Інвестиційний клімат в Україні - реферат

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в економіці 7

1.1.Зміст поняття “інвестиційний клімат” 7

1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату 13

1.3.Фактори формування інвестиційного клімату 24

2. Аналіз сучасного інвестиційного клімату в Україні

2.1.Інвестиційна діяльність в Україні в роки незалежності 37

2.2.Інвестиційна ситуація в Україні та її вплив на розвиток економіки 52

2.3.Аналіз сучасної інвестиційної діяльності в контексті розвитку економіки в розрізі регіонів 59

2.4.Роль прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну і з України у формуванні інвестиційного клімату в країні 82

3. Перспективні зміни інвестиційного клімату в економіці України 96

3.1.Проблеми поліпшення інвестиційного клімату України в найближчій перспективі 92

3.2. Інвестиційна модель соціально-економічного розвитку України 95

Висновки 99

Список використаних джерел 105

Додатки 112

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з інвестуванням розвитку економіки нової держави. І це не дивно. Адже, якщо є інвестиції (а вони є тоді, коли в країні має місце сприятливий інвестиційний клімат), то тоді легко сформувати висхідні тенденції соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу, які є запорукою не тільки економічної, але і політичної незалежності.

Останнім часом дослідження інвестиційних процесів актуалізувалося у зв'язку з Розпорядженням “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яке викликало величезний резонанс у найрізноманітніших колах громадськості, в бізнесових структурах не тільки України, але і багатьох інших країн світу.

Що ж це за розпорядження ? В зв'язку з чим було прийняте ? Воно пов’язане із функціонуванням у нашій державі підприємств з іноземними інвестиціями. Як не дивно, але саме в основі функціонування таких підприємств лежить законодавча плутанина: замість того, щоб обережно і делікатно вирішувати всі питання, що стосуються діяльності в Україні іноземних компаній, керівництво Державної податкової адміністрації та деякі урядовці спробували розрубити цей вузол один раз і назавжди. Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яким припиняється зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Як бачимо, в результаті прийнятого лише одного розпорядження кардинально змінюється інвестиційний клімат в Україні, різко зростає ризик бізнесової діяльності в країні, формується фінансово-економічне поле нестабільності. Це призвело до широкомасштабного ланцюгового конфлікту, що вийшов на міжнародний рівень, дедалі більше набуваючи політичного забарвлення. У цей конфлікт виявився втягнутим і Президент України. Для широкого фахового обговорення означених проблем Інститут трансформації суспільства 25 березня 1999 року провів “круглий стіл” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». В колі учасників круглого столу були народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Національного банку, Кабінету Міністрів, Міністерства закордонних справ, Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі, Фонду держмайна, Верховного Суду України, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, Спілки юристів України, Western NIS Enterprise Fund (США), Посольства США, Посольства Канади, Посольства Великобританії, Посольства Королівства Нідерландів, Посольства Республіки Польща, Посольства Естонії в Україні, керівники компаній “Український мобільний зв’язок” (UMC), “Укрросметал”, “Укртехносинтез”, “Харьківсібінвест”, “Норск Гідро Київ”, “Станкомплект”, “Студія Лева”, “Британіка”, “Айлон”, “Юріс”, іноземні засновники СП, засоби масової інформації та ін.

Намагаючись зрозуміти причини погіршення інвестиційного клімату учасники «круглого столу» визначили його мету:

· проаналізувати сучасні тенденції розвитку сектора іноземного інвестування в Україні;

· виявити проблеми, що перешкоджають функціонуванню іноземних компаній та спільних підприємств;

· визначити конкретні механізми усунення перепон, що гальмують формування інвестиційного середовища та діяльність підприємств з іноземними інвестиціями в Україні.

Досягнення мети вимагало обговорення наступних проблем:

· формування інвестиційного середовища в Україні: прірва між декларованими намірами, ухваленими рішеннями і реальними діями;

· чи узгоджуються між собою положення Закону України “Про іноземні інвестиції” (від 13.02.92 р.) і Розпорядження Президента України “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” (від 26.02.99 р.)?

· позиція Національного банку України щодо діяльності іноземних інвесторів;

· економічні, фінансові, соціальні та політичні наслідки втручання органів влади України у діяльність іноземного інвестора;

· кому вигідна руйнація найуспішніших секторів ринку в Україні, де вдало узгоджуються інтереси держави й іноземного капіталу?

Як бачимо, питання дуже цікаві, надзвичайно важливі і актуальні для розвитку економіки держави. Інтерес до них і зумовив вибір теми даної дипломної роботи, яка написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та фондових маеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є інвестиційний клімат України, предметом – фінансово-економічні аспекти формування інвестиційного клімату.

Мета даної дипломної роботи – визначення ролі інвестиційного клімату України у розвитку національного господарського комплексу, побудова інвестиційної моделі соціально-економічного розвитку України та пошук шляхів її реалізації. Для досягнення поставленої мети при воконанні дипломної роботи необхідно було розв'язати низку завдань:

- розкрити понятійно-термінологічний аппарат теми дослідження;

- визначити фактори формування інвестиційного клімату;

- виявити особливості становлення інвестиційного клімату в Україні в роки незалежності;

- проаналізувати сучасні особливості стану інвестиційного клімату;

- дослідити роль іноземних інвестицій у формуванні інвестиційного клімату в Україні;

- визначити можливі напрямки зміни інвестиційного клімату України в найближчій перспективі;

- побудувати інвестиційну модель соціально-економічного розвитку України.

Дипломна робота має обсяг 135 сторінок комп'ютерного набору. Вона містить 11 таблиць і 2 рисунки.

Автор вдячний науковому керівнику Ванькович Данилу Володимировичу за надані консультації і допомогу при написанні даної дипломної роботи.

1.Теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в економіці

1.1.Зміст поняття “інвестиційний клімат”

Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям “інвестиційний клімат” . Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як “інвестиція”, “інвестор”, “інвестиційна політика”, “інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Терміном «інвестиції» позначається багатозмістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції , які направляються на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції , які вкладаються в створення інтелектуального, духовного продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Незалучені грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей , які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі . Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції дають віддачу, як правило, через значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних процесів лежить :

- інвестиційна діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);

- інвестиційна політика (складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);

- інвестиційна співпраця (вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);

- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).

Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Формування управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.

Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

Як бачимо, категорія “інвестиційний клімат” є надзвичайно важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.

1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату

В наукових виданнях останніх років, в засобах масової інформації інвестиційний клімат в Україні одностайно оцінюється як поганий, а інвестиційна діяльність – як незадовільна.

Так, а статистичному довіднику “Україна за роки незалежності 1991-1998” акцентується, що сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників не відповідає вимогам збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел фінансування та активізації зусиль інвестора .

Аналогічні оцінки переважали і у доповідях учених на конференції “Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання”, яка відбулася 8-10 квітня 1997 р. Так, професор І.М.Школа, який оцінив інвестиційний клімат в Україні, як незадовільний, наголошував, що для його поліпшення слід забезпечити:

- стабільність законодавчої бази;

- зменшення обмеження на приватну власність для іноземців;

- зниження рівнів податків і мит;

- зведення до мінімуму бюрократизму та злочинності .

Оцінки інвестиційного клімату України стали ще критичнішими після того, як Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., згідно з яким мала бути призупинена зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Особливо гостро вони прозвучали на організованому Інститутом трансформації суспільства 25 березня 1999 р. “круглому столі” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». Так, Олег Соскін , радник Президента України виділи кілька негативних процесів, які стали свідченням погіршення інвестиційного клімату після прийнятого розпорядження:

1. Загострилася конфліктна ситуація навколо підприємств з американськими інвестиціями, яка розглядалася у Конгресі США. Серед них виявилися: “Гала Радіо”. “Елаєнт-Київ”, “Дженерейшн Юкрейн”, “Гранд-отель”, “Перехід Мідіа”, “Ар енд Джей Трейдінг” та “Скоуп Тревел”.

2. Загострився конфлікт навколо спільного підприємства “Трансінвестсервіс” (ТІС), в яке було вкладено капітал потужної норвезької компанії “Норск Гідро а.с”, яка володіє 82 терміналами з транспортування мінеральних добрив. Конфлікт виплеснувся на міжнародний рівень. Як відомо, ні Міністерство промислової політики, ні Фонд державного майна досі не вирішили цього питання. Компанія “Норск Гідро а.с” вимушена звернутися до Арбітражного суду у Стокгольмі, бо зазнала збитків на десятки мільйонів доларів.

3. Вже четвертий місяць залишається без відповіді лист Посла США Стівена Пайфера до прем’єр-міністра України В. Пустовойтенка. В ньому підкреслюється доцільність залучення стратегічних інвесторів із США в українську сільськогосподарську переробну промисловість та енергогалузь. Ця програма має здійснюватись на базі домовленостей, досягнутих у рамках спільної україно-американської комісії Л. Кучма - А. Гор, прийнятої під час візиту Президента України до США.

4. Серед представників іноземного та українського бізнесу негативно сприйнято Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, яке мало бути спрямоване насамперед проти СП, причетних до торгівлі тютюном та горілкою. Проте у “список 37-ми” внесено ряд підприємств (2/ 3), які не мали до цього абсолютно ніякого відношення, займалися нормальною підприємницькою діяльністю, вчасно сплачували податки до бюджету (наприклад, “Британіка”, “Український мобільний зв’язок”, “Студія Лева”, “Буртекс” тощо).

На думку О.Соскіна, розправа з іноземними інвесторами тільки тому, що вони підняли голос на свій захист, є нецивілізованим підходом, суперечить європейським нормам господарювання. То ж, природно, що Розпорядження Президента “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” викликало стурбованість і нерозуміння з боку міжнародних кіл та представників дипломатичного корпусу іноземних держав. О.Соскін вважає, що аналіз цього Розпорядження та Додатку до нього у вигляді “чорного списку” 37 компаній з іноземними інвестиціями свідчить, що особи, які його готували, свідомо чи несвідомо підставили Президента України. Воно зашкодило іміджу України як Європейської держави.

О.Соскін наголосив на тому, що з метою сприяння розвитку сектора іноземного інвестування в Україні, усунення проблем, що гальмують функціонування спільних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній в Україні, для забезпечення законності (зокрема ст. 124 Конституції України) та дотримання умов всебічного захисту державних інтересів України доцільно:

1. Міністерству закордонних справ, Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі, Національному банку України за участю УСПП, Спілки юристів України, керівників підприємств з іноземними інвестиціями та інших зацікавлених сторін урегулювати створену проблему відповідно до існуючого законодавства.

2. Скасувати Додаток до Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, який є проблемним та прийнятим усупереч чинному законодавству, без достатнього експертного опрацювання і всебічної перевірки діяльності 37 підприємств, зазначених у переліку Додатку.

3. Скасувати п. 2 Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року, №42/99-рп, в якому рекомендується Національному банку України “вжити заходів щодо зупинення уповноваженими банками здійснення валютних операцій та операцій по рахункам “Лоро”, пов’язаних з перерахуванням коштів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) підприємств з іноземними інвестиціями, зазначених у пункті 1 Розпорядження Президента України”.

Сергій Москвін, народний депутат України, голова підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій ВР України з цього приводу сказав наступне: «…сприяння іноземному інвестуванню наша держава визнала своєю політикою. Принаймні так проголошується на всіх рівнях і керівниками Кабінету Міністрів, і Президентом України. Проте сьогодні я вже не впевнений, чи це дійсно наша політика, чи це був просто хитрий хід — залучити західних інвесторів, а потім їх кинути. Такі побоювання я мав і раніше, працюючи начальником управління іноземних інвестицій в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій. Тоді до інвестицій ставилися як до капітальних вкладень, що надходять до нас, проїдаються, не даючи жодного ефекту.

Вважаю, що й досі нам бракує усвідомлення, що люди, які вкладають гроші в економіку, стають власниками, а приватна власність — свята і недоторканна. Держава, яка проголосила політику залучення інвестицій, відповідальна за цю політику і за долю приватної власності. Натомість сьогодні маємо Розпорядження, яке зупиняє діяльність підприємств з іноземними інвестиціями. Тож чи є взагалі у такої держави якась політика, якщо вона повсякчас змінюється? В результаті склалася дуже небезпечна ситуація, бо державне рішення ухвалено без належної експертизи і прорахування наслідків. І якщо не буде прийнято конкретних рішень, які дезавуюють це Розпорядження, справа може стати предметом розгляду у міжнародних судах. Відтак сформується імідж України як держави, що зневажає власні закони. Слід зрозуміти, що закон є святий, його не можна порушувати. Закон “Про іноземні інвестиції” (1992 р.) вважався найкращим законом серед прийнятих у пострадянських країнах. Потім його дезавуювали декретом 1993 р., а згодом вийшов новий закон, проте всі його варіанти підтверджували пільги щодо іноземного інвестування. Якщо закон поганий, потрібно розробити новий закон, але порушувати чинний не повинні ні депутати, ні Президент.

Існує проблема підприємств, які монополізували певні сектори ринку і від яких держава не одержує надходжень до бюджету. Для її врегулювання необхідно розробити дієвий антимонопольний механізм, який впливатиме на підприємства-монополісти. Мікрокриза, яка спровокована невдало прийнятим Розпорядженням, мусить бути подолана на користь іноземного інвестора. Тоді матимемо певні гарантії, що до влади не пройдуть ліві сили, загроза чого реально існує в Україні».

Мартин Диркс, генеральный директор СП “Український мобільний зв'язок” (UMC) також наголосив на погіршенні інвестиційного клімату в Україні: «Україна формує економіку нового типу — и це правильний вибір. Залучення іноземних інвестицій — одна з найважливіших умов успіху економічних реформ. В 1992 р., коли UMC прийшла в Україну, ми орієнтувались на діючу в той час законодавчу базу. За сім років відбулося дуже багато змін: правила гри на ринку та інвестиційний клімат змінились, але, на жаль, не в кращу сторону. Знищити прірву між задекларованими намірами, прийнятими рішеннями і реальними діями допоможе лише прийняття справедливих законів».

Юрій Гришан, заступник Голови Фонду державного майна України, проаналізував роль приватизаційних процесів у формуванні інвестиційного клімату. Він наголосив на наступному. «Завершилась масова приватизація за приватизаційні папери, яка дала змогу широким верствам населення стати власниками підприємств через: а) викуп малих державних підприємств трудовими колективами; б) придбання акцій великих і середніх підприємств. Ця фаза приватизації не передбачала індивідуального підходу до приватизації великих підприємств, хоч органи приватизації і намагалися у рамках законодавства України враховувати особливості підприємств, що приватизувалися.

На сучасному етапі приватизації дуже важливим є залучення іноземних інвестицій в економіку України, формування ефективного, відповідального власника, який має довгострокові інтереси стосовно підприємства.

Досягти цього можна шляхом здійснення ряду організаційних, процедурних заходів згідно з законами України. В цьому напрямку вже зроблені деякі кроки. Указом Президента України “Про Державну програму приватизації на 1999 рік” передбачено мінімальне розпорошення акцій підприємств, що приватизуються, визначення ринкових цін продажу об‘єктів через організовані ринки.

Привабливість підприємств для потенційних покупців підвищується в результаті їх реструктуризації та передприватизаційної підготовки. Сприятливими у цьому плані є консервація та розукрупнення окремих виробництв, реструктуризація фінансової заборгованості тощо. Це стане основою зменшення собівартості продукції, забезпечить її конкурентоздатність не тільки на світовому, а і внутрішньому ринках. За таких умов привабливість приватизації стратегічно важливих об‘єктів для інвесторів зростатиме.

До переліку об’єктів, що готуються до приватизації та перебувають у процесі продажу, входять підприємства нафтопереробної, енергетичної, машинобудівної, хімічної галузей промисловості та транспорту. Слід відмітити, що кількість об’єктів поступово скорочується, а приватизація їх здійснюється після ретельної підготовки.

Важливим інструментом підвищення привабливості українських підприємств, ліквідності їх акцій на внутрішньому та міжнародних ринках є фінансова реструктуризація. Її суть полягає у зміні структури власного та позичкового капіталу підприємства, складу його активів, відокремлення (продаж, оренда) майна, яке не використовується у технологічних процесах з метою поліпшення фінансового стану підприємства. Одним із основних заходів фінансової реструктуризації є перетворення заборгованості підприємства в акціонерний капітал або продаж заборгованості в обмін на надання кредиторові частки у статутному фонді. Фінансовий ефект зазначеного механізму полягає у фактичному погашенні боргів акціонерного товариства в обмін на цінні папери, швидкому надходженні коштів до бюджету. В результаті значно збільшується реальна ринкова вартість підприємств, що приватизуються.

Індивідуальний підхід до приватизації підприємств дасть можливість забезпечити ліквідність їх акцій. Разом з тим, деякі питання потребують законодавчого вирішення, внесення змін до законів України, що є досить проблематичним через небажання народних депутатів голосувати за все, що стосується приватизації.

Для забезпечення процедури відкритості, прозорості та одноетапності проведення конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств і особливо тих, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підготовлено зміни до процедури проведення конкурсів, передбачених Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Така процедура незрозуміла для інвесторів, перешкоджає придбанню пакетів акцій привабливих підприємств. В результаті протягом 1998 р. на конкурсній основі Фондом державного майна було укладено лише 8 договорів з нерезидентами про купівлю-продаж пакетів акцій (Миколаївцементу, Луцького підшипникового заводу, Запорізького феросплавного заводу та ін.).

Згідно з податковим законодавством інвестиції, що вкладаються покупцями пакетів акцій, зараховуються до прибутку підприємств і підлягають оподаткуванню. Це не стимулює інвесторів брати участь у конкурсах, оскільки для них вартість пакета акцій фактично зростає на суму податку. Виходить, що покупець пакету акцій сплачує податок за право внесення інвестицій у стратегічно важливе для економіки України підприємство. І це тоді, коли за державою зберігаються значні контрольні функції щодо діяльності підприємства, а покупець вже сплатив до бюджету 80% вартості пакету акцій. Іншими словами, інвестиції є “подарунком” або безпроцентним кредитом покупця підприємству, оскільки його корпоративні права після цього не розширюються.

З огляду на таку ситуацію значна частина покупців або намагається уникнути виконання інвестиційних зобов'язань, або шукає інших шляхів покриття додаткових витрат, що спричиняє до виникнення юридичних конфліктів та втручання судових органів. Тому потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування інвестицій та можливість коригування статутного фонду ВАТ на розмір внесених інвестицій з метою розширення корпоративних прав інвесторів, в чому вони завжди зацікавлені як підприємці. На часі ухвалення законодавчих актів щодо послаблення податкового тиску на діяльність, пов’язану з придбанням цілісних майнових комплексів з добудовою об’єктів незавершеного будівництва тощо».

Олександр Кіреєв, заступник голови правління Національного банку України акцентував увагу на тому, що Національний банк України зацікавлений у створенні нормального інвестиційного середовища в країні. Приміром, наприкінці березня 1998 р. НБУ зняв обмеження на участь іноземного капіталу у банківському секторі (раніше встановлений ліміт становив 15%). Він також наголосив на тому, що «нас не задовольняє чинна система законодавчого врегулювання питання щодо капіталів банків. У 1996 р. були запроваджені дискримінаційні заходи стосовно участі іноземного капіталу в банківському секторі. Мінімальний статутний капітал для банку за участю українських засновників мав становити 1 млн. екю, для спільного підприємства з участю іноземного капіталу коефіцієнт повинен бути не менше 3, а для банків із 100%-ним іноземним капіталом, які засновуються в Україні, не менше 5. Ми підготували пропозиції до Верховної Ради України з тим, щоб зняти дискримінаційну перепону як для участі іноземного капіталу у банківському секторі, так і для українських засновників банків. Останнім фактично було запропоновано постійну “гонитву за власним хвостом”, тобто вони мали підтримувати мінімальний статутний капітал відносно екю. Оскільки ж цінні папери випускаються і номінуються у національній валюті, то у іноземних і українських засновників банків повсякчас виникала дилема: або збільшувати статутний капітал шляхом капіталізації, або забезпечувати його достатність відповідно до вимог українського законодавства.

Банківська система з 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які вимагають, щоб основним оціночним показником був не статутний капітал, який постійно треба збільшувати, а капітал в цілому. На жаль, законодавці сьогодні не готові визнати положення, що розмір статутного, або початкового, капіталу береться до уваги тільки при заснуванні банку (як це прийнято в міжнародній практиці). Далі ж оцінка нормативного рівня капіталу і діяльності банку має визначатися за загальною сумою капіталу (внески акціонерів, резерви, фонди тощо). Позиція Національного банку щодо створення капіталів банків виходить з директив Європейської Комісії, сформульованих ще наприкінці 80-х років для країн-учасниць. За цими директивами мінімальні вимоги до статутного капіталу повинні ставитись лише на момент заснування банку, а далі банк зобов’язаний підтримувати капітал у сумах, не менших початкового капіталу, тобто розмір капіталу не повинен зменшуватись (через збиткову діяльність або з інших причин) нижче рівня, внесеного акціонерами.

Українська законодавча база створення загального інвестиційного клімату вкрай недосконала. Ми й досі послуговуємося не законом, а декретом про валютне регулювання. Перше читання закону про валютне регулювання відбулося у ВР ще в грудні 1995 р., нині він перебуває на другому читанні і найближчим часом його ухвалення не передбачається. За таких умов дуже складно порадити іноземним інвесторам, як їм відрегулювати і забезпечити свої права. Для того, щоб сектор іноземного інвестування в Україні не зменшувався, а збільшувався, потрібно докласти чимало зусиль, але складається враження, що парламент не збирається створювати відповідне законодавче поле (в усякому разі до виборів Президента).

Що ж до Розпорядження Президента, де у п. 2 Національному банку рекомендується призупинити операції з зовнішньоекономічної діяльності СП, зазначу, що за чинним законодавством діє близько 30 нормативних актів, коли тільки рішення суду і податкова адміністрація мають право зупинити рух на рахунку і накласти арешт на кошти, що знаходяться на ньому. Якщо немає рішення суду чи розпорядження податкової адміністрації, банк ніколи не зупинятиме операції на рахунку».

Андрій Бігун, комерційний Аташе Посольства США в Україні також негативно оцінив зміни в інвестиційному кліматі України. Він відмітив наступне.

«Представляючи інтереси інвесторів США в Україні, повинен зазначити, що процеси інвестування почали звужуватися від серпня 1998 р. Це спричинилося фінансовою кризою у Росії й іншими чинниками. Звуження сектора іноземного інвестування найпомітніше у Львові і деяких містах України. І хоч не так вже багато американських підприємств вийшло з ринку України, але ті, що залишилися, також звузили свою діяльність.

Важливою подією для американських підприємств було рішення Держдепартаменту США від 18 лютого 1999 р. про надання Україні у подальшому американської технічної допомоги у повному обсязі. Незважаючи на певну обумовленість допомоги, питання все-таки було вирішене позитивно.

Не менш значним чинником розвитку інвестиційного сектору є рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду про надання Україні кредиту. Американські інвестори чекають на висновки Ради. Сподіваймося, що воно буде позитивним і стане ще одним фактором поліпшення інвестиційної атмосфери.

24 березня 1999 р. на засіданні малої торгової палати США міжнародні представники розглядали можливості інвестиційної діяльності на українському ринку порівняно потужних американських інвесторів. Проте “Розпорядження 37-ох” значно стримуватиме українсько-американські бізнесові відносини, створюватиме атмосферу недовіри. Не вдаючись у юридичні подробиці стосовно того, чи воно має силу прямої дії, чи остаточно набуде її через певний час, воно однозначно матиме негативний вплив. Є така американська приказка: “наступ – це найкраща оборона”. Тож, я гадаю є нагода чітко і назавжди визначити інвестиційну політику держави. І вона має бути не декларованою, а активною, діючою політикою. Потрібно на найвищому рівні проголошувати постійно, щоденно, якщо не щогодини, таку політику інвестиційної діяльності, яка сприяла б піднесенню рівня економічного зростання в Україні. Потребують оприлюднення всі законодавчі акти, постанови, слід, нарешті, нормалізувати і податкову площину (рівень та методи оподаткування), щоб переконати західних інвесторів у тому, що інвестиційна політика в Україні є найважливішою складовою державної політики».

Критичні оцінки сучасного інвестиційного клімату мали місце і в наукових працях таких учених як Л.В.Лисяк, М.В.Стирський, В.М.Шумський, опублікованих в журналі «Фінанси України».

Отже, переважання негативних оцінок сучасного інвестиційного клімату України вимагає його глибокого наукового дослідження, розробки та реалізації низки заходів з метою його поліпшення .

1.3.Фактори формування інвестиційного клімату

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні економічного аналізу та фінансового аналізу, є класифікація факторів, викладена М.І.Яцківим. Він виділяє групи факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення":

1) За економічним змістом (виробничо-економічні та соціально-економічні фактори);

2) За ступенем впливу (основні і другорядні фактори);

3) За ступенем залучення резервів (інтенсивні та екстенсивні фактори);

4) За внутрішнім змістом (кількісні і якісні фактори);

5) За часом дії (постійні і тимчасові фактори);

6) За ступенем охоплення (загальні і специфічні фактори);

7) За характером дії (об`єктивні і суб`єктивні фактори);

8) За ступенем кількісного виміру впливу (фактори, що піддаються кількісній оцінці, і фактори, що не піддаються кількісній оцінці);

9) За способом визначення впливу (прямі і розрахункові фактори);

10) За об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку) [94].

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди. Повинні бути контракти, що мають правову силу. Повинні бути справедливі закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних коментарів та відкритих дебатів. Право вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

У цій сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.

Для інвестора важлива наявність:

· цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);

· права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права у будь-який момент можуть бути заперечені;

· надійної системи земельної реєстрації;

· права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;

гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність. У разі необхідності суд має винести належний вирок з цього питання, а уряд  забезпечити виконання рішення суду. Все це дуже хистке в Україні.

Створення клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення законності, збільшення прозорості - це вирішальні чинники для того, аби українці отримали більші економічні можливості. Існують також інші ключові завдання щодо реформ, над якими Україна повинна працювати.

Другим дуже важливим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату є фінансова стабільність в країні. У своїй промові 12 травня президент Кучма підкреслив необхідність бюджетної реформи та внесення змін до поточного бюджету 1998 року для забезпечення фінансової стабільності в Україні. За фінансову стабільність боролися і формуючи бюджет 1999 року і бюджет 2000 року. Адже із нагромадженням бюджетних дефіцитів сукупний борг України швидко збільшується і стає непосильним. Не може країна дозволити собі позичати впродовж значного часу, якщо їй доводиться виплачувати 45 відсотків за своїми облігаціями внутрішньої державної позики та 16 відсотків за Євробондами. Вона не може також сподіватися зберегти соціальні програми, коли виплати по відсотках з’їдають все більшу і більшу частку бюджетних надходжень. В України ще є час перевести свої державні фінанси на міцний фундамент і втримати свій борг у підконтрольних межах. Але час спливає швидко, а для завоювання довіри ринку потрібні засадничі реформи. Інакше наступна фінансова криза, спалахне вона в Азії, в Росії, чи ще будь-де, може поставити Україну вже не в скрутне, а в безвихідне становище: коли вона раптом з’ясує, що позичити грошей вона більше не може ніде - ні на внутрішніх, ні на зовнішніх ринках - і ні за яку ціну. Цей постійно присутній ризик підсилює нагальність реформ, з тим щоб Україна навела порядок у своєму економічному домі, понизила відсоткові ставки і змогла залучити такі потрібні інвестиції.

Економічні реформи – третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення економіки - це інвестиції. Тобто, з однієї сторони економічні реформи – запорука пом'якшення інвестиційного клімату, з другої, - економічні реформи вимагають інвестицій.

Зацікавленість в Україні з боку американських і з боку інших іноземних інвесторів - істотна, і причини цього зрозумілі:

· Україна представляє собою ринок більш ніж п’ятдесяти мільйонів споживачів.

· Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.

· Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.

· Україна володіє рядом вражаючих технологій.

· Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.

Але, попри все це дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти в іноземні інвестиції, обмежена. У процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти ні хвилини. Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними Державами, де твориться ринкова економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз переживають труднощі; зрештою, у змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сантиментів, для політики чи для геостратегічних міркувань. Рішення приймаються приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної й комерційної дійсності.

Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п’ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадять-вісімнадцять разів, ніж в Україні.

Україна з 1992 по 1998 рр. має в цілому більше 2 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, сподівається отримати 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Багато потенційних інвесторів в Україну зараз вичікують. Вони зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Чому? Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.

Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачувано високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.

В той же час американські бізнесмени певні, що президент Кучма і його економічна команда висловлюють правильні думки про економічну реформу і бажання України приймати інвестиції. Президент Кучма дав ясно зрозуміти, що він хоче збільшення іноземних інвестицій в Україні. Він висловив бажання привабити в Україну протягом наступних п’яти років іноземні інвестиції в розмірі 40 мільярдів доларів.

Але для інвестора чи бізнесмена у їхній щоденній праці найважливішими чиновниками є не президент, не прем’єр і не голова Національного банку. Для інвестора чи бізнесмена головними є податковий інспектор, що приходить перевіряти його фірму, місцевий адміністратор, що видає жадані дозволи та ліцензії, митник, від якого залежить ввіз необхідного устаткування й сировини, представник Держстандарту, що оцінює продукт і дає дозвіл на його продаж.

Саме ці чиновники насправді дають знати іноземному інвесторові, чи чекають на нього в Україні. І до сьогоднішнього дня ці чиновники кажуть іноземному бізнесові, що на нього в Україні не чекають. Вони дають зрозуміти інвесторові, що провадити бізнес буде важко, що виникне сила силенна перешкод, що неможливо заздалегідь передбачити, якими саме будуть ці перешкоди, і що бюрократичні вигадки, примхи і присікування весь час стоятимуть на порядку денному. Вони надто часто дають зрозуміти інвесторові, що краще б він ішов зі своїми інвестиціями до якоїсь іншої країни.

Принаймні так розуміють іноземні інвестори постійні і довготривалі податкові перевірки. Про це здогадуються, коли чиновники на місцях вигадують безкінечні бюрократичні процедури, затягують видачу ліцензій або вимагають хабарів Коли митники затримують ввезені матеріали. Коли Держстандарт висуває нереальні умови сертифікації продукції.

Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.

Щоб іноземні інвестори були готові вкладати свої капітали в Україну, вони постійно повинні відчувати послідовну політику на найвищому, середньому і нижчому щаблях урядування. Вони повинні відчувати політику підтримки бізнесу.

Адміністрація президента, Кабінет міністрів повинні запровадити достатню дисципліну в різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал і надалі плинутиме до інших країн замість України.

Особливо це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто забувають, може бути колосальним генератором робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив два мільйони нових робочих місць лише за п’ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.

Доки Україна не створить сприятливого інвестиційного клімату, тобто умов, за яких українські – й іноземні також – підприємці зможуть процвітати, Україна обділятиме саму себе, втрачаючи економічний ріст, робочі місця і доходи з податків, які можна було б збирати з таких підприємств. Український бізнес продовжуватиме діяти в тіні, з усіма викривленнями і втратами, що несе тіньова економіка для української господарської та фіскальної політики. А іноземний бізнес просто сторонитиметься України.

Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні:

· Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий проміжок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.

· Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх операцій. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.

· Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій грунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.

· Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.

· Втручання уряду у справи бізнесу . Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

- щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;

- щодо придбання в уряду облігацій скарбу при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.

Така практика підірвала фінансову спроможність банків, багато з яких, за західними стандартами, є банкрутами, а також довіру іноземних інвесторів до місцевих банків.

Уряд втручається і в діяльність інших галузей, наприклад, дозволяє, підтримує або навіть створює монополії на місцевому, обласному або державному рівнях. ДАК "Хліб України" та його різноманітні місцеві зернові елеватори або газовий сектор можуть бути прикладом такого втручання. Це, мабуть, забезпечує дуже великий прибуток певним компаніям і урядові, який отримує податок на прибуток, але жодний іноземний інвестор не захоче інвестувати у підприємства цих галузей.

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

· рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;

· чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);

· антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом (зауважу, що антитрастове законодавство в Україні — це “табула раса”).

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) — справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.

Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:

· діяльність у якомога більшій кількості країн;

· рівень конкуренції;

· рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій країні. Навіщо компанії інвестувати в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими країнами. І навіть коли в Україні будуть створені добрі умови для інвестування, вони можуть виявитися не досить сприятливими порівняно з іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.

Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).

На ступінь комерційного ризику впливають такі моменти:

· попит на продукт;

· платоспроможність покупців;

· поведінка конкурентів;

· можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави.

Зазначені проблеми турбують будь-якого інвестора.

Спеціальні, додаткові ризики, що виникають при інвестуванні в іноземну країну, дуже важко оцінити, але їх обов’язково слід враховувати. Йдеться, наприклад, про відмінності менталітету і культури різних країн. Злиття нідерландських і бельгійських банків виявилося неможливим саме через відмінність менталітету і культури голландців та бельгійців, незважаючи на те, що банківські справи обидві країни вели голландською мовою. У більшості випадків мовна проблема є додатковим ускладненням.

Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют. Приміром, компанія інвестує в доларах, гульденах або євро, а прибутки з українських інвестицій отримуватиме в гривнях. Але виникає питання: якою буде різниця у курсі гривні до основних валют на той момент, коли інвестор захоче отримати хоча б дивіденди? Заходом певного запобігання ризику коливання курсу валют стало введення євро в 11 країнах Європейського Союзу. Однак в усіх інших країнах цей вид ризику залишається: в одних більший, в інших менший.

Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної Європи. Саме у цій сфері український уряд і парламент мають поліпшити становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у вашу країну.

Оже, аналіз факторів, здійснений вище, свідчить, що репутація України як складного місця для ведення як іноземного, так і українського бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні фактори на позитивні. Для цього потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних рівнів управління.

2.Аналіз сучасного інвестиційного клімату в Україні

2.1.Динаміка інвестиційної діяльності в Україні

в роки незалежності

Підвищення конкурентоспроможності української економіки, якісне оновлення її виробничо-технологічного комплексу і на цій основі інтеграція у світовий простір на умовах партнерства неможливі без глибокої структурної перебудови. Вона вимагає збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел інвестування та активізації зусиль інвестора.

Сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників інвестицій­ного процесу не відповідає цим вимогам. Незважаючи на появу, після семирічного спаду обсягів інвестицій, перших позитивних зрушень до їх зростання у 1998 р., це зовсім не ті обсяги і не той рівень інвестиційної ді­яльності, які могли б стати базою економічного відновлення.

Поставлені завдання висувають набагато серйозніші вимоги до ін­вестиційної політики щодо її координованості з іншими складовими еконо­мічної політики, гнучкості і дієвості важелів регулювання, орієнтації на до­вгострокові чинники та цілі, системи гарантій і відповідальності.

Стратегія інвестиційної діяльності в умовах перехідного періоду розпо­чала формуватися з перших років розбудови економіки незалежної української держави і включала серед інших завдань формування законодав­чої бази і адекватних ринковим умовам інвестиційного механізму та ін­вестиційної інфраструктури.

Цей процес не був послідовним. Пошук моделі розвитку економіки мо­лодої незалежної держави здійснювався шляхом проб та помилок, з ураху­ванням набутого власного досвіду та досвіду інших країн з перехідною еко­номікою. У різні періоди розбудови економіки незалежної України форму­валися й різні підходи до формування інвестиційного механізму і ці довгі пошуки визначили сучасний стан інвестиційної діяльності.

Запровадження моделі «шокової терапії без терапії» у перші роки неза­лежності в умовах монополізму виробників і відсутності підвалин для дії ринкових механізмів призвело до глибокої економічної кризи, яка поглинула майже всі ресурси виживання підприємств та населення і навіть змістила на задній план інституційні реформи та структурну перебудову. Багато часу було витрачено на досягнення макроекономічної та фінансової стабілізації. Роз­почалися негативні структурні зрушення в економіці.

Інвестиційна політика, що проводилася протягом перших років незалеж­ності, знаходилася під впливом курсу на прискорену лібералізацію. Прийняті у 1991—1992 рр. закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про підприємництво», «Про бюд­жетну систему України», «Про оподаткування доходів підприємств і органі­зацій», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» передбачали зміни в інвестиційному механізмі у напрямі його децен­тралізації та збільшення ролі підприємств і нових ринкових структур,

Аналіз змісту цих законодавчих актів та наслідків їх дії у виробничій та інвестиційній сферах протягом 1993—1996 рр. свідчить про недостатнє вра­хування особливостей перших років трансформації економіки, неузгодже­ність низки їх положень, які негативно вплинули на результати інвестиційної діяльності.

Так, передчасне згортання ролі держави у мобілізації фінансових ін­вестиційних ресурсів, надання повної самостійності підприємствам та покла­дання на дію ринкових механізмів в умовах високої інфляції та кризи виробництва призвели до інвестиційної кризи, наслідки якої ще досі не вдається подолати.

Для консолідації капіталів у країні та відпрацювання нових ін­вестиційних механізмів потрібен був час, проте в умовах високої інфляції та неврегульованості правового поля мотивація для інвестування була практично відсутньою.

Головним наслідком інфляції 1992—1993 рр. стало згортання економіч­ної діяльності, розрахованої на довгостроковий ефект та створення реального продукту, переорієнтація на швидкоокупні посередницькі операції. Лібералі­зація взаємовідносин між державою та підприємствами з прийняттям у 1992 р. Закону України «Про підприємства в Україні» сприяла послабленню фінансової дисципліни, скороченню легальної економічної діяльності.

Відновлення адміністративних методів управління і блокування реформ з вересня 1993 р. посилило тенденції переміщення економічних операцій з легальної сфери до тіньової. Закономірним результатом цих процесів стало катастрофічне скорочення джерел фінансування капітальних вкладень: і дер­жавних, і коштів підприємств.

Продовжуючи дотувати збиткові підприємства та виконувати свої зобов'язання щодо соціального захисту населення в умовах інфляції та обвального падіння виробництва, держава значно скоротила обсяги ін­вестиційних програм. З 1991 до 1996 рр. бюджетні інвестиції скоротилися у 7 разів при загальному скороченні внутрішніх інвестицій у 4 раза.

Таблиця 1

Структура інвестицій за джерелами фінансування

(у порівняних цінах 1996 р.)

Основним джерелом внутрішніх інвестицій сьогодні, як і в минулі роки, залишаються власні кошти підприємств (прибуток та амортизаційні вкладен­ня), на які припадає понад три четвертих загального обсягу інвестицій. Але їх обсяги зменшилися за 1991—1995 рр. у 3 рази і в подальшому відновити цей процес не вдалося [87].

Упродовж перших років становлення економіки незалежної держави прискорена лібералізація економічних відносин спричинила скорочення власних коштів підприємств не тільки внаслідок знецінення їх через інфля­цію, але й завдяки перетоку національного капіталу з виробничої сфери у сфери швидкого обігу. Підприємства не мали можливості накопичити необ­хідні для довгострокових проектів інвестиційні ресурси, а в умовах значної інфляції та невизначеності відносин власності і не мали бажання вкладати кошти у нове будівництво. Споживацькі настрої переважали. Лібералізація валютного курсу українського карбованця восени 1993 р. в умовах постійних інфляційних очікувань сприяла відтоку українських капіталів за кордон, внаслідок чого Україна позбулася значного джерела інвестиційних ресурсів.

Згодом посилилася дія додаткових чинників скорочення прибутку і його інвестиційної складової — падіння виробництва та його масова збитковість (частка збиткових підприємств у промисловості зросла з 83% їх загальної кількості у 1993 р. до 53% у 1998 р.), неефективна система оподаткування, платіжна криза, незавершеність реформування власності, а відтак і пасивність підприємців щодо легального розвитку їх бізнесу [87].

Неплатежі практично зупинили процес інвестування, проблематичним стало не тільки розширене, а й просте відтворення. У структурі пасивів бух­галтерських балансів підприємств практично всіх галузей економіки сумарні кошти амортизаційного фонду, фінансування капітальних вкладень та до­вгострокових кредитів менші, ніж частка кредиторської заборгованості: у бу­дівництві у 2,5 раза, промисловості та сільському господарстві у б разів, житлово-комунальному господарстві у 37 разів.

Суттєвим упущенням перших років становлення української економіки в умовах незалежності було фактичне руйнування амортизації. Амортизаційні відрахування, на відміну від прибутку, є в усіх підприємствах, включаючи й збиткові. Вони можуть бути стабільною базою фінансової самостійності підприємств у відтворенні основних фондів.

Унаслідок несвоєчасної та часткової індексації основних фондів протя­гом 1992—1993 рр. і непроведення її у 1994 р. амортизаційні відрахування скоротилися до мізерної величини, перехід до нової системи амортизації та значно вищих її норм гальмувався до 1997 р. У результаті цього загальмува­лося, а в подальшому фактично припинилося оновлення основних фондів, збільшилася частка фондів з перевищенням нормативних строків служби.

Надана підприємствам з 1990 р. самостійність у використанні амортиза­ційних відрахувань, відсутність належного контролю з боку держави за їх цільовим використанням призвели до ситуації, коли з джерела фінансування капітальних вкладень вони стали джерелом поповнення обігових коштів. Це також сприяло переважанню споживацьких, сьогоденних інтересів, проїданню основного капіталу майже в усіх суб'єктів господарювання.

У ринковій економіці роль головного механізму мобілізації інвестиційних ресурсів з різних джерел виконують банківська система та фон­довий ринок.

На початку 90-х років становлення банківської системи, концентрація її капіталу знаходилися на початковій стадії. Внаслідок низької ліквідності, з одного боку, та економічної і політичної нестабільності, з іншого, вона була здатна обслуговувати тільки посередницьку діяльність, а не довгострокові потреби.

Для існування фондового ринку на той час не було підвалин. Розвиток українського фондового ринку в Україні знаходиться у прямій залежності від динаміки та характеру приватизаційних процесів, які гальмувалися до 1995 р. Прийняття того ж року указів Президента України, спрямованих на приско­рення приватизації, стимулювало розгортання масової малої приватизації, метою якої було не залучення капіталів до реформованих підприємств, а виконання соціальних гарантій населенню.

Усе це в 1991—1994 рр., в умовах посилення кризових явищ в економіці та високого рівня інфляції, негативно позначилося на інвестиційній діяль­ності.

Обсяги внутрішніх інвестицій протягом 1991—1994 рр. скоротилися на 56%, знизились показники введення в дію виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери, зросли обсяги незавершеного будівництва [87].

Таблиця 2

Обсяги інвестицій в економіку України у 1990—1998 рр.

Починаючи з 1996 р. — млн грн.

Отже, прискорена лібералізація економічних відносин на першому етапі становлення перехідної економіки незалежної України мала своїм наслідком втрату керованості інвестиційним процесом.

Протягом цих трьох років відбулося катастрофічне поглиблення струк­турних диспропорцій, які мали місце ще з часів колишнього СРСР.

До розпаду СРСР 70% промислової продукції припадало на високотехнологічні галузі оборонного призначення, ресурсо- та енергоємні, які тепер втратили свої ринки. Конверсія не дала очікуваних результатів, а реструктуризація досі гальмується. Разом з тим звиклий до опіки з боку держави менеджмент цих великих підприємств здебільшого виявився нездатним до роботи в умовах конкуренції, до реальної перебудови виробництва.

За оцінками спеціалістів, у промисловості сьогодні близько 34% робочих місць і 27% основних виробничих фондів є надлишковими. Кошти на їх утримання досягають 15—25% усіх затрат на виробництво.

У той же час по товарах народного споживання постійно існував дефіцит, зі здобуттям незалежності українські виробники отримали широкий внутрішній ринок, однак не скористалися цими перевагами. Внаслідок повільної перебудови легкої промисловості частка вітчизняних товарів цієї галузі на внутрішньому ринку зменшилася до 15—20%. Потужності галузі використовуються не більше ніж на 15% [87].

Протягом 1991—1994 рр. диспропорції у промисловому виробництві посилилися: питома вага продукції соціальне орієнтованих галузей (легка, харчова промисловість) зменшилась з 36,7% у 1991 р. до 17,9% у 1994 р., машинобудування — з 26,4% до 16,1%, а паливно-сировинних галузей, на­впаки, зросла — з 17,3% до 42,6%. Поряд із ціновим чинником (шокове зрос­тання цін на енергоносії) не останню роль зіграла низька конкурентоспро­можність продукції середніх українських підприємств на відкритому для за­хідних фірм ринку.

Зменшення регулюючої ролі держави у визначенні пріоритетів інвесту­вання та контролі за ефективністю використання інвестицій, у тому числі і позичок, що надавалися державою та під державні гарантії, зумовило негативні зрушення у галузевій динаміці капітальних вкладень (табл. 3).

Таблиця 3

Індекси капітальних вкладень по галузях економіки і промисловості

Починаючи з 1996 р. — млн грн.

Протягом 1991—1994 рр. скоротилися обсяги інвестування, найбільше, у п'ять разів, у сільському господарстві, машинобудуванні, промисловості бу­дівельних матеріалів, у чотири рази — у будівництві, торгівлі та деревооброб­ній промисловості.

Найбільшого удару інвестиційна сфера зазнала в 1992 р., коли загальний обсяг капітальних вкладень скоротився на 36,9%, а по об'єктах виробничого призначення — на 38,9%. Того ж року суттєво скоротилися власні ресурси більшості підприємств, основне джерело фінансування капітальних вкладень, а держава почала скорочувати видатки на народне господарство і, особливо, на капітальне будівництво, для перерозподілу їх на соціальний захист насе­лення та фінансування дефіциту бюджету. У 1993 р. (найбільший рівень ін­фляції) у машинобудуванні та вугільній промисловості спостерігалося найзначніше скорочення фізичного обсягу капітальних вкладень за весь період економічної кризи (на 51% та 49%). У будівництві роком найбільшого ско­рочення став 1994 р. (на 45,9%).

За 1991—1994 рр. питома вага інвестицій в об'єкти виробничого призна­чення скоротилася з 68,3% до 54,1%, машинобудування, сільського господар­ства і будівництва — утроє, промисловості будівельних матеріалів та легкої промисловості — удвоє. Скорочення інвестицій у фондоутворюючі галузі — машинобудування, будівництво, промисловість будівельних матеріалів викликає особливу тривогу, оскільки скорочує виробничу базу для оновлення машин і технологій, розгортання інвестиційної діяльності у перспективі.

Разом з тим збільшення частки інвестицій у паливно-енергетичний ком­плекс закріплює тенденцію до сировинного спрямування виробництва. Питома вага електроенергетики та вугільної промисловості в загальному обсязі капітальних вкладень зросла за 1991—1997 рр. майже вдвоє: з 8% у 199) р. до 15% у 1998 р.

Такі результати ще раз доводять, що усунення держави від регулювання інвестиційної діяльності призвело до поглиблення інвестиційної кризи навіть у найбільш благополучних самоокупних галузях. Це пов'язано не тільки із скороченням бюджетних інвестицій, а й небажанням чи невмінням держави ефективно управляти своєю власністю.

Після проголошення Україною курсу на радикальні економічні реформи у жовтні 1994 р. головні зусилля Президента України були спрямовані на до­сягнення макроекономічної, у першу чергу монетарної стабілізації — голов­ної складової інвестиційного клімату.

У 1996—1998 рр. дія дестабілізуючих чинників, які в попередні роки призвели до втрати керованості інвестиційними процесами, суттєво зменшилася.

Макроекономічна стабілізація, гальмування інфляції, стабілізація валют­ного курсу та введення нової грошової одиниці, розгортання процесів приватизації заклали підґрунтя для підйому інвестиційної активності.

Починаючи з 1995 р. суттєво уповільнилися інфляційні процеси. Се­редньомісячний приріст споживчих цін за 1995—1998 рр. був у 8 разів нижчим, ніж його приріст протягом 1991—1994 рр., а цін виробників у промисловості — майже в 11 разів. Темпи спаду ВВП у 1998 р. були меншими порівняно з 1994 р. у 13 разів. За 1995—1997 рр. було практично завершено масову «малу» приватизацію і значно прискорено приватизацію великих і середніх підприємств. З початку процесу приватизації в Україні роздержавлено 61,8 тис. об'єктів, з них майже 81% — за 1995—1998 рр. За ці роки проведення реформ здійснено ґоловне — вихід з практично некерованого економічного штопору. Українська економіка стала переважно рин­ковою.

Починаючи з 1995 р. увага Президента України та Уряду до інвестицій­ної сфери посилилася. Було прийнято низку законодавчих та нормативних актів, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

У червні 1995 р. затверджено «Концепцію регулювання інвестиційної ді­яльності в умовах ринкової трансформації економіки», з середини 1997 р, змінами до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вве­дено нову систему амортизації, яка дозволила відновити роль цього важливого джерела відтворення основних фондів, у 1998 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про стимулювання інвестиційної ді­яльності».

Зроблено кроки до відновлення важелів державного регулювання ін­вестиційного процесу, підвищення вимог до ефективності використання дер­жавних інвестицій. Мобілізовано кошти амортизаційних відрахувань суб'єктів господарювання за рахунок знижувального коефіцієнта амортизації. Здійснюється децентралізація управління державними інвестиціями шляхом розмежування повноважень між центром і регіонами.

Це дало певні результати. Обсяг капітальних вкладень у 1998 р. перевищив рівень 1997 р. на 6,1%, а будівельно-монтажних робіт — майже на 3%. Але при цьому 29% будівельно-монтажних робіт не було оплачено за­мовником. Введено в дію основних фондів на 10% менше рівня 1997 р., а житла — на 9%.

У галузевій структурі капітальних вкладень триває тенденція зменшення частки промисловості, а серед промислових інвестицій домінують інвестиції в паливно-сировинні галузі: вугільну, газову промисловість, чорну металургію та електроенергетику.

За оцінками Світового банку країни із середнім рівнем доходу майже 20% державних витрат спрямовують на інвестування, прагнучи створити базу для майбутнього зростання. Україна — менше ніж 2%. Порівняно з іншими країнами колишнього Радянського Союзу, які пройшли через ті ж проблеми перехідного періоду, Україна інвестує в 5 раз менше.

Це свідчить, що інвестиційна політика у державі все ще є недостньо дієвою. Є гостра необхідність системної реалізації заходів на макро- і мікро-рівнях, які істотно змінять мотивацію до інвестування та весь інвестиційний механізм, забезпечать необхідну консолідацію ресурсів для проведення струк­турної перебудови.

Ще в травні минулого року у своєму черговому посланні Верховній Раді України він намітив завдання відродження України як високотехнологічної індустріальної держави та окреслив основні кроки для поліпшення ін­вестиційного клімату. Це:

— доведення до цивілізованих розмірів податкової системи, яка б стиму­лювала виробничий процес і структурні зміни;

— податкове стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, мало­го підприємництва, експорту високотехнологічної продукції;

— перегляд податкових пільг, не пов'язаних зі стимулюванням вироб­ництва;

— створення раціональної, націленої на стимулювання виробництва амортизаційної системи, інститутів фінансового лізингу і фондового ринку, страхування інвестиційних ризиків;

— перегулювання економіки;

— удосконалення механізму використання централізованих капітальних вкладень.

Для довгострокового кредитування інноваційних проектів доручалося:

виділення в структурі державних витрат бюджету розвитку, створення Українського банку реконструкції і розвитку.

У своїх указах і розпорядженнях, підписаних протягом 1998—1999 рр., Президент України послідовно домагається виконання цих завдань. Це дерегулювання підприємницької діяльності і підтримка вітчизняних виробників, зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати, оздоровлен­ня державних фінансів і скорочення державних витрат, реструктуризація еко­номіки (демонополізація, банкрутство, приватизація), введення спеціального режиму інвестиційної діяльності в регіонах.

Однак не все вдалося зробити у 1998 р. І не тільки з вини Верховної Ради України. Так і не вдалося досягти зрушень у питанні скорочення подат­кових пільг. Дуже повільно вирішуються питання кредитування виробництва, створення Українського банку реконструкції і розвитку.

Ще в 1997 р. і Президентом України і Урядом ставилося завдання активі­зації нетрадиційних для української економіки джерел інвестування через фондовий ринок.

Сьогодні головні акценти в діяльності фондового ринку зміщаються в бік організації повноцінного повторного ринку корпоративних цінних паперів і залучення широкого кола внутрішніх інвесторів.

Ключові завдання державного регулювання тут пов'язані з підвищенням ліквідності ринку, активізацією таких структурних перетворень:

— проведення більш дієвої політики реформування власності, зміщення акцентів у бік залучення стратегічних інвесторів, законодавчого закріплення прав власності на інвестиції;

— скорочення термінів і спрощення процедури банкрутства неліквідних підприємств;

— законодавче регулювання основних принципів управління державною власністю і й частинами;

— жорстке державне регулювання інститутів спільного інвестування, які працюють з коштами населення, підвищення відповідальності за невиконан­ня норм законів;

— створення фонду захисту прав громадян - інвесторів на фондовому ринку.

Багато з цих конче необхідних заходів гальмується через повільний роз­гляд Верховною Радою України законопроектів про цінні папери і фондовий ринок, про акціонерні товариства, про інститути спільного інвестування, про недержавні пенсійні фонди тощо.

Тому Президент України вимушений своїми указами і розпорядженнями заповнювати прогалини у правовому полі з рішення найбільш гострих еко­номічних питань. Так, прийняте Розпорядження Глави держави «Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку», видано Указ, який регулює діяльність Національного депозитарію, відповідними указами було створено Національне агентство України з управління державними корпоративними правами, спрощено порядок створення промислово-фінансових груп, вре­гульовано порядок внутрішніх і зовнішніх запозичень місцевих органів са­моврядування, затверджено Державну програму приватизації на 1999 р.

Нині гостро стоїть питання трансформації інститутів спільного інвесту­вання, їх переорієнтації на грошову приватизацію, на ефективне управління. Абсолютно не вирішені питання незавершеного будівництва. Близько 30 тисяч таких об'єктів в Україні, а приватизовано за всі роки лише близько тисячі. Зірвано і приватизацію об'єктів соціальної сфери.

Далеко не всі питання, пов'язані із структурними перетвореннями, впровадженням ринкових механізмів, вирішуються так швидко, як того вимагає час.

Наболілими є питання реструктуризації підприємств реального сектора економіки, форм і важелів державного регулювання, ефективності роботи ак­ціонерних підприємств, впровадження дієвих методів корпоративного управ­ління і, нарешті, легалізації реальних власників, зацікавлених у накопиченні і збереженні національного капіталу.

На серпень 1998 року закордонні інвестиції були порівняно невеликими. Адже від 1991 р. вони сягнули лише суми 2,5 млрд. доларів США, чи приблизно 50 доларів на душу населення, в той час як у Польщі цей показник становить 700 доларів, а в Угорщині - 2300 доларів. Серед причин відносно невеликого зацікавлення Україною з боку закордонних інвесторів слід виділити не дуже сприятливе і часто змінюване законодавство, значний розмір ризику, а також відсутність розуміння з боку органів державної влади під час вирішення наявних проблем. Разом з тим, навіть у таких важких умовах закордонні фірми отримують досить великі прибутки в Україні.

Найбільшим інтересом користуються харчова (21%) і хімічна промисловість, а також торгівля, фінанси та страхування. Закордонні інвестори створюють в Україні фірми з стовідсотковим власним капіталом, а також спільні підприємства. Інвестори можуть створювати свої представництва, мають право купувати будинки, однак землю в більшості випадків отримують виключно в оренду.

Отже, загроза фінансової кризи восени 1998 року істотно ускладнила ін­вестиційний клімат у країні, відсунула розв'язання деяких питань, але, з ін­шого боку, оголила вузькі місця, примусила мобілізуватися.

2.2. Інвестиційна ситуація в Україні
та її вплив на розвиток економіки

Інвестиційна ситуація в Україні, тобто стан інвестиційних процесів та інвестиційних клімат в 1998-1999 роках продовжували залишатися доволі напруженими. Про це свідчать показники, які наводяться нижче.

1.Головні інвестиційні параметри

У 1998р. частка валових інвестицій (валове нагромадження основного капіталу та інвестиції в поповнення матеріальних запасів) у ВВП України склала в реальному обчисленні близько 20,7% . В 1999р. очікується зменшення цієї частки до 19,6% .

Валове нагромадження основного капіталу в 1998р. становило 20 млрд. грн. , приріст запасів матеріальних оборотних засобів - 1,3 млрд. грн.

На нефінансові корпорації припадає 80% всього валового нагромадження основного капіталу.

Інвестиції в основний капітал (капіталовкладення) підприємств всіх форм власності становили за 1998р. 14,0 млрд . грн., за 3 квартали 1999р. - 8,9 млрд. грн . Номінально вони зросли на 22% до відповідного періоду 1998р., реально (в порівняних цінах) - зменшилися на 3% .

Частка державних підприємств в інвестиціях в основний капітал зросла з 45,9% в 1997р. до 51,7% за 3 квартали 1999р.

Відток прямих іноземних інвестицій з України в 1998р. (за 3 квартали) становив $132 млн . , а їх надходження - $ 705 млн . За 3 квартали 1999р. прямі іноземні інвестиції зросли на $312 млн. (приток 497 , відток - 151 ).

2.Грошові накопичення

Грошові заощадження фізичних осіб на поточних та строкових рахунках в комерційних банках України складали 3,1 млрд. грн. станом на 1 січня 1999р. та 3,9 млрд. грн. - станом на 1 жовтня 1999р.

На депозитних рахунках суб'єктів підприємницької діяльності знаходилося відповідно 5,2 та 7,1 млрд. грн. за станом на 1 січня і 1 жовтня ц.р.

Частка депозитів в банках України як відсоток ВВП в 1998р. становила 8%, а на 1 жовтня 1999р. (до прогнозованого в 1999р. обсягу ВВП) 8-8,5%.

В реальному обчисленні грошові заощадження і фізичних і юридичних осіб не зросли. Номінальне зростання було викликане, по-перше, інфляційними процесами, а по-друге, девальвацією національної валюти та зростанням гривневої оцінки валютних депозитів.

Балансовий капітал банків становив на 1 липня 1999р. 4,9 млрд. грн., тобто 3,8% до прогнозованого на 1999р. ВВП і 94% - до чистих резервів НБУ.

Загальний обсяг кредитів наданих банківською системою становив на 1 січня 1998р. 16,6 млрд. грн. (16,2% до ВВП за 1998р., з них 7,7 млрд. грн. - органам загального державного управління), а на 1 жовтня 1999р. - 20,2 млрд. грн. (15,7% прогнозованого у 1999р. ВВП, з них 9,0 млрд. грн. - органам загального державного управління).

Загальний обсяг кредитів суб'єктам господарювання станом на 1 січня 1999р. становив менше 8,6% ВВП за 1998р., а станом на 1 жовтня 1999р. - 8,6% прогнозованого у 1999р. ВВП. Це найнижчий рівень серед країн Центральної та Східної Європи.

В 1999р. третину всього кредитного портфеля комерційних банків становлять прострочені, пролонговані та сумнівні борги.

Комерційні банки використовують кошти строкових депозитів фізичних та юридичних осіб для короткострокового кредитування. Обсяги довгострокових позичок на 1 січня 1999р. склали 1,6 млрд. грн., а обсяги коштів на довгострокових депозитах - 3,3 млрд. грн. На 1 жовтня 1999р. відповідно - 2,2 млрд. грн. та 3,9 млрд. грн. Значна частина кредитів надана банками за прямою вказівкою уряду збитковим секторам економіки.

В той же час, обсяги міжбанківських кредитів іноземним банкам різко зростають і становлять на середину 1999р. майже 1,5 млрд. грн.

3.Власні інвестиції підприємств

За рахунок власних коштів підприємств в 1998р. здійснювалося більш ніж 75% від загального обсягу інвестицій в основний капітал .

Обсяг балансового прибутку всіх підприємств національної економіки у 1998р. порівняно з 1997р. знизився на 10,5 млрд. грн. (з 13,9 до 3,4 млрд. грн.). За 8 місяців 1999р. балансовий прибуток (без спільних, сільськогосподарських та малих підприємств) номінально не зменшився і склав 5,3 млрд. грн. Реальні ж його обсяги зменшилися на 10%.

В 1997-1999рр. зростала частка амортизації основного капіталу у витратах на виробництво продукції - з 3,6% у 1996р. до 7.5% у 1997р. та 9,3% в першому півріччі 1999р. Але при цьому абсолютні величини амортизаційних відрахувань у 1997-1999рр. не зростали - 13,3 млрд. грн. в 1997р., 13,5 млрд. грн. - у 1998р. та 6,6 млрд. грн. - у 1 половині 1999р. (без сільськогосподарських та малих підприємств). В реальному ж обчисленні в 1999р. обсяги амортизації зменшилися на 12% порівняно з 1998 р. і на 28,6% - відносно 1997р.

Падає також частка маргінального доходу підприємств (прибуток плюс амортизація), яка використовується для інвестицій у своє виробництво. В 1998р. частка інвестицій складала менше 70%, у першому півріччі 1999р. - менше 45% маргінального доходу .

4.Бюджетні інвестиції

В цьому році відбулось деяке збільшення частки інвестицій за рахунок державних централізованих джерел фінансування в їх загальному обсязі: з 7,4% в 1998р. (1030 млн. грн. за рік) до 8,1% (724,2 млн. грн.) за 3 квартали 1999р.

Галузеві пріоритети бюджетних інвестицій - вугільна промисловість, окремі підгалузі машинобудування (літакобудування, ракетно-космічний комплекс, суднобудування), енергетика, сільське господарство. Причому левова частка припадає на вугільну промисловість і відповідає не економічним, а соціальним потребам, зокрема, забезпечення шахтарів робочими місцями.

5.Фондові інвестиції

Обсяги ринку корпоративних цінних паперів незначні. За 1998-1999рр. обсяги торгів в Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС) - найбільшому в Україні організованому фондовому майданчику - коливалися в межах 3 - 40 млн. грн. на місяць.

Обсяги продажів не перевищували 2,3% від середньомісячного обсягу валових інвестицій та 4,2% від середньомісячного обсягу всіх інвестицій (капітальних вкладень) в основний капітал.

За січень-вересень 1999р. обсяг чистого розміщення корпоративних цінних паперів серед іноземних інвесторів більш ніж втричі меншим , ніж обсяг їх чистого розміщення за відповідний період минулого року.

6.Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)

Абсолютні накопичення ПІІ в Україні за період з 1991р. по 1999р. - 2935 млн. дол. Їх надходження за 1998р. (922,4 млн. USD) перевищували надходження 1997р. на 21%. За 3 квартали 1999р. чисте збільшення капіталу нерезидентів (312,3 млн.дол.) майже в 1,8 рази менше відповідного періоду 1998р.

Припинилося зростання кількості нових підприємств , що створюються за рахунок ПІІ: в 1997р. їх кількість зросла на 1272 одиниці , за 1998-99рр. - на 487 .

На 1 липня 1999р. середній розмір вкладу прямих іноземних інвестицій в одне підприємство - 418 тис. USD. Лише в паливній промисловості середній розмір інвестицій перевищував 2 млн. USD.

У 1998-1999р. галузева структура ПІІ зазнала кардинальних змін. Скоротилася частка фінансової сфери. Зросла частка машинобудування за рахунок 180 млн. дол., що надійшли до СП "АвтоЗАЗ- DAEWOO". Найбільше вкладено в харчову промисловість - 21.2% накопичених ПІІ.

Підприємства з іноземними інвестиціями в 1998р. мали пасивний баланс зовнішньої торгівлі: - 841,6 млн. USD. Зрозуміло, що в їх діяльності переважають операції з імпорту іноземних товарів в Україну.

7.Інновації в інвестиційному процесі

Інновації не стали суттєвою складовою інвестиційних вкладень. Загальний обсяг науково-технічних робіт зменшився в 1998р. порівняно з попереднім - на 12,2% в фактичних цінах та на 25% - в реальному обчисленні. В загальному обсязі валового нагромадження частка вкладень в запаси матеріальних оборотних коштів складає 6,0%, частка валового нагромадження основного капіталу - 93,2% , в тому числі інвестицій в устаткування, інструмент, інвентар - 26,5, капітальний ремонт - 28,4, будівельно-монтажні роботи - 33,0 та інші - 6,1% .

Щорічно зменшується кількість освоєних інновацій: в 1997р. було освоєно 591 нових видів машин, 1905 нових технологій, в 1998 - відповідно 449 і 1348 їх видів.

Дещо зросла частка фінансування наукових розробок і технологічних нововведень за рахунок власних коштів підприємств, кредитних засобів, комерційних надходжень і зменшилася частка фінансування з державного інофонду та бюджету.

Паралельно відбувається прискорене падіння загального обсягу інвестицій в основний капітал за рахунок державних централізованих джерел порівняно зі спадом фінансування науки та технологій з держбюджету.

8. Інвестиційні процеси як фактор економічного розвитку

Значне скорочення реальних обсягів інвестицій в 1998-1999рр. веде за собою скорочення внутрішнього попиту на інвестиційні товари та послуги , падіння обсягів виробництва в машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів та будівництві (падіння за 3 квартали 1999р. до аналогічного періоду 1998р. становило відповідно 4,5, 3,9% та 15,8% ).

Таким чином, відбувається безпосередній вплив зменшення інвестиційної активності на падіння обсягів і зміну структури промисловості і всього ВВП України.

Існуюча ситуація веде до скорочення імпорту інвестиційних товарів (імпорт машин та обладнання в 1998р. скоротився порівняно з 1997р. на 17,7% , а весь імпорт товарів на 14,3% ).

Головні завдання на 1999 р. щодо економічної стабілізації і стимулюван­ня виробництва були уточнені Президентом України в. його позачерговому Посланні Верховній Раді України 19 листопада минулого року і відповідному Розпорядженні, а в травні 1999 р.— у Розпорядженні «Про додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Україні».

Особлива увага в цих програмних документах приділяється мобілізації інвестиційних ресурсів і створенню сприятливого інвестиційного клімату в країні: переорієнтації кредитних ресурсів на довгострокове кредитування перспективного конкурентоспроможного виробництва, впровадженню ефек­тивних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування, участі банківського капіталу створен­ні промислово-фінансових груп і приватизаційних процесах, створенню кредитно-гарантійної організації для підтримки малого підприємництва, удосконаленню кредитного обслуговування сільського господарства, створен­ню засад іпотечного кредитування.

Змінені підходи до державної підтримки галузей: використання центра­лізованих капітальних вкладень для фінансування цільових державних ін­вестиційних програм у вигляді пільгового довгострокового кредитування із залученням коштів Державного інноваційного фонду і надходжень від приватизації державного майна. На виконання цих завдань Фондом держав­ного майна переглядаються нормативно-правові акти, які стримують залучен­ня вітчизняних та-іноземних інвесторів до процесу приватизації.

Система взаємопов'язаних економічних, інформаційних та організа­ційних заходів, спрямованих на захист інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі і пожвавлення підприємницької активності, покладена в основу проекту Указу Президента України «Про основні на­прями інвестиційної діяльності в Україні на 1999—2001 рр.», який буде найближчім часом підписано.

2.3. Аналіз сучасної інвестиційної діяльності в контексті

розвитку економіки в розрізі регіонів

“Потепління” інвестиційного клімату в Україні стало одним з факторів зростання реального валового внутрішнього продукту у січні-липні 2000 року порівняно з відповідним періодом попереднього року на 105,0 % (рис. 1).

Рис. 1. Зміни реального ВВП

(наростаючим підсумком у % до відповідного

періоду попереднього року)

Номінальний валовий внутрішній продукт за орієнтовною оцінкою склав за січень-липень 87441 млн.грн., за липень - 16104 млн. гривень.

Реальний ВВП у липні п.р. порівняно з відповідним місяцем попереднього року становив 104,7 %.

Зростання валової доданої вартості у промисловості на 11,9%, торгівлі та громадському харчуванні на 6,0%, будівництві на 3,7%, транспорті та зв’язку на 1,8% сприяло приросту виробництва товарів і послуг у січні-липні п.р. порівняно з відповідним періодом попереднього року на 4,7 %.

У липні п.р. спостерігалось подальше нарощування обсягів промислового виробництва. Порівняно з попереднім місяцем випуск продукції зріс на 4,2%, а з липнем минулого року - на 16,1 %.

Збільшили виробництво продукції порівняно з червнем 47,6% підприємств, скоротили - 37,6%, а зовсім не працювали - 14,8 %.

За січень-липень 2000р. приріст виробництва в галузі становив 11,7%, тоді як за відповідний період 1999р. падіння складало 0,8 %.

Інвестиційна діяльність сприяла покращанню роботи промисловості не тільки в цілому по україні, але і в розрізі більшості регіонів. Так, у липні порівняно з червнем п.р. обсяги виробництва зросли у промисловості більшості регіонів. За період з початку п.р. виробництво продукції збільшилось у промисловості 24 регіонів, тоді як у січні - липні 1999р. таких регіонів було 13 [84].

Найвищий приріст промислового виробництва одержано в Закарпатській (42,2%), Волинській (36,7%), Кіровоградській (28,5%), Херсонській (25,4%) областях, містах Києві (28,6%) та Севастополі (32,2%).

Водночас у промисловості 3 областей спостерігається спад виробництва: Одеській (на 24,2%), Полтавській (14,1%) та Рівненській (на 4,1%).

Загальний обсяг промислового виробництва в Донецькій області проти рівня січня-липня 1999 року зріс на 14,6 %. Обсяг продукції в діючих оптових цінах склав 14,8 млрд.грн. Це в значній мірі було зумовлене інтенсифікацією інвестиційної діяльності в межах цієї області. Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області за станом на 01.07.2000 схвалено до реалізації 91 інвестиційний проект на загальну суму 678,1 млн.дол. США, в тому числі за участю іноземних інвесторів - 52 проекти на суму 347,7 млн.дол.США. Реалізацією інвестиційних проектів передбачається створення 9,3 тис. нових і збереження 18,3 тис. діючих робочих місць. Основна частка проектів - 45 на суму 379,2 млн.дол. США реалізовуватиметься в металургійній, вугільній, хімічній промисловості, машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів; в легкій і харчовій промисловості - 20 проектів на 155,3 млн.дол.США; в агропромисловому комплексі - 9 проектів на 19 млн.дол.США; на транспорті і в зв’язку - 13 проектів на 95,9 млн.дол.США., в комунальному господарстві - 4 проекти на 28,7 млн.дол.США. У стадії реалізації за станом на 01.07.2000 знаходилось 66 інвестиційних проектів на суму 446,8 млн.дол.США (66,0 %). Фактично по цих проектах надійшло інвестицій 235,7 млн.дол.США (52,7 % від запланованої суми). Виконані будівельно-монтажні роботи, завезено устаткування.

На 29 підприємствах, що реалізують 38 інвестиційних проектів, розпочато виробництво продукції. Ними додатково вироблено продукції на суму 807 млн.грн. Надходження від реалізації товарів і послуг склали 783,2 млн.грн., в тому числі від експорту - 205,3 млн.грн., або 26,2 %. Створено 3,0 тис. нових і збережено 5,5 тис. діючих робочих місць.

Виробнича активність промислових підприємств Житомирської області продовжувала зростати. Випуск продукції до попереднього місяця збільшився на 4,8%, а до липня минулого року – на 19,2%. З приростом до червня спрацювали хімічна, машинобудівна і металообробна, деревообробна і целюлозно-паперова, легка, борошномельно-круп’яна, паливна галузі.

В промисловості Закарпатської області продовжилось зростання обсягів товарної промислової продукції і становило 42,2 % до відповідного періоду минулого року та 3,3 % до попереднього місяця. Нарощують випуск продукції всі галузі промисловості, за винятком елекроенергетики. Із провідних галузей промисловості найвищі темпи виробництва в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості (у 2,0 р.б.), легкій (151,1 %), машинобудівній (139,3 %), промисловості будівельних матеріалів (1,6 р.б.). Такі показники досягнуто, насамперед, завдяки залученню іноземних та вітчизняних інвестицій в пріоритетні для економіки області галузі та підприємства, які були направлені на реконструкцію, техпереозброєння діючих та створення нових виробництв, освоєння конкурентоспроможної продукції. Більше третини виробленої промислової продукції області дає деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Зростання в галузі досягнуто за рахунок підприємств АФ “Яворник” (виробництво фанери клеєної), ТОВ “Ено-Ужгород” (виробництво шпону), ТОВ “Ено”, м.Мукачево (меблів), фірми “Фішер-Мукачево” (лиж), ТОВ “Карпати”, ТОВ “Ено-Довге”, ТОВ “Стен”, ТОВ “СІО-К” та інших. На умовах спеціального режиму інвестиційної діяльності в деревообробній галузі реалізуються 16 інвестиційних проектів загальною вартістю 16,1 млн.дол.США, що дозволить створити біля 3,4 тис. робочих місць.

Стабільною залишається ситуація в легкій промисловості. За обсягами та темпами виробництва, чисельністю працюючих провідне місце займають підприємства швейної підгалузі, серед них ЗАТ “Ужгородська швейна фабрика”, ВАТ “Мукачівська трикотажна фабрика “Мрія” та ряд інших. На підприємствах машинобудівного комплексу триває освоєння нової конкурентоспроможної продукції: газових конвекторів (ВАТ “Закарпатський завод “Електроавтоматика”, смт Буштино Тячівського району та завод “Конвектор” спільно із Дослідним конструкторським бюро машинобудування, м.Ужгород), газових лічильників (для квартир з газовою плитою і водонагрівною колонкою та квартир обладнаних тільки газовою плитою) на ВАТ “Мукачівприлад”; антен космічного зв’язку з діаметром дзеркал 3-5 м на Закарпатському вертолітному виробничому об’єднанні (смт Дубове); розширюється виробництво електроджгутів легкових автомобілів іномарок (ТОВ “Матяш і Матяш”, м. Ужгород). Підприємствами СКБ ЗАТ, МП “СМОГ”, ВАТ “Закарпатгаз“ освоєно виробництво промислових газових лічильників (турбінних) типу TRZ-2-U. Продукція сертифікована в країнах Росії, Казахстані, Туркменистані, Білорусі, Литві і є експортноспроможною. Фермерськими господарствами розроблені інвестиційні проекти, які реалізуються на умовах спеціального режиму інвестиційної діяльності, зокрема 2 проекти на 176 тис.дол.США по вирощуванню овочів закритого грунту та проект по вирощуванню картоплі і організації виробництва продуктів з неї на 1,6 млн німецьких марок, інші.

В Івано-Франківській області збільшили випуск продукції проти відповідного періоду минулого року 57,3% підприємств, скоротили – 37,2%, зовсім не працювали –5,5%. Значну роль в роботі промисловості області відіграють Бурштинська ТЕС та ВАТ “Оріана” (включаючи дочірні підприємства), частка виробництва яких в загальнообласному випуску продукції складає понад 33,9%. Без врахування обсягів виробництва цих підприємств, приріст випуску продукції за січень-липень поточного року в цілому по області складає 10,6%. З випереджаючими темпами працюють ДП завод “Нафтомаш” ВАТ ”Карпатнафтомаш” (на 58,8%), ВАТ “Калуський завод будівельних машин” (на 31,6%), ДП завод “Техмаш” ВАТ “Оріана” (на 12,5%), ВАТ “Промприлад” (на 1,9%).

В Кіровоградській області мають місце спад обсягів виробництва у деревообробній промисловості та електроенергетиці відповідно на 5,0 та 1,9 %. Скорочено виробництво у паливній промисловості та у промисловості будівельних матеріалів на 17,7 та 21,9 %.

Основні причини скорочення обсягів виробництва: у електроенергетиці- спрацювання запасів води у Кременчуцькому водосховищі, внаслідок чого випуск товарної продукції на Кременчуцькій ГЕС скоротився порівняно з відповідним періодом минулого року майже на 34,5%; у паливній промисловості - недофінансування запланованих робіт щодо введення у дію нових та реконструкції діючих потужностей державної холдингової компанії "Олександріявугілля" (із запланованих на 2000 рік 29,8 млн.грн. надійшло лише 2,4 млн.грн.); у промисловості будівельних матеріалів - внаслідок погіршення збуту продукції ЗАТ "Об"єднання "Дніпроенергобудпром", яке спеціалізується на виробництві та постачанні збірного залізобетону для будівництва та реконструкції об"єктів електроенергетики.

В Львівській області збільшили обсяги виробництва: державні ВАТ «Шахта №2 «Червоноградська» (в 3,9 р.), ДВАТ «Шахта «Червоноградська» (на 65,7%), шахти №6, 10, 3 «Великомостівська» (відповідно на 7,6%; на 64,3%; на 77,8%), ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий ком­бінат» (на 37,1%), ВАТ "Миколаївцемент" (на 21,7%), АТ "Ензим" (на 39,8%), ЗАТ» Львівський жиркомбінат» (на 11,5%), СП "Галка-ЛТД" (на 33,7%), ТзОВ «Львівська парфумерно-косметична фабрика» (на 90,6%) і ТзОВ «Парфумерно-косметичний комбінат "РОСО" (на 35,1%), ВАТ «Хімічний завод» (на 11,3%), ТзОВ «Маст» (на 24,1%), Яворівське ДГХП «Сірка» (на 82,7%), ВАТ «Галичфарм» (на 43,9%), ЗАТ «Укр-Пак» (на 4,9%), ВАТ «Керамічний завод» (на 40,5%), Бродівський завод сухого знежиреного молока (на 66,9%), ВАТ «ЛАЗ» (у 3,4 раза), електроламповий завод АТ «Іскра» (на 79,6%), ВАТ «Кохавинська паперова фабрика» (на 63,2%), СП «Весна» (у 2,4 раза), ЗАТ «Світоч» (на 48,5%), Львівський державний ювелірний завод (на 36,5%), ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (на 30,8%), ВАТ «Маяк» (на 33,4%), ВАТ «Львівська пивоварня» (на 31,4%), ВАТ «Фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» (на 67,4%), ДП «Львівприлад» (на 8,0%), ВАТ «Меблевий комбінат «Стрий» (на 13,9%), Червоноградське ВАТ «Весна» (на 7,9%).

Водночас за січень-липень 2000 року знизили обсяги виробництва підприємства паливної промисловості (-20,6%), електроенергетики (-1,1%), скляної і фарфоро-фаянсової промисловості (-5,1%).

Залишаються значними темпи зниження обсягів виробництва продукції на таких промислових підприємствах, як: ВАТ «НПК «Галичина» (на 61,1%) в результаті невирішеного питання ритмічного забезпечення підприємства сировиною, Роздільське ДГХП "Сірка" (на 66,8%) за рахунок зменшення виробництва сірчаної кислоти та міндобрив, ПФ «Білаки» (на 30,6%) в результаті звуження сировинної бази, АТ «Явір» (на 37,8%), ВАТ «Львівмехсклозавод» (на 54,4%), ВАТ «Львівпокізол» (на 79,1%) за рахунок скорочення будівельних робіт, ВАТ «Дрогобицький долотний завод» (на 20,4%), ТзОВ «Коллаген» (на 48,5%), СП «Україна-Польстер Дизайн» (на 19,2%), ВАТ «Плодоконсервний завод «Галичина» (на 5,6%), ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів» (на 21,7%), ДП «Стрийський комбінат хлібопродуктів № 2» (на 31,2%) через проблеми забезпечення підприємств хлібопекарної промисловості високоякісним зерном, ТзОВ «Торговий дім «Прем’єр-груп» (на 42,9%) та інших.

Основними проблемами розвитку промисловості області залишаються забезпечення прискоренної реструктуризації підприємств (особливо гірничо-хімічного комплексу), створення умов для підвищення конкурентоспроможності їх продукції через проведення заходів технічного переозброєння та захисту вітчизняного товаровиробника від недобросо­вісної конкуренції. Суттєвою проблемою також є низький рівень прогнозування ринків збуту на більшості підприємств.

В промисловому комплексі Луганської області триває тенденція зростання темпів виробництва товарної продукції. З початку року промисловими підприємствами вироблено продукції на суму 5327,6 млн. грн., в тому числі в липні - 784,9 млн. грн. (у порівняних цінах), що до попереднього місяця складає 94,5 %, до липня 1999 р. - 116,4 %, з початку року - 119,0 %. По темпам росту виробництва Луганська область випереджає такі промислово розвинені регіони України, як Харківська (103,2 %), Донецька (114,6 %), Дніпропетровська (114,7 %). В електроенергетиці досягнуто приріст за рахунок збільшення виробництва електроенергії на Луганської ТЄС, яка є основним її виробником в області. На станції здійснюється реконструкція енергоблоку № 12, що дозволить значно збільшити виробництво електроенергії як в поточному , так і в наступному роках.Переробка нафти на ВАТ "ЛиНОС" в липні склала 66,2 тис тон, а з початку року - 655,5 тис. т, що в 1,78 рази більше показника 1999 року. В другому півріччі передбачається переробити 1430 тис. т нафти. Автомобільного бензину з початку року вироблено 195,3 тис. т, що майже вдвічі (197,5 відс) перевищує аналогічний показник минулого року.

В вугільній галузі спостерігається зростання темпів виробництва як в липні до червня п.р. (105 %), так і до липня минулого року (109,0 %), а також 7 місяців п.р. до відповідного періоду 1999 р. (115,6 %). В липні видобуто 1718 тис. т вугілля, а з початку року - 12770,0 тис .т, що складає 108,9 відс . до показника минулого року. В тому числі збільшився видобуток вугілля для коксування в липні до липня минулого року в 1,64 рази і досяг 423 тис т, а за січень-липень видобуто 2711 тис. т, або в 1,72 рази більше, ніж за 7 місяців 1999 року.

В чорній металургії ріст обсягів виробництва як до попереднього місяця, так і з початку року обумовлено стабільною роботою ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" , ВАТ "Алчевський коксохімзавод", ВАТ "Стахановський феросплавний завод", Лутугинське об'єднання по виробництву прокатних валків. У кольоровій металургії незважаючи на збільшення обсягів до попереднього місяця на 10,7 %допущено спад темпів виробництва як до липня 1999 р. - на 8,2 %, так і за підсумками січня-липня - на 8,0 %. Це пов'язано із запланованим скороченням обсягів виробництва на СВ "Інтерсплав" із-за коливань попиту на продукцію на світовому ринку.

Підприємства хімії і нафтохімії забезпечують стабільний ріст виробництва продукції як за підсумками липня, так і з початку року. Приріст забезпечений в основному за рахунок СДПП "Об'єднання "Азот", де з червня почав роботу цех оцтової кислоти. Збільшився випуск продукції на Рубіжанському хімзаводі "Зоря", хімоб'єднанні ім. Петровського, ВАТ "Барвник", ВАТ "Склопластик" та інших. Але актуальними залишаються проблеми забезпечення сировиною, матеріалами, збуту готової продукції, відсутності обігових коштів.

Три чверті машинобудівних підприємств збільшили обсяги виробництва в липні, що дало можливість забезпечити темп до попереднього місяця 105,5 %, але за підсумками січня-липня допущене раніш скорочення не подолано, спад ще становить 9,8 %. Знизили обсяги ВАТ "Краснолучський машзавод", ВО"Луганський верстатобудівний завод", ХК "Луганськтепловоз", АТЗТ "Стахановмаш" та інші підприємства. Негативно впливають на роботу галузі перебої в забезпеченні сировиною, матеріалами, недостатність обігових коштів, відключення електроенергії і газу в зв'язку із заборгованістю, відсутність платоспроможних замовників продукції.

Спостерігається стабільний ріст обсягів виробництва в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості. Темп випуску продукції в липні до червня п.р. становив 104,8 %, до липня 1999 р. - 127,0 %, з початку року - 139,4 %. Головними підприємством галузі є Рубіжанський картонно-тарний комбінат, який постійно нарощує обсяги виробництва за рахунок реорганізації виробництва, упровадження прогресивних технологічних процесів.

Деякі позитивні зрушення намітились в промисловості будівельних матеріалів. Порівняно з попереднім місяцем в липні збільшився обсяг виробництва на 4,9 %. Але до липня минулого року та з початку поточного року спад, який становив відповідно 20,5 та 26,6 %, ще не подолано.

В скляній промисловості ситуація залишається стабільною. Ріст спостерігається в липні до червня п.р. - 111,8 %, в липні до липня минулого року - 114,6 та з початку року - 111,7 %Випуск віконного скла в січні-липні збільшився на 5,4 %або на 376,9 тис. кв. м та становив 7334,1 тис. кв. м.

Стабілізувалась робота легкої промисловості. Забезпечено темп росту в липні до червня 102,7 %, до липня 1999 р. - 141,8 %, з початку року - 126,9 %Усі великі підприємства галузі збільшили обсяги виробництва з початку року: ЗАТ ЛШФ "Стиль" (понад 110 %), ВАТ "Лутри" (185,0 %), АТЗТ "Рубіжанка" (167,7 %), АТЗТ "Лугань" (100,9 %).

Аналіз показників економічного і соціального розвитку Миколаївської області свідчить про те, що на протязі року зберігається тенденція нарощування обсягів виробництва майже у всіх провідних галузях промисловості, поступово зростають обсяги виробництва товарів народного споживання, завершено реформування колективних сільськогосподарських підприємств, зменшуються обсяги заборгованості по заробітній платі, зменшується недоїмка по платежах до Пенсійного фонду, в регіоні немає заборгованості по сплаті пенсій .

Скорочення обсягів виробництва відбулось у галузі електроенергетика - темпи зменшення обсягів виробництва до рівня минулого року становите 21,6%, по підприємствах промисловості будівельних матеріалів – 20,1% ( за півріччя відставання становило 40,2%).

Фінансовий стан господарчих суб'єктів області залишається складним. Підприємствами та організаціями області за п'ять місяців поточного року одержано 110,1 млн.грн. балансового прибутку, що на 62,9 млн.грн. менше відповідного періоду минулого року, це пов’язано зі збитковою діяльністю ВП “Южноукраїнська АЕС”. Частка промисловості в загальному балансовому прибутку становить 47,8 % і створений він практично двома галузями - кольоровою металургією - 34,8 млн. грн., машинобудуванням та металообробкою - 71,3 млн.грн. Електроенергетикою вперше за останні роки одержані збитки в сумі 54,4 млн. грн. у тому числі по ВП "ПУ АЕС" сума збитків склала 38,4 млн.грн., або 70,6 % від суми збитків по електроенергетиці.

З загальної кількості за підсумками 5 місяців поточного року з прибутком спрацювало 44,5 % підприємств решта одержало збитки. Найбільш значна питома вага збиткових підприємств на підприємствах житлово-комунального господарства – 84,6 %, сільському господарстві – 80 %, постачання та збут – 78,6%, будівництві - 70,8 %. Переважно прибуткова галузь “фінанси, кредит, страхування“, де 75 % установ працюють з прибутком.

В Одеській області в липні в порівнянні з червнем 2000 року обсяги промислового виробництва зросли на 7,5%. Набув інтенсивності процес реструктуризації підприємств, їх адаптації до ринкових умов, напрацювання нових напрямів розвитку виробничої структури з сучасною технологічною базою, визначеними довгостроковими пріоритетами розвитку виробництва. Поширюють спеціалізацію підприємства автомобільної промисловості, впроваджуючи у виробництво поряд з комплексом автомобільної техніки (причепи для легкових автомобілів "Одісей", для перевезень комбайнів, кузовів для автомобілів "Газель" та "Мерседес") новітню сільськогосподарську. На ВАТ "Одаз" за умов спільної діяльності з ВАТ "Таганрозький комбайновий завод" налагоджене серійне збирання високоманеврових зернозбиральних комбайнів (КЗС-3 "Русь"). На замовлення фермерських господарств виготовлено 2 комбайни для збирання як зернових колосових, так і технічних культур. Постійне вдосконалення технічного рівня профільної продукції (грунтообробної техніки) на ВАТ "Одессільмаш" сприяло освоєнню потенційного ринку сільськогосподарських машин та забезпеченню приросту виробництва. Одне з домінуючих місць зайняла продукція підприємства в експозиції Міжнародної спеціалізованої виставки-ярмарку "Агро-2000". З метою безпосереднього забезпечення власною технікою ВАТ "Одессільмаш" став засновником мережі нових машинно-технологічних станцій разом з фермерськими господарствами.

З метою забезпечення всебічного розвитку телекомунікаційного зв"язку, поширення сучасних його видів в містах та районах області збільшився випуск волоконно-оптичного кабелю, нового виду продукції (алюмінієвих кабелів зв"язку) - на ВАТ "Одескабель" на 51,2%.

Прийняття Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості України" створило умови для ефективного використання потужностей підприємств, скорочення витрат на суднобудівні роботи, а також для залучення інвестицій. Успішно виконується контракт з російською фірмою "FNJ" з будування 20 нафтоналивних танкерів класу "О" та завершена побудова баржі - контейнеровозу проекту 259 для німецької фірми "Філіп - Еберт" на Кілійському суднобудівному заводі. Обсяги виробництва на підприємстві зросли в 2,3 раза. Приріст обсягів судноремонту на Іллічівському судноремонтному заводі становив 5,8%.

За рахунок розширення внутрішнього ринку, послідовного формування виробничої, інвестиційної, збутової програми ефективно працювали підприємства чорної та кольорової металургії. Зріс випуск основних видів продукції: труб стальних (у 5,4 раза), електродів зварних (на 4,3%), дроту стального та звичайної якості (на 42,2%). Істотно поліпшилися виробничі показники на головних підприємствах чорної металургії - акціонерних товариствах "Стальметиз" (обсяги виробництва зросли на 34,8%) та "Стальканат" (на 31,2%). На ВАТ "Стальканат" завдяки впровадженню автоматизованої системи управління технологією та виробництвом з використанням мікропроцесорної техніки збільшився випуск алюмінієвого дроту у 1,7 раза.

Припинення у січні - травні поточного року поставок давальницької нафтосировини російською акціонерною компанією "Нафтова компанія Лук-ойл", якій належить 89,3% акцій ВАТ "Одеський нафтопереробний завод", суттєво вплинуло як на скорочення випуску продукції паливної промисловості (на 81,0%), так і на виробництво промислової продукції в цілому по області (на 24,2%). За січень-липень поточного року на підприємство поставлено 435,2 тис. тонн нафти проти 1132,2 тис. тонн (на 61,6% менше) нафтосировини, поставленої у січні - липні 1999 року. Питома вага продукції підприємства в загальному обсязі промислового виробництва області у січні - липні 1999 року становила 56,5%, у січні - липні 2000 року - 14,2%. Без урахування переробки давальницької сировини (нафти) обсяги промислової продукції за січень - липень 2000 року у порівнянні з відповідним періодом 1999 року зросли на 19,0%.

На ВАТ “Олійножировий комбінат” впроваджено у виробництво 4 нових види олійножирової та маргаринової продукції, запроваджено власну торговельну марку. Збільшення закупівлі сировини у населення забезпечило приріст виробництва масла тваринного на ЗАТ «Балтський молочноконсервний комбінат» на 48,7%. СП "Аттіс" розпочав виробництво продукції з незбираного молока за новою технологією в упаковці "ТЕТРА -РЕКС", обсяги виробництва на підприємстві зросли на 15,3%. Поліпшення якості й асортименту, зовнішнього вигляду і упаковки , підвищило конкурентоспроможність кондитерських виробів та забезпечило приріст обсягів виробництва на ЗАТ «Одеса» в 1,7 раза. АТ "Одесхарчокомбінат" збільшив обсяги виробництва харчових концентратів на 5,7% за рахунок розширення асортименту та впровадження в виробництво нових пакувальних матеріалів.

Реалізація регіональної програми розвитку садівництва, виноградарства та виноробної промисловості та впровадження в області державної політики щодо захисту національного товаровиробника сприяє розвитку лікеро-горілчаної та виноробної промисловості. Випуск алкогольних напоїв збільшився на 41,5%, у тому числі вина виноградного - на 15,5%, коньяку - у 1,9 раза. Розробка комплексу заходів по оновлення асортименту продукції та захист етикетки від підробок дало змогу наростити обсяги виробництва ЗАТ "Лікеро-горілчаний завод" на 38,8%, ОП Ізмаїльський винзавод - на 78,3%, Кілійський винзавод - на 21,9%. Розширення асортименту непродовольчих товарів, впровадження заходів по зниженню собівартості сприяло нарощуванню обсягів їх виробництва на 38,6% проти січня - липня минулого року. Досягнуто приріст обсягів виробництва товарів на ВАТ "Стальканат" на 22,6%, ВАТ "Елакс" - на 18,7%.

Промисловістю Полтавської області поступово нарощуються обсяги виробництва і в липні темпи росту склали 7,7 %проти червня поточного року. Збільшили обсяги виробництва 200 підприємств (51,4 %). Серед них такі, як ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” (на 20,7 %), спільне українсько-голландське підприємство “Кребо” (на 28,4 %), “Полтавський гірничозбагачувальний комбінат (на 4,3 %), завод залізобетонних шпал в м.Кременчуці (на 68,7 %), ЗАТ “Соняшник” (в 2,0 раза), ВАТ “Лубнифарм” (в 5,0 раза). Разом з цим, загальний обсяг виробництва промислової продукції за січень-липень 2000 року проти січня-липня минулого року у порівнянних цінах знизився на 14,1 %. Зниження відбулося за рахунок ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”. Без урахування цього підприємства обсяг промислового виробництва по області збільшився на 13,5 %

Значне зростання випуску продукції в Рівненській області відбулося на відкритих акціонерних товариствах “Рівненська кондитерська фабрика” - 67,4 %, “Костопільський домобудівний комбінат” - 11,4 %, а також ТОВ “ОДЕК” Україна - 79,5 %, ЗАТ СП “Рівненський завод високовольтної апаратури” - 48,3 %

В цілому по області, без врахування обсягів виробництва ВП “Рівненська АЕС”, приріст випуску продукції за січень-липень склав 16,9 %.

Разом з тим, нестабільна робота Рівненської атомної станції, яка формує 50% від загальнообласних обсягів виробництва, призвела до спаду випуску продукції в промисловості області за 7 місяців п.р. на 4,1 % (за січень спад становив 20,2 %). Через збільшення терміну ремонту третього енергоблоку та позапланові його простої в поточному році в кількості 55 діб недодано продукції на суму 107,2 млн.грн. Крім того, через обмеження в забезпеченні енергоносіями допущені простої на відкритих акціонерних товариствах “Рівнеазот” та “Волинь”, що призвело до втрат продукції в поточному році на суму, відповідно 51 млн.грн. та майже на 3 млн.грн.

У структурі виробництва Сумської області переважають: паливна промисловість - 29 %, машинобудування і металообробка - 26 %, харчова - 20,7 %та хімічна і нафтохімічна промисловість - 12,6 %. У збільшення обсягу виробництва у паливній промисловості значний вклад внесли НГВУ “Охтирканафтогаз” (приріст склав 3,7 %), Качанівський газопереробний завод Охтирського району (+ 22,6 %). У цьому році досить високі темпи виробництва утримує хімічна промисловість області завдяки ВАТ “Сумихімпром” (приріст виробництва за 7 місяців становить 6,9 %). У червні вималювалась ще одна перспектива для зростання виробництва на цьому підприємстві. У місті Суми губернатори Сумської, Курської та Бєлгородської областей підписали ряд документів про відновлення економічного співробітництва. Прикордонні з Україною російські регіони поставлятимуть на пільгових умовах апатити, іншу сировину, а хіміки - мінеральні добрива та консерванти.

Серед підприємств промисловості будівельних матеріалів значного розвитку здобуло акціонерне товариство “Слобожанська будівельна кераміка”, що в Роменському районі. За січень-липень обсяг виробництва на цьому підприємстві збільшився проти відповідного періоду минулого року в 1,8 раза.

З початку року найбільшими темпами зростають обсяги виробництва у харчовій галузі (+19,5 %). Збільшено випуск хліба і хлібобулочних виробів, ковбасних і кондитерських виробів, майонезу, багатьох видів молочної продукції. Протягом року постійно нарощують обсяги виробництва у ВАТ “Крафт Фудз Україна”, м.Тростянець (за 7 місяців +26,9 %), Сумський та Шосткинський молочні комбінати (+15,1; та в 1,5 р.б. відповідно), Сумський та Охтирський м’ясокомбінати (+9,7 та +8,2 %, відповідно), Сумська та Роменська кондитерські фабрики (у 1,9 р.б. і +20,5 % відповідно), тощо. Успіху досягнуто завдяки підвищенню якості продукції, розширенню асортименту, вмінню запропонувати її споживачеві. На підприємствах асоціації “Сумим’ясопром” за рахунок поглиблення переробки сировини зросли обсяги продукції з 1 тонни на 549 грн. (з 3125 до 3674 грн.).

Проте окремі переробні підприємства в п.р. працювали неритмічно, зменшили обсяги виробництва в порівнянні з відповідним періодом минулого року, потужності в них лишились майже незавантажені. Через відсутність сировини та ринків збуту готової продукції в поточному році не працював Ново-Суханівський спиртзавод, з перебоями працювали інші спиртзаводи, які скоротили обсяги виробництва на 35 %. Нижче своїх можливостей працює Сумський лікеро-горілчаний завод. Обсяг товарної продукції тут скоротився натретину, а виробництво лікеро-горілчаних виробів - на 40 %. Державне регулювання виробництва спирту та лікеро-горілчаних виробів позитивних результатів не дає.

У 2000 році спостерігається зростання продукції легкої промисловості. В основному завдяки пожвавленню виробництва в колективному виробничо-торговельному об’єднанні “Талан” та деяких швейних фабриках.

Спад виробництва у порівнянні з січнем-липнем 1999 року допущено у машинобудуванні та металообробці (-11,8 %), деревообробній промисловості (-26,7 %), борошномельно-круп’яній і комбікормовій (-24,8 %), електроенергетиці (-2,6 %) та в чорний металургії (-3,1 %).

Через втрату ринків збуту продукції значне зниження обсягів виробництва допустили акціонерні товариства “СМНВО ім.Фрунзе” (-19,0 %), “Селмі” (-66,1 %), “Кролевецький арматурний завод” (-24,8 %), а через значне скорочення надходження сировинних ресурсів скоротив - Кролевецький (-23,1 %) і Сумський (-35,6 %) комбінати хлібопродуктів, ВАТ “Василівський сирзавод” Лебединського району (-21,7 %).

В Тернопільській області у легкій галузі, питома вага якої майже 9 % в обласному обсязі виробництва, збільшення виробництва (+47,3%) досягнуто, в основному, за рахунок ВАТ “Текстерно”, Кременецької фабрики “Ватин”, швейної фабрики “Текстерно”, СП “Білербек-Україна”.

Питома вага фарфоро-фаянсової промисловості складає майже 5 % обласного рівня. Приріст (майже 30%) в ній відбувся за рахунок Бережанського ВАТ “Скляний завод” та Рогачинського склотарного заводу.

Не вийшли на рівень січня-липня 1999 року підприємства машинобудування та металообробки (13% загальнообласного обсягу), які зменшили виробництво на 25,4%. Основними підприємствами, що негативно вплинули на результати роботи галузі стали ВАТ “Комбайновий завод” (-44,2%), “Ватра” (-15,8%), “Оріон” (-75,7%). Питома вага названих підприємств становить 73 % у обсязі цієї галузі. Основними причинами спаду виробництва на зазначених підприємствах є: по ВАТ “Комбайновий завод” – невключення в перелік техніки, що поставляється сільгосптоваровиробникам за рахунок державного лізингового фонду та відсутність авансування виготовлення корене- та гичкозбиральних машин, а також непроведення реструктуризації заборгованості перед бюджетом, по ВАТ “Оріон”- зірвання підписання контракту з Індією на поставку продукції радіозв”язку на суму 2 млн.дол.США та невирішення питання надання пільгового кредиту для розробкиі впровадження у виробництво сучасної цифрової закритої транкінгової системи радіозв'язку для відомчих та державних структур України, по ВАТ “Ватра” – велика дебіторська заборгованість.

Зменшено виробництво на підприємствах промисловості будівельних матеріалів (питома вага – 3,5%) на 10,8%.

З 14 провідних галузей промисловості Харківської області збільшили обсяги виробництва 10 (чорна металургія на 21,6%, кольорова металургія - на 21,7%, легка промисловість - на 14,7%, харчова - на 49,7%, медична - на 41,2% та інші). Зростання обсягів виробництва продукції легкої промисловості відбулось за рахунок стабільної роботи провідних підприємств галузі. ВАТ "Харківський канатний завод" збільшено обсяги виробництва на 20,6%, ВАТ ВТФ "Еліта" – на 45,5%, ЗАТ "Ярославна" – в 5,5 р., ВАТ "Швейна фабрика ім. Тінякова" – на 4,2%, ВАТ "Вовчанська взуттєва фабрика – на 26,5%, ВАТ фабрика театрального реквізиту" – на 30,3%.

Ріст обсягів виробництва медичної промисловості відбувся за рахунок збільшення обсягів виробництва лікарських та освоєння нових імпортозамінних засобів, впровадження сучасних технологій.

Приріст обсягів виробництва продукції підприємствами харчової промисловості досягнуто, в основному, за рахунок збільшення виробництва в оліє-жировій, кондитерській, пиво-безалкогольній, тютюновій, спиртовій та м'ясній галузях. Так, виробництво м'яса збільшилось на 38,5%, ковбасних виробів - на 18,1%, кондитерських виробів – на 17,8%,олії – на 36,5%, мила господарського – в 5 разів, мила туалетного – на 44,6%, спирту етилового – в 2 рази, пива – на 37,2%, безалкогольних напоїв – на 19,9%, мінеральних вод – на 50,3%, цигарок та сигарет – на 44,8%.

На зниження обсягів виробництва в галузі машинобудування і металообробка вплинуло те, що 3 найбільш великих підприємства галузі мали значні труднощі у цей період. Так, ДП "Завод ім. Малишева" у березні поточного року фактично не працював, а всього за 7 місяців 2000 року спостерігалось скорочення виробництва на 92,4%. Це сталося із-за закінчення контракту з Пакистаном, а також інших замовлень. На сьогодні єдиним джерелом забезпечення стабільної роботи заводу є забезпечення фінансування робіт з розробки та модернізації броньованих бойових машин та закупівля їх Міністерством оборони, не вирішується вже довгий час закупівля прогресивних комплексів для шахт, а також дизелів для потреб “Укрзалізниці”.

На Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві (ХДАВП) за цей період відбулось падіння виробництва на 25,1% в порівнянні з 7 місяцями 1999 року. Кризовий стан ХДАВП має кілька причин. Перш за все, це відсутність фінансування Державної програми розвитку авіаційної промисловості., крім того, - невиконанням доручень Президента України (від 11.08.98р. №1-14/605) на поставку чотирьох літаків АН-140 для потреб “Авіалінії України”.

На ВАТ "ХТЗ" скорочення обсягів виробництва за цей період становило 79,0%, що викликано відсутністю в цьому році фінансування виробництва тракторів на умовах лізингу.

У липні проти червня п.р в цілому в Херсонській області відбувся спад виробництва на 37,7% в основному через планову зупинку у липні п.р. ВАТ ”Херсон­нафто­пе­рероб­ка” (-65,6% до попереднього місяця) та тимчасову зупинку виробництва на ВАТ ”Херсонський бавовняний комбінат” (-63,5%).

Погіршили показники роботи у порівнянні з 7 місяцями мину­лого року ВАТ ”Целюлозно-паперовий комбі­нат” (-63,6%), “Завод “Прибій” (-75,6%), ”Херсонські комбайни” (-27,4%), “Півден­елек­т­ро­маш” (-38,6%), Каховська ГЕС (-29,7%). Найгірші показники роботи на підприємствах Іванівського (-55,2%), Ви­со­ко­піль­ського (-54,0 %), Скадовського (-41,6), Цюрупин­ського (-53,9%) районів.

В Чернігівській області продовжується позитивна тенденція щодо стабілізації промислового виробництва та поступового зростання його обсягів. У порівнянні з відповідним періодом минулого року вони збільшились на 18,2 %. Починаючи з І кварталу обсяги виробництва перевищують докризовий рівень 1998 року (+10,9 %).

Приріст виробництва забезпечено у легкій промисловості (+58,8 %), харчовій (+34,6 %), хімічній промисловості (+28,3%), машинобудуванні і металообробці (+15,2%), борошномельно-круп"яній і комбікормовій промисловості (+1,1%), електроенергетиці (+3,2%), деревообробній, целюлозно-паперовій (+0,1 %), а також у 17 регіонах та містах Чернігові, Ніжині і Прилуках. Разом з тим не вдалося подолати ряд негативних тенденцій. Продовжується падіння обсягів виробництва у промисловості будівельних матеріалів (-34,7 %) та паливній промисловості (-0,5 %). Через перенасичення внутрішнього і недоступність зовнішніх ринків збуту мінусує лікеро-горілчана підгалузь харчової промисловості (-9,5 %).

В м.Севастополі випуск промислової продукції в діючих оптових цінах склав 167 млн грн. У порівнянні з відповідним періодом 1999 року приріст виробництва промислової продукції в порівняних цінах склав 32,2 %.

Найбільший ріст обсягів виробництва в порівнянні з відповідним періодом минулого року зафіксований у наступних галузях:

- у чорній металургії на 52,2 % за рахунок поліпшення якості менеджменту на Балаклавському рудоуправлінні ім. Горького, що забезпечило приріст обсягів виробництва на 44 % в порівнянні з 7 місяцями 1999 року;

- у машинобудуванні і металообробці на 56,8 % за рахунок збільшення виробництва трансформаторів нового покоління на СП «Страз-Ідал» на 141,7 %, світильників на ВАТ «Севастопольський Маяк» на 133,3 %, вакуумних вимикачів на ТОВ «Таврида-Електрик» у 3,6 раза, відцентрових насосів на ВАТ «Молот» у 2,8 раза, збільшення замовлень на дочірніх підприємствах ВАТ «Севморзавод»;

- у деревообробній промисловості 2,0 раза за рахунок виробництва віконних блоків і дверей по новітніх технологіях на СП «Транс-Прогресс»;

- у легкій промисловості на 56,3 % за рахунок поновлення виробництва на фабриці трикотажних виробів і розширення асортименту на швейній фабриці ім.Н.Онилової;

- у харчовій промисловості на 14,1 % за рахунок збільшення купівельного попиту відпочиваючих і туристів.

Слід відмітити, що будівництво – це та галузь, за допомогою якої і реалізується інвестиційна діяльність. Тому як дуже позитивний слід розцінювати те, шо стабільно високими темпами нарощують обсяги робіт у поточному році будівельники Івано-Франківської, Львівської, Одеської, Сумської, Чернігівської областей та м.Києва. Це характерно для регіонів, де будівельні підприємства отримали замовлення на будівництво об’єктів загальнодержавного та регіонального значення, що своєчасно фінансуються.

Так, в Одеській області активно ведуться роботи по будівництву зернового комплексу в м.Іллічівську та естакади порту в м.Одеса .

Підприємствами м.Києва значні обсяги будівельних робіт виконуються на ЧАЕС, на будівництві метрополітену, ремонті та будівництві газопроводу Амвросіївка-Горлівка-Краматорськ.

Стабільно працюють будівельні підприємства Холдингової компанії «Київміськбуд», які виконують близько 50% обсягу будівництва у м.Києві , і за сім місяців п.р. збільшили обсяги проти відповідного періоду минулого року на 39,4 %.

Протягом поточного року не вдалося досягти минулорічних обсягів будівництва підприємствам Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Київської, Рівненської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської областей та м.Севастополя.

Основною причиною постійного зниження темпів будівельно-монтажних робіт залишається відсутність коштів у замовників. Так, в Луганській області призупинені роботи по програмі реструктуризації шахт, що здійснювались в минулому році (в 2000р. не виделені кошти з бюджету).

З цієї ж причини залишається скрутним становище в м.Севастополі , де виконані обсяги становлять лише половину минулорічних.

Лише на рівні 15% профінансовано роботи, виконані на будівництві Рівненської АЕС, які в загальних обсягах будівництва по області становлять більше 30%. Внаслідок цього обсяги будівельних робіт по Рівненській області в цілому зменшились на 31,2% порівняно з січнем-липнем 1999р.

У липні як і у попередні місяці п.р. в Україні не працювало кожне третє підприємство, а в Автономній Республіці Крим, Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській областях - кожне друге.

Більше половини (57%) працюючих будівельних підприємств за 7 місяців п.р. знизили темпи робіт проти відповідного періоду минулого року. Найбільша частка таких підприємств у Херсонській - 73,6%, Житомирській - 72,2%, Рівненській - 72,1% областях та м.Севастополі - 75,0 %.

Поліпшення інвестиційного клімату в Україні сприяло створенню нових робочих місць, що дозволило досягнути деякої стабілізації на ринку праці. Так, рівень зареєстрованого безробіття за липень знизився на 0,1 відсоткового пункту і становив 4,2% працездатного населення працездатного віку.

Найвищий рівень безробіття зберігався в Житомирській (7,8%), Рівненській та Сумській (по 7,0%), Чернігівській та Львівській (по 6,9%), Тернопільській (6,8%) областях, найнижчий - у містах Києві (0,8%), Севастополі ( 0,9%) та Одеській області (1,0%). Продовжує залишатися напружене становище на регіональних ринках праці. Найбільше навантаження на одне вакантне робоче місце спостерігалось у Львівській (80), Житомирській (56), Волинській (52), Рівненській (48), Тернопільській (46) та Закарпатській (42 особи) областях.

Нестабільна соціально-економічна ситуація в Україні негативно позначилася на природному прирості населення. Порівняно з І півріччям минулого року обсяг природного скорочення населення збільшився у 23 регіонах, і найбільше у Рівненській області (у 2,1 раза). Лише у Чернівецькій, Львівській, Тернопільській та Закарпатській областях у І півріччі п.р. спостерігалося зменшення природного скорочення відповідно на 0,1%; 4,7; 7,6 та 50,7 відсотка. Інтенсивність природного скорочення при середньодержавному значенні 8,8% змінюється від 1,0% у Закарпатській області до 14,0% у Чернігівській . Крім останньої області, найвищим рівнем природного скорочення характеризуються Луганська, Сумська, Полтавська, Донецька і Кіровоградська області (понад 12,0% у кожній).

На жаль, інвестиційний клімат України ше не настільки сприятливий для створення робочих місць, а тому дуже багато українців шукають кращої долі в інших країнах світу. Серед регіонів додатне сальдо міграції відмічалося у Дніпропетровській, Івано-Фран­ківсь­кій, Полтавській областях, на території Севастопольської та Ки­їв­сь­­­кої міськрад. У реш­ті регіонів спостерігається міграційне скорочення населення, обсяг якого змінювався від 30 осіб у Чернігівській області до 2176 у Херсонській . За рахунок міграційного відпливу (як міждержавного, так і внутрішньодержавного) чисельність міського населення зменшилася на 33,6 тис. осіб, що становить 2,0 осіб на 1000 жителів [84].

Підсумовуючи сказане в розділі 2.3 необхідно наголосити, що у 2000 році відбулося поліпшення інвестиційного клімату в Україні, що позитивно відобразилося на соціально-економічній ситуації як в країні в цілому, так і в розрізі окремих регіонів, зокрема на розвитку промисловості, будівельного комплексу та інших видів економічної діяльності.

2.4. Роль прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну і з України

у формуванні інвестиційного клімату в країні

Якщо капітальні вкладення в Україні всього по підприємствах і організаціях всіх форм власності і надалі скорочуються (в 1995 р. вони становили 15412 млн грн., в 1996 р. - 12370), то прямі іноземні інвестиції зростають.

Прямі іноземні інвестиції в Україну, згідно з даними Міністерства статистики України, становили на початок 1995 р. 483,5 млн $ США, на початок 1996 р. - 896,9 млн $ США, на початок 1997 р. - 1355,9 млн $ США. У порівнянні з іншими країнами світу це зовсім невисокі показники. В середньому на один адміністративний район прямі іноземні інвестиції становили, відповідно по названих вище датах, 0,99; 1,83 та 2,77 млн $ США. Величина названих показників говорить сама за себе і особливих коментарів не потребує. Найбільша кількість (395,2 млн $ США) і найбільша частка (29,2 %) іноземних інвестицій була спрямована у внутрішню торгівлю, на другому місці (166,6 млн $ США і 12,3 %) - харчова промисловість, на третьому (138,9 млн $ США і 10,2 %) - машинобудування і металообробка, на четвертому (74,7 млн $ США і 5,5 %) - охорона здоров'я (початок 1996 р.). Наведені дані є невтішними. Адже вкладання іноземних інвестицій у внутрішню торгівлю - це не що інше, як підготовка інфраструктури для реалізації імпортних товарів, які дуже часто є не тільки неякісними, але і перекривають можливості для виробницта аналогічних вітчизняних товарів. Вкладання інвестицій в харчову промисловість - це може і добре, але виходить, що і надалі більше як третина іноземних інвестицій, по-суті, просто проїдається.

Слід відмітити, що Україна залишиться і надалі в числі країн з високим рівнем попиту на іноземні інвестиції.

Агенство Міжнародного Співробітництва та інвестицій згідно з оцінками ефективності іноземних інвестицій поділило територію України (1997 р.) на 4 групи:

1. Території з дуже високою ефективністю іноземних інвестицій, тобто з ефективністю іноземних інвестицій на 35-40 % вищою, ніж середній рівень їх ефективності по Україні в цілому (м.Київ, м.Дніпропетровськ, Донецька, Запорізька, Одеська та Харківська області);

2. Території з високою ефективністю іноземних інвестицій (Львівська, Луганська, Черкаська, Київська області та Кримська автономія);

3. Території із середньою ефективністю іноземних інвестицій (Полтавська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська та Тернопільська області);

4. Території з низькою ефективністю іноземних інвестицій (всі інші області).

У І півріччі 2000р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 420,1 млн.дол.США прямих інвестицій, що на 58,6% більше, ніж у І півріччі 1999р., у тому числі з країн СНД та Балтії надійшло 5,3 млн.дол. (1,2% до загального обсягу), з інших країн світу - 414,8 млн.дол. (98,8%). Одночасно нерезидентами було вилучено капіталу на 80,2 млн. доларів.

Іноземні інвестиції вкладено в 7372 підприємства України. Майже три чверті усіх інвестицій здійснено у підприємства таких регіонів як: м.Київ - 1198,6 млн.дол., з них 430,1 млн.дол. (35,9%) - у внутрішню торгівлю, 175,9 млн.дол. (14,7%) - фінанси, кредит та страхування; Київська область - 302,2 млн.дол., з них 222,3 млн. дол. (73,6%) - у харчову промисловість; Донецька - 293,5 млн.дол., з них 115,7 млн.дол. (39,4%) - у чорну металургію, 52,5 млн.дол. (17,9%) - у харчову промисловість; Запорізька - 218,0 млн.дол., з них 162,4 млн.дол. (74,5%) - у машинобудування і металообробку (без промисловості медичної техніки); Полтавська - 211,1 млн.дол., з них 149,0 млн.дол. (70,6%) - у паливну промисловість; Одеська - 190,1 млн.дол., з них 36,6 млн.дол. (19,2%) - у внутрішню торгівлю, 30,3 млн.дол. (16,0%) - у транспорт, 24,0 млн.дол. (12,6%) - у харчову промисловість; Дніпропетровська - 184,3 млн.дол., з них 54,1 млн.дол. (29,3%) - у внутрішню торгівлю, 21,8 млн.дол. (11,8%) - у харчову промисловість.

Найбільші обсяги інвестицій здійснено з м.Севастополя - 46,1 млн.дол., Одеської області - 21,6 млн.дол., м.Києва - 7,4 млн.дол.США.

Нижче, в таблицях 4-7приводяться дані по регіональній структурі прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну і по регіональній структурі прямих інвестицій зарубіжних країн з України.

Таблиця 4

Регіональна структура прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну */

*/ Взято за : Романюк С.А., Кулік О.О. Моніторинг соціально-економічного становища України та її регіонів за січень-липень 2000 року. - www.me.gov.ua - С.207.

Таблиця 5

Регіональна структура прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну (продовження) */

*/ Взято за : Романюк С.А., Кулік О.О. Моніторинг соціально-економічного становища України та її регіонів за січень-липень 2000 року. - www.me.gov.ua - С.208.

Таблиця 6

Регіональна структура прямих інвестицій зарубіжних країн з України */