Зміст
1. Допустимі екологічні завантаження і екологічна ємкість території1.1 Екологічні навантаження1.2 Гранична екологічна ємкість території2. Система державних екологічних стандартів2.1 Сучасний стан довкілля2.2 Екологічні стандарти1. Допустимі екологічні завантаження і екологічна ємкість території1.1 Екологічні навантаження
Екологічне нормування – система стосунків, що виявляє ГДК шкідливих речовин.Для оцінки чинників і ефектів дії на середовище необхідно користуватися встановленими критеріями: значеннями ГДК, рівнів екологічних навантажень, викидів і скидань. При визначенні цих критеріїв враховуються геофізичні і економічні можливості по обмеженню викидів. Висока якість середовища зберігається, якщо зміни її стану відбуваються в межах кордонів, званих допустимими, і невеликі зміни якості середовища не впливають на її нормальне функціонування. За первинне береться фоновий стан середовища за відсутності обурюючої дії за середніх метеорологічних умов. Відмінність між гранично допустимим і фактичним станом середовища складає екологічний резерв довкілля. Він характеризує її здатність до відновлення, відтворенню і є основою для розрахунку допустимих навантажень. Розрізняють два підходи визначення допустимих навантажень: санітарно-гігієнічний і екологічний підходи. Вони розрізняються рівнем вимогою.До критеріїв оцінки відносної небезпеки поширення в ОС різних забруднень відносять гранично допустиму концентрацію (ГДК), гранично допустимий викид (ГДВ) і стрес-індекс. А також гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), кризисні екологічні ситуації (КЕС) і ін.ГДК встановлюється головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендується відповідними організаціями, комісіями на основі результатів складних експериментів, а також відомостей, отриманих в час або після різних аварій, катастроф і так даліГДК в різних країнах часто відрізняється, хоча і трохи.ГДК полютанта — це таке його вміст в довкіллі, який не знижує дієздатності і самопочуття людини, не шкодить його здоров'ю в умовах постійного контакту, а також не викликає негативних наслідків в наступного покоління.При визначенні ГДК враховують не лише рівень дії забрудників на здоров'ї людини, але і їх дію на живі організми. Результати дослідів показують, що будь-які дози, що перевищують звичний фон, вже шкідливі.ГКВ - це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викида в повітря за одиницю часу, аби концентрація забрудників повітря на кордоні санітарної зони не була вища чим ГДК.Стрес-індекс враховує об'єм шкідливих речовин, що поступають в довкілля тобто міра контакту з людиною, міру їх шкідливої дії на природу, людину і об'єкти його господарської діяльності.На поширення забруднень впливає також географічне положення регіону, його довкілля і природні умови. Ландшафт, погода, місце розташування, довколишні об'єкти - ці і інші чинники відповідають за швидкість поширення і концентрацію речовин в повітрі.Система параметрів, що характеризують кордон гранично допустимого.1) Нормативи гранично допустимих рівнів зміни середовища:а) ГДК;б) ПДУ (рівні).2) Нормативи ПДВ (дії). Гранично допустимі викиди у водоймища, атмосферу, грунт.3) Нормативи ГДЕН (екологічних навантажень).4) Нормативи витягання корисних компонентів з властивостей природи: корисних копалини, комплексне використання відходів, врожайність сільськогосподарських культур.5) Нормативи надійності заходів (інженерних споруд) з точки зору їх дії на довкілля.6) Параметри допустимості природоперетворення підприємств (осушення, забудова).7) Показник стійкості природних комплексів і їх компонентів.8) Поширення речовини в довкіллі.Поширення забруднень обумовлене природними процесами і залежить від фізико-хімічних властивостей речовин; від фізичних процесів, пов'язаних з їх перенесенням, біологічних процесів, що беруть участь в глобальних процесах круговороту речовин. Циклічні процеси в окремих природних системах. 1.2 Гранична екологічна ємкість території
Гранична екологічна ємкість території – нормативна величина. Екологічна ємкість територій є межею, яка не має бути порушений в процесі виробництва і розселення людей. Без оцінки екологічної ємкості територій неможливе вироблення науково обґрунтованих рекомендацій по розвитку продуктивних сил країни і розробки як чисто природоохоронної стратегії, так і стратегії стійкого розвитку.Екологічна ємкість території визначається, з одного боку, сукупністю природних компонентів – повітряного басейну, водоймищами, земельними площами і запасами ґрунту, флорою і фауною, з іншої – потужністю потоків біогеохімічного круговороту, швидкістю атмосферного газообміну, поповнення об'ємів чистої води, процесів ґрунтоутворення, продуктивністю біоти. Для того, щоб було забезпечено стійкий розвиток, сумарне антропогенне навантаження не повинне перевищувати потенціал природних систем. У свою чергу антропогенний вплив складається з двох основних чинників: щільність населення і техногенної насиченості території. Показник для класифікації територій – ергодемографічний індекс (ЕДІ):ЕДІ = 7 х 10-6
х / RSS|, де- середня щільність населення територій, чол./км2
;- середня щільність населення країни, чол./км2
;- загальна витрата палива і паливних еквівалентів електроенергії на даній території, тут/год;Rs – сумарна сонячна радіація, тут/км2
рік;S - площа території, км2
.У поняття екологічної ємкості території входить екологічна техноємкість території – узагальнена характеристика території, кількісно відповідна максимальному техногенному навантаженню, яке може витримати і переносити в перебігу довгого часу сукупність реципієнтів і екологічних систем території без порушення їх структурних і функціональних властивостей. Екологічна техноємкость території (ЕТТ) кількісно визначається сумою екологічних техноємкістей компонентів природного комплексу (атмосфери i=1, гідросфери i=2, і педосфери, тобто поєднання ґрунту і біоти – i=3). При розрахунку показника ЕТТ необхідне знання порогових ефектів і тривалість дії техногенних чинників. Розрахунок ЕТТ заснований на допущенні, згідно якому ЕТТ складає долю загальної екологічної ємкості території, визначувану коефіцієнтом варіації відхилення складу середовища від його природного рівня і його коливань. Перевищення даного рівня мінливості вважається отриманим за рахунок антропогенних дій, що досягли межі стійкості природного комплексу даної території.Об'єктивніший показник – норматив гранично допустимого навантаження (ГДНТ). Він відрізняється від ЕТТ тим, що в першому враховується ще і соціальна цінність об'єктів, що випробовують техногенне навантаження. Розрахунок заснований на обмеженні техногенного навантаження граничною можливістю природного комплексу території зберігати цілісність екосистем і якість середовища шляхом перетворення сонячної енергії для процесів самоочищення і регенерації.Вочевидь, якщо природоємність виробничого комплексу території не перевищує ГДНТ, то дану територію можна вважати благополучною. Інакше відбувається руйнування природного середовища території.Жоден з органів влади не має права скоректувати норматив ПЕЕ у бік збільшення. У загальному випадку визначення нормативу ПЕЕ повинно враховувати наступні цільові установки:- створення сприятливого для людини природного довкілля і забезпечення кожної людини соціальне прийнятним рівнем вжитку «екологічних благ» (зон відпочинку, природних резервацій);- забезпечення умов збереження і відтворення асиміляційної здатності природного середовища.Соціальні чинники, стратегічні установки території або регіону враховуються на наступному етапі, коли від показника ПЕЕ переходить до наступного показника – допустимого рівня забруднення (ДУЗ).Перехід від ПЕЕ до ДУЗ означає облік регіональних особливостей при формуванні екологічної стратегії.Цей перехід набуває особливо важливого значення в умовах суверенітету територій, є відправною точкою міжреспубліканських (і міжрегіональних) стосунків з приводу трансграничного перенесення забруднення. ДУЗ визначається на базі ПЕЕ, але в основі його знаходяться власні цілі соціально-екологічної політики республіканських і територіальних утворень. ДУЗ менше, ніж ПЕЕ.Територіальні освіта, обмежена рамками адміністративних кордонів, має можливість внести певну специфіку до екологічної стратегії, але специфіка стратегії повинна мати свої межі, що полягають в наступному:- встановлення величини ДУЗ;- розподіл дозволів на викид (ліцензій на викид), встановлення лімітів викидів, якщо рівень забруднення не перевищує ДУЗ;- регулювання механізму передачі квоти, передбаченої дозволом на викид (ліцензією), від одного підприємства до іншого (на тій стадії, коли починається перехід до торгівлі правами на забруднення).Специфічними є екологічні проблеми для зон, де розміщені об'єкти підвищеної риски: атомні електростанції, крупні хімічні підприємства. Для об'єктів подібного роду критерій не збільшення рівня забруднення (не перевищення ДУЗ) трансформується.Для територій, що відносяться до зон риски, це означає, що не повинна збільшуватися вірогідність того, що станеться аварія хоч би на одному з об'єктів. 2. Система державних екологічних стандартів2.1 Сучасний стан довкілля
Сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми обумовлені двома основними чинниками:марнотратним використанням природних ресурсів, яке знижує продуктивність біосфери, і забрудненням, яке загрожує всьому живому, в першу чергу благополуччю людини і його здоров'ю.Мірою поєднання екологічних інтересів в здоровому і сприятливому для життя природному середовищі з економічними інтересами суспільного прогресу Закон України “О охороні природного довкілля” (ст.ст. 31-33) називає екологічні стандарти і нормативи.Мета екологічної стандартизації і нормування - це встановлення комплексу обов'язкових норм, правив, вимог по охороні природного Довкілля, використанню природних ресурсів і забезпеченню екологічної безпеки (ст. 31).Державні стандарти визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом природного довкілля, вимоги по запобіганню шкідливій дії забрудненого природного довкілля на здоров'ї людей, інші питання, зв'язані з охоронного природного довкілля і використанням природних ресурсів (ст. 32).Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” (ст. 4) нормативні документи по стандартизації діляться на:- державні стандарти України;- галузеві стандарти;- стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів;- технічні умови;- стандарти підприємств.2.2 Екологічні стандарти