|
Реферат на тему:
“Економіко-географічна характеристика африканських країн”
ПЛАН
1. Сільське господарство
1.1 Рослинництво
1.2 Тваринництво
2. Промисловість
2.1 Гірничодобувна промисловість
2.2 Обробна промисловість
3. Транспорт
4. Зовнішні економічні зв'язки
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Сільське господарство є основою економіки майже всіх країн Африки. У ньому зайнято понад 2
/з економічно активного населення; воно дає близько 40% національного доходу, а в експорті регіону його частка досягає 70%. Аграрні відносини надзвичайно складні. Для них характерне переплетення дофеодальних, феодальних і капіталістичних способів експлуатації, різних форм землеволодіння і землекористування. Наприклад, у Нігерії на півночі живуть кочові племена (родоплемінний лад), у центральних районах панує
феодалізм, а на півдні розвинуте плантаційне капіталістичне господарство.
Рослинництво.
Воно відіграє провідну роль. У ньому розрізняють два напрями: споживчий (натуральне) і експортний (товарне).
Споживчий напрям переважає в Тропічній Африці, де в більшості країн зберігаються общинне (родоплемінне) землеволодіння, дрібне натуральне і напівнатуральне господарство, яке ведеться найвідсталішим способом (вирубно-вогневе мотикове землеробство). Поряд з цим значну частину земель займають великі плантації, що поставляють продукцію на експорт. Там широко використовують найману працю.
Низький рівень розвитку сільського господарства, його екстенсивний характер пояснюються значною мірою складністю і відсталістю аграрних відносин. Африка посідає останнє місце в світі за використанням добрив (Франція споживає їх більше, ніж Країни Африки, що розвиваються, дають понад '/з світового збору арахісу. Особливо виділяються щодо його збору та експорту Нігерія і Сенегал. Цю культуру вирощують переважно в дрібних селянських господарствах, але переробляють і експортують її іноземні компанії. На цій фотографії ви бачите, як насипають арахіс у мішки для відправлення на експорт уся Африка і тракторів (у 40 раз менше, ніж Західна Європа). Обробляється лише 710
частина території.
Нині завдяки будівництву зрошувальних систем розширюються площі під споживчими (особливо зерновими) й експортними культурами.
Останнім часом у багатьох країнах відбуваються соціальні зміни. Вони насамперед здійснюються в країнах, які йдуть шляхом соціалістичного розвитку. В них проводяться аграрні реформи: земля переходить до рук держави, передається селянам, створюються кооперативні й державні господарства. Найбільших успіхів у цьому добились Алжир, Лівія, деякі інші країни.
У Північній Африці експортне значення мають плоди цитрусових і маслинових дерев, овочі, фрукти, трава альфа. АРЄ і Судан вивозять бавовну. Головні споживчі зернові культури в цій частині Африки — ячмінь, кукурудза, пшениця. В оазисах Сахари вирощують фінікову пальму. Фініки йдуть на експорт (50% світового виробництва). Крім того, фінікова пальма -одна з небагатьох рослин, що повністю використовуються в селянському господарстві, її стовбур є будівельним матеріалом, тріски та обрізки йдуть на паливо. З листя плетуть кошики, а з черешків виготовляють легкі меблі. Подрібненими плодовими кісточками годують худобу.
У країнах Західної, Центральної і Східної Африки найважливіша експортна продукція — какао-боби, арахіс, плоди олійної пальми, кофе. У світовому зборі какао-бобів особливо виділяються Берег Слонової Кості, Гана і Нігерія. Нігерія і Заїр найбільше в світі збирають ядер пальмових горіхів та виробляють пальмової олії. По всій Тропічній Африці (особливо на східному й на Гвінейському узбережжях) вирощують банани і кофейне дерево. На світовий ринок ідуть найкращий сорт кофе «арабіка» і другосортний «робуста», який у Західній Європі переробляють на розчинний. Основні споживчі культури Тропічної Африки — сорго та інші просяні, кукурудза й рис, а також маніок, батат, ямс, манго, динне дерево та ін.
Тваринництво.
Тваринництво в Африці має екстенсивний характер: переважає відгінно-пасовищне, напівкочове і кочове скотарство.
Племена, які займаються скотарством, прагнуть збільшити поголів'я худоби, але це робиться в основному заради престижності, а не для збільшення продукції. Худоба непородна, до того ж частина її заражена хворобами. У Північній Африці молочна худоба нерідко використовується і як тяглова сила. У багатьох районах Африки розведенню свійської худоби перешкоджає муха цеце — переносник збудника хвороби нагана. Через те там розводять зебувидну велику рогату худобу, яка не піддається цьому захворюванню.
У Північній Африці (Марокко, Судан) переважає вівчарство, в пустинних районах розводять верблюдів. У всіх країнах скрізь (у містах і сільській місцевості) використовують ослів ('/4 поголів'я світу). Ця невибаглива тварина вірно служить людині: на ній їздять верхи, запрягають для перевезення вантажів, примушують качати воду тощо.
В останні роки майже в усіх країнах відкрито ветеринарні пункти, де худобі роблять щеплення, в тому числі і від захворювання сонною хворобою.
Провідні галузі промисловості — гірничодобувна, кольорова металургія і легка — зародилися ще в колоніальний період під впливом метрополій та вимог зовнішнього ринку. Останнім часом розвивається чорна металургія, а в окремих країнах — і машинобудування.
Розміщення промислового виробництва по країнах і районах дуже нерівномірне. Приблизно '/2 його припадає на Північну Африку. В Західній Африці промисловим розвитком виділяється Нігерія. В Центральній Африці перше місце посідає Заїр, у Східній— Замбія, а на півдні — Зімбабве.
Промислові підприємства звичайно зосереджені в одному-двох портових містах країни, а в Центральній Африці — здебільшого в районах гірничодобувної промисловості.
У країнах, що йдуть шляхом соціалістичного розвитку, як правило, планове будівництво заводів здійснює держава, часто з допомогою соціалістичних країн. Промисловість там контролюється в основному державою (в Алжирі — на 80%).
У країнах, які розвиваються капіталістичним шляхом, у промисловості переважають іноземні капітали, але останнім часом деякі країни починають обмежувати їх діяльність.
Гірничодобувна промисловість.
Вона розвинута більшою чи меншою мірою майже в усіх країнах. Особлива увага приділяється добуванню нафти. Ця галузь виникла порівняно недавно, але розвивається швидкими темпами. Нафтодобувні країни намагаються контролювати не тільки добування, а й переробку нафти. З допомогою соціалістичних країн вони збудували нафтоперегінні заводи (Лівія, Алжир, Нігерія та ін.). Нафта дає більш як 3
Д національного доходу і є основою їхньої економіки. Вживаються заходи щодо використання газу: в Алжирі, Лівії та Нігерії споруджено заводи, які виробляють зріджений газ, що йде на експорт. В останні роки виявлено значні поклади уранових руд.
Для окремих регіонів Африки характерні певні поєднання корисних копалин, які визначили спеціалізацію гірничодобувної промисловості. У Північній Африці, крім нафти, добувають фосфорити ('/4 видобутку капіталістичного світу). Тут відомі також родовища залізних і поліметалічних руд. Західна Африка багата на різні корисні копалини, серед яких виділяються залізна руда (Ліберія та Мавританія), боксити (в Гані та Гвінеї, де з допомогою СРСР споруджено велике підприємство по їх добуванню), поліметали, золото, олово, залізні й марганцеві руди, енергетичні ресурси — нафта, газ, уран (Нігер), гідроенергія, алмази. Серед країн цього регіону розвитком гірничодобувної промисловості виділяється Нігерія. У Централь ній Африці ця галузь особливо розвинута в Заїрі (перше місце в світі за видобутком технічних алмазів, кобальту, багаті родовища міді) і Конго (поліметалічні руди). Недавно поклади нафти, урану й алмазів знайдено в Чаді. У Східній Африці Замбія на
весь світ славиться добуванням і експортом міді, її називають «країною червоного металу».
Надзвичайно багата на різноманітні корисні копалини Південна Африка. Більша частина гірничодобувної промисловості перебуває в руках іноземного капіталу.
Розвитком цієї галузі виділяється Зімбабве, де добувають золото, залізну руду, хроміти, руди поліметалів, кольорових і рідкісних металів, кам'яне вугілля, азбест тощо.
Обробна промисловість.
Останнім часом покладено початок розвитку важкої промисловості, яка представлена насамперед галузями, що переробляють місцеву мінеральну сировину. Серед них найвищого розвитку досягла кольорова металургія. Підприємства галузі зосереджені в основному в районах гірничодобувної промисловості. Це заводи, на яких виготовляють чорнову і рафіновану мідь (Заїр, Замбія), виробляють металевий алюміній (Камерун, АРЄ), збагачують поліметалічні руди (Конго) та ін. Переважна більшість продукції йде на експорт.
Чорна металургія на противагу кольоровій працює в основному на внутрішній ринок. Вона почала розвиватися недавно в більш розвинутих країнах і країнах, що розвиваються соціалістичним шляхом. Радянський Союз подав і подає допомогу в спорудженні металургійних комбінатів в Алжирі (Аннаба), Нігерії та ін.
Машинобудування є лише в деяких країнах. Небагато заводів в основному складають автомобілі, велосипеди, трактори, сільськогосподарські машини з імпортних деталей.
У деяких державах Північної, а також Західної Африки збудовано підприємства хімічної промисловості — заводи фосфорних і азотних добрив.
Незважаючи на значні енергетичні ресурси, паливно-енергетична промисловість (крім нафтової) розвинута слабо. Особливо відстає виробництво електроенергії.
Серед традиційних галузей легкої промисловості найбільш розвинута текстильна. У Північній Африці майже всі країни цілком задовольняють свої потреби в бавовняних тканинах і експортують бавовняну пряжу та швейну продукцію (АРЄ, Марокко, Туніс). Потреби населення в тканинах, одязі, взутті, посуді задовольняються переважно кустарним виробництвом.
З галузей харчової промисловості виділяються олійницька (маслинова, арахісова, пальмова олія), борошномельна, цукрова, виноробна.
ТРАНСПОРТ
Формування сучасної транспортної мережі й раціональніше її розміщення — одне з найважливіших завдань країн Африки, що розвиваються. Внутрішні перевезення основних вантажів здійснюються, як правило, залізницями, їх мережа ще зберігає «колоніальну» конфігурацію, але в останнє десятиріччя збудовано ряд залізниць для обслуговування національної економіки, наприклад залізниця «Танзам», що сполучає Замбію через Танзанію з портом Дар-ес-Салам. Існує проект транссахарської залізниці. У деяких країнах залізниць немає (Нігер, Чад, ЦАР).
Автомобільних доріг порівняно небагато. Недавно прокладено автомобільну трасу через Сахару. Вона сполучає ряд держав і дає їм вихід до портів.
Морський транспорт обслуговує переважно зовнішню торгівлю, причому майже виключно з допомогою іноземних суден. Хоч Ліберія і стоїть на першому місці в світі за тоннажем морського флоту, але жодного судна не збудовано в цій країні. її флот складається з американських, грецьких та інших суден, які, плаваючи під ліберійським прапором, користуються пільгами. Найбільші за вантажооборотом порти: Олександрія, Алжир, Касабланка, Дакар, Лагос, Момбаса, Дар-ес-Салам.
У пасажирських перевезеннях велику роль відіграє повітряний транспорт.
Трубопровідний транспорт найбільше розвинувся в Північній Африці (Алжир, Лівія). В Нігерії при сприянні СРСР недавно збудовано нафтопровід.
ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
Зовнішня торгівля відіграє велику роль в економіці країн Африки, що розвиваються, тісно зв'язаних із світовим ринком. У країнах, які йдуть соціалістичним шляхом розвитку, зовнішня торгівля перейшла під контроль держави. В експорті африканських країн на промислову і сільськогосподарську сировину припадає 80%. У більшості з них він складається з однієї-двох сільськогосподарських культур або окремих видів мінеральної сировини. Наприклад, у Гані 2
/3
вивозу становлять какао-боби, у Сенегалі та Гамбії 4
/5
його припадає на арахіс, в експорті Замбії і Заїру переважають мінеральна сировина й мідь. Склад імпорту змінюється. Країни, що розвиваються, почали закуповувати товари, які їм необхідні для розвитку національної економіки. Це машини й устаткування, будівельні матеріали, але все ще велику частку становлять товари широкого вжитку й продовольства.
Географія зовнішньої торгівлі свідчить про велику прив'язаність господарства країн Африки до світового капіталістичного ринку, до їхніх колишніх метрополій; понад 3
/4
зовнішньоторгового обороту припадає на капіталістичні країни Європи, США і Японію. Багато країн, що розвиваються, і насамперед ті з них, які стали на шлях соціалістичного розвитку, розширюють свої зв'язки з СРСР та іншими країнами соціалістичної співдружності. В рахунок довгострокових кредитів СРСР збудував і будує у цих країнах близько 500 різноманітних народногосподарських об'єктів. Наприклад, в Анголі практично немає такої галузі, в розвитку якої їй не допомагали б соціалістичні країни.
Особливу роль у розширенні внутрішніх міждержавних зв'язків відіграє Організація африканської єдності (ОАЄ), яка докладає немало зусиль для створення спільного африканського ринку, врегулювання митних тарифів* і вжиття інших заходів, які відповідали б інтересам країн, що визволилися. Цьому сприяє також утворення регіональних міждержавних організацій.
Нові взаємовідносини допомагають країнам Африки, що розвиваються, боротися з тяжкими наслідками колоніалізму, розвивати національну економіку, народну освіту, підвищувати культуру й поліпшувати життя народів.
|