| Зміст
Вступ………………………………………………………………………...3
Розділ I. Структура природного середовища…………………………….4
Розділ II. Вплив людини на природу……………………………………...9
Розділ III. Вплив фізичних факторів навколишнього середовища на здоров’я людини……………………………………………………..……16
Висновки…………………………………………………………………..23
Список використаної літератури………………………………………...24
Вступ
Якими б не були цікавими і корисними знання про Всесвіт, проте людей більше турбують ті природні умови, з якими вони мають повсякденні справи. І тому у науковому і політичному вжитку частіше використовують поняття «географічне середовище» або «природне середовище». Перше поняття ввів і активно вживав у своїй 19-томній праці «Нова всесвітня географія. Земля і люди» французький географ і анархіст за політичними переконаннями Елізе Реклю (1830-1905). Завдяки працям Г.В.Плеханова (1858-1918) воно було довгий час поширеним у марксистській літературі. Під географічним середовищем розумілась та частина природи, а саме географічна оболонка Землі, в якій розгортається історичний процес. Однак з другої половини минулого століття узвичаївся термін «природне середовище», оскільки географічна оболонка, як показав технічний прогрес, вочевидь, вже не обмежує просторові межі людської діяльності. Тому нині можна сказати так: природне середовище - це та частина природи, яка оточує людей і впливає на них, та на яку вони самі впливають своєю виробничою діяльністю.
Розділ
I
Структура природного середовища
Середовище, яке оточує людину, формувалось мільйони років. Воно складається із штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку (господарсько-побутової, промислової, транспортної, енергетичної та інших інфраструктур); природного середовища, яке утворилось в процесі еволюційного формування Землі й життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства. Природна сфера включає в себе землю, ґрунти, надра, гідросферу, атмосферу, флору, фауну, ландшафти.
Географічна оболонка — комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Географічна оболонка є навколишнім середовищем людського суспільства і, в свою чергу, зазнає значного перетворюючого впливу від нього.
Верхню межу географічної оболонки проводять в атмосфері на висоті 25—ЗО км, нижню — в межах літосфери на глибині кількох сотень метрів, а іноді до 4—5 км чи по океанічному дну. Отже, до її складу входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка є складною динамічною природною системою, що характеризується наявністю речовин у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому і газоподібному.
Географічна оболонка — найбільший природний комплекс, в розвитку якого є певні закономірності:
- цілісність- всі компоненти географічної оболонки становлять єдине ціле, взаємодіють між собою, а речовина й енергія перебувають у постійному кругообігу;
- ритмічність- періодичне повторення подібних природних явищ, які тривають добу (ніч і день), рік (весна, літо, осінь, зима), тисячоліття (похолодання і потепління клімату) чи мільйони років (горотворення та ін.);
-зональність- зміна характеру і властивостей природних комплексів та їх компонентів від екватора до полюсів, пов'язана з нерівномірним розподілом сонячного тепла залежно від географічної широти;
- висотна поясність -зміна рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинного і тваринного світу залежно від абсолютної висоти місцевості, експозиції схилів та протяжності гірських країн щодо переважаючих повітряних мас.
Атмосферне повітря є одним з головних джерел життя на Землі* Людина не може прожити без повітря більше 5 хв. Потреба людини в повітрі залежить від його стану, умов роботи і лежить в межах від 15 до 150 тис. л на добу. Повітря використовується і в багатьох виробничих процесах, оскільки є окислювачем при горінні.
Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 3000 км і ділиться на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу та екзосферу.
Вона оточує Землю і обертається разом з нею під дією сили тяжіння. До складу атмосфери входять азот — 78 %, кисень — 21 %, аргон, гелій, криптон та деякі інші постійні компоненти. Вважається, що склад і властивості атмосфери протягом останніх 50 мли років стабілізувалися. Серед змінних складових атмосфери — водяна пара, озон, вуглекислий газ, які мають велике значення для атмосферних процесів. Основна маса водяної пари зосереджена в нижніх шарах атмосфери (від ОД—0,2 % у полярних широтах, до 3 % — в екваторіальних), з висотою її кількість значно зменшується — на 90 % на висоті близько 5 км. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випаровування, конденсації і горизонтального переносу. Водяна пара — джерело утворення туманів, хмар, атмосферних опадів. Шар озону вбирає основну частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, захищаючи життя на Землі. У цьому полягає велике екологічне значення атмосфери.
Атмосфера є не лише життєдайним "буфером" між Космосом і поверхнею нашої планети, носієм тепла та вологи, через неї відбуваються також фотосинтез і обмін енергії — головні процеси біосфери.
Важливою змінною складової атмосфери є також вуглекислий газ, вміст якого в атмосфері з розвитком виробництва зростає (від 0,029 % на початку XX ст. до 0,033 % у 80-х роках). Він має здатність вбирати довгохвильове випромінювання Землі, що створює парниковий ефект в атмосфері й зменшує тепловіддачу Землі. Мінливість вмісту вуглекислого газу пов'язана з життєздатністю рослин, його розчинністю в морській воді та діяльністю людини.
Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її радіаційний та водний баланси. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном. Наприклад, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.
Значного розвитку набули дослідження щодо впливу атмосфери на живі організми, і в першу чергу — на людину. Наприклад, вплив коливань атмосферного тиску, дія сонячної радіації та геомагнетичного поля, вміст окремих газів та забруднюючих домішок тощо.
Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії й складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід.
Найбільше людина впливає на земну кору — тонку верхню оболонку Землі, яка має товщину на континентах 40—80 км, під океанами 5—10 км і становить всього близько 1 % маси Землі. Вісім елементів — кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій — утворюють 99,5 % земної кори. На континентах земна кора складається із трьох шарів: перший шар — осадові породи, другий — гранітогнейсові і третій — базальтовий шар. Під океанами кора "океанічного типу" складається із двох шарів: осадові породи залягають просто на базальтах, гранітогнейсового шару немає.
Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95 %), серед яких на континентах переважають граніти, а в океанах — базальти.
Актуальність вивчення літосфери зумовлена тим, що вона є середовищем існування усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об'єктів антропогенної діяльності, через значні зміни якої розвивається глобальна екологічна криза. У верхній частині континентальної земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити.
Ґрунт — самостійне природне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі внаслідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Ґрунт складається з твердих мінеральних і органічних частинок. Він має специфічні генетико-морфологічні властивості, які створюють відповідні умови для росту та розвитку рослин і родючості. Ґрунти виникли разом з живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, поки не стали цінним для людини родючим субстратом. Залежно від кліматичних, геологічних та географічних умов ґрунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.
Основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери зосереджена в ґрунтах на глибині не більше кількох метрів. З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов'язані різні корисні копалини.
У межах літосфери періодично відбувалися і відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для формування екологічних ситуацій у різних регіонах планети.
Гідросфера — це водна сфера нашої планети, сукупність океанів, морів, вод континентів, льодовикових покривів. Наша планета містить близько 16 млрд куб. м води, що становить 0,25 % її маси. Основна частина цієї води (понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підґрунтові, міжпластові безнапірні й напірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).
Для величезної кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере початок у геологічному та біологічному кру-гообігах речовин. Вона є основою існування життя на Землі. Без води не може існувати людська цивілізація, бо вода використовується людьми не тільки для пиття, а й для забезпечення санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб.
Розділ
II
Вплив
людини на природу
Екологічні проблеми у сучасному світі вийшли на перше місце.
Отримавши необмежену владу над природою, люди по-варварськи використовують її. «Сьогодні загроза виживанню прийшла з боку природного довкілля, що швидко деградує під натиском людської діяльності», - сказав генеральний секретар Конференції ООН Моріс Стронг. Ресурси планети вичерпуються. Катастрофічно швидко забруднюються повітря і вода. Перетворюються на піски родючі землі. На очах скорочуються площі лісів. На планету буквально «вивалюються» гори покидьків; людина провокує природні катастрофи.
Можливе потепління, виснаження озонового шару, кислотні дощі, «цвітіння» водойм, накопичення токсичних і радіоактивних відходів представляють загрозу для виживання. Звичайно, є країни, для яких ці проблеми не такі гострі. Але, в цілому, усе людство заклопотане ними, і тому вони являються глобальними
Основні екологічні проблеми сучасності
Господарська діяльність людини
Людство є частиною біосфери, продуктом її еволюції. Проте взаємовідношення людини і природних співтовариств ніколи не були безхмарними. Мисливська діяльність древньої людини, поза сумнівом, прискорила вимирання багатьох великих травоядных тварин. У мисливських цілях підпал рослинності сприяв запустинюванню територій. Людина почала міняти і руйнувати цілі співтовариства з переходом до скотарства і землеробства.
В ході розвитку землеробства неправильне відкриття призводило до втрати родючого шару, який відносився водою або вітром, а надмірне зрошування викликало засолення грунтів.
За останні сто років сталися два важливі зрушення. По-перше, різко збільшилась чисельність населення Землі. По-друге, ще різкіше виросло промислове виробництво, виробництво енергії і продуктів сільського господарства. В результаті, людство стало чинити помітну дію на функціонування усієї біосфери. Критичну ситуацію у кінці ХХ століття утворюють наступні негативні тенденції:
а) Споживання ресурсів Землі настільки перевищило темпи їх природного відтворення, що виснаження природних багатств стало чинити помітний вплив на їх використання, на національну і світову економіку і привело до безповоротного збіднення літосфери і біосфери;
б) Відходи, побічні продукти виробництва і побуту забруднюють біосферу, викликають деформації екологічних систем, порушують глобальний кругообіг речовин і створюють загрозу для здоров'я людини.
Зміна складу атмосфер і клімату
Найруйнівніше з дій діяльності людини на співтовариства - виділення забрудників. Забрудником є будь-яка речовина, що потрапляє в атмосферу, грунт або природні води і що порушує що йдуть там біологічні, іноді і фізичні або хімічні процеси. До забрудників нерідко відносять радіоактивні випромінювання і тепло. Внаслідок діяльності людини, в атмосферу поступають вуглекислий газ СО2 і чадний газ, діоксид сірки SО2, метан СН4, оксиди азоту NО2, NO, N2O. Основні джерела їх вступу - це спалювання викопного палива, випалювання лісів і викиди промислових підприємств. При використанні аерозолів в атмосферу поступають хлорфторвуглеці, в результаті роботи транспорту - вуглеводні (бензапирен та ін.).
За рахунок газів антропогенного походження утворюються кислотні опади і смог. Потрапляючи в озера, кислотні опади нерідко викликають загибель риб або усього тваринного населення. Вони також можуть викликати ушкодження листя, а часто загибель рослин, прискорювати корозію металів і руйнування будівель. Кислотні дощі переважно спостерігаються в регіонах з розвиненою промисловістю.
Смог украй шкідливий для живих організмів. Одним з шкідливих компонентів смогу є і озон (О3). У великих містах при утворенні смогу його природна концентрація (1-10-8) підвищується в 10 разів і більше. Озон тут починає чинити шкідливу дію на легені і слизові оболонки людини і на рослинність.
З антропогенними змінами атмосфери пов'язано і руйнування озонового шару, який є захисним екраном від ультрафіолетового випромінювання. Небезпека виснаження озонового шару полягає в тому, що може знизитися поглинання згубного для живих організмів ультрафіолетового випромінювання. Учені вважаю, що головною причиною виснаження озонового шару (екрану) є застосування людьми хлорфторвуглеців (фреонів), які широко використовуються в побуті і виробництві у вигляді аерозолів, дореагентов, піноутворювачів, розчинників т.д. У 1990 році світове виробництво озоноруйнуючих речовин складало більше 1300 тисяч тонн
Забруднення природних вод
Людство практично повністю залежить від поверхневих вод суші - річок і озер. Ця нікчемна частина водних ресурсів (0,016%) піддається найбільш інтенсивній дії. Споживання води постійно росте, і одна з небезпек - вичерпання її запасів. Тривогу викликає уся зростаюча кількість господарських стоків.
Забруднення водойм відбувається не лише відходами промислового виробництва, але і попаданням з полів у водойми органіки, мінеральних добрив, пестицидів, вживаних в сільському господарстві.
Морські води також піддаються забрудненню. З річками і із стоками прибережних промислових і сільськогосподарських підприємств щорічно виносять в моря мільйони тонн хімічних відходів, а з комунальними стоками і органічних сполук. Із-за аварій танкерів і нафтовидобувних установок в океан потрапляє за різними джерелами не менше 5 млн. тонн нафти в рік, викликаючи загибель багатьох водних тварин, морських птахів. Побоювання викликають поховання ядерних відходів на дні морів, затонулі кораблі з ядерними реакторами і ядерною зброєю на борту.
Зведення лісів
- одна з найважливіших глобальних екологічних проблем сучасності. Ліс поглинає атмосферне забруднення антропогенного походження, захищає грунт від ерозії, регулює стік поверхневих вод, перешкоджає зниженню рівня грунтових вод і так далі.
Зменшення площі лісів викликає порушення кругообігу кисню і вуглецю в біосфері. Хоча катастрофічні наслідки зведення лісів широко відомі, їх знищення триває. Зведення лісів спричиняє за собою загибель їх найбагатшої фауни і флори.
Виснаження і забруднення грунту
Грунти є ще одним ресурсом, який піддається надмірній експлуатації і забруднюється. Недосконалість сільськогосподарського виробництва - головна причина скорочення площі родючих грунтів. Відкриття великих степових площ стало причиною запорошених бурь і загибелі мільйонів гектарів плодороднейших земель.
Надмірне зрошування, в першу чергу в умовах жаркого клімату, може викликати засолення грунтів. Радіоактивне забруднення грунту несе велику небезпеку. Радіоактивні речовини з грунтів потрапляють в рослини, потім в організми тварин і людини, накопичуються в них, викликаючи різні захворювання. Особливу небезпеку представляють хімічні засоби захисту, особливо органічні сполуки, вживані в сільському господарстві в боротьбі з шкідниками, хворобами і бур'янами. Невміле і безконтрольне використання пестицидів призводить до їх накопичення в грунті, воді, донних відкладеннях водойм.
Скорочення природної різноманітності
Надзвичайна експлуатація, забруднення, а частенько і просто варварське знищення природних співтовариств призводять до різкого зниження різноманітності живої. Вимирання тварин може стати найбільшим в історії нашої планети. З лиця землі за останні 300 років зникло більше видів птахів і ссавців, чим за передуючі 10 000 років. Слід пам'ятати, що головний збиток різноманітності полягає не в їх загибелі із-за прямого переслідування і знищення, в тому, що у зв'язку з освоєнням нових площ для сільськогосподарського виробництва, розвитком промисловості і забрудненням середовища площі багатьох природних екосистем виявляються порушеними. Ця так звана «непряма дія» призводить до вимирання десятків і сотень видів тварин і рослин, багато хто з яких не був відомий і ніколи не будуть описані наукою. Значно прискорився процес вимирання, наприклад, тварин, у зв'язку зі знищенням тропічних лісів
Шляхи рішення екологічних проблем
Збалансований розвиток людства
Людство повинне навчитися «жити відповідно до достатків», використовувати природні ресурси, не підриваючи їх, фінансувати програми, спрямовані на запобігання катастрофічним наслідкам власної діяльності. До таких найважливіших програм слід віднести стримування росту населення; розвиток нових промислових технологій, що дозволяють уникнути забруднення, пошук нових, «чистих» джерел енергії; збільшення виробництва продовольства без росту посівних площ.
Стратегія розвитку промисловості, енергетики і боротьба із забрудненнями
Запобігти забрудненню легше, ніж ліквідовувати його наслідки. У промисловості для цього застосовуються системи очищення стічних вод, оборотне водопостачання, газовловлюючі установки, на вихлопних трубах автомобілів встановлюються спеціальні фільтри. Перехід на нові, «чистіші» джерела енергії також сприяє зменшенню забруднення природного середовища.
Раціональне управління природними ресурсами вимагає не лише великих і глибинних знань закономірностей і механізмів функціонування екологічних систем, але і цілеспрямованого формування морального фундаменту суспільства, свідомість людьми своєї єдності з природою, необхідності перебудови системи громадського виробництва і споживання.
Раціональне використання мінеральних ресурсів
До раціональних підходів до витягання і переробки природних мінеральних ресурсів відносяться:
- повне і комплексне витягання з родовища усіх корисних компонентів;
- рекультивація (відновлення) земель після використання родовищ;
- економне і безвідходне використання сировини у виробництві;
- глибоке очищення і технологічне використання відходів виробництва;
- вторинне використання матеріалів після виходу виробів із вживання;
- застосування енергозбережних технологій.
Стратегія розвитку сільського господарства
У подальшому розвитку сільського господарства стратегічним напрямом є підвищення врожайності, що дозволяє забезпечити зростаюче населення продовольством без збільшення посівних площ. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур може бути досягнуте за рахунок розширення зрошування. Інший шлях - виведення і обробіток нових сортів сільськогосподарських культур, продуктивніших і стійкіших до хвороб.
Важливим шляхом підвищення врожайності є зниження втрат від шкідників, хвороб і бур'янів шляхом захисту сільськогосподарських культур, де особливе значення в боротьбі з шкідливими організмами надається агротехнічним, селекційним, семеноводческим прийомам, сівозмінам, біологічним методам. Хімічний метод застосовується в крайніх випадках, в роки, коли шкідливі організми перевищують поріг шкідливості, створюється загроза втрат урожаю і інші прийоми не дають можливості запобігти цим втратам.
Збереження природних співтовариств
Основа добробуту людства в майбутньому - збереження природної різноманітності. Збереження природних співтовариств важливе не лише для матеріального благополуччя, але і для повноцінного існування людини.
Нині ясно, що для збереження видової різноманітності, необхідно зберегти непорушені ділянки, які мають бути значними по площі, оскільки інакше на невеликих заповідних «острівцях» багатьом видам загрожує вимирання. На території заповідників заборонена всяка господарська діяльність, а навкруги створені спеціальні охоронні зони.
Розділ
III
Вплив фізичних факторів навколишнього середовища на здоров’я людини
Екологічні аспекти того чи іншого захворювання залежать від його причин, які ділять на декілька категорій:
1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний розподіл низки захворювань, пов’язаний з клімато-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо.
2. Біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин.
3. До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики, мікробні та антибактеріальні інсектициди тощо).
Крім хвороб, які виникають безпосередньо під впливом несприятливих умов навколишнього, існує велика група захворювань, які проявляються поганим пристосуванням організму, його окремих органів і систем через генетичний дефект, особливості імунітету тощо.
Як вже відзначалось раніше, серед захворювань неінфекційної природи перші рангові місця посідають хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння, психічні розлади, спадкові хвороби. Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України залежно від чинників навколишнього середовища.
Як згадувалося раніше, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. Природне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфери та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природне середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропогенному) вигляді.
Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив на стан здоров’я населення.
Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий причинно-наслідковий ланцюг: сонячна активність - збурення магнітосфери та іоносфери - зростання напруги електромагнітного поля Землі - реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усіма його електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико-хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та іншим, які позначаються на стані серцево-судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.
З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів.
З’ясовано, що погода по-різному впливає на людей із однаковими захворюваннями, наприклад, деякі хворі на астму вважають, що на них повітря пустелі справляє дивовижний вплив, тоді як іншим воно не приносить полегшення, а причини таких розходжень до цього часу не знайдені. Інколи дуже важко визначити, яким чином погода впливає на поведінку та психологічний стан людини, проте такий вплив, безперечно, існує: наприклад, позитивні відчуття з настанням перших теплих сонячних днів навесні після довгої холодної зими. Водночас, найвищий показник смертності внаслідок захворювань реєструється взимку. Більша частина захворювань, особливо це стосується хвороб легень, припадає на зиму. Взимку збільшується кількість простудних захворювань і випадків грипу; в окремі роки грип набуває характеру епідемій. Метеочинники, що сприяють захворюванню на грип, точно не відомі. Деякі фахівці вважають, що розвиток цієї хвороби найбільш ймовірний за умови відносної вологості менше ніж 50% і слабких вітрів. Вони припускають, що низькі температури сприятливі для виживання і поширення вірусу.
До чинників, які формують погоду, слід віднести природні (рівень сонячної радіації, характеристики ландшафту, особливості циркуляції повітряних мас) та антропогенні (забруднення атмосферного повітря, знищення лісів, утворення штучних водоймищ, меліорація, іригація) чинники. До чинників, які характеризують погоду, — геліофізичні елементи (інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність), геофізичні елементи (напруга планетарного та аномального полів, геомагнітна активність), електричний стан атмосфери (напруга електричного поля, атмосферна іонізація, градієнт потенціалу, електропровідність повітря, електромагнітні коливання), метеорологічні елементи (температура та вологість повітря, швидкість та напрямок руху повітряних мас, атмосферний тиск тощо).
Учені припускають, що реакція на зовнішні подразники, в тому числі й на погоду, залежить від конституції людини. Багато людей страждають від «фенної хвороби», яка звичайно проявляється за день-два до початку вітрів і триває, доки вони не минуть. Прояви симптомів хвороби збігаються з аномальним підвищенням вмісту в крові і тканинах біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передачу сигналів від нервових клітин до ЦНС. Це може бути пов’язане зі змінами екологічних властивостей повітря, часто із високим вмістом позитивних іонів. Відомо, що атмосферні іони являють собою молекули або атоми, які мають дуже мало електронів. В атмосфері завжди є велика кількість іонів — близько 1000 негативних іонів і понад 1200 позитивних іонів на 1см3
чистого зовнішнього повітря.
Концентрації позитивних та негативних іонів дуже змінюються залежно від стану атмосфери і якраз є причинами захворювань. Одним із засобів уникнення фізичних та психологічних недуг, пов’язаних із погодою є спроба збільшення концентрації негативних іонів у навколишньому середовищі за рахунок різних типів генераторів негативних іонів.
Одними із найважливіших метеоелементів є температура і вологість. Для середньої здорової людини індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений власне через температуру і відносну вологість повітря. В умовах низької відносної вологості більшості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і навпаки. Встановлено, що коли температура перевищує 38, більшості людей стає спекотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури 30%, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28оС стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70%.
Подібні відчуття можна пояснити наступним чином. В умовах впливу підвищеної температури і вологості повітря віддача тепла з організму в навколишнє середовище ускладнена і може відбуватися тільки при напружені механізмів фізичної терморегуляції (тобто посилення потовиділення, розширення периферійних судин). При підвищенні температури навколишнього середовища до 33 оС, що відповідає температурі шкіри, віддача тепла за рахунок проведення стає неефективною і здійснюється лише за рахунок випаровування. Якщо є вологість повітря збільшується ускладнюється і цей шлях тепловіддачі — внаслідок чого можливе перегрівання організму.
Вплив високої температури на організм супроводжується пониженням уваги, порушенням точності і координації рухів, змінами імунологічної реактивності організму (у крові утворюються особливі антитіла — теплові агглютини і гемолізини, які викликають склеювання і загибель власних еритроцитів). Розвивається анемія, а також гіпоавитамінози по групам С і В (вітаміни втрачаються з потом).
Вплив низької температури навколишнього середовища також приводить до напруження системи терморегуляції. При тривалій дії низьких температур спостерігається переохолодження (гіпотермія). У стані гіпотермії спостерігаються пригнічення ЦНС, що понижує чутливість нервових клітин до нестачі кисню і подальшого пониження температури; послаблюється обмін речовин, що зменшує потребу у кисню, організм при цьому стає менш чутливий до інфекції і інтоксикації, нормально не функціонує імунна система, що може призвести врешті до загибелі організму.
Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:
1. За рахунок загальних пристосувальних фізіологічних реакції, які пов’язані з функцією системи терморегуляції, тобто з механізмами хімічної і фізичної терморегуляції, що забезпечують здатність організму працювати в самих різних температурних умовах середовища.
2. У результаті спеціалізованих фізіологічних та анатомічних адаптивних реакцій, в основі яких лежать особливості генотипу.
3. Внаслідок культурних і соціальних адаптації, які пов’язані із забезпеченням людини житлом, теплом, системою вентиляції тощо.
Водночас, не останню роль у розвитку психічних захворювань та психосоматичних розладів відіграють сезонні коливання температури. Особливо небезпечні для здоров’я населення несподівані підвищення температури. До них найбільш чутливі хворі на серцево–судинні захворювання та люди похилого віку, смертність яких за таких умов різко зростає.
Ще одним із проявів впливу навколишнього середовища на організм людини може бути так звана гірська хвороба. Вона розвивається в умовах високогір’я внаслідок падіння парціального тиску атмосферних газів, насамперед кисню. На висоті близько 3 тис. м н.р.м. насиченість гемоглобіну киснем забезпечується на 85%. В основі гірської хвороби лежить гіпоксія — нестача кисню у тканинах організму. При цьому виникає задишка, слабкість, запаморочення, головний біль, часто спостерігається і набряк легень, останнє може призвести до загибелі. На висоті 5 тис. м н.р.м. може настати коматозний стан: внаслідок гіпоксії мозку хворий непритомніє, порушується дихання та кровообіг, відбуваються глибокі зрушення в обміні речовин.
На людину впливає і зміна у атмосфері концентрації озону. Виснаження озонового шару призводить до підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання і, як вже раніше вказувалось, може призвести до таких патологій, як рак шкіри, пригнічення імунної системи та катаракти. Великі концентрації озону в повітрі спричиняють отруєння людини (втома, роздратованість, задушливий кашель, запаморочення і т.п.).
Необхідно відмітити, що дія фізичних факторів навколишнього середовища не завжди є лише прямою, досить часто вони впливають на організм людини опосередковано. Наприклад, підвищення вмісту СО2 у повітрі змінює характер теплового випромінювання з атмосфери у космос, спричинюючи так званий парниковий ефект. Аналіз впливу процесу глобального потепління, яке відбувається на планеті, засвідчив вірогідний його зв’язок із поширеністю паразитів та збудників інших інфекційних захворювань. Підвищення температури у результаті потепління посилює біологічну активність і сприяє розмноженню переносників інфекційних хвороб — комарів, мух та ін.
Таким чином, основою впливу навколишнього середовища на організм людини є геліофізична активність, яка проявляється на Землі як безпосередньо (радіовипромінювання, інфрачервоне випромінювання Сонця та видиме світло), так і опосередковано (зміна метеочинників). Зовнішнє середовище передусім впливає на нервову систему організму.
Біотичний компонент
Питання взаємовідносин людини з тваринним світом, у тому числі існування та поширення низки небезпечних заразних хвороб, які передаються від тварин до людей, також належать до медичних проблем екології.
Академік Павловський створив вчення про природні осередки низки інфекційних хвороб. Вчений показав, що в природі існують осередки багатьох заразних хвороб, в яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно–опосередкованих інфекцій передаються кровосисними комахами (кліщі, блохи, москіти, комарі), наприклад: чума, жовта лихоманка, малярія.
Природний осередок заразної хвороби являє собою ділянку території з певним географічним ландшафтом, на якому в процесі еволюції збудників інфекції, тварин і переносників склалися стійкі міжвидові взаємовідносини, які не залежать від існування людини.
Проте у процесі антропогенних змін у навколишньому середовищі можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів внаслідок впливу людини на природу. Вчені виділяють наступні 3 типи цих наслідків:
1. Безпосередні, за типом “короткого замикання” (наприклад, захворювання серед осіб, які прибувають на території, що розташована в межах не виявлених ареалів хвороб, — завезені спалахи захворювань); мають, як правило, локальну пристосованість; виявляють їх досить швидко.
2. Опосередковані (наприклад, зміна ареалів зоонозів та їх структури внаслідок розвитку тваринництва і меліорації земель; зміна ролі водного чинника в епідеміологічному процесі внаслідок урбанізації); мають багато східцеві просторові причино–наслідкові зв’язки і “розлиту” територіальну пристосованість, виявляють їх повільніше.
3. Віддалені (пов’язані з антропогенними змінами ландшафтів та екосистем, шляхів циркуляції збудників і умов формування їх генофонду); часто мають планетарний та віковий характер.
Висновки
Сформулюємо тепер деякі основні висновки, до яких можна прийти внаслідок аналізу вищевикладеного матеріалу. Головний з них полягає в тому, що подолання існуючих труднощів в принципі можливе. Воно витікає як з аналізу взаємовідносин людини і природи, так і з потенцій сучасного етапу цих взаємовідносин, можливостей науки, техніки, культури в широкому значенні цього слова. Однак, для подолання існуючих екологічних труднощів – необхідні істотні зміни в напрямках розвитку науки і техніки, а токож виробництва і управління.
Потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини, і може існувати без неї. Але людина без біосфери існувати не може – це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.
Чи буде здатне наше суспільство поставити свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам «екологічного імператива»? Відповідь на це питання може дати тільки історія.
Список використаної літератури
1. Г. О. Білявський «Основи загальної екології», Київ 1995.
2. Шевчук В.Сталий економічний розвиток і збереження довкілля. 1997.
|