МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ТА
ЕСТЕТИЧНИЙ ФЕНОМЕН
Виникнення і сутність молодіжної субкультури. Важлива проблема духовного
розвитку сучасного світу _ молодіжна субкультура. Ще на початку 50_х років на
Заході виникли неформальні групи молоді, які протиставили свій спосіб життя
традиційній культурі. Це були "бітники" _ представники "розбитого", "зламаного"
покоління, що прийшли у суспільне життя після другої світової війни. Невдоволення
труднощами життя, кризою культурних норм і цінностей вилилось у бунті проти
загальноприйнятих стандартів поведінки. Бітники винайшли свій стиль моди,
спілкування, мистецтва. Музичним символом молодіжного протесту став рок_н_рол
(Е. Преслі), який поширився у всьому світі. Відтоді кожне покоління молоді мало
свою субкультуру, тобто "підкультуру", що не збігається з офіційною культурою. У
такий спосіб молодь акцентувала свою відмінність від старших поколінь,
протестувала проти ситого бюргерського лицемірства. Згадаємо течії "хіппі" у 60_х
та "панкі" у 70_80 роках. Це був своєрідний виклик міщанській, фальшивій
"добропорядності", що іноді переростав у бунтарські акції (наприклад, "молодіжні
революції" у Західній Європі наприкінці 60_х років).
Молодіжна субкультура поширилась у всьому світі, стала планетарним явищем.
Втрачаючи свій бунтарський дух, вона набула морально_естетичного значення.
Субкультурні цінності слугують молоді для "маркування" свого покоління,
відрізнення "своїх" від "чужих". Для цього використовується певний імідж _ модний
образ, взірець поведінки для "неформалів". Імідж формується засобами масової
інформації, відеофільмами, молодіжною модою, рекламою. Різноманітна символіка
і атрибутика молодіжної субкультури доповнюється модними танцями, шлягерами,
музичними напрямами ("бітлз", "диско", "рок_", "поп"_ музика й таке інше).
Звичайно, кожна генерація має право на свою моду, улюблені речі, стиль життя і
мистецтва. Але коли субкультура розколює покоління, стає бар'єром на шляху
спілкування різних когорт населення, вона приймає форму контр_культури.
Молодіжна самоізоляція може відірвати нову генерацію від класичної спадщини, від
віковічних традицій культури.
Тому молодіжна субкультура і уявляється багатьом як "айсберг" _ блискучий у
невеликій горішній частині і таємний, навіть загрозливий у нижній велетенській
частині. Зовнішня привабливість суб_культурних форм може обернутися ще одним
117
виявом бездуховності, якщо крім моди немає більше культури. Це той випадок, коли
за поодинокими деревами молода людина може не побачити гарного лісу, коли за
примхами моди вона загубить "те, що не вмирає".
Отже, молодіжна культура, маючи альтернативний, "сердитий" щодо
традиційних цінностей характер, набуває вигляду субкультури. У феномені
субкультури ми зустрічаємося із специфічними цінностями життя і мистецтва,
носіями котрих виступають окремі соціальні групи чи шари, на відміну від класу чи
суспільства в цілому. Субкультурні цінності мають, як правило, нонконформістський,
новаторський, навіть бунтарський сенс, протиставляючи ідеали своїх носіїв
пануючим у суспільстві реальним відносинам. Часто молодіжна субкультура
приєднується до різноманітних альтернативних рухів, у тому числі і до контр_
культури.
Зародившись на Заході для позначення явищ "юнацької", "альтернативної"
культури, термін "молодіжна субкультура" (Дж. і М. Раунтрі, Ч. Рейч, Т. Роззак)
використовується для обґрунтування революції у свідомості (метанойя) без
революції соціальної. І справді, останнім часом культурні, зокрема, естетичні цінності
покладались деякими західними теоретиками як абсолютна, універсальна умова
корінного оновлення світу, заснованого не на соціально_класових змінах, а на
метаморфозах людського світовідношення.
Так, у роботі "Нова чуттєвість" Г. Маркузе оголошує "естетичність", "естетичний
етос" взірцем міри свободи, можливою формою нового суспільства. Естетичний
універсалізм, за його думкою, є життєвий світ молодих людей, в якому мусить
формуватися їхнє світовідношення, аж до самої політичної тактики і революційних
дій. Маркузе радить молоді відмовитись від барикад і зброї, замінюючи їх танцями й
квітами. В мистецтві, красі, естетичності як "новій чуттєвості" він бачить подолання
традиційної людської агресивності та вини, творчу суспільну силу. У такий спосіб
відношення молоді до культури Маркузе наповнює утопійним соціальним та
світоглядним змістом, абсолютизуючи евристичний потенціал естетичних цінностей
на збиток іншим чинникам прогресивного перетворення суспільства.
Безпосередніми адресатами цих ідей на Заході стали молоді люди, зокрема,
люмпенізовані елементи, школярі, студенти, "маргінали". З них складається, за
визначенням західних соціологів, "молодіжне суспільство" із властивим йому
специфічним світоглядом і субкультурою. Останні посідають декласованим, в
основному, "аутсайдерним" характером, виявляючи погляди, інтереси, смаки так
званого "класу молоді", передусім його маргінальних груп і шарів.
У західній соціології й культурології існує навіть особлива типологія
світовідношення "сучасного молодого інтелектуала". За думкою Р. Мертона, сучасні
молоді інтелектуали розрізнюються за такими соціально_психологічними позиціями
у ставленні до суспільства і культурних традицій: 1) конформізм, 2) новаторство, 3)
ритуалізм, 4) ізоляціонізм, 5) бунт (в т.ч. "метафізичний"). Але вони не вичерпують
світоглядної суті соціокультурних позицій сучасної молоді.
Нагадаємо, що ставлення молоді до культури може мати і девіантний,
"відхилений", тобто субкультурний характер. Традиційні культурні цінності в такому
118
разі втрачають свій соціальний, гуманістичний, естетичний статус. Вони можуть
навіть заміщуватися псевдо_цінностями, формуючи новий спектр світовідношення:
від імітації культури (кіч) до контр_культури (рок). Метаморфози цінностей та ідеалів,
поява їх ексцентричних форм зв'язані з певними девіаціями у світогляді й способі
життя окремих молодих людей. Так, сучасні соціологи і культурологи відзначають
наступні "парадокси" свідомості й поведінки молоді, молодіжної субкультури взагалі:
1. Високий рівень домагань при кризі самооцінки.
2. Нерозвинуте інтимно_особистісне спілкування при високій потребі у
спілкуванні.
3. Очікування ввічливого поводження при "карнавальному" стилі поведінки.
4. Потреба в опіці при демонстративній зневазі опікунами.
5. Романтичне очікування себе "спроможним" при дуже низькій оцінці чесної
праці.
Евокативний вплив референтних груп. Вплив молодіжної субкультури на
почуття, смаки та іміджі молодих людей забезпечується соціально_психологічними
особливостями так званих референтних груп. Як відомо, референтними для молодої
людини виступають ті реальні чи уявні групи, неформальні об'єднання, угруповання,
окремі індивіди, до яких вона сама себе соціально чи психологічно залічує. Вони
слугують для неї джерелом норм, цінностей, настанов, свого роду культурним
стандартом при здійсненні оцінки чи самооцінки, в регуляції діяльності та поведінки.
Соціально_психологічні механізми впливу референтних груп на особу пов'язані і з
естетичними процесами ідентифікації, виявляючись у "перенесенні",
"співпереживанні", наслідуванні, співучасті, навіюванні, "зарахуванні" тощо.
Особливий вплив на молодь має субкультурна символіка, різноманітні іміджі
"масової" культури. Співвідношення символічних та емоційних горизонтів молодіжного
світовідношення, їх вплив через референтні групи на молодь може бути розкритим
завдяки поняттю "евокативність". Воно виявляє особливості емоційної дієвості
культури у системі сучасної іконосфери суспільства. В останній репрезентовані
знаково_символічні аспекти культурних форм, що вимагають їх "розуміння" на рівні
безпосереднього впливу, у контексті тих переживань, які вони викликають.
Багатоманітна культурна символіка, сигнатури поведінки немов кристалізують у собі
певні сенси, норми, проекти. Вони несуть у собі інформацію, що наче програмує тип
емоційних реакцій і настанов особи з боку суспільства, соціального угрупування.
Коли в молодої людини нема реальних контактів з референтною групою, її
субкультурний вплив на евокативному рівні замінює відповідна символіка.
Ідентифікація при цьому здійснюється через прийняття символів цієї групи, тобто
певних атрибутів одягу, побутового інтер'єру, біжутерії, макіяжу, поведінки,
спілкування, стилю життя взагалі. Символізм засновується тут на перетворенні
окремих речей, аксесуарів побуту у смислозначущі, престижні об'єкти референтних
груп. Це викликає умовні, часом ритуальні відносини не тільки до цих речей, але й до
людей, груп, соціальних структур, що в них репрезентовані у символічній формі.
Субкультурний символ і породжені ним чуття мають естетичний характер, коли
відповідають ідеалам, цінностям і смакам референтної групи, задовольняючи запити
119
й очікування молодих людей, які відносять себе до неї. Евокативний вплив символів
і сигнатур внаслідок цього відрізняється смисловою значущістю та емоційною
позитивністю. Адже прилучення до субкультурної символіки є рівноцінним
прийняттю до референтної групи, отриманню з її боку визнання, схвалення,
винагороди. У той само час символіка різноманітних неформальних угруповань
може бути настільки взаємовиключною, що викликає смакову й поведінкову
конфронтацію окремих субкультурних груп (наприклад, у свій час, "металісти" й
"попсовики", чи сьогодні "pen" і "nonca" щодо улюблених музичних гуртів).
Сексуальна революція і культура. Ідеї та іміджі молодіжної субкультури пов'язані
з так званою "сексуальною революцією". Її концепцію обґрунтували ідеологи
молодіжних рухів протесту, представники раннього авангарду, франкфуртської
філософської школи (зокрема, Г. Маркузе). Вони вважали, що справжня свобода є
недосяжною у суспільстві, бо будь_яка держава має тоталітарну, репресивну
природу. Більш за те, традиційна культура, мораль, релігія обмежують сексуальну
свободу і тому роблять людину нещасною. Нема свободи без еротики і щастя _ без
сексу. Щоб подолати соціальне відчуження, скинути контроль над еротичним Я,
треба здійснити сексуальну революцію, тобто визволити секс від будь_якої цензури.
Звільнення статевих відносин людей від моральних норм начебто змінить
суспільство і саму людину Під такими гаслами і відбувалися молодіжні бунти,
виникали різноманітні форми еротичного у мистецтві, аж до легалізації порнографії.
Звичайно, "проект" сексуальної революції був привабливим для багатьох
молодих людей. Вони щиро вважали, що любов врятує світ, "естетичний ерос" стане
рушійною силою суспільного прогресу. Головне, що такі форми "боротьби"
здавалися ненасильницькими, більше того, _ естетизованими, святковими,
гуманними, гедоністичними. Проти поліції та армії пропонувалось виставляти
найвродливіших дівчат із квітами, а соціальну напругу "знімати" піснями та танцями.
Цебто, сексуальна революція мала замінити революцію політичну, еротика ставала
суттю нової етики та естетики (напр., теорія "склянки води").
Зрозуміло, що дійсно революційних наслідків така програма не мала, "свобода
кохання" не змінила суспільство на краще. Але безмежна пропаганда "вільного
сексу", поширення вульгарної еротики та порнографії згубно вплинуло на
психологічно нестійких молодих людей. З'явилися численні сексуальні злочини,
розквітла проституція і СНІД, виник жахливий образ сексуального маніяка.
Традиційна мораль, релігія, мистецтво зазнали значних втрат, морально_естетичні
ідеали високого кохання були спаплюжені. Разом з тим, нова статева мораль
пом'якшила погляди на еротичне мистецтво, сприяла розвиткові сексології, статевої
освіти і виховання. Не треба забувати, що еротична культура, знання сексології як
науки про інтимні взаємини між чоловіком та жінкою _ то є складова частина
загальної культури.
Молодь і культура майбуття. Таким чином, явище "молодіжної культури" є
неоднорідним. У масі своїй, як уважають сучасні соціологи й культурологи,
субкультурні угруповання не займають якихось екстремістських позицій. Для них не
характерні антисуспільні дії. Свої ексцентричні захоплення представники "класу
120
молоді" можуть цілком успішно пов'язувати з повсякденними, прозовими справами.
Але те, що вже не вписується у сьогоднішні уявлення, стає в них джерелом
загострених реакцій. Субкультурний протест переростає у недовірливе відношення
до дорослих, у замасковану або погано приховану іронію. Насторожує й те, що деяка
частина "субкультурної" молоді вчинює правопорушення й притягується міліцією до
відповідальності. Окремі угруповання виникають на основі пияцтва, наркоманії,
сексуальної розбещеності.
Як бачимо, картина досить пістрява, потребує ще свого вивчення і корекції. Не
все можна схвалити у молодіжній субкультурі, але й не все, мабуть, слід відкидати.
Адже це не тільки реальність сьогоднішнього дня, але й ще в дечому зачатки
майбутнього. Хто знає, який аудіовізуальний вигляд набуде культура XXI століття?
Що з майбутнього вже приходить до нас і в якій формі? Для нас важливо відокремити
справжні цінності від несправжніх, щирість від зухвальства, розкутість від
агресивності, здоровий критицизм й зневагу до застарілого від скепсису та нігілізму.
Підчас оцінки молодіжної субкультури головне, як здається, _ відділити зерна від
плевел, знайти здорові зародки справжньої культури майбутнього.
Треба пам'ятати, що молодіжна субкультура _ то вельми суперечливий
соціокультурний феномен. З одного боку, вона соціально_психологічно "маркірує"
молодь, надає їй свободу й автентичність самовираження. В її надрах закладений
авангардний потенціал культури майбутнього. Через "субкультуру" генерації
формується культура прийдешнього суспільства. Йде закономірний пошук, відбір й
закріплення традиційних й сучасних культурних цінностей. З іншого боку, молодіжна
субкультура може приймати девіантні, спотворені, навіть кримінальні форми, про що
ми вже говорили.
З точки зору сучасної гуманістики, культура виконує свою людинотворчу
функцію лише в умовах адекватних її сутності відносин. Справжня культура не має
будь_яких предметних чи духовних форм, не підпорядкованих ідеї людини, її
суспільної й особистісної універсальності. Сутність гуманітарної культури та
специфіка її освоєння в умовах формування "відкритого" суспільства виявляється у
принципі творчого, підприємницького ставлення до праці і бізнесу, соціальним
формам спілкування, предметно_речовому багатству, мистецтву та іншим сферам
людської життєдіяльності. До того ж необхідно перебороти застарілі стереотипи
сприйняття, мислення й дії, що потребує, зокрема, оновлення естетичної чуттєвості,
багатоманітних відносин людини до світу культури.
Трудність осмислення, а головне _ формування адекватних, творчих відносин
до культурі полягає у пошуку її індивідуального начала, тобто моменту становлення
єдності суспільного й особистісного, репродуктивного й продуктивного у
життєдіяльності кожної молодої людини. Уважається, що тут важливо
використовувати й розвивати не тільки наявні форми соціальної творчості, але також
шукати можливості зворотної трансформації "перетворених", девіантних фори
відношення до культури. Вони мають дістати своєрідну "рекреацію" _ розбудову,
справді, творчого потенціалу й соціально позитивної спрямованості.
Подолання частковості, одномірності відносин молоді до культури, перехід від
121
сучасної молодіжної субкультури до більш зрілих форм культурного життя стають
можливими тільки на шляху всебічного включення кожної молодої людини у
багатогранний процес становлення "відкритого" суспільства, пов'язаний з
перетворенням свідомості.__
МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ
СУСПІЛЬСТВІ: МОРАЛЬНО_ЕСТЕТИЧНІ КОЛІЗІЇ
Культура знань, культура спілкування _ без цього не може бути успішним
суспільний і національний поступ. Сфера гуманітарних знань та міжлюдських
стосунків визначає успіх діяльності суспільства, оскільки людина живе в основному
"гуманітарно", за винятком того часу, коли вона включена у професійну діяльність.
Сучасна молодіжна субкультура з особливою виразністю демонструє
багатогранність і багатоаспектність людського буття, що виявляється як у відкиданні
усіляких "центризмів" (у тому числі претензій на привілейований статус будь_якої зі
сфер культури _ науки, філософії, мистецтва, релігії, виробництва тощо), так і в
особливій увазі до естетичного начала. Естетична парадигма сучасної української
культури обумовлена увагою до чуттєвої культури особистості, позначена
розмаїттям способів просторово_часового сприйняття світу, осягнення якого
потребує нових підходів. Процес формування сукупності матеріальних
(раціональних) та духовних (ірраціональних) цінностей людського буття, осягнення
свого становища і майбутнього соціуму розкривається сьогодні через тотальне
панування інформаційної, екранної, аудіовізуальної культур, що вводять молодих
людей практично з дитинства у життєвий потік цілком і відразу.
Світ, що перетнув поріг третього тисячоліття, визначається крайнім ступенем
нестабільності: його, як і століття тому, потрясають міжнаціональні, міждержавні,
міжконфесійні конфлікти; фінансові й екологічні катастрофи. В умовах, що склалися,
люди активно шукають шляхи протистояння хаотичним елементам та загрозам, що
виходять з сучасного світу, шляхи самозбереження. Один з них _ звернення до досвіду
минулого з метою одержання з нього корисної інформації, т.зв. "уроків". "Те, що
говорять вони про сучасність як перехідний момент, як про час якогось народження,
якогось інтервалу поміж ніччю і днем, _ писав геніальний український митець і учений
Іван Франко ще у 1894 році, _ це брехня і нісенітниця. Кожен історичний момент є
перехідним моментом, бо історія не стоїть на місці; кожен момент є хвилиною
народження і смерті воднораз, засіву і жнив разом. Очікування якогось таємничого,
великого, безконечного, чудового майбутнього _ це брехня і нісенітниця, бо майбутнє
буде таким, яким можуть його створити минуле й сучасне" [2].
Об'єктивність теоретичного аналізу і моральної оцінки будь_якої проблеми
духовного життя суспільства можливе лише за умови урахування специфіки й
історичного змісту (контексту) епохи.
Наш час характеризується плинністю і суперечностями соціокультурних
уявлень, авторитетів, норм та вимог, і сучасній молодій людині доволі непросто
знайти той смисл, якого нагально потребує і яким прагне наповнити своє життя
130
сьогодні. З екзистенціально_гуманістичної точки зору людина живе справжнім життям,
якщо відповідальна за реалізацію своїх можливостей, шукає сутнісного і змістовного,
а не лише задовольняє біологічні потреби і сексуальні чи агресивні наміри. Вона
повноцінно живе, коли може здійснити щось справжнє і важливе у своєму житті, не
боїться бути, здатна відірватися від шаблонів і стереотипів, шукає шляхи для
оптимальної самореалізації. Взагалі людина здатна досягти чогось путнього лише
тоді, коли має мужність бути собою, приймати свій жереб, здійснювати свій вибір,
нести свою історичну й особисту відповідальність. Адже ми тим і відрізняємось від
янголів, що можемо обирати _ як добро, так і зло, вчили отці християнської церкви [1].
І є речі, які не може дозволити собі порядна людина, доки вона лишається людиною.
Як зауважив свого часу відомий англійський письменник С. Моем, "людина є не тим,
ким вона хоче бути, але тим, ким вона не може не бути". Тим настійливішими є
прагнення молодих людей знайти твердий ґрунт під ногами, те, заради чого варто
було б жити, що могло б слугувати своєрідним камертоном і мірилом вчинків.
У сучасному українському суспільстві наявні тенденції до відродження
релігійності населення. Ці тенденції є реакцією на дестабілізацію сучасної духовної
сфери України, що породжені кризою ціннісно_нормативних систем як на макро_, так і
мікросупільному рівнях. Відтак, релігія виступає тим орієнтиром, який намагається
вирішити проблему "духовного вакууму" в суспільній свідомості, а Церква визнається
силою, здатною до моральної стабілізації та оздоровлення суспільства. Досвід століть
і навіть тисячоліть засвідчує: Церква у суспільстві виконує не лише функцію
віронавчання, але й значно ширші виховні функції, які нерідко досить тісно зливаються
між собою.
Будь_яка людина, а молода _ у першу чергу, виявляє особливу потребу у
самопізнанні й самоздійсненні, у глибокому розумінні нинішнього перебігу подій, у
прагненні жити вже зараз, а не готуватися до життя (як попередні покоління
радянського суспільства), обстоювати своє право на автономність, суб'єктність,
унікальність. Теми добра і зла, свободи й відповідальності, обов'язку та совісті,
власного вибору і свободи волі, дружби і справедливості, любові, кохання і сенсу
життя, бажаного й необхідного так само важливі сьогодні як і тисячі років тому. Між
тим, чи можуть узагалі існувати якісь остаточні, загальноприйняті, значущі для усіх
рівною мірою відповіді на них, чи не йде кожен тут своїм шляхом, чи не обирає те, що
ближче саме йому? Поміркуймо.
Змарнувати життя _ величезна шкода. Відчуваємо це майже інтуїтивно.
Тому питаючи себе "як жити?", питаємо, по суті, "як слід жити?" А як одержати ці
знання без постановки генеральної проблеми: ким врешті_решт є людина, яка
остаточна мета її життя? Не треба доводити, що за цими питаннями постають
наступні, які стосуються усього світу, питання суто філософські. Людина як розумна
істота прагне не тільки знати, що повинна, але також чому саме повинна це робити.
Або ще радикальніше: чи людина взагалі що_небудь повинна, чи не могла б вона
вирватись з цього полону і почати жити дійсно вільним життям. А якщо з цієї
"пастки"" виходу немає, то тим більше хочеться знати _ "чому?". І чому свобода
людини закінчується там, де починається свобода іншого…?
131
Ці філософські питання не можна обійти, хоча й не кожен професійно
займається філософією. Але кожен, рано чи пізно, стоїть перед філософськими
проблемами, спричиненими моральними дилемами, і їх ми переживаємо щоденно.
Сьогодні перед нами постають, на жаль, вже досить чітко окреслені ознаки
моральної недуги українського суспільства. Проблема буденного ставлення до
позбавлення одними людьми життя інших людей є прямим наслідком свідомого
заперечення цінностей, як етичних так і естетичних. Це прояв у найвищій мірі
аморального і антиестетичного способу буття сучасної людини. Це не лише
заперечення істини, добра і краси, це викривлене трактування або свідоме
знищення більшості природних людських почуттів. Любов ігнорується або
підміняється сексуальними задоволеннями, дружба трактується лише як пріоритет
користі, свобода розуміється як попрання усіх авторитетів і цінностей, як
безвідповідальне свавілля над навколишнім світом, природою і самим собою.
Всепоглинаюча домінанта матеріальних чинників брутально і влучно винищує
залишки ірраціонального в людині, духовність відмирає, у моді _ егоїзм,
честолюбство, споживацтво.
Внаслідок відсутності здорових загальносуспільних етико_естетичних засобів
стримування відбувається незворотній процес викривлення свідомості молодих
людей. Ця втрата відчуття міри у співвідношенні між добром і злом, між прекрасним
і потворним, між авторитетом і свободою провокує неспроможність людини до
свідомого вибору, коли відбувається розчинення свого Я в індиферентній масовій
культурі (явищі, яке і культурою назвати важко, це швидше антикультура), чим
долучається до утвердження нового світового порядку. Своєрідного ентропійного
конструкту в основі якого лежить принцип загально_безособової тотальної
байдужості.
У результаті цього і сьогодні постає проблема, яку психолог Віктор Франкл
називав головною хворобою людства у ХХ столітті, _ хвороба втрати сенсу життя. І
такий діагноз, здається, можна ставити не лише молодим людям, а навіть цілим
суспільствам на певних етапах їхнього розвитку.
Вихід з цієї духовної кризи і полягає якраз у практичному розумінні змісту
головних наповнювачів етики та естетики _ поняттях калокагатії та естаномаю,
поверненні їх не лише у філософський дискурс, а й у систему сучасної української
освіти. Проблема небайдужості має стати сьогодні центральною в гуманітарних
дослідженнях, а інакше з часом зникнуть й самі гуманітарні дослідження, як
непотрібні у збайдужілому суспільстві.
Саме етика та естетика, як синтез моралі й моральності несуть на собі
відповідальність за формування чуттєвої культури та людяності. Потрібно, щоб нашу
моральність визначала правда: коли добро називають добром, а зло _ злом. Адже
невипадково за будь яких історичних умов людина відчуває потребу у вищих,
незмінних ціннісних орієнтирах, які зміцнювали б її духовні сили, збагачували
сенсом, визначали змістові складові та головну спрямованість її життя.
132
Література
1. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. Навч. посібник. _ 4_те вид. _ К., Либідь,
2002._ 384 с.
2. Франко. І.Я. Доповіді Міріама._ Повне зібр. творів._ Т. 29._ К., 1981._ С. 120__
ФЕНОМЕН СМЕРТІ ЯК КОМПОНЕНТ МОЛОДІЖНОЇ
СУБКУЛЬТУРИ
Характерною рисою епохи постмодерну є відсутність жорстких обмежень у
сфері ціннісних орієнтирів, естетичних вподобань тощо. Постмодерна культура
пропонує різноманітні ціннісні системи, кожна з яких не може претендувати на
абсолютність та обов'язковість. Сучасна доба позначилася низкою криз
(демографічна, екологічна, соціокультурна, економічна). Крім того, сучасні
148
глобалізаційні процеси сприяють кризі культурної ідентичності особистості. Адже, як
підкреслюють дослідники, сучасність відзначається радикальною трансформацією
основ функціонування соціокультурних систем. В такі історичні періоди люди
втрачають надійні орієнтири. Об'єктивно виникає потреба у критичному
переосмисленні досягнутого і пошуку нових життєвих стратегій. При цьому
актуалізуються проблеми сутності людини, специфіки її буття у світі, сенсу життя,
перспектив розвитку. Справа ускладнюється тим, що культурні зміни у сучасному
глобалізованому світі значною мірою зумовлюються науково_технічним прогресом.
Це накладає суттєвий відбиток, далеко не кращий, і на процес культурної
самоідентифікації особистості. Швидка зміна культурних норм навіть стимулює
продукування певних методів самообмеження.
Цікаво, що у такий непростий період функціонування суспільства набув
популярності так званий "готичний гламур". Мається на увазі підвищена увага,
особливо серед молоді, до предметів побуту, одягу, різноманітних аксесуарів з
зображеннями атрибутів смерті, передусім черепу і кісток. Фахівці виділяють окремі
риси такого захоплення: "чорноманія" та "черепоманія". Чорний колір, який
традиційно вважається кольором смерті і жалоби, набув сьогодні неабиякої
популярності у молодіжному середовищі. З'явився новий романтизм _ поховальний.
За цією тенденцією слідує багато провідних торгових марок світу. Історики моди
пояснюють популярність "готичного гламуру" тим, що одяг значною мірою
відображає наше світосприйняття, а у такий неспокійний і суперечливий період
розвитку суспільства, як зараз, багато людей хоче виразити свій похмурий настрій,
невдоволення оточуючим світом. Існує достатньо підстав для висновку, що в
сучасному молодіжному середовищі готична субкультура користується досить
великою популярністю. Визначальним у ідентифікації людиною себе як
представника конкретної культури є її художньо_естетичні вподобання. Ведучою
темою готичного мистецтва є смерть. Якщо простежити історію його виникнення і
розвитку, можна констатувати, що феномен смерті постає як невід'ємна складова
негативного ставлення певної частини молоді до оточуючого світу.
Характерними рисами готичної субкультури є ескапізм, негативізм та
індивідуалізм. Ескапізм проявляється, перш за все, у намаганні "втекти" від світу,
який з різних причин не влаштовує особистість. Як наступниця субкультури панків,
готична субкультура несе у собі яскраво виражені тенденції негативізму, який
проявляється у естетичній орієнтації на образи руйнації та звернені до "темних
сторін" буття світу. Зображення черепу і кісток як образу, символу смерті та явищ
руйнації покликано певним чином відтворити ставлення людини до суспільства в
якому гуманізм, віра у світле майбутнє все більше втрачають свою значимість. Це
суспільство все більше і активніше демонструє людям свої "темні" сили _ у економіці,
політиці, особистому житті тощо. Негативізм має ще один надзвичайно важливий
прояв. Атрибутика готичної субкультури (шиповані браслети, нашийники та ін.)
відсилає нас до агонального мотиву. Символіка заліза і залізних предметів
асоціюється з фігурою руйнівника. Іншими словами, можна говорити про прагнення
до деконструкції реального світу. Звернення до демонічних, ворожих людині сил
149
відбувається по причині зневіри у мудрості людського розуму. Причин для цього
більш ніж достатньо. Незважаючи на бурхливий розвиток науки і практичної
медицини, існує багато хвороб, які досі не піддаються лікуванню. Не дивлячись на
загальноприйняту у соціумі вимогу активного поширення і утвердження демократії,
відбуваються кровопролитні війни, удосконалюється зброя з метою більш
ефективного знищення людей. Названі та багато інших проблем сучасного світу
критично осмислені і художньо відтворені у апеляції готичної естетики до
"демонічного", жахливого. Мотив смерті й руйнації, який втілюється у різноманітних
образах, є прагненням до перетворення (деконструкції) наявного світу. Разом з тим,
ми не можемо віднести готичну субкультуру до так званих "деструктивних"
молодіжних субкультур, які пропагують перетворення дійсності насильницьким
шляхом. Цільові установки даного соціокультурного утворення цього не
передбачають. Вони орієнтовані на індивідуалізм. Іншими словами, пропагується не
примирення індивіда зі світом чи радикальна трансформація останнього, а пошук
власних способів, шляхів уживання з ним. Одним із них, досить важливим, виступає
творчість у її різноманітних проявах.
Хоча сучасні моральні і естетичні орієнтації молоді непокоять багатьох
дослідників, які бачать у них риси занепаду моралі культури, загалом, на наш погляд,
відбувається нормальний процес пошуку людиною свого місця у сучасній відкритій,
поліфонічній, вільній, і дуже неоднозначній добі постмодерну. Сталось так, що
смерть зайняла одне з чільних місць серед ведучих тем мистецтва та побуту. Одним
з висновків досліджень смерті у візуальних нараціях постмодерну є визнання того,
що візуальні наративи створюють образ смерті, який здатний надавати задоволення
особистості від обговорення і переживання цього феномену. "Ігрова" смерть, яка
активно споживається в якості ресурсу отримання задоволення, виникла, на нашу
думку, як форма психологічного захисту від тих кризових явищ, які мають місце в
суспільному та індивідуальному житті людей. Відбувається це шляхом
багаторазового використання в мистецтві, побуті, інформаційних технологіях
символів смерті, що призвело до легковажного ставлення до неї з боку багатьох
людей. Зниження "пієтету" перед смертю, популярність готичної субкультури та
масове захоплення "готичним гламуром" є своєрідною формою психологічного
захисту людей від реальних проблем, що існують у їх житті. Можна прогнозувати, що
моральні та естетичні орієнтації в суспільстві неодмінно будуть змінюватися на
краще за умови усвідомлення і подолання негативних чинників, які мають на них
такий великий вплив.
150__
РОК_КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА РОМАНТИЗМ
ХІХ СТ.: ДЕЯКІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Аналізуючи особливості сучасної молодіжної культури, неможливо навіть тепер,
на початку ХХІ століття, поминути стороною явище під назвою "рок". Молоде
покоління другої половини ХХ століття подарувало світові рок_культуру, яка
продовжує існувати й сьогодні. Значною мірою цей дарунок виявився серйозним
духовним випробуванням для представників декількох поколінь. Немає потреби
детально описувати ті враження, які справляло й продовжує справляти на
суспільство це надзвичайно яскраве явище культури. Вже минув період цілком
зрозумілих і закономірних крайнощів у його оцінюванні _ категорично негативного
ставлення з одного боку, й сліпого захоплення з іншого. Вік "патріархів" рок_музики
на даний час сягає 50_60_ти років. Протягом останнього десятиріччя рок_музика
стала об'єктом ґрунтовних культурологічних досліджень (5). Настав час для
розважливого, емоційно спокійного наукового аналізу цього сповненого протиріч
культурного феномену. Підстав для такого аналізу є достатньо. Найсуттєвішими ж є
такі: з'явившись ще у 50_ті роки минулого століття, рок_музика й сьогодні продовжує
займати неабияке місце у колі інтересів молодого покоління; рок_культура без
сумніву й по праву зайняла визначне місце у світовій культурі. Кращі рок_композиції
назавжди увійшли в музичну історію, і заперечувати цей факт було б просто
нерозумно. Цікаво спостерігати, як у теперішній літературознавчій та музикознавчій
критиці замість звичного загальновживаного по відношенню до рока терміну
"субкультура", все частіше починає вживатися слово "культура" (6). Дослідження
рок_культури показують, що дане явище не є девіацією, аномалією, воно пов'язане
не лише з брутальним зламом традицій, як це вважалося ще зовсім недавно, а й
значною мірою закономірно продовжує їх.
Культурологічний та мистецтвознавчий аналіз цього неординарного явища
призводить до цікавих і, значною мірою, несподіваних спостережень. Ілюстрацією
цього факту може послужити й дане дослідження. Його предметом є виявлення та
аналіз рис тісної спорідненості рок_культури з культурою європейського музичного
романтизму ХІХ століття. У сучасному культурологічному дискурсі подібне
співставлення може виглядати не просто несподіваним, а й взагалі недопустимим,
оскільки рок не звикли ставити на один рівень з академічною музичною культурою.
Слід зауважити у цьому зв'язку, що відмінності у музичній мові, якими б
кардинальними вони не здавалися, ще не є достатньою підставою для заперечення
261
спільної сутності порівнюваних явищ _ найсуттєвішою якістю наукового дослідника є
насамперед здатність до абстрагування, тобто вміння знаходити типове серед
розмаїття індивідуально_конкретного.
Таким чином, результатом компаративного аналізу двох означених вище
культурних явищ стало виявлення в них значного числа спільних рис.
По_перше, вищеозначені феномени єднає схожа соціокультурна ґенеза. Дві
визначні події у Європі _ Велика французька революція та перемога у Другій світовій
війні _ мали аналогічні наслідки: ідентичну гаму емоційних переживань у
глобальному, масовому масштабі. Надзвичайної сили піднесення, зростання почуття
власної гідності згодом трансформується у глибоку фрустрацію. І в першому, і в
другому випадках складається досить неочікувана ситуація: зростання
матеріального благополуччя (бурхливий розвиток економіки, науки, а у ХХ столітті _
ще й техніки) супроводжується серйозною духовною кризою, на яку найгостріше
реагує молодь. Як у ХІХ, так і в ХХ столітті молоде покоління і, відповідно, нова
культура, яку воно продукує, постають своєрідними індикаторами цієї кризи.
Потреба заповнити існуючий вакуум, нестача "духовного кисню" у суспільстві, що
керується лише матеріальними цінностями, протест проти брехні й фальшу (7)
породжують у ХІХ столітті романтизм, а у ХХ столітті _ рок_культуру. Музична культура
ХІХ століття характеризується боротьбою з "філістерством", якому
протиставляється нове мистецтво, гостро критичним ставленням до надбань
минулого, ХХ ж століття _ рухом хіпі, знаменитим конфліктом батьків та дітей та
власним _ "антиакадемічним" _ мистецтвом.
Глобальна фрустрація в обох випадках пов'язана з негативним сприйняттям
оточуючої дійсності, гострим усвідомленням недосяжності ідеалу. Це породжує
ідентичний тип митця. І композитор_романтик і рок_музикант поєднують в собі риси,
які, здавалося б, важко узгодити в одній особі. З одного боку, митець обох культур
займає активну соціальну позицію, це _ опозиціонер_полеміст, що критично реагує
на потворні сторони дійсності. Водночас же він є аутсайдером, песимістом, котрий
єдиною сприятливою для себе формою існування бачить "втечу від дійсності". Таке
"поєднання непоєднуваного" формує свого роду модус динаміки життя, творчості,
характеру реагування на явища оточуючої дійсності: надзвичайне напруження
духовних сил, найчастіше виражене у формі пориву, змінюється інертним спадом.
Цей модус реалізується на різних рівнях: _ в житті митця (активність на початку
життєвого шляху часто супроводжується подальшими депресіями, деградацією,
суїцидом чи принаймні суїцидними настроями); _ у його творчості (усе найяскравіше
часто народжується у ранній період, внаслідок стрімкого творчого злету на початку
життя); _ в окремих творах (9).
Хронічне почуття самотності, замкненість на внутрішніх переживаннях,
негативне реагування на оточуючу дійсність _ усі ці риси відзначають і композитора_
романтика ХІХ століття і рок_музиканта ХХ століття і характеризують їх як митців_
ліриків. Обидві порівнювані культури носять яскраво виражені риси бардовості. Так,
у жанровому розмаїтті музики романтиків ясно прослідковується тенденція
наближення до єдиної моделі _ пісні під власний супровід (10). Перевага надається
262
камерній музиці, на перший план висувається п'єса_мініатюра (11) _ як вокальна, так
і інструментальна. Характерним у цьому зв'язку творчим набутком романтиків є
також редукція трьох_ або чотиричастинного сонатно_симфонічного циклу до
одночастинного, де концентрація на одній думці реалізується на рівні
монотематизму. Не менш характерним є й насичення пісенністю сонати, симфонії та
інших, менш масштабних жанрів (навіть етюду!).
Ліризм є характерною рисою і рок_музики. Даний факт не одразу впадає у вічі,
оскільки ця музика не без підстав асоціюється передусім з підвищеною гучністю
(12). Слід у цьому зв'язку нагадати, що домінантою у розумінні ліричного є,
насамперед, вираження суб'єктивних почуттів, промова "від першої особи", що
однаковою мірою характеризує як романтизм, так і рок_мистецтво. Наступна
характерна риса _ камерність _ є також завуальованою і помічається не одразу.
Незважаючи на посилену динаміками потужність звучання електроінструментів,
внаслідок чого звучання однієї бас_гітари здатне перекрити симфонічний оркестр,
рок_музика є камерною за своєю суттю. Як правило, склад групи _ три_чотири
музиканти. Слід звернути увагу також іще на одну особливість: у складі рок_групи
зазвичай є соліст_співак (front man), якому фактично й акомпанують решта
музикантів. Ця обставина, а також той факт, що тексти переважної більшості рок_
композицій написані від першої особи і часто є глибоко сповідальними за змістом (а,
отже _ ліричними), створюють у реципієнта враження, що соліст є лідером даного
колективу музикантів. Виникає ілюзія, ніби саме він генерує основну ідею твору (що
не завжди відповідає дійсності). Даний факт свідчить про надзвичайно суттєву
особливість рок_культури: її виконавська традиція виводить на перший план
особистість _ митця_лірика. Часто вокаліст рок_групи супроводжує власний спів
грою на гітарі (скрипці, флейті, трубі (13)), що остаточно ототожнює його з образом
співця_барда.
Підвищена емоційність, суб'єктивізм, сконцентрованість на внутрішніх
переживаннях зумовлюють неминучу й невпинну інерцію почуттів. Саме з цим тісно
пов'язана та однаковою мірою характерна і для романтиків і для представників рок_
культури цікавість до ситуацій та почуттів "на грані", на межі дозволеного,
нормативного, а також _ до стану зміненої свідомості. Все це тісно пов'язує означені
культурні феномени з так званою малою культурною традицією [4], [1]. Означеним
зв'язком, на наш погляд, пояснюється й велике значення для обох культур
інфернально_демонічної, а також фаустианської тематики.
На жаль, межі доповіді не дають можливості продемонструвати спорідненість
цих, по суті, молодіжних (і за своїм походженням і за світовідчуттям!) музичних
культур у всій повноті. В будь_якому випадку, навіть окреслена у загальних рисах, ця
спорідненість вказує на суттєві соціокультурні закономірності, детальне й ґрунтовне
вивчення яких _ ще попереду.
Література
1. Дайс Е. А. Русский рок и кризис отечественной культуры / Е. А. Дайс //
Нева. _ 2005. _ № 1. _ С. 201_230.
263
2.Ивлева Т. От редколлегии // Русская рок_поэзия: текст и контекст : сборник
научных трудов [ред.: Ю. В. Доманский, Т. Г. Ивлева, Е. А. Козицкая, Е. И. Суворова]
/ Т. Ивлева, Е. Козицкая, Ю. Доманский. _ Тверь, 1998. _ Вып. 1. _ С. 3_4.
3.Рыбакова Е. Л. Развитие музыкального искусства эстрады в художественной
культуре России : автореф. дис. на соискание начн. степени д_ра культурологи :
спец. 24.00.01 "Теория и история культуры" / Е. Л. Рыбакова. _ СПб., 2007. _ 43 с.
4.Яковенко И. Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к
постановке проблемы. Статья 1 [Електронний ресурс] / И. Г. Яковенко //
Общественные науки и современность. _ 2005. _ № 4. _ С. 93. _ Режим доступу до
інформації: http://www.lebed.com/2006/art4592.htm.
5.Васильєва А. А. Російська рок_музика 1970_1980_х рр. як соціокультурне
явище: досвід культурологічного аналізу (Челябінськ, 1999); Васильєва Л. Л. Рок_
музика як фактор розвитку культури другої половини ХХ століття (К., 2004); Власова
Г. Б. Рок_культура _ феномен XX століття (Ростов_на_Дону, 2001); Квятковський Г. Ю.
Рок_культура як об'єкт соціологічного аналізу (Челябінськ, 1999); Мякотін Є. В. Рок_
музика. Досвід структурно_антропологічного підходу (Саратов, 2006); Набок І. Л.
Рок_культура як естетичний феномен (М., 1993); Савицька Є. А. Принципи
стилетворення в рок_музиці (на матеріалі зарубіжного хард_ и арт_року 60_70_х рр.)
(М., 1999); Сиров В. Н. Стильові метаморфози року або шлях до "третьої музики" (М.,
1998); Тугушева А. Р. Філософсько_культурологічний аспект аналізу молодіжної рок_
культури (Саратов, 2006); Чебикіна О. Є. Російська рок_поезія: прагматичний,
концептуальний та формо_змістовний аспекти (Єкатеринбург, 2007); Цапко М. С. Рок
як соціокультурний феномен (М., 1998); Чижова І. А. Рок_музика як культурно_
історичний феномен (М., 1993) та ін.
6."Вже ні в кого не виникає сумніву, що "слово рока" (В. Рекшан) стало в 1970_
1980_ті рр. помітним явищем не лише молодіжної субкультури, як це було прийнято
вважати раніше, але й російської культури в цілому" [2,3]. "Наприкінці XX століття не
тільки джаз, а й рок у кращих його зразках набувають рис класичності, входячи до
золотого фонду світової культури" [3,3].
7. В СРСР ситуація ускладнювалась ще й домінуванням в суспільстві фальшивої
ідеології.
8.Напрочуд характерною ілюстрацією психології романтичного митця може
слугувати прелюдія № 4 Ф. Шопена, а точніше _ її мелодичний малюнок: усю енергію,
усі сили вкладено в перший октавний злет, після якого йде довге поступове падіння,
немов в уповільненій кіноплівці. В свою чергу, фінали рок_композицій рідко можна
охарактеризувати як переможні. Скоріше це _ апофеоз хаосу з яскраво вираженим
есхатологічним забарвленням.
9.Напрочуд характерною ілюстрацією психології романтичного митця може
слугувати прелюдія № 4 Ф. Шопена, а точніше _ її мелодичний малюнок: усю енергію,
усі сили вкладено в перший октавний злет, після якого йде довге поступове падіння,
немов в уповільненій кіноплівці. В свою чергу, фінали рок_композицій рідко можна
охарактеризувати як переможні. Скоріше це _ апофеоз хаосу з яскраво вираженим
есхатологічним забарвленням.
264
10.Що, власне, і є лірикою у первозданному, античному її розумінні (спів під
супровід ліри).
11.Жанр мініатюри, як правило, не передбачає інтенсивної зміни образів
упродовж твору, а тим більше _ образної трансформації. Впродовж мініатюри
зазвичай панує якийсь один настрій, що є надзвичайно характерним для митця_
романтика. Однією з особливостей неврівноваженої, схильної до максималізму
особистості є схильність до "зацикленості" на одній емоції, id?e fix _ одержимості
почуттям (чи то є флорестанівський порив, чи евзебіївська замріяність).
12.Остання особливість, у свою чергу, вказує ще на одну рису спорідненості
двох порівнюваних культур _ культ підвищеної емоційності.
13. Ян Андерсен (група "Джетро Тал"); Олег Скрипка (група "ВВ").__
ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР В СУЧАСНІЙ
УКРАЇНІ
У соціокультурного розвитку України комплекс суперечливих проблем,
неоднозначність процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі та в
суспільстві викликає чимало дискусій. Смаки та погляди молоді широко
327
представлено у засобах масової інформації. Однак, у наукових дослідженнях
недостатньо розкриті становлення та закономірності функціонування молодіжної
субкультури.
Молодь є об'єктом вивчення багатьох наук: педагогіки, вікової психології,
демографії, соціології, соціальної антропології, культурології тощо. Врахування в
педагогічному процесі психологічних особливостей, соціокультурних умов _складові
досягнення успіху в навчанні та вихованні юнацтва. Молодіжна субкультура є
предметом дослідження багатьох науковців, зокрема: Г.Абрамової, О. Балакірєвої,
А.Гавриленка, Е. Еріксона, С. Іконнікова, І. Кона, В. Лісовського, К. Манхейма, М.
Міда, В. Ольшанського, О. Семашка, З.Сікевича, Т. Щепанської, О. Якуби та інших
дослідників.
У сучасній Україні все більше виникає неформальних організацій, які об'єднують
людей за інтересами та поглядами. Особливо таке об'єднання характерне для
молодого покоління, яке є рушійною силою будь_якого суспільства. Сучасні
молодіжні рухи в Україні можна назвати своєрідною "молодіжною культурою", що
містить у собі різноманітні напрямки.
Сьогодні найбільш актуальними проблемами в сфері молодіжної культури
можна вважати наступні: 1 _ зниження культурного рівня підлітків і молоді в цілому в
порівнянні з попередніми поколіннями молодих людей у зв'язку з обмеженням
доступу до культурних благ; 2 _ скорочення можливостей для культурного виховання,
освіти молоді, організації культурного дозвілля в зв`язку з втратою значної частини
культурно_дозвіллєвих установ державного підпорядкування; 3 _ вимивання зі сфери
культури безкоштовних видів культурного дозвілля; 4 _ закордонна,
псевдокультурна, антикультурна експансія, засилля неякісних зразків поп_культури;
5 _ відсутність належного контролю за змістовною діяльністю комерційних та
приватних культурно_дозвіллєвих закладів; 6 _ неухильний ріст негативних явищ у
підлітковому та молодіжному середовищі _ пияцтва, наркоманії, токсикоманії,
жебрацтва, як наслідок послаблення виховання; 7 _ втрата значної частини
національних, культурних традицій, вестернізація і американізація способу
мислення, підміна справжніх духовних орієнтирів, інтелектуальних форм дозвілля
вдаваними цінностями, пропагандою збагачення за будь_яку ціну тощо.
Субкультура _ це особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення
усередині пануючої культури, що відрізняється власною системою цінностей,
звичаями, нормами, традиціями. У числі різноманітних субкультур сучасного
суспільства особливе місце належить молодіжній субкультурі як специфічному,
характерному тільки для цієї соціальної групи способу поведінки, спілкування і
проведення дозвілля, уявлення про світ, втілювані в особливому молодіжному
способі життя.
Типологізація молодіжних субкультур в Україні ускладнюється кількома
факторами. По_перше, існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть
бути застосовані до українських молодіжних субкультур, тому що західні учені
виходили з досвіду діяльності неформальної молоді в умовах розвинутої демократії
та стабільної економіки. Виділяють такі типи субкультур: За ціннісними орієнтаціями:
328
_ романтико_ескапістські (гіпі, толкієністи, за деякими винятками байкери); _
гедоністично_розважальні (мажори, рейвери, репери тощо); _ кримінальні (гопники,
урла, скінхеди, хули); _ анархо_нігілістичні чи радикально_деструктивні (панки,
металісти, емо, сатаністи тощо).
2. За історичним критерієм: _ традиційні, що мають довгу історію в країні (гіпі,
панки, бітломани тощо); _ нові, які виникли упродовж останнього десятиліття
(толкієністи, уніформісти, металісти, емо, хули тощо).
На підставі даної типологізації можна коротко охарактеризувати деякі
молодіжні субкультури, що відіграли значну роль у становленні цілого покоління
людей.
Романтико_ескапістські молодіжні субкультури характеризуються орієнтацією
на створення паралельного світу, свого роду "міту". Міт будується на підставі певних
творів (переважно "фентезі") чи запозичених світоглядних концепцій інших культур.
Серед них можна виокремити "ігрові" молодіжні субкультури. Рольова гра
наближена до імпровізованої театральної постановки. Ця субкультура створює свій
паралельний "світ", у якому "ховається" від реалій суспільства.
Ігрові молодіжні субкультури _ це щось середнє між клубом аматорів певного
автора (Дж. Р. Р. Толкієна), історичної події (реконструкціоністи) і послідовників
традицій певної етнічної культури (індіаністи) чи релігійно_містичного руху. У
середовищі індіаністів і толкієністів (меншою мірою серед реконструкціоністів)
популярне апелювання до практики релігійних культів, описаних у творах авторів
"фентезі" або притаманних індіанцям США, чи до синтетичних релігій і культів,
розроблених на основі певних світоглядних концепцій.
Релігійно_містичні молодіжні субкультури є синтезом містичних і релігійних
культів із традиціями і цінностями окремих молодіжних субкультур. У таких
субкультурах обов'язково повинен бути лідер, що є головним "гуру". Чисельність
таких груп незначна. Серед представників цього типу молодіжних субкультур
яскравим прикладом є "братерство кандидатів у справжні люди" (БКНЛ), що є
симбіозом утопічно_комуністичних ідей, релігійної практики і психологічної обробки.
До цього ж типу субкультури можна віднести гіпі_комуни, сатаністські культи,
неопоганські та синтетичні толкієністські культи.
Гедоністично_розважальні субкультури ще називають музичними молодіжними
субкультурами, здебільшого їхні адепти складаються з підлітків. Їх об'єднують спільні
музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити
сьогоднішнім, "прикид" (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів). Зазвичай
ці люди не надто добре розуміються на тому, що вони слухають, для цього існують
лідери тусовок, які знаються не лише на нюансах музики даного напрямку, але й на
ідеологічних положеннях руху. Переважно це ді_джеї та власники великих аудіотек.
Епатажно_протестні субкультури. Їх початок поклали панки. Саме вони стали
пропагандистами ідеї "шок_протесту". Пізніше цю ідею підхопили металісти,
трешери, сатаністи. Окремо в цій когорті стоять байкери, які віддають перевагу
романтиці мандрів.
Радикально_деструктивні субкультури _ мають чітку лінію асоціальної поведінки
329
й орієнтовані на застосування силових методів. Зазвичай серед них діють
різноманітні політичні організації, що намагаються перетягнути їх на свій бік,
політизуючи їхню діяльність.
Свавільно_самосудні молодіжні формування. У ці формування входять
переважно вихідці з робітничих родин, які за допомогою сили ведуть боротьбу з
різними проявами відхилення від ідеалів соціалізму (природно, відхиленнями в
їхньому розумінні). Вони виникали, як правило, на базі територіальних формувань.
Об'єктом їхнього "фізичного впливу" були представники заможної "золотої молоді"
(діти парт_ і госпноменклатури), гіпі, панки, націоналісти, металісти тощо.
Гакери "зламувачі", від англійського to hack _ ламати, рубати; у російській мові
прижилася часто вживана в Україні форма "хакер". Гакери є новим типом молодіжної
субкультури. По суті, в Україні вона тільки формується, у зв'язку із порівняною
нерозвиненістю інформаційних комунікацій і комп'ютеризації.
Отже, в сучасній Україні все більше виникає неформальних організацій, які
об'єднують людей за інтересами та поглядами. Класифікація таких "молодіжних
об'єднань" є дуже широкою, яка різниться за поглядами, інтересами, цінностями та
потребами тієї чи іншої групи, в яку об'єднується молодь для того щоб бути в
середовищі собі подібних.
Електронна цивілізація здатна поширювати небаченими раніше темпами
знання, але ж вона приховує в собі можливості до примноження невігластва,
безкультур`я, аморалізму, бездуховності. Відео образи, якими універсальними,
наочними вони не були б, не здатні замінити книгу, що володіє магічною, справді,
благотворною силою впливу на особистість, формування у неї здатності до
переживання і співпереживання. А саме те, що потрібно молодій людині для її
нормального і естетичного, культурного, духовного розвитку.
Очевидно пошук реальних шляхів залучення молоді до дій, скерованих на
самовдосконалення та самоствердження, багато в чому може і здатна здійснювати
саме державна культурна політика. Розв`язанню молодіжних проблем щодо
раціонального проведення вільного часу мають сприяти законодавчі акти, прийняті
українською державою; широка інфраструктура дозвілля, яка допоможе запобігти
появі та поширенню девіантної поведінки в молодіжному середовищі.__
СОКОЛОВА К.О.,
аспір. Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв
НАЦІОНАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ МОЛОДІЖНИХ
СУБКУЛЬТУРНИХ РУХІВ (НА ПРИКЛАДІ СКІНХЕДІВ)
Проблема активізації та масового розповсюдження національно спрямованих
субкультурних течій за останні роки набула глобального характеру. Ці явища
викликають занепокоєння науковців всього світу і активно досліджуються останніми
роками. Вони зумовлені світовими проблемами, як економічного та політичного
характеру, так і "загрозою втрати національно_культурної ідентичності через
поглиблення та розширення інтегральних процесів глобального культурного
простору, що спричиняє руйнівну дію на національно_культурні цінності окремих
держав" [1]. Однією з основних причин появи таких тенденцій стало виникнення і
формування монокультурного світу у глобальному масштабі, що в свою чергу
зумовило формування типу людини з космополітичним мисленням, що "живе поза
традиціями та звичаями, нігілістично ставиться до цінностей власної культури, для
якої національне не має атрибутів сакральності" [1]. З цими проблеми зіткнулися на
даний момент майже всі національні держави світу.
Таким чином, глобалізація різко актуалізувала проблему національно_
культурної ідентичності, що змусило не тільки представників національної
інтелігенції, а й багатьох критично мислячих індивідів замислюватись над питанням:
яка доля чекає на їх країну, націю та на них самих, як на невід'ємну частину цієї нації
в найближчому та подальшому майбутньому. Ці рядові члени суспільства масово
відреагували на прогресуючі процеси, почали утворювати соціально_демографічні
спільності, перш за все молоді, культура яких відрізняється за певними ознаками від
загальноприйнятої, які мають власні цінності, способи організації культурно_
дозвіллєвої діяльності, естетичні та моральні норми, і виконують в суспільстві
інноваційну функцію. Таким чином, на противагу глобалізаційним та
космополітичним суспільним тенденціям виникли кардинально протилежні соціальні
настрої. Певні індивіди та групи, таким чином, консолідувались у спільноти та
субкультурні течії, ставлячи за мету відродження національно_культурної
самобутності та ідентичності свого народу. Ці тенденції вкрай актуальні і для
українського соціокультурного простору [3].
На думку американського соціолога М.Гордона, основною причиною
виникнення таких субкультур є кардинальні зміни у стилі життя, системі підготовки до
праці, організації економіки тощо, які були наслідком науково_технічної революції.
Збільшення часу навчання, поглиблення відчуження людини від результатів своєї
праці, від суспільства і самого себе породили, на думку вченого, потребу повернути
втрачену соціокультурну ідентичність. Цей процес стимулювався кризою цінностей,
яка активізувалась у післявоєнні десятиліття, коли стало зрозуміло, що надія на
створення справедливого суспільства, побудованого на принципах свободи,
рівності, гуманізму та ненасилля не справдилась. Таким чином, виникнення
субкультур стало відповіддю на дисгармонію соціальних зв'язків та відносин, що
посилювалась; розчарування в ідеалах буржуазної демократії, падіння довіри до
державних інститутів влади, розуміння неможливості захисту своїх інтересів і прав в
умовах суспільства, де панує приватна власність; отже, виникла потреба у
альтернативній моделі суспільного розвитку. Такі явища найбільш болісно
сприймались представниками молодого покоління через особливості їх психіки та
невизначеність соціального статусу [2].
Отже, з'явилось багато нових рухів та напрямків. Ті субкультурні течії, які вже
набули розповсюдження на території України ще у пострадянський період певним
чином еволюціонували, асимілювали одна в одну та зазнали значних змін через
постійні активні трансформації в соціокультурній реальності країни. Однією з
найчисельніших і найвпливовіших таких течій є субкультура скінхедів.
Останнім часом значне збільшення кількісного складу цієї субкультури на
території України, а особливо її розповсюдженість у молодіжному середовищі,
викликає занепокоєння не лише громадськості, а й владних структур та науковців.
Різні соціальні інститути вивчають цю проблему вже близько десяти років. Регулярні
моніторинги громадської думки, а також звіти експертів з різних галузей знань дають
можливість прослідкувати динаміку розвитку цієї субкультури. Дані прес_служби
СБУ, звітів МВС України та дослідження українських соціологів та культурологів
збігаються, показуючи загрозливе поповнення у кількісному складі руху та негативні
якісні зміни, як то _ зростання кількості нападів на іноземних громадян, посилення
агресивності та впевненості активістів у безкарності злочинів, зміна вектору
направленості власне ідей: від спроб утвердження певних культурних цінностей до
відверто прорасистських лозунгів тощо. Однак експерти визнають, що проблема не
є однозначною і потребує докладного вивчення, адже йдеться не просто про
злочинність, хуліганство або расизм у чистому вигляді, предметне поле даної
проблеми набагато складніше.
Однак, не дивлячись на те, наскільки значущою і важливою є ця проблема, досі
вона є недостатньо вивченою дослідниками, і врегульованою державними
інститутами, можливо через те, що глобалізаційний процес порівняно нещодавно
розпочався і експерти досі не можуть чітко окреслити всі його особливості, тим паче
виробити в цих обставинах ефективні стратегії подолання криз.
Література
1.Шендрик А.И. Культура в мире: драма бытия: избр. работы / А.И. Шендрик._
М.: Изд_во Моск. гуманит. ун_та, 2007._ 704 с.
2.Шендрик, А. И., Социология культуры: учебн. пособие для студентов,
обучающихся по специальностям "Социология" и "Социальна антропология" / А.И.
Шендрик._ М.: ЮНИТИ_ДАНА, 2005._ 495 с. (Серия "Cogito ergo sum")
3.Ярощук Н.З. Национальное сознание в интегральном мире / Россия и Восток.
Феномен сознания: интегральное видение: Труды Международной научной
конференции. 9_12 сентября 2004г. / под ред. проф. А.П. Романовой. Астрахань:
Издательский дом "Астраханский университет", 2004. _ 345 с.
359
|