Функції ідіом - реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ПЕРЕКЛАДУ ІМЕНІ ПРОФ.

Д. І. КВЕСЕЛЕВИЧА

Курсова робота
з теоретичного курсу іноземної мови
на тему:

«Функції ідіом»

Житомир 2010

План

Втуп………………………………………………………………………………...3

Розділ І……………………………………………………………………………..5

1.1 Поняття про ідіоми в сучасному мовознавстві………………………5

1.2 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови…………….10

1.3 Ідіоми в ПД …………………………………………………………13

1.4 Висновок………………………………………………………………15

Розділ ІІ…………………………………………………………………………..19

1.1 Дослідження функцій ідіом в ПД……………………………………19

1.2 Висновок…………………………………………………….………….24

1.3 Загальні висновки…………………………………………………........26

Список використаної літератури………………………………………27

Вступ

Незважаючи на те, що ідіоматичні одиниці широко застосовуються в усному і писемному мовленні (художній літературі, публіцистиці, тощо), їхні структурно-семантичні особливості є недостатньо вивченими. Багато невирішених питань залишається і в теорії та практиці перекладу цих одиниць з англійської на українську мову. У вітчизняному перекладознавстві ще не існує комплексного дослідження і остаточного вирішення багатьох проблем, пов'язаних з проблемою класифікації ідіом та фразеологізмів, що й зумовило вибір даної теми та пояснює актуальність дослідження.

Об'єктом дослідження є ідіоматичні одиниці в англійській мові.

Предмет дослідження –ідіоми, їх функції,та проблеми класифікації.

Мета роботи - проаналізувати структурно-семантичні особливості та стилістичну функцію ідіоматичних одиниць, звертаючи увагу на національну своєрідність ідіом у англійській мові. У завдання дослідження входить укладання класифікації ідіоматичних одиниць, а також дослідження ідіоматичних одиниць, які належать до різних функціональних стилів, їхніх морфологічних, синтаксичних, семантичних, стилістичних властивостей.

Матеріалом дослідження стали ідіоматичні одиниці сучасної англійської мови, отримані з англійських газет та журналів.

Теоретична цінність дослідження зумовлена необхідністю подальшого вивчення класифікації фразеологічних одиниць в світі розвитку фразеологічної

Практична цінність роботи полягає в тому, що результати, отримані в ході даного дослідження, можуть бути використані в теоретичному курсі лексикології, стилістики, теорії і практики перекладу, на практичних заняттях з англійської мови на різних рівнях навчання. В цьому і полягає практичне значення роботи.В ході проведення даного дослідження були використані наступні методи: дескриптивний, дистрибутивний, контекстно-семантичний метод, методи компаративного та крос культурного аналізу.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету
й завдання, об’єкт і предмет, охарактеризовано фактологічний матеріал і методи його аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовано положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію роботи, публікації за темою курсової.

Перший розділ присвячено викладенню теоретичних та методологічних підвалин дослідження. У ньому визначено зміст поняття однослівної ідіоми та встановлено її класифікацію; проаналізовано співвідношення змісту термінів “фразеологія” та “ідіоматика” .

У загальних висновках наведено основні підсумки курсової роботи та окреслено перспективні напрями подальших наукових розробок.

Розділ І. Загальна характеристика ідіом

1.1 Поняття про ідіоми в сучасному мовознавстві

Термін «ідіома» походить від давньогрецького слова «ídiōma», що означає «особливість, своєрідність». Виділяються два основні погляди на ідіоматичні одиниці – так звані «широкий підхід» та «вузький підхід» до ідіом. Згідно з останнім, ідіомами вважається лише такі «стійкі словосполуки, семантика яких не виводиться зі значень її складників, а інтегрована ними формально; виникає внаслідок утрати мотиваційних відношень».

У вітчизняному мовознавстві протягом довгого часу існувала традиція називати ідіоми «фразеологічними зрощеннями», за термінологією відомого радянського мовознавця акад. В.В. Виноградова, який розподілив фразеологічні одиниці на фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні), фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. На думку В.В. Виноградова, фразеологічні зрощення характеризуються немотивованістю складу зворотів (тобто з суми складових таких фразеологічних одиниць неможливо дізнатися про загальний зміст одиниці) та абсолютною семантичною єдністю компонентів. Серед фразеологічних зрощень виділяють наступні підтипи:

1) Фразеологічні зрощення, у складі яких є так звані «слова-некротизми» (лексичні архаїзми, історизми та інші лексеми, що вийшли з ужитку мовлення). Наприклад, англійська ідіома “to buy a pig in a poke” на позначення невигідного та невдалого придбання чогось, що не було уважно розглянуто передусім (порівн. укр. ідіому «купувати кота в мішку». Лексема a poke позначає «мішок» і є архаїзмом (сучасний синонім “sack”), який в сучасній англійській мові вживається лише у вищезгаданій ідіоматичній одиниці. Тобто ми бачимо випадок, коли лексема продовжує жити значно довше у межах ідіоматичного словосполучення, аніж у вільному словосполученні чи ізольовано.

2) Фразеологічні зрощення, що містять граматичні архаїзми, які є синтаксично неподільним цілим.

Дж.Сейдл і У.Макморді зазначають, зокрема: “The way in which the words are put together is often odd, illogical or even grammatically incorrect”.

Так, ідіома I am good friends with him ("ми з ним добрі друзі») є, з точки зору граматичної структури, неправильною та нелогічною. Займенник I стоїть в однині, проте форма I am a good friend with him є неможливою, хоча значно більш логічною. Можливою є форма I am good friend of his, але вона не є ідіоматичною одиницею.

3) Фразеологічні зрощення, що стали нерозкладними як лексично, так і семантично, наприклад:

to be born with the silver spoon in one’s mouth;

to go through thick and thin.

4) Фразеологічні зрощення, котрі являють собою таку семантичну єдність, що лексичні значення компонентів зовсім неважливі для розуміння цілого.

Прикладами подібних одиниць в англійській мові можуть бути:

to bring the house down;

to take it out on someone.

Багато в чому подібним до вітчизняного розуміння феномену ідіоматичної одиниці є визначення Сейдл-Макморді, які наголошують на відмінності семантики ідіоми від семантики її складників: “We can say that an idiom is a number of words which, taken together, mean something different from the individual words of the idiom when they stand alone”.

Проте, слід зазначити, що в британському та американському мовознавстві більшу популярність має «широкий підхід» до проблеми ідіоми. До складу ідіом західні лінгвісти відносять не лише фразеологізми усіх типів, а навіть і паремії – приказки, прислів’я, крилаті вислови, цитати тощо. Так, Ричард Спієрс у передмові до «Словника американських ідіом» пояснює вибірку одиниць для даного видання наступним чином: «Every language has phrases or sentences that cannot be translated literally. Many clichés, proverbs, slang phrases, phrasal verbs, and common sayings offer this kind of problem. A phrase or sentence of this type is usually said to be idiomatic. This Dictionary is a collection of the idiomatic phases and sentences that occur frequently in American English». Тобто ми бачимо значне розширення поняття «ідіоми» порівняно з розумінням В.Виноградова: адже до складу ідіом віднесені не лише словосполучення, а й речення (sentences) різного характеру: кліше, прислів’я, сленгові фрази, мовленнєві штампи (common sayings), які об’єднує одна спільна риса: їхня ідіоматичність. Подібним чином укладено більшість з інших оригінальних словників та довідників ідіом англійської мови Укладач іншого популярного словника ідіом британського варіанту англійської мови Вільям Колінз, зокрема, зазначає: «Вивчаючи ідіоми, завжди стикаєшся з двома найголовнішими проблема. Перша – проблема походження. Як зауважує Піарсел Сміт, навіть фахівці не в змозі чітко і впевнено пояснити значення численних ідіоматичних виразів. По-друге, існує проблема зв’язку між походженням та поточним використанням. Часто стає необхідним, вивчаючи ідіому, наявне значення якої зрозуміло і широким загалом використовується правильно, визнати, що зв’язок між походженням та значенням не є відомим».

У своїй передмові до словника Дж.Сейдл та У.Макморді “English idioms and how to use them” (1983) проф. Мєднікова зазначає: «Слово «ідіома» не є однозначним. Ним називають і особливу фразеологічну одиницю, що має ярко виражені стилістичні особливості (власно ідіоми) та інші види фразеологічних одиниць. Ось чому Дженіфер Сейдл та У.Макморді, розуміючи слово ідіома у всій системі його значень, включили до складу посібника все те, що, на їхню думку, може вважатися специфічно англійським і те, що необхідно знати тим, хто вивчає англійську мову як іноземну. Радянська лінгвістика, яка досягла великих успіхів у своєму теоретичному розвитку, інакше розглядає проблеми класифікації фразеологічних одиниць. Наше мовлення, коли ми розмовляємо, є ідіоматичним в тому сенсі, коли ми користуємося характерними для нашої мови виразами та зворотами, що демонструють у своєму синтаксичному та семантичному складі її специфіку».

В нашій роботі ми будемо використовувати термін «ідіома» або «ідіоматична одиниця», маючи на увазі фразеологічну одиницю мови, для якої характерна стійкість, відтворюваність та немотивованість значення, тобто зміст якої не дорівнює сумі значень слів-складників.

Таким чином, фразеологія та ідіоматика мають, по-перше, зону перетину, до якої належать фразеологізми-ідіоми, по-друге, свої власні сфери компетенції. Їх співвідношення можна унаочнити в такий спосіб:

Таким чином, поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному. Ми пропонуємо розрізняти фразеологічні одиниці ідіоматичного і неідіоматичного характеру, оскільки не всі фразеологізми є ідіомами. З іншого боку, ідіоматика виходить за межі фразеології. Ідіоматичні одиниці існують як на рівнях речення і словосполучення, так і на рівні слова. Поява ідіоматичних одиниць зумовлена потребою дати конкретну і образно-емоційну оцінку предметам та явищам, які вже мають вербальну форму вираження. Постійне суміщення значення прототипу ідіоматичних одиниць та їх ідіоматичного значення спричиняє, з одного боку, ускладненість смислової структури, а з іншого – її образність і, як наслідок, здатність виконувати експресивну функцію.

Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення ідіоматики призвело до того, що ідіоми досліджувалися переважно на рівні словосполучення (тобто ідіоми-фразеологізми), у той час як однослівним ідіомам майже не приділялося уваги. Проте, як свідчать результати аналізу наукової літератури та ілюстративного матеріалу, однослівна ідіоматика є актуальним і цікавим об’єктом лінгвістичного дослідження.

1.2 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови

Як можна зрозуміти з викладеного вище, сфера фразеології усвідомлюється по-різному у різних теоретичних концепціях. Проте більшість дослідників сходяться в тому, що фразеологізми повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати єдиним відносно ясним та операційним поняттям, хоча й тут виникають проблеми, пов’язані з наявністю або відсутністю в тій чи іншій мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже менш визначеною, але найбільші запитання викликає поняття ідіоматичності. В найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них» Фразеологія виявляється лише одним з проявів ідіоматичності.

Розглянемо фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць. Вочевидь, достеменно виявити справжні причини формування стійких зворотів тільки в рамках лінгвістики неможливо, адже найчастіше причини стійкості носять екстралінгвістичний характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з відомих художніх творів, зокрема, з творів В. Шекспіра в англійській мові); підвищення престижності та/або поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А.Швейцера, внаслідок контактів з представниками інших народів протягом колонізації Північної Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

Роль власно лінгвістичних факторів узуалізації, вочевидь, є невеликою, однак суто лінгвістичні особливості мовних виразів, що сприяють узуалізації, безсумнівно, існують. Можна впевнено вказати лише один з них – ускладненість форми. Найчастіше – це рима, пор. укр. «не сіло, не впало», «часто-густо», «попав на ліки – пропав навіки», «ні сват ні брат»; англ. “high and dry”, “by hook or by crook”, “at sixes and sevens”. До цього ж типу ідіоматичних утворень належить також подвоєння основи на зразок: «вік вікувати», «дурень дурнем», “in bag and baggage”. До числа прийомів ускладнення форми належать також алітерації (характерні для германських мов), асонанси тощо. Зокрема, В.Колінз зазначає: “Sometimes a dominating factor in the formation or the popularity of an idiom must have been a desire for euphony, alliteration, rhyme, repetition”.

Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці поняття «ідіоматичності» пов’язується не лише з фразеологією. Ідіоматичність проявляє себе також у морфології та синтаксисі. Так, у словотворі ідіоматичність представлена простим чи складним словом, формальні складники якого не беруть участі у формуванні його семантики. Такі слова характеризуються умовною мотивацією (псевдомотивацією). Причинами такої ідіоматичності значення є формальні зміни, утрата значень слів-мотиваторів або їхнє переосмислення, руйнування первісного образу, покладеного в основу творення слова, невірне калькування, ефективність вибору мотиваторів, які є випадковими, що надає слову особливої експресивності й увиразнює мовлення. У синтаксисі ідіоматичність розглядається на підставі фразеологізованих неподільних речень.

Слід додати, що статус ідіом як складової частини фразеологічної системи ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів’їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють у приналежності до фразеології, вважаючи, що подібні одиниці утворюють так званий пареміологічний фонд, який є предметом дослідження специфічної маргінальної наукової галузі – пареміології, яка корелює з лінгвістикою та фольклористикою, або так званих кліше, чи мовних штампів, на зразок «добрий день», «шановне товариство» тощо. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр – чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю.

Автори також зазначають, що нові ідеї можуть бути вираженими не тільки окремими лексемами-неологізмами, але також і комбінацією двох-трьох слів, наприклад: відомі слова wage і to freeze, але ідея a wage-freeze прийшла в мову лише на початку вісімдесятих років минулого століття. To freeze wages – інший вираз, що прийшов з британської політики та економіки та означає «зупинити зростання заробітної плати». Подібну ідею передають усталені вирази to freeze prices та a price-freezer.

Отже, ідіоматичні одиниці, або фразеологічні зрощення складають ядро фразеологічного фонду будь-якої мови. Вони не тільки містять у собі історико-культурну інформацію, а й відображують динаміку розвитку мови.

1.3 Ідіоми в ПД

Досліджуючи природу і функції ідіом у ПД, слід нагадати, що однією з головних рис спілкування через засоби ЗМІ є його опосередкованість мас-медійними засобами. Економічні та ідеологічні умови цього опосередкування досить жорстко визначають правила викладення суспільних явищ і подій у цьому типі дискурсу.

Маркетингова (продуктова й виробнича) концепція припускає завоювання споживача, у тому числі шляхом використання оригінальних методів і форм у подачі матеріалу (оригінальність, мова, стиль тощо). У світлі даних вимог стає очевидним, що естетичний мотив, що супроводжує вживання ідіом, навряд чи може бути домінуючим у ПД. Ідіома у такому контексті не може бути просто естетичним додатком до інформації, а стає засобом досягнення інституціональних цілей, зумовлених економічною та оцінно-ідеологічною конкуренцією. Таким чином, зростаюча практика вживання ідіом у сучасних ЗМІ свідчить про значні прагматичні можливості ідіоматичних одиниць, використання яких дозволяє конкретним мас-медіа зберігати й підвищувати свою конкурентоспроможність.

Це, звісно, не заперечує естетичної функції ідіом, а лише визначає її статус як допоміжної стосовно функції впливу. Отже, ідіоматичний спосіб викладення інформації спрямований не на задоволення естетичних потреб адресату, а на оптимізацію інформаційного впливу на нього і, тому, не може вважатися звичайною прикрасою мовлення.

Мову не можна вважати лише пасивним відображувачем і накопичувачем інформації про об’єктивний світ. Мова сама може бути активним знаряддям формування дійсності. Наприклад, мова пропаганди використовується для досягнення економічних переваг у бізнесі або політичних переваг у сфері управління. У публіцистичному дискурсі велику роль відіграє лексика з емоційно-експресивною та оцінною конотацією. Щоб надати тексту дискурсу потрібну у цей момент конотацію, слід постійно контролювати лексику, яка у ньому використовується .

Функція оцінки та стильової організації тексту виступає як основна в стилістичній синоніміці. Емоційне вираження оцінки ґрунтується на різній стильовій закріпленості маркованих синонімічних слів (вище нейтрального: високе, поетичне, книжкове; нижче нейтрального: розмовне, просторічне, жаргонне й ін.), що є підставою позитивної або негативної кваліфікації позначуваного об'єкта. Сполучуваність у тексті вимагає стилістичного узгодження слова з текстом, інакше відбувається стилістична транспозиція.

Засоби масової інформації – це не просто провідник необхідної інформації, але й агент соціалізації суспільства, розповсюджувач соціальних норм і стереотипів. Соціальні стереотипи – це схематичні, стандартизовані образи або уявлення про соціальний об'єкт, що характеризуються високою стійкістю і, як правило, є емоційно забарвленими. Жодний стереотип сам по собі не руйнується, оскільки потребує спеціальних довготривалих зусиль для того, щоб переважна частина суспільства відмовилася від нього. Якщо старий стереотип продовжує активно відтворюватися, він починає гальмувати зміни, що відбуваються у системі практичних відносин людини із природою та створеним нею світом матеріальної й духовної культури. Виникає гострий конфлікт між носіями нових і захисниками застарілих стереотипів.

Газетно-публіцистичний дискурс є дистантною формою комунікативної діяльності інституціонального та когнітивного характеру, основними учасниками якої є представники засобів масової інформації як соціального інституту та масова аудиторія.

Сфера ідіоматики взагалі та підклас ідіом зокрема, здатні здійснювати опосередкований вплив завдяки образності та емотивній оцінці, що експлікують ставлення до позначуваного. Ідіоми-фразеологізми є більш експліцитними за своїм характером внаслідок усталеної та відтворюваної у готовому вигляді структури речення або словосполучення. Це робить їх більш помітними на фоні тексту повідомлення. Ідіоми є формально спорідненими з іншими лексичними одиницями мови, що робить їх відносно латентними у порівнянні з ідіомами-фразеологізмами. Ідіоми здійснюють вплив через емоційну сферу людини, залишаючись при цьому майже непомітними для пересічного споживача ЗМІ. Під час сприйняття тексту адресант нібито “підключається” до свідомості адресата, переходить на його “колію думки” і переживає висвітлювані події через призму автора. Ідіоми при цьому функціонують у якості прихованих вказівок на те, як слід розуміти повідомлення. Реципієнт підсвідомо (оскільки вони спрямовані на емоційну сферу) сприймає вказівки, але в нього залишається оманливе враження незалежності у формування думки та самостійності прийняття рішень.

1.4 Висновки

У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Крім класифікації В.Виноградова – М.Шанського, розглянуто також низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н.Амосової, О.Куніна, також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь, яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості.

Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.

Розділ ІІ

1.3 Функції ідіом.

Функціональність у мовознавстві почали тлумачити як комунікативність, виходячи з того, що “мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією”. Те, що мова є засобом комунікації, а комунікація, у свою чергу, є її функціональною якістю, не викликає сумнівів. Питання полягає у тому, чи є можливим розглядати комунікативність як функцію мови, тобто, чи є комунікативність “тією головною функціональною якістю, що каузує існування мови”. Уявлення про акт комунікації як такий, у якому протікає простий обмін інформацією, видається занадто ідилічним і не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.

О. В. Лещак підкреслює той факт, що функція визначає структуру, а не навпаки (порівняйте протилежну думку: “функція є структурно обумовленою”) і зазначає, що людське визначення конкретно-фізичних предметів відбувається не за їх матеріальною сутністю, а за їх функціональним призначенням. На думку автора, буттєві властивості предметів, такі як молекулярна і атомарна структура, ігноруються нашою свідомістю на користь прагматично-функціональних потреб. “Дзеркало для нас – це не скло, а предмет, у якому можна побачити своє відображення <…>. Спосіб нашого бачення предметів органічного і неорганічного світу, які не є результатом людської діяльності, також підпорядковується принципу функціонального залучення до нашої предметної прагматичної діяльності <…>”.

На думку В. Г. Гака, поняття функції пов’язане з поняттям цільового призначення, незалежно від того, ким створюються це призначення – людиною чи природою і, відповідно, пропонується розрізняти функцію , вживання та ефект . Об’єкт виникає або створюється з певною метою, але іноді його призначення може змінюватися. У такому випадку говорять про вторинну, переносну функцію об’єкта. Вживання відрізняється від функції тим, що воно є непередбачуваним системою, але, водночас, наближається до функції за цілеспрямованістю своєї дії, у якій проявляється функція. Вживання має нерегулярний, факультативний характер. Ефект, у свою чергу, характеризується нецілеспрямованістю. Функції властива інтенціональність і регулярність її прояву. Вживанню також притаманна інтенціональність, але воно є непередбачуваним системою.

Певне поняття можна виразити декількома номінативними засобами. Але кожен з них буде мати своє власне призначення (функцію). В залежності від інтенцій (свідомих або несвідомих) і референтної ситуації, мовець обирає (свідомо або несвідомо) той чи інший номінативний засіб. Якщо ситуація вимагає від мовця необхідності інтенсивного впливу на свідомість адресата, він вживає експресивні одиниці, до числа яких входять ОІ. Велика кількість різноманітних маніфестацій одного поняття обумовлена різними інтенціями його втілення у мовленні з метою успішної регуляції поведінки комунікантів. Отже, головним є відповідність реалії своїй функції, а її матеріальний склад є важливим, однак, другорядним питанням, оскільки декілька реалій можуть виконувати одну функцію, незалежно від свого матеріального складу (дерев’яний/пластиковий/ скляний/залізний тощо стіл). Функцію реалії можна адекватно визначити лише у тому випадку, якщо суб’єкт пізнання сприймає цю реалію як ціле, що взаємодіє з середовищем, причому системопороджуючий, системоутворюючий фактор цього цілого є зумовленим середовищем, у якому воно існує. Бачити об’єкт як систему означає сприймати його як ціле, що взаємодіє з середовищем, причому властивості цілого свідомо не зводяться до суми властивостей його елементів, а поведінка – до функціонування будь-якого з них. У світі людини системоутворюючим фактором, як правило, виступає функція, а це означає, що такі системи є перш за все функціональними системами.

Ідіоми є з’єднувальною ланкою між концептами, своєрідною асоціативною хвилею, яка метафорично або метонімічно (а іноді шляхом синкретичного симбіозу різних засобів трансформації значення) поєднує два або більше фрагменти знань про світ у один складний феномен, підкреслюючи при цьому культурну специфіку певної мови. В залежності від функціональної спрямованості людина виокремлює той чи інший аспект явища і залучає його до процесу семіозису, що може призвести до появи ідіоматичної номінації. Один образ метафорично/метонімічно накладається на інший, і, доки зберігається відстань між ними та їх взаємна проекція, до тих пір зберігається експресивність, завдяки якій ідіоми мають здатність здійснювати інтенсивний вплив на свідомість. Вже зазначалося, що частотність може перетворити ефект або вживання на функцію. Оказіональна експресивна одиниця може перейти до розряду узуальних (а потім, можливо, і нормативних) за умов високої частотності і регулярності її вживання. Водночас, частотність і регулярність може призвести до втрати ідіоматичною одиницею експресивності. Регулярне вживання ідіоми може стерти “міжобразну відстань”, яка, по суті, визначає регулятивну силу у процесі комунікації. Отже, функціональний клас ідіом визначається, насамперед, своїм призначенням, своєю провідною регулятивною роллю у процесі комунікації. Ідіома є одним з найважливіших засобів впливу або регуляції, який має знакову природу, тобто саме регулятивна функція породжує унікальну знакову субстанцію ідіоматичних одиниць.

Визначивши ідіому як функціональну (а точніше поліфункціональну) одиницю, слід розглянути весь комплекс функцій, що вона виконує у дискурсі взагалі й ПД зокрема.

У науковій літературі зазначається, що ідіоматиці властиві такі функції як експресивна, ідентифікуюча, характеризуюча, мнемотехнічна, зображувальна, евфемістична, пейоративна, криптолалічна, гумористична, емотивно-оцінювальна, моделююча, когнітивна, етнокультурна, кумулятивна тощо.

Оскільки експресивність є категоріальною ознакою всіх ідіом, експресивна функція є провідною і необхідною умовою їх існування. Функціонуючи як експресивна одиниця, ідіома одночасно виконує номінативну функцію, але поряд з експресивною вона є другорядною, адже всі ідіоми є прагматично навантаженими. Експресивність пов’язана з розумінням мови як засобу впливу на мовну особистість, її поведінку та внутрішню духовну діяльність. У рамках експресивної функції можна виокремити емотивно-оцінну , що відображає позитивне або негативне ставлення суб’єкту дискурсу до об’єкту повідомлення.

“Many older tech investors, eager not to miss out , are going to great lengths to shed fuddy-duddy images and ingratiate themselves with the younger generation The New York Times

(to) miss out – втратити шанс

(to) go to great lengths - піти на багато що, не зупинятись ні перед чим; емотивно-оцінна

fuddy - duddy – несучасний, старомодний.

В залежності від контекстуального оточення, оцінка ідіоми може змінювати свою полярну приналежність або втрачати зазвичай притаманну їй категоричність. Наприклад, ідіома nosey (такий, що втручається не у свої справи, надокучливий, надмірно допитливий) визначається у словнику як always wanting to find out things that do not concern you, especially other people's private affairs , тобто чітко відображає негативне ставлення мовця до позначуваного.

Прагматично навантажені ідіоми завдяки експресивності здатні виконувати регулятивну функцію, яка полягає у тому, що мовець (свідомо або підсвідомо) намагається здійснити вплив на адресата з метою досягнення поставленої мети.

Внутрішня форма більшості ідіом містить яскраву ознаку, за допомогою якої є можливим виконувати характеризуючу функцію, яка протиставляється дейктичній функції. Ідіома mousy визначає такі характеристики людини як “тихий”, “непривабливий”, “боязкий”, “сором’язливий”: We were accompanied by a mousy , nervous-smelling social worker; the baby-faced deacon (Guardian Unlimited, Sept 14, 2007); ОІ pig-headed – “впертість”, “тупість”, “нерозумність”: If we are to use the insolvency route to restructuring RT it does not work for us politically to be seen to be reacting to a privatisation going wrong which everyone said was going wrong ages ago but we were too pig-headed to listen (Telegraph/June 30, 2005); ОІ redneck – “неосвіченість”, “неотесаність”, “консервативні погляди”, “мешканець сільської місцевості”: <…> crude, manipulative and one-sided, he is idolised by millions of Americans and Europeans, widely seen as some sort of redneck Mr Valiant-for-truth (The Sunday Times/Oct 28, 2007).

Ідіоми, значення яких є конкретним так само як і образна основа, здатні до виконання зображувальної функції. Під час її реалізації ідіоми є засобом створення наочно-образних картин для зображення явищ, об’єктів, дій тощо. Завдяки подвійному баченню об’єкта дійсність зображується більш інтенсивно. Зображувальну функцію виконують всі ідіоми, що позначають конкретні фізичні якості (колір, звук, форму, смак, запах тощо) і співвідносяться з п’ятьма відчуттями людини.

Ідіоми, як одиниці вторинної номінації, успішно виконують мнемотехнічну функцію, яка опирається на характеризуючу функцію. Мнемотехнічна функція полягає у тому, що, завдяки образності та виразності, ідіоми оптимізують процес запам’ятовування, оскільки свідомість людини краще сприймає одиниці, у яких спостерігається зв'язок, чи натяк на зв’язок, між планом змісту і планом вираження, що, таким чином, привертає й утримує увагу суб’єкта дискурсу. Так, завдяки своїй образності, ОІ roly-poly (товстун), rubber-stamp (підписувати, ухвалювати щось механічно, без належних міркувань), дозволяють свідомості пояснити причини номінації, тобто логічно пов’язати план змісту з планом вираження: Years of LA living may have turned the guitarist, Steve Jones, into a roly-poly giant, but there was no flab on his precision riffing (The Sunday Times/Nov 18, 2007); Yeung has declined to rubber-stamp that offer (The Times/Oct, 29 2007); Merrill Lynch asked a judge to help unmask a person who has been sending racially charged e-mails to its brokers while claiming to be an administrative manager at the company (Washington Post/Oct 28, 2007); The media wants to hear how bad our political system is – well, I'm going to give it to you. I'm going to spoon-feed it to you (New York Times/Sep 25, 2005); America is on a great downswing that will last over the next century as inflation skyrockets and tens of millions of jobs are lost (Financial Times/Dec 18, 2007).

Евфемістична функція ідіом є, по суті, меліоративною функцією мови. Вона полягає у використанні ідіом для приховування, маскування або виправдання справжнього стану речей. Поява нового евфемізму залежить від характеру того поняття, яке намагаються викликати у свідомості й, поряд з тим, уникнути його назви. Якщо це поняття належить до тих, що засуджуються моральними і суспільними нормами, то евфемізм не існує тривалий час. Отримавши відбиток цього поняття, евфемізм потребує оновлення. Традиційною сферою вживання евфемізмів є політика і дипломатія .

Протилежною евфемістичній функції є пейоративна функція ідіом. Її суть полягає у зневазі, приниженні, тобто у спрямуванні на негативну характеристику певного об’єкту.

“As she pushed her shopping cart down an aisle of the Super Stop & Shop near her hometown of Warren, R.I., recently, Ms. Cabrera, a retired schoolteacher, offered her thoughts on why she steers clear of high-fructose corn syrup: "It's been linked to obesity, and it's just not something that's natural or good for you." - The New York Times

to steer clear (of something) - триматись подалі ; не мати справ з кимось, чимось.

Ідіоми виконують ідентифікуючу функцію у тому сенсі, що, з одного боку вони здатні визначати соціальний статус суб’єктів дискурсу, їх фізичний та психічний стан, вік, стать, професійну приналежність, а з іншого – більш точно ідентифікувати дію, явище, об’єкт і виокремлювати їх серед інших. Так, наприклад, ідіоми la-di-da (манірний, з претензією на аристократизм), foul-mouthed (що лихословить), smartypants (розумник, всезнайка), softie (легкодуха людина, слабак), експлікують соціальні характеристики та позиції мовця: Few of them can actually read and they are obsessed with the baloney churned out by la-di-da middle-class women like Jane Austen (Telegraph/July 13, 2003); She was foul-mouthed , noisy, abrasive and direct to the point of rudeness, but she was always great fun to be around (Daily Mail/Sept 12, 2007).

Гумористична функція полягає у вживанні ідом з метою вираження жартівливого ставлення суб’єкту дискурсу до позначуваного об’єкту, дії, явища. Гумористичний ефект досягається шляхом “зіткнення різних мотивуючих ознак” [137, с. 8], гіперболізму образів, каламбурній грі слів. Жартівливе ставлення мовця висвітлюється у ОІ roly-poly (гладкий коротун), battleaxe (сварлива, домінуюча жінка): There are cartwheeling dancers, roly-poly policemen and a 12ft-tall Big Fisherman who looks like a troll fed on steroids (The Times/Dec 26, 2007); The flamboyant star, best known for her infectious laugh, will appear as Opal, the battleaxe aunt of street sweeper Gus (The Sunday Mirror/ March 2, 2008); Sir Ian McAllister, the chairman of Network Rail, was given a good going-over by seasoned battleaxe Gwyneth Dunwoody at the Transport Select Committee yesterday (The Times/Jan 24, 2008); In the 1970s, Coronation Street established all the enduring soap archetypes. From battleaxe to busty barmaid, Grace Dent salutes the influential characters <…> (Guardian/July 30, 2005).

Кумулятивна функція полягає у здатності мови не лише утримувати але й накопичувати знання про соціальний досвід людства. Мова дозволяє обпертися на сукупний попередній досвід і бути інструментом його відновлення. Отже, ідіоми здатні функціонувати як засіб передачі позамовного колективного досвіду.

Кумулятивна функція ідіом тісно пов’язана з компресивною , яка полягає у забезпеченні передачі максимальної кількості інформації за одиницю часу, що пояснюється загальною мовною тенденцією до конденсації засобів вираження значення.

Одна з провідних функцій метафори є моделююча . Оскільки в основу більшості ідіом покладено метафору, можна стверджувати, що моделююча функція також властива і ідіомі як одиниці мови. Більшість видів нашої дійсності є метафоричною за природою. “Якщо нова метафора стає частиною поняттєвої системи, яка є основою нашої діяльності, вона змінює цю систему, а також уявлення і дії, що породжуються нею” .

Пізнавальна функція ідіом полягає у тому, що ідіоми функціонують як один із засобів пізнання дійсності. Таким чином, людина може пізнавати об’єктивну дійсність за допомогою ідіом, оскільки за ідіоматичними знаками закріплено різноманітні знання про навколишній світ. Двоплановість ідіом дозволяє наглядно і образно сприймати інформації, що сприяє полегшенню процесу пізнання, оскільки свідомість людини є метафоричною за своєю природою.

Естетична функція ідіом характеризується увагою до плану вираження ідіми, який отримує власну естетичну цінність. Естетичне ставлення мовця визначає мовлення як естетичний об’єкт і вказує на влучність, ємкість, красу повідомлення.

З точки зору національної свідомості й культури ідіоми виконують етнокультурну функцію, яка полягає у етноспецифічному висвітленні подій, явищ та об’єктів і визначає спосіб концептуалізації й категоризації об’єктивної дійсності в межах певного етнокультурного осередку.

Висновок до розділу 2

На широке функціонування ідіом у сучасному англомовному ПД вказують ознаки, що визначають ПД як сферу для здійснення впливу на масову аудиторію. Сучасний англомовний ПД є гібридним утворенням різних типів дискурсу, який характеризується легкою доступністю до чисельної аудиторії, лаконічністю і спрощенням (демократизацією) викладення матеріалу, креативністю, проникненням і функціонуванням одиниць зниженого регістру мови, плюралізацією думок у висвітленні однакових подій, персоніфікацією авторської особистості, а також чисельним вживанням ідіом різних структурних типів та їх авторських трансформацій. Завдяки експресивності ідіоми здатні брати участь у здійсненні ідеологічного, політичного, культурного, релігійного, психологічного впливу на формування й зміну оцінок, думок, переконань і поведінки людей.

Ідіоми у публіцистичному дискурсі є носіями іллокуції, маркерами інтенціональних станів людини та засобами прагматичної когерентності дискурсу. Внутрішня прагматика ідіом сприяє формуванню та розгортанню сукупної іллокутивної сили дискурсу. Взаємодія семантики, стилістики і прагматики ідіом у конкретному фрагменті ПД утворює ідіоматичний контекст і дозволяє їм функціонувати у якості системи підсилених сигналів, що відображають інтенціональні стани автора повідомлення. Ідіоми виконують функцію прихованих вказівок на те, як адресату слід розуміти повідомлення. Оскільки ці вказівки скеровані на емоції адресата, останній сприймає їх підсвідомо, але у нього складається оманливе враження незалежності формування думки та самостійності прийняття рішень. Послідовність підсилених індикаторів інтенціональних станів адресанта, вербалізованих ідіом, зумовлює іллокутивну когерентність дискурсу і забезпечує оптимальні умови для досягнення відповідного перлокутивного ефекту.

Загальні висновки

Проблемою дослідження ідіом стимулюва­лося усвідомленням того факту, що попри наявність численних праць, присвяче­них проблемам вивчення фразеології та ідіоматики, природа однослівної ідіоматики так і не знайшла свого за­довільного висвітлення в наукових розвідках лінгвістичного спрямування. Існування прошарку однослівних ідіом у словниковому складі сучасної англійської мови свідчить про те, що в мові не існує чітко визначених меж між підкласами та групами її одиниць. Питання визначення кордонів ідіоматики тісно пов’язане з недискретною та градуальною природою самої мови, яка нерідко конфліктує з природною спрямованістю людської свідомості на категоризацію мовних фактів. Запроваджений у дисертації підхід до вивчення однослівної ідіоматики ґрунтується на тому, що поняття ідіоматики є ширшим від поняття фразеології, оскільки воно поширюється на одинці як синтаксичного, так і лексичного рівнів. З іншого боку, не всі фразеологізми є ідіомами: фразеологічні одиниці представляють такі підкласи, як: зрощення, напівзрощення, єдності, напів’єдності та фразеологічні вирази ідіоматичного характеру. Усі зазначені підкласи ідіом-фразеологізмів разом із класом однослівних ідіом утворюють ідіоматичну систему мови. Провідними системними характеристиками ідіом є образність та яскраво виражена експресивна функція, адже всі ідіоми є прагматично навантаженими. Таким чином, доцільним видається індуктивний підхід до аналізу явища ідіоматики, тобто комплексне вивчення параметрів підкласів ідіом та побудова градуальної, різноструктурної системи ідіоматики.

Отже, однослівна ідіома є одно- або багатоосновною лексичною одиницею, що характеризується структурно-семантичною цільнооформленістю, узуальною стійкістю, переосмисленим значенням, образністю, експресивністю, емотивною оцінністю та є продуктом креативної рефлексивно-номінативної діяльності носіїв мови, спрямованої на посилення регулятивного потенціалу мовного знака шляхом вторинної номінації.

Ідіоми наявні у різних сферах мовленнєвої діяльності людини, але саме публіцистичний дискурс є оптимальним контекстом для дослідження особливостей їх функціонування. На широке використання однослівних ідіом у сучасному англомовному публіцистичному дискурсі вказують ознаки, що визначають його як сферу для здійснення різних видів впливу на

Внутрішня прагматика ідіом сприяє формуванню та розгортанню сукупної іллокутивної сили дискурсу. Взаємодія семантики, стилістики і прагматики ідіом у конкретному фрагменті ПД утворює ідіоматичний контекст і дозволяє їм функціонувати у якості системи підсилених сигналів, що відображають інтенціональні стани автора повідомлення. Ідіоми виконують функцію прихованих вказівок на те, як адресату слід розуміти повідомлення. Оскільки ці вказівки скеровані на емоції адресата, останній сприймає їх підсвідомо, але у нього складається оманливе враження незалежності формування думки та самостійності прийняття рішень. Послідовність підсилених індикаторів інтенціональних станів адресанта, вербалізованих ідіом, зумовлює іллокутивну когерентність дискурсу і забезпечує оптимальні умови для досягнення відповідного перлокутивного ефекту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авакова М. К вопросу образования новых слов в современном молодежном сленге (на материале “Толкового словаря молодежного сленга” Т. Г. Никитиной) / М. Авакова // Славянский научно-просветительский центр, 2006. – Режим доступу : http://www.slavcenter. ge/art/?p=20060620-101717.

2. Александрова Г. Н. Соотношение знаковой структуры и функций терминологических и квази-терминологических языковых единиц : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Г. Н. Александрова. – Самара, 2006. – 25 с.

3. Аничков И. Идиоматика и семантика / И. Аничков // Вопросы языкознания. – 1992. – № 5. – С. 140–148.

4. Апресян Ю. Д. Избранные труды : в 2 т. / Ю. Д. Апресян. – М. : Школа “Языки русской культуры”, 1995. – Т. 1 : Лексическая семантика. Синонимические средства. – 1995. – 715 с.

5. Баранов А. Н. Идиоматичность и идиомы / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский // Вопросы языкознания. – 1996. – № 5. – С. 51–64.

6. Быкова О. И. Лингвокульторологический поход к исследованию этноконотации / О. И. Быкова // Вестник ВГУ, Серия лингвистика и межкультурная коммуникация . – 2001. – № 2. – С. 32–38.

7. Бюлер К. Теория языка / К. Бюлер : [пер. с нем]. – 2-е изд. – М. : Прогресс, 1993. – 502 с.

8. Вардзелашвили Ж. Метафорическая картина мира в русском языке : автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. филол. наук : спец. 10.02.03 „Славянские языки” / Ж. Вардзелашвили. – Тбилиси, 2002. – Режим доступа : http://vjanetta.narod.ru/ref5.html

9. Васил’єва О. Г. Концептуальна семантика субстантивних композитів бахуврихі : автореф. дис. на здобуття наук. степеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 „Германські мови” / О. Г. Васил’єва. – Київ, 2006. – Режим доступу : http://www.lib.ua-ru.net/inode/4111.html.

10. Гуральник Т. А. Особенности молодежного сленга в американском варианте / Т. А. Гуральник // Семантика и прагматика языка в диалоге культур. – Самара, 1998. – С. 61–67.

11. Данилова Н. К. “Знаки субъекта” в дискурсе / Н. К. Данилова. – Самара : Издательство “Самарский университет”, 2001. – 228 с.

12. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк. – М. : Прогресс, 1989. – 312 с.

13. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк : [пер. с англ.]. – Благовещенск : БГК им. И.А.Бодуэна де Куртене, 2000. – 308 с.

14. Зыкова И. В. Специфика гендерной маркированости английских идиом / И. В. Зыкова // Доклады Второй междунар. конф. “Гендер: язык, культура, коммуникация”. – М. : Рудомино, 2002. – С. 150–159.

15. Иванова Н. С. Молодежный жаргон в лингвокультурологическом освещении : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Н. С. Иванова. – Екатеринбург, 2007. – 24 с.

16. Комлев Н. Г. Слово в речи. Денотативные аспекты / Н. Г. Комлев. – М. : Издательство МГУ, 1992. – 216 с.

17. Коннотация // Электронная энциклопедия Кругосвет // www.krugosvet. ru./articles/82/1008276/Literature.htm

18. Лещак О. В. Языковая деятельность. Основы функциональной методологии в лингвистике / О. В. Лещак. – Тернопіль : Підручники & посібники, 1996. – 445 с.

19. Лукьянова Н. А. О семантике и типах экспрессивных лексических единиц. Семантические классы экспрессивов русского языка / Н. А. Лукьянова // Экспрессивность лексики и фразеологии : Сб. научных трудов. – Новосибирск : НГУ, 1983. – С. 12–41.

20. Новохачева Н. Ю. Стилистический прием литературной аллюзии в газетно-публицистическом дискурсе конца ХХ - начала XXI векав : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Н. Ю. Новохачева. – Ставрополь, 2005. – 31 с.

21. Одинцова М. П. Основные направления языковедческих исследований в Омском государственном университете / М. П. Одинцова, Б. И. Осипов // Вестник Омского университета. – 1996. – Вып. 1. – С. 7–11.

22. Остин Дж. Р. Слово как действие / Дж. Р. Остин // Новое в зарубежной лингвистике. – 1986. – Вып. 17. Теория речевых актов. – С. 20–129.

23. Павшук А. В. Языковая природа и функции эпитета в художественном тексте (на материале романа Асорина “Воля”) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.05 „Романские языки” / А. В. Павшук. – Москва, 2007. – 21 с.

24. Проблемы фразеологической семантики / [Бирих А. К., Волков С. С., Кабанова Н. М. и др]. – СПб. : Издательство СПб. ун-та, 1996. – 172 с.

25. Разлогова Е. Э. Стилистические фигуры в высказываниях с модальными словами / Е. Э. Разлогова // Вестник Московского университета. – Серия 9 (Филология). – 2005. – № 6. – С. 123–138.

26. Ревзина О. Г. Дискурс и дискурсивные формации / О. Г. Ревзина // Критика и семиотика. – 2005. – Вып. 8. – С. 66–78.

27. Сингаївська А. В. Функція, функціональність і функціональний клас: функціональний підхід до вивчення ідіоматики / А. В. Сингаївська, О. М. Мосейчук // Вісник Житомирського державного університету імені І. Я. Франка. – 2006. – №27. – С. 55 – 59.

28. Телия В. Н. Коннотация / В. Н. Телия // Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. – М. : Советская энциклопедия, 1990. – С. 236.

29. Ayto J. Idioms / Ayto J. // Encyclopedia of Language and Linguistics [ed. by K. Brown], 2nd Edition. – Cambridge: Elsevier, 2005. – P. 518–521.

30. Davie J. “Texno”, “Trans” and “Drank” New Waves of Anglicizmy in Russian youth slang / J. Davie // Austral Slavonic. – 1997. – Vol. 11. – № 1 / 2.– Р. 1–17.

31. Evans V. Cognitive Linguistics. An Introduction / V. Evans, M. Green. – Edinburgh : Edinburgh University Press Ltd, 2006. – 830 p.

32. Nunberg G. Idioms / G. Nunberg, I. A. Sag, T. Wasow // Language. – 1994. – Vol. 70 / 3. – P. 491–538.

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ І ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Англо-русский словарь по лингвистике и семиотике [под ред. А. Н. Баранова, Д. О. Добровольского]. – 2-е изд-е, испр. и доп. – М : Азбуковник, 2001. – 640 с.

2. Русско-английский словарь междометий и релятивов / [сост. Д. И. Квеселевич, В. П. Сасина]. – М. : Русский язык, 1990. – 400 с.

3. Longman Dictionary of the English Language / [ed. by W. Stuart]. – New-York : Penguin Group, 1995. – 1890 p.

4. The Oxford Guide to the English Language / [ed. by J. M. Hawking]. – Oxford : Oxford University Press, 1984. – 577 p.

5.The Wordsworth Thesaurus of Slang / [ed. by E. Lewin and E. A. Lewin]. – Ware : Wordsworth Editions LTD, 1995. – 456 p.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. New York Times. – Режим доступу : http://nytimes.com/

2. The Times – Sunday Times Internet Edition. – Режим доступу : http://www.sunday-times.co.uk/

3. USA Today. – Режим доступу : http://www.usatoday.com/