Система розрахунків на валовій основі - контрольная работа

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

З дисципліни: “Платіжні системи”

Завдання: №№6, 16, 26

ЗМІСТ

1. Система розрахунків на валовій основі (6)

2. Порівняльна характеристика архітектур платіжних систем (16)

3. Регламент роботи СЕП (26)

Список літератури

1. Система розрахунків на валовій основі (6)

Платіжний механізм є одним із найважливіших базових інструментів ринкової економіки. Стійка, надійна, швидкодіюча система платежів і розрахунків – необхідна передумова ефективного функціонування всього господарського механізму, всіх його секторів, економічних інститутів та окремих суб'єктів господарювання.

Під платіжною системою розуміють систему механізмів, які використовуються для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання та для розрахунку за платіжними зобов’язаннями, що виникають між ними. Платіжна система є спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що відбуваються в ринковій економіці, тобто тим елементом, який стосується передачі грошової вартості в обмін на якийсь товар, послугу або фінансовий актив.

Суб’єкти господарювання надають перевагу платежам у вигляді вимог до комерційних банків лише в тому разі, коли виконання платежів буде легким, швидким і досить надійним, тобто ризик їх використання виявиться прийнятним. Для того, щоб банківські платіжні послуги могли конкурувати з розрахунками за готівку, клієнти банків повинні бачити переваги використання банківських депозитів як платіжних засобів порівняно з готівкою. Такі переваги залежать від двох головних чинників:

по-перше, банки повинні пропонувати своїм клієнтам привабливі механізми переказу коштів, що характеризуються високою надійністю, швидкістю обробки даних, малою величиною витрат та чіткістю обліку операцій;

по-друге, банки повинні пропонувати механізми конвертації, які дозволяють клієнтам без перешкод відправляти й отримувати платежі, використовуючи різноманітні інструменти розрахунків, що легко конвертуються в інші інструменти або у валюту.

Важливе значення для стабільного функціонування платіжних систем мають платежі, пов'язані з великими сумами, затримка надходження яких може спричинити значні грошові штрафи та витрати через втрачені можливості. Вартість таких затримок змушує платників податків гостро відчувати потребу в швидкій, надійній та точній обробці платежів.

Аналогічні вимоги виникають також у випадку, коли підприємства укладають угоди на великі суми, а їх віддаленість не дозволяє своєчасно обмінюватися паперовими інструментами, коли платежі повторюються з певною регулярністю і необхідно забезпечити надійність розрахунків. Для забезпечення таких потреб створюються системи переказу великих сум платежів (СПВСП) – Large-Value Funds Transfer Systems (LVFTS).

Для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями банки використовують системи взаємозаліку на основі клірингу, який включає обмін платіжними інструментами між банком платника і банком одержувача або їх агентами.

Принцип клірингу можна розглянути на прикладі таблиці 1, де відображено стан кількох банків на визначену дату: в останній колонці показана чиста дебіторська заборгованість, в останньому рядку – чиста кредиторська заборгованість банків. Сам кліринг включає два етапи: підрахунок сальдо і врегулювання взаємних вимог.

Сальдо могли б бути просто двосторонніми, коли банки регулюють взаємні вимоги на двосторонній основі (розподілений кліринг). Так, відповідно до наведених даних банк С є чистим кредитором банку А (40) і банку D (60-20). Він отримав би безпосередньо від них погашення боргів, а сам сплатив би свою заборгованість банку В, оскільки стосовно нього є чистим дебітором (50).

Однак можна запропонувати простішу процедуру багатостороннього (централізованого) клірингу, коли учасники обмінюються платіжними інструментами на багатосторонній основі. Між банками діє установа-посередник, так звана “розрахункова палата”, стосовно якої вони щоденно є або чистими дебіторами, або чистими кредиторами: у вищенаведеному прикладі банк А є чистим дебітором (на суму 130), а банк С і банк В – кредиторами. Залишається провести остаточний розрахунок, але кількість і сума трансакцій при цьому будуть значно менші.

Таблиця 1

Схема клірингу при здійсненні взаємних розрахунків, ум. од.

Важливе значення з точки зору управління ризиками має поділ розрахунків за принципом здійснення: на валовій або чистій основі.

Система на валовій основі виконує розрахунки відразу після отримання документа. Розрахунок виконується в тому випадку, якщо на рахунку є необхідна сума коштів. Ця система отримала ще назву «брутто» розрахунків.

В системі електронних платежів, що зараз функціонує в Україні, закладена модель «брутто» розрахунків.

В цій системі операції виконуються лише в межах наявних кош­тів на момент виконання розрахунку. В деяких системах «брутто» розрахунків дозволяється овердрафт. В Україні овердрафт заборонений.

Раніше платежі, для яких не вистачало коштів на кореспондентському рахунку банку, ставились на картотеку. Зараз в НБУ відмовились від ведення картотек і ті платежі, які виконати не можливо з причини відсутності чи нестачі коштів на кореспондентському рахунку, відправляються в комерційний банк.

При розрахунках на валовій основі виконуються окремі розрахунки за кожною трансакцією, на відміну від процедури їх попереднього взаємного заліку, як це робиться при розрахунках на чистій основі. Якщо ліквідність перевіряється за станом сальдо, то платіж буде виконаний лише в разі наявності достатніх коштів на депозиті на момент його ініціювання. Інакше платіжне доручення повертається відправнику до надходження протягом операційного дня достатніх коштів. Така система вимагає обробки інформації в режимі реального часу, а також операційного контролю, який дозволяє центральному банку запобігти використанню денного кредиту.

Перевагою цього підходу є те, що розрахунок стає остаточним раніше, ніж у випадку взаємозаліку. Однак така система вимагає значних ліквідних коштів, оскільки платежі, що надходять, не використовуються для розрахунків за платежами, що відправляються. Тому можна запропонувати іншу схему організації платіжних потоків, яку відповідно до прикладу, наведеного в табл. 1, зображено на рис. 1.

Рис. 1. Платіжні потоки при розрахунках брутто (індивідуальних)

Одна з потенційних проблем розрахунків на валовій основі полягає у небезпеці виникнення так званої “безвихідної ситуації”, коли жоден платіж не може бути оброблений через нестачу ліквідності на конкретних рахунках. Для запобігання або попередження таких ситуацій учасникам може бути надана можливість користуватися денним овердрафтом. Денний кредит, звичайно, надається за умови, що необхідні кошти будуть депоновані до закінчення операційного дня, а сума денного кредиту не повинна обмежуватися.

Однак, беручи до уваги ризики, притаманні системам розрахунків на чистій основі, а також прогрес у галузі розвитку автоматизації та телекомунікацій найефективнішим механізмом обробки невеликої кількості платежів на великі суми слід вважати систему розрахунків на валовій основі в режимі реального часу, скорочено – СРВРЧ (Real-Time Gross Settlement Systems – RTGS).

2. Порівняльна характеристика архітектур платіжних систем (16)

Враховуючи ріст кількості транзакцій і потреби банків найбільш оперативно управляти своїми ресурсами в СЕП, НБУ реалізовано декілька моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вибір моделі виконує комерційний банк.

1. Характеристика нульової моделі. Згідно цієї моделі головний банк та його філіали мають самостійний коррахунок для головного банку і кожного філіалу. Для кожного з цих рахунків відкривається технічний рахунок в РРП. Кожен з банків виконує операції в межах коштів, що є на цих рахунках, тобто головний банк та його філіали діють в межах СЕП незалежно один від одного. Головний банк може отримувати інформацію про наявні кошти на рахунку філіалів в тому випадку, якщо вони знаходяться в одному регіоні. Але розпоряджатися коштами філіалів головний банк при роботі за цією моделлю не може.

2. Характеристика першої моделі. Ця модель теж підходить для роботи банків, філіали яких знаходяться в одному регіоні . В ОДБ РРП відкривається один рахунок для головного банку та його філіалів. Облік в РРП ведеться загальними сумами без виділення вкладу кожного філіалу окремо. Тобто філіали не мають свого коррахунку в РРП, але для них відкривається технічний коррахунок. Кожен філіал має свій АРМ-3 і відповідно є повноправним учасником СЕП. Головний банк управляє розміром коштів, в межах яких філіали можуть виконувати платежі шляхом виділення ліміту коштів для кожного філіалу. Схема взаємодії банків по першій моделі наведена на рис. 2. Таким чином, філія може виконувати платежі в межах значення:

<Величина технічного коррахунку філії> + <Величина ліміту>,

але не більш ніж на величину значення коррахунку свого голов­ного банку.

Рис. 2. Схема обслуговування за першою моделлю

Механізм розподілення лімітів включає:

1. Встановлення ліміту для філіалів на початок банківського дня, що виконується одним із засобів за вибором головного банку:

– заборона роботи філіалів до отримання інформації з головного банку про встановлені ліміти на даний банківський день;

– встановлення значення ліміту рівного нулю, тобто обмеження платіжоспроможності філіалу розміром залишку на його технічному рахунку;

– перенесення значення ліміту, який даний філіал мав за попередній банківський день, на поточний день;

– дозвіл роботи в межах коштів, що знаходяться на коррахунку головного банку.

2. Зміна значення ліміту філіалу на протязі банківського дня, що виконується головним банком шляхом відправлення в РРП файла лімітів.

Зміна ліміту може виконуватись декілька разів на протязі банківського дня. Файл лімітів обробляється в РРП в момент його прийняття, і відразу ж змінюється ліміт філіалу.

Головний банк отримує інформацію про роботу філій в файлах системи електронних платежів. Протягом дня, після кожного сеансу роботи РРП надається інформація про стан технічного коррахунку всіх філіалів, стан лімітів всіх філіалів, стан коррахунку головного банку (тобто єдиного коррахунку).

3. Характеристика другої моделі. Друга модель є розвитком першої. По певному регіону вибирається один банк, що виконує роль головного для регіону. По кожному регіону відкривається єдиний регіональний коррахунок банку, філіали не мають окремих коррахунків, в тому числі і технічних. У головному банку для кожної філії необхідно відкрити в балансі субкоррахунки філіалів. Схема взаємодії банків за другою моделлю наведена на рис. 3. Для роботи за другою моделлю потрібна наявність власної платіжної системи (ВПС), дія якої обмежується одним адміністративним регіоном України.

Філіали являються самостійними банківськими закладами, мають свій МФО й знаходяться в списку учасників електронних платежів, але вони не являються самостійними учасниками СЕП, тобто не мають свого АРМ-3. Лише головний банк має свій АРМ-3, через який виконує платежі від імені своїх філіалів. По закінченні робочого дня головний банк передає у філії дані про залишки на субкоррахунках.

4. Характеристика третьої моделі. За цією моделлю учасником СЕП є тільки голов­ний банк, що має єдиний кореспондентський рахунок і свою власну платіжну систему.

Рис. 3. Схема обслуговування за другою моделлю

При роботі за цією моделлю головний банк має засоби повного контролю над роботою філіалів. Всі кошти зосереджені на одному рахунку, що не призводить до їх розпорошення і дозволяє виконувати постійний контроль за ліквідністю.

Недоліки цієї моделі полягають в тому, що можуть виникати затримки з перерахуванням коштів. Наприклад, перерахування коштів в одному регіоні з одного філіалу в інший виконується через розрахункову палату головного банку. В цій моделі необхідно встановлювати якусь пріоритетність на обробку платежів.

Філіали є самостійними банківськими закладами, мають свій МФО й знаходяться в списку учасників електронних платежів, але вони не являються самостійними учасниками СЕП, тобто не мають свого АРМ-3 та засобів захисту НБУ. Ця модель вимагає наявності власної повнофункціональної платіжної системи. Схема роботи за третьою моделлю наведена на рис. 4.

Рис. 4. Схема обслуговування за третьою моделлю

5. Характеристика четвертої моделі. Ця модель є територіальним розширенням першої моделі, її дія поширюється на всю територію функ­ціонування СЕП за умов використання засобів віртуального банківського регіону. По цій моделі ведеться єдиний кореспондентський рахунок з веденням технічних кореспондентських рахунків філіалів. Четверта модель дуже подібна до першої. Відмінність їх полягає у тому, що філіали банку можуть територіально розміщуватись у різних регіонах. При роботі по цій моделі кореспондентські рахунки по всіх філіалах об’єдну­ються в один консолідований рахунок, який контролюється головним банком. Враховуючи те, що банки не мають своєї розрахункової палати, то її функції для цих банків виконуються в ЦРП спеціально виділеним для цих цілей АРМ-2, що обслуговує віртуальний банківський регіон. Головний банк контролює і управляє роботою філій за допомогою механізму лімітів. Головний банк має можливість отримувати підсумкову інформацію про роботу своїх філій впродовж всього та в кінці банківського дня. Всі філії мають свій МФО та АРМ-3, являються учасниками СЕП і проводять обмін платіжними документами незалежно один від одного. Переваги моделі полягають у тому, що головний банк може переводити на роботу по цій моделі відразу не всі філіали, а поступово один за одним в процесі роботи.

Недоліки цієї моделі полягають у тому, що головний банк не може управляти кожною трансакцією, а лише шляхом лімітування обмежувати загальну суму платежів. Зі збільшенням кількості філій ускладнюється процес централізованого управління їх ресурсами, збільшується час реакції системи на надану інформацію та зворотний зв’язок у вигляді керуючої інформації. Тому четверту модель доцільно використовувати для невеликих та середніх банків з кількістю філій не більше 30–40. Схема обслуговування за четвертою моделлю наведена на рис. 5.

Рис. 5. Схема обслуговування за четвертою моделлю

6. Характеристика п’ятої моделі. Ця модель вміщує елементи четвертої та другої моделей, орієнтована на трьохрівневу організаційну структуру банку і функціонує у межах віртуального банківського регіону. Головний банк та регіональні управління працюють по четвер­тій моделі. Регіональні управління та філії його регіону працюють за правилами і механізмом роботи по другій моделі. Тобто регіональні управління мають свої ВПС. ТКР мають лише філії першого рівня, тобто регіональні управління і головний банк. ТКР регіональних управлінь на початку дня приймається рівним нулю. Головний банк установлює ліміти регіональним управлінням. ВПС зв’язує філіали першого рівня з філіалами другого рівня. Філіали першого рівня виконують платежі за філіали другого рівня, тобто обороти регіональних управлінь включають обороти своїх філіалів без виділення внеску кожного. Головний банк взаємодіє з регіональними управліннями через СЕП.

Головний банк отримує підсумкову інформацію про роботу регіональних управлінь в СЕП по схемі, аналогічній першій моделі. Головний банк може отримати дуже деталізовану інформацію щодо платежів окремих філіалів.

П’яту модель доцільно використовувати для банків, що мають розгалужену мережу філіалів зі своїми ВПС всередині регіону, але не мають технічних можливостей забезпечити повноцінне функціонування ВПС у масштабах всієї України.

Рис. 6. Схема обслуговування за п’ятою моделлю

7. Характеристика шостої моделі. Ця модель є розвитком четвертої моделі і використовується банками, які мають, крім філіалів, регіональні управління. Ця модель підходить для банків, які мають розгалужену мережу філіалів, і головний банк не має змоги управляти безпосередньо роботою своїх філіалів, адже не має можливості розробити ВПС ні в межах регіону, ні по Україні в цілому. Робота організовується через віртуальний банківський регіон.

Головний банк з регіональними управліннями і регіональні управління з філіалами взаємодіють через СЕП. В РРП відкриваються ТКР для головного банку, регіональних відділень і для філіалів.

Рис. 7. Схема обслуговування шостою моделлю

Головний банк установлює ліміт своїм регіональним управлінням, а ті в свою чергу доводять ліміти філіалам. Робота регіональних управлінь з філіалами організується за принципами, схожими з першою моделлю. ТКР регіонального управління на початок дня приймається рівним нулю, а за день він вміщує всі обороти коштів відповідних філіалів.

Шоста модель підходить для банків, які мають від 50 до 200 філіалів.

Взаємодія учасників СЕП при розрахунках за шостою моделлю зображена на рис.7.

8. Характеристика сьомої моделі. Сьома модель вміщує елементи четвертої і третьої моделей. Крім того, що кожний філіал має свій ТКР (як у четвертій моделі), головному банку дозволяється виконувати початкові платежі від імені своїх філіалів (як у третій моделі). Відправником платежів може виступати як головний банк, так і філіал. Головний банк має можливість обмежувати категорії початкових платежів філіалів по сумах, по балансових рахунках і т.п. Таким чином банк надає філіалам самостійність при виконанні масових платежів невеликими сумами і контролює великі фінансові операції.

Взаємодію учасників СЕП при розрахунках за сьомою моделлю зображено на рис. 8.