Розробка та впровадження додаткових підсистем в стандартну конфігурацію системи 1С Бухгалтерія - дипломная работа

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НІКОПОЛЬСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра Математики та інформаційних систем і технологій

ДОПУСТИТИ ДО ЗАХИСТУ

Директор Нікопольської філії

Європейського університету

/ Шахматова Т. В. /

“____”_______________2010 р.

ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ

(ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА)

Тема Розробка та впровадження модуля "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів" для конфігурації "1 С: Бухгалтерський облік, редакція 4.5"

Спеціальність 7.080401 “Інформаційні управляючі системи та технології”

Розробив________________________ / Ковальчук Є.М. /

Керівник_______________________________________________________

________________________ / Лебеденко В. Л. /

Консультанти:

з економічного обґрунтування / Момот І. А. /

з охорони праці / Шахматов В. В. /

нормоконтролер / Мелащенко О. П. /

Нікополь 2010 р.

Вступ

Автоматизація бухгалтерського обліку на підприємстві та підготовка фінансової звітності в податкові органі в умовах перехідної економіки України є однієї з найбільш важливих завдань. Ситуація така, що сам по собі бухгалтерський облік на підприємстві може розглядатися як внутрішня справа підприємства, а основою для оцінки фінансово-господарчої діяльності підприємства з боку держави служить звітність (бухгалтерський баланс і численні інші звітні форми), яка повинна щокварталу надаватися в податкову інспекцію по місці реєстрації підприємства. Крім того, існують планові й позапланові податкові перевірки, при проведенні яких можуть знадобитися всі бухгалтерські документи, включаючи первинні.

У неавтоматизованій системі ведення бухгалтерського обліку обробка даних про господарські операції легко прослідковується й звичайно супроводжується документами на паперовому носії інформації - розпорядженнями, дорученнями, рахунками й обліковими регістрами, наприклад нескінченними журналами обліку матеріально-виробничих запасів. Аналогічні документи часто використовуються й у комп'ютерній системі, але в багатьох випадках вони існують тільки в електронній формі. Більше того, основні облікові документи (бухгалтерські книги й журнали) у комп'ютерній системі бухгалтерського обліку являють собою файли даних, прочитати або змінити які без комп'ютера неможливо.

Комп'ютерна обробка припускає використання тих самих команд при виконанні ідентичних операцій бухгалтерського обліку, що практично виключає появі випадкових помилок, звичайно властивих ручний обробці.
Крім того, існує можливість поділу функцій. Комп'ютерна система може здійснити безліч процедур внутрішнього контролю, які в неавтоматизованих системах виконують різні фахівці.

Комп'ютерні системи дозволяють увести додаткові заходи для підтримки контролю використання конфіденційної інформації на необхідному рівні. До подібних заходів може ставиться система паролів, які запобігають діям, не припустимим з боку фахівців, що мають доступ до інформації про активи й облікових документах через термінал у діалоговому режимі.

За останні роки абсолютно чітко прослідковується тенденція загальної комп'ютеризації, що стосується всіх областей діяльності. Це легко зрозуміло - комп'ютер набагато швидше виконує розрахунки, дозволяє автоматизувати складні операції.

Комп'ютеризація торкнулася і фінансово-економічної сфери діяльності людину. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства й ведення бухгалтерського обліку значно спрощуються при застосуванні нових комп'ютерних технологій. За допомогою комп'ютера можна представити інформацію в зручному для конкретного користувача виді, значно прискорити й спростити операції її введення й обробки, підвищити наочність і простоту кінцевих звітів.

Найчастіше в бізнесі інформація і гроші - синоніми. У великих компаніях накопичене величезні обсяги даних про замовників, ринки збуту, фінансах, конкурентах. Якщо раніше ці відомості зберігалися на папері, - то тепер вони зберігаються в електронній формі - у вигляді баз даних. Але цінність будь-якої інформації визначається не тільки її кількістю, але й можливістю її правильної вистави. Ведення бухгалтерського обліку в таких компаніях здійснює велика кількість працівників, що найчастіше виконують "зайві" операції, які може виконувати комп'ютер. З іншої сторони в маленьких фірмах, де штат працівників невеликий на бухгалтерію лягає як завдання бухгалтерського обліку, так і фінансового аналізу. Усе це приводить до широкого поширення комп'ютерних технологій в області бухгалтерського обліку.
Ринок бухгалтерських програм у нашій країні на сьогоднішній день досить розвинений. Лідируюче положення на ринку займає компанія "1С" - їй належить понад 50% ринку. Меншою мірою представлені програмні продукти компанії " Інтелект-Сервіс" під торговельної маркою "БЭСТ", ТОВ "Информатик ", що представляє " Инфо-Бухгалтер", а також програмні комплекси "Парус", "Rs-balance" і ін.

Гнучкий універсальний модуль - основа бухгалтерського комплексу. Проблема гнучкості й налаштування в сучасних системах обробки облікової інформації може мати два шляхи розв'язку: використання великого числа системи, що задаються користувачем, параметрів, які тією чи іншою мірою змінюють поведінку системи (повнофункціональні системи), або наявність у системі вбудованого мови для опису алгоритмів роботи системи в різних ситуаціях (інструментальні системи).
В "1C:Бухгалтерії 7.7" вдало сполучаються адаптивні властивості, як інструментальних, так і повнофункціональних систем.

З одного боку, із програмою поставляється типова конфігурація, яка являє собою готове настроювання для автоматизації найбільш важливих ділянок бухгалтерського обліку, тобто в системі споконвічно є вбудована підтримка для розв'язку завдань бухгалтерського обліку. При цьому типова конфігурація містить ряд параметрів, що дозволяють управляти її поведінкою, що характерно для повнофункціональних систем.

З іншого боку, типова конфігурація відкрита для зміни: підготовлений користувач може змінювати алгоритми роботи або додавати зовсім нові функції для обліку специфіки конкретної організації. Для цього "1С: Бухгалтерія 7.7" містить розвинені інструментальні засоби, що характерно для інструментальних систем.
Виходячи з раніше викладених принципів і критеріїв, даний комплекс був обраний у якості прикладної підсистеми для досягнення поставленої мети.

Метою даної роботи є автоматизація формування, зберігання та обробки звітності, документів і інших форм, безпосередньо, пов'язаних з амортизацією основних засобів і нематеріальних активів, надаваних у податкові служби, а також використовуваних при веденні бухгалтерського обліку.

Під терміном "автоматизація" розуміються технічні, організаційні й інші заходи, які дають можливість вести виробничі, технічні й інші процеси без особистої участі людини або з його участю, зведеним до мінімуму.

Визначимо наступні завдання:
1) Вивчення теоретичних основ вбудованого в прикладну систему програмної мови й підсистем функціонування програмного комплексу.
2) Аналіз законодавчої бази.
3) Дослідження економічної складової та доцільності даної розробки.
4) Реалізація і тестування системи.
5) Безпосереднє впровадження програмного продукту й навчання персоналу.
Дану систему планується розробити й впровадити для замовника Комунальне Підприємство "Служба Єдиного Замовника". У ході попереднього обстеження даного підприємства було з'ясовано наступне: Комунальне підприємство "Служба Єдиного Замовника" є відповідно до законів України, комунальним підприємством, яке займається геологічними дослідженнями (обстеження будинків міста Нікополя на наявність просадки, дослідження стану автомобільних доріг) ат ін.

На підприємстві є:
1) Парк сучасних ПК для робочих станцій.
2) Файл-Сервер.
3) Серверна кімната.
У даний момент бухгалтерська служба підприємства як програмного продукту використовує програмний комплекс "Доміно" (управлінський облік руху товарів), а також комплекс "1С: Бухгалтерія 7.7 Бухгалтерський облік. Редакція 4.5" для ведення бухгалтерського обліку, що повною мірою сприяє нормальному функціонуванню даної програми.

1. Теоретичні аспекти розробки модуля «Амортизація основних коштів і нематеріальних активів» для конфігурації «1С: Бухгалтерський облік, редакція 4.5»

1.1 Технологічні засоби конфігурування підсистеми

«1С: Бухгалтерія» і особливості вбудованої мови програм ування

Для опису специфічних алгоритмів обробки інформації і створення інтерфейсу, орієнтованого на зручне представлення описаних у конфігурації даних, у підсистемі «1С:Бухгалтерія» використовується кілька технологічних механізмів. Використані мною механізми для реалізації поставленого завдання опишу нижче.
Необхідність наявності вбудованої мови визначає концепцією налаштовуваності підсистеми. Синтаксис вбудованої мови цілком відповідає стандартам високорівневих мов. Мова є предметно-орієнтованою. Він підтримує спеціалізовані типи даних предметної області, обумовлені конфігурацією підсистеми. Робота із цими типами даних у мові організована з використанням об'єктної техніки. Мова орієнтована на користувачів різної кваліфікації. Зокрема, його відрізняє м'яка типізація даних (що забезпечує швидке написання програмних модулів) і твердий контроль синтаксичних конструкцій, що зменшує ймовірність помилок.
Тому що система поєднує в собі візуальні і мовні засоби конфігурування, використання вбудованої мови в підсистемі має подійно-залежну орієнтацію, тобто мовні модулі використовуються в конкретних місцях для відпрацьовування окремих алгоритмів, що налаштовуються в процесі конфігурації. Так, наприклад, для документа можна описати алгоритм автоматичного заповнення реквізитів при введенні нового документа. Дана процедура буде викликана системою в потрібний момент.

Для одержання довільних звітів складної структури в підсистемі передбачена наявність предметно-орієнтованих механізмів запитів. Даний засіб опирається на існуючу умовно-змінну структуру інформаційної бази підсистеми, що дозволяє порівняно просто описувати досить складні запити. Використання запитів дозволяє легко будувати прості звіти й полегшує побудову складних звітів. При побудові складних звітів використання запитів може суттєво знизити трафік мережі, тому що одного разу обрана при виконанні запиту інформація, що зберігається в тимчасовому наборі даних на локальному комп'ютері, може багаторазово використовуватися.

Запити можна використовувати не тільки для побудови звітів, але й для реалізації інших процедур конфігурації, що вимагають одержання із бази даних якоїсь зведеної інформації.

Робота із запитами передбачає наступний порядок:

· за допомогою функції " Створити Об'єкт " створюється об'єкт типу "Запит" і посилання на нього присвоюється якої-небудь змінній. Далі звертання до запиту проводиться за допомогою цього посилання.

· після створення змінної типу "Запит" іде звертання до методу "Виконати", якому в якості параметра передається текст запиту, написаний спеціальною мовою запитів. Метод "Виконати" аналізує текст запиту, виконує відповідно до нього вибірку даних і формує тимчасовий вихідний набір даних (вибірку).

· після цього організується циклічна обробка сформованого тимчасового набору даних (вибірки) з ціллю отримання потрібного звіту.

Для усіх вихідних документів (первинних документів і звітів) в підсистемі передбачений єдиний формат — формат табличних документів. Це потужний засіб, що містить в собі оформлюючі можливості табличної структури і векторної графіки. Таким чином, він може бути використаний як для створення невеликих документів з дуже складною структурою ліній (типу платіжного доручення), так і для об’ємних відомостей, журналів і других подібних документів.

Редактор табличних документів дає можливість користувачам великий набір оформлюючих можливостей (шрифти, кольори, лінії, узори). Є також можливість вивода інформації в графічному вигляді (діаграми).

Однією із головних особливостей табличного редактора являється орієнтація на формування звітів за допомогою вбудованої мови підсистеми 1С: Бухгалтерія. Гнучке будування звітів з її допомогою стає можливим дякуючи наявності механізму маніпуляції секціями (областями документа). Редактор таблиць дозволяє маніпулювати не тільки горизонтальними, але і вертикальними секціями, що робить можливим створення звітів, масштабуємих не тільки в висоту, але і в ширину.

С іншої сторони, реалізована і можливість створення звіту в вигляді інтерактивної таблиці, яка одночасно являється інструментом вводу даних, їх обробки і відображення результатів.

Основною особливістю підсистеми 1С: Бухгалтерія є її конфігуруємість. Взагалі підсистема 1С: Бухгалтерія представляє собою сукупність механізмів, призначених для маніпулювання різними типами об’єктів предметної області. Конкретний набір об’єктів, структури інформаційних масивів, алгоритми обробки інформації визначає конкретна конфігурація. Разом з конфігурацією підсистема 1С: Бухгалтерія виступає в якості уже готового до використання програмного продукту, орієнтованого на певні типи підприємств і класи розв'язуваних завдань.

Конфігурація створюється штатними засобами підсистеми. Конфігурація звичайно поставляється фірмою «1С» в якості типової для конкретної області застосування, але може бути змінена, доповнена користувачем підсистеми, а також розроблена заново.

Підсистема 1С: Бухгалтерія має компонентну структуру. Частина можливостей, надаваних системою для вирішення завдань автоматизації, являються базовими, тобто підтримуються в любому варіанті поставки підсистеми. Це, насамперед, механізми підтримки довідників та документів. Інші можливості реалізуються компонентами підсистеми: наприклад, ведення списку бухгалтерських рахунків. Таким чином, установлений компонент визначає функціональні можливості підсистеми.

Всього існує три основних компоненти: «Бухгалтерський облік», «Оперативний облік», «Розрахунок». Кожний компонент розширює можливості підсистеми своїм механізмом обробки інформації. Ці механізми неможна однозначно зіставити з конкретними задачами автоматизації предметної області, однак, вони мають досить чітку спрямованість, яка визначає вибір складу необхідних компонентів, для створення конкретної конфігурації.

Компонент «Бухгалтерський облік» реалізує відображення господарських операцій, які відбуваються на підприємстві в бухгалтерському обліку. Він маніпулює такими поняттями, як бухгалтерські рахунки, операції і проводки. Можливості компонента «Бухгалтерський облік» дозволяють вести облік паралельно в декількох планах рахунків, вести багатомірний та багаторівневий аналітичний облік, кількісний і валютний облік.

Компонент «Бухгалтерський облік» надає можливість ведення бухгалтерського обліку для декількох підприємств в одній інформаційній базі.

Компонент «Оперативний облік» призначена для автоматизації оперативного обліку наявності й руху коштів. можливості компонента «Оперативний облік» дозволяють реєструвати рух і одержувати інформацію о про рух і залишок товарних, матеріальних, грошових та інших засобів підприємства у реальному часі у різних розрізах. Компонент «Оперативний облік» підтримує механізм реєстрів, котрий і забезпечує запис рухів і отримання залишків в різних розрізах. Використання цього механізму дозволяє автоматизувати облік взаєморозрахунків з клієнтами, облік складських запасів товарів, і багато іншого. Одна з головних областей застосування даного компоненту — автоматизація обліку складських та торгових операцій.

Компонент «Розрахунок» призначений для автоматизації складних періодичних розрахунків. Можливості даного компонента дозволяють виконувати розрахунки різної складності, в тому числі — з перерахуванням результатів «заднім числом», та вести архів розрахунків за минулі періоди. Ці можливості реалізуються журналами розрахунків, підтримуваними даним компонентом. Одна з основних областей застосування компонента — розрахунок заробітної плати.

Функціонування підсистеми ділиться на два процеси — конфігурування (опис моделі предметної області засобами підсистеми) та виконання (обробку даних предметної області).

Результатом конфігурування є конфігурація, що являє собою модель предметної області.

На етапі конфігурування підсистема оперує такими універсальними поняттями (об'єктами), як «Документ», «Журнал документів», «Довідник», «Реквізит», «Реєстр» та інші. Сукупність цих понять і визначає концепцію підсистеми.

На рівні підсистеми визначені самі поняття й стандартні операції на їхній обробці. Засоби конфігурування дозволяють описати структури інформації, що входять у ці об'єкти, і алгоритми, які описують специфіку їхньої обробки, для відображення різних особливостей обліку.

При конфігуруванні максимально використаються візуальні засоби налаштування, а для опису специфічних алгоритмів використовуються мовні (програмні) засоби.

У процесі конфігурування формується структура інформаційної бази, алгоритми обробки, форми діалогів і вихідних документів. Інформаційна структура проектується на рівні передбачених у підсистемі типів оброблюваних об'єктів предметної області (константи, довідники, документи, регістри, перерахування, журнали розрахунків, бухгалтерські рахунки, операції, проводки та ін.).

У процесі виконання підсистема вже оперує конкретними поняттями, описаними на етапі конфігурування (довідниками товарів і організацій, рахунками, накладними і т.д.).

При роботі користувача в режимі виконання конфігурації, обробка інформації виконується як штатними засобами підсистеми, так і з використанням алгоритмів, створених на етапі конфігурування.

1.2 Метадані підсистеми

Основу концепції підсистеми 1С: Бухгалтерія становить поняття «метадані». Однак перш ніж дати розшифровку цього поняття, уведемо поняття об'єкта метаданих. Метаданими («даними про дані») в підсистемі 1С: Бухгалтерія називається сукупність об'єктів метаданих, настроєних на зберігання й обробку інформації про господарську діяльність конкретного підприємства. Під об’єктом метаданих в підсистемі 1С: Бухгалтерія розуміється формальний опис групи понять предметної області з подібними характеристиками й однаковим призначенням.

Приведемо такий приклад. Об’єкт метаданих «Довідник» в підсистемі 1С: Бухгалтерія призначений для ведення списків однорідних елементів даних - довідників, картотек, нормативних збірників тощо. Використання об'єктів метаданих цього типу дозволяє організувати ведення будь-яких довідників, необхідних для автоматизації діяльності підприємства.

Як правило, об’єкти метаданих типу «Довідник» є комп'ютерними аналогами реально існуючих на підприємстві довідників, наприклад, довідника співробітників або номенклатури товарів, хоча можуть використатися й для організації списків, що не мають явних фізичних аналогів. Реалізований в підсистемі 1С: Бухгалтерія за допомогою об’єкта метаданих комп'ютерний аналог конкретного поняття предметної області будемо називати об'єктом даних.

Кожний об'єкт метаданих має унікальний набір властивостей. Цей набір описаний на рівні підсистеми і не може бути змінений у процесі налаштування конфігурації завдання. Набір властивостей об'єкта метаданих визначається, в основному, його призначенням у підсистемі 1С: Бухгалтерія.

Головною властивістю будь-якого об'єкта метаданих, є ідентифікатор - коротке найменування об'єкта метаданих. При створенні нового об'єкта метаданих, йому автоматично привласнюється умовний ідентифікатор, який складається зі слова «Новый» та цифри. Цей ідентифікатор можна змінити в процесі редагування властивостей об'єкта метаданих, при цьому підсистема відслідковує унікальність ідентифікаторів. Однак ідентифікатор не може бути вилучений без видалення самого об'єкта метаданих.

Деякі властивості із усього набору властивостей, властивих об'єкту метаданих, доступні для редагування й можуть бути так чи інакше змінені у процесі конфігурування підсистеми 1С: Бухгалтерія. Характер змін і їхніх меж також задаються на рівні підсистеми. Цілеспрямованою зміною властивостей об'єкта метаданих спеціаліст, здійснюючий конфігурування підсистеми, може домогтися необхідного поводження об'єкта при роботі підсистеми. Однак такі зміни не зачіпають сутності об'єкта і не дозволяють добитися від нього дій, не властивих об'єктам даного типу.

Більшість об'єктів метаданих у підсистемі 1С: Бухгалтерія можуть мати візуальне подання. У самому загальному випадку візуальне подання складається з наступних частин:

· екранний діалог, використовуваний для уведення й редагування інформації, яка зберігається в об'єкті метаданих;

· друкована форма об'єкта метаданих (друкованих форм може бути декілька);

· модуль форми - програма на вбудованій мові підсистеми 1С: Бухгалтерія.

Як правило, модуль форми містить алгоритм побудови друкованої форми об’єкта метаданих, а також може виконувати обробку що вводить в діалог інформації для цілей вхідного контролю, виконання розрахунків і т.п.. Сукупність екранного діалогу, друкованої форми й модуля називається формою.

Здатність мати візуальне подання дозволяє об'єкту метаданих організувати інтерактивну взаємодію з користувачем. Характер такої взаємодії розробляється спеціалістом, здійснюючим конфігурування підсистеми 1С: Бухгалтерія, і визначається, в основному, типом об'єкта метаданих. Для розробки форм у Конфігураторі, застосовується комплексний редактор форм, який дозволяє редагувати усі компоненти форми у взаємозв'язку.

Об’єкти метаданих в підсистемі 1С: Бухгалтерія можуть бути як незалежними, так і підпорядковуватися один одному. Наприклад, незалежним об'єктом метаданих є константа. Константа самодостатня: вона може містити яке-небудь значення, і цим повністю вичерпується її призначення в підсистемі 1С: Бухгалтерія. Більш того: константа може бути присутньою у підсистемі й навіть може містити яке-небудь значення, але при цьому не використатися іншими об'єктами метаданих. Правда, на практиці таке зустрічається рідко. Тепер - прямо протилежний приклад. Об’єкт метаданих «Реквізит довідника», який містить яку-небудь додаткову інформацію про елемент довідника, може існувати тільки в складі об'єкта метаданих «Довідник». Сам по собі, окремо від довідника, реквізит довідника ніколи не використається. Об’єкт метаданих «Довідник» може взагалі не містити об’єктів типу «Реквізит довідника», але якщо такі об'єкти існують, то вони "живуть" тільки усередині довідника. Об’єкти метаданих, які можуть мати у своєму складі підлеглі об'єкти, називаються агрегатними об'єктами метаданих.

Всі об’єкти метаданих, які існують у підсистемі 1С: Бухгалтерія, утворять кілька основних видів. Кожний вид об'єктів метаданих являє собою саме ті "будівельні елементи", з яких буде створюватися конфігурація.

Формально об'єкти метаданих поєднуються у види в дереві метаданих. Назви видів користувач бачить на першому рівні дерева метаданих, коли відкриває вікно «Конфігурація» у Конфігураторі.

Незважаючи на відсутність формального визначення, назви видів об'єктів метаданих широко використаються при роботі із системою. Наприклад, спеціаліст, що здійснює конфігурування підсистеми 1С: Бухгалтерія, бачить свою ціль в розробці необхідного набору довідників, документів, звітів, журналів, які будуть реалізовувати необхідну систему обліку. Кінцевий користувач підсистеми - керівник, бухгалтер, менеджер, комірник - також оперує конкретними довідниками, документами й т.д. для рішення стоячих перед ним завдань.

Нижче наведена коротка характеристика основних видів об'єктів метаданих підсистеми 1С: Бухгалтерія (див. таблицю 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика об’єктів метаданих підсистеми

Елемент даних якого-небудь виду вже є конкретним документом, звітом, журналом, константою і так далі. Як правило, кожний елемент використається для роботи із цілком визначеною інформацією предметної області.

Однією із властивостей об'єкта метаданих є тип значення, що може приймати об'єкт. Тип значення визначає, якого роду інформацію може містити об'єкт метаданих. Тип значення об'єкта метаданих призначається при створенні або редагуванні властивостей об'єкта у процесі налаштування конфігурації завдання.

Властивість "Тип значення" існує не у всіх об'єктів метаданих: як правило, агрегатні об'єкти метаданих - типу "Довідник", "Документ", "Журнали" і тому подібні - не мають цю властивість, так як містять "комплексну" інформацію, тобто зберігають одночасно дані різних типів. Об’єкти метаданих, для яких може бути зазначений тип інформації, який міститься в об'єкті, у підсистемі 1С: Бухгалтерія, називаються типізованими об'єктами метаданих.

Типи значень, які може приймати об'єкт метаданих, можна розділити на 2 групи. Першу групу становлять базові типи значень: «число», «рядок» і «дата». Відповідно, інформація, що зберігається в об'єкті метаданих, може бути числом, довільним рядком символів або датою. Крім цього, деякі об'єкти метаданих підсистеми 1С: Бухгалтерія також можуть утворювати типи значень. Наприклад, константі може бути призначений тип значення "Документ". У цьому випадку значення константи буде являти собою посилання на один з існуючих в підсистемі 1С: Бухгалтерія документів.

Об’єкти метаданих, які можуть утворювати типи значень інших об'єктів метаданих, в підсистемі 1С: Бухгалтерія називаються типоутворюючими об'єктами метаданих. Такими об'єктами в підсистемі є: довідники, документи, перерахування, бухгалтерські рахунки, плани рахунків, види субконто, види розрахунків, календарі.

Необхідно звернути увагу , що типоутворюючі об'єкти метаданих утворюють тип значення відразу після створення в Конфігураторі об'єкта любого з таких типів. Наприклад, коли в Конфігураторі створюється новий довідник, те в списку типів значень з'являється найменування створеного довідника. Такий тип значення може бути привласнений кожному з типізованих об'єктів метаданих , що типізуються.

1.3 Опис понять (об'єктів) "1 С: Бухгалтерія 7.7"

Для роботи з постійною і умовно постійною інформацією в підсистемі використовуються об'єкти типу "Константа". Найчастіше використовують такі константи, як "Найменування підприємства", "Ставу ПДВ", "ПІБ головного бухгалтера" та ін.

У підсистемі може бути описана необмежена кількість констант. На етапі конфігурації задаться список констант і описуються їх характеристики. Константи можуть мати ознаку періодичності для відстежування історії зміни значення константи.

Для роботи з постійною і умовно постійною інформацією з деякою безліччю значень в підсистемі використовуються об'єкти типу "Довідник".

Зазвичай довідниками є списки матеріалів, товарів, організацій, валют, співробітників та ін.

Механізм підтримки довідників дозволяє спроектувати і підтримувати самі різні довідники. На етапі конфігурації можна описати, які властивості має кожен конкретний довідник. До властивостей, що настроюються, відносяться, наприклад, довжина і тип коду, кількість рівнів, підтримка унікальності кодів, набір реквізитів довідника.

Окрім коду і найменування, механізм роботи з довідниками дозволяє створювати набір реквізитів для зберігання будь-якої додаткової інформації про елемент довідника. Для реквізитів довідника можлива вказівка типу "Періодичний" для відстежування історії зміни значень реквізитів.

Для кожного довідника може бути задані декілька форм перегляду і редагування.

Вікно довідника, в загальному випадку, є таблицею, набір граф якої повністю визначається конкретною конфігурацією. Якщо це не змінено в конкретній конфігурації, таблиця містить мінімум дві графи - код і найменування елементу довідника.

Склад і взаємне розташування граф, що відображуються у формі довідника, можуть розрізнятися для різних режимів роботи з довідником. Тобто конфігурація може пропонувати декілька візуальних представлень одного і того ж довідника.

Якщо довідник має ієрархічну структуру, вікно справоч-ника може також містити дерево груп. Взаємне розташування дерева груп і таблиці, взагалі кажучи, може бути абсолютно довільним, проте найчастіше їх розташовують поруч і задають однаковий розмір по вертикалі.

Використання довідників дозволяє виключити неоднознач-ность при заповненні тих або інших реквізитів документів або дру-гих довідників. Наприклад, якщо в рахунку вимагається вводити наиме-нование організації-клієнта, вибір елементу з довідника клієнтів дозволить уникнути помилкового введення найменування різними кінцевими користувачами (продавцями).

Якщо це не заборонено в конкретній конфігурації (для конкретного користувача), довідник може редагуватися в процесі роботи - можуть вводитися нові записи, редагуватися або віддалятися існуючі.

Робота з довідниками може здійснюватися в двох режимах: режим перегляду і редагування і режим вибору елементу довідника.

У режимі перегляду і редагування форма довідника відкривається за допомогою головного меню програми, натисненням кнопки панелі інструментів, натисненням кнопки іншої форми або каки-ми-либо іншими діями, якщо це обумовлено конфігурацією завдання. Підсистема 1С:Предприятие дозволяє організувати многоуровне-вые довідники до 10 рівнів вкладеності. Використання багато-рівневих довідників дозволяє організувати услов-но-постоянную інформацію і класифікатори з потрібною мірою деталізації, а також організувати ведення багаторівневого аналітичного обліку по рахунках.

Підсистема 1С:Предприятие має механізм підтримки подчинен-ных довідників. Такий механізм дозволяє зв'язати між собою елементи різних довідників : організації і договори з ними, товари і одиниці їх виміру, і так далі. У підлеглого довідника кожен елемент пов'язаний з конкретним елементом справоч-ника-власника. При роботі у вікні підпорядкованого довідника набір елементів, що переглядаються, визначається поточним елементом довідника-власника. Наприклад, якщо у вікні довідника організацій курсор встановлений на конкретному елементі довідника (конкретної організації), то в підлеглому йому довіднику договорів будуть виведені тільки договори поточної організації.

Для опису супідрядних сутей можна використовувати не многоуровневость довідника, а підлеглість довідників. В цьому випадку в підпорядкованому довіднику кожен об'єкт відноситься до певного об'єкту довідника-власника.

У конкретній конфігурації створюється необхідна кількість довідників, для зберігання даних про об'єкти, використовувані при автоматизації цієї предметної області. Наприклад, це можуть бути довідники "Організації", "Товари", "Співробітники" і т. д.

Перерахування використовуються в підсистемі 1С:Предприятие для опису постійних наборів значень, що не змінюються для конкретної конфігурації.

На етапі конфігурації можна описати практично необмежену кількість видів перерахувань. На відміну від довідника, значення перерахувань задаються на етапі конфігурації, і не можуть бути змінені на етапі виконання.

Типовими прикладами перерахувань є види оплати (готівкова, безготівкова, бартер), статус клієнта (постійний, разовий).

Однією з головних особливостей перерахувань є те, що конфігурація сама використовує існуючі значення перерахувань. Наприклад, алгоритм конфігурації може бути орієнтований на те, що кожен клієнт має один з двох статусів - або "постійний", або "разовий", в цьому випадку вказівка статусу клієнта виконується шляхом вибору одного зі значень перерахування. Для довідників конфігурація зазвичай не використовує конкретних значень (наприклад, найменування товарів або організацій).

Документи призначені для зберігання основної інформації про усі події, що відбуваються на підприємстві, і, зрозуміло, що мають сенс з точки зору економіки. За допомогою документів відбиваються і платежі з розрахункового рахунку, і операції але касі, і кадрові переміщення, і рухи по складу, і інші подібні події.

В процесі конфігурації настроюється довільна кількість видів документів. Типовими прикладами видів документів є такі документи, як "Платіжне доручення", "Рахунок", "Прибуткова накладна", "Витратна накладна", "Накладна на внутрішнє переміщення", "Прибутковий касовий ордер" і так далі. Кожен вид документу призначений для віддзеркалення свого типу подій. Це визначає його структуру і властивості, які описуються в конфігурації.

Кожен вид документу може мати необмежену кількість реквізитів в шапці і в багаторядковій частині. Для документу створюється форма введення - екранний діалог. При налаштуванні для документу задаються також загальні характеристики: довжина номера документу, умови підтримки унікальності номерів і інші. Усі документи характеризуються номером, датою і часом.

Підсистема автоматично підтримує журнали перехресних посилань але документам.

Документи грають центральну роль для основних механізмів, що реалізовуються компонентами підсистеми. Усі документи (незалежно від виду) утворюють єдину послідовність. Фактично, ця послідовність відбиває послідовність подій - так, як вони відбувалися реально. Усередині дати послідовність документів визначається їх часом, при цьому час документу є не стільки засобом віддзеркалення реального (астрономічного) часу введення документу, скільки засобом, що дозволяє чітко упорядкувати документи усередині однієї дати. Дані, що вводяться в документ (реквізити документу), зазвичай містять інформацію про подію, що сталася, : наприклад, в накладній - інформацію про те, з якого складу, яких товарів і скільки відвантажено; у наказі про прийом на роботу - інформацію про співробітника, оклад, інші відомості. Окрім власне записи, для документу дуже важливою властивістю є його проведення. При проведенні документ може відбити зафіксовану ним подію в механізмах, що реалізовуються компонентами. Наприклад, якщо встановлена компонента "Бухгалтерський облік", документ може записати бухгалтерську операцію, відбивши у вигляді проводок в бухгалтерському обліку інформацію, що міститься в документі.

Модуль документу є програмою на вбудованій мові підсистеми 1С:Предприятие. На відміну від модуля форми, він має декілька особливостей. Модуль документу викликається для виконання при проведенні документу, при цьому виконується зумовлена процедура ОбробкаПроведення. Тільки з модуля документу можна змінювати регістри, періодичні реквізити довідників (для яких включена властивість "Змінюється документами") і журнали розрахунків. Усі ці зміни виконуються засобами вбудованої мови.

Також тільки з модуля документів можна формувати операції і проводки операцій. Проводки викликають зміни в бухгалтерських підсумках.

Для зміни регістрів при виконанні модуля документу створюються особливі записи, звані рухами регістрів. Ці записи вказують: як в результаті проведення документу повинні змінитися звідні залишки або обороти, що зберігаються в регістрах.

Документ "пам'ятає" про ті зміни, які він виконав в регістрах, довідниках, журналах розрахунків і бухгалтерських операціях. При видаленні документу або відміні його проведення (команда "Зробити документ непроведеним" в меню "Дії" головного меню підсистеми 1С:Предприятие) виконані документом зміни будуть коректно видалені. Для редагування модуля документу використовується текстовий редактор.

При роботі в режимі "1 С:Предприятие" для кожної введеної в метаданних послідовності документів підсистема автоматично підтримуватиме межу послідовності. Межею послідовності виступатиме позиція документу. При послідовному проведенні документів, що входять в цю послідовність, межа послідовності встановлюватиметься на кожен знову проведений документ. Проте, якщо проводитиметься документ, що відноситься до цієї послідовності, але розташований пізніше за інший проведений документ, що відноситься до тієї ж послідовності і знаходить після поточної межі послідовності, то межа послідовності зрушуватися не буде, оскільки порушується послідовність проведення документів. Ця ситуація може бути проаналізована алгоритмом проведення документу.

При проведенні документів заднім числом, а також відміні проведення або видаленні документів, якщо віддаляються або записуються рухи регістрів або проводки по рахунках, вказаних як що впливають на цю послідовність, межа послідовності відсовується на момент зміненого документу.

Таким чином, межа послідовність просуватиметься вперед при послідовному проведенні документів, що відносяться до цієї послідовності, і відсовуватиметься назад при зміні регістрів, що заднім числом відносяться до цієї послідовності рухів, і проводок.

У режимі перерахунку документів (викликається вибором пункту "Проведення документів" з меню "Операції" головного меню програми) існує спеціальна можливість відновлення послідовності проведення документів. При це використанні підсистема автоматично виконує перепроведение усіх документів, що відносяться до цієї послідовності від межі послідовності, до вказаного моменту.

Режим відновлення послідовності дозволяє автоматично виконати перепроведение усіх документів, що відносяться до послідовності від поточної позиції межі послідовності, до вказаного моменту.

Відновлення послідовностей може виконуватися тільки в монопольному режимі, оскільки підсистема повинна гарантувати незмінність підсумків на момент перепроведения документів.

Якщо в підсистемі встановлена компонента "Бухгалтерський облік" і в структурі метаданих існує хоч би один план рахунків, в дерево метаданих на гілку "Документи" додається зумовлений документ "Операція", призначений для введення інформації про господарські операції.

Призначення цього виду документів буде коротко викладено нижче. Для введення інформації про господарські операції в підсистемі використовується спеціальний об'єкт метаданих - "Операція". Він дозволяє занести в систему інформацію про господарську операцію і зафіксувати дату і час здійснення операції, суму операції, і деякі додаткові відомості, склад яких можна визначити в Конфігураторі. Операції можуть вводиться в систему автоматично на основі документів або вручну.

На основі документу операція вводиться шляхом введення відповідного документу : алгоритм формування операції для конкретного документу має бути записаний в модулі документу. Усі необхідні реквізити операції в цьому випадку заповнюються автоматично.

Якщо операція вводиться користувачем "вручну", підсистема 1С:Предприятие автоматично створює документ "Операція" і відкриває для редагування форму операції. В цьому випадку усі реквізити операції користувач вводить самостійно. Для введення таких операції призначений документ "Операція".

Документ "Операція" має особливі властивості. На відміну від інших об'єктів метаданих, його структура не редагується. Структурою цього документу є структура об'єкту метаданих "Операція". На відміну від об'єктів метаданих типу "Документ", формою документу "Операція" є форма операції. Окрім цього, документу "Операція" не має форми списку.

Для редагування властивостей документу "Операція" використовується вікно редагування "Документ Операція", який можна викликати подвійним клацанням миші на ключовому слові "Операція". Властивості, які редагуються в цьому вікні, співпадають з аналогічними властивостями об'єктів метаданих типу "Документ".

Слід звернути увагу, що журнал документів, який буде вказаний для роботи з документами типу "Операція", при роботі з системою міститиме тільки операції, введені користувачем "вручну". Для доступу до усього списку операцій - і сформованих автоматично, і введених вручну - слід використовувати журнал операцій.

Журнали документів призначені для перегляду документів. Кожен вид документу може бути віднесений до певного журналу. Сам журнал документів не додає нових даних в систему, а служить тільки як засіб перегляду списку документів одного або декількох видів.

Наприклад, може бути створений журнал "Складські документи", який міститиме усі прибуткові накладні і накладні на внутрішнє переміщення.

Для журналу можуть бути визначені графи журналу, для зручності перегляду реквізитів різних видів документів, віднесених до цього журналу. Для журналу може бути описані декілька форм його візуального представлення.

Для опису звітів і процедур довільної обробки на етапі конфігурації може бути створена необмежена кількість форм звітів. Кожна форма має свій діалог налаштування, який дозволяє визначити набір параметрів формування звітів. Наприклад, для видачі складської довідки - вибрати конкретний склад.

Алгоритм отримання звіту описується з використанням вбудованої мови, при цьому може бути задіяна вбудована мова запитів. Для виведення звітів може бути використаний як текстовий формат, так і спеціалізований табличний формат звітів.

Підсистема також підтримує можливість розробки зовнішніх звітів (обробок), що зберігаються не в самій конфігурації, а в окремих файлах.

1.4 Компонента "Бухгалтерський облік"

Бухгалтерський облік грунтується на таких поняттях, як рахунки, субрахунки, об'єкти аналітичного обліку. Основним поняттям компоненти "Бухгалтерський облік" є рахунок. Рахунок має ряд властивостей - він може бути валютним, містити суб-рахунку, мати об'єкти аналітичного обліку і т. д. Усі рахунки зібрані в план рахунків. В той же час, план рахунків - цей засіб, що дозволяє настроювати бухгалтерський облік на вимоги конкретного підприємства.

При налаштуванні планів рахунків в конфігурації визначаються можливості ведення бухгалтерського обліку. Чи буде використаний тільки синтетичний облік, або ж знадобиться ведення аналітичного обліку, а також валютного або кількісного обліку - усі ці можливості задаються при конфігурації плану рахунків. Оскільки основним елементом плану рахунків є рахунок, то при додаванні нових можливостей обліку він придбаває нові властивості.

При введенні самих рахунків (у конфігурації або в інформаційній базі) в плані рахунків задається спосіб ведення бухгалтерського обліку по кожному рахунку: наявність субрахунків, ведення валютного обліку, ведення аналітичного і кількісного обліку.

У компоненті "Бухгалтерський облік" властивості бухгалтерських рахунків можуть гнучко настроюватися залежно від прийнятої підсистеми обліку в конкретній країні і на конкретному типі підприємств.

Передусім, може підтримуватися одночасно декілька планів рахунків, кожен з яких може мати специфічні властивості. Для плану рахунків задається довжина коду рахунку і кількість рівнів субрахунків, а також кількість знаків в субрахунку кожного рівня. Для рахунків настроюються додаткові реквізити, а також форми перегляду списку і редагування рахунків.

Бухгалтерські рахунки є основою підсистеми бухгалтерських підсумків компоненти "Бухгалтерський облік". При їх налаштуванні задаються властивості додаткових розрізів обліку - валютна, аналітична і кількісна.

Компонента "Бухгалтерський облік" підтримує багатовимірний і багаторівневий аналітичний облік.

Крім того, настроюється можливість використання роздільника обліку. Роздільник обліку дозволяє вести облік незалежно по декількох організаціях в одній інформаційній базі.

Важливою особливістю бухгалтерських рахунків є можливість створення об'єктів як в конфігурації, так і в самій інформаційній базі. Введення конкретних рахунків в конфігурацію доцільне у тому випадку, якщо поведінка самої конфігурації вимагає обов'язкової наявності самих рахунків або конкретних властивостей цих рахунків.

Наявність рахунків дозволяє отримувати узагальнювальну інформацію про засоби підприємства в бухгалтерському обліку. Для більшої деталізації отримуваної інформації використовуються субрахунки. Так, наприклад, рахунок 68 може містити субрахунки 68.1, 68.11 і т. д. Це найпростіший приклад субрахунку, використовуваний зазвичай в бухгалтерському обліку. Можна сказати, що в даному випадку план рахунків має дво-рівневу структуру, де верхнім рівнем є рахунок 68, усі підлеглі йому субрахунки знаходяться на нижньому, другому рівні. У підсистемі 1С:Предприятие можливе ведення субрахунків з більш складною структурою: у субрахунку може, у свою чергу, бути свій "суб-субрахунок" і так далі.

Довжина рахунку і підлеглих йому субрахунків може бути різна і визначається на етапі конфігурації підсистеми.

Як правило, рахунки, введені в план рахунків, використовуються для складання балансу підприємства і інших стандартних бухгалтерських звітів. Проте, в деяких випадках на підприємствах потрібно використання допоміжних рахунків, які не повинні потрапляти в баланс. Такі рахунки називаються забалансовими. Для позначення забалансових рахунків в 1С:Предприятии використовується спеціальна ознака, яка стає у бухгалтерського рахунку при завданні його властивостей.

Забалансові рахунки не повинні кореспондувати з основними рахунками, т. е. тими, на основі яких формуються підсумкові дані для балансу.

Рахунки можуть бути активними, пасивними або активно-пасивними. Ця ознака використовується в підсистемі для виявлення помилкових ситуацій. Так, наприклад, активний рахунок повинен мати дебетовий залишок, пасивний, - кредитовий. Якщо рахунок активно-пасивний, то він може мати як дебетовий, так і кредитовий залишок. Для отримання розгорнутого сальдо по активно-пасивних рахунках слід організовувати аналітичний облік або вести облік на субрахунках такого рахунку.

Поняття "забалансового" рахунку в 1С:Предприятии ширше, ніж в традиційному бухгалтерському обліку. Так, окрім забалансових рахунків, визначених в "Плані рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємств", 1С:Предприятие позво-ляет вводити "забалансові" рахунки, які називаються допоміжними або робочими.

Такі рахунки зазвичай використовуються для допоміжних цілей, наприклад, для зберігання суми неоподатковуваного доходу працівника (він використовується при розрахунку зарплати) або обліку пробігу автомобілів. Також, на такому забалансовому рахунку можна вести облік підприємств-боржників, при цьому завжди можна проглянути список боржників, навіть якщо борги вже списані в збитки підприємства.

Види субконто є спеціальними об'єктами, підтримуваними компонентою "Бухгалтерський облік", для ведення аналітичного обліку по рахунках бухгалтерського обліку. Термін субконто використовується для позначення набору значень, використовуваних для ведення аналітичного обліку по рахунку. Субконто можуть виступати основні засоби, організації, товари і інші набори об'єктів, як реально існуючих, так і абстрактних. Наприклад, субконто можуть бути види бюджетів - федеральний, територіальний, місцевий.

Вид субконто ідентифікує сукупність об'єктів конкретного типу, які надалі можуть використовуватися для ведення аналітичного обліку. Сам по собі вид субконто не описує яких або даних, що зберігаються, в підсистемі 1С:Предприятие. При його налаштуванні вказується один з існуючих типів даних, який визначатиме набір значень субконто цього виду, - звичайно це довідник або перерахування. Наприклад, вид субконто "Товари" матиме тип "Довідник.Номенклатура".

Створені види субконто вказуються для налаштування аналітичного обліку по рахунках. Для кожного рахунку допускається використання до 5 видів субконто, що дозволяє вести багатовимірний аналітичний облік. Ведення багаторівневого аналітичного обліку реалізується шляхом використання багаторівневих довідників.

Віддзеркалення рухів засобів в бухгалтерському обліку записується у вигляді операцій і проводок. Операція є повним віддзеркаленням в бухгалтерському обліку господарської операції, що сталася на підприємстві.

Операція може містити декілька проводок. Проводки не існують окремо від операцій. Кожна проводка належить одній і тільки одній операції. Операція, у свою чергу, завжди належить документу, причому у документу може бути тільки одна операція. Сама операція може записуватися при записі документу або у момент проведення, але проводки по документу формуються тільки при його проведенні. Крім того, для забезпечення ручного введення операцій існує спеціальний вид документу "Операція", який не має власних даних, а використовується тільки в якості "носія" операції, введеної вручну. Порядок віддзеркалення проводок в бухгалтерському обліку визначається послідовністю документів, яким належать операції.

У конфігурації описуються різні властивості операцій і проводок. І для операції, і для проводок можуть бути задані додаткові реквізити. Підсистема 1С:Прсдприятие має тільки один об'єкт метаданих "Дроту". Об'єктами даних цього типу будуть введені в систему проводки.

Структура проводки значною мірою залежить від налаштувань параметрів обліку. Її можна умовно розділити на 2 складові.

Постійна частина структури проводки містить ряд реквізитів, які є присутніми завжди, незалежно від налаштування різних типів обліку. До таких реквізитів відносяться кореспондуючі рахунки (рахунок дебету проводки і рахунок кредиту проводки) і сума проводки.Змінна частина структури визначається налаштуваннями різних ознак обліку (аналітичний, кількісний, валютний), які виконуються при редагуванні властивостей планів рахунків. До таких реквізитів відносяться: субконто (до 5-ти на кожного з кореспондуючих рахунків), валюта і сума у валюті, кількість проводки.

Необхідно врахувати, що використання конкретних реквізитів із змінної частини структури проводки, у свою чергу, залежить від використовуваних кореспондуючих рахунків. Наприклад, якщо в проводці використані кореспондуючі рахунки, для яких не встановлено кількісного обліку, то відповідний реквізит проводки заповнювати буде не можна. Це ж справедливо і для субконто і для виду валюти і суми у валюті.

Окрім цього, при редагуванні властивостей проводки можна створити набір додаткових реквізитів для зберігання будь-якої додаткової інформації про проводку. Як правило, використання цих реквізитів не залежить від налаштувань параметрів обліку.Проводки, як об'єкти даних, можуть існувати тільки "усередині" операції. Форма операції містить табличну частину, яка призначена для редагування проводок, що входять в операцію. Властивості проводки редагуються у вікні редагування "Дроту".

1.5 Основні правила обліку основних засобів і нематеріальних активів і порядок розрахунку сум амортизації

Ведення обліку основних засобів і нематеріальних активів повинне спиратися на законодавчу базу і порядок обліку цих активів. Будь-яке порушення або халатність може привести до штрафних санкцій і інших заходів, украй небажаних для підприємства. Тому не приділити увагу цьому питанню просто не можна. До того ж програма, автоматизуючи цей процес, зобов'язана чітко дотримувати і дотримуватися певних правил, зводячи вірогідність помилки до мінімуму. Нижче приведені основні правила обліку, правила визначення вартості, порядок і методи нарахування амортизації, формули для розрахунку терміну корисної дії активів і інші аспекти, які необхідно обов'язково взяти до уваги при розробці нашої системи.

Облік прибутків і витрат і господарських операцій ведеться індивідуальними підприємцями шляхом фіксації в Книзі обліку прибутків і витрат і господарських операцій індивідуального підприємця операцій про отримані прибутки і зроблені витрати у момент їх здійснення на основі первинних документів позиційним способом.

У Книзі обліку відбиваються майнове положення індивідуального підприємця, а також результати підприємницької діяльності за податковий період.

Облік прибутків і витрат і господарських операцій ведеться у валюті України - в гривнях.

Записи в Книзі обліку з валютних рахунків, а також по операціях в іноземній валюті робляться в гривнях в сумах, визначуваних шляхом перерахунку іноземної валюти по курсу Національного банку, встановленому на дату фактичного отримання доходу (на дату фактичного здійснення витрати).

Документування фактів підприємницької діяльності, ведення Книги обліку здійснюється російською мовою.

Індивідуальні підприємці ведуть облік прибутків і витрат і господарських операцій у відповідних розділах Книги обліку. Облік отриманих прибутків, зроблених витрат і господарських операцій ведеться індивідуальним підприємцем в одній Книзі обліку окремо з кожного з видів здійснюваної підприємницької діяльності.

Книга обліку призначена для узагальнення, систематизації і накопичення інформації, що міститься в прийнятих до обліку первинних облікових документах.

Книга обліку може вестися як на паперових носіях, так і в електронному вигляді. При веденні Книги обліку в електронному вигляді індивідуальні підприємці зобов'язані після закінчення податкового періоду вивести її паперові носії.

При зберіганні Книги обліку індивідуальним підприємцем повинен забезпечуватися її захист від несанкціонованих виправлень.

Виправлення помилок в Книзі обліку має бути обгрунтоване і підтверджене підписом індивідуального підприємця з вказівкою дати виправлення.

Виконання господарських операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, повинне підтверджуватися первинними обліковими документами.

До основних засобів відноситься частина майна, використовуваного в якості засобів праці для виготовлення і реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг), тобто майно індивідуального підприємця, безпосередньо використовуване їм в процесі здійснення підприємницької діяльності.

Основні засоби як елемент виробництва відрізняють дві особливості. По-перше, вони багаторазово беруть участь в процесі виробництва і переносять свою вартість на знову створений продукт частями у міру їх зношування у формі амортизаційних відрахувань. По-друге, процес їх відтворення носить тривалий і поступовий характер, що припускає наявність в діяльності підприємства особливого процесу - процесу капіталовкладень. Ці особливості основних засобів знаходять віддзеркалення, як в з оцінці, так і в організації бухгалтерського обліку.

Для прийняття до бухгалтерського обліку активів в якості основних засобів потрібне одноразове виконання наступних умов :

А) використання у виробництві товарів, при виконанні робіт або наданні послуг або для потреб управління організацією;

Б) використання впродовж тривалого часу, тобто терміну корисного використання тривалістю понад 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців;

В) організацією не передбачається наступний перепродаж цих активів;

Г) здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) в майбутньому;

Терміном корисного використання є період, в течії якого використання об'єкту основних засобів приносить дохід організації. Для окремих груп основних засобів термін корисного використання визначається виходячи з кількості продукції, очікуваної до отримання в результаті використання цього об'єкту.

Не відносяться до основних засобів для цілей бухгалтерського обліку :

А) машини, устаткування і інші аналогічні предмети, що числяться як готові вироби на складах організацій-виробників, як товари - на складах організацій, що здійснюють торговельну діяльність;

Б) предмети, здані в монтаж або підлягаючі монтажу, знаходяться в дорозі;

В) капітальні і фінансові вкладення. Основні засоби

Одиницею бухгалтерського обліку основних засобів є інвентарний об'єкт. Інвентарним об'єктом основних засобів визнається об'єкт з усіма пристосуваннями і приладдям або окремий конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, або ж відособлений комплекс конструктивно зчленованих предметів, що є єдиним цілим і призначених для виконання певної роботи. Комплекс конструктивно зчленованих предметів - це один або декілька предметів одного або різного призначення, що мають загальні пристосування і приладдя, загальне управління, змонтованих на одному фундаменті, внаслідок чого кожен предмет, що входить в комплекс, може виконувати свої функції тільки у складі комплексу, а не самостійно.

У разі наявності у одного об'єкту декількох частин, що мають різний термін корисного використання, кожна така частина враховується як самостійний інвентарний об'єкт.

Необхідною умовою правильного обліку основних засобів є єдиний принцип їх оцінки. У бухгалтерському обліку основні засоби оцінюються за первинною, відновною і залишковою вартістю.

Первинна вартість основного засобу, що амортизується, придбаного для здійснення підприємницької діяльності по операціях, оподатковуваних ПДВ, визначається як сума витрат на його придбання, споруду, виготовлення, доставку і доведення до стану, в якому воно придатне для використання, за винятком суми ПДВ і сум податків, що враховуються у складі витрат відповідно до НК.

Вартість об'єктів основних засобів, створених самим індивідуальним підприємцем для цілей здійснення підприємницької діяльності, визначається як сума фактичних витрат на їх створення (у тому числі матеріальних витрат, витрат на послуги сторонніх організацій).

Первинною вартістю основних засобів, придбаних за договором міни, визнається ринкова вартість обмінюваного майна. Первинна вартість основних засобів змінюється у випадках добудови, дообладнання, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння.

До робіт по добудові, дообладнанню відносяться роботи, викликані зміною технологічного або службового призначення устаткування, будівлі, споруди або іншого об'єкту основних засобів, що амортизуються, підвищеними навантаженнями і (чи) іншими новими якостями.

До реконструкції відноситься перевлаштування існуючих об'єктів основних засобів, пов'язане з вдосконаленням виробництва і підвищенням його техніко, - економічних показників.

До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по підвищенню технико - економічних показників основних засобів або їх окремих частин на основі впровадження передової техніки і технології, механізації і автоматизації виробництва, модернізації і заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.

Зміна в обліку первинної вартості основних засобів в інших випадках, у тому числі шляхом індексації або прямого перерахунку (переоцінки) за ринковими цінами, не робиться.

Актив, прийнятий до бухгалтерського обліку в якості інвентарного об'єкту основних засобів, оцінюється за первинною вартістю. Дані по визнанню первинної вартості для різних способів вступу представимо у вигляді таблиці 1.5.1.

Таблиця 1.5.1

Визнання первинної вартості для різних способів вступу основних засобів в організацію

Відновна вартість дорівнює сумі витрат на їх відтворення на момент переоцінки, яка проводиться за рішенням Уряду. На період збереження високих темпів інфляції робиться щорічна переоцінка балансової вартості основних засобів. Після переоцінки основних засобів відновна вартість використовується в обліку як первинна, і нарахування зносу (амортизації) робиться з відновної вартості.

Залишкова вартість основних засобів дорівнює різниці між балансовою вартістю основних засобів і сумою їх зносу.

До нематеріальних активів, безпосередньо використовуваних в процесі здійснення підприємницької діяльності при виготовленні товарів (виконанні робіт, наданні послуг) впродовж тривалого часу (тривалістю понад 12-ть місяців), відносяться придбані і (чи) створені індивідуальним підприємцем результати інтелектуальної діяльності і інші об'єкти інтелектуальної власності (виняткові права на них).

При цьому для визнання нематеріального активу потрібна наявність здатності приносити індивідуальному підприємцеві економічні вигоди (дохід), а також наявність належно оформлених документів, що підтверджують існування самого нематеріального активу і (чи) виняткового права у індивідуального підприємця на результати інтелектуальної діяльності (у тому числі патенти, свідчення, інші охоронні документи, договір поступки (придбання) патенту, товарного знаку).

До нематеріальних активів, зокрема, відносяться:

1) виняткове право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;

2) виняткове право автора і іншого правовласника на використання програми для електронної обчислювальної машини, бази даних;

3) виняткове право автора або іншого правовласника на використання топології інтегральних мікросхем;

4) виняткове право на товарний знак, знак обслуговування, найменування місця походження товарів і фірмове найменування;

5) виняткове право патентовласника на селекційні досягнення;

6) володіння "ноу-хау", секретною формулою або процесом, інформацією відносно промислового, комерційного або наукового досвіду.

Нематеріальні активи підрозділяють на об'єкти інтелектуальної власності, ділову репутацію і організаційні витрати. (див. малюнок 1.5.1)

Мал. 1.5.1 Види нематеріальних активів

Об'єкти інтелектуальної власності можна класифікувати таким чином: (див. малюнок 1.5.2)

1) виняткове право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;

2) виняткове авторське право на програми для ЕОМ, бази даних;

3) виняткове право автора або іншого правовласника на топології інтегральних мікросхем;

4) виняткове право власника на товарний знак і знак обслуговування, найменування місця походження;

5) виняткове право патентовласника на секційні досягнення;

Мал. 1.5.2 Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

Під діловою репутацією розуміється різниця між покупною ціною організації ( як придбаного майнового комплексу в цілому) і вартістю по бухгалтерському балансу усіх її активів і зобов'язань. В якості окремого інвентарного об'єкту нематеріальних активів враховується позитивна різниця, яка розглядається як надбавка до ціни, що сплачується покупцем в очікуванні будующих економічних вигод.

Організаційні витрати - це витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи, визнані відповідно до засновницьких документів частиною вкладу учасників (засновників) в статутний (складовий) капітал.

Необхідною умовою правильного обліку нематеріальних активів є єдиний принцип їх оцінки. Під оцінкою розуміється вартісна характеристика об'єкту бухгалтерського обліку.

Відносно нематеріальних активів нині застосовуються два види оцінки: первинна і залишкова.

Первинна вартість нематеріальних активів, що амортизуються, визначається як сума витрат на їх придбання (створення) і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання, за винятком суми ПДВ і сум податків, що враховуються у складі витрат відповідно до податкового кодексу.

Залишкова вартість нематеріальних активів - це первинна вартість за мінусом нарахованої амортизації.

Вартість нематеріальних активів, створених самим індивідуальним підприємцем для цілей здійснення підприємницької діяльності, визначається як сума фактичних витрат на їх створення, виготовлення (у тому числі матеріальних витрат, витрат на послуги сторонніх організацій, патентні мита, пов'язані з отриманням патентів, свідчень), за винятком сум податків, що враховуються у складі витрат відповідно до податкового кодексу.

До нематеріальних активів не відносяться:

1) що не дали позитивного результату науково - дослідницькі, досвідчено - конструкторські і технологічні роботи;

2) інтелектуальних і ділових якості працівників, їх кваліфікація і здатність до праці.

Прийняття нематеріальних активів до обліку оформляється актом, форма якого аналогічна акту № ОС-1. Для аналітичного обліку використовується картка обліку нематеріальних активів за формою № НМА-1. Вона застосовується для обліку усіх видів нематеріальних активів організації.

Картка ведеться в бухгалтерії на кожен об'єкт. Форма заповнюється в одному екземплярі на основі документу на оприбутковування, прийому-передачі (переміщення) нематеріальних активів і іншої документації. У картці вказується сума амортизації, яка обчислюється щомісячно по нормах, розрахованих виходячи з первинної вартості і терміну корисного використання.

У розділі "Коротка характеристика об'єкту нематеріальних активів" записуються тільки основні показники об'єкту, виключаючи дублювання даних технічної документації, наявної в організації на цей об'єкт.

При вибутті нематеріального активу оформляється акт на списання за формою, прийнятою для основних засобів (форма № ОС-4).

Синтетичний облік нематеріальних активів ведеться на рахунках 04 "нематеріальні активи " і 05 "Амортизація нематеріальних активів". Незалежно від способу вступу в організацію первинна вартість об'єкту формується по дебету рахунку 08 "Вкладень у позаоборотні активи", субрахунок 08.5 "Придбання нематеріальних активів". Прийняття об'єкту нематеріальних активів до бухгалтерського обліку відбивається записом в дебет рахунку 04 "нематеріальні активи" з кредиту субрахунку 08.5 "Придбання нематеріальних активів". Розглянемо основні операції по вступу нематеріальних активів. (див. таблицю 1.5.3)

Таблиця 1.5.3

Операції по вступу нематеріальних активів

Вартість нематеріальних активів, використання яких припинене для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг або для управлінських потреб організації, підлягає списанню. Це може мати місце у зв'язку з припиненням терміну дії патенту, свідоцтва, інших охоронних документів, продажем виняткових прав на результати інтелектуальної діяльності і тому подібне. Одночасно із списанням вартості цих об'єктів підлягає списанню сума накопичених амортизаційних відрахувань, якщо вони враховуються на рахунку 05 "нематеріальних активів".

При вибутті об'єктів нематеріальних активів їх вартість, врахована на рахунку 04 "нематеріальні активи", зменшується на суму нарахованої під час їх використання амортизації (з дебету рахунку 05 "Амортизація нематеріальних активів"). Залишкова вартість вибулих об'єктів списується з рахунку 04 "нематеріальні активи" на рахунок 91 "Інші прибутки і витрати".

Для документального оформлення операцій вступу і вибуття основних засобів використовуються уніфіковані форми первинних документів. Акт про прийом-передачу об'єктів основних засобів (окрім будівель, споруд) № ОС-1 застосовується для оформлення і обліку операцій прийому, прийому передачі окремих об'єктів основних засобів в організації або між організаціями для:

А) включення об'єктів до складу основних засобів і обліку їх введення в експлуатацію (для об'єктів, що не вимагають монтажу, - у момент придбання, для об'єктів, що вимагають монтажу, - після прийому їх з монтажу і здачі в експлуатацію), що поступили по договорах купівлі-продажу, міни майна, дарування, фінансової оренди (якщо об'єкт основних засобів знаходиться на балансі лізингоотримувача) та ін.;

Б) вибуття об'єктів із складу основних засобів при передачі (продажу, міні і ін.) іншої організації.

Прийом-передача об'єкту між організаціями для включення до складу основних засобів для організації одержувача або вибуття його із складу основних засобів для організації здавальника оформляється загальними документами за формою №ОС-1, який затверджується керівниками організації-одержувача і організації-здавальника.

Акт про прийом-передачу груп об'єктів основних засобів № ОС-1б застосовується для оформлення і обліку операцій прийому, прийому-передачі груп об'єктів основних засобів в організації і між організаціями для:

А) включення груп однорідних об'єктів до складу основних засобів і обліку їх введення в експлуатацію, що поступили по договорах купівлі-продажу, міни майна, дарування та ін.;

Б) вибуття груп однорідних об'єктів із складу основних засобів при їх передачі (продажу, міні і ін.) іншої організації.

Прийом-передача об'єктів між організаціями для включення їх до складу основних засобів для організації-одержувача або вибуття їх із складу основних засобів для організації-здавальника оформляється загальними документами за формою №ОС-1б, який затверджується керівниками організації-одержувача і організації-здавальника.

Акт про списання об'єкту основних засобів (окрім автотранспортних) №ОС-4 застосовується для оформлення і обліку об'єкту основних засобів, що прийшов в непридатність.

Для синтетичного обліку основних засобів використовуються наступні балансові рахунки: 01 "Основні засоби", 03 "Прибуткові вкладення в матеріальні цінності", 02 "Амортизація основних засобів". Крім того, для узагальнення інформації про основних засобів використовуються наступні забалансові рахунки: 001 "Орендовані основні засоби", 010 "Знос основних засобів", 011 "Основні засоби, здані в оренду". Віддзеркалення в обліку вступу основних засобів залежить від того, яким чином вони придбані. Найчастіше основні засоби купуються або вводяться в експлуатацію закінченим будівництвом. У панові рахунків для обліку цих витрат (довгострокові інвестиції) передбачений рахунок 08 "Вкладень у внеоборотные активи", по дебету якого узагальнюються витрати, а з кредиту списується первинна вартість об'єкту при прийнятті його до обліку. Для віддзеркалення витрат по конкретних видах вкладень до рахунку відкриваються субрахунки: 08.1 "Придбання земельних ділянок", 08.2 "Придбання об'єктів природокористування", 08.3 "Будівництво об'єктів основних засобів", 08.4 "Придбання окремих об'єктів основних засобів".

Розглянемо основні операції по формуванню первинної вартості основних засобів. (див. таблицю 1.5.4)

Таблиця 1.5.4

Операції по формуванню первинної вартості основних засобів

Синтетичний облік вибуття (зняття з балансу) основних засобів здійснюється з використанням рахунків 01 "Основні засоби", 02 "Амортизація основних засобів", 03 "Прибуткові вкладення в матеріальні цінності", 91 "Інші прибутки і витрати" і 99 "Прибули і збитки".

В усіх випадках вибуття основних засобів спочатку сума нарахованої амортизації списується в кредит рахунку 01. Подальші записи в регістрах обліку залежать від варіанту вибуття. (див. таблицю 1.5.5)

Таблиця 1.5.5

Операції по відходу основних засобів

В процесі діяльності підприємства працюють верстати, машини, устаткування, експлуатуються будівлі і приміщення, переносячи частину своєї вартості на новостворюваний продукт. Вартість основних засобів, що втрачається, переноситься на вартість знову створеного продукту шляхом її включення у витрати виробництва.

Первинна вартість основних засобів з моменту їх введення і до вибуття відбивається в бухгалтерському обліку на активному рахунку 01 "Основні засоби". Тут же відбивається збільшення балансової вартості основних засобів в результаті їх переоцінки. Зменшення первинної (відновною) вартості основних засобі внаслідок їх зносу відбивається відособлено на пасивному регулюючому рахунку 02 "Амортизація основних засобів". Накопичувана на цьому рахунку інформація дозволяє скоректувати первинну (відновну) оцінку основних засобів і визначити їх залишкову вартість на певну дату.

Вартість основних засобів, що втрачається, переноситься на вартість знову створеного продукту шляхом включення у витрати виробництва через механізм, званий амортизацією.

Показники зносу і амортизації основних засобів розрізняються за своїм економічним змістом. Знос відбиває старіння діючих фондів, амортизація - накопичення грошових коштів на їх заміну. Амортизаційні відрахування для цілей бухгалтерського і для цілей податкового обліку розраховуються по-різному. Так для цілей бухгалтерського обліку відрахування розраховуються виходячи з балансової вартості обігових коштів, способу нарахування амортизації і терміну корисного використання (визначуваного підприємством самостійно). Для цілей оподаткування їх нарахування робиться виходячи з балансової вартості основних засобів і єдиних норм амортизаційних відрахувань, причому з використанням тільки лінійного способу нарахування амортизації. Обліковою політикою підприємства може бути визначене рішення про застосування прискореної амортизації активної частини виробничих основних коштів.

2. Техніко-економічне обгрунтування розробки

2.1 Амортизація та методи її нарахування

Інвестиційна функція амортизації передбачає акумулювання в амортизаційному фонді амортизаційних відрахувань як фінансового ресурсу відтворення основних засобів, тобто забезпечення процесу кругообігу засобів праці грошовими засобами, необхідними для їх відтворення. Інвестування може бути як на просте відтворення так і на розширене.

Відтворювальна функція регулює відповідність нарахованої амортизації рівню зношення основних засобів. Вона виникає внаслідок втрачання засобами праці в процесі виробництва своєї вартості і має за ціль забезпечення подальшого процесу виробництва. Відтворювальна функція амортизації повинна враховувати розвиток науково-технічного прогресу, оскільки останній збільшує розрив між фактично перенесеною вартістю на заново створену продукцію та моральним зносом.

Стимулююча функція амортизації проявляється в створенні умов для прискореного оновлення основних засобів. Ця функція базується на тому, що амортизаційний фонд являється власним джерелом грошових засобів підприємства, яке має своє цільове призначення — відтворення основних засобів. Крім цього, на величину нарахованої амортизації зменшується розмір отриманого прибутку, що підлягає оподаткуванню. Стимулююча функція знаходить свій прояв у застосуванні прискорених методів амортизації та наданні державою різного роду податкових пільг. Це дає змогу підприємствам акумулювати в своєму розпорядженні більше грошових ресурсів, що покращує їх фінансове становище та посилити виробничо-технічний потенціал.

Інноваційна функція амортизації забезпечує відтворення засобів праці на новому технічному рівні у відповідності із розвитком науково-технічного прогресу. На сьогоднішній день, реалізація цієї функції вимагає, прискореного кругообігу основних засобів, оскільки за останні роки суттєво зросли темпи розвитку науково-технічного прогресу.

Науково-технічна функція полягає в сприянні розвитку та прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ефективний амортизаційний механізм та раціональна амортизаційна політика забезпечують відтворення основних засобів на новій, більш досконалій основі, що в свою чергу сприяє подальшому розвитку виробничо-технічного потенціалу як окремих підприємств, так і держави в цілому.

Калькуляційна функція полягає у визначенні витрат на виробництво та реалізацію продукції. У собівартість виробленої продукції включається частина вартості засобів праці, яка була втрачена в процесу виробництва цієї продукції.

Податкова функція амортизації реалізовує взаємовідносини підприємств та державної влади з питань розподілу прибутку.

Правильне розуміння економічної природи, концепцій і функцій амортизації та усвідомлення її значення дозволить обґрунтовано вирішувати проблеми, які пов'язані з оцінкою засобів праці, встановленням оптимальних строків використання основних засобів, визначенням методів нарахування амортизації, розробленням норм амортизаційних відрахувань, формуванням та використанням амортизаційного фонду, тобто дозволить проводити ефективну амортизаційну політику.

Балансовий рахунок «Основні засоби», передбачає використання шести методів амортизації. До них належать:

- метод прямолінійного списання;

- метод зменшення залишкової вартості;

- метод прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивний метод;

- виробничий метод;

- метод, передбачений податковим законодавством.

Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види:

- методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися.

Розглянемо особливості використання кожного з методів

Прямолінійний метод:

Прямолінійний метод амортизації за ПБО-7 полягає у тому, що «річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.”

Порядок нарахування амортизації при застосування прямолінійного методу можна подати у вигляді двох простих формул:

Річна сума амортизації визначається так:

де А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

- амортизуюча вартість об’єкту, грн.;

Т – очікуваний період корисного використання об’єкту.

Місячна сума амортизації:

;

де В- місячна сума амортизації, грн.;

А- річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Наприклад:

Комунальним підприємством «Служба Єдиного Замовника» придбано об’єкт основних засобів. Вартість такого об’єкту - 30000 грн. Період корисного використання – 4 роки. Очікується, що цей об’єкт буде мати ліквідаційну вартість, що дорівнює 2000 грн.

В даному випадку вартість об’єкту, що амортизується, основних засобів є вартість, що дорівнює 28000 грн. (30000 грн.-2000 грн.)

Річна норма амортизації – 28000 грн. : 4 роки = 7000 грн.;

щомісячна сума амортизації – 7000 грн. : 12 місяців = 583.33 грн.

Таблиця 2.1.1

Амортизаційні відрахування за 4 роки

Таким чином, при застосуванні прямолінійного методу вартість об’єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його корисного використання. Метод заснований на припущенні, що сума нарахованої амортизації залежить від терміну (тривалості) експлуатації об’єкта основних засобів.

При застосуванні цього методу:

- річна сума амортизації однакова протягом усіх років експлуатації об’єкта;

- сума зносу накопичується рівномірно;

- залишкова вартість об’єкта основних засобів рівномірно зменшується до рівня ліквідаційної вартості.

Недоліком такого методу є те що при його використанні не враховується моральний знос, а також він не дає реальної оцінки виробничої потужності основних засобів в різні роки експлуатації.

Практика показує, що знос об’єкту збільшується в перші роки експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а останні роки експлуатації знос машин знову збільшується. Що стосується морального зносу об’єкту, то також не рівномірний.

Застосування цього методу не завжди відображає повне перенесення вартості основних засобів не створену продукцію, в результаті чого створюється недоамортизована частина вартості основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

Метод зменшення залишкової вартості:

Суть даного методу полягає в визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з залишкової вартості такого об’єкту на початок звітного року чи з початкової вартості по введених на протязі року об’єктам. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів на річну норму амортизації:

Це метод, „за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.”

де А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

- залишкова вартість об’єкта основних засобів, грн.;

- річна норма амортизації, частин.

Річну норму амортизації підприємство визначає самостійно за наступною формулою

де - річна норма амортизації (в частинах);

-термін корисного використання об’єкта основних засобів, років;

-ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

- початкова (залишкова) вартість об’єкта основних засобів, грн..

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості об’єкта основних засобів. В протилежному випадку об’єкт основних засобів буде повністю „замортизований” на протязі року.

Відзначимо, що базою для нарахування амортизації при використанні даного методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації.

Тому, починаючи з дати введення в експлуатацію об'єкта основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений цей об'єкт, базою для нарахування амортизації буде первісна вартість такого об'єкта. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію в липні, то з серпня по грудень (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкта на норму амортизації. З січня наступного звітного року сума амортизації такого об'єкта основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкта на норму амортизації.

Даний метод нарахування амортизації базується на припущенні, що амортизація починає нараховуватися з початку звітного року, хоча практично це буває далеко не завжди. Тому у всіх випадках, коли амортизація нараховується не з початку звітного року, залишкова вартість наприкінці запланованого строку експлуатації не досягає ліквідаційної вартості. У зв'язку з цим, підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації й доамортизувати частину вартості, що залишилася, або ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю.

Наприклад:

Комунальним підприємством «Служба Єдиного Замовника» придбаний об'єкт основних засобів й введений в експлуатацію 01.12.2009 р. Первісна вартість такого об'єкта 30000 грн. Строк корисного використання - 4 роки. Ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів - 3000 грн.

Норма амортизації складе:

1 - (3000 : 30000)1/4 = 1 - 0,5623 = 0,4377.

Застосувавши цю норму, одержимо розрахунок амортизаційних відрахувань у розрізі років:

Таблиця 2.1.2

Розрахунок амортизаційних відрахувань у розрізі років

Метод прискореного зменшення залишкової вартості:

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації в цьому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання. При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна представити як:

де А – річна сума амортизационних відрахувань за рік, грн.;

Са - вартість об'єкта, що амортизується, грн.

Перетворивши дану формулу, одержимо норму амортизації для методу, що розглядається:

Даний метод нарахування амортизації не припускає обов'язкової „наявності” ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці експлуатаційного періоду була не менша його ліквідаційної вартості.

Наприклад:

Комунальним підприємством «Служба Єдиного Замовника» придбаний об'єкт основних засобів. Первісна вартість такого об'єкта - 30000 грн. Строк корисного використання - 6 років. Очікується, що цей об'єкт буде мати ліквідаційну вартість 1200 грн. Норма амортизації складе 0,33 (2:6 років), або 33 % річних. Розрахунок амортизації представлений у табл. 2.1.3.

Таблиця 2.1.3

Розрахунок амортизації

При застосуванні цього методу місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Кумулятивний метод:

Річна сума амортизації в цьому методі визначається як добуток амортизуючої вартості й кумулятивного коефіцієнта:

де — кумулятивний коефіцієнт;

— первісна вартість;

— ліквідаційна вартість.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилась до кінця строку корисного використання об'єкта, на суму чисел років корисного використання цього об'єкта.

Кумулятивний коефіцієнт можна розрахувати по формулі:

де - кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів;

— сума чисел років корисного використання об’єкта основних засобів.

Сума чисел років — це результат сумувування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Наприклад :

Комунальне підприємство «Служба Єдиного Замовника» придбало об'єкт основних засобів первісною вартістю 25000 грн. Строк корисного використання 6 років, ліквідаційна вартість об'єкта - 1500 грн.

Розрахуємо річну суму амортизації кумулятивним методом.

Так як очікуваний строк корисного використання об'єкта основних засобів 6 років, то сума чисел дорівнює:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 = 21.

Кумулятивний коефіцієнт дорівнює:

у перший рік експлуатації - 6/21;

у другий рік експлуатації - 5/21;

у третій рік експлуатації - 4/21;

у четвертий рік експлуатації - 3/21;

у п'ятий рік експлуатації - 2/21;

у шостий рік експлуатації - 1/21.

Виходячи з того, що амортизуюча вартість дорівнює 25000-500=23500(грн.), розрахуємо суму амортизації, табл. 2.1.4

Таблиця 2.1.4

Розрахунок амортизації

Місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Якщо об'єкт введений в експлуатацію в грудні минулого року, а нарахування амортизації почалося в січні поточного року, то відповідно до умов даного прикладу місячна сума амортизації буде розраховуватися в таким чином:

за перший рік: 6714,29:12 = 559,52 (грн.),

за другий: 5595,24:12 = 466,27 (грн.) і т.д.

Припустимо в нашому прикладі об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію у квітні 2009 року, а нарахування амортизації почалося в травні (виходить, цього року об'єкт експлуатувався 8 місяців).

Таким чином, сума амортизації, що приходиться на 2009 рік, складе:

6714,29 * 8:12 = 4476,19 (грн.) або 559,52 (грн.) на місяць. В 2010 році необхідно доамортизувати залишок суми за перший повний рік експлуатації, тобто 2238,1 грн. (6714,29 - 4476,19), у січні - квітні 2010 року по 559,52 грн. на місяць, а в травні - грудні 2010 року суму рівну 5595,24*8:12 = 3730,16 (грн.) або 466,27 (3730,16 : 8) (грн.) на місяць, і т.д.

Якщо строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:

де N — строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

Визначення суми амортизації методом зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними з точка зору методології бухгалтерського обліку наведена нижче:

- у перші роки, коли інтенсивність використання об’єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості ;

- у перші роки накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується;

- забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

Виробничий метод:

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації за цей методі можна розрахувати за формулою:

де — норма амортизації, частка;

— первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

— ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

— розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

Розглянемо застосування виробничого методу нарахування амортизації на прикладах.

Наприклад:

Припустимо, об'єкт основних засобів був придбаний для виготовлення 90000 одиниць продукції. Первісна вартість об'єкта становить 30000 грн. Ліквідаційна вартість - 3000 грн. Тоді виробнича ставка амортизації складе:

(30000 грн.-3000 грн.) : 90000 одиниць = 0,3 грн./од.

У перший місяць експлуатації виготовлено 2500 одиниць продукції. При цьому сума амортизаційних відрахувань за цей місяць складе:

0,3 грн./од. * 2500 одиниць = 750 грн.

3. Технологія розробки модуля "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів"

3.1 Варіанти реалізації модуля "Амортизація ОЗ і НМА"

В ході реалізації "Книги обліку прибутків і витрат і господарських операцій індивідуального підприємця" (амортизація основних засобів і нематеріальних активів) було розглянуто декілька варіантів рішення поставленої задачі :

1) На платформі "1 С: Бухгалтерія 7.7" реалізована безліч конфігурацій, під якими розумітимемо набір базових об'єктів системи, алгоритмів рішення певних завдань для ведення обліку, адаптованих під конкретну предметну область, тобто під специфіку підприємства. Під специфікою розуміється приналежність його до якої-небудь галузі, сюди ж входить його організаційна структура, організаційно-правова форма, тобто все те, чим це підприємство в якійсь мірі унікально і відрізняється від інших. Виникнення потреби в автоматизації обумовлюється відсутністю в типовій конфігурації "1С: Бухгалтерія 7.7, редакція 4.5" "Книг обліку прибутків і витрат і господарських операцій індивідуального підприємця" як такий. Зробивши аналіз інших типових конфігурацій, що поставляються "фірмою 1С", з'ясувалося, що в конфігурації для ИПБУЮО (індивідуальний підприємець без утворення юридичної особи) дана "Книги обліку прибутків і витрат і господарських операцій індивідуального підприємця" є і поставляється у складі її. Використання замовником цієї конфігурації не представляється можливим, оскільки вона не зважає на усю специфіку діяльності підприємства. Обмін між конфігураціями також неможливий з тієї причини, що обмін здійснюється на рівні операцій, що містять проводки, а якщо бути точніше, то на рівні самих проводок (операція не завжди містить проводки). У конфігурації для ИПБУЮО проводки не формуються, потреба в них відсутня через специфіку організаційної форми. Для зберігання інформації про господарські операції передбачений інший механізм - регістри, під якими не слід розуміти регістри бухгалтерського обліку. Регістри в даному випадку є метаданими. Виходячи з вищесказаного, цей варіант реалізації передбачає перенесення усіх регістрів, використовуваних для вирішення завдання між конфігураціями і додавання в модулі обробки документу типової конфігурації "1 З, : Бухгалтерія 7.7" процедур запису в регістри. Крім того, потрібна реалізація можливості виведення інформації, тобто звернення до регістрів і представлення її користувачеві.

2) Цей варіант передбачає додавання в типову конфігурацію "1 З: Бухгалтерія 7.7, редакція 4.5" при конфігурації в план рахунків, використовуваний за умовчанням додаткових забалансових рахунків і субрахунків першого порядку. Забалансові рахунки можна використовувати для зберігання інформації про операції. Вибір забалансових рахунків обумовлений тим, що вони не потрапляють в баланс і використовуються як допоміжні для ведення обліку. Самі по собі рахунки не зберігають інформацію про операції, але в їх складі можуть її деталізувати.

Для необхідного рівня деталізації можна використовувати аналітику рахунку, тобто шляхом додавання необхідної кількості субконто по рахунках, в розрізі яких буде вироблена деталізація. Операції мають бути сформовані відповідними документами при проведенні останніх.

Для забезпечення їх формування вимагається в модулі документів типової конфігурації "1С: Бухгалтерія 7.7, редакція 4.5" додати відповідні процедури реалізації. Крім того, потрібна реалізація можливості виведення інформації по забалансових рахунках і представлення її користувачеві.

3) Цей варіант передбачає рішення задачі вбудованими засобами типової конфігурації "1 З: Бухгалтерія 7.7, редакція 4.5", тобто запитом оборотів по балансових рахунках, звернення до базових метаданих

конфігурації безпосередньо без використання допоміжних (регістрів), обробку і формування вихідної інформації без розподілу процедур реалізації. Додавання нових метаданих в типову конфігурацію, що входять в компоненту "Оперативний облік", при цьому варіанті реалізації програми не передбачається, також не передбачається вносити зміни в базові модулі.

Виходячи з вище за викладений, був вибраний останній варіант, оскільки тільки він може гарантувати коректну роботу усієї системи. Це можливо завдяки тому, що цей варіант не використовує допоміжних метаданих (регістрів, забалансових рахунків), які можуть спотворити дані, а також немає необхідності вносити зміни в модулі типової конфігурації, що необхідно в першому і другому варіанті.

3.2 Аналіз вхідної і вихідної інформації

Уся інформація, потрапляючи в систему, спочатку реєструється в об'єктах підсистеми, що забезпечують її зберігання. Далі, на підставі її заповнюються документи, що формують при їх проведенні операції з відповідними проводками. Інформація про операції потрапляє в журнал операцій, інформація про проводки відповідно в журнал проводок, інформація про документи потрапляє в загальний журнал і журнал "Облік ОЗ". Вхідна інформація для програми - це інформація журналу операцій, журналу проводок, журналу "Облік ОЗ і НМА", об'єктів підсистеми, документів по обліку ОЗ і НМА. На підставі вихідної інформації формується оборотно-сальдова відомість по конкретному основному засобу або нематеріальному активу, картка рахунку і звітність для надання у налогову інспекцію. До вихідної інформації відносяться: список основних засобів і нематеріальних активів; дата придбання; місяць початку використання; сума первинної вартості; термін корисного використання; місячна сума амортизації; кількість місяців використання в податковому періоді; сума амортизації, що включається у витрати податкового періоду; сума амортизації за попередні роки; дата списання, якщо є; залишок амортизаційних відрахувань для списання в наступні періоди; основа вибуття. Приведемо схему руху інформації. (див. схему 3.2.1)

Схема 3.2.1

Загальна схема руху інформації

Схема 3.2.2

Схема руху інформації документів по обліку ОЗ

До вхідної інформації (1) відносяться: найменування постачальника (довідник контрагенти), конкретний договір з постачальником (довідник договори), ставка ПДВ (перерахування), рахунок-фактура (номер), найменування ОЗ (довідник ОЗ), кількість ОЗ, ціна ОЗ. Вихідна інформація (8) - це операція "Внесок ОЗ" і відповідні проводки. До вхідної інформації (2) відносяться: найменування ОЗ (довідник ОЗ), первинна вартість, вид вкладення у необоротні активи, місце експлуатації, відповідальну особу. Вихідна інформація (9) - це операція "Введення в експлуатацію ОЗ" і відповідні проводки. До вхідної інформації (3) відносяться: найменування ОЗ (довідник ОЗ), первинна вартість, місце експлуатації, відповідальна особа. Вихідна інформація (10) - це операція "Переміщення ОЗ" " і відповідні проводки. До вхідної інформації (4) відносяться: найменування ОЗ (довідник ОЗ), сума витрат по модернізації, термін корисного використання. Вихідна інформація (11) - це операція "Модернізація ОЗ" " і відповідні проводки. До вхідної інформації (5) відносяться: найменування ОЗ (довідник ОЗ), балансова вартість, нарахована амортизація, причина списання, стаття інших прибутків і витрат. Вихідна інформація (12) - це операція "Списання ОЗ" " і відповідні проводки. До вхідної інформації (6) відносяться: найменування ОЗ (довідник ОЗ), причина вибуття, стаття інших прибутків і витрат, покупець, договір, ставка ПДВ, ціна реалізації, сума ПДВ, сума нарахованих відсотків, продажна вартість. Вихідна інформація (13) - це операція "Передача ОЗ" " і відповідні проводки. До вхідної інформації (7) відноситься найменування ОЗ (довідник ОЗ). Вихідна інформація (13) - це операція "Нарахування амортизації ОЗ" і відповідні проводки. (див. схему 3.2.3)

Схема 3.2.3

Схема руху інформації документів по обліку НМА

До вхідної інформації (1) відносяться: найменування постачальника (довідник контрагенти), конкретний договір з постачальником (довідник договори), ставка ПДВ (перерахування), рахунок-фактура (номер), найменування НМА, сума. Вихідна інформація (5) - це операція "Вступ НМА" і відповідні проводки. До вхідної інформації (2) відносяться: вид об'єкту обліку, об'єкт внеоборотных активів, нематеріальний актив, група НМА, відповідальна особа, первинна вартість. Вихідна інформація (6) - це операція "Прийняття до обліку НМА" і відповідні проводки. До вхідної інформації (3) відносяться: вид об'єкту обліку, нематеріальний актив, стаття інших прибутків і витрат. Вихідна інформація (7) - це операція "Списання НМА" і відповідні проводки. До вхідної інформації (4) відносяться: найменування НМА, стаття інших прибутків і витрат, покупець, договір, ставка ПДВ, ціна реалізації, сума ПДВ, сума НП, продажна вартість. Вихідна інформація (8) - це операція "Передача НМА" " і відповідні проводки.

У журнал операцій в якості вхідної інформації поступають: дата операції; час операції; документ, що породив операцію; номер документу; зміст операції; сума операції. У журнал дріт використовує наступну вхідну інформацію: дата документу, що породив проводки; номер документу; дебет рахунку; кредит рахунку; субконто кожного рахунку; валюта; курс валюти; якщо рахунок є кількісним, відповідна кількість; зміст операції; зміст проводки. Для загального журнал і журналу "Облік ОС і НМА" вхідною інформацією служить: дата документу, номер документу, сам документ, сума документу. Вихідна інформація - список документів, операцій, дріт за певний період з відповідними реквізитами. Оборотно-сальдова відомість як вхідну інформацію використовує: початкову і кінцеву дату, рахунок, вид субконто і значення субконто певного рахунку в розрізі якого можливе формування відомості. Вихідна інформація для ОСВ і картки рахунку : сальдо по рахунку на початок періоду, обороти за період, сальдо на кінець періоду. (див. схему 3.2.3)

3.3 Особливості реалізація модуля "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів"

Ця програма повинна забезпечувати безпосередню взаємодію з користувачем, організовуючи введення, обробку і виведення інформації, тому вимагає продумування і реалізації інтерфейсу взаємодії.

Для зберігання інформації про наявні основні засоби і нематеріальні активи передбачені відповідні довідники. Ці довідники є дворівневими, в них здійснюється суцільне кодування елементів незалежно від розбиття їх на групи, це досягається завдяки тому, що перемикач "Серії кодів" встановлений в положення "В усьому довіднику". Для забезпечення зручної навігації по довіднику передбачено дерево груп. Також передбачено копіювання елементів з однієї групи в іншу шляхом вибору що відповідає піктограму. (див. додаток 3.3.1)

Додаток 3.3.1

Довідник «Основні засоби»

Спочатку реквізити довідника представлені списком. Для редагування і внесення змін передбачена форма діалогу. Тут передбачені наступні вкладки: загальні відомості, бухгалтерський облік, податковий облік, модернізація. Вкладка загальні відомості призначена для заповнення таких відомостей, як найменування, інвентарний номер, дати придбання, спосіб вступу, дата введення в експлуатацію, визначення чи нараховуватиметься амортизація і інших загальних відомостей про внеоборотном актив. Вкладка бухгалтерський облік передбачає введення первинної вартості, терміну корисного використання, вибору способу нарахування амортизації, рахунку віднесення витрат, вибираного з основного плану рахунків, вибору підрозділу до якого відноситиметься об'єкт внеоборотных активів. Вкладка податковий облік передбачає завдання амортизаційної групи, а також внесення ідентичних відомостей, але стосовно податкового обліку. Вкладка модернізація містить залишкову вартість об'єкту внеоборотных активів після модернізації. (див. додаток 3.3.2)

Додаток 3.3.2

Форма діалогу зведення про основний засіб

Варто відмітити, що усі реквізити є періодичними і можуть змінювати свої значення впродовж часу. Кожна зміна періодичного реквізиту фіксуватиметься на певну дату, тобто програма в хронологічному порядку зберігатиме історію зміни значення реквізиту. Для перегляду і внесення змін періодичних реквізитів передбачена відповідна форма історія (значення періодичних реквізитів). Перегляд можливий як по усіх реквізитах, так і шляхом вибору списку реквізитів визначених користувачем. (див. додаток 3.3.3)

Додаток 3.3.3

Значень періодичних реквізитів

Для формування звітності передбачена відповідна форма. Вікно діалогу містить елементи вибору періоду, за який формуватиметься звіт, а також кнопку "Сформувати". (див. додаток 3.3.4)

Додаток 3.3.4

Діалог звіту

Для зручності користувача період може бути вибраний за квартал, місяць, день або в інтервалі необхідних дат (див. додаток 3.3.5)

Додаток 3.3.5

Вибір періоду

Реалізація діалогу здійснюється в конфігураторі з використанням візуальних засобів. При натисненні кнопки "Сформувати" виконується обробка вхідних даних, за допомогою вбудованої програмної мови в прикладну підсистему, виведення друкарської форми. Зв'язок візуальних об'єктів з іншими об'єктами метаданих системи здійснюється за допомогою ідентифікаторів, що є символічним "посиланням" на об'єкт, яке може бути використане як змінна. (див. додаток 3.3.6)

Додаток 3.3.6

Ідентифікатор

Друкарська форма створена за допомогою об'єкту метаданих Таблиця. У програмі реалізована можливість використання таблиці для безпосереднього введення, обробки і відображення цих різних типів. Обробка інформації і приміщення її в потрібні місця друкарської форми для більшості об'єктів метаданих виконується програмними модулями на мові підсистеми 1С:Предприятие.

Таблиця в системі є сукупністю осередків прямокутної форми, організованих в рядки і стовпці. Кожен стовпець таблиці і кожен рядок має свій унікальний номер. Рядки і стовпці нумеруються незалежно, нумерація починається з 1 і ведеться від лівого верхнього кута таблиці. Таким чином, будь-який елемент таблиці позначений парою чисел - номером рядка і номером стовпця, на перетині яких вона знаходиться. Окремим осередкам і їх діапазонам (компактним групам прямокутної форми) присвоєні власні імена для зручності звернення до них, також присвоєні імена секціям. Заповнення таблиці вихідними даними описується в модулі. Приведемо фрагмент модуля елементу звіту (див. лістинг 3.3.1).

Лістинг 3.3.1

Фрагмент модуля елементу звіту

НомерТаблицы = "Таблица № 2-1"; //змінна номер таблиці

Таб=СоздатьОбъект("Таблица"); // створення об'єкту Таб типу "Таблиця"

Таб.ИсходнаяТаблица("Таблица_21"); // асоціювання об'єкту з формою

Таб.ТолькоПросмотр(1); // заборона на зміну

Таб.Опції(0, 0, 5, 3); // параметри відображення

Таб.ВывестиСекцию("Заголовок"); // виведення секції "Заголовок"

ОС.ВыбратьСтроки(); // відкрити таблицю значень ОС для вибірки //елементів

Поки ОС.ПолучитьСтроку()=1 Цикл // цикл по елементах вибірки

// // далі визначення значень змінних таблиці

МесяцНачалаИспользования=ПериодСтр(НачМесяца(ОС.ДатаВводаВЭ ксплуатацию), КонМесяца(ОС.ДатаВводаВЭксплуатацию));

СрокПолезногоИспользования=ОС.СрокПолезногоИспользования;

МесячнаяНорма=глФорматСум(ОС.МесячАмортвПроцентах, 0);

МесячнаяАмортизация=глФорматСум(ОС.МесАмортизация, 0);

...................

Таб.ВывестиСекцию("Рядок"); // виведення секції "Рядок" із змінними

...................

Таб.ВывестиСекцию("Год"); // виведення секції "Рік" із змінними

Таб.Показать("Книга учёта. " + НомерТаблицы); // відображення таблиці

Візуальна форма є уніфікованою і розроблена вбудованим в прикладну підсистему редактором таблиць. Після натиснення на кнопку "Сформувати" Таблиця буде заповнена вихідними даними, отриманими в ході обробки, після чого її можна проглянути, роздрукувати, зберегти у форматі mxl (Таблиці), xls (Таблиці Excel), htm, html (HTML документ), txt (Текстовий документ). (див. додаток 3.3.7)

Додаток 3.3.7

Редактор таблиць

Варто відмітити, таблиця в цьому проекті реалізована не як "статичний" об'єкт, а "динамічний" за допомогою "Розшифровки".

У полі "Розшифровка" вказано вираження на вбудованій мові системи 1С:Предприятие. При формуванні табличного документу цей вираз буде вичислений і його результат буде записаний в полі "Розшифровка" осередку готового табличного документу. На відміну від тексту, що поміщається в сам осередок, значення вираження не перетвориться до типу "рядок". Приведемо фрагмент модуля. (див. лістинг 3.3.2)

Лістинг 3.3.2

"Розшифровка" Оборотно-сальдова відомість (ОСВ)

РасшОСВ = СоздатьОбъект("СписокЗначений");

РасшОСВ.Встановити("Звіт", "ОборотноСальдоваяВедомостьПоСчету");

...................

РасшифровкаОС=ОС.ОСНазвание;

РасшОСВ.Встановити("Дата1", НачДата); //вхідні параметри

РасшОСВ.Встановити("Дата2", КонДата);

РасшОСВ.Встановити("Рахунок", С021);

РасшОСВ.Встановити("ВыбВидСубконто1",

ВидыСубконто.ОсновныеСредства);

РасшОСВ.Встановити("Субконто1", ОС.ОСНазвание);

Таким чином, здійснюється зв'язок з оборотно-сальдовою відомістю, яка в якості контексту отримує вхідні параметри списку значень "РасшОСВ" і формує вихідні дані, (сальдо, обороти рахунку) представлені звітом.

Коли готовий табличний документ відкритий в режимі "Тільки перегляд", при приміщенні покажчика миші над осередком, що містить заповнене поле "Розшифровка", покажчик міняється. Це означає, що можлива деталізація (розшифровка) даних таблиці. Тепер, якщо двічі клацнути лівою кнопкою миші на цьому осередку (чи зробити її активною і натиснути клавішу Enter), значення поля буде видано на екран:

значення типу "рядок", "число", "дата" і "перерахування" будуть видано для перегляду;

якщо значення має тип "документ", відповідний документ буде відкритий для перегляду і редагування;

якщо значення є елементом довідника, цей елемент буде відкритий для перегляду і редагування в діалозі. Якщо при налаштуванні властивостей довідника було задано редагування в списку, буде відкрита таблиця довідника, а покажчик в таблиці буде встановлений на потрібний елемент довідника. (див. додаток 3.3.8)

Мал. 3.3.8 Розшифровка відомостей про основний засіб

В процесі обробки даних обробляються дані довідника "Основні засоби" і "нематеріальні активи" по кожному реквізиту довідника. Вибірка даних робиться за допомогою мови запитів і здійснюється з відповідних довідників. Усі умови вибірки визначені законодавчою базою.

Використання запиту обумовлене тим, що швидкість вибірки даних у багато разів перевищує швидкість при використанні інших засобів вибірки, оскільки запит, написаний на мові підсистеми інтерпретується останньою в SQL запит для твору вибірки з бази даних SQL Server -а. Приведемо фрагмент запиту. (див. лістинг 3.3.3)

Лістинг 3.3.3

Об'єкт запит

Запит = СоздатьОбъект("Запрос");

ТекстЗапроса =

"//"//{{ЗАПРОС(Сформувати)

|Период з НачДата по КонДата;

Справочник.ОсновныеСредства.ДатаВводаВЭксплуатацию;

|ДатаПриобретения = Справочник.ОсновныеСредства.ДатаПриобретения;

|ПричинаВыбытия = Справочник.ОсновныеСредства.ПричинаВыбытия;

|ДатаВыбытия = Справочник.ОсновныеСредства.ДатаВыбытия;

...................

|Условие (ПодлежитАмортизации = 1);

|Условие (Собственно = 1);

|Условие (ПустоеЗначение(ДатаВводаВЭксплуатацию) = 0);

|Условие (ДатаВводаВЭксплуатацию < КонДата);

|Условие (СрокПолезногоИспользования>=12);

|Условие(СпособПоступления<>Перечисление.СпособыПоступленияОС.БезвозмездноеПоступление);

|Условие ((НачислятьАмортизацию = 1) или (ДатаВыбытия > НачДата) или (Пустоезначение(ДатаВыбытия)=1));

|Группирование ОСНазвание Без Груп;

|"//}}ЗАПРОС;

// // Якщо помилка в запиті, то вихід з процедури

Если Запрос.Виполнить(ТекстЗапроса) = 0 Тогда Возврат; КонецЕсли;

У програмному модулі так само використаний механізм отримання бухгалтерських підсумків. Для отримання великої кількості підсумків в різних розрізах об'єкт "Бухгалтерські Підсумки" перемикається в режим роботи із запитом. Для перемикання в цей режим викликається метод ВыполнитьЗапрос в параметрах якого, а також додатковими методами встановлюється склад підсумків, які будуть отримані запитом. Виконання цього методу здійснює вибірку даних і їх попередню обробку.

Після виконання запиту за допомогою спеціального набору методів об'єкту "Бухгалтерські Підсумки" здійснюється отримання підсумків, отриманих дан-ным запитом. До цих методів відносяться методи обходу підсумків в різних розрізах (сформованих запитом) і методи для отримання власне підсумків. Крім того спеціальний набір атрибутів об'єкту "Бухгалтерські Підсумки" дозволяє звертатися в процесі обходу результатів запиту до значень отриманих угрупувань.

Запит використовується для отримання кредитових оборотів по бухгалтерських рахунках: 02.1 (Амортизація основних засобів), 04 (Нематеріальні активи), 05 (Амортизація нематеріальних активів), а також для передачі в якості параметра у функцію розрахунку кількості місяців використання активу. Приведемо фрагмент запиту. (див. лістинг 3.3.4)

Лістинг 3.3.4

Бухгалтерські підсумки

С021=СчетПоКоду("02.1");

БухИт = СоздатьОбъект("БухгалтерскиеИтоги");

БухИт.ИспользоватьСубконто(ВидыСубконто.ОсновныеСредства, ОСНазвание);

БухИт.ВыполнитьЗапрос(ДатаН, ДатаК, С021,,,,,);

БухИт.ВыбратьСубконто(1);

Поки БухИт.ПолучитьСубконто(1) = 1 Цикл

Возврат БухИт.До(С021);

КонецЦикла;

Функція розрахунку місяців використання активу в податковому періоді також використовує механізм запиту бухгалтерських підсумків для розрахунку кредитового обороту по рахунку 02.1. Кількість місяців визначається відношенням кредитового обороту рахунку 02.1 за податковий період до суми амортизації в місяць. Обороти визначаються по субконто, переданого в якості параметра «ОСНазвание» (див. лістинг 3.3.5).

Лістинг 3.3.5

Кількість місяців використання активу

Функция КолМесНалПер(ОСНазвание, САВМ)

Колво=0;Сум=0;

С021=СчетПоКоду("02.1");

БухИт = СоздатьОбъект("БухгалтерскиеИтоги");

БухИт.ИспользоватьСубконто(ВидыСубконто.ОсновныеСредства, ОСНазвание);

БухИт.ВыполнитьЗапрос(НачДата, КонДата, С021,,,,,);

БухИт.ВыбратьСубконто(1);

Поки БухИт.ПолучитьСубконто(1) = 1 Цикл

торб=БухИт.До(С021);

КонецЦикла;

Если САВМ>0 Тогда

Колво=целый(Дкр(Сум/дкр(САВМ, 2,1), 1));

Иначе Колво=0;

КонецЕсли;

Возврат Колво;

КонецФункции

Для детальнішої аналітики використовується оборотно-сальдова відомість по рахунку. Оборотно-сальдова відомість, а точніше, її електронний варіант є динамічним звітом. Тут відбиті: сальдо на початок періоду, обороти за період, сальдо на кінець періоду. Видами субконто виступають: основні засоби і нематеріальні активи. Формується відомість за певний період. Її можна використовувати для перегляду суми амортизації, що включається у витрати податкового періоду, суми амортизації за попередній період, а також для звіряння даних. Оборотно-сальдова відомість може бути викликана як із звіту, так і з головного меню підсистеми. Виклик із звіту може бути багато в чому корисний бухгалтерові. Цей варіант передбачений на той випадок, коли виникають сумніви з приводу правильного заповнення звіту по амортизації основних засобів і нематеріальних активів (див. додаток 3.3.9).

Додаток 3.3.9

Оборотно-сальдова відомість по рахунку 02.1

Для детальнішої деталізації оборотно-сальдова відомість може бути розгорнута до картки рахунку. У картці рахунки відбиті: найменування операції, бухгалтерські проводки (кореспондуючі рахунки), сума операції і сальдо по дебету або по кредиту рахунку, залежно від того який рахунок активний, пасивний або активно-пасивний. Картка рахунку формується по кожному субконто, вибраному користувачем із звіту. Відповідно, усі операції, в яких нараховується амортизація основних засобів і нематеріальних активів будуть представлена користувачеві. Використання картки рахунку надає можливість простежити усі операції по рахунку за певний період (див. додаток 3.3.10).

Додаток 3.3.10

Картка рахунку 02.1

Усі операції формуються певним документом або вводяться вручну. Документами виступають документи по обліку основних засобів і нематеріальних активів. Одним з основних є документ нарахування амортизації ОС і НМА, погашення вартості спецодягу і спецоснащення. Цей документ формує операцію нарахування амортизації і відповідні проводки. Проведення документу виконується раз на місяць (див. додаток 3.3.11).

Додаток 3.3.11

Нарахування амортизації ОЗ і НМА

Перегляд операцій, сформованих цим документом, їх коригування і внесення змін здійснюється безпосередньо з картки рахунку, також це можливо здійснювати використовуючи журнал операцій, в якому встановлюється відбір по даті або іншому реквізиту або використовується фільтр за значенням. У журналі операцій досить наочно також відбиті проводки по кожній операції (див. додаток 3.3.12).

Додаток 3.3.12

Журнал операцій

Операція (у нашому випадку) має наступні "реквізити": для "шапки" це - дата, номер, сума, зміст; для "табличної частини": номер операції, дебет рахунку, 3 субконта для рахунку по дебету, 3 субконта для рахунку по кредиту, валюта операції, кількість, сума, зміст проводки, основа (документ), коментар (див. додаток 3.3.13).

Додаток 3.3.13

Операція (нарахування амортизації і погашення вартості)

Іншою важливою операцією є модернізація внеоборотных активів, яка оформляється документом з однойменною назвою. В ході модернізації може зміниться термін корисного використання, місячна норма амортизації, залишок амортизаційних відрахувань. Крім того, списання, передача основних засобів і нематеріальних активів також вносять відповідні коригування. Програма враховує ці моменти, аналізуючи проводки цих операцій. Визначення внеоборотного активу здійснюється по аналітикі (шляхом вибору відповідного субконто) (див. додаток 3.3.14).

Додаток 3.3.14

Модернізація ОЗ

Для звернення до документів по обліку основних засобів і нематеріальних активів передбачені відповідні журнали, в яких забезпечується їх зберігання, зміна, перегляд і відбір. (див. малюнок 3.18)

Додаток 3.3.14

Журнал "Облік ОЗ"

4. Загальні вимоги з техніки безпеки

4.1. Вимоги до робочого місця

Робоче місце – це місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.

Правильна організація робочих, місць сприяє усуненню загального дискомфорту, зменшенню втомлюваності працівника, підвищенню його продуктивності. Проведені дослідження показують, що при раціональній організації робочих місць продуктивність праці зростає на 15—25%.

Організація робочого місця передбачає:

– правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;

– вибір ергономічного обґрунтованого робочого положення, виробничих
меблів з урахуванням антропометричних характеристик людини;

– раціональну компановку обладнання на робочих місцях;

– урахування характеру та особливостей трудової діяльності.

ДНАОП 0.00-1.31-99 регламентує вимоги до організації робочого місця користувача відеотерміналів. Найкраще розмістити робочі місця з відеотерміналами рядами, причому відносно вікон вони повинні розміщуватися так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Це дасть змогу виключити дзеркальне відбиття на екрані джерел природного світла (вікон) та потрапляння останніх в поле зору користувачів.

Організація робочого місця користувача відеотерміналу повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032-78 "ССБТ. - «Рабочее место при вьполнении работ сидя. Общие эргономические требования»; характеру та особливостям трудової діяльності.

Площа, виділена для одного робочого місця з відеотерміналом або персональним комп’ютером, повинна складати не менше 6 м² , а об'єм – не менше 20 м³ . При розміщенні робочих місць необхідно дотримуватись таких вимог:

– робочі місця з відеотерміналами розміщуються на відстані не менше 1 м від стін зі світловими прорізами;

– відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не меншою за 1,2 м;

– відстань між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м;

–прохід між рядами робочих місць має бути не меншим 1 м.

Вимоги щодо відстані між бічними поверхнями відеотерміналів та відстані між тильною поверхнею одного відеотерміналу та екраном іншого враховуються також при розміщенні робочих місць .з відеотерміналами та персональними комп'ютерами в суміжних приміщеннях, з урахуванням конструктивних особливостей стін та перегородок.

При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з відеотерміналом необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5–2 м.

Якщо використання відеотермінала та персонального комп'ютера є періодичним, то дозволяється обладнувати в приміщенні, що відповідає встановленим вимогам, окремі робочі місця колективного користування з відеотерміналом та персональним комп’ютером.

При експлуатації персональної обчислювальної машини на оператора можуть діяти слідуючи небезпечні і шкідливі виробничі чинники:

· Підвищене значення електричного струму, що може надавати небезпеку для людини;

· Підвищений рівень статичної електрики;

· Підвищений рівень електромагнітних випромінювань;

· Підвищений рівень м’якого рентгенівського випромінювання.

· Підвищений рівень шуму на робочому місці.

· Недостатня освітленість робочого місця.

· Несприятливий мікроклімат:

- підвищена або знижена температура повітря робочої зони;

- підвищена або знижена вологість повітря;

- підвищена або знижена рухливість повітря.

· Психофізіологічні шкідливі і небезпечні виробничі чинники.

4.2. Електробезпека

Вимоги електробезпеки у приміщеннях, де встановлені електронно-обчислювальні машини і персональні комп'ютери (далі — ЕОМ) відображені у ДНАОП 0.00-1.31-99. Відповідно до цього нормативного документу під час проектування систем електропостачання, монтажу основного електрообладнання та електричного освітлення будівель та приміщень для ЕОМ необхідно дотримуватись вимог Правил влаштування електроустановок (далі - ПВЕ), ГОСТ 12.1.006-84, ГОСТ 12.1.019-79, ГОСТ 12.1.030-81, ГОСТ 12.1.045-84, ПТЕ, ПБЕ, ВСН 59-88 "Электрооборудование жилых и общественных зданий. Нормы проектирования", СН 357-77 "Инструкция по проектированию силового осветительного оборудования промишленных предприятий", Правил пожежної безпеки в Україні та інших нормативних документів, що стосуються штучного освітлення і електротехнічних пристроїв, а також вимог нормативно-технічної експлуатаційної документації заводу-виробника. ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ та устаткування для обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ, інше устаткування (апарати управління, контрольно-вимірювальні прилади, світильники тощо), електропроводи та кабелі за виконанням та ступенем захисту мають відповідати класу зони за ПВЕ, мати апаратуру захисту від струму короткого замикання та інших аварійних режимів.

4.3. Пожежна безпека

Залежно від особливостей виробничого процесу, крім загальних вимог пожежної безпеки, здійснюються спеціальні протипожежні заходи для окремих видів виробництв, технологічних процесів та промислових об'єктів. Для споруд та приміщень, в яких експлуатуються відеотермінали та ЕОМ такі заходи визначені Правилами пожежної безпеки в Україні, ДНАОП 0.00-1.31-99 та іншими нормативними документами.

Будівлі і ті їх частини, в яких розташовуються ЕОМ, повинні бути не нижче II ступеня вогнестійкості. Над та під приміщеннями, де розташовуються ЕОМ, а також у суміжних з ними приміщеннях не дозволяється розташування приміщень категорій «А» і «Б» за вибухопожежною небезпекою. Приміщення категорії «В» слід відділяти від приміщень з ЕОМ протипожежними стінами.

Для всіх споруд і приміщень, в яких експлуатуються відеотермінали та ЕОМ, повинна бути визначена категорія з вибухопожежної і пожежної небезпеки відповідно до ОНТП 24-86 "Определения категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности", та клас зони згідно з Правилами влаштування електроустановок. Відповідні позначення повинні бути нанесені на вхідні двері приміщення.

Сховища інформації, приміщення для зберігання перфокарт, магнітних стрічок, пакетів магнітних дисків слід розміщати у відокремлених приміщеннях, обладнаних негорючими стелажами і шафами. Зберігати такі носії інформації на стелажах необхідно в металевих касетах. В приміщеннях ЕОМ слід зберігати лише ті носії інформації, які необхідні для поточної роботи.

4.4. Недостатня освітленість робочого місця

Освітленість повинна відповідати нормам, встановленим у СНтаП ІІ–4–79 “Природне і штучне освітлення.” і Галузевому Стандарту 5472003–82 “Освітлення штучне в експлуатаційних підприємствах ЦА. Норми і вимоги безпеки.”.

У силу тісного взаємозв’язку зору людини з роботою мозку освітлення надає суттєвий вплив на центральну нервову систему, що управляє всією життєдіяльніс-тю людини. Раціональне освітлення сприяє підвищенню продуктивності і безпеки праці та збереженню здоров’я працюючих.

Недостатня природна і штучна освітленість викликають підвищення зорової стомлюваності, велика кількість помилок і помилкових прямувань, утрату зору, зниження продуктивності праці і збільшують можливість травматизму. До аналогічних наслідків призводять незадовільні характеристики освітлення (забруднення і невдале розташування світлотехнічних засобів, блисткість і надмірна яскравість, недостатні надмірні колірний і світловий контрасти, пульсації світлового потокові, нерівномірність освітлення).

На органах зору негативно виявляється як недостатнє, так і надмірне освітлен-ня. Надмірна освітленість призводить до сліпимості, що характеризується різкою подразною дією і різзю в очах, при цьому очі працюючого швидко утомлюються і зорове сприйняття різко погіршується.

Освітлення виробничих помешкань повинно задовольняти рядові вимог:

· освітленість повинна відповідати встановленим нормам;

· повинно бути достатнім, щоб очі без напруги могли розрізняти аналізовані деталі;

· освітлення робочих місць, помешкань і територій повинні бути рівномним;

· освітленість повинна бути постійною в часі (для цього номінальна напруга мережі, що харчує,не повинна змінюватися за значенням більш ніж на 4%);

· джерела світла не повинні сліпити очі людини, у тому числі і при відбитку його від гладких поверхонь (уникають близькості джерел світла завдяки застосуванню світильників з арматурою, що розсіює світло);

· не викликати різких тіней на робочих місцях;

· конструкція і тип застосовуваних світильників повинні виключати можливість вибуху і пожежі.

4.5. Розрахунок освітлення

Існує декілька методів розрахунку освітленості. Частіше усього її розраховують по світловому потоку. Для цього визначається світловий потік кожної лампи по нормованій мінімальній горизонтальній освітленості (лк) із виразу:

,

де F – світловий потік лампи у світильнику, лм;

S – площа помешкання, м² ;

К – коефіцієнт запасу;

z – коефіцієнт нерівномірного освітлення;

– коефіцієнт використання світлового потоку;

n – кількість ламп у світильнику;

N – число світильників.

Якщо освітлення здійснюється рядами люмінесцентних ламп, то цей вираз вирішується щодо N.

Значення коефіцієнта визначається по довіднику в залежності від типу світильника, коефіцієнтів відбитка стін , стелі , у робочій поверхні і від розмірів помешкання.

Показник помешкання визначається з виразу:

,

де А и В - довжина і ширина освіченого помешкання, м ;

- висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м .

У випадку застосування люмінесцентних ламп потрібна кількість світильників N визначається по формулі:

.

Розділивши число світильників N на число обраних рядів світильників, визначають число світильників у кожному ряду.

Розглянутий зал має розміри: Стеля обладнується світильниками Л201Б із люмінесцентними лампами ЛБ80, технічні характеристики ламп і світильників приведені в табл. 3.5.1, 3.5.2 (відповідно до Державного Стандарту 6825-74).

Таблиця 4.5.1

Технічні характеристика лампи

Таблиця 4.5.2

Технічні характеристика світильника

Рівень робочої поверхні над підлогою , при цьому .

Показник помешкання дорівнює: .

По довіднику визначаємо значення коефіцієнта (для значень і Þ .

Значення коефіцієнта нерівномірного освітлення приймемо рівним , а коефіцієнта запасу – . При загальному типі освітлення значення лк.

Знаючи значення світлового потоку кожної лампи, можемо визначити необхідну кількість світильників:

шт.

Загальна потужність освітлювальної установки дорівнює:

Вт.

4.6. Національні нормативні документи щодо охорони праці

користувачів відеотерміналів (ВДТ)

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової реальності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власниками підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Основним нормативним документом щодо забезпечення охорони праці користувачів ВДТ є ДНАОП 0,00-1.31-99 "Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин". Дані Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів електронно-обчислювальних машин і персональних комп'ютерів (дані ЕОМ) та працівників, що виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ та роботи з застосуванням ЕОМ, відповідно до сучасного стану техніки та наукових досліджень у сфері безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів з цих питань.

ДНАОП 0.00-1.31-99 поширюється на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи, крім зазначених нижче, незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили), які здійснюють розробку, виробництво та застосування ЕОМ, у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ, або виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ.

Вимоги ДНАОП 0.00-1.31-99 не поширюються на:

– комп'ютерні класи вищих та середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти;

– робочі місця операторів ЕОМ, що використовуються у сфері управління та експлуатації атомних електростанцій;

– робочі місця пілотів, водіїв або операторів транспортних засобів, обладнаних ЕОМ, ЕОМ в системах обробки даних на борту засобів сполучення і ЕОМ у складі машин та обладнання, що переміщуються в процесі роботи;

– так звані портативні системи обробки даних, якщо вони не постійно використовуються на робочому місці;

– обчислювальні машинки (калькулятори), реєструвальні каси та прилади з невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання;

– друкарські машинки класичної конструкції, обладнані відео

терміналом (так звані дисплейні друкарські машинки);

– комп'ютерні гральні автомати та системи обробки даних, призначені для громадського користування.

ДНАОП 0.00-1.31-99 складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Вимоги до виробничих приміщень.

3. Вимоги до обладнання.

4.Вимоги до розміщення устаткування та організації робочих місць.

5. Вимоги безпеки під час експлуатації, обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ.

6. Режими праці та відпочинку.

7. Вимоги до виробничого персоналу.

8.Обов'язки, права та відповідальність за порушення Правил.

Оскільки окремі положення перших п'яти розділів нормативного документа вже наводились у відповідних розділів даної частини, то зупинимося лише на розгляді двох останніх розділів Правил.

За характером трудової діяльності при роботі з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ виділено три професійні групи згідно з діючим класифікатором професій (ДК-003-95 і Зміна № 1 до ДК-003-95):

– розробники програм (інженери-програмісти) — виконують роботу переважно з відеотерміналом та документацією при необхідності інтенсивного обміну інформацією з ЕОМ і високою частотою прийняття рішень. Робота характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією, періодичним навантаженням на кисті верхніх кінцівок. Робота виконується в режимі діалогу з ЕОМ у вільному темпі з періодичним пошуком помилок в умовах дефіциту часу;

– оператори електроно-обчислюваних машин — виконують роботу, яка пов'язана з обліком інформації одержаної з ВДТ за попереднім запитом, або тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня та виконується у вільному темпі;

– оператор комп'ютерного набору — виконує одноманітні за характером роботи з документацією та клавіатурою і нечастими нетривалими переключеннями погляду на екран дисплея, з введенням даних з високою швидкістю, робота характеризується як фізична праця з підвищеним навантаженням на кисті верхніх кінцівок на фоні загальної гіподинамії з напруженням зору (фіксація зору переважно на документі), нервово-емоційним напруженням. Відповідно до вищенаведеної класифікації Санітарними правилами встановлюються такі внутрішньозмінні режими праці та відпочинку при роботі з ЕОМ при 8-годинній денній робочій зміні в залежності від характеру праці:

– для розробників програм із застосуванням ЕОМ, слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи, за ВДТ;

– для операторів із застосуванням ЕОМ, слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години роботи;

– для операторів комп'ютерного набору слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожної години роботи за ВДТ.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годиннії робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характер) трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

В санітарних правилах наголошується, що у всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосовувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 години.

Необхідно зазначити, що перерви під час роботи не повинні бути строго визначені за часом, а необхідно передбачати певний творчий індивідуальний підхід. Наведемо такий приклад. На одній фірмі, щоб оператори ВДТ не забували про регламентовані перерви, в комп'ютери ввели програму, яка автоматично відключала відеотермінал у визначений для перерв час на певний за тривалістю період. Однак результат такого, на перший погляд, профілактичного заходу виявився неочікуваним: у працівників підвищилась нервозність, нестриманість, почастішали конфліктні ситуації. Як виявилось, "насильницькі" дії комп'ютера щодо жорстко встановлених перерв були, як "холодний душ" на розігріту людину. Раптове (неочікуване) відключення відеотермінала у самий важливий момент роботи, або ж тривожне очікування моменту відключення ВДТ, особливо при наруженій творчій роботі, негативно впливали на нервову систему операторів. Пізніше програму замінили на більш "демократичну", яка лише нагадувала оператору ВДТ про необхідність перерви в процесі роботи (з'являвся відповідний напис в правому кутку відеотермінала).

Обладнання, яким оснащуються комп'ютеризовані робочі місця може бути досить різноманітним і визначається, в оcповному, змістом завдань, що виконуються з їх допомогою. Проте базовими елементами комп'ютеризованого робочого місця вважається відеотермінал, клавіатура (основне обладнання) та пюпітр (тримач) для документів (допоміжне обладнання).

Саме від їх правильного розміщення на робочому місці вагомо залежить працездатність, затрачені зусилля при виконанні роботи, динаміка розвитку втоми, загальний функціональний стан організму користувача.

Розташування екрана ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ±30° від лінії зору користувача.

Найкращі зорові умови і можливість розпізнавання знаків досягається такою геометрією розміщення, коли верхній край відеотермінала знаходиться на висоті очей, а погляд спрямований вниз на центр екрана. Оскільки при роботі за ВДТ найбільш сприятливим вважається нахил голови вперед, приблизно на 20° від вертикалі (при такому положенні голови м’язи шиї розслабляються), то екран відеотермінала також повинен бути нахиленим назад на 20° від вертикалі. З метою зменшення негативного впливу монотонії доцільно застосовувати чергування операцій введення осмисленого темпу та числових даних (зміна змісту роботи), чергування редагування текстів та введення даних (зміна змісту та темпу роботи) тощо.

В окремих випадках — при хронічних скаргах працюючих з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ на зорове стомлення незважаючи на дотримання санітарно-гігієнічних вимог до режимів праці і відпочинку, а також застосування засобів локального захисту очей — допускаються індивідуальний підхід до обмеження часу робіт з ВДТ, зміни характеру праці, чергування з іншими видами діяльності» не пов'язаними з ВДТ.

В Санітарних правилах робиться висновок про те, що для зниження нервово-емоційного напруження, стомлення зорового аналізатора поліпшення мозкового кровообігу, подолання несприятливих наслідків гіподинамії, запобігання втомі доцільно деякі перерви використовувати для виконання комплексу спеціальних профілактично-реабілітаційних вправ. За умови високого рівня напруженості робіт з ВДТ доцільним також слід вважати психофізіологічне розвантаження у спеціально обладнаних приміщеннях (кімнатах психофізіологічного розвантаження) під час регламентованих перерв або в кінці робочого дня.

Висновок

Безумовно, бухгалтерські системи незалежно від їх масштабу, про-грамно-апаратної платформи повинні якісно забезпечувати ведення обліку, бути надійними і зручними в експлуатації.

У функціональному аспекті бухгалтерські системи повинні безпомилково робити арифметичні рас-четы; забезпечувати підготовку, заповнення, перевірку і роздрук первинних і звітних документів произволь-ной форми.

Програмний продукт, що розглядається в цій роботі, реалізований для автоматизації формування, зберігання і обробці звітності, документів і інших форм, безпосередньо, пов'язаних з амортизацією основних засобів і нематеріальних активів, що надаються в податкові служби, а також використовуваний при веденні бухгалтерського обліку повинен відповідати вище викладеним вимогам. У зв'язку з цим, дипломна робота складається з трьох основних глав.

У першій главі для виявлення параметрів, яким повинна відповідати система і механізмів реалізації розглядаються засоби конфігурації прикладної підсистеми "1 С: Бухгалтерія 7.7", робиться опис вбудованої мови програмування підсистеми, а також викладені правила ведення бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів і порядок нарахування амортизації.

У другій главі представлено економічне обгрунтування доцільності використання даної програми, розраховується відносна техніко-економічна ефективність нової розробки, яка показує, що вона має безперечну перевагу над ручним способом розрахунку. Отже, підприємство, впроваджуючи розробку, отримає додаткову економічну вигоду, заощадить робочі ресурси, час, необхідний для виконання рутинних операцій.

У третій главі обгрунтовується вибір вибраного варіанту реалізації програми, робиться аналіз руху інформації; описуються процес реалізації програми, а також механізми, що забезпечують захист від збоїв. Крім того, розглядається процес тестування системи, визначається надійність безвідмовної роботи, яка дорівнює 90 % і повною мірою задовольняє вимогам надійності програмного виробу і гарантує коректну роботу програми.

У четвертій главі представлені вимоги до техніки безпеки на робочому місці. Адже робітник, працюючи з таким шкідливим для здоров’я обладнанням як електро- обчислювальна машина, відео терміналом та іншим офісним обладнанням, повинен знати всі міри обережності. Таким чином, знаючи всі вимоги до техніки безпеки, робітник втратить мінімум здоров’я.

Не дивлячись на те, що дана програма адаптована під конкретне підприємство, передбачена можливість її адаптації під будь-яке інше, шляхом зміни відповідних модулів. Інших недоліків не було виявлено.

Зараз ця система впроваджена на Комунальному Підприємстві «Служба Єдиного Замовника» і успішно використовується.

Список літератури

1. 1С: Бухгалтерия. Версия 7.7: Руководство пользователя. М.: Фирма «1С», 2002.

2. 1С: Предприятие. Версия 7.7.: Описание встроенного языка. М.: Фирма «1С», 2002.

3. Баронов В. В. Автоматизация управления предприятием. М.: ИНФРА-М, 2000. С. 320.

4. Ковалевская Е. В. Метрология и сертификация программного обеспечения. М.: МИФИ, 2002.

5. Самоучитель 1С: Бухгалтерии версий 7.5-7.7 в вопросах и ответах. М.: Триумф, 2002.

6. Титаренко Г. А. Автоматизированные информационные технологии в экономике. М.: ЮНИТИ, 2002.

7. Фигурнов В. Я. 1С: Бухгалтерия – Проф 7.7: Руководство пользователя. М.: Фирма « 1С», 2002.

8. Харитонов С.А. Компьютерная бухгалтерия 7.7: Азбука бухгалтера. М.: Компьютер-Пресс, 2002.

9. Чистов Д.В. Хозяйственные операции в компьютерной бухгалтерии 7.7: Задачи, решения, результаты: Учебное пособие. М.: Компьютер-Пресс, 2002.

10. Чистов Д.В., Харитонов С.А. Гибкая автоматизация бухгалтерского уче та на крупных предприятиях. М.: Компьютер-Пресс, 2003.

11. И. Ощенко. Книга 1С: Предприятие. Торговля и склад для начинающих. Экспресс-курс.

12. В. Филатова. Книга Бухгалтерия на компьютере. Питер. 2005.

13. Интернет ресурс журналу «Все про бухгалтерський облік» - http://www.vobu.com.ua/ukr

14. Офіційний сайт програмного забезпечення «1С: Бухгалтерія» в Україні - http://www.1c-buh.com.ua/

15. Електронна версія книги «1С: Бухгалтерія» - Электронная книга «1С Бухгалтерия 7.7.» v 1.7. Інтернет ресурс - http://freesoft.ru/?id=670842