ПЛАН
1. Загальна характеристика правової допомоги у кримінальному провадженні
2. Видача злочинців (екстрадиція)
3. Передача кримінального провадження
Загальна характеристика правової допомоги у кримінальному провадженні
Розглядаючи питання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, необхідно визначити правову базу, що регламентує даний напрям діяльності.
Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України», для України зберігають юридичну силу ряд договорів колишнього СРСР (наприклад, з Угорщиною, Чехословаччиною, Фінляндією, Алжиром, Кіпром та деякими іншими державами).
Крім того, Україною як суверенною державою, укладені двосторонні договори про правову допомогу з Китаєм, Польщею, Молдовою, Грузією, державами Балтії (Латвією, Литвою, Естонією), а також Монголією, Канадою і США.
З Грузією, Азербайджаном та Узбекистаном укладені договори про передачу засуджених осіб.
Крім двосторонніх договорів Україна є також учасницею багатосторонніх угод в даній галузі діяльності. Передусім необхідно зазначити Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р., відому як Мінську конвенцію. Учасницями зазначеної Конвенції, окрім України, є ще 11 держав-членів СНД, колишніх республік Радянського Союзу.
Згідно зі ст. 6 цієї Конвенції сторони, що домовляються, надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуючої сторони, зокрема: складання та пересилання документів, проведення обшуків, вилучень, пересилки та видачі речових доказів, проведення експертиз, допитів сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку та видачі осіб, що вчинили злочин, визнання та виконання судовихї рішень по цивільним справам, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
У цей час для України набули чинності такі конвенції з питань кримінального судочинства:
Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р., Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1975р., Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1978р.;
Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах, 1959р., Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, 1978р.;
Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами, 1964 р.;
Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972р.;
Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, 1983р.;
Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990р.
Зазначені конвенції, за винятком Європейської конвенції про видачу правопорушників, можуть застосовуватися поряд з двосторонніми договорами та іншими конвенціями держав-учасниць.
Наприклад, при підготовці міжнародного слідчого доручення про проведення окремих процесуальних дій на території Молдови можна керуватися відповідними положеннями як Європейської, так і Мінської конвенцій, або двостороннього договору між Україною та Молдовою.
Зовсім інакше застосовується Європейська конвенція про видачу правопорушників, яка замінює положення будь-яких двосторонніх договорів та конвенцій держав-учасниць, що регулюють питання видачі.
Так, при зверненні з клопотанням про видачу особи, яка перебуває на території тієї ж Молдови, необхідно керуватися виключно положеннями Європейської конвенції.
Генеральна прокуратура України є центральним органом виконання положень всіх двосторонніх договорів України та Мінської конвенції, що регламентують правову допомогу в кримінальних справах.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» Генеральна прокуратура визначена центральним органом при виконанні процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ, а Міністерство юстиції — при виконанні судових рішень.
В Законах України про ратифікацію інших європейських конвенцій, на жаль, не визначені центральні органи України, що призводить до певних ускладнень при практичному виконанні зазначених угод.
Те, що передача запитів про надання правової допомоги відповідно до вимог цих конвенцій здійснюється через Міністерство юстиції, ще не означає, що саме Міністерство юстиції України є центральним органом.
У цей час проводиться необхідна робота, спрямована на внесення відповідних змін до Законів України про ратифікацію вказаних конвенцій, а саме — визначити два центральних органи (Генеральну прокуратуру і Міністерство юстиції), розподіливши між ними повноваження аналогічно Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.
Прагнучи до спрощеного порядку надання правової допомоги у кримінальних справах, тобто до децентралізації вказаних відносин, 10 листопада 1998р. між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Республіки Польща підписано Угоду, відповідно до якої надання такої допомоги, передбаченої міждержавним Договором, буде здійснюватися за посередництвом обласних, прирівняних до них прокурорів (з української сторони) та воєводських прокурорів (з польської сторони). В компетенції центральних органів залишились питання екстрадиції осіб та виконання процесуальних дій у присутності представників запитуючої сторони.
Правову допомогу в кримінальних справах можна класифікувати за її видами:
1) проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, вручення документів, передача предметів, надання документів та виконання інших процесуальних заходів);
2) екстрадиція, тобто видача осіб для притягнення до кримінальної відповідальності або приведення до виконання вироку суду;
3) перейняття (передача або прийняття) кримінального переслідування щодо осіб, які скоїли злочини на території іншої держави.
1.
Видача злочинців (екстрадиція)
Згідно зі ст. 1 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року Договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.
Конвенція визначає, що видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців.
Якщо запит про видачу правопорушника стосується декількох окремих правопорушень, кожне з яких за законами запитуючої Сторони і запитуваної Сторони карається позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою, але якщо деякі з них не задовольняють умови стосовно тривалості терміну покарання, яке може бути призначене, запитувана Сторона має також право здійснювати видачу за останні правопорушення.
Будь-яка Договірна Сторона, закони якої не дозволяють видачі правопорушників за деякі правопорушення, зазначені у пункті 1 цієї статті, може, у тому, що її стосується, вилучити такі правопорушення із сфери застосування цієї Конвенції.
Видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.
Для цілей цієї Конвенції вбивство або замах на вбивство глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушенням.
Видача здійснюється за правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та валютою, тільки якщо Договірні Сторони ухвалили таке рішення стосовно будь-якого такого правопорушення або категорії правопорушень.
Договірна Сторона має право відмовити у видачі своїх громадян.
Громадянство визначається під час ухвалення рішення стосовно видачі правопорушника.
Якщо запитувана Сторона не видає свого громадянина, вона на прохання запитуючої Сторони передає справу до своїх компетентних органів, для того щоб у разі необхідності можна було здійснити її розгляд. З цією метою документи, інформація та речові докази, які стосуються правопорушення, надсилаються безкоштовно по дипломатичних каналах. Запитуюча Сторона інформується про результати розгляду її запиту.
Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю або частково на її території або в місці, яке розглядається як її територія.
Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, було вчинене за межами території запитуючої Сторони, у видачі може бути відмовлено, тільки якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає переслідування за таку саму категорію правопорушень у випадку їх вчинення за межами території останньої Сторони або не передбачає видачі за правопорушення, у зв'язку з яким вимагається видача.
Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи, якщо компетентні органи цієї Сторони переслідують її у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача.
Видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної Сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної Сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (правопорушеннями).
Видача не здійснюється, якщо відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої або запитуваної Сторони, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності.
Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони і якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає смертної кари за таке саме правопорушення або вона, як правило, не виконується, у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Сторона не надасть запитуваній Стороні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.
Запит на видачу правопорушника складається у письмовій формі і надсилається по дипломатичних каналах. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою згодою між двома або декількома Сторонами.
Запит супроводжується:
- оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони;
- викладом правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення зазначаються якнайточніше;
- копією відповідних законодавчих актів або, коли це неможливо, викладом відповідного закону і, по можливості, якнайточнішим описом відповідної особи, а також будь-якою іншою інформацією, яка може сприяти встановленню її особистості та громадянства.
Якщо інформації, надісланої запитуючою Стороною, недостатньо для ухвалення запитуваною Стороною рішення на виконання цієї Конвенції, остання Сторона запитує необхідну додаткову інформацію і може встановлювати термін її отримання.
Видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана, і її особиста свобода ні з яких інших причин не може обмежуватися, за винятком таких випадків:
- якщо Сторона, яка її видала, на це згодна. Запит про згоду надсилається разом із документами, зазначеними вище, та протоколом будь-якої заяви, зробленої виданою особою у зв'язку з відповідним правопорушенням. Згода дається, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, є таким, що тягне видачу відповідно до положень цієї Конвенції;
- якщо ця особа, маючи можливість залишити територію Сторони, якій вона була видана, не зробила цього впродовж 45 днів після її остаточного звільнення або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.
Запитуюча Сторона може, однак, вжити будь-яких необхідних заходів для видворення цієї особи із своєї території або будь-яких заходів, необхідних згідно з її законодавством для запобігання будь-яким юридичним наслідкам закінчення строку давності, включаючи розгляд справи за відсутності обвинуваченої особи.
Якщо кваліфікація правопорушення, у зв'язку з яким пред'являється обвинувачення, змінюється в ході розгляду справи, видана особа може переслідуватися або засуджуватися, тільки коли кваліфікуючи ознаки нового складу правопорушення свідчать про те, що це правопорушення є таким, що тягне видачу.
У термінових випадках компетентні органи запитуючої Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи. Компетентні органи запитуваної Сторони вирішують це питання відповідно до свого законодавства.
У запиті про тимчасовий арешт зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і коли таке правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості, опис зовнішності розшукуваної особи.
Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами, або безпосередньо поштою, або телеграфом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол), або у будь-який інший спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або який визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань інформується про результати розгляду його запиту.
Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені вище. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи. Звільнення не перешкоджає повторному арешту і видачі правопорушника у разі отримання в подальшому запиту про видачу.
Якщо видача правопорушника запитується одночасно декількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення, запитувана Сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчинення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.
Запитувана Сторона інформує запитуючу Сторону дипломатичними каналами про своє рішення щодо видачі. У випадку будь-якої повної або часткової відмови наводяться її причини.
Якщо запит задовольняється, запитуюча Сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її передачі.
Якщо відповідна особа не була прийнята у визначений день, вона може бути звільнена через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через 30 днів. Запитувана Сторона може відмовити у видачі її за те ж саме правопорушення. Якщо Сторона з незалежних від неї обставин не може передати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє про це іншу Сторону. Обидві Сторони домовляються про нову дату передачі правопорушника.
Запитувана Сторона може, прийнявши рішення про задоволення запиту щодо видачі правопорушника, відстрочити передачу відповідної особи з метою розгляду її справи цієї Стороною або, якщо така особа вже засуджена, з метою відбуття нею на території цієї Сторони свого покарання за інше правопорушення, ніж те, у зв'язку з яким запитується видача. Запитувана Сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій Стороні на умовах, які визначаються Сторонами за спільною згодою.
Транзитне перевезення через територію однієї з Договірних Сторін здійснюється, якщо відповідне порушення не розглядається Стороною, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру.
Країна, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, може відмовити у транзитному перевезенні її громадянина.
У разі використання повітряного транспорту застосовуються такі положення:
- якщо посадка не запланована, запитуюча Сторона повідомляє Сторону, над територією якої має здійснюватися політ. У випадку незапланованої посадки таке повідомлення має силу запиту про тимчасовий арешт, і запитуюча Сторона подає офіційний запит про транзитне перевезення;
- якщо посадка запланована, запитуюча Сторона подає офіційний запит про транзитне перевезення.
Однак будь-яка Сторона, під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання до цієї Конвенції, може заявити про те, що вона буде дозволяти транзитне перевезення відповідної особи тільки на деяких або на всіх умовах, на яких вона здійснює видачу правопорушників. У такому випадку може застосовуватися принцип взаємності.
Транзитне перевезення особи, яка видається, не здійснюється ні через яку територію, якщо існують підстави вважати, що життя або свобода цієї особи на такій території можуть опинитися під загрозою з причини її раси, релігії, громадянства або політичних переконань.
Процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони.
Документи, які подаються, складаються мовою запитуючої або запитуваної Сторони. Запитувана Сторона може вимагати переклад на одну з офіційних мов Ради Європи, яку вона визначає на свій розсуд.
Витрати, що виникли на території запитуваної Сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією Стороною. Витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію Сторони, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою Стороною.
У випадку видачі правопорушників з території, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і територією метрополії запитуючої Сторони, покриваються останньою. Таке ж саме правило застосовується до витрат, пов'язаних з подорожуванням між територією, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, і територією метрополії цієї Сторони.
Відповідно до ст. 28 Конвенції у тих випадках, коли між двома або декількома Договірними Сторонами видача правопорушників здійснюється на основі однакового законодавства, Сторони можуть вільно регулювати свої взаємні відносини стосовно видачі правопорушників виключно згідно з такою системою, незважаючи на положення цієї Конвенції. Такий самий принцип застосовується між двома або декількома Договірними Сторонами, в кожній з яких чинне законодавство передбачає виконання на її території ордерів на арешт, виданих на території іншої Сторони або інших Сторін.
2.
Передача кримінального провадження
|