Центральний банк та його роль у національній економіці - реферат

Назва реферату : Центральний банк та його роль у національній економіці
Розділ : Банківська справа

Центральний банк та його роль у національній економіці

Нам уже відомо, що розуміють під монетарною політикою, що її проводить центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та ре­гулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комер­ційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здій­снює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна фун­кція — "кредитора останньої надії"— полягає в тому, що централь­ний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову па­ніку, що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних бан­ків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не на­лежить державі (наприклад Федеральна резервна система СІЛА, На­ціональний банк Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії — 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядо­ві, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

У США роль центрального банку виконує Федеральна резервна система (ФРС). Вона складається з двох організаційних ланок — Ра­ди керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні викону­ють функції центральних банків для округів, на території яких вони розташовані. Крім цих банків, членами ФРС є близько 6 тис. комер­ційних банків. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними ко­мерційними банками. До того ж вони є клієнтами одного з резерв­них банків і користуються його послугами, в тому числі отримують необхідні суми позик.

Рада керуючих ФРС здійснює контроль і нагляд за функціону­ванням грошової та банківської систем країни. Сімох членів цієї Ради призначає Президент США за згоди Сенату. Термін їхніх повнова­жень тривалий (14 років) і розведений у часі: відтак один член Ради змінюється кожні два роки. Членів Ради саме призначають, а не ви­бирають, щоб відокремити монетарну політику від політики партій.

Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк краї­ни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

Цінні папери — це головно державні облігації, куплені централь­ним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування мину­лого і поточного дефіциту державного бюджету, тому вони є части­ною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля—продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і, отже, на їхню здатність створювати гроші че­рез надання позик.

Позики комерційним банкам — це кредити, які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на ве­личину цих позик.

Золотовалютні резерви містять вартість монетарного золота, ва­люту інших країн та СДР.

Інші активи — це облігації, що поіменовані в іноземних валютах, а також такі матеріальні товари, як комп'ютери, устаткування при­міщень або будівлі, що перебувають у власності центрального банку.

У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерцій­них банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрально­го банку та інші його зобов'язання.

Резерви комерційних банків — це обов'язкові резерви, які комер­ційні банки зберігають у центральному банку.

Депозити казначейства — це кошти від податкових надходжень та гроші, отримані з продажу облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами, а для центрального банку — па­сивами.

Банкноти Національного банку України визначають пропозицію грошей в державі. Ці паперові гроші е вимогами на активи НБУ. Тільки банкноти, що перебувають у обігу, є зобов'язаннями цент­рального банку, оскільки ті, що містяться у його касі, не є ні акти­вом, ні пасивом.

Ознайомившись із балансом центрального банку, можемо тепер розглянути знаряддя, за допомогою яких цей банк може впливати на здатність банківської системи створювати гроші.

Знаряддя монетарної політики

Центральний банк регулює пропозицію грошей у національній економіці, або, інакше кажучи, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регу­лювання пропозиції грошей, які здебільшого використовуються у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, є обме­ження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулю­вання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко­вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей.

Однак тривале застосування інструментів прямого регулювання пропозиції грошей справляє несприятливі впливи на розвиток на­ціональної економіки: зменшується рівень конкуренції між банка­ми, підривається посередницька функція банків, спотворюється структура наданих банками кредитів тощо. Тому у розвинутій рин­ковій економіці застосовують головно знаряддя непрямого регулю­вання пропозиції грошей, до яких належать операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми резервування.

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку, їхня перевага полягає в то­му, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси від­повідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу, центральний банк не має безпосеред­нього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя ко­ригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку. Ці операції є найважливішим зна­ряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропози­цію грошей. Як уже зазначалось, операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропо­зицію грошей. Та як же купівля і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків?

Припустімо, що центральний банк купує державні цінні папери. їх можна купити у населення, фірм або комерційних банків, але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо, наприклад, центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то він оплачує ці папери збіль­шенням резервів комерційних банків на суму купівлі. Тому баланс центрального банку і баланси комерційних банків зміняться так:

Баланс центрального банку

Баланс комерційних банків

У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комер­ційних банків до центрального банку. Тому перед цінними папера­ми у підрозділі "Активи" балансу комерційних банків стоїть знак мінус, що означає зменшення їхньої кількості. І навпаки, перед цін­ними паперами у підрозділі "Активи" балансу центрального банку стоїть знак плюс.

Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерцій­них банків, збільшуючи їхні резерви. Тому у балансі комерційних банків перед резервами стоїть знак плюс. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже зросла їхня здатність вати позики.

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи насе­лення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогіч­ний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви ко­мерційних банків. Загалом, коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним бан­кам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резер­ви комерційних банків. Тому зміни у балансі центрального банку і балансах комерційних банків виглядатимуть так:

Баланс центрального банку

Баланс комерційних банків

Знак мінус перед резервами у підрозділі "Активи" комерційних банків вказує на їх зменшення; можливості до створення комерцій­ними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє анало­гічний результат. Отже, коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен­ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Постає запитання: що спонукає населення або комерційні банки продавати державні цінні папери або купувати їх? З теми 6 нам відо­мо, що ціна облігацій і процентна ставка перебувають у зворотній залежності. Якщо центральний банк купує державні облігації, попит на них зростатиме. Ціна облігацій також зростатиме, а процентна ставка знижуватиметься. Підвищення ціни облігацій і зниження процентної ставки спонукатимуть комерційні банки, фірми чи домогосподарства продавати їх центральному банкові. І навпаки, коли центральний банк продає державні облігації, їхня пропозиція зрос­тає, що знижує ціну облігацій і підвищує процентну ставку на них. Це стимулює комерційні банки та населення купувати державні об­лігації.

Операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції спрямовані на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впли­ви інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у націо­нальній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають "репо"). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, — як правило, менш ніж за тиждень. Операції "репо" чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резер­вів — після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньо­му рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю ("зворотне репо"). За цих угод центральний банк продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі "аутрайт", які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цін­них паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті оста­точно змінити пропозицію грошей у національній економіці.

Облікова ставка. Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко­мерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтри­мання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк".

Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає цент­ральному банкові виписане-на себе зобов'язання, що гарантоване певною заставою — здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Боргове зобов'язання банку-пози-чальника є активом для центрального банку, що записується в акти­вах балансу центрального банку як позики комерційним банкам. Водночас у пасивах його балансу буде збільшено резерви комерцій­них банків. Для комерційного банку його боргове зобов'язання є пасивом і записується у його балансі як "Позика в центрального бан­ку". Оскільки позики у центрального банку не вимагають жодних обов'язкових резервів, уся сума позики є надлишковими резервами. Дисконтні позики відображаються у балансах центрального банку і комерційних банків так:

Баланс центрального банку

Баланс комерційних банків

Отже, отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер­ційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і, отже, стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен­трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об­лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро­шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів­нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив­них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для націо­нальної економіки, бо центральний банк не може точно передбачи­ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри централь­ного банку щодо майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Центральний банк може впливати на здат­ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних бан­ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви­щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро­шей.

Зниження норми резервування зменшує обов'язкові резерви, пе­реводячи їх у надлишкові, що збільшує здатність банків створювати гроші через надання позик. Водночас зростання розміру грошового мультиплікатора посилює цю здатність комерційних банків.

Отже, норма резервування впливає на здатність банківської систе­ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює ве­личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи­нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер­вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу­вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові ре­зерви не приносять процента.

З усіх знарядь монетарної політики у розвинутій ринковій еко­номіці найважливішими, безперечно, є операції на відкритому ринку, які мають кілька значних переваг. По-перше, центральний банк пов­ністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку, тоді як, на­приклад, він може заохочувати брати дисконтні позики, але не може контролювати їхній обсяг.

По-друге, операціям на відкритому ринку притаманна гнучкість. Якщо виявлено помилки у проведенні операції на відкритому рин­ку, то центральний банк може негайно змінити цю операцію на про­тилежну. Крім того, державні цінні папери можна продавати у вели­ких або малих кількостях, і вплив цього знаряддя на резерви банків буде негайним.

По-третє, операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше. Річ у тім, що зміна норми резервування може різко позначитися на прибутках банків, тоді як операції на відкритому ринку не впливають помітно на при­бутковість банків.

Цілі та завдання монетарної політики

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної види монетарної економіки, зокрема для досягнення таких цілей: політики: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабіль­ність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.

Хоча багато із цілей монетарної політики збігаються (наприклад, висока зайнятість поєднується із економічним зростанням), але окремі суперечать одні одним. Так, досягнення стабільного рівня цін часто не відповідає таким цілям, як стабільність процентних ста­вок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім, що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується, то процентні ставки та інфляція можуть піднестися. Якщо, наприклад, центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації, що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки, то про­позиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку, якщо центральний банк уповільнить зростання гро­шей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки, і безробіття можуть зрости. Отже, він має вибирати між протилежними речами.

Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей: наприклад, підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи ін­фляції. Він має три основні знаряддя, використання яких може від­чутно вплинути на національну економіку. У конкретній ситуації центральний банк вибирає набір змінних, певного рівня яких по­трібно досягти, щоб реалізувати поставлені цілі. Їх називають про­міжними змінними, або проміжними завданнями; до них належать гро­шові агрегати (М1 чи М2) та короткострокові та довгострокові процентні ставки, які прямо пов'язані з рівнем зайнятості та цін.

Проте центральний банк не може прямо впливати і на проміжні змінні за допомогою своїх трьох знарядь монетарної політики. Тому він вибирає ще конкретніший набір змінних, які називають поточ­ними змінними, або поточними завданнями. До них належать грошові агрегати (грошова база) і агрегати резервів (наприклад, власні резерви, що становлять різницю між резервами та дисконтними позиками), а також процентні ставки (наприклад, ставка на векселі скарбниці).

За становищем проміжних і поточних змінних можна судити про ефективність реалізації вибраної центральним банком стратегії.

Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що цент­ральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей. Щоб зрозуміти це твердження, спочатку з'ясу­ємо, чому намагання стабілізувати пропозицію грошей веде до втра­ти контролю за зміною процентних ставок. Припустімо, що цент­ральний банк хоче стабілізувати пропозицію грошей. Тому у моделі ринку грошей криву пропозиції грошей зображено у вигляді вер­тикальної лінії (М/Р)S (рис. 1). Центральний банк очікує, що кри­ва попиту на гроші перебуває у положенні L(i1, Y1). Проте ця кри­ва коливатиметься у певному інтервалі, наприклад від L(і2, Y2) до L(i3, Y3) — унаслідок несподіваних збільшень або зменшень обсягів національного виробництва або змін у рівні цін. Отже, реалізація за­вдання щодо стабілізації пропозиції грошей означає, що процентні ставки коливатимуться.

Припустімо тепер, що центральний банк хоче стабілізувати про­центну ставку, оскільки її коливання негативно впливають на інвес­тиційні видатки, а через мультиплікатор видатків — на всю націо­нальну економіку (рис. 2). При цьому він сподівається, що крива попиту на гроші перебуватиме у положенні L(і1, Y1), а процентна ставка — на рівні i1. Проте крива попиту переміщуватиметься унас­лідок змін в обсягах виробництва або рівні цін. Якщо, наприклад, ця крива переміститься вліво у положення L(і2, Y2), тоді процентна ставка опуститься нижче рівня i1 і ціна облігацій зросте. Щоб ста­білізувати цю ставку на рівні i1 центральний банк, наприклад, про­даватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не зменшиться до (М/Р)2S , за якої процентна ставка перебуває на рівні i1.

Якщо ж крива попиту переміщуватиметься у положення L(і3, Y3) і процентна ставка повзтиме вгору, то центральний банк може ста­білізувати процентні ставки, купуючи державні облігації, що не до­пустить зниження цін на облігації. Центральний банк купуватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не збільшиться до (М/Р)^, а процентна ставка не встановиться на рівні /,. Як бачимо, стабіліза­ція процентних ставок передбачає зміну пропозиції грошей.

Отже, центральний банк завжди стоїть перед дилемою: на чому зосереджуватися — на стабілізації процентних ставок чи на контро­лі за пропозицією грошей. Суворе дотримання першого завдання спричиняє коливання пропозиції грошей. І навпаки — стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Тому центральний банк мусить вибрати одну з поточних змінних (напри­клад, грошову базу чи процентні ставки на державні облігації), про­водячи монетарну політику. У зв'язку з цим можливі три основні варіанти такої політики, за яких центральний банк визначає нахил кривої пропозиції грошей.

По-перше, це монетарна політика, поточним завданням якої є під­тримання певного рівня процентних ставок. У цьому разі пропозиція грошей у національній економіці коливатиметься. Зі збільшенням попиту на гроші їхня пропозиція зростатиме; і навпаки, зі зменшен­ням попиту — звужуватиметься. Інакше кажучи, пропозицію гро­шей центральний банк регулює так, щоб підтримати певний рівень номінальної процентної ставки. У моделі грошового ринку цей на­прям монетарної політики графічно можна зобразити у вигляді го­ризонтальної кривої пропозиції. Якщо за критерій брати пропози­цію грошей, то цю монетарну політику можна назвати гнучкою.

По-друге, це монетарна політика, метою якої є підтримання в на­ціональній економіці стабільної величини пропозиції грошей. У цьому разі пропозиція грошей у моделі грошового ринку зображується у вигляді вертикальної кривої. Зі збільшенням попиту на гроші про­центна ставка у цьому варіанті зростатиме. І навпаки, зі зменшен­ням цього попиту вона знижуватиметься. Таку монетарну політику можна назвати жорсткою.

По-третє, існує проміжний варіант монетарної політики. Цьому варіантові відповідає висхідна крива пропозиції грошей (рис.11.3). У цьому разі зі зміною попиту на гроші змінюється і їхня пропозиція. Проте величина зміни пропозиції грошей недостатня, щоб утриму­вати процентну ставку на незмінному рівні. Тому зі збільшенням попиту на гроші зростають і пропозиція грошей, і процентна ставка. І навпаки, зі зменшенням попиту на гроші зменшується пропозиція грошей і знижується процентна ставка.

Вибір варіанту монетарної політики залежить від причин змін попиту на гроші. Якщо збільшення попиту на гроші пов'язане з ін­фляційним зростанням цін, то центральний банк застосовує жорст­ку монетарну політику, яка стримує зростання пропозиції грошей.

Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні — обсяг національного виробництва, - рівні інфляції та безробіття — еко­номісти розрізняють два види мо­нетарної політики — стимулює загальну і стримувальну.

Політику, що спрямована на об­меження зростання цін у національ­ній економіці, називають стриму­вальною монетарною політикою, або політикою "дорогих грошей". Цю по­літику центральний банк може про­водити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збіль­шуючи норму резервування та під­вищуючи облікову ставку. Ці захо­ди, як відомо, зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже пропозицію грошей, а відтак су­купні видатки, що стримує темпи зростання цін. За стримувальної монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута. Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей". Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресур­си, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цьо­го він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резерву­вання. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.

У перехідних економіках значення монетарної політики як одно­го з механізмів регулювання національної економіки безперервно зростає.

Як відомо, центральний банк не може прямо впливати на основ­ні макроекономічні змінні. Він може досягати поставлених цілей лише через проміжні та поточні змінні. Тому монетарна політика має досить складний механізм впливу на національну економіку, який називають передавальним механізмом монетарної політики.

Основний потік макроекономіки виділяє такі основні ланки пе­редавального механізму монетарної політики у короткостроковому періоді:

1) зміна величини реальної пропозиції грошей (М/Р)5 унаслідок про­ведення центральним банком відповідної монетарної політики;

2) зміна процентних ставок;

3) зміна сукупних видатків, передовсім інвестиційних, у відповідь на зміну процентних ставок; зміна сукупних видатків унаслідок зміни валютного курсу під впливом зміни процентних ставок; зміна сукупних видатків унаслідок ефекту багатства, зумовленого зміною процентних ставок;

4) зміна основних макроекономічних змінних — реального ВВП, рів­ня зайнятості та рівня цін унаслідок зміни сукупних видатків.

Отже, між зміною пропозиції грошей і вибраними макроекономічними показниками лежить складний передавальний механізм. Зміна процентних ставок у національній економіці відбувається че­рез зміну портфеля активів економічних суб'єктів. Якщо, наприк­лад, внаслідок стимулювальної монетарної політики на руках в еко­номічних суб'єктів виявилося більше грошей, ніж їм потрібно, то вони купують інші види активів, зокрема облігації. Це спричиняє підвищення цін на облігації, а відтак зниження процентних ставок.

Рівень зміни процентних ставок залежить від нахилу кривої по­питу на гроші. Якщо у національній економіці попит на гроші дуже чутливий до зміни процентних ставок (спадна крива попиту на гро­ші є положистою), то внаслідок збільшення пропозиції грошей про­центна ставка знизиться на незначну величину.

Зі зміною процентної ставки змінюватимуться сукупні видатки, Найсильніше на зміну процентної ставки реагують інвестиційні ви­датки. Споживчі видатки також реагують на зміну процентних ста­вок, але значно слабше.

Вплив змін процентної ставки на інвестиційні видатки є ваго­мим тоді, коли на грошовому ринку відбулося помітне зниження процентної ставки. За інших рівних умов у цьому разі відбудеться збільшення сукупного попиту за рахунок розширення інвестицій­них видатків, а відтак і збільшення обсягу національного виробниц­тва. Схематично вплив зниження процентних ставок унаслідок збільшення пропозиції грошей на обсяг національного продукту мо­жна записати так:

Отже, збільшення пропозиції грошей знижує ринкові процентні ставки, що стимулює збільшення інвестиційних та інших видатків, чутливих до ставок процента. У результаті підвищується сукупний попит, що сприяє зростанню виробництва й зайнятості.

Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки, а кредит здорожується. Припустімо, що унаслідок стримувальної мо­нетарної політики процентні ставки помітно зросли. Відтак підпри­ємства коригують свої плани у напрямі скорочення обсягу інвести­цій. Політика "дорогих грошей" через звуження сукупного попиту знижує обсяг національного виробництва, доходи, зайнятість і темп зростання цін.

Загалом: що крутіша крива попиту на гроші, то вагоміше будь-яка зміна пропозиції грошей впливатиме на рівноважну процентну ставку. Водночас що положистіша крива інвестиційного попиту, то будь-яка зміна процентної ставки сильніше позначатиметься на обсязі інвести­цій. Зміна кількості грошей через ефект процентних ставок найсильніше впливатиме на обсяг національного виробництва, коли крива попиту на гроші відносно крута, а крива інвестиційного попиту — відносно положиста. Зміна пропозиції грошей буде недостатньо ре­зультативною, коли крива попиту на гроші буде положистою, а кри­ва інвестиційного попиту — крутою.

З нашого аналізу випливає, що внаслідок монетарної політики змінюється процентна ставка, що позначається на інвестиційних видатках, а відтак і на обсязі національного виробництва. Проте в економіці існує і зворотний зв'язок: рівень ВВП впливає на рівнова­жну процентну ставку. Річ у тім, що операційний компонент кривої попиту на гроші прямо залежить від рівня номінального ВВП. Це означає, що збільшення ВВП, викликане політикою "дешевих гро­шей", підвищує попит на гроші, що почасти нейтралізує імпульси "дешевих грошей" до зниження процентної ставки. Політика "до­рогих грошей" зменшує номінальний ВВП і водночас звужує попит на гроші та послабляє імпульс до підвищення процентної ставки, спричинений політикою "дорогих грошей".

Монетарна політика, змінюючи пропозицію грошей і процентні ставки, впливає на обмінний курс, а відтак і на основні макроекономічні змінні. Наприклад, збільшення пропозиції грошей та відповід­не зниження процентних ставок зменшують попит на національну валюту з боку нерезидентів. У результаті курс національної валюти знижуватиметься. Це сприятиме зростанню експорту та зменшенню імпорту, що збільшуватиме чистий експорт і обсяг національного виробництва.

Результативність монетарної політики Обмежується чинниками, що властиві сукупній пропозиції. Використовуючи криву сукупної пропозиції, можна виявити, як зміни сукупних видатків, викликані монетарною політикою, розподіляються між змінами у реальному обсязі виробництва та змінами рівня цін.

Однак якщо економіка досягла рівня повної зайнятості або пере­вищила його, то збільшення сукупного попиту майже не вплине на обсяг національного виробництва та зайнятість, але істотно підвищить рівень цін. Викладені міркування стосую­ться впливів монетарної політики на національну економіку у корот­костроковому періоді. У довгостроковому ж періоді, як вважають біль­шість економістів, зміни пропози­ції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реаль­ний обсяг виробництва, що назива­ють нейтральністю грошей.

Більшість економістів уважає, що добре продумати ефективність мана монетарна політика володіє потужним монетарної стабілізаційним потенціалом, який дає змогу політики подолати збурення в національній економіці, викликані різними зовнішніми і внутрішніми чинниками. Результативність монетарної політики грунтується на тому, що у короткостроковому періоді зміни в грошовому секторі економіки справляють вплив на її фізичний сектор. Монетарна по­літика є досить гнучкою — її можна швидко змінювати. Наприклад, центральний банк може щоденно купувати або продавати державні цінні папери, впливаючи на поточні й проміжні, а відтак і на основ­ні макроекономічні змінні.

Як свідчить економічна історія багатьох країн, ефективність мо­нетарної політики значною мірою залежить від незалежності цент­рального банку від виконавчої влади, а також від довір'я економічних суб'єктів до його політики. У різних державах центральний банк по­сідає різне місце у системі влади: в одних він є підрозділом виконав­чої влади, а в інших — значною мірою не залежним від її інших гілок. Наприклад, у США керівництво ФРС призначається Прези­дентом на 14-річний термін, і керівництво ФРС не можна відправи­ти у відставку, коли Президент не задоволений його рішенням.

Багато економістів досліджували проблему впливу незалежності центрального банку на ефективність монетарної політики. Вони об­числювали індекс незалежності центрального банку, який грунтуєть­ся на таких показниках, як тривалість повноважень його керівницт­ва, можливості впливу виконавчої влади на правління центрального банку, частота контактів між урядом і центральним банком, межі участі центрального банку у справі кредитування державного секто­ра, способи розв'язання проблем дефіциту державного бюджету, та інших офіційних характеристиках банку, що зафіксовані у його ста­туті. Відтак науковці дійшли висновку про наявність залежності між ступенем свободи дій центрального банку і темпом зростання за­гального рівня цін. Висновок цих досліджень такий: що вищий сту­пінь незалежності центрального банку, то нижчі темпи інфляції "в країні. У країнах з перехідною економікою також простежується по­дібна закономірність.

Монетарна політика добре працює, якщо немає порушень у її передавальному механізмові, які можуть знижувати або навіть зво­дити нанівець зусилля її творців. Наприклад, відсутність реакції су­купних видатків на зміну ставки процента розриває зв'язок між коливанням пропозиції грошей та обсягом національного виробни­цтва. Ці збої особливо помітні у країнах з перехідною економікою. У таких країнах інвестори більше реагують на загальний стан макро-економічного середовища, ніж на зміну процентних ставок.

Та й у країнах з розвинутою ринковою економікою проведення монетарної політики стикається з низкою ускладнень. По-перше, зро­стання рівня відкритості національної економіки означає, що про­центна ставка у країні дедалі більше визначається світовою процен­тною ставкою. Банківництво і фінанси стають глобальною галуззю. Приплив капіталу до країни чи відплив капіталу з неї можуть підірвати її монетарну політику.

По-друге, енергійна політика "дорогих грошей" може зменшити резерви комерційних банків до рівня, за якого банки змушені ско­ротити обсяги кредитів до небезпечного для економіки. Це створює серйозні труднощі для проведення монетарної політики у фазі спа­ду. З іншого боку, політика "дешевих грошей" може збільшити над­лишкові резерви комерційних банків. До того ж така політика не га­рантує, що комерційні банки збільшать позики і пропозиція грошей у національній економіці зросте. Населення та ділові підприємства можуть розладнати плани центрального банку, якщо не братимуть надлишкові резерви у позику.

По-третє, перешкодою, яка ускладнює проведення монетарної політики, є швидкість обігу грошей. Деякі економісти вважають, що швидкість обігу грошей може змінюватися у напрямі, протилежному до змін їхньої пропозиції, що гальмує або нейтралізує зміни у про­позиції грошей, зумовлені монетарною політикою. Під час інфляції, коли здійснюється політика "дорогих грошей", яка обмежує їх про­позицію, швидкість обігу грошей може збільшитися, що може збіль­шити видатки, а відтак і сукупний попит. "Річ у тім, що сукупні ви­датки можна розглядати як пропозицію грошей, помножену на швидкість їхнього обігу. Зменшення пропозиції грошей буде нейт­ралізовано зростанням швидкості їхнього обігу і навпаки, коли здійснюються заходи для збільшення пропозиції грошей під час спа­ду, швидкість обігу грошей може зменшуватися, що стримуватиме збільшення сукупних видатків.

Це явище може зумовлюватися попитом на гроші як активи. На­приклад, політика "дешевих грошей" означає збільшення пропози­ції грошей щодо попиту на них і, отже, зниження процентної став­ки. Зі зниженням процентної ставки зменшується альтернативна вартість володіння грішми. Тому економічні суб'єкти нагромаджу­ватимуть більші суми грошей щодо альтернативних активів. Це означає, що гроші повільніше переходять з рук у руки — від домогосподарств до фірм і навпаки, і швидкість обігу грошей зменшується. Політика "дорогих грошей", генеруючи зворотну послідовність по­дій, може прискорити швидкість їхнього обігу.

Нарешті, вплив монетарної політики на національну економіку може ускладнюватися або навіть тимчасово нейтралізуватися зміна­ми у кривій попиту на інвестиції. Припустімо, що центральний банк за допомогою свого інструментарію підвищує процентну ставку, щоб обмежити сукупний попит і упередити зростання інфляції. Проте ця політика може слабо або й узагалі не вплинути на інвести­ційні видатки, якщо функція інвестицій переміщується вправо унаслідок ділового оптимізму або технологічних нововведень, що збільшують граничний продукт капіталу. Тому для недопущення зростання темпів інфляції центральному банкові доведеться різко підвищувати процентні ставки, що може спричинити глибокий спад національної економіки. І навпаки, за значного ділового песимізму У фазі спаду крива інвестиційного попиту може переміщуватися вліво і знизити результативність монетарної політики.