (в смузі 1-2км).

12. Командно-спостережний пункт взводу розвідки призначений для ведення розвідки противника та місцевості, управління підлеглими силами і засобами розвідки, обслуговування стрільби артилерії, і для спостереження за діями загальновійськових підрозділів.

13. Передовий спостережний пункт призначений для ведення розвідки противника і місцевості безпосередньо перед фронтом передових загальновійськових підрозділів, підтримки більш тісного зв'язку з ними, і обслуговування стрільби по цілях, що не спостерігаються з командно-спостережного пункту.

14. Боковий спостережний пункт призначений для ведення розвідки противника і місцевості в районах, що не спостерігаються з командно-спостережного пункту на фланзі, для засічки цілей (спряжене спостереження) і обслуговування стрільби по цілях.

15. Командир взводу розвідки (тут і в подальшому це відноситься до командира взводу оптичної розвідки та до командира взводу управління артилерійських підрозділів) несе відповідальність за постійну бойову готовність взводу і успішне виконання ним завдань з розвідки противника і обслуговування стрільби артилерії. Він повинен завжди знати обстановку, стан і можливості свого підрозділу, де знаходиться особовий склад і яке завдання він виконує.

Командир взводу керує підрозділом шляхом віддання усних розпоряджень, а також командами і сигналами.

16. Командир взводу розвідки отримує бойове завдання, як правило, на місцевості від командира частини (підрозділу) або начальника розвідки.

В окремих випадках завдання може ставитися по карті з наступним уточненням її на місцевості.

17. Командир взводу розвідки при підготовці бойових дій і управлінні взводом в бою повинен:

- з'ясувати отримане завдання і оцінити обстановку;

- вибрати місця для спостережних пунктів;

- керувати розгортанням спостережних пунктів, їх топогеодезичною прив'язкою та інженерним обладнанням;

- встановити і безперервно підтримувати стійкий зв'язок між спостережними пунктами і старшим командиром;

- вказати особовому складу умовне найменування місцевих предметів, орієнтири і поставити завдання;

- особисто вести розвідку противника, ставити завдання на засічку цілей і обслуговування стрільби артилерії, обробляти результати розвідки і доповідати старшому командиру;

- вести спостереження за діями загальновійськових підрозділів і результатами вогню артилерії;

- управляти взводом при переміщенні спостережних пунктів;

- вести необхідну документацію;

- обмінюватися розвідувальними даними з іншими підрозділами розвідки.

18. В розпорядженні щодо організації розвідки командир взводу вказує:

- орієнтири і умовне найменування місцевих предметів;

- наявні дані про противника;

- місця спостережних пунктів (позицію командирської машини) порядок їх зайняття;

- завдання розвідки (що, де і коли розвідати), смугу (сектор, напрямок) розвідки і райони особливої уваги;

- нумерацію цілей і порядок доповіді розвідувальних даних;

- порядок топогеодезичної прив'язки, способи орієнтування приладів і визначення координат спостережного пункту;

- послідовність інженерного обладнання та маскування;

- основний напрямок стрільби та розподіл особового складу і приладів на спостережних пунктах;

- порядок організації зв'язку, сигнали управління і дії за ними;

- час початку розвідки;

- порядок переміщення спостережних пунктів в ході бою та можливі рубежі їх розгортання;

- своє місце і заступника.

Крім того, командир взводу віддає вказівки щодо захисту від високоточної зброї і безпосередньої охорони спостережних пунктів.

19. Командир відділення розвідки (командир обслуги КМУ) несе відповідальність за постійну бойову готовність свого відділення (обслуги), технічний стан приладів, успішне виконання отриманого завдання щодо розвідки і обслуговування стрільби артилерії.

Він повинен: управляти особовим складом під час зайняття спостережного пункту відділення (обслугою командирської машини), проводити топогеодезичну прив'язку спостережного пункту; особисто вести розвідку противника і керувати роботою особового складу під час ведення розвідки, засічки цілей (орієнтирів, реперів) і обробки даних засічки; складати схему орієнтирів, схему полів невидимості (при необхідності) і вести журнал розвідки і обслуговування стрільби; перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; керувати підготовкою спостережного пункту та приладів до роботи вночі; організовувати роботи щодо інженерного обладнання та маскування спостережного пункту, доповідати про розвідані цілі командиру взводу; організовувати безпосередню охорону спостережного пункту і слідкувати за виконанням заходів маскування.

20. Командир відділення розвідки (командир обслуги) при постановці завдання особовому складу вказує: орієнтири і умовну назву місцевості та місцевих предметів; дані про противника і завдання загальновійськового підрозділу; завдання і смугу (сектор, об'єкт, напрямок) розвідки; основний напрямок стрільби; місця встановлення приладів спостереження і способи їх орієнтування; порядок інженерного обладнання, сигнали і порядок дії за ними; спостерігача за сигналами і свого заступника.

21. Старший розвідник (розвідник-далекомірник) повинен: розставити прилади і підготувати їх до роботи; допомагати командиру відділення здійснювати топогеодезичну прив'язку спостережного пункту; з'ясувати орієнтири і умовне найменування місцевості та місцевих предметів, знати їх положення на місцевості; працювати на приладах спостереження; вести розвідку противника, знаходити цілі, проводити їх засічку і вести записи; негайно доповідати командиру відділення про кожну розвідану ціль; періодично перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; виконувати роботи щодо інженерного обладнання і маскування спостережного пункту; відпрацьовувати дані засічки цілей (орієнтирів, реперів) на обчислювальних приладах, знати сигнали оповіщення і порядок дії за ними, приймати та передавати команди і цілевказівки.

Розділ 2

ПІДГОТОВКА СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ ДО РОБОТИ

2.1 Загальні положення

22. Підготовка спостережних пунктів до роботи включає:

- вибір і зайняття спостережного пункту;

- орієнтування приладів;

- топогеодезичну прив'язку спостережного пункту;

- вибір орієнтирів і складання схеми орієнтирів;

- встановлення зв'язку з вогневими підрозділами та вищестоящим командиром;

- інженерне обладнання та маскування спостережного пункту.

23. Спостережні пункти повинні відповідати таким вимогам:

- забезпечувати виконання поставлених завдань;

- мати добрий огляд місцевості, що знаходиться перед фронтом і в глибині оборони противника в смузі (секторі) розвідки;

- мати приховані підступи;

- бути невидимими для спостереження противника;

- забезпечувати розміщення особового складу, засобів зв'язку та техніки.

Найвигіднішими місцями для розміщення спостережних пунктів є:

- схили висот, що звернені в бік противника;

- ділянки місцевості, які знаходяться в 200-300 м перед лісом, кущами, садом або гаєм;

- високі дерева в глибині лісу або на узліссі лісових масивів;

- горища, верхні поверхи будинків та фабричні (заводські) труби.

Віддалення спостережних пунктів від переднього краю своїх військ залежить від характеру місцевості й поставленого завдання.

24. Зайняття спостережних пунктів проводиться потайно, по можливості вночі або в інших умовах обмеженої видимості. При висуванні на спостережний пункт вдень використовують складки місцевості та місцеві предмети, що перешкоджають спостереженню противником.

2.2 Орієнтування приладів на спостережних пунктах

25. Для ведення розвідки, цілевказівки та засічки цілей (реперів) розвідувальні прилади повинні бути орієнтовані. Перископічні артилерійські бусолі та далекоміри орієнтують за дирекційним кутом орієнтирного напрямку.

26. Для орієнтування приладів за дирекційним кутом потрібно знати дирекційний кут з точки стояння приладу на орієнтир.

Для орієнтування перископічної артилерійської бусолі потрібно на бусольному кільці та барабані встановити відлік, рівний дирекційному куту орієнтирного напрямку, та, не збиваючи встановленого відліку, маховиком установочного черв’яка навести перехрестя монокуляра на орієнтир.

Для орієнтування далекоміра за дирекційнмм кутом орієнтирного напрямку потрібно:

- навести центральну марку (перехрестя) далекоміра на орієнтир, дирекційний кут напрямку на який відомий;

- встановити на лімбу та барабані точних відліків (по шкалах дирекційних кутів) відлік рівний величині дирекційного кута.

27. Розвідувальні теодоліти на пунктах спряженого спостереження орієнтують за дирекційними кутами та відліками.

Орієнтування за дирекційними кутами при наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження (рис. 2.1) виконують в такій послідовності:

- наводять вертикальний штрих сітки приладу основного пункту на орієнтир, дирекційний кут на який відомий;

- поворотом лімба встановлюють відлік, який відповідає дирекційному куту із спостережного пункту на орієнтир і виключають маховичок повороту лімба;

- наводять теодоліт основного пункту в прилад бокового пункту, знімають дирекційний кут (α_АВ – якщо основний лівий, або α_ВА – якщо основний правий), змінюють на 30-00 і передають його на боковий пункт;

- наводять теодоліт на боковому пункті в прилад основного пункту, встановлюють переданий дирекційний кут і виключають маховичок лімба.

Рисунок 2.1 – Орієнтування приладів на пунктах спряженого спостереження за дирекційними кутами

При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження визначають дирекційні кути з кожного пункту спряженого спостереження на загальний орієнтир, а потім наводять теодоліти в орієнтир і поворотом лімба встановлюють відповідні дирекційні кути на лівому (a_АО ) і на правому (a_ВО ) спостережних пунктах. Після установки відліків виключають маховички повороту лімба.

При орієнтуванні приладів за дирекційним кутом відліки по будь-якій цілі (орієнтиру, реперу) будуть відповідати дирекційному куту на ціль.

28. Для орієнтування теодолітів за відліками (рис. 2.2) при наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження необхідно:

- навести теодоліти, які знаходяться на кінцях баз спряженого спостереження один в одного у встановлені на теодолітах візирні віхи;

- натиснути маховички повороту лімба і поворотом лімба встановити відмітки: на лівому - 30-00, на правому - 0-00;

- виключити маховички повороту лімба.

Рисунок 2.2 – Орієнтування приладів на пунктах спряженого спостереження за відліками

При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження орієнтування по відліках виконують в такому порядку :

- визначають дирекційні кути з лівого α_АО і правого α_ВО пункту на загальний орієнтир та дирекційний кут бази (α_ВА );

- розраховують відліки з лівого (А) і правого (В) пункту по орієнтиру за формулами:

;

- наводять теодоліти в загальний орієнтир та встановлюють поворотом лімбів відліки: на лівому - А, на правому - В і виключають маховички повороту лімба.

При орієнтуванні за відліками лімби розмішуються нулями вправо по базі, а при засічці цілі (орієнтира, репера) відліки будуть відповідати кутам між напрямком бази (з правого на лівий СП) і напрямком на ціль (орієнтир, репер), розраховані за ходом годинникової стрілки: з лівого пункту - А, з правого - В.

29. Дирекційні кути орієнтирних напрямків отримують під час топогеодезичної прив'язки пунктів або вирішенням зворотної топогеодезичної задачі за координатами спостережного пункту і орієнтира.

Якщо на спостережному пункті зорієнтовано бусоль, то для орієнтування далекоміра (розвідувального теодоліта) обирають орієнтир з боку якнайближче в створі бусоль - далекомір (теодоліт) і дирекційний кут на орієнтир визначають за допомогою бусолі.

При відсутності орієнтирів з боків, обирають найбільш віддалений орієнтир перед фронтом. При цьому, якщо зміщення далекоміра (теодоліта) відносно бусолі більш 0,001 дальності до орієнтира, то в дирекційний кут, визначений за допомогою бусолі вводять поправку, розраховану за формулою

,

де: ∆α- поправка в дирекційний кут на зміщення далекоміра (теодоліта) відносно бусолі;

В - відстань між бусоллю та далекоміром (теодолітом), м;

Д - дальність від спостережного пункту до орієнтира, м.

Дирекційний кут, визначений за допомогою бусолі, зменшують на величину поправки, якщо далекомір (теодоліт) розміщений праворуч від бусолі і збільшують, якщо далекомір (теодоліт) розміщений зліва від бусолі.

2.3 Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів

Загальні положення

30. При топогеодезичній прив'язці спостережного пункту визначають прямокутні координати (X, У), абсолютну висоту (h) пункту, а також дирекційні кути з точки встановлення приладу спостереження на один-два віддалених орієнтири.

Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів виконується, як правило, силами та засобами підрозділів оптичної розвідки.

31. Топогеодезичну прив'язку, в залежності від умов обстановки, наявності часу, повноти вихідних даних і характеру місцевості, виконують на геодезичній основі або по карті (аерознімку).

Висоту спостережних пунктів на рівнинній та горбистій місцевості визначають по карті, в гірській місцевості - за допомогою приладів.

В ході топогеодезичної прив'язки на геодезичній основі координати спостережних пунктів визначають за допомогою приладів відносно пунктів геодезичних мереж, а дирекційні кути орієнтирних напрямків – геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами.

В ході топогеодезичної прив'язки по карті (аерознімку) координати спостережних пунктів визначають за допомогою приладів або апаратури топоприв'язки. За початкові приймають добре виражені на місцевості контурні точки і місцеві предмети, координати яких отримані за допомогою спеціальної карти з надрукованими координатами пунктів, карти масштабу 1:25000, 1:50000, 1:100000 або аерофотознімку з координатною сіткою.

Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами, за допомогою магнітної стрілки бусолі (розвідувального теодоліта), а при неможливості застосування перерахованих способів і за контурними точками карти (аерознімка). Крім того, дирекційні кути можуть бути отримані шляхом передачі їх від напрямку з відомим дирекційним кутом одночасним відмічанням по небесному світилу, кутовим ходом або за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв'язки.

32. При топогеодезичній прив'язці спостережних пунктів своїми силами для вимірювання кутів використовують бусоль, розвідувальний теодоліт, далекоміри, а також прилади розвідки, топогеодезичної прив'язки і орієнтування командирських машин управління. Відстань вимірюють далекомірами, бусоллю з використанням далекомірної рейки, за допомогою короткої бази (додаток 2), а також мірного шнура.

При топогеодезичній прив'язці виміряні відстані не повинні перевищувати: стереоскопічними далекомірами ДС–1 - 2км; ДС-1М - 1-3км; ДС-2 - 4км; ДСП-30 – 300м, бусоллю з використанням далекомірної рейки - 200м, квантовими далекомірами – в межах їх технічних можливостей. При вимірюванні відстаней з використанням короткої бази її довжина повинна бути не менше 1/10 відстані, що визначається.

33. Обробка результатів вимірювань, які виконуються в ході топогеодезичної прив'язки за картою (аерофотознімком), проводять графічним методом (на карті, аерофотознімку, приладі управління вогнем), аналітичним методом (за допомогою обчислювача, логарифмічної лінійки, мікрокалькулятора, ЕОМ або таблиці логарифмів) або змішаним (графоаналітичним) методом (по номограмі інструментального ходу та приладу управління вогнем). Під час топогеодезичної прив'язки результати вимірювань на топогеодезичній основі обробляють тільки аналітичним методом.

34. Топогеодезична прив'язка спостережних пунктів проводиться з контролем. При цьому повторно визначають координати пунктів та дирекційні кути орієнтирних напрямків.

При проведенні контролю потрібно:

- визначити координати спостережного пункту від інших контурних точок або іншим способом;

- визначити дирекційні кути незалежними один від одного способами.

При проведенні топогеодезичної прив'язки за допомогою апаратури топоприв'язки проводять контроль точності роботи апаратури шляхом порівняння координат, отриманих апаратурою топоприв'язки, з координатами контрольних точок, розміщених на маршруті руху.

З метою виключення грубих помилок при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки потрібно порівняти координати спостережного пункту, визначених за допомогою апаратури топоприв'язки або приладів, з координатами, визначеними прийомами окомірної зйомки.

Координати вважаються визначеними вірно, якщо розходження не перевищують величин, наведених в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 – Допустимі помилки у визначенні координат

Якщо в процесі контролю отримані розходження в вимірюваннях величини, які не перевищують граничних, то за кінцеве значення приймають:

- при рівноточних вимірюваннях - середньоарифметичне отриманих результатів;

- при нерівноточних вимірюваннях - результати більш точного способу.

Якщо розходження перевищують допустимі, то спочатку перевіряють правильність записів польових вимірювань та розрахунків, а потім польові вимірювання. Якщо помилка не знайдена, то роботу виконують спочатку, використовуючи інші вихідні дані або способи робіт.

Способи визначення координат спостережних пунктів по карті (аерознімку)

35. В залежності від характеру місцевості, наявності і розміщення вихідних точок (пунктів геодезичної мережі, контурних точок), для визначення координат спостережних пунктів за допомогою приладів може застосовуватись полярний спосіб, засічки та ходи.

36. При визначенні координат спостережного пункту полярним способом (рис. 2.3) із спостережного пункту вимірюють дирекційний кут α і дальність Д до контурної точки. Змінивши дирекційний кут на 30-00, вирішенням прямої геодезичної задачі розраховують координати спостережного пункту.

У випадку, коли дирекційний кут вимірювався з контурної точки на спостережний пункт, його на 30-00 не змінюють.

Рисунок 2.3 - Визначення координат полярним способом

37. При визначенні координат спостережного пункту засічками підрозділи оптичної розвідки застосовують, як правило, зворотні засічки за дирекційними кутами, за виміряними кутами, за виміряними відстанями та виміряними кутами й відстанями.

При застосуванні зворотних засічок потрібно, щоб із спостережного пункту було визначено не менше 3 контурних точок, кути між якими повинні бути від 5-00 до 25-00.

Якщо при обробці даних засічок за дирекційними кутами і за виміряними відстанями графічним методом отримують трикутник похибок, то за положення спостережного пункту приймають центр трикутника при умові, що більша із сторін не перевищує 3мм.

38. Для виконання зворотної засічки за дирекційними кутами (рис. 2.4) потрібно:

- встановити бусоль (теодоліт) на спостережному пункті і зорієнтувати за дирекційним кутом;

- визначити дирекційні кути не менш як на три контурні точки та змінити кожний дирекційний кут на 30-00.

Обробку даних проводять графічним методом по карті (аерознімку, ПУВ) або аналітичним методом за допомогою обчислювача 1В520.

Рисунок 2.4 - Визначення координат засічкою за зворотними дирекційними кутами

При графічному методі обробки вимірювань з вихідних (контурних) точок прокреслюють напрямок на спостережний пункт за дирекційними кутами, α_АР , α_ВР та α_СР і на перехресті цих напрямків отримують точку спостережного пункту.

При обробці вимірювань за допомогою обчислювача 1В520 використовують прямокутні координати початкових точок і відповідні напрямки.

39. Зворотну засічку за виміряними кутами (рис. 2.5) виконують по трьох-чотирьох точках (четверту точку використовують для контролю), які обирають так, щоб спостережний пункт знаходився в середині трикутника, отриманого вихідними точками, або поза трикутником, але проти однієї із його вершин.

На місцевості вимірюють кути між напрямками на початкові точки.

Для рішення засічок використовують спосіб Болотова. Для цього на аркуші кальки наколюють точку Р, довільно прокреслюють з неї пряму лінію і послідовно будують кути α, β та γ. Прокреслені напрямки позначають назвою місцевих предметів або зліва направо літерами А, В, С і Д . Після цього кальку накладають на карту та, повертаючи її, суміщають напрямок на кальці з відповідними точками карти (аерознімка). Після суміщення усіх напрямків переколюють основну точку Р з кальки на карту (аерознімок).

Рисунок 2.5 – Визначення координат зворотною засічкою за виміряними кутами

40. Координати спостережного пункту засічкою за виміряними відстанями (рис. 2.6) визначають у такому порядку:

- зі спостережного пункту вимірюють відстань до трьох точок, положення яких на карті (аерознімку) або їх координати відомі;

- на карті (планшеті, аерознімку) з вихідних точок прокреслюють за допомогою циркуля-вимірювача дуги радіусами, відповідними до виміряних відстаней (в масштабі карти, планшета, аерознімка); пересічення дуг покаже місцезнаходження спостережного пункту.

Рисунок 2.6 – Визначення координат за виміряними відстанями

41. При зворотній засічці за виміряними кутами і відстанями на спостережному пункті (рис. 2.7) вимірюють кут між напрямками на дві вихідні точки і відстані до них. Відстані вимірюють за допомогою квантового далекоміру.

Рисунок 2.7 – Визначення координат засічкою за виміряними відстанями і кутом

Обробку результатів вимірювань проводять на обчислювачі 1В520 або графічним методом. При графічному методі обробки на аркуші кальки наколюють точку спостережного пункту, з неї довільно проводять напрямок і будують кут γ. На відповідних напрямках від точки спостережного пункту відкладають відстані до вихідних точок на кальці. Визначивши місцеположення спостережного пункту прийомами окомірної зйомки, накладають кальку на карту і суміщають вихідні точки на кальці з вихідними точками на карті (аерознімку). Переколюють положення СП з кальки на карту.

42. Визначення координат спостережного пункту ходом (рис. 2.8) проводиться в тих випадках, коли за умовами місцевості зі спостережного пункту не видно жодної контурної точки. Як правило, прокладають висячий хід орієнтованим приладом (бусоллю, теодолітом). При прокладанні ходу потрібно намагатись щоб довжина ходу і число сторін було найменшим.

Рисунок 2.8 – Визначення координат висячим ходом

Висячий хід орієнтованим приладом прокладають у такому порядку:

- прилад (бусоль, теодоліт) встановлюють на вихідній точці і орієнтують його за дирекційним кутом;

- наводять прилад на першу точку ходу, знімають значення дирекційного кута напрямку і вимірюють відстань до першої точки ходу;

- переносять прилад на першу точку ходу і орієнтують його в напрямку на вихідну точку за дирекційним кутом зміненим на 30-00, після чого наводять прилад на другу точку ходу, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до другої точки ходу;

- переносять прилад на іншу точку ходу і, зорієнтувавши його в напрямку на першу точку за дирекційним кутом, зміненим на 30-00, наводять на спостережний пункт, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до пункту;

- послідовним рішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати точок ходу, а потім координати спостережного пункту.

В тому випадку, якщо вихідна точка для встановлення приладу не доступна, а також при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки, роботи з прокладання ходу починають з першої точки. Встановивши прилад на першій точці і зорієнтувавши його, вимірюють дирекційний кут і відстань до вихідної точки і змінюють значення дирекційного кута на 30-00. В подальшому прокладання ходу виконують у встановленому порядку.

43. При визначенні координат спостережного пункту за допомогою апаратури топоприв'язки апаратура повинна бути завчасно вивірена і підготовлена до роботи.

Робота з апаратурою топоприв'язки включає підготовчі заходи, підготовку апаратури і безпосередньо визначення координат спостережного пункту. До підготовчих заходів відносяться: вибір початкової точки і маршруту руху, визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини і координати точки її стояння.

44. Початкову точку обирають з таким розрахунком, щоб довжина маршруту до спостережного пункту не перевищувала 3км, а час руху - 20хв. У тому випадку, якщо довжина маршруту перевищує 3км, то на маршруті руху вибирають контрольні контурні точки і визначають їх координати. При під'їзді до цих точок контролюють точність роботи апаратури топоприв'язки і, при необхідності, вводять коректури осі.

45. Дирекційний кут повздовжньої осі командирської машини (ПРП) визначають за допомогою гірокомпаса, бусолі або раніше відомих дирекційних кутів орієнтирних напрямків.

При визначенні дирекційного кута повздовжньої осі за допомогою гірокомпаса встановленого в командирській машині (ПРП) необхідно:

- підготувати гірокомпас до роботи і визначити істинний азимут повздовжньої осі машин;

- визначити зближення меридіанів (γ) розрахунковим способом, за графіком або по карті;

- розрахувати дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:

Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі або виносного гірокомпаса (рис. 2.9), виконують у такому порядку:

- встановлюють прилад за 30-50 м від командирської машини (ПРП) і визначають дирекційний кут по візиру (далекоміру) командирської машини (ПРП);

- з командирської машини (ПРП) визначають кут β_паб по приладу;

- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:

,

де α_паб-км - дирекційний кут з бусолі (гірокомпаса) по візиру (далекоміру) командирської машини (ПРП);

β_паб - кут між повздовжньою віссю машини і напрямком на бусоль (гірокомпас), відрахований за ходом годинникової стрілки.

Рисунок 2.9 – Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі

Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом орієнтирного напрямку (рис. 2.10) проводять в такому порядку:

- завчасно визначають дирекційний кут з початкової точки на віддалений (не ближче 1000 м) орієнтир;

- встановлюють командирську машину (ПРП) над точкою, з якої визначений дирекційний кут (зміщення центру машини від точки не повинно перевищувати 0,001 дальності до орієнтиру) і визначають кут b по орієнтиру;

- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:

;

де α_ор - дирекційний кут з точки стояння командирської машини (ПРП) на орієнтир;

β_ор - кут між повздовжньою віссю машини і напрямком на орієнтир, що відраховується за ходом годинникової стрілки.

Рисунок 2.10 – Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом

46. Для підготовки апаратури топоприв'язки до роботи командирську машину (ПРП) встановлюють на вихідній (контурній) точці або в безпосередній близькості від неї (не далі 10м). В цьому випадку за координати машини приймають координати контурної точки, визначивши їх по карті (аерознімку) за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу.

При неможливості встановлення командирської машини на вихідній точці для визначення її координат потрібно:

- виміряти дирекційний кут і відстань до контурної точки;

- встановити на лічильниках курсопрокладчика (координатора) координати початкової точки, а на шкалі КУРС дирекційний кут напрямку з контурної точки на командирську машину (ПРП);

- ввести в курсопрокладчик (координатор) виміряну відстань, при цьому на лічильниках X і Y будуть встановлені координати точки стояння.

47. Для забезпечення потрібної точності та надійності визначення координат за допомогою апаратури топоприв'язки потрібно:

- визначити дирекційний кут повздовжньої осі машини на початковій точці за допомогою приладів, для орієнтування яких дирекційний кут визначався астрономічним або геодезичним способами;

- контролювати правильність роботи апаратури топоприв'язки під час руху на маршруті;

- обирати початкову точку так, щоб забезпечувалась мінімальна довжина маршруту при максимальному використанні дорожньої мережі;

- визначати координати контурних точок, що використовуються у якості вихідних, за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу або знімати зі спеціальної карти з надрукованими координатами контурних точок;

- під час руху своєчасно змінювати коректуру шляху в залежності від обраного датчика шляху та дорожніх умов;

- рухатися на маршруті з максимальною в даних умовах швидкістю, не допускати різких поворотів і гальмування;

- виключати відхід осі гіроскопу на час стоянки на маршруті.

Топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження

48. Топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження (рис. 2.11) включає:

- визначення прямокутних координат X, Y та абсолютної висоти пунктів (точок встановлення приладів);

- визначення довжини бази ВА;

- визначення дирекційного кута бази α_ВА .

У випадку відсутності взаємної видимості між пунктами, крім того, визначають дирекційний кут з контрольного пункту на загальний орієнтир α_АО, α_ВО (рис. 2.12).

49. Прямокутні координати пунктів спряженого спостереження визначають від точок геодезичних мереж або від однієї контурної точки карти (аерознімка). Координати командно-спостережного (основного) пункту визначають за допомогою приладів одним із способів вказаних у ст. 36-43.

50. При наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження координати бокового пункту визначають відносно основного в такому порядку:

- орієнтують теодоліт основного пункту за дирекційними кутами і знаходять дирекційний кут на боковий пункт;

- вимірюють найбільш точним способом довжину бази;

- розраховують прямокутні координати бокового пункту, вирішуючи пряму геодезичну задачу.

При відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження визначення координат бокового пункту виконують теодолітним (бусольним) ходом в дві-три сторони від основного пункту або від тієї ж контурної точки від якої визначені координати основного пункту.

51. Якщо контурна точка (місцевий предмет) знаходяться на великій відстані або в розташуванні противника і спостерігається з обох пунктів спряженого спостереження (рис. 2.13), то їх топогеодезична прив'язка виконується із засічкою в такому порядку:

- орієнтують теодоліти на обох пунктах за дирекційними кутами;

- визначають довжину бази ВА і дирекційний кут бази (α_ВА ) якомога більш точними способами;

- вимірюють по контурній точці дирекційні кути з кожного пункту і розраховують відліки А і В та кут засічки С за формулами:

;

розраховують трикутник АВС, визначаючи дальності до контурної точки з лівого АС і правого ВС пунктів за формулами:

- змінюючи дирекційні кути з лівого α_АО і правого α_ВО пунктів на 30-00 отримують дирекційні кути з контурної точки на лівий α_ОА і правий α_ОВ спостережні пункти;

- вирішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати спостережних пунктів за відповідними дирекційними кутами і дальностями від контурної точки до пункту.

Для контролю правильності обчислень за отриманими координатами спостережних пунктів обчислюють дирекційний кут і довжину бази і зрівнюють їх з отриманими шляхом вимірювань, різниця не повинна перевищувати 0-05 за напрямком і 5м за довжиною бази. У разі, коли різниця перевищує вказані межі, потрібно перевірити обчислення. Якщо помилка не знайдена то перевіряють орієнтування приладів і визначення координат виконують знову.

52. За довжину бази ВА в спряженому спостереженні приймають горизонтальну відстань між пунктами спряженого спостереження.

Довжину бази визначають:

- проміром за допомогою мірної стрічки або мірного шнура;

- вимірюванням за допомогою квантового далекоміра;

- за допомогою короткої бази, викинутої під прямим кутом до напрямку між пунктами;

- вирішенням трикутника за відомою дальністю до орієнтира (місцевого предмета);

- вирішенням зворотної геодезичної задачі за координатами спряженого спостереження.

53. Визначення довжини бази за допомогою короткої бази проводять в такому порядку:

- наводять теодоліт на одному з пунктів (як правило на боковому) в теодоліт на другому кінці бази і знімають відлік по лімбу;

- змінюють отриманий відлік на 15-00 (віднімають з відліку 15-00, якщо коротка база викинута вліво або додають до відліку 15-00, якщо коротка база викинута вправо);

- поворотом приладу в горизонтальній площині встановлюють на лімбі відлік, змінений на 15-00;

- відміряють від теодоліта в напрямку оптичної осі приладу за допомогою мірного шнура (стрічки) величину короткої бази і відмічають кінець бази віхою;

- з протилежного пункту спряженого спостереження вимірюють горизонтальний кут γ між теодолітом і кінцем короткої бази.

Обчислюють довжину бази спряженого спостереження за допомогою таблиці (додаток 2) або за формулою:

,

де b - довжина короткої бази, яка приймається кратною 10м і повинна бути не менше 1/10 відстані між пунктами спряженого спостереження.

54. При визначенні довжини бази спряженого спостереження вирішенням трикутника потрібно:

- визначити дальність за допомогою квантового далекоміра до орієнтира, що спостерігається з обох пунктів спряженого спостереження;

- зорієнтувавши прилади за відліками, визначити відлік з лівого та правого пунктів на орієнтири і розрахувати кут засічки;

- розрахувати довжину бази рішенням трикутника за формулами :

- якщо дальність розраховувалась з лівого пункту;

- якщо дальність розраховувалась з правого пункту.

Для контролю правильності визначення довжини бази її розраховують від іншого орієнтира або іншим способом. Різниця не повинна перевищувати 5м. Якщо різниця не перевищує вказаної величини, то за довжину бази приймають середнє арифметичне з двох вимірів.

55. При значному перевищенні пунктів спряженого спостереження відносно один одного (більше 1/10 довжини бази) виміряну відстань між пунктами проміром і квантовим далекоміром приводять до горизонту (додаток 3).

56. За дирекційний кут бази в спряженому спостереженні приймають дирекційний кут з правого на лівий спостережний пункт, якщо для роботи застосовуються прилади, в яких оцифрування шкал (лімбів) проведене за ходом годинникової стрілки.

Якщо в приладі шкали оцифровані проти ходу годинникової стрілки (кутомірної шкали), то за дирекційний кут бази приймають дирекційний кут з лівого на правий спостережний пункт.

При наявності взаємної видимості між пунктами спряженого спостереження дирекційний кут бази визначають безпосередньо вимірюванням на місцевості.

При відсутності взаємної видимості, дирекційний кут бази розраховують вирішенням зворотної геодезичної задачі одночасно з розрахунком довжини бази.

Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків

57. Дирекційні кути орієнтирних напрямків в ході топогеодезичної прив'язки визначають способами, перерахованими в ст. 31.

58. При геодезичному способі дирекційний кут орієнтирного напрямку отримують:

- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної мережі;

- вирішенням зворотної геодезичної задачі за координатами пунктів геодезичної мережі;

- одночасно з визначенням координат прив'язки точок при засічках або прокладанні ходу.

59. При гіроскопічному способі орієнтування за допомогою гірокомпаса визначають істинний азимут А орієнтирного напрямку. Від азимуту орієнтирного напрямку до дирекційного кута α цього ж напрямку переходять за формулою:

.

В залежності від типу застосованого гірокомпаса, а також умов роботи, спостерігають і обробляють відмітки по двох - чотирьох точках реверсії.

При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса, стаціонарно встановленого на об'єкті (командирській машині, ПРП), спочатку визначають дирекційний кут повздовжньої осі машини, а потім кут між повздовжньою віссю об'єкта і напрямком на орієнтир β_ор , що розраховується за ходом годинникової стрілки.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:

α _ор = α _осі + β _ор .

60. Дирекційні кути орієнтирних напрямків із астрономічних спостережень визначають:

- за годинним кутом світила;

- за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 бусолі ПАБ-2А із спостереження зірок α і β Малої Ведмедиці.

61. При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку астрономічним способом за годинним кутом світила (рис. 2.13) вимірюють на місцевості за допомогою бусолі з азимутальною насадкою АНБ-1 кут β між напрямками на орієнтирну точку і світило, який відраховують за ходом годинникової стрілки від напрямку на орієнтир до напрямку на світило.

Рисунок 2.13 - Сутьність визначення дирекційного кута за годинним кутом світила

Дирекційний кут світила розраховують за збірником астрономічних таблиць, таблиць обчислення азимуту або визначають з таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила для даного району.

62. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку застосуванням таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила виконують в такому порядку:

- готують бусоль до роботи, встановлюють азимутальну насадку і горизонтують її;

- встановлюють по бусольних шкалах нульові відліки і наводять прилад установчим черв'яком на орієнтир;

- наводять прилад на світило (відліковим черв'яком) і супроводжують його;

- за командою "Стоп" припиняють супровід, фіксують момент часу за годинником і знімають відлік β_св ;

- проводять двічі вимірювання β_св з інтервалом в одну хвилину кожне і перевіряють виконання умови: ;

- наводять прилад на орієнтир і перевіряють відлік по орієнтиру, при цьому відлік повинен бути 0-00 ± 0-01;

- перевіряють горизонтування бусолі;

- за середнім часом спостереження вибирають із таблиць дирекційний кут світила і від нього віднімають відлік β_св відповідно обраному часу спостереження. Отриманий кут є дирекцій ним кутом на орієнтир.

Орієнтир обирають на відстані не ближче 200 метрів. При відстані орієнтира ближче 200м в розрахований дирекційний кут вводять поправку: при відстані 100м – 0-01; 50м – 0-02; 25м – 0-04.

63. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 проводиться за спостереженням двох зірок сузір'я Мала Ведмедиця – α (Полярна зірка) і β (Кохаб).

Роботу виконують в такій послідовності:

- встановлюють бусоль, одягають на патрубок монокуляру азимутальну насадку і закріплюють її;

- прикріпляють до візиру патрон з лампою для освітлення сітки і включають освітлення;

- обертанням відлікового черв'яка бусолі встановлюють на бусольних шкалах нульові відліки;

- обертаючи барабан механізму вертикальної наводки монокуляру бусолі, виводять на середину рівень візиру насадки;

- відшукують на небі Полярну зірку і, обертаючи маховик встановлюючого черв'яка бусолі та повертаючи візир навколо горизонтальної осі насадки, вводять Полярну зірку в поле зору візира;

- відкривають кришку головки візира і, обертаючи маховик повороту головки візира, вводять в поле зору зірку β сузір'я Малої Ведмедиці;

- діючи встановлюючим черв'яком бусолі, мікрометричним гвинтом механізму вертикальної наводки візиру, вводять зображення зірки α в малий бісектор, проти штриху відповідного року, а зображення зірки β- в великий бісектор (рис. 2.14), при цьому оптична вісь візиру (перехрестя сітки) буде співпадати з напрямком істинного меридіану;

- перевіряють установки на бусольному кільці і барабані, якщо вони збились в процесі роботи (не рівні 0-00), то знімають і записують відлік О_СВ ;

- обертаючи маховичок відлікового черв'яка бусолі і, відпустивши захисний гвинт механізму вертикальної наводки візиру, суміщають перехрестя сітки візира із зображенням орієнтира, азимут на який потрібно визначити;

- знімають відлік по бусольному кільцю та барабану О_ОР , якщо відлік на бусольному кільці і барабані при наведенні на зірки рівний 0-00, то відлік по орієнтиру буде істинним азимутом на дану точку, якщо О_СВ не рівний нулю, то розраховують азимут на орієнтир за формулою:

.

Для отримання більш точного значення істинного азимуту його визначають 3-4 рази. За кінцеве значення приймають середнє арифметичне із отриманих значень.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:

При віддаленні орієнтира ближче 200м в обчислений азимут вводять поправку згідно ст.62.

64. Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі виконують в такому порядку:

- встановлюють бусоль і визначають магнітний азимут на орієнтир Аm_ср з трьох незалежних вимірювань (максимальна різниця в магнітних азимутах орієнтирного напрямку не повинна перевищувати 0-04; якщо одне із значень азимута перевищує 0-04, то його виключають і проводять ще одне вимірювання);

- переходять від виміряного магнітного азимута до дирекційного кута на орієнтир за формулою:

Поправку бусолі ∆Аm визначають на місцевості як різницю магнітного азимута і дирекційного кута одного і того ж орієнтирного напрямку.

Магнітний азимут при визначенні поправки бусолі вимірюють не менше п'яти разів. Дирекційний кут на орієнтир визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами.

Поправку бусолі в неаномальних районах не змінюють в радіусі 10км від точки, на якій вона визначена. При переміщенні на відстань більше 10км поправку бусолі потрібно визначати знову.

65. Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за контурними точками карти потрібно:

- обрати по карті (аерознімку) і на місцевості дві контурні точки, між якими є пряма видимість і на одній із яких можна встановити прилад, відстань між орієнтирами повинна бути не менше 10см по карті (аерознімку);

- визначають по карті за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу прямокутні координати контурних точок;

- вирішенням зворотних геодезичних задач розраховують дирекційний кут з контурної точки, над якою встановлюється прилад, на точку, по якій визначають дирекційний кут;

- встановлюють прилад над точкою і орієнтують його за розрахованим дирекційним кутом.

Якщо прямокутні координати спостережного пункту визначені, то за початкову точку, над якою буде встановлюватися прилад, можна приймати місцеположення спостережного пункту.

66. Дирекційний кут орієнтирного напрямку кутовим ходом визначають в тому ж порядку, що і при прокладанні ходу. При цьому сторони кутового ходу обирають, по можливості, більшими і їх довжину не вимірюють.

За вихідні напрямки використовують напрямки, дирекційні кути яких відомі або отримані гіроскопічним чи астрономічним способом.

67. При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу використовують дані поста передачі орієнтування, який повинен знаходитись на відстані не більше 10км від спостережного пункту.

На спостережному пункті повинні бути відомі координати поста передачі орієнтування, світило і точка наводки, графік роботи поста, позивні і частота радіостанції поста передачі орієнтування.

При відмічанні по Сонцю прилади наводять в правий край диска, при відмічанні по Місяцю - в невищерблений край, а в повний Місяць - в правий край диска Місяця.

Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу на спостережному пункті потрібно:

- підготувати бусоль і азимутальну насадку до роботи;

- встановити нульові відліки на бусольних шкалах і навести прилад в орієнтир;

- увімкнути радіостанцію на вказаній частоті і приймати команди поста передачі орієнтування (запрошувати радіостанцію, що передає, забороняється);

- навести прилад відліковим черв'яком на світило і супроводжувати його;

- по команді "СТОП" з поста передачі орієнтування припинити супроводження, зняти і записати відлік β_СВ ;

- записати дирекційний кут α_СВ , переданий по радіостанції на момент відмічання;

- обчислити дирекційний кут на орієнтир за формулою: .

З метою контролю відмічання по світилу і обчислення дирекційного кута повторюють 1-2 рази. Допустима різниця між значеннями дирекційного кута на орієнтир при роботі з бусоллю, не повинна перевищувати 0-02.

68. При передачі орієнтування за допомогою гірокурсопокажчика апаратури топоприв'язки командирської машини (ПРП) потрібно:

- на визначеній точці підготувати апаратуру топоприв'язки до роботи;

- з прибуттям командирської машини (ПРП) на спостережний пункт зняти із шкали КУРС курсопрокладчика (координатора) дирекційний кут повздовжньої осі машини (α_осі );

- підготувати до роботи далекомір (візир) і координатор (азимутальний покажчик), встановивши по шкалах азимута 0-00;

- обертаючи башту навести вертикальний штрих сітки далекоміра (візира) на орієнтир і зчитати зі шкал азимута дирекційний кут орієнтирного напрямку.

2.4 Основні елементи обчислень при топогеодезичній прив'язці

69. Основними елементами при обробці результатів вимірювань в ході топогеодезичної прив'язки є вирішення прямої, зворотної геодезичної задачі та трикутника.

70. Вирішення прямої геодезичної задачі на площині (рис. 2.15) зводиться до обчислення прямокутних координат точки (Х_В, Y_В ), за відомими координатами заданої точки (Х_А, Y_А ),(α_АВ ) на точку, що визначється.відстанню між ними (АВ) і дирекційним кутом з заданої точки.

Рисунок 2.15 – Пряма та обернена геодезичні задачі

Пряма геодезична задача на обчислювачі СТМ та логарифмічній лінійці розраховується в такому порядку (бланк 1):

- записують в бланк координати точки А (дія 1;2), відстань АВ (дія 3) і дирекційний кут α_АВ (дія 4);

- згідно із значенням (α_АВ обчислюють кут R (рис. 2.16) та 15-00-R (дія 5 і 6);

- обчислюють приріст координат (дія 7 і 8) за формулами:

- визначають знаки приросту координат згідно рис. 2.16

- обчислюють прямокутні координати точки В (дія 9 і 10)

Бланк 1

Вирішення прямої геодезичної задачі

71. Обчислення приросту координат на логарифмічній лінійці проводять в такому порядку:

- встановлюють початок (кінець) шкали движка проти відстані АВ на шкалі N_Q+1 ;

- риску візира встановлюють на значення кута 15-00-R по шкалі sin або S i T, в залежності від величини кута 15-00-R;

- знімають по шкалі N_Q+1 значення ∆Х;

- переводять риску візира на величину R і знімають по шкалі N_Q+1 значення ∆У.

72. Для обчислення приросту координат на обчислювачі СТМ потрібно:

- встановити початок шкал рухомого кола проти відстані АВ на шкалі чисел (шкала 3) основного кола;

- індекс движка встановити на величину 15-00-R по шкалі синусів (шкали 4 або 5) і по шкалі 3 проти індексу читають ∆X;

- індекс встановити на величину R по шкалі синусів (шкали 4 або 5) і по шкалі 3 проти індексу прочитати ∆У.

Кількість цілих знаків в прирості координат визначають виходячи із такого правила: - якщо 15-00-R (R) по величині від 0-95,7 до 15-00, то

0,1 АВ≤∆Х(∆У)≤АВ

- якщо 15-00-R (R) по величині від 0-09,5 до 0-95,7, то

0,01 АВ≤∆Х(∆У)≤0,1 АВ

- якщо 15-00-R (R) по величині від 0-01 до 0-09,5 то

0,001 АВ≤∆X (∆У)≤0,01 АВ.

73. Вирішення зворотної геодезичної задачі (див. рис. 2.15) на площині зводиться до обчислення дирекційного кута з даної точки на іншу і відстані між ними за прямокутними координатами цих точок.

Вирішення зворотної геодезичної задачі на логарифмічній лінійці і обчислювачі СТМ (бланк 2) проводиться в такому порядку:

1. Визначають значення приросту координат за формулою:

(дія 5 і 6);

2. Обчислюють величину кута ρ (дія 2) за формулою:

де b - менше із приросту координат ∆X або ∆Y;

а - більше із приросту координат ∆X або ∆У;

Обчислення проводяться в такій послідовності:

Примітка. Якщо значення b більше значення а в 10 разів, то відлік знімають зі шкали 1 обчислювача (шкали тангенсів логарифмічної лінійки); якщо більше 10, але менше 100, зі шкали 2 обчислювача (шкали S і Т логарифмічної лінійки) і зменшують в 10 разів.

3. Обчислюють дирекційний кут α_АВ по величині ρ, користуючись таблицею 2, і записують в бланк (дія 8).

4. Обчислюють відстань АВ (дія 9) за формулою:

в такій послідовності:

Таблиця 2 - Визначення дирекційного кута цілі через кут ρ

Бланк 2

Вирішення зворотної геодезичної задачі на обчислювачі СТМ або логарифмічній лінійці

74. При більш точних розрахунках на логарифмічній лінійці відстань АВ визначають через приріст ∆а більшої різниці координати "а".

де

Для визначення величини ∆а край шкали движка встановлюють проти величини " b " на шкалі N_Q+1 корпуса лінійки, а потім встановлюють візирну лінію проти значення ρ/2 на відповідній шкалі тангенсів і на шкалі N_Q+1 знімають величину ∆а. При цьому, якщо кут ρ/2 брався по шкалі tg, то 0,1 b ≤ ∆а ≤ b, якщо по шкалі синусів, то 0,01 b ≤ ∆а ≤ 0,1 b, і якщо по точках шкали S і T, то 0,001 b ≤ ∆а ≤ 0,01 b.

75. Обчислення дальності при її визначенні за допомогою короткої бази здійснюють (рис. 2.18) за формулою:

Д= b /tgγ

Обчислення проводять у такому порядку:

Кількість цілих знаків у числі визначають виходячи з величини γ:

- якщо γ встановлювали по шкалі tg логарифмічної лінійки (шкалі 1 обчислювача СТМ), то b ≤Д≤10 b;

- якщо γ встановлювали по шкалі S і Т логарифмічної лінійки (шкалі 2 обчислювача СТМ), то 10 b ≤Д≤100 b.

Приклад: Обчислити відстань АВ, якщо на одній із точок перпендикулярно напрямку АВ відкладена допоміжна база:

b =45м, кут γ =1-27,3

АВ=45/tg1-27,3=336м.

76. Обчислення горизонтальної дальності за виміряною похилою дальністю проводять за формулою:

Обчислення проводять в такому порядку:

Приклад: Обчислити горизонтальну дальність, якщо похила дальність Д_П = 4870м, а кут місця ξ =1-85.

Рішення. м.

77. Обробку результатів зворотної засічки за дирекційними кутами аналітичним методом проводять в такому порядку:

- визначають прямокутні координати контурних точок (А і В);

- вирішенням зворотної геодезичної задачі обчислюють дирекційний кут α_АВ і відстань ВА;

- змінюють дирекційні кути α_РА і α_РВ на 30-00 і обчислюють кути А і В:

А= α_АР - α_ВА ; В= α_ВР – α_ВА ;

- обчислюють кут γ= α_РА - α_РВ ;

- обчислюють відстань від контурних точок до точки, що прив'язується, за формулами:

- вирішенням прямих геодезичних задач обчислюють координати точки Р відносно точок А і В. Різниця в координатах не повинна перевищувати 20м, якщо координати контурних точок взяті з каталогу (списку) координат геодезичних мереж, і 50м, якщо координати визначались по карті масштабом не менше 1:50000.

2.5 Вибір орієнтирів і складання схем орієнтирів

78. Орієнтири призначають з метою забезпечення швидких і надійних передач (прийомів) цілевказання і доповідей про розвідані цілі, а також для визначення місцеположення розвіданих цілей на місцевості відносно орієнтирів.

Орієнтири обирають з правого флангу на лівий за рубежами від себе до противника. Кількість орієнтирів повинна бути невеликою і кожному з них присвоюється свій номер.

Орієнтирами обирають окремі чітко спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і відносно яких легко передавати цілевказання.

Всі орієнтири старшого начальника, які спостерігаються з даного спостережного пункту, є обов'язковими для підрозділів розвідки. Їх вносять в схему орієнтирів і за ними зберігаються номери, які присвоєні старшим начальником.

В ході наступу, по мірі просування вперед підрозділів розвідки, призначають нові орієнтири. В обороні орієнтири обирають як перед переднім краєм, так і в глибині оборони своїх військ.

По кожному орієнтиру визначають із спостережного пункту дирекційний кут і дальність, і готують схему орієнтирів. Дальності до орієнтирів визначають за допомогою приладів, по карті або окомірним способом. Кути визначають за допомогою приладів.

79. Схема орієнтирів являє собою креслення вільного масштабу, на яке в перспективному вигляді наносять орієнтири в смузі (секторі) розвідки. Під час викреслення схеми орієнтирів наносять:

- умовний знак спостережного пункту, з якого ведуть спостереження і підписують його координати;

- лінію основного напрямку стрільби і біля кінця цієї лінії підписують дирекційний кут основного напрямку;

- орієнтири із збереженням їх вигляду і відносного розміщення на місцевості (ближній - ближче, дальній - далі від точки СП), біля кожного орієнтира підписують його умовну назву, номер, дирекційний кут і дальність до нього в метрах;

- напрямок (лінії) з точки спостережного пункту на орієнтир. При цьому прокреслена лінія повинна підходити до тієї точки орієнтиру на яку візирувався прилад при вимірюванні кутів.

В заголовку схеми вказують для якого спостережного пункту вона складена. Внизу схема підписується тим, хто її відпрацював і вказується дата відпрацювання.

2.6 Інженерне обладнання і маскування спостережних пунктів

80. Для захисту особового складу, приладів і техніки спостережні пункти обладнують в інженерному відношенні, а також добре маскують від наземного і повітряного спостереження противника.

Інженерне обладнання командно-спостережного пункту включає споруди відкритого або закритого типу для спостереження, а також для укриття та розміщення особового складу, приладів спостереження і засобів зв'язку.

Інженерне обладнання бокового спостережного пункту включає зведення споруд відкритого типу для спостереження.

81. Інженерне обладнання спостережних пунктів проводять, як правило, вночі з урахуванням можливого застосування противником приладів радіолокаційної розвідки і нічного бачення. Роботи, що не закінчені до світанку, повинні бути добре замасковані на день. В процесі інженерного обладнання спостережних пунктів розвідка противника не припиняється.

82. В лісових районах місця для спостережних пунктів можуть бути обладнанні на високих деревах і спеціально обладнаних вишках, замаскованих від спостереження противником.

83. При діях взимку для інженерного обладнання спостережних пунктів широко застосовуються підривні роботи і розмерзання ґрунту. Укриття для особового складу утеплюються.

84. На болотистій місцевості окопи для спостережних пунктів і укриття для особового складу та бойової техніки споруджуються напівнасипного та насипного типу.

85. На морському узбережжі при обладнанні спостережних пунктів широко застосовуються природні сховища (розщілини, печери в берегових скелях і т.д.).

86. Для укриття командно-спостережних пунктів від спостереження противником потрібно:

- використовувати маскувальні властивості місцевих предметів і місцевості;

- застосовувати табельні маскувальні засоби і місцеві матеріали;

- проводити маскувальне фарбування техніки і приладів під колір навколишнього середовища;

- підтримувати маскувальну дисципліну.

87. 3 метою підтримки маскувальної дисципліни потрібно:

- зайняття командно-спостережного пункту проводити потайки, не допускати переміщення особового складу на видимих противником ділянках місцевості;

- для ведення розвідки на командно-спостережному (спостережному) пункті мати мінімально необхідну кількість особового складу і приладів;

- при виконанні інженерних робіт не порушувати малюнка місцевості, не вирубувати без потреби дерева і кущі, не витоптувати траву;

- інженерне обладнання пунктів проводити вночі або в умовах обмеженої видимості, добре маскуючи споруди і сліди робіт;

- в нічний час розводити багаття тільки у встановлених для цього місцях, не користуватись на пунктах кишеньковими ліхтариками;

- не припускати, особливо вночі, шуму, балачок, голосних команд і сигналів;

- обмежувати роботу засобів радіозв'язку на передачу.

Розділ 3

ОРГАНІЗАЦІЯ І ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ІЗ СПОСТЕРЕЖНИХ ПУНКТІВ

3.1 Загальні положення щодо організації розвідки

88. На кожному спостережному пункті розвідка організовується з моменту його зайняття і ведеться безперервно до його залишення.

Розвідка за допомогою оптичних та оптикоелектронних приладів включає:

- вивчення місцевості в розташуванні противника;

- спостереження за діями противника з метою виявлення його живої сили, вогневих засобів, оборонних споруд та інших цілей;

- визначення положення (координат) цілей і вивчення характеру їх дій;

- спостереження за положенням та діями своїх військ.

89. Вивчення місцевості включає:

- топографічне орієнтування на місцевості і порівняння карти з місцевістю;

- вибір орієнтирів і визначення їх місця розташування;

- визначення полів невидимості із спостережного пункту;

- визначення ділянок місцевості в розташуванні противника зручних для розміщення його спостережних пунктів, вогневих позицій артилерії, ПТРК, позицій засобів високоточної зброї та інших об'єктів розвідки.

90. Для ведення розвідки противника призначають:

- взводу розвідки - смугу розвідки і райони особливої уваги;

- відділенню розвідки - смугу (сектор) розвідки або напрямок розвідки;

- розвіднику - сектор (об'єкт) або напрямок розвідки.

Смуга (сектор) розвідки призначається у відповідності із завданням, яке виконує частина (підрозділ) і можливостями існуючих сил і засобів розвідки.

Райони особливої уваги включають місця ймовірного розташування найбільш важливих об'єктів (цілей), особливо засобів високоточної зброї, вогневих позицій артилерії, мінометів, ПТРК, командних і спостережних пунктів, оборонних споруд, зосередження танків та мотопіхоти противника.

Об'єкт розвідки призначають під час ведення бойових дій в місті, в горах та при прориві укріпленого району, а також під час підготовки до наступу, коли за короткий час необхідно розвідати добре замасковані вогневі засоби та оборонні споруди противника.

Напрямок розвідки, як правило, призначають під час розвитку наступу в глибині оборони противника, в ході зустрічного бою та при переслідуванні противника, що відступає.

Спостереження в смузі (секторі, напрямку) розвідки ведеться на глибину прямої видимості і повинне забезпечувати добування даних про противника, необхідних для його вогневого ураження.

91. Розвідка із спостережних пунктів ведеться активно, безперервно та потай, в тісній взаємодії з розвідкою інших родів військ і повинна забезпечувати своєчасне отримання найбільш повних і точних розвідувальних даних про противника.

Активність розвідки полягає в наполегливому прагненні добути необхідні розвідувальні відомості про противника і досягається: вмілим і своєчасним застосуванням приладів спостереження, нових прийомів та способів ведення розвідки; проявленням ініціативи та наполегливості, що засновані на правильному розумінні завдань і обстановки, знанням організації військ противника, його техніки і тактики ведення бою; своєчасним уточненням і постановкою додаткових завдань особовому складу.

Безперервність розвідки полягає у веденні її у всіх видах бойових дій, вдень і вночі, в будь-яких умовах місцевості і погоди та досягається ретельною організацією роботи особового складу на спостережних пунктах, своєчасною постановкою завдань і систематичним контролем за веденням розвідки, передачею розвідувальних даних при зміні підрозділів, своєчасною зміною спостережних пунктів в ході бою.

Потайливість розвідки полягає у виконанні вимог, що виключають можливість виявлення противником спостережних пунктів і досягається ретельним маскуванням висування, розгортання та інженерного обладнання спостережних пунктів, дотриманням дисципліни в роботі, а також світлового і радіолокаційного маскування при веденні розвідки вночі.

Своєчасність розвідки полягає у добуванні і поданні розвідувальних даних в терміни, що вказані старшим начальником та досягається ретельною організацією розвідки зі спостережних пунктів, застосуванням найбільш ефективних засобів і способів розвідки, високою професійною підготовкою особового складу розвідувальних підрозділів, а також скороченням часу на обробку і доповідь результатів розвідки.

3.2 Цілевказання

92. Швидкість і правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказання.

Цілевказання повинно бути коротким і зрозумілим. Спосіб цілевказання повинен забезпечувати можливість швидко знайти ціль тому, хто отримує цілевказання. Для цього необхідно:

- вивчити місцевість в смузі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовну назву місцевості і орієнтири;

- вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями;

- знати місця розміщення (координати) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказання;

- підготувати завчасно для цілевказання прилади, графіки та таблиці;

- знати способи цілевказання та правильно їх застосовувати у відповідності з обстановкою.

93. Всі розрахунки для цілевказання проводить той, хто дає цілевказання. Під час цілевказання вказують:

- кому адресовано цілевказання;

- положення цілі на місцевості;

- найменування цілі та її ознаки;

- характерні ознаки місцевості та місцевих предметів в районі цілі;

- завдання: "спостерігати", "засікти", "доповісти відлік" і т.п.

При цілевказанні для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: "Наводити в середину", "Наводити в правий край" і т.д.

Той, хто приймає цілевказання повинен вжити всі заходи для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходження цілі, він знаходить її за характерними ознаками і доповідає:

- "Ціль бачу", якщо він знайшов ціль на місцевості;

- "Ціль не видно", якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно;

- "Ціль не зрозумів", якщо він не зрозумів місце розташування цілі.

В цьому випадку той, хто дає цілевказання, повинен його уточнити або повторити іншим способом, який би забезпечив з'ясування і знаходження цілі тим, хто приймає цілевказання.

Той, хто дає цілевказання повинен впевнитися в тому, що той, хто приймає цілевказання вірно зрозумів місце розташування і характер цілі.

94. Цілевказання проводять такими способами:

- наведенням приладу в ціль;

- за відліком приладу;

- за зміненим відліком;

- від орієнтира (місцевого предмета);

- в полярних координатах;

- в прямокутних координатах.

Крім цих способів цілевказання може бути проведене вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами).

95. Цілевказання наведенням приладу в ціль є найнадійнішим способом, коли той хто дає і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті. При цьому способі той, хто дає цілевказання наводить прилад в ціль і вказує тому, хто приймає її властивості. Наприклад: "У верхньому правому куті перехрестя з'єднання ходів сполучення. Спостерігати".

96. Цілевказання за відліком приладу застосовується, коли той, хто дає і той хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті і використовують для спостереження однаково орієнтовані прилади (далекомір, теодоліт, бусоль).

Той, хто дає цілевказання наводить перехрестя (марку) свого приладу в ціль, знімає та передає відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та вказує характерні ознаки цілі.

Наприклад: "Дирекційний 34-80, кут місця плюс 5, танк в окопі, видно ствол, доповісти дальність".

Той, хто приймає цілевказання встановлює на своєму приладі вказаний відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та знаходить ціль на місцевості за її характерними властивостями.

97. Цілевказання за зміненим відліком є основним способом цілевказання з одного пункту спряженого спостереження на інший.

При цьому способі той, хто дає цілевказання повинен:

- навести перехрестя приладу в ціль, зняти відлік по цілі і кут місця цілі;

- визначити дальність до цілі;

- визначити приблизне значення кута засічки за графіком (рис.3.1) або розрахувати кут засічки за формулою:

С = Б / (0,001×Д),

де Б - величина бази (відстань між пунктами),

Д - дальність до цілі, м;

- змінити відлік по цілі на величину кута засічки С, виходячи з такого правила: при роботі з приладами, що мають оцифровку шкал за ходом годинникової стрілки (розвідувальні теодоліти, шкали дирекційних кутів далекомірів та бусолі), при цілевказанні з лівого спостережного пункту на правий відлік зменшується, а з правого на лівий - збільшується; при роботі з приладами по кутомірних шкалах (оцифровка проти ходу годинникової стрілки) при цілевказанні з лівого на правий спостережний пункт відлік збільшується, а з правого на лівий – зменшується;

- передати цілевказання.

Приклад 1. Цілевказання передається на боковий спостережний пункт, розміщений праворуч від командно-спостережного пункту. З командно-спостережного пункту визначили відлік по цілі А=15-64, кут місця ξ=+0-09, дальність Д=2500 м. Відстань між пунктами Б=320 м.

Рис. 3.1 Графік для визначення наближеного значення величини кута засічки С

С=320/2,5=1-28.

Визначають відлік В для бокового СП:

В=А-С=15-64 - 1-28=14-36.

Передають цілевказання на боковий спостережний пункт "Правому 14-36, кут місця плюс 9, кулемет веде вогонь, засікти".

Рішення. Визначають кут засічки за графіком (рис. 3.1): С=1-60. Розраховують відлік А по цілі для командно-спостережного пункту: А=В+С=14-74+1-60=16-34.Цілевказання на командно-спостережний пункт: "Лівому 16-34, кут місця мінус 3, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання повинен:

- встановити на приладі прийнятий відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі;

- спостерігаючи в прилад, знайти ціль за демаскуючими ознаками.

98. Цілевказання від орієнтира (місцевого предмета) застосовують без перерахунку для того, хто приймає, в таких випадках:

- коли той, хто дає та той, хто приймає цілевказання знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше ніж на 100м;

- коли ціль знаходиться поблизу орієнтира.

В цих випадках той, хто дає цілевказання визначає та передає тому, хто приймає:

- горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром;

- різницю дальностей до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром у поділках кутоміра.

Приклад 1. "Орієнтир третій, праворуч 30, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти".

Приклад 2. "Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти дальність".

Той. хто приймає цілевказання наводить прилад у вказаний орієнтир і, вимірявши переданий кут, знаходить ціль за характерними ознаками, враховуючи віддалення її від орієнтира або кутову величину перевищення.

Якщо дальність спостереження того, хто дає й того, хто приймає цілевказання значно відрізняються одна від одної, величину кута з пункту того, хто дає між напрямком на ціль і на орієнтир помножують на коефіцієнт віддалення (Кв). Коефіцієнт віддалення розраховують за формулою:

Кв = Дд / Дп ,

де Дд - дальність до орієнтира від того, хто дає цілевказання;

Дп - дальність до орієнтира від того. хто приймає цілевказання.

Величина коефіцієнтів віддалення по кожному орієнтиру може бути розрахована завчасно з округленням до 0,1.

Різницю дальностей до цілі і орієнтира передають без змін.

Якщо поблизу цілі немає орієнтира, але є місцевий предмет, що добре спостерігається, то цілевказання може бути передане переходом від орієнтира до місцевого предмету, а потім від нього до цілі.

Приклад: "Орієнтир четвертий, праворуч 70, ближче 200, курган, від нього праворуч 25, вище 3, ПТРК в окопі, засікти".

99. Цілевказання в полярних координатах може даватися відносно спостережного пункту, того, хто дає цілевказання або відносно спостережного пункту, того, хто приймає цілевказання.

Цілевказання відносно спостережного пункту того, хто дає цілевказання, виконують в такій послідовності:

Той, хто дає цілевказання:

- визначає дирекційний кут (відлік) приладу по цілі і дальність до цілі в метрах;

- передає цілевказання, вказуючи найменування свого спостережного пункту, місцерозташування цілі в полярних координатах, найменування цілі та її характерні ознаки.

При передачі цілевказання слова "дирекційний кут" та "дальність" можуть не вказуватися.

Приклад 1. "Груповий,42-60, 3450, скупчення піхоти в чагарнику на полі "Яскравому". Сспостерігати".

Той, хто приймає цілевказання:

- наносить ціль на карту (ПУВ) відносно пункту того, хто дає цілевказання;

- визначає зі свого спостережного пункту дирекційний кут (відлік) по цілі і дальність до неї в метрах;

- встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) по цілі і на відповідній дальності знаходить ціль за її ознаками.

Цілевказання в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання виконують в такій послідовності.

Той, хто дає цілевказання:

- визначає положення цілі на місцевості і наносить її на карту (ПУВ);

- визначає по карті (ПУВ) для спостережного пункту того, хто приймає цілевказівку, дирекційний кут (відлік) та дальність до цілі в метрах;

- передає цілевказання, вказуючи найменування цілі, її місцеположення в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання, і характерні ознаки цілі.

Приклад 2. "Батарейний 29-40, 4800, БТР на узліссі лісу "Темний", спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) і на вказаній дальності знаходить ціль за її ознаками.

100. Для цілевказання в прямокутних координатах, той, хто дає цілевказання, визначає по карті (ПУВ) прямокутні координати цілі та передає приймаючому цілевказівку.

Приклад: "Ікс 49620, ігрек 16840, скупчення автомобілів в гаю, спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання:

- за отриманими координатами наносить ціль на карту (ПУВ) і визначає дирекційний кут (відлік) і дальність до цілі зі свого пункту;

- встановлює на приладі отриманий дирекційний кут (відлік) і на виміряній дальності знаходить ціль по її ознаках.

3.3 Ведення розвідки. Засічка цілей

101. Розвідка на спостережних пунктах ведеться черговими розвідниками позмінно.

У випадку необхідності за розпорядженням командира частини (підрозділу) для ведення розвідки зі спостережних пунктів залучається весь особовий склад взводу (відділення) розвідки.

Розвідник, що змінюється повідомляє тому, хто заступає на чергування, про все, що він помітив в розташуванні противника, кому і коли про це доповідалось, передає прилади спостереження і журнал розвідки і обслуговування стрільби.

102. Починаючи чергування на спостережному пункті, розвідник повинен з'ясувати умовне найменування місцевих предметів, поставлене завдання, вивчити місцевість в заданій смузі (секторі, напрямку) розвідки, перевірити орієнтування приладів, а також з'ясувати на місцевості положення раніше розвіданих цілей.

Під час чергування розвідник повинен:

- вести спостереження за противником;

- знати положення своїх військ і спостерігати за їх діями;

- визначати місцеположення розвіданої цілі найбільш точним в даних умовах способом;

- записувати в журнал розвідки і обслуговування стрільби про розвідані цілі і про все помічене в розташуванні противника;

- засікати вибухи снарядів (мін) при обслуговуванні стрільби своєї артилерії;

- до наступу темного часу підготуватися до ведення розвідки вночі.

103. Для виявлення цілі розвідник ретельно вивчає місцевість в розташуванні противника, проводячи спостереження за рубежами і ділянками в даному секторі розвідки.

За тими ділянками місцевості, на яких виявлено ознаки цілі, розвідник спостерігає особливо уважно.

Після того, як ціль буде виявлено або помічено її ознаки, розвідник повинен вивчити характер її діяльності.

104. Розвідник в доповіді командиру про розвідану ціль вказує: положення цілі на місцевості, її найменування, характерні ознаки цілі і місцевості біля неї, а також діяльність цілі.

Наприклад:

1. "Орієнтир третій, ліворуч 15, вище 4, кулемет на узліссі гаю "Клин", веде вогонь".

2. "Орієнтир перший, праворуч 30, нижче 5, танк в окопі".

3. "Дирекційний 34-80, дальність 1850, ПТРК в окопі, виконав 2 пуски".

105. Для безперервного спостереження за ділянкою очікуваного розміщення важливої цілі може бути спеціально призначений розвідник із завданням виявлення і вивчення даної цілі. Він повинен слідкувати за очікуваною ціллю і докладно записувати в журнал розвідки і обслуговування стрільби все помічене в районі цілі (людей, блиск скла, дим, пил, зміна кольору та виду рослинності і т.д.).

106. Розвідник повинен завжди знати положення своїх передових підрозділів, значення сигналів, які вони подають.

Свої спостереження розвідник доповідає командиру, наприклад:

"Орієнтир другий, праворуч 30, далі 200, наші танки вийшли на поле "Зелене".

107. Засічка цілей (орієнтирів, реперів) зі спостережних пунктів проводиться за допомогою орієнтованих оптичних приладів. В ході засічки визначають полярні або біполярні координати цілі (орієнтира, репера), а потім розраховують їх прямокутні координати. Засічка цілі може проводитися:

- з одного спостережного пункту за допомогою далекоміра або кутовимірювального приладу і секундоміра;

- з пунктів спряженого спостереження.

У випадку неможливості засічки цілі за допомогою приладів її місцерозташування може бути визначене прийомами окомірної зйомки по карті або відносно орієнтирів. Координати таких цілей вважаються визначеними "приблизно" і уточнюються засічкою за допомогою приладів.

108. Цілі, що засікають, можуть спостерігатися довгий час або виявляти себе короткочасно.

До цілей, що спостерігаються довгий час, відносяться цілі, у яких проглядаються елементи самої цілі (щит, ствол гармати, башта і т.д.). До цієї групи також відносяться орієнтири, дійсні репери.

До цілей, що виявляють себе короткочасно, відносяться цілі, що не спостерігаються зі спостережного пункту, засічка яких проводиться за блиском пострілу, димом, пилом і т.д.

109. При засічці нерухомої цілі за допомогою квантового далекоміра далекомірнику дається цілевказання, наприклад: "Далекомірнику, орієнтир сорок третій, вправо 40, вище 3, танк в окопі, засікти".

Далекомірник наводить перехрестя сітки далекоміра в указаному напрямку, знаходить ціль і доповідає: "Ціль бачу".

Для засічки цілей необхідно:

- навести перехрестя сітки (марку) далекоміра в ціль і натиснути кнопку "ПУСК";

- по готовності далекоміра для виміру дальності (загорання лампочки) натиснути кнопку "Вимірювання";

- зняти величину дальності до цілі з індикатора "Дальність";

- зняти дирекційний кут напрямку на ціль.

Для засічки рухомої цілі за допомогою квантового далекоміра далекомірнику дається цілевказання, наприклад: "Далекомірнику, орієнтир тридцять другий, група бойових машин піхоти, по головному, приготуватися до засічки, темп 30 секунд".

Далекомірник наводить перехрестя (марку) далекоміра в ціль, натискує кнопку "Пуск", доповідає: "Далекомір готовий і супроводжується". За командою "Увага" і наступній (через 3-5с) команді "Стоп" далекомірник натискає кнопку "ВИМІРЮВАННЯ", знімає дальність, дирекційний кут і доповідає їх командиру. Потім далекомірник продовжує супроводжувати і засікати ціль за командами командира.

110. Засічка цілей стереоскопічним далекоміром проводиться в такій послідовності:

- обертаючи маховик вертикальної і горизонтальної наводки, встановлюють вимірювальну марку так, щоб вона розміщувалась над ціллю з просвітом наближено рівним 1/3 - 1/4 висоти марки;

- обертанням вимірювального валика суміщають по глибині ціль і марку так, щоб вони спостерігалися на одній дальності, при цьому ближні допоміжні марки повинні спостерігатися ближче цілі, а дальні - далі цілі;

- знімають відлік по шкалі дальності, а потім збивають установку марки по дальності поворотом вимірювального валика і повторно вимірюють дальність; за дальність до цілі приймають середнє арифметичне з двох-трьох вимірювань;

- знімають по шкалах лімба і відлікового барабана дирекційний кут на ціль.

111. При засічці з пунктів спряженого спостереження цілі, що спостерігаються довгий час, а також орієнтирів і реперів необхідно, щоб перехрестя сіток оптичних приладів наводились в одну й ту саму точку цілі (орієнтира, репера).

Для засічки цілі після цілевказівки її спостережним пунктам і отримання доповіді "Ціль бачу" командир взводу (відділення) розвідки вказує точку наведення й подає команду: "Доповісти відліки". По цій команді ті, хто працюють на приладах суміщають вертикальний штрих сітки зі вказаною на цілі, яка засікається, точкою наведення і доповідають відліки, наприклад: "Правий по бліндажу 14-42, лівий по бліндажу 16-03,5".

Отримані відліки записують в журнал розвідки і обслуговування стрільби.

112. Засічка цілей, що виявиляють себе короткочасно, повинна проводитися одночасно з обох пунктів спряженого спостереження. Якщо ціль виявляє себе неодноразово, то її засічка виконується в такій послідовності:

- розвідник, що виявив блиск пострілу (дим, пил), доповідає про це командиру взводу (відділення) розвідки і визначає по цілі дирекційний кут, кут місця цілі і дальність;

- командир взводу (відділення) розвідки готує дані для цілевказання і передає їх на другий спостережний пункт;

- той, хто прийняв цілевказання, встановлює на приладі спостереження отриманий відлік та кут місця цілі і доповідає: "Лівий (правий) готовий";

- в момент наступного прояву цілі командир взводу командує: "Ціль" - і тим самим вказує розвідникам, що вони в даний момент спостерігають ознаку саме тієї цілі, яка підлягає засічці;

- розвідник, помітивши в полі зору приладу ознаку цілі одночасно з отриманням команди "Ціль", доповідає "Лівий (правий) ціль бачу";

- знімають дирекційні кути (відліки) по цілі і доповідають на командно-спостережний пункт.

Для характеристики точності засічки цілі, що виявляють себе короткочасно, разом з відліком доповідають та записують в журнал розвідки і обслуговування стрільби характер демаскувальної ознаки цілі, наприклад: "Правий (лівий), 34-20, за блиском пострілу".

Цілі, що виявляють себе короткочасно, засікають, по можливості, за декількома пострілами (пусками). Отримані відліки округляють і за середнім значенням визначають координати цілі.

113. При засічці розвідувальним теодолітом цілей, що виявляють себе короткочасно, відлік по цілі може визначитися за допомогою кутомірної сітки лівого окуляру.

Положення центральної вертикальної нитки кутомірної сітки відповідає відліку на лімбі, який знімають через мікроскоп. Для отримання відліку по цілі необхідно:

- навести прилад в район, де ціль проявила свою діяльність;

- при появі блиску (диму, пилу) визначити по сітці його відхилення в поділках кутоміра від центральної вертикальної нитки зі своїм знаком (праворуч - плюс, ліворуч - мінус);

- зняти відлік по мікроскопу і прибавити до нього відхилення зі своїм знаком. Отриманий результат буде відліком по цілі.

Приклад 1. Відхилення по сітці приладу вліво 12, відлік по мікроскопу 14-62, відлік по цілі 14-62+(-0-12)=14-50.

Приклад 2. Відхилення по сітці приладу вправо 8, по мікроскопу 16-46, відлік по цілі 16-46+(+0-08)=16-54.

114. Засічка рухомих цілей з пунктів спряженого спостереження виконується в такій послідовності:

- перед початком засічки командир взводу (відділення) розвідки подає команду "Приготуватись до засічки";

- розвідники перевіряють орієнтування приладів і доповідають: "Лівий (правий) готовий";

- командир взводу (відділення) розвідки дає цілевказання;

- розвідники наводять прилади в ціль і доповідають: "Ціль бачу";

- командир взводу (відділення) розвідки подає команду: "Супроводжувати";

- розвідники спостерігають за рухом цілі, утримуючи перехрестя сітки приладу на вказаній точці цілі;

- за 5 с до моменту засічки командир взводу (відділення) розвідки подає команду "Увага", а в момент засічки "Стій";

- по команді "Стій" розвідники припиняють супровід, знімають та доповідають відліки, наприклад: "Правий (лівий) 24-46";

- командир взводу (відділення) розвідки подає команду "Супроводжувати";

- розвідники суміщають перехрестя приладів з указаною точкою цілі і повторюють засічку в тій же послідовності.

115. Засічка цілей, що демаскують себе блиском (димом) та звуком пострілу, може проводитись шляхом визначення напрямку на ціль орієнтованим кутовимірювальним приладом, а дальність до неї визначатися за допомогою секундоміра.

Для визначення дальності до звукової цілі вимірюють час з моменту спостереження блиску (диму) пострілу (пуск секундоміра) до моменту приходу звуку пострілу до розвідника (зупинка секундоміра). Як правило, беруть 3-4 виміри секундоміра і вираховують середній відлік.

Швидкість звуку визначають за формулою:

С=331+0,6 × t_v

де t_v - віртуальна температура повітря, град.

Швидкість звуку може визначатися по таблиці швидкості звуку в залежності від температури повітря (додаток 4).

Для одержання дальності до цілі в метрах середній відлік секундоміра помножують на розраховану або взяту з таблиці швидкість звуку.

Приклад: Температура повітря +8°С. Розвідник визначив час з моменту спостереження блиску пострілу до моменту приходу звуку: 1-й вимір - 10,6 с, 2-й. – 10,9 с, 3-й - 10,4 с, 4-й-10,5 с.

Рішення:

1. Розраховують середній відлік (10,6+10,9+10,4+10,5):4=42,4:4=10,6 с.

2. Розраховують швидкість звуку С=331+0,6×8=335,8»336м/с

3. Розраховують дальність до цілі 336×10.9=3562м.

Напрямок на ціль визначають за допомогою приладу, наведеного в ціль в момент появи її демаскувальної ознаки.

Середнє значення дирекційного кута (відліку) приладу і дальність до цілі записують в журнал розвідки і обслуговування стрільби.

116. При визначенні розташування цілі або дальності до цілі прийомами окомірної зйомки вивчають по карті (аерознімку) місцевість в районі цілі і порівнюють її з картою (аерознімком), оцінюють місцеположення цілі відносно місцевих предметів і орієнтирів, наносять ціль на карту (аерознімок) відносно найближчого місцевого предмета (орієнтира) і визначають по карті її координати.

117. При визначенні місцезнаходження цілі відносно орієнтира вимірюють дальність за допомогою бінокля між орієнтиром та ціллю, і проводять напрямок по карті.

Дальність визначають шляхом окомірного порівняння відстані від цілі до орієнтирів, між якими вона знаходиться або оцінюють розташування цілі відносно найближчого орієнтира (місцевого предмета) в метрах.

На проведеному напрямку у відповідності з визначеною дальністю наносять ціль на карту і визначають її координати.

118. Якщо відомі лінійні розміри (висота, ширина чи довжина) цілі або предмета, що знаходяться в безпосередній близькості від неї, чи відстань між двома предметами, розташованими на рубежі цілі, то дальність до цілі може бути визначена шляхом обчислення по відомих лінійних розмірах і виміряною кутовою величиною за формулою:

Д = в×1000/b

де: в - висота (довжина, ширина) предмета, м.

b - кут, під яким спостерігається предмет, в поділках кутоміра.

Приклад. Зі спостережного пункту телеграфний стовп, що знаходиться в безпосередній близькості від цілі, спостерігається під кутом 0-03. Висота стовпа 6м.

Рішення: Дальність до стовпа а також і до цілі

Д = в×1000/b = 6×1000/3=2000м.

Лінійні розміри деяких цілей (місцевих предметів):

- висота бронетранспортера - 1,8м;

- висота середнього танка - 2,5м;

- висота вантажного автомобіля - 2,2м;

- висота телеграфного стовпа - 6м;

- відстань між телеграфними стовпами - 50м.

3.4 Організація і ведення розвідки в різних умовах обстановки

119. Умови розвідки вночі значно ускладнюються, тому поряд з використанням оптичних приладів спостереження застосовують оптико-електронні прилади розвідки. Разом з тим, для виявлення і засічки цілей використовують освітлення місцевості освітлювальними снарядами (мінами), освітлювальними ракетами та освітлювальними авіаційними бомбами.

Для ведення розвідки вночі велике значення має вивчення місцевості до наступу темряви. Розвідники повинні знати на місцевості нічні орієнтири (силуети місцевих предметів, які помітні вночі), чітко уявляти рельєф місцевості.

120. При підготовці спостережних пунктів до ведення розвідки в нічних умовах необхідно вдень:

- підготувати прилади спостереження і засоби освітлення до роботи вночі;

- вибрати і засікти видимі вночі орієнтири;

- виставити на віддаленні не ближче 50м від спостережного пункту один-два світлових орієнтири і визначити відліки по них (для контролю орієнтування приладів);

- виставити видимі вночі білі кілки в основному напрямку, і в напрямку на 2-3 орієнтира.

З настанням темного часу особовий склад при необхідності діє в спеціальних захисних окулярах, що захищають очі від дії квантових випромінювачів, безпосередня охорона спостережних пунктів підсилюється.

121. Визначення координат цілей, що виявляють себе блиском і звуком пострілу, проводиться за допомогою кутовимірювального приладу й секундоміра, а також додатково організовують спряжене спостереження і розгортують передові спостережні пункти.

122. Спостереження за противником вночі в умовах обмеженої видимості доповнюється підслуховуванням. В цих умовах від розвідників потрібне уміння вести розвідку на слух, тобто уловити і визначити джерело звуку, напрямок і приблизну дальність до нього і по цих даних встановлювати характер цілі та визначати характер дії противника.

При веденні розвідки на слух необхідно приймати до уваги, що вночі різні шуми чутніші, ніж вдень.

Приблизну дальність до цілі, яка виявляє себе звуком, а також її характер можливо визначити по граничній чутності. Вночі джерела звуку чутні на такому віддаленні від спостерігача:

- розмова – 100 - 200м;

- відривання окопів в ґрунті – 1000м;

- відривання окопів вручну – 100м;

- рух колони автомобілів по ґрунтовій дорозі - 500 м, по шосе – 1-2км;

- рух артилерії по ґрунтовій дорозі – 2км, по шосе – 1-3км;

- рух танків та інших гусеничних машин по ґрунтовій дорозі – 2км, по шосе – (3-4км);

- стрільба з мінометів – 2-3км;

- стрільба з автомата – до 4км;

- стрільба з кулемета – 5-6км;

- стрільба з гармат – до 15км .

123. Організація розвідки в горах має такі особливості:

- обмежені можливості для спостереження по фронту і глибині в результаті пересіченого рельєфу місцевості;

- трудність виявлення і засічки цілей, розташованих на зворотних схилах і в лощинах;

- необхідність приведення дальностей до горизонту при вимірюванні їх далекоміром, а також визначення висот цілей (реперів) за допомогою приладів;

- складність проведення топогеодезичної прив'язки спостережних пунктів;

- складність пересування поза дорогами при переміщенні спостережних пунктів та використання командирських машин управління (ПРП) для ведення розвідки;

- метеорологічні умови, що різко змінюються (туман, серпанок), ускладнюють розвідку і засічку цілей.

Для кращого спостереження місцевості, особливо підступів до переднього краю, розгортають передові й бокові спостережні пункти а також ешелонують спостережні пункти по висоті. В деяких випадках спостережні пункти можуть розташовуватися позаду вогневих позицій артилерії.

При виборі спостережних пунктів необхідно враховувати, що при наступі вверх по схилу спостереження краще вести зі схилів сусідніх висот (гір), а при спостереженні вниз по схилу - із схилів цих же висот.

Для забезпечення спостереження одних і тих же ділянок місцевості пункти спряженого спостереження обирають, як правило, на одному рівні. Якщо це неможливо, то їх обирають так, щоб різниця висот не перевищувала 1/5 довжини бази. Довжину бази, виміряну за допомогою далекоміра, приводять до горизонту.

При виборі спостережних пунктів враховують можливість утворення в горах обвалів, каменепадів, зсувів і снігових лавин.

124. При засічці цілей за допомогою далекоміра при кутах нахилу (місця цілі) більше 1-00 виміряну дальність приводять до горизонтальної. Горизонтальну дальність Дг вираховують за формулою:

де Дн - дальність, що виміряна за допомогою далекоміра;

ξ- кут місця цілі;

або визначають поправку (∆Д) на приведення відстані, що виміряна далекоміром, до горизонту (додаток 4), а потім вираховують горизонтальну дальність за формулою:

Дг = Дн - ∆Д.

125. Висоту цілей за допомогою приладів визначають в такому порядку:

- вимірюють дальність до цілі і при необхідності приводять її до горизонтальної;

- вимірюють кут місця цілі ξ;

- розраховують перевищення цілі Δh_ц відносно спостереж-ного пункту за формулою:

Δh_ц = Дг tg ξ;

- вираховують висоту цілі:

h_ц = h_сп + Δh_ц.

126. При організації розвідки в лісистій місцевості ускладнюється вибір і топогеодезична прив'язка спостережних пунктів, цілевказання, ведення розвідки противника і обслуговування стрільби артилерії.

Спостережні пункти обирають ближче до переднього краю і розташовують, як правило, на високих деревах або спеціально обладнаних вишках. Для засічки цілей широко застосовують далекоміри.

При веденні розвідки особливу увагу звертають на виявлення вогневих засобів на узліссі, а також на галявинах і просіках, які сприяють прихованому маневру живої сили та вогневих засобів противника.

127. При організації розвідки в пустелях необхідно враховувати: можливість руху поза дорогою, складність маскування, орієнтування, вибору контурних точок при проведенні топогеодезичної прив'язки; різкі перепади температури на протязі доби; необхідність запасу води та палива; погіршення умов спостереження при наявності вітру, що піднімає велику кількість піску та пилу.

Основні зусилля розвідки зосереджуються уздовж доріг і в напрямках оазисів з населеними пунктами.

Оптична розвідка в пустелях найбільш ефективна при тихій погоді та в ранкові і вечірні часи.

При високих температурах повітря (більше 35°С) вимірювання відстаней за допомогою стереоскопічних далекомірів супроводжується великими помилками. В цих умовах додатково розгортають пункти спряженого спостереження.

Для квантових далекомірів при високих температурах створюють штучний температурний режим за допомогою повстяних чохлів і установки парасольок, що захищають далекоміри від прямих сонячних променів.

128. На організацію та ведення оптичної розвідки взимку суттєво впливає: наявність сніжного покриття, низькі температури та недостатня кількість світлого часу.

Сніжне покриття скриває значну кількість контурних точок, що ускладнює проведення топогеодезичної прив’язки спостережних пунктів. Окрім цього в даних умовах значно ускладнюється можливість переміщень в ході бою. При переміщені спостережних пунктів необхідно передбачити розвідку маршрутів, звертаючи особливу увагу на глибину сніжного покриття, товщу льоду на водних перешкодах, наявність об'їзних шляхів.

Низькі температури знижують експлуатаційні характеристики оптичних та оптико-електронних приладів та в значній мірі ускладнюють роботу особового складу під час організації та веденні розвідки. Потрібно вживати заходи щодо запобігання переохолодження та обмороження особового складу, по-можливості, передбачити частішу зміну розвідників на спостережних пунктах.

129. При обороні морського узбережжя необхідно забезпечити значну дальність виявлення цілі. З цією метою широко використовують пункти спряженого спостереження, які розгортають на базі 1000-2000 м, а інколи і більше. Це дозволяє засікати цілі і обслуговувати стрільбу артилерії з потрібною точністю і дальністю до 20км в умовах аналітичної обробки результатів засічки.

Спостережні пункти розташовують так, щоб спостерігалися не тільки поверхня моря і підступи до узбережжя, а також найближча глибина оборони своїх військ, що дозволяє вести спостереження і обслуговування стрільби артилерії по противнику, що висадився. На гористих ділянках узбережжя передбачається ярусне розташування спостережних пунктів.

130. В населених пунктах ведення оптичної розвідки ускладнене обмеженням секторів ведення розвідки і великою кількістю полів невидимості. Великі перешкоди для спостереження створюють дим від будівель, що горять і пил, що піднімається від вибухів авіабомб, снарядів і мін.

Розвідку в населених пунктах організовують за напрямками дій військ. Взводу (відділенню) розвідки призначають напрямок розвідки.

Більшу частину спостережних пунктів розташовують в бойових порядках загальновійськових підрозділив. Частину спостережних пунктів розташовують на верхніх поверхах і дахах високих будівель, заводських трубах. Найбільш вигідними місцями для розміщення спостережних пунктів є кутові будинки, з яких можливо спостерігати вздовж вулиць.

Зміна спостережних пунктів проводиться дуже часто, при цьому переміщення (не більше 200-300м) здійснюється на таке місце, з якого можливе виконання бойового завдання.

3.5 Документи, що ведуться на спостережних пунктах

131. На кожному спостережному пункті складається схема орієнтирів та ведеться журнал розвідки і обслуговування стрільби.

На командно-спостережному пункті, крім того, ведуться робоча карта, великомасштабний планшет і схема цілей.

При організації розвідки на сильно пересіченій місцевості і в горах, при наявності достатнього часу, на спостережних пунктах складають схеми полів невидимості.

132. Схема орієнтирів (рис. 3.2) призначена для полегшення відшукування орієнтирів на місцевості, швидкої та надійної передачі (прийому) цілевказання, для визначення положення розвіданих цілей на місцевості відносно орієнтирів, а також для прийому та передачі доповідей про розвідані цілі.

Порядок вибору орієнтирів і складання схеми орієнтирів викладений в ст.78, 79.

133. Журнал розвідки і обслуговування стрільби (додаток 5) є документом, в якому враховуються (реєструються) результати розвідки противника і обслуговування стрільби.

В журналі записують: номер об'єкта (цілі); час виявлення; положення цілі відносно командно-спостережного (спостережного) пункту (дані засічки); найменування об'єкта і результати спостереження, прямокутні координати об'єкта і його висоту над рівнем моря; характеристику точності засічки, а також коли і кому зроблена доповідь про ціль або висновок щодо вірогідності цілі.

134. На робочу карту командира наносять: передній край противника і своїх військ, спостережні пункти і вогневі позиції свого підрозділу; смугу (сектор) розвідки і райони особливої уваги; орієнтири; основний напрямок стрільби (розвідки); цілі, що розвідані зі свого спостережного пункту і отримані від інших підрозділів; інженерне обладнання, а також рубежі, що намічаються для розгортання і маршрути переміщення в ході бою; дані радіаційної і хімічної розвідки; позивні посадових осіб і сигнали управління.

Цілі на робочу карту наносять умовними знаками (додаток 6). Поруч з умовним знаком приписують номер цілі; для рухомих і високоманеврових цілей, крім того, вказують дату і час виявлення, а для артилерійських (мінометних) батарей - калібр і кількість гармат (мінометів).

Цілі, розташування яких визначено неточно або які потребують додаткової розвідки, при нанесенні на карту обводяться пунктирними колом.

135. Великомасштабний планшет (рис. 3.3) ведеться, як правило, в масштабі 1:10000. На планшет наносять умовними позначеннями за координатами усі розвідані цілі

(як знову виявлені, так і ті, що підтвердилися), визначають положення взводних опорних пунктів і систему вогню противника.

Після визначення положення взводних опорних пунктів і інших цілей їх переносять з планшета на карту.

136. Схема цілей (додаток 7) оформлюється на кальці з нанесеною координатною сіткою, на схему наносять з карти (великомасштабного планшета) розвідані за певний проміжок часу об'єкти (цілі) з вказівкою їх координат.

137. Схема полів невидимості (рис.3.4) складається для визначення ділянок місцевості, які не спостерігаються зі спостережних пунктів.

При складанні схеми полів невидимості, накреслюють на карті напрямок на місцеві предмети і висоти характерної форми, які є на карті і які спостерігаються на місцевості. На кожному з накреслених напрямків відмічають межі неспостережних ділянок, визначаючи їх на око (по місцевих предметах) у відповідності з рельєфом місцевості.

Ділянки, які не спостерігаються по окремих напрямках з'єднують у поля невидимості у відповідності з рельєфом і місцевими предметами. Визначені ділянки на схемі покривають штрихуванням або затушовують.

Межі смуги розвідки і полів невидимості, що нанесені на карту, копіюють на кальку, на неї наносять також оцифровану координатну сітку, свій передній край і місце спостережного пункту.

3.6. Обробка даних засічок

138. Обробка даних засічок цілей (орієнтирів, реперів) проводиться аналітичним, змішаним або графічним методом.

Метод обробки даних засічок цілей (орієнтирів, реперів) визначає командир підрозділу в залежності від обстановки і наявності часу.

При аналітичному методі обробку проводять на обчислювачі СТМ, логарифмічній лінійці або обчислювачі 1В520; при змішаному методі застосовують обчислювач СТМ (логарифмічну лінійку і прилад управління вогнем); при графічному методі обробку проводять на приладі управління вогнем чи карті.

139. При обробці результатів засічок цілей (орієнтирів, реперів), засічених з одного спостережного пункту, проводять перетворення полярних координат в прямокутні рішенням прямої геодезичної задачі у відповідності зі ст.70.

140. Обробку засічок цілей (орієнтирів, реперів), засічених з пунктів спряженого спостереження на обчислювачі СТМ виконують в такому порядку:

- завчасно вписують в бланк 3 координати спостережних пунктів: лівого – Х_А ,Y_А , правого – Х_В ,Y_В , а також дирекційний кут бази - α_ВА (дії 1-3);

- після отримання дирекційних кутів по цілі записують в бланк величини α_АС і α_ВС (дія 4);

- обчислюють відліки А= α_АС – α_ВА і В= α_ВС – α_ВА (дія 5);

- обчислюють кут засічки С=А-В або С= α_АС – α_ВС (дія6);

- обчислюють на обчислювачі довжини сторін АС і ВС за формулами:

порядок розрахунку наступний:

1. Індекс движка встановлюють на величину бази ВА по шкалі чисел основного кола.

2. Обертанням рухомого кола підводять під індекс движка значення кута С по шкалі синусів.

3. Індекс движка встановлюють на величину кута В по шкалі синусів і по шкалі чисел основного кола, під індексом знімають значення .

4. Індекс движка встановлюють на величину кута А по шкалі синусів, по шкалі чисел основного кола, під індексом знімають значення .

Для визначення цілих одиниць в дальностях і розраховують наближену дальність за формулою:

Отримані величини записують в бланк (дія 7).

- за значеннями дирекційних кутів α_АС і α_ВС розраховують кути R_АС і R_ВС (дія 8), а потім (15-00- R_АС ) і (15-00- R_ВС ) (дія 9);

- обчислюють на обчислювачі приріст координат і за формулами:

розрахунки проводять в наступному порядку:

від лівого СП:

а) початок шкали синусів рухомого кола суміщають з дальністю АС по шкалі чисел основного кола.

б) індекс движка встановлюють на величину (15-00-R_АС ) по шкалі синусів і під індексом по шкалі чисел основного кола знімають значення DХ_А ;

в) індекс движка встановлюють на величину R _АС по шкалі синусів і під індексом по шкалі чисел основного кола знімають значення DУ_А ;

Бланк 3

БЛАНК – СХЕМА

обчислення результатів засічок цілей з пунктів спряженого спостереження

= ................

від правого СП:

а) початок шкали синусів рухомого кола встановлюють на дальність ВС по шкалі чисел нерухомого кола;

б) індекс движка встановлюють на величину 15-00 – R_ВС по шкалі синусів і під індексом по шкалі чисел основного кола знімають DХ_В ;

в) індекс движка встановлюють на величину R _ВС по шкалі синусів і під індексом по шкалі чисел основного кола знімають значення DУ_В .

Кількість цілих знаків в прирості координат визначають у відповідності зі ст. 72 - отримані прирости координат із своїми знаками записують в бланк (дії 10-11); обчислюють координати цілі з лівого і правого СП, додаючи прирости координат із своїми знаками до координат відповідних спостережних пунктів (дії 12-13).

Якщо різниця координат не перевищує 10м, то за координати цілі приймають середнє арифметичне. Сходження координат точки С, отриманих за приростами координат відносно лівого і правого СП, свідчать тільки про відсутність помилок в обчисленнях, але не є контролем правильності вимірювальних робіт при засічці цілі (орієнтира, репера).

141. Обчислення прямої засічки на логарифмічній лінійці проводять в тій самій послідовності, як і на обчислювачі СТМ, при цьому дальність обчислюють в такому порядку:

а) від лівого СП:

- кінець шкал движка встановлюють проти величини бази ВА по шкалі чисел корпуса лінійки;

- риску візира встановлюють на величину кута В по шкалі синусів;

- переміщенням движка підводять під риску візира значення кута С по шкалі синусів або S і Т, а проти початку (кінця) шкал движка на шкалі чисел корпуса лінійки знімають дальність АС.

б) від правого СП:

- кінець шкали движка встановлюють проти величини бази ВА по шкалі чисел корпуса лінійки;

- риску візира встановлюють на величину кута А по шкалі синусів;

- переміщенням движка підводять під риску візира значення кута С по шкалі синусів або S і Т, а проти початку шкал движка на шкалі чисел корпуса лінійки знімають дальність ВС.

142. З метою контролю правильності засічки визначають дальність до цілі за допомогою далекоміра. Різниця дальності, отриманої під час засічки і виміряної за допомогою далекоміра, не повинна перевищувати 2% - при використанні стереоскопічного далекоміра і 1% - при використанні квантового далекоміра. При великій різниці засічку з пунктів спряженого спостереження потрібно повторити.

При засічці цілі з трьох спостережних пунктів надійним контролем буде схожість координат з двох баз. Різниця між отриманими координатами не повинна перевищувати 50 м.

143. Вирішення засічки змішаним методом виконують на приладі управління вогнем (ПУВ) і обчислювачі СТМ (логарифмічній лінійці).

Прилад управління вогнем готують до роботи і наносять на нього пункти спряженого спостереження.

Роботу по обробці результатів засічок виконують в такому порядку:

- за допомогою обчислювача СТМ (логарифмічної лінійки) розраховують дальність до цілі;

- на ПУВ встановлюють дирекційний кут з основного спостережного пункту на ціль і закріплюють лінійку дальності зажимним гвинтом;

- переміщують центральний вузол приладу до тих пір, доки робочий зріз лінійки не суміститься з спостережним пунктом на дальності, розрахованій від основного пункту до цілі;

- з відлікових ноніусів знімають і записують координати цілі.

Для контролю визначають координати цілі відносно бокового пункту спряженого спостереження. Різниця в координатах не повинна перевищувати 20м. За кінцеві координати приймають їх середнє арифметичне значення.

144. Обробку даних засічок графічним методом проводять на ПУВ або карті (планшеті) масштабом не менше 1:25000.

Роботу на ПУВ виконують в такому порядку:

- готують прилад управління вогнем до роботи і наносять по координатах пункти спряженого спостереження;

- обертаючи лінійку дальності, встановлюють ноніус кутомірної шкали відповідно дирекційному куту (відліку) по цілі з основного пункту і закріплюють лінійку дальності зажимною гайкою;

- переміщуючи центральний вузол, сполучають робочій зріз лінійки з точкою основного пункту і прокреслюють напрямок на ціль;

- обертаючи лінійку дальності, встановлюють ноніус кутомірної шкали відповідно дирекційному куту (відліку) по цілі з бокового пункту і закріплюють лінійку дальності зажимною гайкою;

- переміщуючи центральний вузол, суміщають робочій зріз лінійки з точкою бокового спостережного пункту і прокреслюють напрямок на ціль;

- сполучають центр центрального вузла з точкою перетинання напрямків і на координатних лінійках знімають прямокутні координати цілі.

145. Обробку даних графічним методом при засічці цілі (орієнтира, репера) далекоміром або за допомогою кутовимірювального приладу і секундоміра проводять на приладі управління вогнем в порядку викладеному в ст. 143.

3.7 Збір і обробка розвідувальних відомостей

146. Розвідувальні відомості, які добуваються підрозділами оптичної розвідки, мають різну достовірність, точність і повноту, для цього вони повинні ретельно оброблятися.

Командир підрозділу розвідки безпосередньо збирає і обробляє розвідувальні відомості. Збір розвідувальних відомостей включає прийом доповідей про виявлені цілі, їх облік (реєстрування) і попередню оцінку важливості відомостей.

Обробка розвідувальних відомостей включає аналіз і оцінку отриманих відомостей, висновки про кожен об'єкт (ціль), узагальнення розвідувальних відомостей про об'єкти (цілі) і висновки із оцінки противника для підготовки доповіді (донесення) командиру (начальнику).

147. Облік (реєстрація) отриманих розвідувальних відомостей проводиться в журналі розвідки і обслуговування стрільби. Запис в журналі ведуть в порядку отримання даних.

Попередню оцінку важливості розвідувальних відомостей проводять з метою виявлення об'єктів (цілей), ураження яких необхідно провести негайно, або обстановка, що склалася потребує негайного прийняття рішення вищим командиром (начальником).

Негайно (без обробки) доповідають старшому артилерійському командиру (начальнику) відомості про засоби високоточної зброї, про підготовку противника до наступу (контратаки) і застосування ним нових засобів і способів боротьби, а також про всі різкі зміни в характері дій противника.

148. Аналіз відомостей про кожен об'єкт (ціль) полягає в нанесенні його координат на великомасштабний планшет (карту) і в порівнянні відомостей про об’єкт з отриманими раніше відомостями, за характером об'єкта, місцем і часом виявлення демаскувальних ознак з метою встановлення факту підтвердження вже відомого об'єкта (цілі) або виявлення нового.

Оцінка відомостей про об'єкт (ціль) полягає в установленні:

- ступеня достовірності відомостей про об’єкт (ціль) з урахуванням характеру виявлених демаскувальних ознак, а також відповідність розташування і характеру дії об'єкта з обстановкою що склалася реально;

- своєчасності відомостей з урахуванням часу виявлення об’єкта, характеру його дії і ступеня рухомості;

- точності визначення координат об'єкта (цілі).

Висновки із аналізу і оцінки відомостей зводяться до визначення достовірності даних про об'єкт (дійсний чи хибний) і кінцевого значення його координат, а також установлення можливості залишення об'єктом (ціллю) зайнятої позиції (району) до моменту його ураження.

За кінцеве значення координат при визначенні їх різними засобами (способами) приймають координати найбільш точного засобу, а при визначенні їх однотипними засобами (способами) - середні координати.

149. Підрозділи оптичної розвідки визначають координати цілі з характеристикою "точно" або "приблизно".

Координати цілей (вибухів, реперів) вважаються точними якщо:

- топогеодезична прив'язка спостережних пунктів (позицій) проводилась за допомогою приладів, радіонавігаційною або автономною апаратурою топогеодезичної прив'язки від пунктів геодезичної мережі або від контурних точок карти масштабу не менше 1:50000 при довжині маршруту (ходу) не більше 3км;

- орієнтування приладів розвідки проведено гіроскопічним, астрономічним, геодезичним способами; передачею дирекційних кутів кутовим ходом від пунктів геодезичної мережі, одночасним відмічанням по небесному світилу або за допомогою гірокурсопоказчика автономної апаратури топоприв'язки (при початковому орієнтуванні з і часом роботи не більше 20 хв.), а в не аномальних районах і за допомогою магнітної стрілки бусолі з урахуванням поправки бусолі, що визначена на відстані не більше 5км від спостережного пункту;

- абсолютні висоти визначені по карті масштабу не менше 1:50000 при крутизні схилу не більше 6° або за допомогою приладів;

- засічка цілі проводилась за допомогою приладів, при цьому дальність засічки не перевищує 3км - для ДС-1, 4км - для ДС-1м-1, 5км - для ДС- 2, 10 довжин баз - для спряженого спостереження, а для квантового далекоміру - в межах його технічних можливостей;

- засічка цілі проводилась безпосередньо по цілі або по блиску пострілу, при цьому кількість засічок по блиску пострілу повинна бути не менше 2, а при засічці цілі за допомогою секундоміра не менше 3; при засічці цілі за допомогою секундоміра дальність визначається з урахуванням температури повітря при швидкості вітру не більше 5 м/сек.

Стрільба по цілях, засічених з характеристикою "точно" може проводитися без пристрілювання.

Якщо при засічці цілі не виконалися вище перелічені вимоги, то координати цілі визначають з характеристикою "приблизно". Стрільба по таких цілях проводиться при обов'язковому коректуванні вогню.

150. Якщо отримані відомості не забезпечують достатніх підстав для кінцевого висновку про об'єкт (ціль), то проводять дорозвідку його з метою перевірки сумнівних або суперечливих відомостей, отримання недостатніх відомостей або підтверджень розташування об'єкта (цілі) до моменту його ураження.

151. Узагальнення розвідувальних відомостей про об'єкти (цілі) і оцінка противника полягає в об'єднанні та групуванні об'єктів (цілей) за елементами бойових порядків противника з урахуванням їх організаційної структури і тактики бойових дій.

Розвідувальні дані узагальнюють:

- вогневі позиції - в угрупування артилерії і мінометів;

- протитанкові засоби - в систему протитанкової оборони частин і підрозділів противника;

- живу силу і вогневі засоби мотопіхоти, танки на бойовій позиції, інженерні споруди - в систему опорних пунктів;

- спостережні і командні пункти - в систему управління.

152. Розвідувальні дані про об'єкти (цілі), отримані в результаті обробки, повинні мати:

- номер, найменування об'єкта (цілі) і характер його діяльності;

- розмір об'єкта (цілі) або його елементів за фронтом і глибиною;

- ступінь інженерного обладнання і захищеність об’єкта (цілі);

- час і засоби виявлення об'єкта (цілі), а також характеристику точності визначення координат.

153. Про результати розвідки командир взводу розвідки (управління) доповідає старшому командиру усно з показом на місцевості або на карті.

Результати розвідки у встановлений час доповідають старшому командиру (начальнику) по технічних засобах зв'язку або поданням схеми цілей.

Розділ 4

ОБСЛУГОВУВАННЯ СТРІЛЬБИ

4.1 Загальні положення

Підрозділи оптичної розвідки можуть залучатися:

- для обслуговування пристрілювання цілей (реперів);

- для створення фіктивних наземних і повітряних реперів;

- для обслуговування стрільби керованими боєприпасами.

Обслуговування стрільби проводиться з одного або двох спостережних пунктів за допомогою далекоміра, секундоміра, а також за допомогою спряженого спостереження. Під час обслуговування стрільби ведення розвідки зі спостережних пунктів не припиняється.

Обслуговування пристрілювання цілі за допомогою далекоміра проводиться, як правило, на відстані спостереження, при якій забезпечується достатня точність засічки:

- для далекоміра ДС-1 (ДС-1м-1) - до 3(4)км;

- для далекоміра ДС-2 - до 5км;

- для квантового далекоміра - в межах його технічних можливостей.

При обслуговуванні створення фіктивного наземного репера за допомогою далекоміра ДС-1 (ДС-1м-1) дальність спостереження повинна бути не більше 2(3)км, за допомогою далекоміра ДС-2 - не більше 4км, а за допомогою квантового далекоміра - в межах його технічних можливостей.

При створені репера за допомогою спряженого спостереження кут засічки повинен бути не менше 1-00 при аналітичному методі визначення координат центру групи вибухів і не менше 2-50 при графічному.

Підготовка приладів до обслуговування стрільби включає:

- перевірку правильності орієнтування приладів спостереження;

- наведення приладів безпосередньо в ціль або по заданому відліку при створенні фіктивного репера;

- установку на приладах очікуваного кута місця репера при створенні повітряного репера.

По готовності приладів для обслуговування стрільби розвідник доповідає: "Далекомір [правий (лівий)] готовий", після чого командир взводу (відділення) розвідки доповідає: "Спряжене спостереження (відділення розвідки) до обслуговування стрільби готове". Команди командира, що подаються на вогневу позицію, і попередження про постріли передаються на спостережні пункти, з яких обслуговується стрільба. Отримавши попередження "Постріл", особовий склад, що працює на приладах, перший вибух спостерігає, як правило, неозброєним оком.

При наявності на пункті двох розвідників один спостерігає перший вибух неозброєним оком, а другий - в прилад.

Відхилення вибуху від цілі або дирекційний кут (відлік) по вибуху визначають в момент появи вибуху по блиску і хмаринці вибуху, по місцю падіння осколків, які піднімають пил (бризки), або по воронці.

Для уникнення помилок при спостереженні вибухів із-за втоми зору від довгочасного користування оптичними приладами починати спостереження в прилади слід після передачі попередження "Постріл".

При обслуговуванні стрільби за допомогою квантового далекоміра вводити прилад в режим готовності слід після передачі попередження про постріл.

Помітивши вибух, розвідники (далекомірник) визначають і доповідають дальність до вибуху, відхилення, дирекційний кут або відлік. Наприклад: "Дальність 1620, вліво 18", "Правий вправо 13, лівий вправо 6", "Правий дирекційний 17-50, лівий дирекційний 23-40", "Правий відлік 15-10, лівий відлік 13-90".

Коли вибух не помічений, той, хто працює на приладі доповідає: "Далекомір (правий, лівий) не помітив".

Якщо розвідник (далекомірник) при спостереженні вибуху не зміг визначити відхиленні вибуху, то він доповідає: "Далекомір (правий, лівий) - немає відліку".

Якщо вибух вийшов із поля зору приладу, розвідник (далекомірник), побачивши вибух неозброєним оком і помітивши біля вибуху який-небудь місцевий предмет, наводить в нього перехрестя сітки (марку) приладу й доповідає відхилення або дирекційний кут (відлік), наприклад: "Дальність 1920, дирекційний 25-40, неточно", "Правий (лівий) - вліво (вправо) 1-45, неточно".

4.2 Обслуговування пристрілювання за допомогою далекоміра

При обслуговуванні пристрілювання за допомогою далекоміра відхилення вибухів за напрямком, вимірюють за допомогою бінокля (бусолі, теодоліта) або далекоміра. Відхилення вибухів за дальністю визначають як різницю дальностей до вибуху і цілі, виміряних далекоміром.

В ході пристрілювання далекомірник вимірює дальність до кожного вибуху снаряда [центру групи вибухів (залпу)] по хмаринці в момент вибуху й уточнює по воронці (якщо вона спостерігається) або по місцевому предмету, що знаходиться поблизу вибуху.

До обслуговування пристрілювання, якщо ціль відома завчасно, необхідно в районі цілі на різних рубежах вибрати декілька місцевих предметів і визначити відстань до кожного з них. Отримані дані далекомірник використовує для визначення дальності до вибухів.

У випадку, коли далекоміром також визначається відхилення вибуху від цілі за напрямком, далекомірник спочатку вимірює дальність до вибуху, а потім дирекційний кут. Відхилення вибухів від цілі визначають по сітці або як різницю дирекційних кутів по цілі і вибуху, наприклад: дирекційний кут по цілі 31-50, дирекційний кут по вибуху 31-78, відхилення вибуху від цілі +0-28 (вправо 28).

При обслуговуванні створення фіктивного наземного репера командир взводу (відділення) розвідки визначає і доповідає середню дальність і середній дирекційний кут по групі вибухів або координати репера.

Приклад 1: "Дальність 1600, дирекційний 35-40";

Приклад 2: "Дальність 1800, основний напрямок, вправо 1-20";

Приклад 3: "Координати репера Х=18230 У=44225".

При обслуговуванні стрільби артилерії за допомогою далекоміра по рухомій надводній цілі за командою командира проводиться безперервна засічка цілі через кожні 20 секунд. Дирекційний кут по цілі доповідають командиру. Перед подачею команди "Вогонь" командир вказує далекомірнику дирекційний кут по точці зустрічі снарядів з ціллю. Отриманий дирекційний кут далекомірник ставить на далекомірі та наводить прилад у вказаному напрямку.

При веденні стрільби на поразку далекомірник визначає дальність і напрямок по кожному залпу.

При обслуговуванні пристрілювання за допомогою секундоміра по цілі, що виявляє себе блиском і звуком пострілів, напрямок на ціль зі спостережного пункту визначається за допомогою орієнтованого оптичного приладу як середнє значення дирекційних кутів по блиску пострілів.

Дальність до цілі визначають по чотирьох відліках секундоміра (від моменту спостереження блиску пострілу до моменту сприйняття звуку пострілу). Середній відлік секундоміра (з точністю до 0,1) помножують на 1000, ділять на 3 і отримують дальність до цілі в метрах.

Приклад: Середній відлік рівний 12,6. Дальність до цілі 12,6 ×1000 / 3 = 4200м.

Відліки секундоміра, що отримані при спостереженні тільки диму вибуху, до уваги не беруть.

При неможливості отримання чотирьох відліків дозволяється визначати дальність до цілі, яка звучить, за 2-3 відліками.

Пристрілювання цілі проводиться безпосередньо після її засічки, при цьому дальність до вибухів за допомогою секундоміра повинна визначатися тією ж посадовою особою, яка виконувала засічку цілі.

Для визначення відхилень вибухів від цілі по дальності в метрах із отриманого відліку секундоміра по вибуху (середнього відліку по групі вибухів) віднімають середній відлік секундоміра по цілі, отриману різницю помножують на 1000 і ділять на 3.

Приклад: Середній відлік по цілі дорівнює 12,6 с, а відлік по вибуху – 12,9 с.

Відхилення вибуху за дальністю м

Відхилення за напрямком визначають як різницю відліків (дирекційних кутів) по вибуху (центру групи вибухів) і цілі.

4.3 Обслуговування пристрілювання за допомогою

спряженого спостереження

При обслуговуванні пристрілювання цілі з пунктів спряженого спостереження визначають відхилення вибухів від цілі за напрямком в поділках кутоміра.

Перед пристрілюванням командиру доповідають координати пунктів спряженого спостереження.

При постановці завдання на обслуговування пристрілювання спряженим спостереженням командиру взводу (відділення) розвідки вказують: координати цілі, кількість снарядів (вибухів, залпів), котрі треба спостерігати (засікти), і темп стрільби, а також передають всі команди "Вогонь" і доповіді про проведені постріли.

З'ясувавши ціль на місцевості, командир взводу (відділення) дає цілевказання тим, хто працює на приладах і вказує порядок доповіді результатів спостереження. При стрільбі по широкій цілі він також вказує точку, в яку слід наводити перехрестя сітки приладу.

Отримавши попередження "Постріл", розвідники, помітивши вибух, вимірюють по сітці його відхилення від центральної вертикальної лінії сітки приладу з точністю до однієї поділки кутоміра і передають відхилення вибуху командиру взводу (відділення), наприклад: "Лівий - вправо 20, правий - вправо 15". Спостерігаючи групу вибухів розвідники визначають відхилення після кожного вибуху.

Командир взводу (відділення розвідки) після доповідей розвідників про відхилення кожного вибуху передає ці відхилення, а після засічки всіх вибухів групи – і середні відхилення по групі. Для визначення середнього відхилення групи вибухів підраховують суму відхилень вибухів групи.

Приклад. Відхилення першого вибуху вправо шість (П6). Відхилення другого вибуху вліво сімнадцять (ЛІ7). Відхилення третього вибуху вправо три (ПЗ). Відхилення четвертого вибуху вліво двадцять (Л20).

Середнє відхилення = = вліво сім (Л7).

При обслуговуванні стрільби батареї по окремій рухомій надводній цілі за командою командира проводиться засічка цілі під час спостережного часу (рівного 100с) через кожні 20с. Дирекційні кути (відліки) по цілі доповідають командиру.

Перед подачею команди "Вогонь" командир вказує дирекційні кути (відліки) для наведення приладів спостереження на точку зустрічі снарядів з ціллю, котрі передаються на спостережні пункти. Отримані дирекційні кути (відліки) розвідники встановлюють на приладах спостереження. При веденні стрільби на поразку розвідники визначають дирекційні кути (відліки) по кожному залпу.

При обслуговуванні створення фіктивних реперів (наземного або повітряного) за допомогою спряженого спостереження визначають координати центру групи вибухів, а при обслуговуванні створення повітряних реперів - і їх абсолютну висоту в метрах.

При створенні фіктивного репера необхідно засікти не менше чотирьох вибухів.

Для завчасного наведення оптичних приладів на пунктах спряженого спостереження при обслуговуванні створення фіктивних реперів, командиру взводу (відділення) розвідки вказують дирекційні кути (відліки) приладів по реперу, а при створенні повітряного репера - і кут місця репера.

Командир може вказати замість дирекційних кутів (відліків) по реперу координати поміченої точки репера. В цьому випадку дирекційні кути (відліки) по реперу визначає на приладі управління вогнем або аналітично командир взводу (відділення) розвідки. Розвідники наводять їх в заданому напрямку і доповідають: "Правий (лівий) готовий".

Отримавши доповіді про готовність спостережних пунктів, командир взводу (відділення) доповідає командиру: "Спряжене спостереження готове". Після попередження командира "Постріл" розвідники спостерігають в прилади і, помітивши вибух, наводять в нього перехрестя приладу, знімають дирекційний кут (відлік) по ньому і доповідають командиру взводу (відділення) розвідки, наприклад: "Лівий 12-50 (32-50), правий 8-10 (28-10)".

При отриманні дирекційних кутів (відліків) по першому (одиночному) вибуху із пунктів спряженого спостереження командир взводу (відділення) розвідки доповідає: "Є дирекційний (відлік)".

Якщо перший вибух не був засічений, то командир взводу (відділення) розвідки доповідає: "Немає дирекційного (відліку)". У цьому випадку призначають другий постріл, виправивши, при необхідності, установки для стрільби або орієнтування приладів спостереження.

При створенні наземного фіктивного репера після засічки першого вибуху призначають групу пострілів, попереджуючи про це командира взводу (відділення) розвідки, наприклад: "Засікти чотири вибухи, 20 секунд постріл, доповісти координати репера або середній дирекційний (відлік) по групі".

Командир взводу (відділення) розвідки наказує розвідникам: "Засікти 4 вибухи, 20 секунд постріл, дирекційні кути (відліки) доповідати після кожного вибуху".

Розвідники, прийнявши попередження "Постріл", спостерігають в прилади і в момент появи вибуху, не змінюючи положення приладу, визначають кутові відхилення вибуху (вправо, вліво) від центральної вертикальної лінії сітки з точністю до 0-01 і передають їх командиру взводу (відділення) розвідки.

Після закінчення стрільби командир взводу (відділення) розвідки дає команду: "Група закінчена". За цією командою розвідники знімають значення кута, при якому проводилося спостереження, і доповідають його командиру взводу (відділення) розвідки, наприклад: "Лівий 12-50 (32-50), правий 8-10 (28-10)". Схожість цих значень з тими, що доповідалися раніше, свідчить про надійність засічки репера.

Командир взводу (відділення) розвідки записує відхилення вибухів, визначає середній дирекційний кут (відлік) по групі, координати репера, і доповідає, наприклад: "Засічені чотири вибухи: Х=19225, У=54382".

При обслуговуванні створення повітряного репера одночасно з визначенням відхилень вибухів за напрямком з командно-спостережного або бокового спостережного пункту вимірюють висоту вибухів в поділках кутоміру приладом, у якого відомо місце нуля.

При засічці вибухів розвідувальними теодолітами розвідник, якому доручено спостереження вибухів за напрямком і висотою, одночасно визначає кутові відхилення вибухів від вертикальної і від горизонтальної лінії кутомірної сітки.

Наприклад :

Вибухи в групі нумерують в порядку пострілів, проведених батареєю, відліки по кожному вибуху записують в журналі розвідки і обслуговування стрільби і доповідають командиру взводу (відділення) розвідки.

Якщо один або декілька вибухів не були засічені хоча б одним спостережним пунктом, то командир взводу (відділення) розвідки доповідає про це командиру, який продовжує вести вогонь до отримання необхідної кількості засічених вибухів.

Після закінчення стрільби розвідники перевіряють орієнтування приладів і результати доповідають командиру взводу (відділення) розвідки.

Командир взводу (відділення) розвідки після засічки всіх вибухів групи визначає та передає координати і висоту репера.

Висоту повітряного репера над рівнем моря вираховують за формулою:

,

де - висота спостережного пункту над рівнем моря в м, визначається по карті;

- перевищення повітряного репера в м над СП.

Перевищення репера вираховується за формулою:

D = М _R × 0,001 Дк,

де - середня висота вибухів в поділках кутоміра, виміряна від горизонту СП;

Дк - дальність від СП до репера, що отримана під час засічки.

Отриману за цією формулою абсолютну величину перевищення збільшують на 5%.

Створення репера з метою поновлення установок для стрільби полягає в створенні фіктивного репера вдруге.

Командир взводу (відділення) розвідки, отримавши команду на обслуговування створення репера, ставить завдання розвіднику (далекомірнику).

Розвідник (далекомірник), перевіривши початкове орієнтування своїх приладів, встановлює на них дирекційні кути (відліки) і кут місця репера, що записані в журналі розвідки і обслуговування стрільби, після чого доповідає: "Правий (лівий далекомірник) готовий, напрямок стільки-то, висота стільки-то, дальність така-то (тільки для далекоміра)".

Командир взводу (відділення) розвідки перевіряє правильність установок на приладах по журналу розвідки і обслуговування стрільби та доповідає командиру: "Взвод (спряжене спостереження, далекомір) готовий", після чого командир призначає один постріл.

Розвідники (далекомірник), отримавши попередження "Постріл", спостерігають в прилади.

Подальший порядок роботи такий же, як і при створенні репера.

ДОДАТКИ

Додаток № 1

(до ст.4)

Демаскуючі ознаки цілей

Успіх розвідки значною мірою залежить від знання розвідниками основних демаскуючих ознак, за якими можна виявити різні цілі, визначити їх характер та діяльність. Розвідник повинен знати, де імовірніше всього може розміщуватися противник, де слід шукати його спостережні пункти, вогневі засоби і споруди, загородження та інші цілі, чим вони можуть себе демаскувати і як за різними ознаками зробити висновок про помічене.

До демаскуючих ознак цілей відносять:

- характерне розташування об'єктів;

- ознаки діяльності - рух, звуки, вогні, дим, пил і т. ін.;

- сліди діяльності - витоптані місця, нові стежки, сліди багать, залишки будівельних матеріалів, свіжий грунт і т. ін.;

- характерні риси об'єктів;

- колір об'єктів, якщо він відрізняється від кольору оточуючої місцевості;

- відблиски від скелець та непофарбованих металевих деталей;

- тіні на самих об'єктах та тіні, що падають від них.

Оцінюючи результати розвідки слід мати на увазі, що противник різними обманними діями спробує ввести в оману нашу розвідку. Він буде прагнути до того, щоб різними засобами і шляхами маскування і дезінформації приховати ознаки дійсних об'єктів, та показати ці ознаки при створенні фіктивних об'єктів (надувних резинових та дерев'яних макетів об'єктів, удаваних окопів бліндажів і т. ін.). Тому з багатьох розвідувальних ознак ні одну, взяту окремо, не слід розглядати як безперечний доказ наявності у даному місці противника (цілі) або як характеристику його дійсних намірів. Тільки сукупність декількох ознак дає можливість робити правильні висновки про цілі (об'єкти).

1. Тактичні засоби ядерного ураження

До тактичних засобів ядерного ураження відносяться керовані і некеровані реактивні снаряди (КРС, НКРС), а також артилерійські гармати, що застосовують ядерні боєприпаси.

Демаскувальними ознаками позицій, з яких проводяться пуски керованих і некерованих реактивних снарядів є:

- спалах та заграва при стрільбі вночі;

- поява після стрільби великої хмари диму і пилу над позицією;

- світлова траса ракети на активній ділянці траєкторії;

- інверсійний слід ракети на траєкторії;

- характерний розкотистий звук в момент пуску.

Демаскувальними ознаками КРС і НКРС при їх переміщенні є:

- наявність пускових установок, змонтованих на базі автомобілів або причепів, а також причепів для транспортування снарядів;

- наявність в колонах автокранів і охорони.

Стартові позиції НКРС розміщують на віддаленні 10-20км і більше від переднього краю з розміщенням на них пускових установок, чотирьохосних причепів і ремонтно-евакуаційних автомобілів з кранами на площі 1000×1000м. На віддаленні 2-3км від стартової позиції розміщуються підрозділи управління та обслуговування.

Демаскуючими ознаками артилерійських систем, що застосовують ядерні боєприпаси є такі ж самі ознаки, що і у звичайних артилерійських систем. Вогневі позиції розміщуються на віддаленні 4-12км від переднього краю своїх військ.

2. Артилерія

Артилерія займає, як правило, закриті вогневі позиції на відстані 3-8 км від переднього краю, внаслідок чого виявлення батарей противника, що не ведуть вогонь, значно ускладнене.

Батареї, які ведуть вогонь з закритих вогневих позицій, можуть бути виявлені:

- за блиском та звуком пострілів;

- за пилом, що здіймається над вогневою позицією після пострілу (при сухому ґрунті);

- за димом, що здіймається в момент пострілу з-за укриття у вигляді напівпрозорих клубків та кілець, що розсіюються. Вночі і в сутінках батареї, що стріляють без полум’ягасників, демаскують себе блиском пострілів (у вигляді коротких язиків полум'я блідо-рожевого або червоного кольору) та відблисками пострілів на фоні неба або узлісся (при малих кутах укриття).

Вдень при сонячній погоді блиск від пострілів спостерігається дуже рідко. Краще видно спалахи (блиск) вночі. Добре спостерігаються спалахи вранці і ввечері навіть при наявності туману.

Чим більше калібр гармат, тим щільніше спалах та довжина смуги диму. У гармат великих калібрів смуга диму перетворюється в невеличку хмару. В окремих випадках при пострілах утворюються кільця диму, що здіймаються вверх у напрямку пострілу.

Якщо батарея противника веде швидкий вогонь, то окремі дими пострілів не встигають розсіюватися, і нашаровуючись один на одного утворюють хмару, по якій орієнтовно можна визначити місцезнаходження батареї.

Дим від пострілів в суху погоду тримається 1-2с. При вологому повітрі або після дощу він помітний краще, тримається довше і приймає правильну овальну форму.

Дим від пострілів можна помітити, якщо він проектується на темному фоні, на гребені височини або на фоні чистого неба. Це більш помітно у гаубиць і гармат при стрільбі на невеликих кутах підвищення.

Кількість стріляючих гармат визначається по кількості спалахів або хмарок диму, а калібр і тип гармати - по величині спалаху (хмарки, диму) і по звуку пострілу, а також по розмірах осколків снарядів, особливо їх донної частини.

Артилерійські батареї можуть бути виявлені в момент зайняття вогневої позиції по тому, як рухаються гармати, тягачі та при її інженерному обладнанні. При безпосередньому спостереженні вогневої позиції з СП можна спостерігати роботу обслуги та самі гармати.

3. Міномети

Міномети, як правило, розташовують на відстані до 2км від переднього краю в ярах, виярках, на зворотних схилах висот, у великих воронках від снарядів, мін та бомб, в ямах і промоїнах, біля крутих берегів річок, в чагарниках, на лісових галявинах та в інших місцях, що полегшують маскування мінометів та ускладнюють їх виявлення.

На відкритій місцевості міномети, як правило, встановлюють в окопах, які з'єднують між собою ходами сполучення.

Стрільба з мінометів не супроводжується яскравими демаскувальними ознаками, як це спостерігається при стрільбі з гармат. Розвідка мінометів противника при їх не багаточисельних демаскувальних ознаках, а також більших можливостях маскування і маневру є надзвичайно важкою задачею. Кращі результати дає бокове спостереження, а також спостереження з високих місцевих предметів.

Демаскувальні ознаки стрільби з мінометів такі:

- вдень при відсутності вітру спостерігається характерний струмінь диму, направлений в бік пострілу на висоту 10-15м. Інколи разом зі струменем утворюється димове кільце, що здіймається на висоту до 15-20м. При наявності вітру ознаки диму спостерігаються погано і в більш короткі проміжки часу;

- вночі може спостерігатися невеличка заграва або відблиск над гребенем укриття, як правило, на фоні місцевих предметів, розміщених за вогневою позицією (передній схил висоти, узлісся і т. ін.);

- при незначній глибині укриття вночі, а в хмарну погоду і вдень, спостерігаються спалахи овальної форми червоного кольору, що утворюються під час пострілу;

- звук пострілу з міномета глухий і легко відрізняється від інших звуків. Вночі звук чути краще ніж вдень. Звук пострілу завжди випереджає звук розриву міни.

4. Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ)

Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), як правило, займають закриті ВП на віддалі 4-10км від переднього краю і сильно демаскують себе стрільбою, при цьому вдень при відсутності вітру спостерігаються темні клубки диму в кінці активної ділянки траєкторії і велика хмара диму та пилу на вогневій позиції. Під час вітру темні клубки диму в кінці активної ділянки траєкторії швидко розсіюються і стають малопомітними, хмара диму і пилу над вогневою позицією також розсіюється і витягується в той бік, куди дує вітер.

При відсутності вітру хмара розсіюється тільки через 20с і більше після стрільби.

Хмара пилу і диму, що утворюється на ВП, набуває кольору в залежності від ґрунту на вогневій позиції.

Вдень в похмуру погоду і вночі видно заграву, що розростається, і блискучі траси від згорання реактивного заряду (активна ділянка траєкторії).

Звук при стрільбі РСЗВ різкий і протяжний.

5. Протитанкові засоби

Пускові установки протитанкових керованих ракет (ПТКР) і протитанкові гармати розміщують, як правило, на танконебезпечних напрямках, поблизу височин та пагорбів, на їх схилах, околицях гаїв та чагарників, біля садів, на околицях населених пунктів, біля доріг та окремих споруд. Демаскуючими ознаками позицій ПТКР є:

- струмінь розжарених газів і траса ракети при пострілі;

- дим і пил в місцях пуску;

- погано замасковані пускові установки;

- періодичний рух людей до одного й того-ж місця.

Пускові установки ПТКР можуть бути виявлені в момент висування на позиції із укриття, або під час скидання маскуючих елементів.

Демаскуючими ознаками протитанкової гармати є:

- періодичний рух людей біля однієї й тієї ж точки місцевості, яка за своїм положенням дає можливість передбачити наявність гармати;

- характерні окреслення ствола у верхній частині щитового укриття, які видно крізь маскування;

- зів'яла рослинність на околиці чагарнику або лісу.

Взимку протитанкова гармата може бути замаскована білою маскувальною сіткою, яка майже зливається із загальним фоном місцевості. Однак відтінок маскувальної сітки у гармати може трохи відрізнитися від загального фону, що дозволить уважному розвідникові виявити вогневу позицію гармати.

Протитанкові гранатомети можуть бути виявлені за полум'ям та хмарою диму і пилу, що утворюється при пострілі.

6. Танки і самохідні артилерійські установки

Танки і самохідні артилерійські установки під час руху демаскують себе шумом двигуна та брязканням гусениць, а в суху погоду, крім того, пилом, що піднімається.

Противник в обороні нерідко використовує танки як нерухомі броньовані вогневі точки, розміщуючи їх на спеціально обладнаних позиціях. Таку позицію танка можна виявити за свіже викопаною землею і баштою танка, що виступає над окопом, а також за демаскуючими ознаками, характерними для протитанкових гармат.

7. Кулемети

Кулемети слід шукати в окремих окопах і траншеях на тих ділянках місцевості, звідки противник може вести фланговий вогонь для прикриття підступів до своїх позицій або звідки можливий широкий фронтальний обстріл.

Кулемет, якщо з нього не ведуть вогонь, знайти важко. Виявити його може погано замаскований окоп, блиск металевих нефарбованих частин, рух піднощиків патронів.

Кулемет в окопі виявляють за такими ознаками:

- насип поблизу кулемета буває вище, ніж на інших частинах окопів;

- місцевість в секторі обстрілу розширена;

- окоп для кулеметів часто виноситься від траншеї вперед;

- дротяна загорожа, розміщена попереду кулемета, інколи має меншу висоту, ніж на решті загорожі.

Кулемет виявляють за звуком пострілів і за ледь видимим струменем білого диму на темному фоні, а в хмарну погоду, сутінки і вночі - за спалахами пострілів.

Взимку сніг попереду кулемета розтає та чорніє від порохового диму.

8. Радіолокаційні станції

Радіолокаційні станції противника, які призначені для розвідки рухомих цілей, розмішуються, як правило, на схилах висот, звернених в бік наших військ.

Демаскуючими ознаками радіолокаційних станцій є:

- зовнішній вигляд станції;

- наявність різних агрегатів комплексу станції розміщених компактно на невеликому майданчику;

- характерний звук деяких типів агрегатів живлення радіолокаційної станції.

9. Спостережні пункти

Спостережні пункти противника, як правило, розмішують на схилах висот і на різних місцевих предметах, що забезпечує добрий огляд розміщення наших військ.

Частіше всього спостережні пункти виявляються під час їх обладнання і зайняття, під час зміни спостерігачів і при налагодженні ліній зв'язку.

Демаскуючими ознаками спостережного пункту є:

- періодична поява та швидке зникнення на певному місці людей, або голова спостерігача та прилади спостереження, що проектуються на фоні якого-небудь місцевого предмету (на фоні неба);

- викинута земля, що вказує на роботу з обладнання спостережного пункту;

- поява нових місцевих предметів (кущів і т. ін.);

- зміна форми і кольору місцевих предметів і рослинності в результаті їх використання для маскування спостерігача;

- телефонні дроти, що підходять до спостережного пункту, рух вздовж них телефоністів, що прокладають або лагодять лінію, взимку - протоптані в снігу стежки;

- рух поодиноких людей, що повторюється приблизно в один і той же час (зміна спостерігача, піднесення їжі);

- періодична поява перископа (приладу) з окопу або з іншого укриття;

- блиск оптичних приладів в тих випадках, коли сонце знаходиться позаду нашого спостерігача (до цього необхідно відноситися обережно, так як блиск можуть дати і інші предмети);

- спостережна щілина, що спостерігається у вигляді темної горизонтальної смуги на місцевості або на якому-небудь місцевому предметі;

- темна пляма на фоні листя дерев, невдало замаскований майданчик для спостереження на дереві, хитання верхівок дерев у тиху погоду;

- струмок диму при обігріванні спостережного пункту в холодну погоду;

- наявність джерел квантового випромінювання вночі.

Слід мати на увазі, що спостережні пункти можуть розміщуватися в штучних предметах, зроблених за зразком природних, в камені, пні, пам'ятнику, копиці сіна і т. ін.

10. Траншеї, окопи, бліндажі та інші польові споруди

Траншеї викопують, як правило, на передніх схилах висот, що забезпечує найкращий огляд і обстріл попереду розташованої місцевості. На місцевості, що поросла лісом, густим чагарником і в населених пунктах, траншеї, як правило, виносять вперед від узлісся (околиці населеного пункту).

Окопи, бліндажі та інші польові споруди легше всього виявити в період їх обладнання або робіт щодо їх розчищення та удосконалення. Готові окопи (траншеї) розпізнають за наявністю свіжої землі у вигляді тонких жовтих або темних смуг (в залежності від ґрунту) і за кольором маскування, що відрізняється від довколишнього фону, а також за рухом людей в них (якщо вони не повного профілю).

Окоп (траншея) з перекриттям має вигляд хвилястої смуги (влітку жовтої, взимку темної), що відрізняється кольором від довколишньої місцевості.

Бійниці спостерігаються у вигляді темних впадин у товщі бруствера.

Взимку бійниці можна виявити за слідами розчищення снігу. До відкриття вогню бійниці можуть бути накриті сіткою або підручним матеріалом під колір оточуючої місцевості.

Опуклості у товщі брустверу дозволяють припустити наявність кулемету, спостережного пункту, бліндажу або іншої вогневої споруди. Бліндажі слід шукати між лініями окопів за напрямком ходів сполучення. Часто їх виявляють за димом від печей, котрі топлять у холодну погоду.

Ходи сполучення відрізняються від траншеї за розміщенням (йдуть з тилу до фронту) і обладнанням (менше обладнані для застосування вогневих засобів).

11. Дерев’яноземляні та довгочасні вогневі споруди

Дерев¢яноземляні та довгочасні споруди розміщуються, як правило, в таких місцях, звідки можна вести фронтальний і фланговий вогонь. Їх слід шукати на схилах висот, на узліссях, в підвалах крайніх будинків населених пунктів, на перехрестях вулиць, на поворотах траншей і загороджень.

Дерев¢яноземляні вогневі споруди завжди видно на місцевості у вигляді горбів, що інколи відрізняються від природних у вигляді темних плям, взимку сніг біля амбразури розтає і чорніє від порохового диму.

Довгочасні вогневі споруди, а також його бронебашти і амбразури до введення в дію вогневих засобів, як правило, бувають приховані від наземного спостереження вертикальними масками або замасковані під який-небудь місцевий предмет (будівлю, чагарник, огорожу).

При стрільбі з вогневих споруд звук глухий.

При попаданні снаряду в бетон, каміння, або в броню димова хмара від розриву снаряда з підривником на фугасну або уповільнену дію буває широкою і низькою. Крім цього, при влученні снаряда в бетон спостерігається яскраве полум'я, до хмари диму примішується сірий цементний пил. Після декількох прямих влучень починають виразно виступати з під маскування контури бронекуполів, оголяються частини стін, кути будівлі і т. ін.

12. Дротяні загородження

Дротяні загородження зводять перед окопами і між ними, а також попереду довгочасних вогневих споруд, кулеметних, а інколи і гарматних окопів. Спостерігач може виявити дротяне загородження по кілках, розміщених у відносно правильному порядку. На околиці лісу дротяні загородження можуть здаватися спостерігачу рядом пнів однакової висоти, а на снігу – темною смугою.

Дротяні загородження, що під напругою виявляють по наявності на стовпах (кілках) фарфорових ізоляторів, гуми, руберойду та інших ізоляційних матеріалів, а також за наявністю згорілої трави біля загорожі, вночі – по видимих іскрах, що зіскакують з дроту на траву, яка його торкається.

13. Мінні поля

Мінні поля, як правило, встановлюють перед дротяними огорожами і в проміжках між ними, між ротними (взводними) опорними пунктами, а також на прихованих підступах, на дорогах і в тіснинах. Демаскуючими ознаками мінного поля можуть бути: перекопана земля, пом'ята рослинність, пагорби над мінами, неприбрана після встановлення мін земля, просідання маскувального шару ґрунту над міною, зміна кольору трави, протягнуті над землею дроти та шнури, загублені або забуті підривниками інструменти, упакування, етикетки від упакування, орієнтирні кілки, а інколи і знаки, що позначають мінне поле.

14. Штаби і командні пункти

Штаби і командні пункти розміщуються в місцях, що приховані від наземного спостереження (в лісі, в яру, в населених пунктах і т. ін.). Ознаки розміщення штабу (командного пункту) такі:

- рух спеціальних і легкових машин, мотоциклів, поодиноких солдат до місця розташування штабу (командного пункту) і назад;

- підхід до одного місця декількох ліній дротяного зв'язку з різних напрямків, наявність радіостанцій;

- посилена охорона району і розташування у ньому зенітної артилерії на вогневих позиціях;

- наявність поблизу району майданчика для посадки літаків та вертольотів зв'язку;

- в населених пунктах - як правило, повна або майже повна відсутність місцевих жителів. Біля в'їзду до населених пунктів - шлагбаум і охорона.

15. Підготовка противника до наступу

Підготовка противника до наступу може бути виявлена за такими ознаками:

- інтенсивний рух військ противника до лінії фронту;

- інтенсивний рух транспорту з тилу до фронту з вантажем, а в зворотному напрямку переважно без вантажу;

- пожвавлена діяльність розвідувальних груп противника, розвідка боєм, інтенсивна діяльність повітряної розвідки;

- розвинення інженерних робіт, обладнання позицій і нових спостережних пунктів, ремонт та укріплення мостів, прокладання колонних шляхів і т. ін.

- прокладання ліній зв'язку;

- поява нових артилерійських і мінометних батарей і зміна характеру ведення вогню (пристрілювання);

- розмінування противником мінних полів (прокладання проходів);

- шум двигунів танків і брязкіт гусениць під час зайняття танками вихідних позицій;

- пожвавлення в траншеях, зміна режиму поведінки противника, поява рекогносцировочних груп.

16. Ознаки підготовки противника до відходу і заміни частин

Ознаками підготовки противника до відходу є:

- інтенсивний рух військ противника і автотранспорту з вантажами від фронту в тил, евакуація тилових закладів, штабів і шпиталів, евакуація або знищення складів;

- обладнання оборонних позицій в тилу та зайняття їх військами;

- активізація дій розвідки (патрулів), посилення вогню артилерії, виведення в перший ешелон танкових підрозділів, активне застосування димів; посилені контратаки противника на наші підрозділи (частини), що наступають;

- активізація в тилу робіт щодо обладнання різних загороджень, підготовка до підриву мостів.

Ознаками заміни частин противника є:

- інтенсивний рух противника від фронту і до фронту;

- зміни в поведінці солдатів противника, в ділянках траншей, що спостерігаються;

- зняття ліній зв'язку і прокладання нових ліній зв'язку;

- поява окремих спостерігачів (груп), що вивчають поле бою;

- зміни в розміщенні вогневих засобів противника і характері їх діяльності;

- поява автомобілів (тягачів, танків, БТР, БМП) з новими розпізнавальними знаками.

Додаток 2

(до ст.32, 53)

Визначення відстаней за допомогою короткої бази

Визначення відстаней з використанням короткої бази виконують шляхом вимірювання паралактичного кута теодолітом або бусоллю.

Коротка база розміщується під прямим кутом до вимірюваної лінії і повинна бути не менше 1/10 відстані, яка визначається.

Довжина короткої бази вимірюється мірною стрічкою (шнуром) і береться кратною 10м.

Паралактичний кут g вимірюється двічі.

Відстань обчислюють за формулою:

Приклад 1. Коротка база b=40 м. Паралактичний кут γ= 1-40.

З таблиці для визначення відстаней по короткій базі1-40.................91,5×4=366 м.

Відстань d=366 м.

Приклад 2. Коротка база b=25 м. Паралактичний кут γ =0-93.

Користуючись формулою d=b/tgg за допомогою обчислювача знаходимо відстань d = 255,8.

Таблиця

для визначення відстаней з використанням короткої бази (b=10м)

Примітка. При базі більше 10м взяту з таблиці відстань помножити на коефіцієнт К, який визначається за формулою:

Додаток 3

(до ст. 55, 124)

Таблиця поправок у відстань через нахил місцевості на приведення їх до горизонту

Приклад: Кут нахилу 1-80, відстань 2600м 2000м.............35м

600 ...............11м

Приведена відстань 2600-46 = 4554 2600м.............46м

Додаток 4

(до ст.115)

Таблиця швидкості звуку в м/сек

(t- наземна температура повітря в °С)

Додаток 6

Журнал розвідки і обслуговування стрільби 1 батр

a _он = 53 – 00 КСП (Лівий): Х = 24660 У = 71517 h = 140

Спосіб орієнтування приладів – за дирекційним кутом БСП (Правий): Х = 24879 У = 71312 h = 145