Організація промислового виробництва яєць на птахофабриці - курсовая работа

Зміст

Вступ

І. Огляд літератури

1.1 Походження, біологічні та господарські особливості курей

1.2 Племінна робота з яєчними курами та характеристика кросу Тетра СЛ

1.3 Вплив деяких факторів на продуктивність птиці

1.4 Продукція птахівництва – переробка та оцінка її якості

ІІ. Технологічно – розрахунковий розділ

2.1 Технологія харчового виробництва харчових яєць

2.2 Мікроклімат в приміщеннях для птиці різного віку

2.3 Основне обладнання пташників для курей та молодняку

2.4 Особливості вирощування ремонтного молодняку для формування промислового стада курей

2.5 Корми, годівля та напування різних вікових груп курей

2.6 Розпорядок роботи та виробничі обов`язки операторів по обслуговування птиці

2.7 Ветеринарно – профілактичні заходи на птахо підприємствах

ІІІ. Розрахунки технологічних параметрів виробництва харчових яєць

3.1 Рух поголів`я та обсяги виробництва продукції:

а) в цехах вирощування

б) в цехах промислового стада

в) графік інтенсивності несучості

3.2 Технологічні графіки:

а) руху курей-несучок в пташнику

б) виробництва яєць

в) вибраковки птиці з промислового стада

3.3 Визначення потреби птахофабрики в кормах та воді:

а) потреба в кормах для ремонтного молодняка

б) потреба в кормах для несучок промислового стада

в) річна потреба в кормах для промислового стада несучок

г)річна потреба води для ремонтного молодняку та курей – несучок

3.4 Розрахунок виходу побічної продукції (м`яса)

3.5 Річний вихід посліду на птахофабриці

IV. Економічний розділ

4.1 Розрахунок собівартості та рентабельності виробництва яєць

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Забезпечення населення високоякісними продуктами харчування є стратегічним завданням агропромислового комплексу України. Скорочення виробництва та зниження купівельної спроможності населення призвело до значного зменшення споживання молока, м’ясопродуктів і яєць. Потреба у білках тваринного походження задовольняється менше як на половину.

За цих умов постало невідкладне завдання щодо нарощування виробництва високобілкових продуктів харчування насамперед за рахунок розвитку тваринницьких галузей. З організаційно-технологічних можливостей та термінів віддачі капітальних вкладень найбільш мобільним є птахівництво, яке порівняно з іншими галузями тваринництва відзначається скоростиглістю, високими коефіцієнтами відтворення поголів’я і використання кормового протеїну, нижчою енергоємністю, більш високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, а також можливим поліпшенням якісного складу продукції необхідними вітамінами. Разом з тим в організаційно-технологічному розвитку тваринницьких галузей птахівництво є галуззю, яка найбільшою мірою відповідає умовам застосування інтегрованої моделі “селекція – споживач кінцевої продукції”, спрямованої на тісне поєднання всіх ланок виробничого процесу і забезпечення економічних інтересів учасників спільної діяльності в одержанні високих результатів.

За виробництвом продукції птахівництва, особливо яєць, Україна входить в число країн з високим рівнем розвитку даної галузі. Проте, втрата керованості старою системою господарювання, а також відсутність належних правових і економічних важелів управління в нових умовах призвела до занепаду як сільського господарства в цілому, так і птахівництва зокрема, яке було відкинуто за рівнем розвитку на багато років назад.

Ефективний розвиток птахівництва в Україні має велике економічне і соціальне значення, яке полягає у широкому попиті на високоякісне за жиро - та амінокислотним складом м’ясо пояснюється тим, що воно найкраще, а яйця – найбільш повноцінним і водночас доступним для широких верств населення джерелом білків.

На 1 березня 2010 року чисельність поголів'я птиці всіх видів по всіх категоріях господарств України склала 177,395 млн. голів, що на 7,3% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. При цьому в сільськогосподарських підприємствах поголів'я птиці збільшилося на 12,7% і налічує 96,836 млн. голів. У господарствах населення чисельність поголів'я - 80,558 млн. голів, що на 1,5% вище за показник на 1 березня 2009 року.

Найбільше поголів'я всіх видів птиці по всіх категоріях господарств України спостерігається в наступних областях:

1.Черкаська (24,1 млн. голів, 13,2% від загальної чисельності поголів'я птиці). Відносно показника на 1 лютого 2009 року поголів'я склало 155,5%, а щодо 1 січня 2010 року - 94,9%.

2.Київська (20,3 млн. голів, 11,1%). 96,6% і 101,9%.

3.Дніпропетровська (17,1 млн. голів,9,3%). 103,1% і 100,1%.

4.Донецька (13,1 млн. голів, 7,2%). 113,7% і 98,3%.

5.АР Крим (11,5 млн. голів, 6,3%). 110,8% і 103,4%.

6.Вінницька (8,3 млн. голів, 4,5%). 92,5% і 92,5%.

Найбільші об'єми виробництва яєць від птиці всіх видів всіма категоріями господарств було в наступних областях: Київської - 2045,6 млн. шт., Донецької - 1596,6 млн. шт., Харківської - 984,7 млн. шт. і Дніпропетровської - 955,2млн.шт. Як і в минулі періоди, по промисловому виробництву найбільшу кількість яєць виробили господарства Київської області - 1832,6 млн. шт., Донецької - 1082,9 млн. шт., Дніпропетровської - 717,6 млн. шт., Харківської - 662,1 млн. шт. і Луганської областях - 579,6млн.шт.[1]

І. Огляд літератури

1.1Походження, біологічні та господарські особливості курей

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей у рід гребінчатих курей (Gallus) входять ще три вида: сіра джунгльова курка (Gallus sonnerati), цейлонська джунгльова курка (Gallus lafayettei) і зелена джунгльова курка (Gallus varius). Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін, вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н.е. Пізніше дослідники стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н.е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про більш давню історію одомашнення курей — 6000—8000 років до н.е. в Південно-Східній Азії та Китаї.

Здатність свійської птиці виробляти високо цінні продукти харчування є однією з основних біологічних особливостей. Відомо, що одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні А на 15 – 17%, В2 – 10 – 13%, В12 – 55 – 100%, D – 13 – 40%. Білок яйця засвоюється людиною майже повністю.

Основна біологічна особливість птиці – розмноження шляхом відкладання яєць. Ця особливість дає можливість штучно виводити молодняк у будь-яких кількостях і у будь-яку пору року, уникати сезонності, точно планувати технологічні групи за строками і кількістю, а племінний матеріал (яйця) зберігати і перевозити на значні відстані. Відтворення птиці та тварин відбувається шляхом розмноження. Особливістю процесів злиття чоловічих та жіночих клітин та наступного розвитку ембріонів у птиці є те, що сам процес запліднення (злиття чоловічого та жіночого пронуклеусів) проходить у статевій системі самиць (лійці яйцепроводу), а ембріональний розвиток – поза організмом матері. Унікальним є те, що природа створила середовище (яйце), у якому ембріон може розвиватися окремо від материнського організму, використовуючи його поживні речовини.

Після відкладання яйця процес розвитку ембріона припиняється до моменту природної або штучної інкубації.

Скороспілість дає можливість вже через 2 – 5 місяців після виведення одержувати товарну продукцію – м’ясо і яйця. У 49-добовому віці курчата-бройлери мають живу масу 1,9-2 кг., а у 150-денному віці яєчні кури починають нестися. Це означає, що за один рік можна мати два покоління птиці і вести селекційну роботу значно швидшими темпами, ніж з іншими тваринами.

У самиці птиці добре розвинений яєчник, при розвитку фолікула в якому нагромаджується значна кількість поживних речовин (жовток). На відміну від ссавців, яйцепровід у птиці не просто виконує функцію „труби”, а продукує поживні речовини (білок яйця) і утворює оболонку яйця (м’яку – підшкаралупну і тверду - шкаралупну). Крім цього, він виконує функцію довготермінового зберігання сперміїв і є місцем злиття чоловічих і жіночих статевих клітин.

Від однієї курки яєчного типу за рік можна отримати 180-200 потомків, м’ясного типу – 100-200 потомків. Якщо ці цифри перевести на показники виробництва продукції, то, наприклад, вирощені 100 бройлерів – це 200 кг курячого м’яса. Зробимо невеличке порівняння: за рік свиноматка масою 150 кг здатна народити 16 здорових поросят; відгодувавши їх до 100 кг маси, можна одержати 1600 кг свинини, тоді як 50 м’ясних курей з такою загальною масою, як свиноматка, здатні дати 10 000 кг дуже цінного дієтичного м’яса.

Порівняно із ссавцями, птиця відрізняється будовою тіла, внутрішніх органів, поведінкою, має генетичні та фізіологічні особливості. Кістки у птиці тонші, твердіші та міцніші. Трубчасті кістки тонкостінні, без кісткового мозку, вони містять повітря (у них знаходяться розгалужені повітряні мішки). Скелет птиці має особливу будову, яка пов’язана з пристосуванням організму до літання. Тонкість і легкість кісток черепа полегшує політ за рахунок перенесення центру тяжіння вперед. Цьому сприяють витягнуті щелепи, у яких відсутні зуби.

Шкіра птиці, на відміну від ссавців, більш тонка, з добре розвинутим підшкірним шаром, який утворює складки. Це надає птахам більшої рухомості. У шкірі немає потових і сальних залоз, лише у ділянці хвостових хребців є невелике скупчення видозмінених сальних залоз, що носить назву куприкової залози. Секрет, що виділяється цією залозою (під тиском кільцевої мускулатури або в результаті захоплення сосочка дзьобом) у вивідну протоку, використовується для змащування тіла і охороняє шкіру і пір’я птиці від вологості, полегшує плавання її по воді.

Особливості дихання у птиці обумовлені наявністю, крім легень, повітряних мішків, які пронизують майже все тіло, з’єднуючись одним кінцем з легенями, а іншим – з трубчастими кістками. Можна сказати, що птиці має так зване подвійне дихання (газообмін відбувається в легенях, але повітрям заповнюються також і повітряні мішки; під час видихання воно витискується із легень, а повітря із повітряних мішків надходить у легені і відбувається газообмін). Наявність повітряних мішків дає можливість птахам довго літати, а водоплавним – перебувати під водою до 15 хвилин. В середньому свійська птиця за 1 год. вдихає близько 1000 см3 кисню з розрахунку на 1 кг живої маси (для порівняння – людина вдихає близько 300 см3 кисню). Нормальна життєдіяльність можлива при наявності у повітрі 21% кисню, а підвищення концентрації вуглекислоти в повітрі переносить важко. Якщо в повітрі концентрація вуглекислого газу сягне 20%, птиця може загинути. У стані спокою кури роблять 22-25 дихальних рухів за хвилину.

За конверсією корму в продукцію сільськогосподарська птиця поступається лише рибі. Так, на 1 кг приросту живої маси бройлери витрачають 2-2,5 кг концентратів, тоді як свині – 4-5 кг. Виробництво харчового білка за рахунок яєць і м’яса птиці є значно економічнішим, ніж за рахунок інших м’ясовиробляючих галузей тваринництва.

Птахи мають особливу будову та функціонування травної системи. Органи травлення розпочинаються дзьобом, основною функцією якого є захоплення корму. У ротовій порожнині зуби відсутні. Тут корм змочується багатою на муцин слиною і потрапляє у воло, яке складається із правого і лівого мішечків. У волі корм частково піддається дії ферментів слини, секрету стінки вола і ферментів, які виділяє мікрофлора. Як правило, у волі кисле середовище (рН 4,5-5,8). Якщо згодовуються подрібнені корми, то у волі вони знаходяться до 2 год., а не подрібнене зерно може затримуватись до 8-12 (іноді 18) год. По стравоходу корм із вола потрапляє до залозистого шлунка, де змочується травними соками. Слідом за залозистим шлунком розміщений мускульний шлунок. Його внутрішня поверхня вкрита кутикулою. Там кормові маси інтенсивно перетираються (подрібнюються) при допомозі м’язових скорочень мускульної стінки шлунка та невеличких камінців, які птиця заздалегідь ковтає. В 1 г хімусу міститься 1-100 млн. лактобактерій і аеробів. Якщо у шлунку не буде камінців (гравію), то це призведе до значного зниження перетравності та використання поживних речовин корму. Таким чином, птиця має отримувати камінці, які не піддаються дії соляної кислоти (кварцові, гранітні) діаметром 1,5-3,0 мм – для молодняку і 3,0-5,0 мм – для дорослої птиці.

У птиці із товстого відділу кишечнику розвинуті лише дві сліпі кишки, призначення яких – перетравлювати важко перетравні білкові корми (зернобобові) та клітковину. Випорожнення мускульного шлунку відбувається рефлекторним відкриттям пілоруса. Вміст шлунку переходить у дванадцятипалу кишку, а потім – у голодну. Просуваючись по тонкому відділу кишечнику, хімус змішується із кишковим соком та соком підшлункової залози, а також із жовчю. Це сприяє подальшому розщепленню основних поживних речовин корму. Травні ферменти постачає сік підшлункової залози, який утворюється безперервно. В середньому у курей після прийому корму виділяється за годину 1,7-2,9 мл соку підшлункової залози (у стані спокою – 0,4-0,8 мл). Такий високий рівень секреції зберігається протягом 2,5-3 год. після годівлі. Корм, багатий на білок, викликає підвищення протеолітичної активності, а багатий на жир – ліполітичну активність соку.

У птиці безперервно виділяється жовч (у стані спокою – 0,3-0,32 мл, у перші 4-5 годин після годівлі – 1,41-1,42 мл за годину). У мускульному шлунку реакція середовища кисла (рН – 2,2), а у голодній кишці – слабо лужна (рН – 7,0). Під дією протеаз, що виробляються бактеріями, та залишкових ензимів у сліпих кишках іде розщеплення важко перетравних білків.

Оскільки корм травним шляхом просувається швидко, у тонкому відділі кишечнику травлення проходить інтенсивно, а мікрофлора сліпих кишок у перетравленні клітковини бере незначну участь, то сира клітковина розщеплюється лише на 7-9%. Спосіб годівлі птиці, склад раціону і величина часток його компонентів впливають на швидкість просування хімусу травним шляхом. При сухому способі годівлі повнораціонними розсипними кормами кормові маси через травний шлях курчат і курей-несучок проходять за 3-4 години. Продукти розщеплення білків (амінокислоти), жирів (гліцерину і жирних кислот) і вуглеводів (моно - і дисахаридів), вода, мінеральні речовини і вітаміни головним чином всмоктуються у тонкому відділі кишечнику. У сліпих кишках всмоктується вода і продукти розщеплення поживних речовин.

В організмі птиці проходять більш інтенсивні процеси обміну речовин. Так, на 1 кг живої маси курки необхідно 33 г кормових одиниць підтримуючого корму, тоді як для ВРХ його потрібно у 3,3 рази менше. У птиці постійна температура тіла (у більшості видів знаходиться в межах 41-420С). Маса крові птиці – 8-12% від маси тіла, групи крові відсутні. Кров’яний тиск знаходиться в межах 140-170 мм рт.ст.

Всеїдність птиці – важлива біологічна ознака, яка дає можливість використовувати в годівлі різні кормові інгредієнти (концентровані корми, біологічно активні речовини, що забезпечують інтенсивний ріст і розвиток, підтримання нормального імунологічного статусу, резистентність організму та високу продуктивність).

Сечовий міхур відсутній, нирки виділяють продукт обміну азоту – сечову кислоту – густу білу, малорозчинну у воді речовину в клоаку. Органи слуху у птиці не мають вушних раковин, але розвинені добре. Птахи чують незначний звук на відстані до 50 м. Птиця може розрізняти солодке, гірке, солоне, кисле завдяки органам смаку, які локалізовані в основі язика. Органи нюху розвинені слабо.

Таким чином, враховуючи біологічні особливості птиці можна досягти бажаних результатів при її вирощуванні.[2]

1.2 Племінна роботу з яєчними курами та характеристика птиці кросу Тетра СЛ

Племінні ресурси птиці різних видів зосереджені в Україні у трьох типах племінних господарств: племзаводах (ПЗ), племптахорепродукторах першого (ППР 1) та другого (ППР 2) порядків.

Згідно із зазначеними положеннями, племінні господарства різних статусів мають виконувати передбачені функції і вести селекційну роботу на відповідному рівні з дотриманням вимог до поголів’я птиці, показників продуктивності, нормативів селекції.

Основні функції племзаводу — підтримання високих продуктивних якостей вихідних ліній кросів чи порід, удосконалення їх, створення нових селекційних досягнень з високим генетичним потенціалом на основі найкращих генетичних ресурсів вітчизняного та зарубіжного походження. Для цього у племзаводі має проводитися поглиблена селекційна робота із застосуванням методів індивідуальної та сімейної оцінки птиці й використанням для відтворення найкращих генотипів самок і самців, відібраних за комплексом господарсько-корисних ознак. Птиця, в межах кожної лінії, повинна мати індивідуальне походження за 3-4 ряди предків. До складу кросів птиці можуть входити 4, 3 і або 2 лінії. У яєчному курівництві в основному використовують 4-лінійні кроси. Усі кроси провідних зарубіжних селекційних фірм — 4-лінійні. В Україні, Росії та Білорусі створюють також 3- та 2-лінійні кроси.

Селекційний матеріал у племзаводах при спрямованій внутрішньолінійній селекції можна використовувати десятки років. Для швидкого поліпшення окремих ознак здійснюють “прилиття крові” від іншого генетичного матеріалу. Із племзаводів вихідні лінії постачають у племптахорепродуктори першого порядку для комплектування прабатьківського стада. Як правило, племзаводи й іноземні селекційні фірми реалізують добовий молодняк, сортований за статтю з певним співвідношенням ліній залежно від їхньої спеціалізації в кросах, а саме: у батьківській формі — самців лінії A і самок лінії B, а в материнській — самців лінії С і самок лінії D.

Таким чином, у репродукторі першого порядку по кожній лінії будуть тільки одностатеві особини (або самці, або самки). У зв’язку з цим подальше розведення репродукторами ліній “в чистоті” неможливе. Отже, за такої схеми поставки прабатьківське стадо в першому порядку можна використовувати тільки 1 рік, а тому потрібне його щорічне завезення. У репродукторах першого порядку здійснюють схрещування самців лінії А (батьківської лінії батьківської форми) із самками лінії В (материнської лінії батьківської форми) і одержують гібридну батьківську форму АВ. Самців батьківської лінії С (материнської форми) схрещують із самками лінії D (материнської лінії материнської форми) і одержують гібридну материнську форму CD. Із репродукторів першого порядку в репродуктори другого порядку постачають самців АВ і самок CD у певних співвідношеннях залежно від виду птиці.

У репродукторах другого порядку здійснюють схрещування АВ х CD і одержують фінальний гібрид АВCD, який реалізують виробникам товарної продукції.

Яєчні кури

Сьогодні в Україні лише два господарства виконують функції племзаводів із розведення цього виду птиці. Це АТ “Племзавод “Рудня” Київської області, де проводиться поглиблена селекційна робота з 4-лінійним кросом “Ломанн браун”. Вихідні лінії цього кросу із походженням були завезені в господарство 1995 року безпосередньо з фірми “Ломанн Тірцухт” (Німеччина). За цей період проведено адаптацію птиці до умов України, поліпшено її життєздатність, збережено високі показники маси яєць. Нині селекційну роботу спрямовано на підвищення відтворних якостей і несучості вихідних ліній. Характерними особливостями кросу є його подвійна автосексність, яку в процесі селекції повністю збережено. Вона полягає в тому, що добовий молодняк батьківських форм АВ і СD можна з точністю до 98–99% розділяти на півників і курочок за ступенем розвитку махових пір’їн крила, а фінальний гібрид АВСD — за кольором пуху (півники — світлі, а курочки — коричневі). Несучість фінального гібриду у 72-тижневому віці становить 285–290 яєць за їхньої маси 62–63 г. Оскільки господарство має також прабатьківське й батьківське стадо, воно реалізовує і батьківські форми, і фінальний гібрид.

У дослідному господарстві “Борки” Інституту птахівництва УААН проводиться заводська робота з автосексним за кольором пуху 2-лінійним кросом “Борки колор”, яєчно-м’ясною породою Полтавська глиняста, новоствореною популяцією автосексного леггорну “Бірківська барвиста”. З використанням “Бірківської барвистої” завершується створення кросу з подвійною автосексністю за кольором пуху “Слобідський 2А” (табл. 1).

До середини 2003 року функціонував держплемзавод ім. Фрунзе з розведення яєчного кросу “Білорусь 9У”. Сьогодні він працює як племптахорепродуктор першого і другого порядку з розведення кросу “Хайсекс білий”, добовий молодняк прабатьківського і батьківського стада якого було завезено в серпні 2003 року з голландської фірми “ЕйчПіБі”. Крос “Білорусь 9У” розводять нині в племрепродукторі першого порядку агрофірми “Батьківщина” Кіровоградської області і в кількох племрепродукторах другого порядку.

Сьогодні, згідно з Державним племінним реєстром, в Україні поширено 17 кросів яєчних курей (6 — з білою шкаралупою яєць і 11 — з коричневою), у т. ч. 14 — зарубіжного походження. В Україні є кроси практично з усіх селекційних фірм Західної Європи, США, Канади і частково з Росії. Це породжує певні труднощі для виробників харчових яєць у виборі кросу, оскільки кожна фірма рекламує свої кроси як найкращі.

В Україні функціонує також низка племрепродукторів з розведення таких яєчно-м’ясних порід, як Полтавська глиняста, Родайленд, Кучинська ювілейна, Адлерська срібляста, для забезпечення добовим молодняком фермерських господарств і населення. У дослідному господарстві “Борки” також розводять і реалізують створені в Інституті птахів-ництва, м’ясо-яєчні популяції з різним оперенням та підвищеною живою вагою (кури — 2,9–3,3 кг, півні — 3,9–4,3 кг) та генофонд рідкісних порід.

Крос Тетра СЛ виведений в Угорщині. Він високопродуктивний. Максимальна яйценоскість - 95-96%; в 17 - 19-тижневому віці продуктивність поголів'я несучок доходить до 90% і вище; період росту - до 17 тижнів; виробництво яєць за 52 тижні - 301-309; середня маса яйця - 63.5-64.5г ; колір яйця - темно-бурий; витрати корму за 18 тижнів 6.4-6.8кг, 18-72 тижні - 43-45кг; добові витрати корму - 115-125г; збереженість молодняка - 97-98%, несучок - 95-97%; вік 50% продуктивності - 21-22 тижні. На утворення одного яйця затрачається 145 - 155 г корму. Стать курчат у добовому віці також установлюють за кольором оперення. Кольори шкарлупи яйця темно-бурий.[9]

1.3 Вплив різних факторів на продуктивність

Продуктивність птиці залежить від багатьох факторів. На неї впливають: годівля; методи утримання; тривалість світлового дня та інтенсивність освітлення; температура, вологість, газовий склад і швидкість руху повітря; щільність посадки тощо.

Генетичний потенціал сільськогосподарської птиці проявляється, перш за все, за умов повноцінної годівлі. Птиця повинна одержувати корм, який в повній мірі забезпечує процеси її росту, розвитку, утворення яєць, нормального функціонування всіх систем організму. Однак і за повноцінної годівлі можна не одержати високої продуктивності, якщо птиці не забезпечити комфортні умови утримання. Так, світло впливає на газообмін, діяльність кровотворних органів, синтез вітамінів, вміст у крові кальцію і фосфору, роботу ендокринних залоз, у тому числі статевих. Найбільш впливає на розвиток статевої системи тривалість світлового дня. Тому додаткове освітлення використовують для стимуляції несучості. Однак подовжений світловий день при вирощуванні ремонтного молодняку сприяє ранньому статевому дозріванню, що не завжди є позитивним явищем. Зараннього статевого дозрівання німця несе малі яйця, зменшується несучість. Поступове скорочення світлового дня и період вирощування птиці затримує статеве дозріванння, а це сприяє росту і високім наступній продуктивності. За більш ранньої яйцекладки птиця довше зберігає її па високому рівні. При цьому одержують великі яйця з міцною шкарлупою, що є особливо цінним при виробництві харчових яєць.

На фізіологічний стан, продуктивність птиці впливає й інтенсивність освітлення.За надлишкової інтенсивності освітлення молодняк проявляє неспокій і схильність до канібалізму.

Температуранавколишнього повітря є важливим показником мікроклімату при утриманні птиці. При цьому птиця менш пристосована до підвищеної температури, ніж до зниженої. Встановлено, що при температурі повітря у приміщенні вище 33 °С несучість курей зменшується на 18-20 %, споживання корму - на 15-20, а води - на 50-60 %. При цьому зменшується маса яєць та їх якість.

Поряд з температурою важливе значення має вологістьповітря. Перебування птиці у приміщенні з високою вологістю і низькою температурою часто призводить до простудних захворювань.

За високої концентрації поголів'я на одиниці площі погіршується не лише стан, а і склад повітря. Так, у процесі життєдіяльності птиці повітря забруднюється аміаком, сірководнем, вуглекислим газом, органічними сполуками, пилом.

Аміаквикликає у птиці запалення слизових оболонок і підвищує сприйнятливість до інфекційних захворювань. Аміак, проникаючи в кров знижує окислювальні властивості гемоглобіну і викликає кисневе голодування птиці.

Сірководнювластива сама велика токсичність порівняно з іншими газами, що утворюються в пташнику. Сірководень викликає подразнення слизової оболонки органів зору, дихання та шкіри. Надходячи через легені до крові, він порушуючи діяльність елементів крові, в першу чергу гемоглобіну.

Підвищений вміст у повітрі вуглекислого газупризводить до подразнень слизових оболонок, загальної слабкості, зменшення апетиту і, як наслідок, порушення росту і розвитку птиці, зниження продуктивності.

Отже, вміст газів у повітрі пташників не повинен перевищувати гранично допустимі нормативи: аміаку - 15 мг/м³ , сірководню - 5 мг/м³ , вуглекислого газу - 0,25 %.

Оцінюючи чистоту повітря у пташнику слід враховувати також вміст пилу, особливо при утриманні птиці на глибокій підстилці. Пилшкідливо впливає на органи дихання, слизову оболонку очей, стан оперення. Гранично допустима концентрація пилу в повітрі пташників становить 5-6 мг/м³ .

Продуктивність птиці залежить і від щільності посадки. При збільшені щільності птиця частіше хворіє, знижується її життєздатність І збереженість. Оптимальна щільність посадки залежить від забезпечення птиці кормами І водою, типу обладнання тощо. [3]

1.4 Продукція птахівництва - переробка та оцінка її якості

Класифікація яєць і вимоги до їх якості. Яйця курячі харчові залежно від строків їх зберігання і якості ділять на дієтичні і столові. До дієтичних відносять яйця, строк зберігання яких не перевищує 7 діб, без врахування дня знесення. Столовими вважають яйця, які зберігались після сортування не більше 25 діб при температурі не вище 20° С, а також яйця, які знаходились у холодильниках не більше 120 діб.

Залежно від маси яйця ділять на категорії: відбірна з масою одного яйця не менше 65 г, а 10 шт — 660 г; перша — відповідно 55 і 560, друга — 45 і 460 г. Яйця дрібні, масою до 45 г, а також із пошкодженою шкаралупою використовують для промислової переробки.

Шкаралупа дієтичних і столових яєць має бути чистою, непошкодженою. У дієтичних яєць повітряна камера нерухома, висотою до 4 мм, жовток — міцний, розміщений в центрі і без переміщень, а білок— щільний, світлий, прозорий.

Для столових яєць допускається певна рухомість повітряної камери з висотою до 7 мм, а для яєць, що зберігались на холодильниках, — до 9 мм. Останні можуть мати жовток, що переміщується, тоді як в решти — він може злегка переміщуватись і мати невелике відхилення від центрального положення. Столові яйця можуть мати недостатньо щільний білок.

При прийманні яєць у кожній категорії допускається до 6% яєць, які за масою відносяться до нижчої категорії. Відхилення від мінімальної маси одного яйця для даної категорії не повинні перевищувати 1 г.

Не підлягають прийманню яйця з такими вадами: з виливкою — часткове змішування жовтка з білком; запашистості — з стороннім запахом; з присушкою (жовток присох до шкаралупи); з малою плямою під шкаралупою розміром до 1/8 поверхні шкаралупи; з великою плямою — більше 1/8 поверхні шкаралупи; з пошкодженою шкаралупою і підшкаралупною оболонкою (витікання), якщо тривалість зберігання більше доби; з красюком — розрив оболонки жовтка і повне змішування жовтка з білком; з кров'яною плямою — наявність на поверхні жовтка або в білку кров'яних включень, помітних при овоскопуванні; затхле яйце з адсорбованним запахом плісені або із запліснявілою поверхнею шкаралупи; з тумаком — зіпсованим під дією плісневих грибів і гнилісних бактерій, при овоскопуванні яйце непрозоре; із зеленою гнилизною — білок зеленого кольору і з різким неприємним запахом.

Транспортування і зберігання яєць. Перевозять яйця в автомобілях з ізотермічними кузовами, або у звичайних автомобілях, утеплених взимку і захищених від дії сонячних променів влітку. При цьому ящики складають обережно, щоб уникнути бою яєць.

При зберіганні яєць необхідно створювати такі умови, які виключали б зараження яєць мікроорганізмами і їх розвиток, гальмували діяльність ферментів білка і жовтка, запобігали випаровуванню вологи з яйця і виділенню з нього вуглекислого газу.

Згідно з діючим стандартом, дієтичні яйця зберігають при температурі не вище 20° С і не нижче 0° С; столові — при температурі від 0 до 2° С і відносній вологості повітря — 85—88%. При температурі нижче -2,5° С яйця заморожуються і розтріскуються. При зберіганні яєць слід підтримувати постійну температуру в приміщенні. Коливання температури зумовлює "термічне дихання яєць", зв'язане з поновленням повітря, зменшенням вмісту в них вуглекислого газу. Воно також збільшує усихання яєць і сприяє проникненню всередину мікроорганізмів.

Ефективним засобом проти мікробіологічного забруднення і висихання є обробка поверхні яєць олією, мінеральними маслами, парафіноканіфольним препаратом, 6%-ним розчином натрієвої солі карбоксиметилцелюлози.

Під час зберігання відбувається ряд процесів, що спричиняють погіршення якості яєць. Із фізичних змін найбільш виражене випаровування вмістимого яйця через пори шкаралупи, внаслідок чого зменшується маса яйця, збільшується висота повітряної камери. До фізичних змін можна також віднести дифузію води з білка в жовток, який розріджується, збільшується в об'ємі і може розірвати жовткову оболонку.

Біохімічні процеси, що відбуваються під впливом власних ферментів яйця спричиняють руйнування структури волокон овомуцину і розрідження білка. Частина білків розкладається до більш простих сполук з виділенням вуглекислого газу. У зв'язку з виділенням вуглекислого газу частинки білка дегідратують, наступає синерезис. Розщеплюється також і жовток.

Мікробіологічні процеси, що розвиваються в яйцях, призводять до значних змін їх властивостей і є причиною псування яєць. Зараження яйця відбувається після знесення через пори шкаралупи і при заготівлі, перевезенні та зберіганні. В першу чергу псуванню піддаються яйця із забрудненою шкаралупою. Бактерії можуть проникати всередину яйця, всмоктуючись разом з повітрям при зниженні температури і зміні об'єму повітряної камери яйця після знесення. Бактерії виробляють ферменти, які розчиняють підшкаралупну оболонку, і проникають у вмістимо яйця. З їх розвитком утворюються різні вади, названі вище. При розкладанні білків виділяється вуглекислий газ, сірководень, аміди. Відбувається відщеплення аміаку, утворення масляної та інших жирних кислот, які надають продукту гіркуватого смаку. Внаслідок глибоких змін утворюється метан, триптофан розкладається на індол і скатол, які спричиняють різкий неприємний запах яєць.

Розкладанню піддаються також жири, лецитин, вуглеводи. В результаті накопичення газів шкаралупа окремих яєць часто тріскається, внаслідок чого забруднюються і заражаються багато інших.

Продукти переробки яєць

До продуктів переробки яєць відносять морожені і сухі яєчні продукти, що являють собою вмістимо яйця в цілому або окремо білок і жовток. Ці продукти більш транспортабельні і стійкі при зберіганні, ніж яйця.

До морожених яєчних продуктів відносять меланж (заморожену суміш білка і жовтка) і морожені білок та жовток (окремо), які використовуються переважно в харчовій промисловості.

Технологічний процес виробництва продуктів переробки яєць включає такі операції як приймання, сортування, санітарну обробку, розбивання яєць, фільтрування і перемішування, пастеризацію, фасування і заморожування (для морожених), сушку яєчної маси (для сухих), пакування, маркування і зберігання.

Профільтрована однорідна яєчна маса подається на пластинчастий пастеризатор, в якому витримується 3 хв при температурі 65,5° С. Внаслідок такої обробки в меланжі залишається мінімальна кількість мікроорганізмів.

Пастеризовану масу фасують у банки з білої жерсті масою 2,8—10 кг, в коробки з гофрованого картону з вкладками з поліетиленової плівки товщиною 80 мкм масою продукту 8,5 і 10 кг.

Заморожування яєчної маси проводять у морозильних камерах з температурою -23±2°С до досягнення в центрі продукту температури -6—10°С. При заморожуванні відбувається перерозподіл сухих речовин з підвищенням їх концентрації в центральній частині тари. Тому в центрі утворюється серцевина, яка зумовлює появу горбка на поверхні маси. Відсутність горбка свідчить про часткове розморожування продукту під час зберігання і необхідність повторного його заморожування.

Зберігають морожені продукти при температурі — 18° С до 15 міс.

Важливими показниками їх якості є колір, запах, смак і консистенція меланжу, вміст вологи не більше 75%, жиру не менше 10% і білкових речовин не менше 10%, кислотність має бути не вищою 15°, температура всередині продукту -6—10°С. В меланжі не допускаються сліди свинцю, а також патогенні і гнилісні бактерії.

В ряді країн випускають згущені яєчні маси і меланж із стабілізаторами.

Яєчні порошки одержують висушуванням яєчної маси в сушильнях з дисковим або форсунковим розпилюванням і в сушильнях з віброкиплячим шаром інертного матеріалу. Тонко розпилена яєчна маса має велику поверхню випаровування. При контакті з гарячим повітрям вона швидко втрачає вологу і, опускаючись вниз, повністю висихає.

На якість готової продукції найбільше впливає температура сушки (оптимальна 50° С).

Яєчний порошок повинен мати світло-жовтий колір, порошкоподібну структуру, нормальні, властиві яйцю запах і смак. Розчинність його не може бути нижчою 85%, а вміст вологи не перевищувати 9%.

Яєчний порошок зберігають при температурі до 20° С, відносній вологості повітря не вище 75%. В цих умовах строк зберігання передбачений до 6 міс., а в холодильних умовах і з відносною вологістю повітря 60-70% він може бути продовженим до двох років. Під час зберігання ліпідна фракція яєчного порошку окислюється, погіршується смак і запах продукту, знижується вміст каротиноїдів, вітамінів А, групи В, проходять неферментативні реакції і порошок набуває коричневого відтінку, знижується також його розчинність.[4]

II.Технологічно – розрахунковий розділ

2.1 Організація промислового виробництва яєць (споруди птахопідприємства, основні та допоміжні цехи)

Значна частина яєць виробляється на птахофабриках і в спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах з повним або закінченим технологічним циклом виробництва і неповним циклом, якщо окремі птахівницькі господарства спеціалізуються на виконанні окремих виробничих процесів. Останнє характерне для невеликих птахофабрик, деяких спеціалізованих птахівницьких підприємств, а також окремих ферм господарств. Ці підприємства не мають батьківського стада птиці і не займаються інкубацією яєць, забоєм та переробкою вибракуваної птиці.

На великих птахівницьких підприємствах з повним циклом виробництва яєць організують такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування молодняку до 60-денного віку, ремонтного до 150-денного віку, промислового стада курок-несучок, забою і переробки птиці з холодильником, утилізації посліду та відходів, а також допоміжні цехи (автотранспортний та ін.).

У цеху батьківського стада є пташники, де курки-несучки утримуються разом з півнями і продукують інкубаційні яйця. За цілорічної роботи птахофабрики важливе значення має рівномірне надходження інкубаційних яєць, тому птицю в батьківському стаді замінюють молодняком різних строків виведення.

Поголів'я батьківського стада становить 8–12% промислового стада. У цьому цеху курей утримують у широкогабаритних пташниках на глибокій підстилці з вигулом. Іноді застосовують і кліткове утримання. Щільність посадки на глибокій підстилці становить 3,5–4,0 голови на 1 м2 підлоги. Батьківське стадо формують завезенням з племінних заводів або господарств яєць чи добових курчат. Ремонтний молодняк для батьківського стада вирощують окремо від молодняку для промислового стада. Розмір батьківського стада залежить від несучості курок, виходу інкубаційних яєць, валового їх збору, виводимості добового молодняку, коефіцієнта обороту промислового стада. В одному приміщенні може бути не більше 5 тис. голів. Для більш рівномірного одержання інкубаційних яєць батьківське стадо комплектують молодняком не менше 6 разів на рік.

Кількість місць у пташниках батьківського стада визначають множенням середньорічного поголів'я в цьому цеху на коефіцієнт обороту 1,3. У пташниках батьківського стада використовують комплект машин з механізованими гніздами, транспортером для збирання яєць і приймальним столом, автоматичними напувалками, транспортером для видалення посліду. При клітковому утриманні несучок утримують разом з півнями або застосовують штучне осіменіння.

Кліткове утримання птиці батьківського стада за якісними показниками не поступається утриманню на глибокій підстилці і разом з тим дає змогу більш ефективно використати приміщення, істотно підвищити продуктивність праці.

Цех інкубації є місцем одержання добових курчат. Його розмір залежить від розміру птахофабрики. Як правило, інкубацію проводять цілий рік, за винятком одного місяця (вересень або жовтень), коли здійснюють профілактичний огляд і санітарну обробку приміщення та обладнання. Курчата виводяться партіями таких розмірів, щоб одночасно можна було заповнити повністю одну залу пташника (10–20 тис. голів).

Робота цеху інкубації характеризується такими показниками: коефіцієнт використання інкубаторію (відношення проінкубованих яєць до кількості яйце-місць), кількість оборотів (відношення кількості днів інкубації за рік до кількості днів інкубації однієї партії яєць), коефіцієнт виводимості, або виводимість (відношення кількості одержаних курчат до кількості яєць, закладених на інкубацію).

Для забезпечення ритмічної роботи складають календарний план закладання яєць, одержання добових курчат і передачі їх у цех вирощування молодняку. Отриманих добових курчат передають у цех вирощування молодняку або в цех утилізації відходів (півників). Решту курчат реалізують іншим господарствам або населенню.

Цех вирощування молодняку до 60-денного віку. Тут вирощують молодняк для комплектування як промислового, так і батьківського стада, але окремо. Комплектують цей цех великими партіями добових курчат і заповнюють відразу весь пташник або залу.

Для того, щоб мати одну молодку у 5–6-місячному віці потрібно виростити 1,5–2 добових курчат. Півників відокремлюють у добовому віці. Спосіб утримання молодняку в цьому цеху — переважно клітковий, може бути також підлоговим на глибокій підстилці або на сітчастій підлозі. Для кліткового утримання застосовують 4- або 5-ярусні батареї. В одному пташнику розміщують 20–50 тис. курчат. Клітковий спосіб дає змогу розміщувати на 1 м2 в 3,0–3,5 раз більше курчат, ніж при підлоговому утриманні, коли в одному приміщенні може бути 10–20 тис. голів. Пташник при цьому поділяють на секції по 1,0–2,5 тис. курчат у кожній. Щільність посадки курчат до 30 днів становить 25, а у віці 31–60 днів — 16 голів на 1 м2.

В цеху вирощування молодняку корми завантажують у нагромаджувальний бункер, звідки вони надходять на кормороздавальні пристрої. Приміщення обладнують водопроводом, каналізацією, припливно-витяжною вентиляцією з підігріванням для регулювання мікроклімату. У віці 60 днів курочок передають у цех вирощування ремонтного молодняку.

Цех вирощування ремонтного молодняку. Тут молодняк утримують до 150–денного віку в 3–4-ярусних кліткових батареях, іноді на підлозі з глибокою підстилкою. Переваги кліткового утримання полягають у тому, що птиця звикає до таких самих умов, як і в цеху промислового стада. Тому у птиці не виникає стресовий стан, завдяки чому підвищуються несучість і життєздатність несучок. У здвоєних клітках 16 голів. У батареях механізовані подача корму в годівниці, води в напувалки, прибирання посліду. При підлоговому утриманні розміщують по 9 молодок на 1 м2 підлоги.

У кінці вирощування важливим є стримування раннього статевого дозрівання птиці на 25–30 днів. Цього досягають зменшенням світлового дня і обмежененням годівлі, що дає змогу подовжити на 1–2 міс. строк експлуатації курок-несучок.

Широко практикують безпересадочний спосіб вирощування ремонтного молодняку віком від 1 до 150 днів, що підвищує збереженість його і продуктивність праці. З цеху вирощування ремонтного молодняку переводять у промислове стадо несучок або частково в батьківське стадо.

Цех промислового стада курок-несучок є основним на підприємстві з виробництва яєць, де одержують кінцевий продукт. Потужність його визначається розміром як підприємства в цілому, так і всіх інших цехів. Її визначають за поголів'ям курок-несучок. Птицю утримують у клітках, хоча у спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах (приватних, акціонерних товариствах та ін.) і на окремих фермах зустрічається і підлогове утримання. Промислове стадо комплектують з молодок, вирощених у цеху ремонтного молодняку або куплених в господарствах-репродукторах.

Молодих курей у віці 140 – 150 днів, що надходять у цей цех, розподіляють по 5–6 голів в одну клітку. Їх дорощують тут до 180 днів і переводять у доросле стадо у тих самих клітках. Стадо комплектують багаторазово відповідно до графіка. Це забезпечує цілорічне потокове виробництво яєць. Попередньо вибраковують старе поголів'я і готують приміщення для молодих курей, тобто очищають його, дезинфікують, білять. Приміщення або окрему залу заповнюють птицею протягом 1–2 днів.

У пташниках є дві зали, які розділяються побутовим та допоміжним приміщеннями. Птицю утримують у клітках, які з'єднують в одно - або багатоярусні батареї. При утриманні птиці в одноярусних батареях автоматизовано всі виробничі процеси, навіть збирання яєць і регулювання мікроклімату, полегшується також ветеринарний нагляд за поголів'ям. Проте більш економічними є багатоярусні кліткові батареї, які забезпечують високу щільність посадки птиці (до 26–28 голів на 1 м2 підлоги, або в 2,5 раз більше, ніж в одноярусних батареях).

Підвезений до пташника корм завантажується у бункер-нагромаджувач, звідки горизонтальним транспортером подається у бункери-роздавачі, які рухаються, а з них вертикальним транспортером — у кормороздавач, який рухається між рядами батарей кліток і одночасно збирає з жолобів кліток яйця в лотки. З лотків пташниця перекладає яйця в ящики.

Кліткові батареї обладнані проточними напувалками і транспортерами для прибирання посліду. На птахофабриках, крім одноповерхових, будують пташники з двома і більшою кількістю поверхів. Наприклад, в акціонерному товаристві "Київська птахофабрика" птицю утримують у шестиповерховому пташнику. Це дає змогу зменшити земельну площу під забудову, що має велике значення в умовах великого міста.[3]

2.2 Мікроклімат в приміщеннях для птиці різного віку

Інтенсифікація птахівництва, яка супроводжується підвищенням продуктивності і зниження вартості кормів, а також збільшення виходу продукції з одиниці виробничих площ, можлива лише при створенні оптимального мікроклімату. Птиця дуже чутлива до порушень параметрів мікроклімату, що діють як стреси. Погіршення стану мікроклімату призводить не тільки до зниження продуктивності і життєдіяльності, але й до підвищення витрат кормів на одиницю продукції, що несе значні економічні збитки.

Одним з найважливіших показників мікроклімату слід вважати температуруповітря. Вона впливає на теплообмінні процеси в організмі, що супроводжуються зміною у потребі обмінної енергії, поїданні кормів, споживанні кисню і води. Кури не можуть швидко пристосуватись до різких змін температури, що призводить до затримки росту, розвитку і зменшенню продуктивності. Тому для отримання високої продуктивності важливе значення має визначення оптимальної температури у пташнику. Для курей вона має бути як не дуже низькою (менше 7 °С), так і не досить високою (більше 25 °С). Високу температуру середовища птиця переносить в значно більш вузькому діапазоні, чим низьку. В приміщеннях з метою загартування організму дорослої птиці допускаються незначні коливання температури (до 5 °С) протягом доби.

На основі сучасних даних можна рекомендувати у зимовий період при клітковому утриманні дорослих курей температуру у межах 15—18 °С, а при утриманні на підлозі — 12—16 °С, влітку вона у пташниках не повинна перевищувати зовнішню більше ніж на 5°, але не вище 33 °С. Температурний режим в приміщеннях для молодняку наведено в табл.

Таблиця 1

Параметри температури повітря в приміщеннях для молодняку птиці, С

Температура проявляє свій вплив на організм птиці у сукупності з іншими факторами середовища (вологістю повітря і швидкістю його руху). Вологість повітряразом з термічним фактором значно впливає на санітарний стан повітряного середовища, здоров'я птиці і її продуктивність.

Вологе повітря посилює дію високих і низьких температур. Висока вологість у супроводі підвищених температур пригнічує обмін речовин і перебіг окислювально-відновлювальних процесів, знижує апетит, погіршує засвоєння кормів, зменшує продуктивність. Знижується резистентність організму птиці і поширюються захворюваність і падіж. Висока вологість сприяє збереженню мікроорганізмів у приміщенні, у тому числі і патогенних. При високій вологості і низькій температурі повітря посилюється тепловіддача з організму, що може призвести до виникнення простудних захворювань, підвищених затрат кормів на одиницю продукції або до зменшення енергії росту і яйцекладки.

Низька вологість (менша 50 %) теж несприятливо діє на організм птиці. У супроводі підвищеної температури вона викликає сухість слизових оболонок, оперення та посилену спрагу. При такій вологості підвищується запиленість повітря в приміщенні, що провокує виникнення респіраторних захворювань. Оптимальною вважається вологість у межах 60—70 %.

Птиця і особливо молодняк дуже чутливі до руху повітряі не витримують протягів, які викликають простудні хвороби. За підвищеної швидкості руху повітря і низької температури спостерігається різке підвищення тепловіддачі з організму, що супроводжується збільшенням затрат кормів на одиницю продукції, сповільненням росту і розвитку, затримкою яйцекладки. При високій температурі підвищена швидкість руху повітря є оздоровлюючим фактором. Вона посилює охолоджуючий ефект в умовах дискомфортного підвищення температури повітря, попереджуючи гіпертермію (тепловий удар).

У холодний період року у приміщеннях для дорослої птиці оптимальна рухливість повітря повинна підтримуватися 0,2— 0,3 м/с, а максимальна — до 0,6 м/с. Для молодняку птиці швидкість руху повітря підтримується у межах 0,1—0,5 м/с. В умовах жаркого клімату (розрахункова температура зовнішнього повітря вище 33 °С) для дорослого поголів'я і молодняку старшого віку допускається швидкість руху повітря до 2 м/с при клітковому утриманні і до 1,5 м/с — при утриманні на підлозі.

З підвищенням рівня механізації птахівничих господарств значно посилилась інтенсивність (сила) шумувід роботи системи вентиляції, тракторів, автомашин, кормороздавачів, електродвигунів і ін. Надмірні звукові відчуття подразнюють органи слуху, порушують фізіологічний стан у птиць. У них підвищується пульс, газообмін, знижується секреція шлунково-кишкового тракту. Підвищена гучність і частота звуку змінює поведінку курей. Якщо гучність і частота звуку більше 90 дБ і 5 кГц, вони притуляються до стінок кліток або лягають на підлогу, стають пригніченими. У них знижувалась жива маса на 4 %, а несучість яєць — на 20 % (В. М. Селянський, 1975).

Припустимим вважається акустичний фон при гучності до 90 дБ і частоті звуку у межах 0,5—2 кГц.

Висока інтенсивність обміну речовин в організмі підвищує вимогливість птиці до чистоти вдихуваного повітря і до насичення його киснем. Підвищена концентрація вуглекислотив повітрі пташників викликає у птиці сповільнення і навіть припинення дихання, подразнює шкіру і слизові оболонки, посилює демінералізацію кісток. У птиці спостерігається в'ялість, зменшення апетиту і зниження живої маси. Концентрація вуглекислого газу в повітрі пташників не повинна виходити за межі 0,2 %, а гранично допустимою — 0,25 %. При розкладанні посліду утворюється велика кількість особливо шкідливих газів — аміаку і сірководню, їх концентрація обумовлюється температурою і вологістю повітря, системами утримання птиці, способами видалення посліду тощо.

Крім вищезазначених газів у повітрі пташників виявляються ацетон, сульфіди, індол, бутірова кислота, які у сукупності створюють неприємні запахи.

Висока концентрація поголів'я підвищує бактеріальну забрудненістьповітряного середовища пташників. Доведено прямий зв'язок між станом здоров'я птиці і рівнем мікроорганізмів в оточуючому середовищі.

Постійне надходження нових партій птиці підвищує патогенність збудників, і господарство стає стаціонарно неблагополучним з ряду захворювань. До цього призводить також порушення вимог комплектування пташників одновіковою птицею. Поряд із нагромадженням мікрофлори у пташниках порушується рівновага у системі мікроорганізм-макроорганізм. Як наслідок цього умовно патогенна і навіть банальна мікрофлора набувають патогенності й викликають атипові форми хвороб.

При високій концентрації поголів'я птиці і конвеєрності виробництва порушується принцип «все зайнято — все пусто», що зумовлює постійну передачу інфекції від однієї партії до іншої, від стійкішого старшого поголів'я до менш стійкого, молодшого. Це явище мас назву мікробіозу.

Мікрофлора, що оточує птицю і нагромаджується у приміщеннях, має велику мінливість залежно від стійкості. Зміна видового складу мікрофлори зумовлюється також постійним надходженням нових партій птиці. Мікробіоз не обмежується тільки простором пташника, а поширюється у навколишнє середовище. Так, до 1,5 % повітря, що викидається з одного приміщення, може надходити у друге, яке знаходиться на відстані 20 м, а 0,012 % цього повітря потрапляє у дихальні шляхи птиці, й мікрофлора передається аерогенно. Забруднене мікроорганізмами повітря пташників при середній швидкості руху вітру може переноситись на відстань більше 300 м, що створює загрозу бактеріального забруднення для обслуговуючого персоналу і тварин сусідніх ферм. Допускається вміст мікроорганізмів в 1 м³ повітря, тис. мікробних клітин: для дорослої птиці — 250; молодняку у віці 1-4 тижнів – З0; 5-9 - 50; 10-14 - 100; 15-22 тижні - 150.

Кількість мікроорганізмів у повітрі пташників має прямий кореляційний зв'язок з утриманням у ньому пилу.Разом з пилом в організм птиці можуть проникати і шкідливі мікроби (туберкульоз, стафілококи, стрептококи, кишкова паличка та ін.). Повітряний пил — основне джерело розповсюдження мікрофлори. До того ж сам пил механічно подразнює верхні дихальні шляхи, викликаючи пильові катари і хронічні кон'юнктивіти у птиць. Проникаючи у легені, він порушує їх функцію, а осідаючи на шкіряні покриви, викликає подразнення і розкльови.

Пилу у пташниках нагромаджується більше, ніж у приміщеннях для інших видів тварин. На утворення пилу впливає система утримання птиці, тип годівлі, вид підстилки, температура, вологість і швидкість руху повітря, система вентиляції.

Допускається граничний рівень утримання пилу в повітрі, мг/м³ : інкубаційні зали, інкубаторії — 0,5—1,0; приміщення для курчат віком 1—60 днів — 2,0—5,0; приміщення для молодняку віком 61 — 150 днів і дорослого стада — 3,0—5,0.

Виняткове значення має видиме світлона ріст і розвиток молодняку і на продуктивність дорослого стада. Світлова енергія. яка сприймається сітчаткою ока, трансформується у нервові імпульси, котрі підвищують тонус організму, обмін речовин, стимулюючи цим загальнофізіологічну і репродуктивну функції організму. На птиць впливає тривалість світлового дня інтенсивність освітлення та його спектр. У дорослої птиці зростаючий або довготривалий стабільний світловий день стимулює яйцекладку. Отже, виходячи з цих положень, у птахівництві розроблені рекомендації щодо застосування певних світлових режимів, диференційованих залежно від віку птиці.

Курчат починають вирощувати з 17-годинного світлового дня, а потім на 4-й день його скорочують до 14 годин і з б 1-го до 14-го дня життя — до 9 годин. Є і інші модифікації щодо режиму світлового дня, але вищезазначений принцип його організації залишається таким же.

Стосовно впливу інтенсивності освітлення на продуктивність і життєздатність птиці, то думки неоднозначні. Якщо нижня границя освітленості більш-менш установлена, то її верхня межа до цього часу ще точно не визначена. Можна вважати, що для дорослих курей на рівні годівниць і напувалок інтенсивність освітлення повинна досягати 25—30 лк. Якщо вона нижча, то знижується продуктивність птиці. При надмірній освітленості (понад 100 лк) й швидкому її зростанні з'являються яйця без шкаралупи — «виливки» й уражуються органи яйцеутворення. Надмірна освітленість є однією з причин канібалізму курей.

Для курчат протягом перших днів освітленість повинна бути у межах 20—30 лк, а потім вона поступово знижується до 5— 8 лк. При утриманні курей-несучок в кліткових багатоярусних батареях оптимальна освітленість на рівні 2-го яруса повинна становити 5 лк.

Доведено вплив також і спектра освітлення на ріст і розвиток курчат та продуктивність курей-несучок (А. Ф. Кузнецов, 1974). Кращі результати були отримані при вирощуванні курчат і утриманні курей-несучок з використанням зеленого і синього світла. Яйценоскість курей, які були впрошені і утримувалися при синьому світлі, була на 9 %, при зеленому на 7.8 %, жовтому на 5,2 % і при червоному на 2.2 % вищою, чим у контрольних групах з білим освітленням. Більш ефективним слід вважати світло довжиною хвилі 400—600 нм.[7]

Таблиця 2

Мінімальна кількість свіжого повітря, яку необхідно подати у пташник, м³ /год, на 1 кг живої маси птиці

2.3 Основне обладнання пташників для курей та молодняку - ОКН 6 ярусів

Серійне виробництво даного обладнання розпочав «Завод «Нежинсельмарш» з 2002 року. Обладнання ОКН суттєво відрізняється від обладнання, яке випускалося раніше і відповідає основним європейським стандартам. До складу цього обладнання входять:

- Зовнішній бункер для зберігання сухих кормів круглого типу діаметром 1,5 – 2,2 м и об`ємом від 8 до 20 м³ ;

- Лінія транспортування кормів до кормороздавачів кліткових батарей спеціального типу з діаметром кормо проводу 95 – 152 мм;

- 3 – 6 ярусні батареї вертикального типу двоярусні кліткові батареї ОКН;

- Поперечний лінійній транспортер для видалення посліду із пташника і подача його в транспортні засоби;

- Поперечний транспортер для збирання яєць типу «анаконда»;

- Драбинний механізм для обслуговування 4-го та 5-го ярусів;

- Автоматизований комплекс для управління технологічними процесами СУЯО-2.

Кліткові батареї ОКН обладнанні мобільними бункерами роздавачами кормів з дозаторами, ніпельними напувалками, які розміщенні в зоні поперекових перегородок з капле вловлювачами, лінійною системою для видалення посліду, яка дозволяє прибирати послід 1 раз в 5 – 7 днів, ліфтова система для збирання яєць.

Перегородки комбіновані: нижня частина виготовлена із оцинкованої сталі, верхні – з сітки. Полик виготовлений із сітки з розмірами комірок 25*50 мм і товщиною дріт 2,8 мм, під поликом проведені прутики з оцинкованої дріт діаметром 5 мм, в полику зроблений жолоб для яйце збору, суміжні полики з`єднані спеціальним з`єднувачем, який закріплений на жорсткому кронштейні. Двері мають горизонтально розміщені дроти, що забезпечують птиці доступ до корму.[8]

Таблиця 3

Технологічна характеристика кліткової батареї ОКН

2.4 Особливості вирощування ремонтного молодняка для формування промислового стада

Вирощування ремонтного молодняку - це технологічний процес їм отримання курочок для промислового стада або курочок і півників для батьківського стада, який у визначній мірі обумовлює наступні продуктивні якості промислового стада.

Дня регулярного поповнення батьківського і промислового стада ремонтним молодняком на вирощування приймають курчат у строки, передбачені технологічним графіком. Обсяги вирощування ремонтного молодняку залежить від якості добових курчат, проведення попереднього сортування (на вирощування поступають лише курочки), умов вирощування, які визначають якість ремонтних курочок та їх збереженість. На 1 дорослу птицю батьківського стада, яка підлягає заміні, на вирощування ставлять 1,4 курочок та 3,0 півників, а промислового стада - 1,3 курочки. Фірми-постачальники сучасних кросів рекомендують знижувати ці показники.

Молодняк приймають великими одновіковими партіями з таким розрахунком, щоб однією партією птиці повністю заповнити приміщення як цеху вирощування, так І цеху промислового стада. Недопустимим є спільне вирощування кількох партій курчат в одному приміщенні. Профілактична перерва між двома партіями курчат повинна бути не менше трьох тижнів.

У промисловому птахівництві мають місце різні технології вирощування - безпересадочна і фазова з переміщенням молодняку різного віку. Застосовують у виробництві різні способи вирощування ремонтного молодняку - у кліткових батареях, на підлозі та комбінований спосіб. Найбільш поширеним є кліткове безпересадочне вирощування ремонтного молодняку з переведенням у 120-добовому віці у приміщення для промислового стада. У деяких господарствах ремонтний молодняк переводять у промислове стадо в інші строки - від 60 до 140 діб.

При вирощуванні молодняку у кліткових батареях застосовують різні комплекти обладнання з клітковими батареями, серед яких найбільш поширені БКМ-3 та КБУ-3. На сьогодні налагоджено випуск сучасного обладнання українськими виробниками - ОКМ-6 та ОКРМ - "Завод "Ніжинсільмаш"; ТБЦ - ПО "Техна". Використовують обладнання і закордонних фірм. Обладнання розміщують у типових пташниках або пристосованих приміщеннях.

Комплекти обладнання ОКМ-6 та ОКРМ розраховані для використання в типових пташниках шириною 12 і 18 м, довжиною 72, 84 і 96 м. ) До складу комплекту обладнання входять 1 або 2 бункера сухих кормів, поперечний транспортер подачі кормів від бункера до кормороздавачів кліткових батарей. Крім того, до комплекту обладнання ОКМ-6 входять 'І 6 трьохярусних кліткових батарей каскадного типу ОКМ-6, скребковиймеханізм для видалення посліду з пташника, електрообладнання управління технологічними процесами; до складу комплекту ОКРМ входять 4-7 кліткових батарей вертикального типу ОКРМ (3-5 ярусів), стрічкові транспортери видалення посліду з пташника, візок для обслуговування верхніх ярусів кліткових батарей, електрообладнання. Одна клітка обладнання ОКМ-6 розрахована на 10 голів, а ОКРМ - на 20 голів. При встановленні в типовому пташнику (18 ^х 96 м) 3-ярусних кліткових батарей ОКМ-6 розмішують 52 920 голів, ОКРМ - 70 560 голів молодняку.

Для вирощування ремонтного молодняку на підлозі використовують комплекти обладнання типу КРМ різних модифікацій, К-П-21, комплекти для вирощування бройлерів ЦБК і ОПБ (виробництва "Завод "Ніжинсільмаш"). До складу цих комплектів входять бункери сухих кормів, кормороздавачі, система напування птиці, електробрудери, електрообладнання управління технологічними процесами. Обладнання закордонних фірм мас подібну комплектацію; може бути доповнене автоматичним обладнанням для створення мікроклімату. При встановленні такого обладнання у пташнику (18 х 96 м) розміщують 15 тис. курчат.

Кожен з наведених способів утримання ремонтного молодняку має свої переваги і недоліки. У нашій країні застосовують переважно клітковий спосіб утримання ремонтного молодняку. Але, як і при клітковому способі утримання, так і при утриманні ремонтного молодняку на підлозі, для забезпечення високих показників вирощування ремонтного молодняку важливим є дотримання всіх параметрів технологічного процесу вирощування.

До вирощування курчат приміщення готують завчасно. При будь-якому способі вирощування приміщення повинні бути чистими, сухими, добре вентильованими. Перед посадкою молодняку перевіряють і приводять у належний стан опалювальну і вентиляційну систему, при необхідності ремонтують приміщення та обладнання. Пташники очищають від посліду, сміття; із стін, вікон, карнизів, освітлювальних приладів знімають пил; вентиляційні труби-повітроводи чистять, промивають гарячою водою і дезінфікують; стіни й стелю білять свіжогашеним вапном; вентиляційні отвори закривають дротяною сіткою. Замазують також всі щілини, дірки у вікнах, підлозі і стінах, щоб запобігти доступу у пташник дикої птиці та гризунів. Вологу дезінфекцію кліткових батарей, стін і підлоги проводять при температурі не нижче 20 °С задопомогою спеціального обладнання. Потім проводять обробку приміщення парами формальдегіду.

Після ремонту приміщення й обладнання, перевірки готовності всіх систем і пристосувань проводять повторну дезінфекцію і газацію. Протягом 2-3-х діб приміщення ретельно провітрюють. Якість підготовки приміщення оцінюють у лабораторії ветеринарної медицини, спеціалісти якої беруть проби в різних точках пташника. І тільки після дозволу лікаря ветеринарної медицини приймають молодняк на вирощування.

За 2-3 доби до отриманні молодняку на вирощування отеплювальна система повинна вийти на робочу температуру у приміщенні. Корми і вода, які призначені для молодняку, повинні мати кімнатну температуру. Перші дні вирощування курчат всі витяжні і проточні вентиляційні отвори повинні бути закритими до початку другого тижня утримання.

Одержувати курчат на вирощування треба в день їх виведення - через 8-12 годин після виймання з інкубатора. Перетримка їх більше цього часу призводить до збільшення відходу і гіршого розвитку при вирощуванні. Кондиційні курчата - здорові, нормально розвинуті, бадьорі, добре рухливі, міцно тримаються на ногах, добре реагують на звук. Живіт у них м'який, підібраний, пуповина повністю втягнута і зарубцьована, очі випуклі і блискучі, пух сухий і м'який, дзьоб і ноги рожево-червоного кольору. Маса добових курчат яєчних кросів має становити не менше 32 г. Слабкий молодняк погано стоїть на ногах, курчата в'ялі, з відвислим животом, ноги і дзьоб - синювато-білі. Та кий молодняк приймати на вирощування не слід.

При організації вирощування ремонтного молодняку особливу увагу потрібно звернути на швидкість росту і розвиток курчат у перший місяць після виводу, який є найбільш важливим для подальшого росту. У перші 10 діб вирощування курчата характеризуються недосконалою терморегуляцією, високою швидкістю росту, ростом махових пір'їн, активним розвитком внутрішніх органів. Курчата споживають залишковий ембріональний жовток, який втягується в черевну порожнину перед вилупленням і розсмоктується до 7—8-ї доби вирощування. У віці 11-30-ти діб проходить бурхливий ріст курчати, його маса збільшується у 3-3,5 рази, посилюється теплоутворення, спостерігається інтенсивний ріст оперення, починають з'являтися ознаки статевого диморфізму. Курчата активно реагують на зовнішні подразники, починається ювенальна линька. За другий місяць життя курчати жива маса подвоюється, закінчується формування первинного пера, яке повністю замінює пух, посилюється і встановлюється терморегуляція, закріплюються умовні рефлекси.

При розміщенні курчат у клітки їх сортують за розвитком. Менш розвинених, з меншою живою масою курчат саджають у клітки верхніх ярусів, бо там кращі температурні умови; більш розвинених саджають у нижні яруси. Таке розміщення призводить до більш рівномірного росту і розвитку. Всередині клітки необхідно встановити вакуумну напувалку з підігрітою водою. Курчатам після посадки воду дають на 2-3 години раніше, ніж корм. У кожну клітку на підніжну решітку вкладають листи щільного паперу, на який насипають корм тонким шаром. Цей папір щоденно міняють.

При вирощуванні молодняку на підлозі в якості підстилки використовують солом'яну нарізку, дерев'яну стружку, тирсу, лушпиння соняшникового насіння. У перші дні тирсу зверху засипають солом'яною нарізкою, щоб запобігти поїдання її курчатами. Приміщення для вирощування молодняку всередині повинне бути розподіленим на секції з установленими горизонтальними навісами на висоті 10 сантиметрів від підлоги. У кожній секції встановлюють по одному електробрудеру для обігріву курчат. Посадку курчат проводять тоді, коли температура досягла потрібного рівня під брудером. Для контролю розвішують термометри на висоті спини курчат. По мірі росту і розвитку курчат через 7-10 діб обмежувальні частини у брудера знімають, а сам брудер піднімають; у віці 6-ти тижнів курчата вже не потребують додаткового обігріву. При розміщенні курчат необхідно дотримуватись нормативу щільності посадки, який залежить від умов утримання, мікроклімату, типу приміщень та обладнання.

Курчат необхідно забезпечити достатньою кількістю годівниць і напувалок. Кількість годівниць має бути такою, щоб молодняк одночасно міг поїдати корми. Якщо годівниць буде мало, то молодняк скупчуватиметься біля них, частина його недоїдатиме, відставатиме в рості, слабшатиме і хворітиме, що призведе до його загибелі. Часто в перший тиждень життя корм для курчат насипають на щільний папір, який щоденно міняють.

Курчат потрібно кожного дня оглядати, виявляти тих, які відстали в розвитку. Вибраковують тих, в яких затримується ріст оперення, а також тих, в яких довжина махового пір'я більша, ніж довжина тіла. Для контролю за ростом щотижня проводять зважування курчат - не менше 100 голів із кожної партії, визначаючи середню живу масу однієї голови. Саме інтенсивність росту курчат - нарощування живої маси з віком - є показником розвитку, дотримання умов вирощування і годівлі курчат.

Провідними факторами, які впливають на ріст і розвиток молодняку при вирощуванні, є параметри мікроклімату, годівля і напування.

До основних параметрів мікроклімату відноситься температура, вологість, повітрообмін, вміст шкідливих газів, а також освітленість та світловий режим.

Важливий вплив на організм курчат має температура і вологість повітря, особливо до 3-добового віку, оскільки у цьому віці ще недосконалий механізм терморегуляції. При температурі нижче 30 °С повільніше відбувається розсмоктування жовтка, тому необхідно ретельно контролювати температуру протягом перших діб - при обробці курчат в інкубаторіях, при транспортуванні і посадці у пташник. Курчата дуже реагують на коливання температури при вирощуванні. При зниженні температури у приміщенні вони легко і швидко переохолоджуються. При нестачі тепла курчата скупчуються, не підходять до годівниць і гинуть. З віком (старші 2-х тижнів) у курчат підсилюється теплоутворення, інтенсивно росте перо, вони стають більш стійкими до коливань температури, проте низька температура призводить до додаткових витрат корму. Тривале вирощування молодняку при високих температурах затримує їх ріст, послаблює організм. Негативно впливають на курчат різкі зміни температури - курчата хворіють, швидкість росту знижується майже у два рази.

При зміні температури у пташнику змінюється поведінка курчат: при зниженні температури вони жалібно пищать, скупчуються, стають в'ялими; при підвищенні температури курчата часто п'ють воду, погано їдять, майже не реагують на роздавання корму, часто дихають, дзьоб у них розкритий. При оптимальній температурі молодняк веде себе спокійно, розміщується по всій території свого утримання, споживає корм, п'є воду. За поведінкою курчат можна визначити і температуру в нічний період, - якщо у пташнику було холодно, то оперення курчат скуйовджене, вологе; крім того, вранці в них немає тієї жвавості, яка характерна для молодняку, що утримується в нормальних умовах. Вони погано споживають корм і швидко повертаються до джерела тепла.

У перші дні курчатам потрібно більш вологе повітря, а потім - більш сухе, тому в перші тижні вирощування вологість підтримують на рівні 75-60 %, після цього знижують до 55-60 %. Вологість у приміщенні регулюють рівнем вентиляції. У перші дні вирощування курчат усі вхідні і вихідні вентиляційні отвори щільно закривають, вентилятори виключають. Вентилятори поступово (в залежності від температури і загазованості повітря у приміщенні) включають у теплий період року через 7 діб, а в холодний - через 10 діб. У холодний період року через 7 діб відкривають вентиляційні отвори. Необхідно слідкувати за температурою у приміщенні, розміщенням свіжого повітря по всій площі пташника, запобігати виникненню протягів та контролювати швидкість руху повітря.

Забрудненість повітря у пташниках необхідно періодично перевіряти, визначаючи вміст вуглекислоти, аміаку і сірководню. Навіть незначна кількість аміаку подразнює слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів. Сірководень також має подразнюючу дію на слизові оболонки дихальних шляхів і очей. Потрапляючи у кров, він зв'язує залізо гемоглобіну, внаслідок чого останній втрачає здатність приєднувати і переносити кисень. Молодняк гине від паралічу органів дихання і серця. При вирощуванні ремонтного молодняку яєчних курей встановлено гранично допустимі концентрації в повітрі шкідливих газів такі, як і для дорослих курей. Гранично допустима концентрація пилу складає для молодняку у віці 1^ тижні - 1 мг/м³ , 5-9 тижнів - 2 мг/м³ , у віці 10-14 тижнів - 3 мг/м³ , а у віці 15-22 тижні - 4 мг/м³ . Гранично допустима концентрація мікроорганізмів в 1 м³ повітря складає для молодняку 200 тис. бактеріальних клітин. Швидкість руху повітря і концентрацію шкідливих газів вимірюють у зоні розміщення птиці один раз на тиждень у ранкові години.

При вирощуванні ремонтного молодняку важливим фактором є світловий режим. Встановлено, що збільшення світлового дня в період вирощування ремонтних молодок стимулює їхнє статеве дозрівання і викликає ранню яйцекладку, що у свою чергу призводить до невеликої маси яєць, розкльовування яєць і раннього припинення яйцекладки.

При вирощуванні ремонтного молодняку застосовуються постійні світлові режими двох типів: 1-й тип - з тривалістю світлового режиму, що скорочується, 2-й тип - зі стабільно коротким світловим режимом (табл. 50). У порівнянні з режимом світлового дня, що скорочується, при застосуванні режиму короткого світлового дня економія електроенергії становить до 23,7 %. Більш значна економія досягається при застосуванні переривчастих світлових режимів вирощування ремонтного молодняку. Зараз розроблено значну кількість переривчастих режимів вирощування ремонтного молодняку. Переривчастий світловий режим вирощування ремонтного молодняку яєчних курей, розроблений в ІП УААН, наведено в таблиці 51. Застосування цього світлового режиму забезпечує підвищення збереженості птиці на 1,7%, виходу кондиційного молодняку на 2,7 %, зниження питомих витрат кормів на 7,4-9,1 %, електроенергії на освітлення - на 29,3 %.

Для чіткого дотримання світлового режиму використовують автоматичне включення і виключення електроосвітлення за допомогою спеціальних реле часу або інших систем керування.

Для курчат у перші два тижні потрібне яскраве (не менше 50 лк) освітлення, щоб вони звикли до розміщення годівниць, напувалок і вільно відшукували корм і воду. Часто внаслідок поганого освітлення приміщень затримується розвиток курчат і знижується їх життєздатність. Після двотижневого віку освітленість поступово зменшують до 7 – 10 лк. Таку освітленість у пташнику без вікон створюють за допомогою зниження потужності ламп розжарювання. Доцільніше використовувати більшу кількість ламп меншої потужності, ніж навпаки, оскільки це забезпечує рівномірне освітлення кліток.

При клітковому утриманні електролампи розміщують на 10-15 см вище верхнього краю батарей через 2,5-3 метри у проході між батареями. Використовують також люмінесцентні лампи.

У пташниках шум створюється птицею, електромоторами обігрівальної системи, вентиляційним обладнанням, автомашинами і тракторами, що працюють біля пташників. Допустимим рівнем шуму у птахівницьких приміщеннях вважається рівень 60-90 дБ.

Півників утримують в окремих кліткових батареях у тому ж пташнику, де утримують курочок. Ріст і розвиток племінних півників постійно контролюють шляхом співставлення фактичних показників з нормативними параметрами. У віці 5-6 тижнів і 17—22 тижнів проводять відбір півників за живою масою, розвитком гребеня і сережок. Під час другого відбору оцінку проводять за екстер'єром і якістю сперми.

У деяких господарствах півників утримують разом з курочками, у 6-тижневому віці проводять відбір за живою масою і розвитком вторинних статевих ознак (гребінь і сережки), і саджають окремо. При клітковому утриманні півнів часто спостерігається травмування гребеня, тому запропоновано після відбору і оцінки півників у 5-6-тижневому віці проводити обрізання частини гребеня.

Для профілактики канібалізму (роздзьобування) і зменшення розсипання кормів курочкам у віці 6-10-ти діб ( 'коричневі" кроси) або 7-ми—10-ти тижнів ("білі" кроси) проводять часткове обрізання дзьоба - дебікування, застосовуючи спеціальні апарати. Бригада з проведення дебікування має бути висококваліфікованою і проводити роботу під контролем лікаря ветеринарної медицини.

Головна мета організації годівлі ремонтного молодняку полягає в тому, щоб забезпечити вирощування кондиційних молодок, здатних до високої несучості протягом продуктивного періоду і одержання в майбутньому від них якісної продукції.

Основним кормом при вирощуванні курчат є комбікорм, у складі якого повинна бути необхідна кількість протеїну, збалансованого
за основними амінокислотами, вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів; при необхідності в комбікорм вводять певні препарати для
профілактики захворювань молодняку. Такі комбікорми (гранульовані,
у вигляді крупки чи пластівців, або розсипчасті) згодовують у сухому
вигляді. За рецептом комбікорм має відповідати фазі розвитку і годівлі
молодняку.

Після розміщення курчат під брудером чи в клітках їм відразу згодовують комбікорм, краще у вигляді крупки, з розміром частинок 1-2 мм. У перші дні вирощування курчат годують комбікормом, який насипають на твердий папір, 6-8 разів на день. Після 4-5-добового віку комбікорм згодовують із годівниць досхочу і забезпечують постійно водою з напувалок.

При годівлі сухим комбікормом курчатам до 2-тижневого віку його роздають 5-6 разів на добу, з 2- до 4-тижневого віку - 3-4 рази на добу, а з 4-тижневого віку і до кінця періоду вирощування - 2 рази, при цьому обов'язковим є контроль за точністю дозування і рівномірність розподілу корму впродовж фронту годівлі. Корм і вода мають бути постійно в годівницях і напувалках. Пташниця постійно контролює наявність кормів у годівницях, води в напувалках, щоденно оглядає поголів'я, вибраковує хворих, видаляє загиблих, слідкує, щоб курчата не випадали з кліток. Підтримування чистоти у приміщеннях, а також чистоти напувалок і годівниць забезпечуватиме успішне вирощування ремонтного молодняку.[3]

2.5Корми,годівля та напування різних вікових груп курей

Корми, які використовують у птахівництві, умовно поділяють на вуглеводисті (енергетичні), білкові, вітамінні, жири та мінеральні добавки. Вуглеводисті корми - це зернові злакові, соковиті (картопля, буряки, топінамбур та ін.), відходи виробництва (висівки, меляса тощо), що містять крохмаль та цукор. Зернові злакові становлять 55-80 % раціону птиці. Високопродуктивній птиці та молодняку до 8-тижневого віку згодовують лише високо- та середньонатурне зерно, яке за стандартом належить до категорії доброякісного. Білкові корми поділяють на тваринні (рибне, м'ясо-кісткове, пір'яне борошно, борошно з криля, сухі молочні відвійки та ін.) і рослинні (зернобобові, макуха, шроти, протеїновий концентрат із соку рослин та умовно дріжджі). Вони містять понад 20 % сирого загального протеїну. Цінність кормів тваринного походження полягає в тому, що вони багаті на повноцінний білок, мінеральні речовини та вітаміни групи В. їх додають до комбікормів з метою збалансування амінокислотного живлення птиці. Для запобігання окисленню жиру, який міститься у м'ясо-кістковому та м'ясному борошні, його обробляють сантохіном або іншими антиокислювачами. Рибне борошно виробляють з нехарчової риби, ракоподібних, а також з відходів переробки харчової риби, крабів, креветок з додаванням або без нього антиокислювача відповідно до вимог стандарту. Зернобобових культур згодовують птиці у розмеленому вигляді, якщо воно відповідає вимогам стандарту. Використовують також трав'яне борошно, енергетична цінність 1 кг якого досягає 5-8 МДж. У 1 кг борошна з люцерни міститься 22 % протеїну, до 18 - клітковини, 1,2-1,5 - кальцію, 0,2-0,3 %- фосфору та 130-180 мг каротину. Частка трав'яного борошна в комбікормах може становити від 1 до 10 % залежно від виду та віку птиці.

Високий рівень енергії в раціонах птиці неможливо забезпечити лише за рахунок зернових кормів. Тому в раціони вводять 1-6 % суміш кормових жирів, які містять необхідні для птиці незамінні жирні кислоти (лінолеву, ліноленову, арахідонову). Ненасичені кислоти краще засвоюються і поліпшують всмоктування замінних жирних кислот (пальмітинової, стеаринової та ін.), У результаті чого підвищується енергетична цінність раціону. Яловичий жир птиця засвоює на 67 %, свинячий - на 77, соєву олію - на 95 %. їй краще давати рослинні жири або суміш рослинних та тваринних жирів у співвідношенні 1:1. Жири мають бути стабілізованими (120-150 г сантохіну на 1 т жиру) і рівномірно змішаними з усім кормом. Для годівлі птиці слід застосовувати свіжі жири. При низькій їх якості погіршується використання поживних речовин раціону, виникає захворювання птиці на кормову енцефаломаляцію. У раціон племінної птиці та молодняку до 8-тижневого віку треба вводити жири тільки першого сорту. Основна потреба птиці в протеїні задовольняється за рахунок макухи і шротів, які одержують при виробництві олії з насіння олійних культур (соняшник, соя, льон, ріпак, арахіс, суріпиця, кунжут, сафлора, коноплі та бавовник). У птахівництві досить поширене використання зелених кормів та комбінованих силосів. Свіжу траву, яка містить не тільки каротин, а й вітаміни групи В, вітамін Е, добре поїдають молодняк та доросла птиця усіх видів. При цьому поліпшується апетит, підвищується використання ними поживних речовин раціону. Траву згодовують подрібненою окремо або в суміші з комбікормом.

Годівля курок-несучок. Нормовану годівлю яєчних курей здійснюють з урахуванням виробничого призначення (одержання інкубаційних або харчових яєць), за вмістом енергії, основних поживних речовин (протеїн, амінокислоти і мінеральні речовини). Раціони курей батьківського стада практично не відрізняються від раціонів курей промислового стада. Проте для курей батьківського стада комбікорми складаються із найбільш свіжих і доброякісних компонентів, без ознак плісняви. Особливо це стосується кукурудзи, якість якої знижується прямо пропорційно строку зберігання. Негативний вплив кукурудзи, яка довго зберігалася, можна частково усунути застосуванням сантохіну (150—200 г/т комбікорму). З цієї ж причини обмежується введення в раціон племінної птиці кормових жирів низької якості з кислотним числом понад 10. Частка протеїну тваринного походження має становити 20-25 % загальної його кількості в раціоні, оскільки при вищому рівні знижуються інкубаційні якості яєць. Недостатню кількість амінокислот компенсують додаванням у комбікорми синтетичних добавок. Для забезпечення племінних курей кальцієм їм дають черепашку, крейду, вапняк; фосфором - кормові фосфати, кісткове борошно; натрієм-кухонну сіль. Не можна вводити до складу раціону одну крейду, оскільки при цьому знижуються споживання корму і продуктивність птиці.

Дослідженнями встановлено, що 50-57 % загальної кількості кальцію у раціоні доцільно згодовувати у другій половині дня (з 14-15 год.), що збігається з фазою утворення шкаралупи яєць і сприяє підвищенню її якості. У вранішню годівлю доцільно давати вапняки, а в другу-черепашку, яка затримується у травному каналі на більш тривалий час. У раціоні яєчних курок-несучок співвідношення кальцію і фосфору має становити 3-5:1. Рівень загального фосфору не повинен перевищувати 0,8 % маси комбікорму. Рівень натрію слід підтримувати у межах 0,3-0,4 %, а в разі його нестачі - давати кухонну сіль тонкого помелу. Мікроелементи вводять у комбікорми у складі преміксу. Раціон племінної птиці відрізняється від раціону курей промислового стада тим, що в ньому порівняно високий вміст (6-8 %) високоякісного трав'яного борошна, яке багате на вітаміни. Останні позитивно впливають на виводимість, життєздатність і ріст курчат, продуктивність дорослої птиці.

Повноцінність годівлі племінних курей у певні вікові періоди контролюють за такими зоотехнічними показниками: жива маса, інтенсивність несучості, фактичне споживання кормів на одну голову за добу, відповідність їх стандарту для даної лінії, кросу. Вітамінну забезпеченість визначають за вмістом вітамінів у яйці: у високоякісних інкубаційних яйцях у 1 г жовтка має бути не менше 6-8 мкг вітаміну А, 18—20 мкг каротиноїдів, а в 1 г білка 4 мкг вітаміну В,. Порушення живлення племінних курей можна виявити лише після інкубації партії яєць і вивчення патолого-анатомічних змін ембріонів, що припинили розвиток. Для них характерне відставання у рості, викривлення кінцівок, набряки шкіри і недорозвинене ("кучеряве") пір'я, відкладення солей у нирках та інші ознаки порушення обміну речовин.

Від рівня і повноцінності годівлі курей батьківського стада залежать виводимість і якість добового молодняку. Так, при повноцінній годівлі несучок виводимість курчат досягає 95-97 % і більше, а їхня збереженість за перші десять днів життя — 97—99 %, при неповноцінній - 85-90 %. Якщо в раціоні не вистачає вітамінів, високопродуктивна птиця, маючи високу інтенсивність несучості, не може відкласти необхідну кількість поживних речовин у яйці. У таких випадках найбільш біологічно повноцінними будуть яйця від низькопродуктивної птиці. Тому в процесі інкубації яєць та в постембріональний період найбільші втрати ембріонів і молодняку за інших рівних умов спостерігаються у високопродуктивної птиці. Отже, в господарствах із замкнутим циклом виробництва відсутність належного контролю за рівнем та якістю годівлі племінних курей неминуче призводить до погіршення не лише племінних якостей батьківського стада курей, а й продуктивності птиці промислового стада. Запліднюваність яєць та життєздатність молодняку залежать також від стану відтворної функції півнів. Встановлено, що у них порівняно з курками інтенсивніше відбувається білковий та енергетичний обмін, більша потреба у вітамінах та менша в кальції. Півнів, яких використовують для штучного осіменіння, утримують окремо в клітках і згодовують їм спеціальний комбікорм. При спільному утриманні курок і півнів годівниці обладнують обмежувальними перетинками. Це запобігає поїданню півнями корму з годівниць для курок. У годівниці для півнів з обмежувальними бортиками (довжина 50 см, ширина й висота 10 см) щодня засипають комбікорм або суміш зерна кукурудзи і пшениці, збагачену вітамінами А, Е (50-60 г), рибне борошно (5-7 г) та дріжджі (2-5 г). Ці годівниці підвішують із розрахунку одна на 10-15 голів на висоті 55-65 см від підлоги, щоб корм могли поїдати лише півні.

Курей промислового стада утримують у кліткових батареях, що дає змогу підвищити їхню несучість та знизити витрати корму на виробництво яєць на 10-15 % порівняно з утриманням на підлозі. У зв'язку з цим сучасні рекомендації щодо годівлі яєчних курей промислового стада складені з урахуванням змін потреби птиці в поживних речовинах залежно від рівня її продуктивності.

У системі нормування поживних речовин із розрахунку на 100 г сухого корму і годівлі досхочу передбачається визначення не фактичної потреби птиці в поживних речовинах, а лише можливість її забезпечення. Тому застосовують фазову годівлю дорослих курок-несучок. На відміну від системи нормованої годівлі, коли орієнтуються на раціони сталої поживності протягом усього продуктивного періоду, при фазовій годівлі (і за вільного доступу до корму) враховують вік птиці та зміну її продуктивності.

Молодки починають нести яйця у віці 110-120 днів, а їхній ріст триває до 300-360 днів, тому віковий період 150-300 днів визначили як першу фазу годівлі. Враховуючи швидке збільшення несучості і живої маси птиці в цю фазу, її годують так, щоб забезпечити потреби в поживних речовинах на утворення яйця, приріст живої маси та нормальне функціонування всіх фізіологічних процесів. Раціони курей промислового стада у першу фазу годівлі мають високий вміст поживних речовин: 17-17,5 г сирого протеїну, 3,1-3,3 г кальцію і 0,8 г фосфору та 1,13-1,15 МДж обмінної енергії в 100 г корму. У віці 300 днів у птиці стабілізується жива маса. З цього віку починається друга фаза, яка триває від 301 до 420 днів і закінчується, коли спостерігається незначне, але стійке зниження продуктивності на попередньому раціоні. Основною причиною цього є не недостатність поживних речовин, а обмежений, генетично зумовлений потенціал рівня та тривалості несучості. У раціонах другої фази, на відміну від першої, має бути менше поживних речовин: 15-16 г сирого протеїну, 3,0-3,3 г кальцію і 0,8 г фосфору та1,11-1,13 МДж обмінної енергії у 100 г суміші. До 420^50-го дня життя у курей настають зміни у рівні й напрямі окислювальних процесів в організмі, зважаючи на які надлишок поживних речовин у раціоні викликає збільшення живої маси птиці за рахунок відкладення внутрішнього та підшкірного жиру. Тому в третій фазі передбачено подальше зниження кількості протеїну та інших поживних речовин у раціоні до оптимального рівня. Це запобігає ожирінню несучок та стримує надмірне збільшення маси яєць у кінці продуктивного періоду. У раціонах третьої фази продуктивності (вік 421-510 днів) має бути 14-15 г сирого протеїну, 1,05-1,09 МДж обмінної енергії, 3,0—3,1 г кальцію і 0,8 г фосфору в 100 г корму .

Контрольована годівля дає змогу максимально наблизити рівень споживання корму до потреби курей в енергії і поживних речовинах на підтримання життєдіяльності та утворення продукції. Встановлено, що порівняно із дійсною, фізіологічно зумовленою потребою в кормах на підтримання життя та утворення продукції курки-несучки здатні з'їдати їх у середньому на 7-10 % більше, що призводить до зниження ефективності використання поживних речовин. Тому кількість корму при обмеженій годівлі курок-несучок зменшують на 7-10 % порівняно з вільним його споживанням. За несприятливих умов утримання (різкі коливання температури повітря, висока щільність посадки, вакцинація або захворювання птиці) обмежена годівля неефективна. Зазначені фактори самі по собі знижують апетит птиці, а отже, споживання корму.

Годівля ремонтного молодняку.Продуктивність дорослих курей залежить передусім від якості молодняку. Добових курчат оцінюють через 12-18 год. після виведення за такими ознаками: жива маса, рухливість, розмір живота та залишкового жовтка, стан пуху і пір'я на крилах, стан кінцівок, дзьобу, очей, пуповини, клоаки. За екстер'єрними ознаками курчат поділяють на кондиційних та придатних до вирощування. Останніх також поділяють на дві групи. До першої належать курчата з доброю рухливістю, реакцією на звук (постукування), м'яким животом, рожевою чистою клоакою, добре пігментованим блискучим пухом, міцними кінцівками і дзьобом, ясними блискучими очима. Жива маса курчат не нижче 34—35 г. Кондиційні курчата другої групи менш активні та рухливі. До них належать "непросиджені", пізно вилуплені курчата.

При доброму стані курчат застосовують високопоживні раціони із вмістом 20-21 % сирого протеїну та 1,17-1,24 МДж обмінної енергії на 100 г корму. У разі низького рівня виведення курчат спостерігаються неоднорідність екстер'єру та живої маси молодняку: у стаді є слабкі та сильні особини, які з різною активністю споживають корм. Тому, щоб уникнути підвищення відходу курчат слабких партій, на практиці застосовують так звані ощадливі дієти з низьким рівнем протеїну (13-14 %), білкова частина яких складається з молочних продуктів — сухих відвійок, свіжого сиру, кислого молока. Ощадливий раціон використовують протягом одного-двох тижнів. Потім курчат переводять на раціон, який містить 20-21 % сирого протеїну. У перші чотири дні життя для курчат складають спеціальний "нульовий" раціон, до якого входять корми з найбільшою кількістю легкорозчинних та легкоперетравних поживних речовин. У нього не вводять добавки мінеральних речовин - крейди, черепашки, кісткового борошна. Зокрема, "нульовий раціон" може мати такий склад, %: 1) кукурудза - 50, пшениця - 14, ячмінна (вівсяна) крупа -10, шрот соєвий - 14, відвійки сухі - 12; 2) кукурудза - 40, пшениця - 40, шрот соєвий - 10-15, відвійки сухі - 5-10. Компоненти "нульового раціону" мають бути розмелені до розміру часток 1-2 мм. Добовим курчатам можна також згодовувати комбікорм, призначений для птиці віком 5-30 днів. При цьому перевагу віддають комбікорму у вигляді крихти (гранул) з розміром часток 1-2 мм, який курчата споживають краще, ніж розсипний. Надалі рекомендується використовувати двоперіодну зміну складу раціону. Рекомендована поживність кормосумішей (з розрахунку на 100 г) 1,08 МДж, 14 % протеїну, сирої клітковини, кальцію, фосфору, натрію - відповідно, 7,0; 1,2; 0,7; 0,3 % (табл.).

Таблиця 4

Норми вмісту обмінної енергії та поживних речовин у комбікормах для молодняку яєчного напряму продуктивності, %

Для того, щоб птиця не переїдала, доцільно давати їй корм у розсипному вигляді. Щоб не допустити передчасного статевого дозрівання та забезпечити нормальний ріст ремонтних курок віком 9-10 і до 20-21 тижнів, залежно від їх стану застосовують програму обмеженої годівлі. Як показує досвід, позитивні результати дає кількісне обмеження в кормі (до 20 % від споживання досхочу) або пропускання одного-двох кормових днів на тиждень. При обмеженій годівлі важливо забезпечити одночасний доступ молодняку до корму. Фронт годівлі при застосуванні комбікормів - не менше 3,5 см на одну голову, при комбінованому типі годівлі - 5 см, фронт напування - 3 см.

Ефективність застосовуваних норм та режимів годівлі контролюють зважуванням курчат методом випадкового відбору у визначені вікові періоди (1, ЗО, 60, 90, 120 днів) та порівнянням фактичної живої маси зі стандартом для даної лінії чи кросу.

Критичним у вирощуванні ремонтного молодняку курей є початок продуктивного періоду. Орієнтовно за 2-3 тижні до початку яйцекладки відбуваються суттєві зміни в морфології органів яйцеутворення та в обміні речовин молодих курок. Зокрема, з початком статевого дозрівання в них змінюється характер дії ендокринної системи та посилюється інтенсивність мінерального обміну й депонування кальцію скелета. Норма кальцію для ремонтного молодняку яєчних кросів у віці 17-21 тиждень становить 2 %.

Повноцінність годівлі курчат та ремонтного молодняку контролюють за динамікою живої маси. У разі відхилення показників живої маси молодняку в бік зменшення або збільшення змінюють режим його годівлі.

У випадку появи розкльову протягом трьох днів підряд молодняку випоюють підсолену воду (3 г кухонної солі на 1 л води). Позитивні результати дає також згодовування лимонної кислоти (0,03 – 0,052 г на одну голову).

Канібалізму молодок можна запобігти, згодовуючи їм вівсяну дерть.[6]

2.6 Розпорядок роботи та виробничі обов`язки операторів по обслуговування птиці

Обов`язки оператора інкубаторно – птахівничої станції:

- Виконує роботи з інкубації яєць сільськогосподарської птиці;

- Виведення і збереження повноцінних курчат;

- Забезпечує виконання завдань із закладання яєць (контролює отримання, сортування, та закладання інкубаційних яєць;

- Безперебійну роботу інкубаторів та вентиляційних систем;

- Здійснює контроль за технічно правильною експлуатацією устаткування, механізмів та інших засобів;

- Перевіряє своєчасність початку і кінця роботи;

- Вживає оперативних заходів щодо запобігання та усунення відхилення від заданих режимів роботи та технологічних процесів, які зашкоджують нормальній роботі цеху інкубації;

- Разом з лікарем ветеринарної медицини проводить розтин відходів інкубації з метою контролю за життєдіяльністю ембріонів;

- Бере участь в прийманні устаткування, механізмів, приміщень, які здаються в експлуатацію після монтажу або капітального ремонту;

- Надає керівництву інформацію про хід виконання планів, завдань, наказів, розпоряджень;

- Дотримує правил виробничої і трудової дисципліни, правил і норм з охорони праці, виробничої санітарії та ветеринарно-санітарних норм і правил.[9]

Таблиця 5

Розпорядок роботи для оператора по догляду за птицею

2.7 Ветеринарно – профілактичні заходи на птахопідприємствах

Спеціалізовані птахівничі господарства працюють у режимі підприємств закритого типу. Категорично забороняється вхід сторонніх осіб у виробничі зони, а також в'їзд будь-якого виду транспорту, не пов'язаного з обслуговуванням господарства.

Обслуговувальному персоналу дозволяється вхід на територію птахівничого господарства тільки через ветеринарно-санітарний пропускник, а в'їзд транспорту - через постійно діюче дезінфекційно-промивальне приміщення (дезбар'єр).

Усі інші входи у виробничі зони птахівничого господарства (ферми) повинні бути постійно закриті.

Перед входом на територію виробничої зони всі працівники зобов'язані у ветеринарно-санітарному пропускнику зняти і залишити в гардеробній (у шафі, закріпленій за кожним працівником виробничої зони) одяг, взуття і одягнути чистий спецодяг і взути спецвзуття. Кожен працівник повинен бути забезпечений не менше ніж двома комплектами спецодягу і спецвзуття (або спецодягом і спецвзуттям одноразового використання). Після закінчення роботи спецодяг зняти, одягнути свій одяг і взутися. Прання спецодягу і чистка спецвзуття повинні проводитись у спеціально виділених приміщеннях або централізовано на спеціалізованих підприємствах. Виходити в спецодязі і спецвзутті, а також виносити їх за межі птахівничої зони категорично забороняється. До і після роботи працівники господарства повинні приймати душ.

Примітка. Повторне використання одноразового одягу забороняється. Утилізація одноразового одягу повинна проводитись згідно з вимогами Закону України «Про відходи».

Відвідування птахівничого господарства сторонніми особами допускається тільки з дозволу головного лікаря ветеринарної медицини господарства. Ці особи зобов'язані пройти санітарну обробку у ветеринарно-санітарному пропускнику, одягнути спецодяг і взути спецвзуття. З цією метою в санпропускнику зберігається спеціальний резерв одягу (халатів) і взуття.

Усім особам, крім обслуговувального персоналу, що заходять на територію виробничої зони, категорично забороняється заходити у виробничі приміщення, контактувати з птицею і кормами.

Паління у цехах господарства і на території заборонено і здійснюється тільки у спеціально відведених місцях. Приймання їжі проводиться у спеціально відведених місцях (кімнатах), або в адміністративно-господарських приміщеннях обладнується їдальня (пункт харчування тощо) з дотриманням відповідних чинних будівельних і санітарних норм.

При вході в пташники, інкубаторій, забійні і кормові цехи, склади та інші приміщення для дезінфекції взуття обладнують дезінфекційні ванни (спеціально зацементовані ями) або ящики на всю ширину проходу довжиною 1,6м, які регулярно заповнюють дезінфекційними розчинами, або спеціальні дезкилими.

У кожному птахівничому приміщенні, кормоцеху, кормоскладі, зерносховищі та інших об'єктах вікна, двері, вентиляційні отвори обладнують рамами з сіткою для запобігання залітанню диких птахів, появи бродячих тварин. Необхідно також вести постійну боротьбу з мишоподібними гризунами та шкідливими комахами (згідно з діючими інструкціями та настановами).

Для запобігання занесенню збудників інфекції на територію птахофабрик (ферм) і господарств різних форм власності робітникам та службовцям цих господарств забороняється придбання птиці з Інших господарствах І на ринку для особистого користування.

Рекомендується продавати робітникам та службовцям для утримання в особистому господарстві добовий і підрощений молодняк з поголів'я птиці господарства, де вони працюють.

Комплектування батьківського стада птицею здійснюють з одного джерела - племінного птахівничого господарства (ферми), благополучного щодо заразних хвороб птиці, шляхом придбання інкубаційних яєць або добового молодняку, що вирощують у господарстві ізольовано від молодняку промислового стада.

Комплектування промислових стад здійснюють шляхом відтворення власного батьківського поголів'я.

Господарствам дозволяється комплектувати промислові стада птиці шляхом завезення підрощеного молодняку зі спеціалізованих господарств, благополучних щодо заразних хвороб птиці.

Інкубаційні яйця і птиця приймаються господарством на підставі документів, що підтверджують благополуччя господарства-постачальника щодо інфекційних хвороб птиці, з указівкою дати дослідження птиці на туберкульоз, мікоплазмоз, пулороз, лейкоз та інші, а також дати вакцинації птиці проти хвороби Ньюкасла та інших хвороб згідно зі схемами вакцинопрофілактики.

Тару для перевезення птиці, яєць і м'яса маркують трафаретом господарства. Устаткування, інвентар, спецодяг, взуття та інші предмети маркують і закріплюють за кожним цехом, пташником, залом. Передавати зазначені предмети з одного цеху (пташника, залу) до іншого забороняється. Зворотну тару, що надходить у господарство, обов'язково піддають механічному очищенню, мийці, дезінфекції і тільки після цього завозять на виробничу територію господарства.

У племінних птахівничих господарствах при пакуванні інкубаційних яєць для реалізації категорично забороняється використання тари, яка була в ужитку (картонних коробок та прокладок).

Для обслуговування птиці закріплюють постійний персонал, який обов'язково пройшов медичне обстеження і відповідну зоотехнічну і ветеринарну підготовку.

З метою створення імунної зони навколо птахогосподарств птицю всіх категорій господарств (у радіусі не менше 5 км) щеплюють проти інфекційних хвороб та проводять інші обробки відповідно до плану протиепізоотичних заходів даного господарства.

Для кожного цеху (ферми) мають бути розроблені правила внутрішнього розпорядку і вивішені календарний план ветеринарно-санітарних заходів і денний розпорядок щодо догляду за птицею.

Територію птахівничих господарств постійно підтримують у чистоті. Біля кожного приміщення (пташника) обладнують відповідні ємкості для посліду, сміття, які спеціальним транспортом, закріпленим за даною зоною, щодня відвозять у цех переробки на пудрет або в послідосховища для біотермічного знезаражування. Вивезення посліду на поля без знезаражування забороняється.

Відпрацьовані і забруднені води з пташників і ветеринарно-санітарних об'єктів знезаражують на санітарно-очисній станції.

При відсутності системи каналізації обладнують цементовані колодязі-відстійники для збору відпрацьованих вод. У цих колодязях воду хлорують і вивозять у спеціально відведене місце (відповідно до діючих ветеринарних та ветеринарно-санітарних норм).

У системі напування птиці необхідно передбачати заходи щодо недопущення потрапляння технологічної води і води з поїлок у пташиний послід, збирання і відведення до каналізації води, що підтікає з поїлок.

У приміщеннях для птиці регулярно очищають сідала, планчасті і сітчасті підлоги, гнізда, піддони, клітки та ін. Годівниці, поїлки, устаткування і механізми для приготування і роздачі кормів регулярно очищають і при потребі дезінфікують.

Перед розміщенням чергової партії птиці передбачають міжциклові профілактичні перерви:

при утриманні всіх видів дорослої птиці і ремонтного молодняку понад 9-тижневий вік на підлозі - 4 тижні,

при утриманні в клітках дорослої птиці і ремонтного молодняку понад 9-тижневий вік - 4 тижні;

при утриманні на підлозі (на підстилці, сітчастих підлогах) і клітковому вирощуванні до 9 тижнів ремонтного молодняку і молодняку на м'ясо всіх видів птиці - 3 тижні після кожного циклу;

при вирощуванні каченят до 4-тижневого віку - після кожного циклу - 2 тижні й одну додаткову перерву на рік після останнього циклу - не менше 3 тижнів;

в інкубаторії між днем остаточної дезінфекції і першим закладанням яєць після перерви - не менше 10 днів протягом року. У вивідному залі (боксі) - не менше 3 днів між черговими партіями виведеного молодняку.

Дні профілактичної перерви обчислюються з моменту відправлення останньої партії птиці з приміщення до початку нового завантаження, при цьому птахівниче приміщення повинно бути вільним після закінчення всіх дезінфекцій - не менше 5 днів.

У період профілактичної перерви (між виведенням птиці і розміщенням нової партії) приміщення з устаткуванням очищають, миють і дезінфікують. Поверхні всього дрібного інвентарю, кормових транспортерів і транспортерів для посліду мають попереджати поглинання шкідливих газів і агресивних середовищ. Вони повинні піддаватися легкому прибиранню і миттю. Електрообладнання, пульти управління, вентилятори та іншу апаратуру встановлюють так, щоб можна було періодично очищати їх від пилу, здійснювати вологу, аерозольну дезінфекцію приладів. Розташування технологічного обладнання повинне забезпечити умови для проведення ефективного механічного прибирання, очищення, миття і дезінфекції інвентарю. Стіни, двері, підлоги, перекриття і систему вентиляції ретельно очищають, миють, дезінфікують.

Витрата води на миття 1 м2 оброблюваної поверхні становить не менше 10 літрів.

Дезінфекцію проводять згідно з вимогами чинних нормативно-правових актів ветмедицини щодо проведення ветеринарної дезінфекції, дезінвазії, дезінсекції і дератизації.

Заповнення кожного пташника або ізольованого залу проводять тільки одновіковою партією птиці. Допускається комплектування по залах, при цьому різниця у віці птиці, що перебуває в одному приміщенні, не повинна перевищувати 5 днів. Категорично забороняється підсаджувати додатково птицю замість загиблої або вибракуваної та в інших випадках.

У кожному пташнику, інкубаторії потрібно мати промарковану тару, що легко дезінфікується, для збору відходів інкубації, загиблої і вибракуваної на забій птиці.

Загиблу птицю, відходи інкубації і вибракуване поголів'я також маркують (номер пташника, номер партії, дату закладення яєць в інкубатор) і щоденно доставляють у відділення для розтину або санітарної бійні на спеціальному транспорт!.

Розтин загиблої і ветеринарно-санітарна експертиза вимушено забитої птиці проводять у день загибелі або вимушеного забою, і результати, із зазначенням причин загибелі або забою, заносять у спеціальний журнал.

У сумнівних випадках відібраний патологічний матеріал або хвору птицю з пташника обов'язково направляють для дослідження в державну лабораторію ветеринарної медицини.

З метою дотримання особистої гігієни обслуговувальним персоналом у кожному птахівничому приміщенні необхідно мати вмивальник, аптечку і посудину з дезінфекційною рідиною, із зазначенням дати приготування.

Не дозволяється перетримувати молодняк у залах (клітках) довше строків, передбачених технологічними вимогами. У період вирощування молодняку (усіх видів птиці) не допускають його контакту з дорослою птицею.

При переведенні птиці у приміщення наступної технологічної вікової групи проводять ретельне сортування. Зоотехнічний брак направляють на забій.

При утриманні птиці на глибокій підстилці використовують тільки сухий підстилковий матеріал, який зберігають у закритих приміщеннях.

Як підстилковий матеріал використовують сфагновий торф, подрібнені стрижні качанів кукурудзи, суміш тирси і солом'яної різки, тирси із соняшниковою лузгою, дерев'яну стружку, тирсу та Ін. Категорично забороняється використовувати цвілу, мерзлу, сиру і не перевірену лабораторією підстилку.

Підстилку вкладають на попередньо очищену і продезінфіковану підлогу. Спочатку її посипають шаром вапна-пушонки з розрахунку 0,5 кг на 1 м2, після чого настилають підстилковий матеріал шаром 10 - 15 см для молодняку і 15 - 20 см для дорослої птиці. Верхній шар підстилки регулярно рихлять і в міру потреби додають свіжу.

При зміні кожної партії птиці глибоку підстилку видаляють і проводять ретельне механічне очищення, дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію приміщень.

Колоніальні будиночки, сідала не рідше одного разу на тиждень очищають від посліду і дезінфікують

Для збирання сміття встановлюють ящики з кришками Пташиний послід регулярно відвозять спеціальним транспортом у послідосховище (склад).

У період вирощування систематично спостерігають за фізіологічним станом молодняку, за поїданням кормів, споживанням води, контролюють поведінку кожної партії, динаміку приросту ваги, стан пір'яного покриву. У разі відхилення від фізіологічних норм з'ясовують і усувають причини, що обумовили ці відхилення. При потребі проводять відповідні лабораторні дослідження.

Для профілактики заразних хвороб (хвороби Ньюкасла та інші), крім загальних ветеринарно-санітарних заходів, проводять вакцинацію птиці згідно із затвердженими схемами, з урахуванням епізоотичного стану господарства і навколишніх населених пунктів.

Власники птиці, керівники і фахівці ветеринарної медицини птахогосподарств (незалежно від форм власності), установ ветеринарної медицини, організацій проводять заходи щодо профілактики і ліквідації заразних хвороб птиці, відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину», нормативно-правових актів Міністерства аграрної політики України, Державного департаменту ветеринарної медицини України.[10]

ІІІ. Розрахунок технологічних параметрів виробництва харчових яєць

3.1 Рух поголів`я та обсяги виробництва продукції

а)Розрахунок руху поголів`я ремонтного молодняку для одного комплектування промислового стада

Місткість пташника 70560 * 1,3 = 91728 гол.

3.2 Динаміка поголів`я та виробництво яєць в пташнику

Середня інтенсивність = 309(14*30)*100 = 73,5

3.3 Технологічні графіки та карти виробництва продукції

а) технологічний графік комплектування та руху курей-несучок в пташнику за 14 місяців.

Середньорічне поголів`я курей-несучок = 4610037,6/14 =329288,4

б)Технологічний графік виробництва яєць протягом року, тис. шт.

Несучість на середню несучку

в) технологічний графік вибраковки птиці з промислового стада, голів

3.3 Визначення потреб птахофабрики в кормах та воді

а)потреба в кормах для ремонтного молодняку

б) потреба в кормах для несучок промислового стада

При лімітованій годівлі враховують інтенсивність несучості в залежності від якої встановлюють добову даванку: до 60% - 105г., 61 – 70% - 115г., 71 – 80% - 120г.,81 – 90% - 125г.

в) річна потреба в кормах для промислового стада курей-несучок,тонн.

г) річна потреба води для ремонтного молодняку та курей-несучок

3.4 Розрахунок виходу побічної продукції

3.5 Обсяги виходу посліду

IV. Економічний розділ

4.1 Розрахунок собівартості та рентабельності виробництва продукції птахівництва

Витрати кормів несучкам 15538,7 * 0,900(тис. грн/за тонну) = 13984,83 тис. грн.

Витрати кормів для молодняка 34,67 * 1,4(тис. грн../тонну) = 48,5 тис. грн.

Середня вартість корму

Витрати на продукцію (собівартість)

Висновок

Важлива роль у піднесенні сільського господарства належить галузі птахівництва, здатній розвиватися практично на самоокупності без зовнішнього фінансування. Вона характеризується скоростиглістю, низькою енергомісткістю та високою віддачею капітальних вкладень, має можливості додаткового поліпшення якості яєць і м’яса птиці вітамінами, амінокислотами, мікроелементами, поживними речовинами, вкрай необхідними людському організмові.

Основними організаційними напрямами розвитку птахівництва в Україні за ринкових умов має стати: поєднання сировинних, переробних і торговельних галузей у єдиному організаційно-технологічному комплексі, що дозволить створити основу для крупних індустріальних підприємств, поглибити спеціалізацію, розвивати кооперацію та інтеграцію у птахівництві. Кооперування дозволить кожному сільськогосподарському товаровироб-никові брати участь у всіх ланках виробничого циклу – “виробництво переробка зберігання транспортування торгівля”.

Важливими є результати вивчення і аналізу розвитку світового птахівництва та використання досвіду у вітчизняному птахівництві на перспективу, зокрема за рахунок селекції. Так, бройлерні півні виростають з 40 г до 2,6 кг за 42 дні при витратах корму 1,66 кг кормових одиниць на кілограм живої маси. Зарубіжна практика доводить, що жива маса бройлера може досягти у 42-денному віці 3 кг. Це потрібно враховувати в умовах світової конкуренції. Вступ України до СОТ вимагає враховування особливостей розвитку тваринництва у країнах ЄС. В більшості країн велика увага приділяється збільшенню виробництва м’яса птиці і скороченню поголів’я інших видів тварин. Стан птахівництва в окремих країнах слугує орієнтиром для розвитку птахівництва в Україні.

Україна має більш сприятливі умови для розвитку птахівництва порівняно з Росією, Польщею, Угорщиною, Румунією, а також іншими сусідніми країнами. Ефективність галузі залежить переважно від генетичного потенціалу птиці, вартості енергоносіїв і обладнання, та якості і вартості кормів. У собівартості яєць і м’яса птиці корми займають 60-70%, друге місці належить вартості добових курчат, ветеринарних препаратів, електроенергії та палива. У системі показників ефективності існує стійка залежність між ціною кормів, продуктивністю праці і продуктивністю птиці, якістю і собівартістю продукції, ціною її реалізації та прибутком.

Птахівницькі підприємства нині використовують зарубіжні прогресивні технології для розвитку галузі. Високопродуктивні кроси у великій кількості завозяться з інших країн, а вітчизняна племінна птиця посідає незначне місце через банкрутство племінних господарств.

Для створення сприятливих умов у птахівництві держава зобов’язана посилити стимулюючу функцію податків для розвитку інвестиційних процесів; розширити експорт продукції птахівництва; спростити оподаткування для фермерських і індивідуальних господарств; активізувати і систематизувати участь у селекційно-племінній роботі, перетворивши її в основний центр допомоги і підтримки крупним, середнім і дрібним підприємствам, а також населенню; налагодити вітчизняне виробництво ветеринарних препаратів і вакцин для забезпечення ними крупних товаровиробників та фермерських і особистих селянських господарств.

Виробництво яєць в країні слід довести до 17 млрд. шт. у 2011 р., що в розрахунку на душу населення становитиме понад 300 штук.

Список використаної літератури

1. www.ptaha.kiev.ua

2. Бородай В. П., Сахацький М. І., Мельник В. В., та інші «Технологія виробництва продукції птахівництва» підручник. – Вінниця: Книга нова.

3. Птахівництво і технологія виробництва яєць та м`яса птиці / В. І. Бесулін, В. І. Гужва та ін.. – Біла Церква, 2003. – 448 с.

4. «Сучасне птахівництво»

5. «Тваринництво України»

6. Ібатулін І. І., Мельничук Д. О., та ін.. «Годівля с.-г. тварин» підручник. – Вінниця: Нова Книга,2007. – 616с

7. Демчук М. В., орний М. В. Гігієна тварин: Підручник. Друге видання. – Харків: Еспада, 2006. – 520 с.

8. www.budinfo.org.ua

9. www.ptahi.com

10. www.agroua.net

11. www.poultry-farm.info

Додаток

Сучасні кури, виявляється, походять від доісторичних хижаків тиранозаврів, стверджують американські вчені. Дослідники з Гарвардського університету проаналізували молекули з кісток скам'янілих тираннозаврів віком 68 млн років, і виявили близький зв'язок між хижаком і нинішніми курми, повідомляє ФактNews з посиланням на The Sun.

Застосовуючи спеціальну технологію під назвою масс-спектроскопія, вони порівняли колаген (білкова речовина сполучних тканин) тиранозавра з колагеном кількох десятків сучасних видів птахів та інших тварин.

Виявилось, що на молекулярному рівні тиранозавр багато ближчий до курей і страусів, ніж до нинішніх алігаторів та ящірок. "З птахами - курми і страусами - у нього зв'язок був ближчий, ніж зі всіма іншими видами, які ми брали", - говорить доктор Джон Асара.

Попередні результати вторять теорії про те, що деякі динозаври в процесі еволюції перетворилися на птахів. "Ми можемо говорити про це з високим ступенем вірогідності", - сказав доктор Кріс Орган.

Раніше вчені з Гарварду проводили аналогічні досліди з протеїном з кісток мастодонта, що жив 160 тисяч років тому, що скам'яніли. Аналіз показав йогосхожість із сучасними слонами.