Ефективність управління витратами на підприємстві - реферат

ВСТУП

На етапі переходу до ринкових відносин багато підприємств, втративши
державну підтримку, стали самостійними суб'єктами економічного життя. Питання вибору виду діяльності, організації виробничого процесу, випуску і збуту готової продукції стали прерогативою самих підприємств. В умовах самофінансування основним завданням для підприємств стало завдання отримання прибутку в розмірі, достатньому для відтворювального процесу. Основною умовою збільшення прибуткупідприємства являється зниження витрат виробництва і збуту продукції, в частковості собівартості продукції, що випускається. Тому питання управління витратами є дуже актуальними для підприємств.

Досягнення поставленої мети є розробка заходів, що підвищують ефективність управління витратами на підприємстві:

- Визначити витрати як керовану економічну категорію;

- Розглянути концептуальні основи управління витратами;

- Вивчити основні прийоми і методи управління витратами підприємства;

- Застосувати вивчені методи і прийоми в удосконаленні управління витратами підприємства.

Об'єктом даного дослідження є витрати підприємства на виробництво продукції. Предметом дослідження є процес управління витратами. При написанні роботи використовувалися як методичні посібники, так і публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячені дисциплінам «Фінансовий менеджмент» Е. Стоянової розглядаються основні принципи операційного аналізу. У книзі Карпової Т.П. «Управлінський облік» характеризуються особливості обліку витрат за системою Дірект-Костінг. Раїцкий К.А. в своєму виданні «Економіка підприємства» показує управління витратами як багатоступінчастий процес. Биков С.В. в статті «Операційний фінансовий менеджмент» демонструє різні методи оптимізації асортименту продукції підприємства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

1.1. ВИТРАТИ ЯК УПРАВЛІНСЬКА ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

В економічній літературі витрачання виробництва і звернення промислового підприємства розглядають як грошове вираження витрат виробничих чинників, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і комерційної діяльності. Цю ж категорію характеризують як витрати живої і упредметненої праці підприємства на виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг та їх реалізацію (збут). На практиці при характеристиці всіх витрат виробництва та обігу використовують термін "витрати на виробництво». Витрати, пов'язані з випущеної продукції, характеризують її собівартість.

Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, робочої сили, а також витрати на виробництво і реалізацію. Цей показник характеризує у що обходиться кожному підприємству виробництво і збут продукції (робіт, послуг).

Витрати являють собою кошти, витрачені з метою забезпечення реалізації продукції, отримання доходів і прибутку. У собівартості продукції, як синтетичному показнику, знаходять відображення різні сторони виробничо-господарської діяльності підприємства. Тому економне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів при виготовленні виробів, виконання робіт та надання послуг є умовою підвищення ефективності виробничих процесів і поліпшення прибутку.

Управління постачальницько-заготівельної діяльністю - це регулювання щорічної загальної суми витрат на утримання матеріальних запасів, забезпечують безперебійну роботу підприємства, суми матеріальних витрат на виробництво. Мета узагальнення витрат - спостереження за процесом їх формування за двома напрямками: продукту - для оцінки запасу; центрами відповідальності - з метою контролю за рівнем матеріальних витрат.

Підприємства в процесі господарської діяльності здійснюють досить складний комплекс грошових витрат. Виходячи з економічного змісту і цільового призначення їх можна об'єднати в кілька самостійних груп:

- Витрати на відтворення виробничих фондів;

- Витрати на соціально-культурні заходи;

- Операційні витрати;

- Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) займають найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства. Ці витрати групують за такими елементами витрат: сировина і основні матеріали, паливо, енергія, заробітна плата основна і додаткова, різноманітні відрахування, амортизація основних фондів, інші витрати ін..

Витрати мають натуральну та грошову форми. Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, в отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

Види собівартості продукції

1. В залежності від часу формування затрат розрізняють:

- Планову собівартість ( визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм затрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);

- Фактичну собівартість (відображає фактичні затрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

- Нормативну собівартість(затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм затрат ресурсів);

- Кошторисну собівартість (характеризує затрати або замовлення, на виріб які виконуються в разовому порядку).

2. В залежності від місця формування затрат розрізняють:

- Цехову (сума затрат на виробництво продукції в межах цеху);

- Виробничу (грошові затрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);

- Повну (сукупність виробничої собівартості і позавиробничих затрат)

3. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:

- місячну;

- квартальну;

- річну.

4. За складом продукції собівартість буває:

- товарної;

- валової;

- реалізованої продукції;

- незавершеного виробництва.

5. У промисловості розрізняють:

- Індивідуальну собівартість (характеризує затрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції);

- Галузеву собівартість ( Ссг) - показує середні у галузі затрати на виробництво і реалізацію продукції.

Сі – собівартість певного виду продукції на і-тому підприємстві;

Ni – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві;

n – кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показники собівартості продукції

1. Затрати на одну гривню товарної продукції (В1 грн. тп.)

Стп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;

Qт – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Собівартість окремих видів продукції (послуг).

3.Зниження собівартості порівняльної товарної продукції використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції.

Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцями виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції.

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми:

- пошук та виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів;

- планування витрат за їхніми видами;

- нормування витрат ресурсів;

- облік та аналіз витрат;

- економічне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ В УПРАВЛІНСЬКОМУ ОБЛІКУ

В управлінському обліку метою будь-якої класифікації витрат має бути надання допомоги керівнику в прийнятті правильних, раціонально обгрунтованих рішень. Приймаючи рішення, менеджер повинен знати ступінь впливу витрат на рівень собівартості і рентабельності виробництва. Тому суть процесу класифікації витрат - це виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник. Відповідно до напрямів обліку витрат в управлінському обліку виділяють такі класифікаційні групи витрат (рис.1.2.1).

Рис. 1.2.1. Класифікація витрат в управлінському обліку

Розглянемо класифікацію витрат для визначення собівартості, оцінки вартості запасів і отриманого прибутку.

1.Облік загальної суми витрат на виробництво організують за економічними елементами витрат, а облік і калькуляція собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг - за статтями витрат. Такий вид класифікації визначається економічним змістом зроблених витрат.Виділяють п'ять елементів витрат:

- Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);

- Витрати на оплату праці;

- Відрахування на соціальні потреби;

- Амортизація основних фондів;

- Інші витрати.

Для контролю за складом витрат за місцями їх здійснення необхідно знати не тільки те, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі ці витрати зроблені, тобто враховувати витрати по напрямках, по відношенню до технологічного процесу.

Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширше елементних, тому що враховують характер і структуру виробництва, створюючи достатню базу для аналізу.

2. Вхідні і минулі витрати. Вхідні витрати - це ті кошти, ресурси, які були придбані, є в наявності і, як очікується, повинні принести доходи в майбутньому. У балансі вони відображаються як активи.

Якщо ці кошти (ресурси) протягом звітного періоду були витрачені для отримання доходів і втратили здатність приносити дохід надалі, то вони переходять в розряд минулих. Правильне ділення витрат на ті, що входять і минулі має особливе значення дляоцінки прибутків ізбитків.

3.Прямі і непрямі витрати. До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці. Вони враховуються по дебету рах.20 "Основне виробництво", і їх можна віднести безпосередньо на певний виріб на підставі первинних документів.

Непрямі витрати неможливо розподілити між окремими виробами відповідно до обраної організацією методикою. Непрямі витрати поділяються на дві групи:

- Загальновиробничі (виробничі) витрати - це загальноцехові витрати на організацію, обслуговування і управління виробництвом.

- Загальногосподарські (невиробничі) видатки здійснюються з метою управління виробництвом. Відмінною особливістю загальногосподарських витрат є те, що вони не змінюються в залежності від зміни обсягу виробництва (продажів).

Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від способу віднесення витрат на собівартість продукції.

4. Основні і накладні. За техніко-економічним призначенням витрати ділять на наступні групи:

Основні - витрати, які безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції робіт, послуг (матеріали, заробітна плата та нарахування на заробітну плату робітників, знос інструментів і т. д.).

Накладні - витрати з управління та обслуговування виробничого процесу (загальновиробничі і загальногосподарські витрати).

5.Виробничі та позавиробничі (періодичні витрати, або витрати періоду). Виробничі витрати - це витрати, що входять у собівартість продукції. Це матеріальні витрати, і тому їх можна проінвентаризувати.

Позавиробничі витрати (періодичні) - це витрати, які не можна проінвентаризувати. Розмір цих витрат залежить не від обсягів виробництва, а від тривалості періоду. До таких витрат відносять комерційні та адміністративні витрати. Вони не проходять стадію запасів, а відразу впливають на обчислення прибутку.

Ринок не цікавить вартість підприємства, його цікавить вартість продукту. Сукупні змінні витрати (В) мають лінійну залежність від показника ділової активності підприємства, а змінні витрати на одиницю продукції (питомі змінні витрати - b) - величина постійна (рис.1.2.2).

Рис. 1.2.2. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) змінних витрат

Постійні витрати - це витрати на заробітну плату управлінського персоналу, амортизаційні відрахування приміщень заводоуправління, послуги зв'язку, відрядження та ін. управлінські витрати.

Постійні витрати на одиницю продукції (питомі постійні витрати - а) знижуються ступінчасто (ріс.1.2.3).

Рис. 1.2.3. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) постійних витрат

Для опису ступеня реагування змінних витрат на обсяг виробництва використовують показник - коефіцієнт реагування витрат (К). Він характеризує співвідношення між темпами зміни витрат і темпами зростання ділової активності підприємства і розраховується за формулою:

К = Y / X,

де Y - темпи зростання витрат,%;

Х - темпи зростання ділової активності (обсягу виробництва, послуг, товарообігу),%.

Різновидом змінних витрат є пропорційні витрати. Вони збільшуються тими ж темпами, що і ділова активність підприємства. Коефіцієнт реагування витрат при цьому буде дорівнює 1 (К = 1).

Витрати, що ростуть швидше ділової активності підприємства, називаються прогресивними. Значення коефіцієнта реагування витрат повинно бути більше 1 (К>1).

Витрати, темпи зростання яких відстають від темпів зростання ділової активності організації, називаються дегресивними. Значення коефіцієнта реагування буде лежати при цьому в наступному інтервалі: 0<К<1.

Отже, будь-які витрати в загальному вигляді можуть бути представлені формулою:

Y = А + bX,

де Y - сукупні витрати, крб. А - їх постійна частина, яка не залежить від обсягів виробництва, руб.; b - змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (коефіцієнт реагування витрат), грн.;X - показник, що характеризує ділову активність організації (обсяг виробництва продукції, наданих послуг, товарообігу тощо) у натуральних одиницях виміру. Графічно зміна витрат представлено на рис.1.2.4

Рис. 1.2.4. Динаміка сукупних змінних і постійних витрат

Структура собівартості – це відношення (в %) окремих елементів затрат до їх загальної величини. В залежності від структури собівартості підприємства поділяють на:

- матеріаломісткі;

- фондомісткі;

- енергомісткі;

- трудомісткі;

- зі змішаною структурою собівартості.

Основними показниками структури собівартості є співвідношення затрат живої та машиної праці.

1.3. УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Управлінський облік - це вид облікової діяльності, який характеризується збором, аналізом, підготовкою та надання інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень в області планування, контролю, організації та регулювання діяльності підприємства в цілому і його окремих підрозділів. Управлінський облік використовує дані виробничого обліку, в якому акумулюється інформація про витрати собівартості продукції.

У залежності від повноти включення різних груп витрат у собівартість продукції виділяють два основні методи обліку витрат: облік по повній собівартості («абзорпшен-костинг»), званий також урахуванням поглинених витрат, і повної собівартості («директ-костинг»).

При обліку за повною собівартості в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на прямі і непрямі. Поряд з урахуванням по повній собівартості все частіше застосовують облік за обліковою собівартості. У відповідності з цим методом на продукцію розподіляють не всі витрати підприємства, а тільки їх частину - змінні витрати, тобто змінюються пропорційно зміні обсягу випуску. Переваги обліку за усіченою собівартості полягає в наступному:

- Фінансовий результат по всьому підприємства і по окремих видах продукції не залежить від вибору методу розподілу постійних витрат, що особливо важливо для підприємств з широким асортиментом продукції;

- Можливість порівняння собівартості різних періодів тільки в частині релевантних витрат; в результаті - зміна структури підприємства та пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні витрати не впливають на результат порівняння;

- Увага до характеру поведінки витрат у залежності від обсягу.

Головна перевага обліку за системою «директ-костинг» полягає в поділі витрат на змінні і постійні. Це дозволить вирішувати такі найважливіші завдання управління витратами, як:

- Визначення нижньої межі ціни продукції або замовлення (відповідає змінних витрат);

- Порівняльний аналіз прибутковості різних видів продукції;

- Визначення оптимальної програми випуску і реалізації продукції;

- Вибір між власним виробництвом продукції або послуг та їх закупівлею на стороні;

- Визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності підприємства та ін.

Однак, облік за усіченою собівартості характеризується рядом недоліків:

- Відсутня розрахунок повної собівартості продукції, необхідний згідно законодавству;

- Собівартість запасів незавершеної і готової продукції виявляється заниженою;

- Складність поділи постійних і змінних витрат.

Особливістю сучасної собівартості системи директ-костинг є використання стандартів (норм) не тільки за змінними витратам, а й по постійним, зокрема по перемінної частини постійних накладних витрат.

Облік витрат за системою «директ-костинг» грає найважливішу роль в управлінні витратами.

2. МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ВИРОБНИЦТВІ

2.1. МЕТОДИ ОПЕРАТИВНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Найважливішим аспектом керування витратами є зіставлення
фактичних витрат з нормативами. Різниця між фактичними й
нормативними витратами називається відхиленням. Відхилення розраховуютьокремо по кожному об'єкту обліку витрат: центру відповідальності, видупродукції, замовленню й ін. Ціль аналізу відхилень - визначення й детальнаоцінка кожної причини, кожного фактора, які привели до виникненнявідхилень, установлення відповідальності за що відбувся. Сучасневиявлення й аналіз причин відхилень дозволяє вчасно ухвалювати
необхідні заходи щодо усунення небажаних і зміцненнюсприятливих
тенденцій.

Найважливішим інструментом тут є факторний аналіз, який
дозволяє визначити, яка частина відхилення яким фактором викликана. З
численних існуючих методів факторного аналізу на практиці частіше
усього застосовується метод ланцюгових підстановок.

При використанні методу ланцюгових підстановок у формулу витрат "по
ланцюжку" замість планових підставляють фактичні значення факторів.
Різниця між, що вийшов у результаті такої підстановки значенням витрат
і первісним їхнім значенням і є відхилення, викликане даним фактором.

На наступномукроці проаналізований фактор "закріплюють" на
фактичномурівні й у формулу витрат підставляють фактичне значення
наступногофактора - і так доти , поки у формулу витрат не підставлені
фактичні значення всіх факторів.

Постановка починається з кількіснихфакторів і закінчується якісними факторами.

Метод ланцюгових підстановок дає наступні формули відхиленьфактичних
змінних витрат від планових:

О (обсяг) = Q_ф * Н_п * Ц_п – Q_п * Н_п * Ц_п = (Q_ф – Q_п ) * Н_п * Ц_п ;

О (ціна) = Q_ф * Н_п * Ц_ф – Q_п * Н_п * Ц_п = Q_ф * (Ц_ф - Ц_п ) * Н_п ;

О (норма) = Q_a * Н_ф * Ц_ф – Q_п * Н_п = Q_ф * Ц_ф * (Н_ф - Н_п ).

деО - відхилення; у дужкахзазначений фактор, що викликав відповідне відхилення.
Значення кожного відхилення залежить від порядку підстановки. Звичайно
підстановку починають із кількіснихфакторів і закінчують якісними
факторами: це збільшує значимість якісних факторів, оскільки
відхилення, викликані сукупним впливом факторів при цьому ставляться на них"частку".

Для постійних витрат відхилення розраховують по загальній сумі, причому кожнийкерівник відповідає за ту частину постійних витрат, на яку він реальноможе впливати:

О_пз = Х_ф – Х_п ,

де Хф, Хп - фактичні й планові постійні витрати.
Відхилення за обсягом виробництва можна розбити на двібільші групи:
відхилення по потужності й по ефективності.Відхилення по потужності:

О_м = (С_ф - С_п ) * Ф_п ,

де Сф - вартість основних фондів (кількісний фактор);Ф - фондовіддача (якісний фактор).Відхилення по фондовіддачі:

О = С_ф * (Ф_ф - Ф_п ).

Для контролю й аналізу відхилень на підприємстві може бути розроблений
класифікатор можливих причин і можливих винуватців відхилень.
Кожному відхиленнюпривласнюється п'ятизначний код: перші три цифри – кодцентру відповідальності, де виявлені причини, останні дві цифри - код
винуватця відхилень.

2.2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ВАТ "Донбасенерго" – це промислове підприємство, що спеціалізується на випуску пересувних і стаціонарних джерел енергопостачання. Це виробництво є основним напрямком діяльності підприємства, також підприємство випускає товари народного споживання. У серпні 2005 року НПО "Енерго" засноване в АТ "Соломон", у які ввійшли: КЗПА – головне підприємство, СЄМЗ, РСУ-2. Засновники акціонерного товариства члени трудового колективу НПО "Енерго". Акціонерне товариство має самостійний баланс, розрахункового, валютний рахунку. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

Зовнішнє середовище підприємства, як й в інших підприємств, через економічне середовище в країні можна вважати нестабільної. Трапляється, що укладені договори розривають із ініціативи покупця за якимись причинами; через неритмічність поставок підприємство не встигає виконати план і випускає продукцію пізніше покладеного строку, а це спричиняє пізній продаж і розподіл прибутку.

Внутрішнє середовище підприємства стабільне й не створює ніяких бар'єрів у досягненні цілей підприємства: організаційна структура містить у собі всі необхідні відділи для успішної діяльності; на заводі освоєні передові технології; висока інженерно-технічна й організаційна культура; наявність матеріального заохочення працівників; кваліфікований управлінський персонал.

Виходячи з аналізу внутрішнього середовища підприємства можна сформулювати стратегію ВАТ "Донбасенерго" – зміцнення своїх позицій як на вітчизняних, так і на закордонних ринках збуту шляхом випуску конкурентоздатної продукції.

Ціль ВАТ "Донбасенерго" – виживання в довгостроковій перспективі.

Перед підприємством стоїть ряд проблем, незважаючи на те, що підприємство рентабельно. Прибуток у порівнянні з попереднім роком, збільшилася у два рази. Це відбулося не за рахунок зниження собівартості, а за рахунок збільшення обсягу реалізації, що говорить про поліпшення діяльності відділу маркетингу.

Основною проблемою підприємства є труднощі, пов'язана з підтримкою якості випускаємої продукції. Це пов'язане з наступними причинами: якщо раніше на випробування нової продукції відводили кілька років, то тепер – кілька місяців; бракованої комплектуючі, помилки робітників й ін.

У цей час підприємство перебуває в стадії зрілості виробництва й займає досить міцні позиції на ринках країни. Основні зусилля підприємства спрямовані на розробку й впровадження нових, переважаючих по своїх характеристиках продукцію конкурентів.

Для того щоб оцінити фінансово-господарську діяльність ВАТ "Донбасенерго" нами був проведений аналіз даних балансу за формою №1. Виходячи із цього ми склали агрегатований баланс підприємства (табл.2.2.1)

Таблиця 2.2.1

Агрегатований баланс ВАТ «Донбасенерго»

У результаті аналізу агрегатного балансу підприємства за 3 роки були отримані наступні дані: на 17,8% збільшилося майно підприємства до кінця 2007 року в порівнянні з 2006 роком (25185 тис. грн.). Це пов'язане з ростом обігових і поза обігових активів на 24666 тис. грн. й 519 тис. грн. відповідно. Тобто відбулося збільшення джерел фінансування в 2007 році на 17,8 +% (25185 тис. грн.), що викликано збільшенням позикового капіталу.

Зріст оборотних активів відбувся в результаті збільшення вартості усіх його складових: з 54% в 2005 році, до 59,34% в 2006 році й 66,22% - 2007 року. Необхідно також відзначить ріст повільно реалізованих активів на 30243 тис. грн., що пов'язане з ростом цін на сировину, матеріали й комплектуючі.

На 3,17% (4697 тис. грн.) зросла частка високоліквідних активів підприємства.

Також у результаті аналізу агрегатованого балансу був відзначений ріст власного капіталу підприємства в 2006 році на 9,3% (6400 тис. грн.) і на 16,1% (11103 тис. грн.) в 2007 році, однак частка власних коштів у джерелах фінансування зменшилася з 66,24% до 60,25%.

Власний капітал підприємства становить більше 60%. На 20988 тис. грн. виріс позиковий капітал підприємства, що викликано збільшенням кредиторської заборгованості, що в певній мері є позитивною тенденцією в діяльності ВАТ "Донбасенерго".

Також було відзначене збільшення короткострокових кредитів і позик на 11301 тис. грн.

Відсутність довгострокових зобов'язань у підприємства зменшує можливість капітальних вкладень, однак величезною перевагою є достатня кількість власних джерел фінансування в підприємства ВАТ "Донбасенерго".

2.3 УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ЗА ДОПОМОГОЮ ОПЕРАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

Щоб виробити раціональні рішення, пов’язані з поточною й майбутньою виробничо-господарською діяльністю розглянутого підприємства, нам необхідно вивчити якісну інформації про витрати підприємства. Дані про витрати на виробництво продукції ВАТ "Донбасенерго" за період із січня по грудень 2007 року представлені в таблиці 2.3.1:

Таблиця 2.3.1

Витрати на виробництво продукції ВАТ «Донбасенерго» за 2007р.

При застосуванні інструментів операційного аналізу в управлінні витратами підприємства, необхідно витрати розділити на постійну й змінну частини.

Матеріальні витрати, які містять у собі витрати на сировину, допоміжні матеріали, тару, зарплату виробничих робітників і нарахування на зарплату відносимо до змінного.

Тому що цехові й загальнозаводські витрати являють собою змішані витрати, то для управління ними необхідно розділити їх на змінні й постійні.

Знайдемо ставку змінних витрат (для цехових витрат):

= = 324

Змінні витрати розраховуючи на середньосписочний обсяг виробництва становлять (1511 шт.*324 грн/шт.) = 489564 грн. Тоді постійні витрати становлять (1843740 грн-489564 грн) = 1354176 грн.

Таким чином, рівняння регресії цехових витрат буде мати такий вигляд:

В = 1354176 тис. грн. + 324*54384 = 18974592

Розрахуємо ставку змінних витрат (для загальновиробничих витрат):

= = 834,054

Змінні витрати розраховуючи на середньомісячний обсяг виробництва становлять (1511 шт.*834,054 грн/шт.) = 1260255,594 грн. Тоді постійні витрати становлять (1289106 грн – 1260255,594 грн.) = 28850,406 грн.

Таким чином, шукане рівняння регресії загальновиробничих витрат буде мати вигляд:

В = 28850,406 тис. грн. + Х 834,054*54384 = 45388043,14

Далі необхідно розрахувати ключові показники операційного аналізу діяльності підприємства за 2000 рік. Для цього скористаємося загальним рівнянням регресії цехів і загальновиробничих витрат:

В = 1383,43 тис. грн. + Х 54384*1158,05 тис. грн. = 62980774,63

де 1383,43 тис. грн. – це постійні витрати,

а (Х*1158,05 + матеріальні витрати) – це змінні витрати,

Х – обсяг виробництва.

Дані для розрахунку коротко представимо в таблиці:

Поріг рентабельності = Постійні витрати / Валова маржа (у відносному виді до ТРП) = 16601 тис. грн. / 0,261 = 63605 тис. грн.

Запас фінансової міцності = 237252 – 63605 = 173647 тис. грн.

Запас фінансової міцності в % = *100% = 73,19%

Чинність впливу операційного важеля = = 1,36

Таким чином, для підприємства ВАТ "Донбасенерго" можна зробити наступні висновки:

1) поріг рентабельності, рівний 63605,36 тис. грн., показує, що при цьому кількості виторгу підприємства не має ні збитків, ні прибутку;

2) запас фінансової міцності склав 73,19%, тобто виторг від реалізації продукції може знизитися на 73,19%, але збитків поки це не принесе, чинність впливу операційного важеля склала 1,36, а це означає, що якщо виторг збільшиться, наприклад, на 10%, то це повинне принести зростання прибутку на 10% * 1,36 = 13,6%

2.4 АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА ДО ЗМІН ЕЛЕМЕНТІВ ОПЕРАЦІЙНОГО ВАЖЕЛЯ

Для підприємства ВАТ "Донбасенерго" необхідно провести аналіз чутливості прибутку підприємства до 10-процентних змін основних елементів операційного важеля й визначимо:

1. Ціна реалізації зміниться на 10%, як зміниться прибуток? На скільки одиниць продукції можна скоротити обсяг реалізації без втрати прибутку?

2. Оцінимо вплив 10% зміни змінних витрат на прибуток.

3. Оцінимо вплив 10% зміни постійних витрат на прибуток.

4. Оцінимо вплив 10% збільшення обсягу реалізації.

Вибір саме 10-відсоткової зміни елементів операційного аналізу

обумовлений середньогалузевим показником темпів росту виторгу.

Скористаємося нижче визначеними формулами обчислення обсягу реалізації
, що забезпечує постійний результат при зміні одного з елементів операційного важеля:

- Якщо зміниться ціна реалізації:

= (Вихідна сума валової маржі / Новий коефіцієнт валової маржі):

Нова ціна реалізації

- Якщо змінюються постійні витрати:

= (Вихідна сума валової маржі / Вихідний коефіцієнт валової маржі): Ціна реалізації

- Якщо змінюються змінні витрати:

= (Вихідна валова маржа / Новий коефіцієнт валової маржі).

Для виконання аналізу необхідно, насамперед, визначити за вихідними даними роль різних елементів операційного важеля у формуванні фінансових результатів підприємства ВАТ "Донбасенерго" за 2007 рік для вихідного положення:

1. Припустимо, що ціна реалізації зростає на 10%, тоді:

Нова ціна реалізації – 13,783515 т.грн./шт..

Змінні витрати – 175303 тис. грн. (67,17%)

Валова маржа – 85674 тис. грн. (32,83%)

Постійні витрати – 16601 тис. грн. (6,36%)

Прибуток – 69073 тис. грн. (26,47%)

Визначимо, при якому обсязі реалізації можна одержати колишній

результат прибутку (45348 тис. грн.):

Змінні витрати (при V = 13689,99) = Порівн. Змінні витрати * V реалізації = 9,2586 тис. грн./шт. * 13689,99 шт. = 126750 тис. грн.

Таким чином, підвищення ціни на 10% компенсує скорочення обсягу реалізації (18934 шт. – 13689,99 шт. = 5344,01 шт. або на 27,69%) і збільшує прибуток на 52,32%;якщо ціна знизиться на 10%, те підприємство повинне збільшити обсяг реалізації на 55,38%.

2. Проаналізуємо вплив зміни змінних витрат на прибуток підприємства.

Припустимо, що завдяки підвищенню продуктивності праці й більше вигідним закупівлям сировини й матеріалів підприємству ВАТ "Донбасенерго" удалося знизити змінні витрати на 10%. Визначимо величину скорочення обсягу реалізації, що компенсує дане зниження змінних витрат (без втрати прибутку).

Виторг від реалізації – 237252 тис. грн. (100%)

Нові змінні витрати – 157772,7 тис. грн. (66,5%)

Валова маржа – 79479,3 тис. грн. (33,49%)

Постійні витрати – 16601 тис. грн. (6,99%)

Прибуток – 62878 тис. грн. (26,5%)

Новий обсяг реалізації:

Отже, зниження змінних витрат на 10% компенсує скорочення обсягу реалізації на 4171,8 шт. (18934 – 14762,2) або на 22,033% і збільшує прибуток на 38,6572%. Аналіз показує, що при підвищенні змінних витрат на 10% підприємство ВАТ "Донбасенерго" повинне домогтися збільшення обсягу реалізації на 32% (щоб компенсувати загублену частину доходу), або воно втратить 38,65% свого прибутку.

3. Розглянемо зміну постійних витрат. Припустимо, розглянутому

підприємству, завдяки новій організації своєї діяльності вдалося знизити постійні витрати на 10%. Тоді при первісному обсязі реалізації прибуток повинен зрости на 4534,8 тис. грн. або на 10%. Визначимо зниження обсягу реалізації, на яке тепер може піти підприємство для досягнення первісного прибутку 45348 тис. грн. Після зниження постійних витрат потрібна валова маржа на рівні 60288,9 тис. грн. Тоді новий обсяг реалізації складе:

Аналогічно, ріст постійних витрат підприємства може компенсувати шляхом зменшення обсягу реалізації на 2,64%, тому що в противному випадку прибуток знизиться на 10%.

4. Вплив зміни обсягу реалізації на прибуток проаналізуємо за допомогою

ефекту операційного важеля. Чинність впливу важеля дорівнює (61949 тис. грн.:45349) = 1,36. Припустимо, підприємство ВАТ "Донбасенерго" збільшило обсяг реалізації на 10%. Тоді виторг зросте на 10% також, а прибуток з урахуванням дії операційного важеля повинна збільшитися на (10% * 1,36) = 13,6

Перевірка:

Прибуток дійсно виріс на 13,6% або на 6195,64 тис.грн.

ВИСНОВОК

Під витратами підприємства розуміється сума коштів, витрачених з метою забезпечення реалізації продукції й одержання доходів.

Для ефективного керування витратами керівництва підприємства можна порекомендувати ввести на підприємстві систему обліку витрат по методу «Директ-костинг», тому що це дозволить точніше розмежувати витрати на постійні і змінні й дасть можливість більш точно встановлювати при зміні ціни, змінних і постійних витрат.

У ході проведеного дослідження вдалося зробити наступні висновки й пропозиції:

1. При аналізі структури собівартості продукції по елементах витрат в

2001 році було виявлено, що найбільша питома вага в собівартості займають такі статті, як «сировина й матеріали» й «інші витрати». Для зниження витрат по першій статті керівництву підприємства можна порекомендувати закуповувати сировину й матеріали в інших постачальників, тобто необхідно знайти постачальників, які будуть поставляти сировину й матеріали по більше низьких цінах. А для зниження статті «інші витрати» необхідно збільшити випуск продукції.

2. При застосуванні інструментів операційного аналізу (поріг

рентабельності, запас фінансової міцності й чинність впливу операційного важеля) у керуванні витратами підприємства було встановлено, що в першу чергу необхідно розмежувати витрати підприємства на постійну й змінну частину. Для цього був використаний метод найменших квадратів, тому що він є самим точним.

3. Далі були розраховані основні показники операційного аналізу

діяльності підприємства.

4. Потім за допомогою операційного аналізу вдалося виявити чутливість

прибутку підприємства до 10-процентних змін основних елементів операційного важеля й з’ясувалося, що:

- підвищення ціни на 10% збільшує прибуток на 52,32%, а відповідне

зниження ціни погіршує результат на 52,32%;

- зміна прибутку підприємства при зміні змінних витрат на 10% становить 38,65%;

- зміна рівня постійних витрат на 10% приводить до пропорційної зміни результату (на ті ж 10%);

- збільшення обсягу реалізації продукції на 10% приводить до зростання прибутку підприємства на 13,66%.

5. За допомогою операційного аналізу виявлений і взаємозв'язок факторів

ціни й змінних витрат зі змінами обсягу реалізації:

- При зниженні ціни на 10% підприємство повинне збільшити обсяг реалізації на 55,38%, щоб компенсувати втрату доходу, а при збільшенні ціни на 10% можна скоротити обсяг реалізації на 27,69: без негативних наслідків для фінансових результатів підприємства;

- Для компенсації росту змінних витрат на 10% підприємство повинне домогтися збільшення обсягу реалізації на 32%; при зниженні рівня змінних витрат можна скоротити обсяг реалізації на 22,033%.

6. Для підвищення ефективності діяльності розглянутого підприємства

необхідно провести оптимізацію асортиментів випускаємої продукції, тому що на підприємстві спостерігається зниження обсягів реалізованої продукції.

Список літератури

Основна:

1. Давидович І.Є. – Управління витратами: навчальний посібник. -

К.:Центр учбової літератури, 2008 – 320 с.

2. Управление затратами, - СПб: Питер, 2001 – 160 с.: ил. – (Серия «Краткий курс»)

3. Дєєва Н.М., Олійник В.Я., Григораш Т.Ф., Буряк А.В., - Управління корпоративними фінансами. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 200 с.

4. Крушельницька О.В. – Управління матеріальними ресурсами: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2003 – 162 с.

5. Райзберг Б.А., Фатхутдинов Р.А. – Управление Экономикой. Учебник – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»», 1999 – 784 с.

Додаткова:

1. Барабаш Н.С. – Аналіз господарської діяльності: Навч. Посіб / За заг. ред. Є.В. Мниха – К.: Київ Нац. торг.-екон. Ун-т, 2005 – 395 с.

2. Ковалёв А.И., Привалов В.П. – Анализ хозяйственного состояния предприятия. – Изд. 3-е, исправл., доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1999 – 216 с.

3. Економічний аналіз : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». За ред.. проф.. Ф.Ф. Бутинця – Житомир: ПП «Рута», 2003 – 680 с.

4. Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородний А.Г. – Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник / За ред. Проф.. А. Г. Загороднього. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Львів: «Магнолія 2006», 2007 – 220 с.

5. Тарасенко Н.В. – Економічний аналіз діяльності промислового підприємства, - 2-ге вид., стер.-К.: Алерта, 2003 – 485 с.

6. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І. – Методика і методологія економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2008 – 430 с.

7. Ильенко Н.Д. – Спрос: Анализ и управление: Учеб. Пособие/Под ред. И.К. Беляевского – М.: Финансы и статистика, 1997 – 160 с.

8. Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. – Фінансовий аналіз. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008 – 392 с.