РЕФЕРАТ
На тему: Перша допомога при пораненнях. Правила накладання пов'язок
учень 11 класу
Черненко Юрій
Перша допомога при пораненнях. Правила накладання пов'язок
Поняття про рани. Їх класифікація
Раною
називається пошкодження шкіри, слизових оболонок, тканин і органів, що супроводжується болем, кровотечею і порушенням функцій організму. Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміщені.
Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідний і вихідний отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.
Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникні рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і
розміщеними м'якими тканинами тіла. Вдарені, рвані та розміщені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров'ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; можливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м'язів і судин, значне забруднення. Вкушені рани завжди інфіковані слиною.
Усі рани крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Потрапляючи до рани мікроби можуть викликати її загноєння. Найнебезпечнішими є ті мікроби, які розвиваються в рані за умов відсутності повітря і спричинюють газову гангрену. Небезпечним зараженням ран є збудником правця ( стовбняка). Профілактика зараження рани – це якомога швидше накладання на неї асептичної стерильної пов’язки для запобігання доступу мікробів.
Рани можуть бути поверхневими або такими, що проникають у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникні рани – найнебезпечніші.
Перша допомога при пораненнях
Обробка ран є основою першої допомоги при пораненнях. Це досить нескладна процедура, тому при вивченні заходів першої допомоги її засвоєння стоїть на першому місці. Правильна обробка рани перешкоджає виникненню ускладнень і майже втричі скорочує час загоювання.
Надаючи першу допомогу при пораненнях (особливо тяжких), слід постійно пам'ятати і виконувати такі вимоги і правила:
при сильній кровотечі — зупинити її; ніколи не промивайте рану водою (за винятком ран від укусів тварин); не намагайтесь виймати з рани шматки предметів, за винятком випадків, коли вони лежать на поверхні рани і їх добре видно; у цьому випадку великим і вказівним пальцями беруть стерильну серветку, кладуть на предмет, захоплюють його і видаляють; не доторкайтесь до рани руками; ніколи не слід вводити в рани антисептичні засоби (йод, діамантовий зелений та ін.);
ніколи не залишайте рану відкритою; рану не можна засипати ніякими порошками чи замазувати мазями, забороняється безпосередньо на рану класти вату; перед тим як приступати до накладання пов’язки на рану. потрібно добре вимити руки; при наявності розчинів йоду, діамантового зеленого, перекису водню необхідно обробити краї рани. Для цього ватним чи марлевим тампоном (в аптечці є паличка з намотаною ватою), змоченими в одному зі вказаних розчинів, старанно, обережно й акуратно протерти шкіру навколо рани (не торкаючись поверхні рани) два-три рази, кожний раз міняючи тампон. Невеликі рани обмивають перекисом водню і забинтовують; при поширених пораненнях кінцівок, крім обробки рани, необхідно кінцівці надати нерухомого положення, тобто іммобілізувати (про це далі) і зафіксувати в дещо піднятому положенні, використовуючи для цього будь-який предмет; не слід накладати пов'язку надто тісно, оскільки через кілька годин після поранення починається набряк (припухлість) в ділянці рани; якщо для зупинки сильної кровотечі спочатку була накладена тісна пов'язка, її слід через деякий час (коли кровотеча припинилась) розрізати через усі шари вбік від рани і, не знімаючи її, накласти зверху по ній другу пов'язку; при осколочних і кульових пораненнях потрібно визначити вихідний отвір (якщо він є), який, порівнюючи з вхідним, буває більших розмірів. Пов'язку необхідно накладати на вхідний і вихідний отвори, для чого краще всього використовувати індивідуальний перев'язувальний пакет (ІПП).
Методи накладання пов’язок
Пов'язка —
це перев'язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов'язки на рану називають перев'язкою.
Накладаючи пов'язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці й розкручують його, не відриваючи від пов'язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов'язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга пов'язка), щоб не порушити кровообігу» проте й не слабко, щоб не сповзала з рани.
Пакет перев'язувальний індивідуальний
складається а двох ватно-марлевих подушечок розміром. 32 х 17,6 см, бинта розміром. 10 см х 7 м (мил, 170), одна подушечка пришита на кінці бинта, а друга вільно пересувається по ньому. Подушечки і бинт стерильні, в пергаментному папері. Зовнішній чохол пакета виготовляється з прогумованої тканини. Така подвійна упаковка перев'язувального матеріалу забезпечує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладається шпилька. На чохлі написано правила користування пакетом. Накладаючи пов'язку, пакет беруть у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу відкривають зовнішній чохол і виймають внутрішню упаковку. Вийнявши шпильку, знімають папір і розгортають перев'язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї поверхні, що прикладатиметься до рани. Той, хто надає допомогу, може братися руками лише за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують, кінець бинта закріплюють шпилькою. При наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання герметичних пов'язок.
Бинт
— це смужка марлі в скатаному вигляді. Скатана частина бинта називається головкою, вільний кінець — початком. Стерильні бинти герметично упаковані в пергаментний папір.
Серветки стерильні
— це складені в декілька шарів чотирикутні шматки марлі, герметично упаковані в пергаментний папір (по 20 штук в упаковці). Розмір великих серветок - 70 х 68 см, маленьких - - 68 х 35 см.
Пов'язки на голову, груди, плечові, ліктьові, колінні, гомілковостопні суглоби, на кисті й стопи, на промежину накладають косинкою. Якщо косинки не стерильні, то на поранену поверхню спочатку накладають стерильні бинти чи серветки і фіксують їх косинкою. Якщо табельних перев'язувальних матеріалів недостатньо чи немає зовсім, використовують підручні засоби. Особливо зручні економні пов'язки за Маштафаровим. Для них користуються шматками тканини (з простирадла, сорочки тощо) різної величини, надрізавши їх кінці для шворок. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку (якщо необхідно, то і вату), а потім шматком тканини зі шворками закріплюють пов'язку (мал. 171).
Накладання пов'язок на голову і груди
При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов'язки і пов'язки з використанням кисню стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов'язки залежить від розміщення і характеру рани.
Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов'язку «чепець» (мал. 172), закріплюючи її смужкою бинта (зав'язкою) за нижню щелепу. Від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть його середню частину на тім'я поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають вертикально донизу попереду вух і утримують в натягненому стані. Навколо голови роблять коловий закріплювальний хід, дійшовши до зав'язки, обертають бинт навколо неї і ведуть косо на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб і щоразу направляючи його більш вертикально, закривають усю волосисту частину голови. Після цього двома-трьома коловими ходами закріплюють пов'язку. Кінці зав'язки бантом зав'язують під підборіддям.
При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов'язку (мал. 173). Коловими ходами бинт спочатку закріплюють навколо голови, потім вище лівого вуха і позаду нього опускають бинт косо вниз на шию. Далі бинт ведуть по правій бічній поверхні шиї, закривають ним її передню поверхню і повертаються на потилицю, проходять вище вух, повторюючи зроблені ходи.
Пов'язка закріплюється ходами бинта навколо голови.
На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов'язку. Для спіральної пов'язки (мал. 174) відрізають шматок бинта завдовжки до 1,5 м, кладуть його на здорове надпліччя і залишають його кінці вільно звисати на грудях. Потім, починаючи знизу зі спини, спіральними ходами бинтують грудну клітку. Кінці відрізаного бинта зв'язують.
Хрестоподібну пов'язку на груди (мал. 175) накладають знизу двома-трьома коловими фіксуючими ходами бинта (1-2),
далі — зі спини справа на ліве надпліччя (3),
потім коловим фіксуючим ходом (4)
знизу через праве надпліччя (5),
знову навколо грудної клітки і т. д. Кінець бинта останнього колового ходу закріплюють шпилькою.
На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов'язку (мал. 176). Під пов'язку на поранену поверхню обов'язково підкладають стерильну серветку чи бинт.
Накладання пов'язок на живіт і верхні кінцівки
Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникні рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч.
Якщо випали внутрішні органи, їх не можна вправ-ляти у черевну порожнину. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м'яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов'язку. Потерпілому з проникною раною живота ні в якому разі не можна давати пити, дозволяється лише змочити губи водою. На верхню частину живота накладається стерильна пов'язка (послідовними коловими ходами знизу вгору).
На нижній частині живота звичайно пов'язка сповзає, тому на живіт і пахову частину тіла накладають колосоподібну пов'язку (мал. 177). її починають з колових ходів навколо живота (1
—3),
потім хід бинта по зовнішній поверхні стегна (4)
переводять у хід навколо стегна (5),
знову проводять по зовнішній поверхні стегна (6)
і далі знову роблять колові ходи навколо живота (7).
При значних опіках живота на обпечені ділянки накладають косиночні пов'язки.
На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов'язки.
Спіральну пов'язку на палець (мал. 178, а)
починають ходом навколо зап'ястка (1),
далі бинт ведуть із тильного боку кисті до нігтьової фаланги (2),
роблять спіральні ходи бинта від кінця до початку пальця (3—6)
і зворотним ходом по тильній поверхні кисті (7)
закріплюють бинт на зап'ястку (8
—9).
Хрестоподібну пов'язку накладають на пошкоджену долонну або тильну поверхню кисті (мал. 178, б);
починають із фіксованого ходу на зап'ястку (1),
а далі з тильного боку на долоню.
На плече і передпліччя накладають спіральні пов'язки, бинтуючи знизу вгору і періодично перекручуючи бинт.
Пов'язку на ліктьовий суглоб (мал. 178, б) починають двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (1
—3) і
далі ведуть спіральними ходами бинта, поперемінне чергуючи їх то на передпліччя (4, 5, 8, 9, 12)
, то на плече (6, 7, 10, 11,13)
з перехрещуванням у ліктьовій ямці (14).
Колосоподібну пов'язку на плечовий суглоб (мал, 179) накладають, починаючи від здорового боку з пахвової ямки по грудях (1) і
зовнішній поверхні пошкодженого плеча ззаду через пахвову ямку на надпліччя (2),
далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3)
і, повторюючи ходи бинта (4),
поки вони не закриють увесь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою.
Накладання пов'язок на нижні кінцівки
Пов'язку на п'яту (мал. 180) накладають так: першим ходом бинта через ту її частину, що найбільше виступає (І ),
далі по черзі вище (2)
і нижче (3)
поритого ходу бинта, й далі для фіксації роблять косі (4) і вісімко подібні (5)
ходи бинта.
На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов'язку (мал. 181). Перший фіксуючий хід бинта роблять вище щиколотки (1),
далі - вниз на підошву (2) і
навколо стопи (3),
потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи (4)
вище щиколотки, повертаються (5)
на стопу і на щиколотку (6)
й закріплюють кінець бинта коловими ходами (7 і 8)
вище щиколотки.
На гомілку і стегно спіральні пов'язки накладають так само, як на передпліччя і плече. Пов'язку на колінний суглоб починають з колового ходу через надколінну чашечку, а потім ходи бинта йдуть поперемінне нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.
|