С.М. Костюк
Чернівецький державний університет.
Діалог Україна - Європейський Союз:минуле, сучасне, майбутнє.
“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвро-пейських або загальноєвропейських структурах.[1]
Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.
Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.
Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор проаналізував фактори “європейського вибору” України, зупинився на найважливіших сторінках взаємовідносин Україна - ЄС: 1991 - 1999 та подав прогноз щодо можливих варіантів подальшого розвитку двосторонніх відносин.
Із проголошенням незалежності України в 1991 році, всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. “Україна – за його словами – найближчим часом буде прийнята до сім’ї європейських парьнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти.”[2]
Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами.
По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями. Важко не погодитись із думкою Л.Д. Кучми під час його виступу в Берліні, 5 липня 1995р., що ”Україні не треба нікуди прямувати. Вона була, є і лишається там, де їй визначено історією і географією.”[3]
По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.)
По-третє, ймовірна нова “загроза зі Сходу”, і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила пост-комуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х рр. виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обійм Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.
Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. Разом із цим, всупереч бажанню прокомуністичних сил “реанімувати” “единый и неделимый”, Україна уникає участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити співдружність в наддержавну структуру федеративного характеру.
По-четверте, це “євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, “євростандарти” виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України.
До речі, в “черзі” до повноправного членства в ЄЄ на сьогодні “вишикувались” понад 20(!) держав Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Угорщина і Кіпр очікують свого вступу до ЄС вже в 2005/2007 роках. Наша ж держава реформуючи свою економіку та законодавство, підвищуючи життєвий рівень населення України, і, беручи широкомасштабну участь у загальноєвропейських справах для безпеки та стабільності на континенті, вже найближчим часом спроможна заявити про себе як про потужну європейську країну і, можливо, вступ України до ЄС не буде здаватись занадто віддаленим у часі або навіть чимось нереальним. Хотілось би зупинитись на еволюції взаємовідносин України з ЄС, і дати своє бачення перспектив.
Вже 2 грудня 1991 року, міністрами закордонних справ країн – членів ЄС, була прийнята “Декларація ЄС по Україні”, в якій країни-учасниці схвалили волевиявлення народу України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.[4]
В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (ТАСІS) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т.ч. і Україна).
З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС, на зразок тих, що існують в асоційованих країнах ЄС.
Безумовно, найважливішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (УПС)[5]
. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року)[6]
. Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС[7]
. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому.В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.[8]
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів.Одним із прикладів є впровадження в дію Постанови Кабміну України.[9]
Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
5 вересня 1997 року у Києві відбувся Перший Саміт Україна – ЄС, на якому дві сторони підтвердили свої наміри щодо подальшої співпраці та наголосили на якнайшвидшій ратифікації УПС між Україною та Євросоюзом.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель і відкрила Україні перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Водночас і Україна баче своє майбутнє в об’єднаній Європі. І як влучно зазначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк “В тій Європі, в яку Україна активно інтегрується і знаходить у цьому підтримку і розуміння.”[10]
Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв’язки та ін. Про це свідчать проаналізовані конструктивні кроки двосторонньої співпраці.
Які ж можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант
. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС вже в 1999/2000 рр. За підтримки Брюсселя, вступ України в СОТ. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант
. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправна участь в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ і взаємодія із НАТО, ЗЄС та іншими європейськими структурами, сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант
. Цей варіант спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій, не дивлячись на реалії його втілення, ніколи не спіткає Україну, а тільки залишиться на папері.
Запропоновані варіанти можливих взаємовідносин України з ЄС можути мати своє продовження. Кожен з них більшою мірою залежить від самої України, ніж від країн ЄС.
Хотілось би сподіватись, що слова Президента Л. Кучми, з виступу на засіданні Асамблеї ЗЄС в 1996 про те, що “... питання інтеграції України в європейські структури не є питанням вибору, а це тільки питання часу”[11]
стануть реальністю вже в найближчому майбутньому. Процес пішов…
Отже, розгянувши найважливіші аспекти Діалогу Україна – ЄС: 1991 –1999, слід зазначити, що не дивлячись на значні проблеми і недоліки двосторонніх відносин, можна зробити висновок, що досягнуто вже багато. Водночас, в першу чергу Україні слід багато ще попрацювати для вирішення своїх внутрішніх проблем, продовження курсу реформ і подальшої інтеграції в Європу.
Подальші темпи процесу інтеграції України до європейських структур в руках народу України, його бажанні та праці.
С.М. Костюк. Черновицкий государственный университет. Диалог Украина – Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее. В статье автор рассматривает актуальные аспекты взаимоотношений Украины с Европейским Союзом с 1991 по 1999 гг., анализирует достижения и проблемы сотрудничества, а также наводит возможные сценарии будущих шагов Украины на пути интеграции в Европейские структуры.
Автор: __________________ здобувач кафедри політології та
соціології ісоричного факультету
ЧДУ С.М. Костюк
Науковий керівник: ___________________ зав. кафедрою політології та
соціології історичного факультету
ЧДУ С.С. Троян
Література
Вектори української дипломатії // Політика і час. – Київ, 1995.-
№10. – с. 3-9.
Горбулін В. Сценарії наближення україни та Польщі до
Європейського Союзу мають багато складових // Урядовий
кур’єр. – 24 травня 1997р. – с.2.
Ігрошкін Г. Об’єднана Європа: що там нас чекає // Політика і час. – 1995. - №7 – с.3-10.
4. Євангелос С. До ЄС не так далеко, якщо прискорити ходу // Віче. –
Київ, 1996.- № 12.-с.102-111.
5. Круглашов А.М. Україна та Європейський Союз: ностальгія за майбутністю // Політичні студії. – Чернівці, 1997. – с.40-49.
6. Кучма Л.Д. Нова архітектура в Европі неможлива без України // Політика і час. – 1996. - №7. – с.3-7.
7. Кучма Л.Д. Україна на шляху до Європи // Політика і час. – 1995. - №7. – с.3-6.
8. Opinion on EC relations with the countries of Сentral and Eastern Europe // OJ. – 1991. – 339/44-64. – Brussels.
9. Proposal for a Council and Comission Decision at the Сonclusion of the Partnership and Сooperation Agreement between the European Commities and their Member States of the One Part, and Ukraine, of the Other Part. – COM (94). - 226final. – Brussels.
10. Якемчук Р. Україна і Європейський Союз // Сучасність.-1997.- №10. – с.95 – 99.
[1]
Про “Основні напрями зовнішньої політики України” // Голос України.- 1993.-24 липня.
[2]
Мігель Мартінес: “Ми знаходимось серед великого народу” // Урядовий кур’єр. – 1995. - 11 травня.
[3]
Кучма Л.Д. Украіна на шляху до Європи // Політика і час. – 1995. - №8. – с.6.
[4]
Opinion on EC relations with the countries of CEE // Official Journal of the EU. – Brussels, 1995. – C 339 / 144-64.
[5]
Proposal for a Council and Commission Decision on the counclusion of the Partnership and Cooperation Agreement between the EC and their Member States of the one part, and Ukraine, of the other part.- Brussels, 1994.
[6]
Там же.
[7]
Proposal for a Council and Commission Decision on the Conclusion by the EC of the Interim Agreement between the EC and Ukraine on Trade – related matters. – Brussels, 1994.
[8]
Action Plan for Ukraine. – Brussels, 1996.
[9]
Постанова Кабінету Міністрів України “Про Заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог і директив Європейського Союзу, санітарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів // Урядовий Кур’єр. - 1997. - № 57-58. - с.14.
[10]
Тарасюк Б. Україна в сучасному світі. Виступ Міністра закордонних справ України Б.Тарасюка в Дипломатичній академії МЗС РФ // Політика і час. – 1998.- №11 – 12. – с. 5.
[11]
|